Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

10. Квасниця В.М., Глеваський Є.Б., Кривдік С.Г. Палеотектонічні, петрологіч-

ні та мінералогічні критерії алмазоносності Українського щита // Міне-

рал. журн., 2003. – 25, № 5/6. – С. 24–39.

11. Квасниця В.М., Цимбал С.М. Алмази України і перспективи пошуку їх ро-

довищ // Мінерал. журн.,, 1998. – 20, № 1. – С. 118–129.

12. Киевленко Е.Я., Сенкевич Н

.Н. Геология месторождений поделочных кам-

ней. – М.: Недра, 1976.

13. Князев Г.И., Гурский Д.С., Тарасюк О.Н. и др. Структурно-тектоническое

районирование потенциальной алмазоносности территории Украины //

Мін. ресурси України, 1999. – № 3. – С. 43–44.

14. Лазаренко Е.К., Павлишин В.И., Латыш В.Т., Сорокин Ю.Г. Мінералогия и

генезис камерних

пегматитов Волыни. – Львов: Вища школа, 1973.

15. Лекух З.В. Мраморный оникс // Драгоценные и цветные камни как по-

лезное ископаемое. – М.: Недра, 1973. – С. 144–151.

16. Металічні і неметалічні корисні копалини України. Том II. Неметалічні

корисні копалини // Гурський Д.С., Єсипчук К.Ю., Калінін В.І. та ін. –

Киев-Львов: „Центр Европы”, 2006.

17. Михайлов

В.А. Закономірності розміщення й особливості будови родовищ

смарагдів // Коштовне та декоративне каміння, 2001. – № 3 (25). – С. 9–

14.

18. Павлишин В.І., Возняк Д.К., Галабурда Ю.А. Жильний кварц України: мі-

нералогічна характеристика перспективних рудопроявів // Мінерал.

журн., 2001. – 23, № 1. – С. 11–22.

19. Павлишин В.І., Індутний В.В., Платонов О.М., Возняк Д.

К. Коштовне та

декоративне каміння України // Мінерал. журн., 1998. – 20, № 5. –

С. 108–117.

20. Палкина Е.Ю., Смирнов Г.И., Чашка А.И. Алмазы Украины: региональ-

ная, возрастная и генетическая приуроченность // Мін. ресурси України,

1999. – № 11. – С. 41–42.

21. Панченко В.И., Василишин И.С., Павлишин В.И. Жильный кварц Украи-

ны, возможности его

промышленного использования // Минерал. рудных

м-ний Украины. – К.: Наук. думка, 1984. – С. 237–245.

22. Перспективы коренной алмазоносности Украины. – К., 2006.

23. Прогнозирование и поиски коренных и рассыпных алмазных месторож-

дений. М-лы 20-й международ. конф. Симферополь-Ялта, 20–26 сентября

2004 г. – К.: УкрГГРИ, 2006.

24. Семененко М.П. Гранітні пегматити України // Геол. журн., 1940. – Вип.

4. – С. 5–37.

25. Семененко Н.П. Гранитные пегматиты Украины // Тр. 17 сессии Межд.

Геол

. конгр. – М.: Наука, 1939. – С. 133–143.

26. Солодова Ю.П., Андреенко Э.Д., Гранадчикова В.Г. Определитель ювелир-

ных и поделочных камней. – М.: Недра, 1985.

27. Сребродольский Б.И. Геологическое строение и закономерности размеще-

ния месторождений янтаря СССР. – К.: Наук. думка, 1984.

28. Супрычев В.А. Самоцветы. – К.: Наук. думка, 1980.

29. Таран М.М., Яковлєва В.В., Вишневський О.А. та ін. Дослідження хромв-

місного берилу-смарагду з прояву Крута Балка, Приазов`я // Мінерал.

журн., 2005. – № 2. – С. 93–101.

