Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

лігулян, Радгигарх – в Індії, Сомерсет, Гравелот – у ПАР, Хабахталь в

Австрії), меншою мірою – грейзени (Шерлова гора в Забайкаллі).

Чимало країн мають родовища різновидів берилу: Росія (смарагд,

берил), Пакистан (смарагд, аквамарин), Шрі-Ланка (берил, смарагд),

Китай (аквамарин), Афганістан (смарагд), Індія (смарагд, аквамарин),

В`єтнам (берил), Таїланд (смарагд), Таджикистан (смарагд), Мадагас-

кар (аквамарин

, смарагд), Танзанія (аквамарин), ПАР (смарагд), Мо-

замбік (смарагд, аквамарин), Нігерія (смарагд, аквамарин), Замбія

(берил, аквамарин), Кенія (смарагд), Зімбабве (смарагд), США (берил),

Колумбія (смарагд), Австралія (смарагд).

Родовища України

В Україні прояви п'єзокварцу, топазу і берилу пов`язані з камерними

і керамічними пегматитами Волині (найбільше в Європі Володарськ-

Волинське родовище); керамічними і рідкіснометальними – Приазов’я;

відомі в грейзенах УЩ, в розсипах [1, 14, 18, 21, 24, 25, 29, 36]. В Укра-

їні не виключена можливість відкриття родовищ найдорогоціннійшо-

го різновиду берилу – смарагду [17].

Володарськ-Волинське родовище розміщено

у Волинському блоці

УЩ, де поширені породи габро-анортозитової формації та граніти ра-

паківі палеопротерозою, що складають Коростенський плутон. Пегма-

тити камерного типу локалізовані в західному ендоконтакті гранітів з

породами основного складу й утворюють зону 22 км довжиною і 0,3–

1,5 км шириною (рис. 7). Вони тісно зв'язані з рапаківіподібними лез-

никівськими гранітами.

Їх будова чітко зональна, від периферії до

центру виділяються такі зони: пегматит графічної структури, пегма-

тит пегматоїдної структури, польового шпату, сірого кварцу, вільного

росту кристалів (занориш) (рис. 8). Кварцове ядро міститься в

центральній частині пегматиту над заноришем. Форма його лінзопо-

дібна, потужність від 1–2 до 10–15 м. Під ним знаходиться занориш

розміром до 5 м

, об'ємом 30–40 м

. В ньому утворюються великі, пре-

красно ограновані кристали кварцу, топазу, берилу. Головні мінерали:

кварц, польові шпати, слюда, другорядні: топаз, берил, опал, халце-

дон, флюорит, сидерит, гідрослюди, хлорит, фенакіт, рідкісними – пі-

рит, ільменіт, циркон, рутил, аметист, турмалін, монацит тощо (до 96

мінералів). Послідовність їх утворення показано на діаграмі (рис. 9).

Кристали берилу (поодинокі

або згруповані) знаходяться в заноришах

серед глинисто-слюдисто-кварцового агрегату. На периферійних ді-

лянках кількість кристалів берилу в пегматитах незначна – декілька

індивідів. Берил у середньому зустрічається в одному з десяти тіл.

Маса кристалів берилу від 0,1–0,5 кг до перших десятків кілограмів.

Рзріз по лінії А-Б

0 м

-400

-800

mztPR kz

01 2 км

11 12

mzt

Рис. 7. Схематична карта розміщення пегматитових тіл в центральній

частині Володарсько-Волинського пегматитового району [5]

1 – осадові відклади; 2 – граніти порфіроподібні крупнозернисті; 3 – граніти

порфіроподібні змішаних структур; 4 – граніти порфіроподібні мікропегма-

титові дрібно– і тонкозернисті; 5 – граніти порфіроподібні мікропегматитові

дрібнозернисті пойкіліто–пегматитової та апліто–пегматитової структур; 6 –

граніти порфіроподібні дрібнозернисті грануліто–апліто–пойкілітової струк-

тури; 7 – граніти нечітко порфіроподібні

середньо– та дрібнозернисті алотрі-

оморфно– та гіпідіоморфнозернистої структури; 8 – гібридні породи, нерозч-

леновані; 9 – основні породи; 10 – гнейси, гнейсо–мігматити; 11 – пегматити;

12 – тектонічні розломи

Рис. 8. Морфологія та внутрішня будова пегматитів [5]

1 – граніти змінені рожеві з підвищеним вмістом темнокольорових мінералів;

2 – граніти змінені, збагачені темнокольоровими мінералами; 3 – пегматити

графічної структури тонко–дрібно–середньозернисті; 4 – пегматити графіч-

ної структури середньо–крупнозернисті з ялинчастою будовою зерен кварцу;