30. Тарасюк О.Н., Гурський Д.С., Чашка А.І. та ін. Щодо перспектив корінної

алмазоносності України // Мін. ресурси України, 1998. – № 1. – С. 6–9.

31. Федоришин Ю.І., Бекеша С.М., Гурський Д.С., Козар М.А. Прогнозування про-

явів кімберліт-лампроїтового магматизму в межах Приазовського блоку УЩ

// Мін. ресурси України, 2001. – № 2. – С. 3–6.

32. Цымбал С.Н. Кимберлиты центральной части Припятского вала (Украи-

на) // Мінерал. журн., 2003. – 25, № 5/6. – С. 70–87.

33. Чашка А.И., Тарасюк

О.Н., Смирнов Г.И. и др. Алмазоносные формации и

алмазоносные районы Украины // Прогнозирование и поиски коренных

алмазоносних месторождений. – Симферополь, 2000. – С. 81–88.

34. Шумлянский В.А., Квасница В.Н. Платформенный магматизм и алмазо-

носность юго-запада Восточноевропейской платформы // Изв. РАН. Сер.

геол., 1992. – Т. 2. С. 17–26.

35. Щербак М.П., Квасниця В.М

. Нові перспективи пошуків корінних джерел

алмазів на Українському щиті // Мінерал. журн, 2001. – 23, № 1. – С. 5–

10.

36. Яковлєва В., Каменчук В. Берил України // Мінерал. зб., 2004. – № 54.

Вип.2. – С. 189–194.

37. Яценко Г.М., Гурський Д.С., Бабинін О.К. та ін. Нові перспективи алмазо-

носності південно-західної окраїни Східноєвропейської платформи //

Мін. ресурси

України, 1998. – № 3. – С. 32–37.

38. Яценко Г.М., Гурський Д.С., Яценко В.Г. та ін. Про алмазоносність тери-

генних формацій Волині // Мін. ресурси України, 2006. – № 1. – С. 10–

12.

39. Яценко Г.М., Гурский Д.С., Сливко Е.М. и др. Алмазоносные формации и

структуры юго-западной окраины Восточно-Европейской платформы.

Опыт

минерагении алмаза. – К., 2002.

40. USGS Mineral Yearbook, 2005

41. USGS Mineral Yearbook, 2007

РОЗДІЛ 2

ГІРНИЧОХІМІЧНА СИРОВИНА

Хімічна промисловість – багатогалузева сфера виробництва, яка

використовує значну кількість різноманітної сировини для виготов-

лення широкого асортименту продукції [10, 15, 25, 40]. Існує більше

десятка тисяч виробництв хімічної промисловості, які використовують

мінеральну сировину. Одним з найбільших є виробництво каустичної

соди, яку використовують миловарна, текстильна, паперова, фарбова

та фармацевтична промисловості, використовують у виробництві

штучного шовку, гумовому

та оптичному виробництві, у лісотехнічній,

нафтовій і харчовій промисловості. Для отримання кальцинованої соди

вихідною сировиною є поварена сіль і вапняк. Крім виробництва цієї

соди, існують ще понад 1500 хімічних виробництв, де застосовують

поварену сіль чи продукти її переробки.

Значне місце в продукції хімічної промисловості посідають сполуки

фтору. Для одержання фтористих солей використовують

плавиковий

шпат. У невеликій кількості використовують фтористий натрій.

Суттєве місце посідають карбонатні породи, які широко використо-

вуються для виробництва карбіду кальцію, соди, мінеральних добрив

тощо. Доломіт у хімічній промисловості є одним з джерел надходження

окису магнію та його сполук, зокрема гідроокису та основної вуглекис-

лої солі. Для отримання сірчанокислих та

інших сполук магнію й виро-

бництва лікарських препаратів застосовується також магнезит.

Одним з найважливіших продуктів хімічної промисловості є сірча-

на кислота, що широко використовується в різних галузях промисло-

вості, виробництві мінеральних добрив тощо. Її одержують з різнома-

нітної сірковмісної сировини: самородної сірки; сірки, що міститься в

колчеданах, нафті, природному газі, сірководневих

водах і таке інше.

Значним споживачем сірки є виробництво штучного волокна, у мен-

ших кількостях її використовують для отримання ультрамарину, си-

ньки, сірчаних барвників, синтетичного каучуку, для виробництва

інсектицидів та ін.

Велика кількість сировини використовується для виробництва доб-

рив. Для виробництва суперфосфатів, концентрованих та складних

добрив використовують апатитові й фосфоритові

руди й концентра-

ти. Хлоркаліїсті добрива одержують із сильвінітових руд, каїніт-

лангбейнітової породи, шеніту, глазериту та інших сульфатно-калійних

солей.

Одночасно з фосфором і калієм сільськогосподарські культури, осо-

бливо технічні, потребують застосування добрив, що містять азот, це

– аміачна селітра й сечовина. Азот – малоактивний елемент, тому його

сполук у природі недостатньо. Використовують азот повітря й аміак,

який отримують при коксуванні вугілля.

Для життєдіяльності рослин потрібен магній. Для виробництва доб-

рив з

магнієм використовуються магнезіальні солі, магнезіально-

карбонатні й магнезіально-силікатні породи. Для нормальної життєдія-

льності рослин і тварин також потрібні такі елементи, як йод, бор, мар-

ганець, мідь, цинк, залізо, алюміній і багато інших. Сировиною для

отримання мікроелементів є бідні на ці елементи руди, які зазвичай

йдуть у відвали, шлами збагачувальних фабрик

тощо.

Велика кількість різноманітних корисних копалин використовуєть-

ся для виробництва фарб.

На теренах України відома значна кількість родовищ гірничохіміч-

ної сировини (рис. 12).

КИЇВ

РІВНЕ

ЛУЦЬК

ЖИТОМИР

ВІННИЦЯ

ОДЕСА

КІРОВ ОГРАД

ЧЕРНІ ГІ В

ДНІПРПЕТРОВСЬК

ХЕРСОН

СУМИ

СІМФЕРОПОЛЬ

МИКОЛАЇВ

ДОНЕЦЬК

ЗАПОРІЖЖЯ

ХАР КІВ

ЧЕРКАСИ

ХМЕЛЬНИЦКИЙ

ТЕРНОПІЛЬ

Солотвинське

Жванське

Сасик-Сиваське

Сакське

Сасикське

Бакальське

Генічеське

Комиш-Бурунське

Роменське

Дрогобицьке

Трускавецьке

Роздольське

Язівське

Болех івське

Попельське

Помярське

Долинське

Тереблянське

Райгородське

Стремигородське

Федорівське

Білогорі вське

Єфремівське

УЖГОРОД

ЧЕРНІВЦІ

Слов’янське

ЛУГАНСЬК

Артемівське

Сиваш західний

Новокарфагенське

Новополтавське

Покрово-

Киріївське

Стецьківське

Ратнівське

ЛЬВІВ

ПОЛТАВА

Рис. 12. Карта перспективних площ України на гірничохімічну сировину

1 – площа, що перспективна на гірничохімічну сировину; 2 – кухонна сіль

(кам’яна); 3 – кухонна сіль (у ропі); 4 – кухонна сіль (у підземних розсолах);

5 – крейда; 6 – вапняк; 7 – плавиковий шпат; 8 – сірка;

9 – апатит; 10 – фосфорит

СІРКА

Загальні відомості

Середній вміст сірки в земній корі 3⋅10

-4

%. Підвищені концентрації

(2,4⋅10

%) характерні для глинистих і карбонатних порід. У природі зу-

стрічаються як зв'язана сірка у вигляді сульфатів, сульфідів, так і само-

родна. Сірка міститься також у нафті, вугіллі, природному горючому га-

зі та деяких мінеральних водах.