5 – пегматити пегматоїдно–графічної структури; 6 – пегматити блокової

структури (кварц–польовошпатові); 7 – польовий шпат; 8 – масивний сірий

кварц; 9 – плитчастий темно–сірий кварц; 10 – кристали та уламки моріону

(занориш); 11 – вилуговані та перекристалізовані породи; 12 – топаз; 13 –

тріщинуватість склепіння; 14 – контур камерного пегматиту та занориша

Іхтіогліпти

Блоковий

Крижа -

ний

Димчас-

тий

Моріон

Прозорий

Лепідоліт

Цинвальдит

Протолітіоніт

Кварц

Мікроклін-

пертит

Мікроклін

Літієві слюди

Альбіт

Лепідомелан

Топаз

Берил

Фенокіт

Флюорит

Сидерит

Зелені слюди

(і гідрослюди)

Ільменіт

Циркон

Рутил, анатаз

Хлорит

Мусковіт

Молібденіт

Піріт

(та інші

сульфіди)

Колумбіт

Бертрандит

Гетит

Каолініт

Каолініт, дикіт

Опал, халцедон

Стадії мінералоутворення при температурах t

Мінерал

Магм -

тична

аПневмато-

літична

Гідротермальна

Гіпер-

генна

650-670

600

500

400

300

200

100

ОСНОВНІ

ПРОЦЕСИ

)

(

(Примитка:

пунктирна лі нія

поділяє до- та

післяінверсійні

етапи розвітку

пегматитів)

Рис. 9. Схематична діаграма мінералоутворення в камерних пегмати-

тах [5]

РОДОНІТ

Загальні відомості, галузі використання і вимоги до сировини

Родоніт (від гр. "

ροδον

" – троянда) є традиційним виробним каме-

нем, відомим ще із середини XVIII ст., коли на Уралі південніше Єка-

теринбурга були відкриті родовища цього рожевого мінералу, який

місцеві жителі називали "орлець". Здавна масивні породи, складені

родонітом, використовуються для виготовлення ваз, письмового при-

ладдя, печаток, вставок у недорогі ювелірні прикраси. Найвідоміши-

ми виробами з

родоніту є: саркофаг великої княгині Марії Олександ-

рівни, виготовлений з єдиного моноліту вагою більше 10 т; оздоблення

станції метро "Площадь Маяковского" в Москві, однієї із зал Великого

Кремлівського палацу, деяких станцій Київського метро.

Родоніт – силікат марганцю і кальцію ланцюжкової будови

(Mn, Ca)

[Si

], триклінної сингонії, спайність досконала по (110) і

(110). Колір рожевий, рожево-червоний; блиск скляний, на площинах

спайності – з перламутровим відливом, твердість 5,5 за шкалою Мооса.

Інтенсивність рожевого забарвлення знижується залежно від вмісту

окису кальцію – яскраво-рожеві відміни містять 3–3,5% CaO, бліді ро-

жево-сірі – 6% і більше (табл. 15).

Родоніт є типовим ендогенним мінералом марганцю, утворюється в

умовах амфіболітової та зеленосланцевої фацій регіонального мета-

морфізму, у скарнах, рідко – внаслідок гідротермальних процесів.

Таблиця 15

Хімічний склад родонітів світових родовищ, %

Родовище SiO

FeO MnO MgO CaO K

O+

Малосидель-

никівське

(Урал)

41,22 1,47 2,33 0,08 48,46 0,33 2,98 0,85

Алтин-

Топканське

(Узбекистан)

46,74 0,26 1,65 0,18 41,89 0,61 7,44 0,85

Бхандарське

(Індія)

45,46 0,27 – 0,96 50,54 0,55 2,25 -

Брокен-Хіл

(Австралія)

46,45 – 0,12 12,65 35,10 0,40 5,45 -

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Головними промислово-генетичними типами родовищ родоніту є:

1. Метаморфогенні родовища (основний геолого-промисловий

тип) тяжіють до порід спіліто-діабазової та спіліто-

кератофірової формацій, при метаморфізмі яких первинно-

осадові карбонатні руди марганцю перетворюються на силіка-

ти – родоніт, бустаміт Ca Mn (SiO

)

, спесартин Mn

[SiO

]

До цього типу відносяться родовища Сисертсько-Ільменського

антиклінорію Середнього Уралу, локалізовані в метаморфізова-

них вулканогенно-осадових породах нижнього палеозою, на-

приклад, Малосидельниківське (рис. 10), Курганівське, Бороду-

лінське; родовища Каліфорнії, приурочені до кременисто-

яшмової формації Ред-Рок Францисканської серії (верхня юра –

нижня крейда).