Самородна сірка буває кристалічною й аморфною. У природі різко

переважає сірка ромбічної сингонії (α-

сірка), стійка при температурі

нижче 95,5°С. Моноклінна (β-сірка) стабільна при 95,5–119°С, само-

родна (μ-сірка) – метастабільна й при нормальній температурі перехо-

дить у ромбічну модифікацію. Температура плавлення цих модифіка-

цій відповідно 110–112,6, 114,5–119 і 114,5°С. Тепло- та електропро-

відність сірки дуже низькі. Твердість 1–2. Сірка практично нерозчин-

на у воді, кислотах,

але добре розчиняється в сірковуглеці, нафті, бе-

нзині та інших органічних рідинах.

При плавленні (114–119,8°С) сірка перетворюється на рухливу жовту

рідину. При температурі понад 160°С рідка сірка спочатку буріє, а по-

тім стає в'язкою темно-коричневою масою. При 187,8°С в'язкість по-

чинає зменшуватися й при 300°С сірка

знову стає рідкою. Кипить сір-

ка при 444,6°С. Температура займання сірки в повітрі – 214–280°С.

При температурі 360°С і вище сірка енергійно взаємодіє з киснем,

утворюючи SO

. З воднем при 400°С сірка утворює H

S, який при

1690°С розкладається на воду та сірку.

Найважливішими сполуками сірки є сірчаний ангідрит SO

, сірко-

водень H

S і сірчана кислота. Їх джерелом можуть бути самородна сі-

рка, нафта й природні горючі гази, сульфідні руди, сульфатні руди

(гіпси й ангідрити), бітумінозні піски та викопне вугілля. Для народ-

ного господарства будь-якої країни найбільше практичне значення

має самородна сірка.

Галузі використання і вимоги до сировини

У хімічній промисловості сірчана кислота використовується для

виробництва фосфорної, соляної та інших кислот; у сільському госпо-

дарстві – фосфорних добрив (для одержання 1 т суперфосфату потрі-

бно близько 400 кг сірчаної кислоти); у нафтовій промисловості вона

слугує для очищення керосину та нафтових масел, у металургії – для

травлення металів. Значна кількість сірчаної кислоти використову-

ється для видобутку уранових руд, виробництва мила й миючих засо-

бів, фарб і пігментів.

Виробництво штучного волокна (віскози) в хімічній промисловості

є другим споживачем сірки (видобуток CS

). У паперовому виробниц-

тві сірку у вигляді SO

використовують при обробці деревної маси (бі-

сульфатний метод). Багато сірки використовується при вулканізації

гуми. Залежно від її кількості можна дістати каучук від зовсім м'якого

до твердого (ебоніт). Сірку використовують у хіміко-фармацевтичній

промисловості для виготовлення сульфапрепаратів і мазей, а також

для виробництва ультрамарину. Текстильна, харчова, крохмальна й

патокова галузі промисловості

застосовують сірку або її сполуки для

вибілювання та прояснення, при консервації фруктів, у холодильній

справі, крім того, сірку застосовують для виробництва сірників, у пі-

ротехніці, скляній і шкіряній промисловості.

У сільському господарстві сірку застосовують як засіб боротьби зі

шкідниками, для дезинфекції при лікуванні тварин і для виробницт-

ва добрив. Сірка –

один з елементів, необхідних для життєдіяльності

рослин. При достатньому сірчаному живленні підвищується стійкість

рослин до низьких температур, засухи, засолення ґрунтів, до хвороб,

збільшується врожайність і якість культур. Як сірковмісні добрива

використовують гіпс і елементарну сірку, деколи – у фосфорно-

туковій промисловості – фосфогіпс. Інколи джерелом сірки для рослин

служать сульфатні форми добрив.

Новими

галузями використання сірки є виробництво сірчаних ас-

фальтів, бетонів, кераміки, пінистої сірки, сірчаних покриттів. Видо-

бування й використання сірки – один з дуже важливих показників

відносного рівня розвитку промисловості.

Залежно від галузей використання промисловістю висуваються рі-

зні вимоги до її чистоти й наявності в ній сторонніх домішок. Відпо-

відно до цього

сірку поділяють на 3 ґатунки (табл. 16).

Таблиця 16

Характеристика елементарної сірки

Ґатунок

Показники

Вищий І ІІ

Вміст сірки не менше 99,9 99,5 98,6

Вміст домішок не більше 0,05 0,2 0,5

Органічної речовини 0,06 0,3 0,8

Вуглецю 0,048 0,24 0,64

Миш’яку 0,0005 0,0005 0,003

Вологи 0,2 2,0 2,0

Кислотність у перерахунку на Na

0,005 0,005 0,01

Ґатунок сірки відповідає масовій частці в продукті (наприклад, у

ґатунку 9995 масова частка сірки становить не менше 99,95 %). Ста-

ндартами передбачені такі сорти природної сірки – 9995, 9990, 9950,

9920; газової сірки: 9998, 9985, 9900 (табл. 17).

Таблиця 17

Вимоги промисловості до якості сірчаної сировини

Масова частка (у %), не більше

Ґатунок

Зола As Fe Mn Cu Se

Природна сірка

9995 0,03 - 0,02 0,001 0,001 0

9990 0,05 0 0,02 0,001 0,001 0

9950 0,2 0 0,02 0,001 0,001 0

9920 0,4 0,003 - - - 0,04

Газова сірка

9998 0,02 0,02 - - - -

9985 0,1 0,1 0,01 - - -

9900 0,4 0,4 0,05 - - -

Товарна сірка випускається шести видів: грудкувата, гранульова-

на, молота, лускувата, лита й рідка.

Рудами для одержання сірки можуть бути будь-які сірчані породи

із вмістом самородної сірки не менше 5–8 %. За вмістом сірки руди

поділяють на багаті (більше 25 %), середні (10–25 %) і бідні (5–10 %).

За мінеральним складом і літологічними особливостями виділяють де-

кілька типів

руд, серед яких найбільш розповсюджені вапнякові (ка-

льцитові), кальцит-доломітові, мергелисті, глинисті руди, рідше зу-

стрічаються кременисто-піщанисті й так звані опалітові руди та сір-

чані кварцити.

Шкідливими домішками в самородній сірці є гіпс, бітуми, миш’як,

селен. Сірка, що йде на виробництво сірчаної кислоти, має містити не

більше 5 % домішок, у

тому числі не більше 1 % органічних речовин.

Особливо жорсткі вимоги ставляться до сірки, яка йде на виготов-

лення віскози (шкідливими є бітуми й миш’як), целюлози (Se < 0,05

%), гуми (миш’як і бітуми), фармацевтичних препаратів, пороху (не-

допустимий пісок).

Родовища самородної сірки експлуатуються кар'єрами або шляхом

підземної виплавки за методом Фреша

. Шахтній розробці руд пере-

шкоджає легке займання сірки, виділення з руд отруйних сірчаних

газів і вибуховість тонкодисперсного сірчаного пилу. Фреш-методи

основані на подачі через пробурені свердловини в рудне тіло перегрі-

тої води (165°С), яка розплавляє сірку на місці залягання. Потім рідка

сірка за допомогою стисненого повітря видавлюється на поверхню

Основними вимогами до родовищ, що експлуатуються цим методом є:

водопроникність сірковмісних порід, непроникність порід, що пере-

кривають і підстеляють, вміст сірки більше 10 %, видобування сірки

не менше 40%.

Багаті руди (> 25 % сірки) йдуть прямо на переробку, а бідні збага-

чуються за допомогою флотації. Сірка виплавляється в автоклавах

перегрітою парою з одержанням "грудкуватої" сірки

. Ціна технічної

сірки – від 60 до 240 дол. за тонну (у середньому – 120 дол. за 1 т).