2. Карбонатні родонітвмісні скарни – родовище Алтин-Топкан в

Узбекистані

на північних схилах гір Карамазар, родовища Цен-

трального рудного району штату Нью-Мексико, США (нижній

карбон).

3. Гідротермальні родовища, що не мають великого практичного

значення, наприклад, невелика кількість виробного родоніту

видобувалася на срібно-свинцево-цинковому родовищі Брокен-

Хіл в Австралії.

Родовища України

Українські родовища родоніту також є метаморфогенними. Найз-

начнішим з них є Прилуцьке родовище в Чивчинських горах Мар-

мароського масиву Закарпаття. Воно складено палеозойськими мета-

морфічними і мезокайнозойськими осадовими комплексами. У розрізі

тут виділяються два стратиграфічні комплекси – домезозойський ме-

таморфічний та осадовий мезокайнозойський (рис. 11). Родоніт при-

урочений до метаморфічного комплексу, представленого

серицит-

хлорит-кварцовими, серицит-кварцовими та хлорит-серицитовими

сланцями з лінзовидними тілами силікатно-карбонатних порід розмі-

ром 100×60×10, збагачених родохрозитом (MnCO

). Родоніт малиново-

го кольору, розпорошений у вигляді дрібних зерен, гнізд та прожилків

у карбонатній родохрозитовій масі. Запаси кондиційної ювелірної си-

ровини сягають 668 т, блочність сировини – 20 х 20 х 20 см, загальні

запаси родоніт-родохрозитових порід – 15910 т.

0 5 10 м

12345

Рис. 10. Родовище Малосидельниківське (розріз шурфу, за матеріалами

В.Кірносова (1973)

1 – відвал кар’єру, 2 – серицит-кварцові сланці, 3 – вуглисті сланці, 4 – квар-

цити, 5 – родонітові тіла

Масштаб 1:8 000

Рис. 11. Родовище Прилуцьке (родоніт), геологічний розріз

1 – гнейси; 2 – кварцитові сланці; 3 – чорні сланці; 4 – рудні тіла; 5 – криста-

лічні сланці; 6 – рудоносна зона

МАРМУРОВИЙ ОНІКС

Загальні відомості, галузі використання і вимоги до сировини

Термін "мармуровий онікс" визначений не чітко, він є, скоріше,

комерційним, аніж мінералогічним. Найчастіше так називають щільні

агрегати кальциту й арагоніту, що просвічуються на глибину та ма-

ють смугасту текстуру й ніжне забарвлення, причому найхарактер-

нішими є м'які жовті, рожеві, кремові, зеленуваті й коричневі тони

[15]. Така особливість мармурового оніксу, як

здатність піддаватися

дзеркальному поліруванню, дозволяє використовувати його для виго-

товлення різноманітних художніх виробів: фужерів, підставок, ваз,

шкатулок, письмового приладдя тощо, які особливо привабливого ви-

гляду набувають у поєднанні з бронзою. Використовується цей мате-

ріал і як декоративно-облицювальний для оздоблення інтер'єрів, на-

приклад, такої всесвітньо відомої пам'ятки архітектури,

як мавзолей

Тамерлана (1336–1405) Гур-Емір у Самарканді.

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Мармуровий онікс зустрічається у вапняках та інших карбонатних

породах. Виділяють два структурно-морфологічні типи його утворень:

1) жильний і пластоподібний при заповненні тріщин у вапняках;

2) натічні форми, сталактити й сталагміти, які можуть утворюватись

у відкритих порожнинах карстових печер. Він утворюється з бікарбо-

натних розчинів або тонкодисперсних гелевих мас, що розкристалізо-

вуються. Найбільші родовища мармурового оніксу відомі в Алжирі

(Бон-Ганіф), Аргентині (Сан-Луїс), Бразилії, США (Арізона, Юта). Дуже

популярний він був наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., коли його ви-

добуток в Алжирі становив близько 5 тис. т, у США – 9 тис. т. У СНД

родовища якісного мармурового оніксу є у Вірменії (

Агамзалинське та

Місханське), Азербайджані (Сирабське), Туркменії (Карлюкське).

Родовища України

В Україні найзначніші прояви і родовища мармурового оніксу ві-

домі у Середньому Придністров'ї, де виділяють Дунаєвецьке та Ново-

Ушицьке поля на границі Волино-Подільської плити і УЩ. Серед чис-

ленних проявів (Демківське, Мицівське, Кравчинське, Супрунківське)

за масштабами та якістю сировини виділяється родовище Калюсик.