Економічні відомості

Світові ресурси самородної сірки оцінюються в I,8 млрд т: Ірак –

500 млн т, Польща – 300, Україна – 240, США – 230, Мексика – 125,

Чилі – 110; загальні запаси – 1,1 млрд т, підтверджені – 750 млн т. Ре-

сурси сірки в евапоритових і вулканічних відкладах, природних га-

зах, нафті, бітумінозних пісках і сульфідах металів оцінюються в 5

млрд т, у вугіллі, нафтоносних і збагачених органікою

сланцях – в 600

млрд т, а в гіпсах і ангідритах – практично безмежні. Світове вироб-

ництво сірки сягає біля 66 млн т на рік (табл. 18). Головні експортери

– Канада, Росія, Саудівська Аравія, Польща, Німеччина, Японія; імпо-

ртери – Марокко, Китай, Індія, Туніс, Бразилія, США. У 2005 р. світові

ціни на сірку коливались від 53 до 74 $/т [57].

Таблиця 18

Видобуток сірки, тис. т [59]

Країна 2005 2006 Країна 2005 2006

Австралія 1010 1000 ОАЕ 1950 2000

Венесуела 800 800 ПАР 793 650

Індія 1130 1200 Південна Корея 1690 1700

Іран 1460 1500 Польща 1220 800

Іспанія 616 600 Росія 6950 7000

Італія 685 680 Саудівська Аравія 2300 2300

Казахстан 2030 2500 США 9460 9240

Канада 8973 9000 Узбекистан 520 500

Китай 7710 7800 Фінляндія 720 750

Кувейт 700 700 Франція 945 930

Мексика 1717 1600 Чилі 1660 1700

Нідерланди 535 550 Японія 3260 3300

Німеччина 2520 2500 Інші країни 4660 4800

Всього 66000 66000

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Родовища сірки формуються в різних умовах, пов’язані з різними

геологічними процесами, зокрема, магматичними і гідротермальними –

для сульфідних родовищ, осадовими – для сульфатних покладів тощо.

Що стосується самородної сірки, виділяють дві групи родовищ:

1) вулканогенні в областях молодої та сучасної вулканічної діяльності

(ексгаляційні, гідротермальні, вулканогенно-осадові), 2) екзогенні, пе-

реважно пов’язані

з породами лагунного та лагунно-морського похо-

дження (сингенетичні, епігенетичні).

Серед вулканогенних родовищ провідне значення мають ексга-

ляційні, що виникають при дії фумарол і сольфатар. Сірка виносить-

ся з вулканічного осередку в пароподібному стані у вигляді сірчаного

газу й сірководню та випадає як шляхом безпосередньої конденсації

на відносно холодних стінках тріщин

серед туфів і лав, так і при реа-

кціях між сірководнем і сірчаним газом та за рахунок неповного оки-

снення сірководню при виході його на поверхню й зіткненні з повіт-

рям. За розмірами поклади цього типу невеликі, але численні, розта-

шовані групами, руди характеризуються високою якістю. Родовища

відносяться до сублімаційної

ексгаляційної формації самородної сірки

(родовища о. Кунашир, Парамушир та ін.).

З ексгаляційними родовищами тісно пов'язані гідротермальні, що

утворилися в результаті діяльності гарячих сірчанокислих вод, які обу-

мовили інтенсивну переробку гірських порід (каолінізація, опалізація,

алунітизація), що супроводжується утворенням сульфідів заліза. Сірка

утворюється метасоматичним шляхом при вивітрюванні андезитів та

туфів і

хімічній взаємодії між H

S і SO

з утворенням гелю кремнезему.

Рудовмісні породи (андезити, туфи, туфобрекчії) під дією сірчанокис-

лих вулканічних розчинів перетворюються на вторинні кварцити,

складені кварцом, опалом, сіркою, алунітом, каоліном.

На родовищах відмічається вертикальна зональність, яка проявля-

ється у зміні фацій вторинних кварцитів від монокварцової (опалової)

в верхніх частинах розрізу до сірчано-алунітово-каолінової – в

нижніх;

в плані монокварцити (опаліти) центральних зон змінюються сірчано-

алунітовими кварцитами, далі – каоліновими кварцитами, серицито-

вими кварцитами і пропілітами зовнішніх зон. Наявність зональності

обумовлена зміною кислотності розчинів: від ультракислих (pH – 1–3) у

зонах розломів і на малих глибинах до слабокислих і нейтральних на

віддаленні від каналів і на глибині (родовище Заозерне на о

. Параму-

шир, Маууо в Японії).

Вулканогенно-осадові родовища утворюються на дні киплячих

кратерних озер, де по тріщинах виходять гарячі джерела і сірчані га-

зи. Поклади мають пластоподібну форму. Руди складаються із сірки,

опалу, чорного залізного колчедану (марказиту), приклади родовищ:

Ікспано в Гватемалі, Гелаго в Індонезії, Кипляче на о. Кунашир.

На схилах і біля підніжжя вулканів зустрічаються потоки сірки, які

заповнюють невеликі улоговини. Утворення їх пов'язано з переплав-

ленням сірки із сірчаних руд при активізації вулканічної діяльності

(формація сірчаних потоків), наприклад, родовище

Сиретоно в Японії.

Вулканогенні родовища самородної сірки приурочені до Тихооке-

анського вулканічного поясу довжиною більше 30 тис. км, де тяжіють

до внутрішніх вулканічних дуг, яким властивий андезитовий склад

вулканітів. Андезитові лави та пов'язані з ними гази найбільше збага-

чені сіркою порівняно з продуктами іншого складу.

Екзогенні родовища мають найбільший практичний інтерес

оскільки містять 90 % усіх розвіданих запасів і дають біля 95 % видо-

бутої у світі самородної сірки. Згідно з класифікацією Н.П.Юшкіна

екзогенні родовища самородної сірки поділяються на сингенетичні

(осадово-біохімічні) та епігенетичні (інфільтраційно-біохімічні).

Сингенетичні родовища виникають в озерах, лагунах і моренних

басейнах, де йшло осадження сульфатних солей лужноземельних і лу

жних елементів, переважно гіпсу й ангідриту. У багатій органічною

речовиною придонній частині басейнів розвиваються анаеробні бак-

терії, які викликають відновлення (редукцію) сульфатів з одночасним

утворенням сірководню й карбонату кальцію:

CaSO

+ C

+ H

→ H

S + CaCO

+ CO

S + O

→ S

+ 2 H

де C

– вуглеводні сполуки.

Карбонат кальцію осідає на дно, а сірководень, піднімається дого-

ри, де в зоні вільного кисню окиснюється до самородної сірки, яка

випадає на дно разом з карбонатами та іншими осадовими утворен-

нями. Родовища, що виникли таким шляхом, складені карбонатними

та гіпсовими породами, мають пластову або пластоподібну форму та

розповсюджені

на значних територіях. Вони приурочені до позитив-

них тектонічних форм (антиклінальних складок, куполоподібних під-

няттів) на межі між платформами і крайовими прогинами. Прикла-

дами типових сингенетичних утворень є родовища самородної сірки

Прикарпаття (гіпсоангідритова формація самородної сірки).

Епігенетичні родовища виникають біохімічним шляхом у різних

за складом тріщинуватих і пористих породах, які насичені

підземни-

ми сульфатними водами й містять органічну речовину нафтового ти-

пу. Тільки за наявності органічної речовини можлива життєдіяльність

сульфатредукуючих бактерій. Джерелом сульфатів є гіпсо-ангідритові

породи, через які циркулюють води. Внаслідок сульфатредукції вони

збагачуються сірководнем, вуглекислотою та розчиненим бікарбона-