Родовище Калюсик розташовано в с. Калюсик Віньковецького

району Хмельницької області, складено породами неопротерозою,

верхньої крейди (сеноман), нижнього неогену (тортон і сармат) та че-

твертинними. Оніксова мінералізація локалізована в товщі черепаш-

кових та оолітово-черепашкових вапняків нижнього сармату серед-

ньою потужністю 9 м. Вапняки щільні, масивні, у верхній частині ви-

вітрені, крихкі. Потужність

покрівлі 1–6 м. Товщу вапняків розбито

численними тріщинами. Мармуровий онікс виповняє тріщини пере-

важно субмеридіонального напрямку. Усього в межах мінералізованої

зони, за даними І.С.Носова, кар'єром з видобутку вапняків розкрито

12 великих тріщин, що виповнені мармуровим оніксом. Він або утво-

рює на стінках тріщин кірку та суцільні натіки з хвилястою

поверх-

нею товщиною від перших міліметрів до 5 см, або на окремих ділян-

ках щільно виповнює тріщини. Зустрічаються порожнини й пустоти,

де мармуровий онікс присутній у вигляді сталактитів і сталагмітів.

Відмічені також окремі роздуви жил потужністю до 30 см.

На родовищі виділено два структурні різновиди мармурового онік-

су – дрібно- та крупнокристалічний. Перший

представлений світло- і

темно-коричневими відмінами з радіально-променистою текстурою

та виразним хвилясто-смугастим малюнком, що добре просвічується

на глибину. За простяганням щільні, кондиційні ділянки жил довжи-

ною 1–1,5 м чергуються з некондиційними (з причин високої тріщи-

нуватості та кавернозності). Другий різновид – однотонний онікс сві-

тло-жовтого кольору, подекуди з чергуванням смуг

медово-жовтого та

світло-коричневого, просвічується погано. Прогнозні ресурси за кате-

горією Р

оцінені в 70,8 т; вміст жил оніксу в полі вапняку – 3,2 %, ви-

хід кондиційного матеріалу (10 х 10 х 5 см) становить 6,2 %. Мармуро-

вий онікс легко обробляється, піддається дзеркальному поліруванню,

має ніжний декоративний малюнок і цілком придатний для викорис-

тання каменерізною промисловістю як виробне каміння.

В розділі 1 охарактеризовані ті різновиди кольорового каміння

України, родовища яких

відомі, а запаси підраховані. Але палітра

українських самоцвітів є набагато ширшою. У надрах України прису-

тні також аметист, цитрин, хризопраз, опал, хризоліт, піроп, альман-

дин, смарагд, турмалін, халцедон, сердолік, агат, кривавик, тигрове,

котяче і соколине око, нефрит, лабрадор, содаліт, кремінь, яшма,

джеспіліт, обсидіан, скам'яніле дерево, агальматоліт тощо. Їх прояви є

джерелом поповнення мінералогічних колекцій, використовуються

аматорами для виготовлення мистецьких виробів – шкатулок, сувені-

рів, намиста. Обмежений обсяг підручника не дає змоги дати деталь-

ну характеристику їх проявів, але слід пам'ятати, що потенціал і пер-

спективи України є дуже високими.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які мінерали і гірські породи відносяться до каменебарвної сировини?

2. Наведіть приклади найвідоміших самоцвітів чи виробів з каменебарвної

сировини.

3. Охарактеризуйте палітру каменебарвної сировини України.

4. Які країни є провідними з видобутку природних алмазів?

5. Де більше всього виробляють синтетичних алмазів?

6. Стисло охарактеризуйте головні типи родовищ алмазів.

7. Чи

можливо відкриття алмазоносних трубок в Україні?

8. Як утворюється бурштин?

9. Які родовища бурштину є в Україні?

10. Що таке гагат?

11. Де в Україні можна знайти ювелірні берили і топази?

12. Що таке камерні пегматити?

13. Яким чином виникають скупчення родоніту?

14. Де в Україні відомі прояви родоніту?

15.

Що таке мармуровий онікс і чи є його родовища в Україні?

ЛІТЕРАТУРА

1. Баранов П.Н. Закономерности распределения включений кварца в спо-

думеновых пегматитах и вмещающих их гранитоидах одного из районов

Украинского щита // Минералогия и генезис пегматитов. Матер. IV Все-

союзн. совещ. (ч. І). – Миасс, 1991. – С. 102–104.

2. Вальтер А.А., Гурский Д.С., Еременко Г.К. Алмазоносность астроблем Ук-

раины и природа образования высоких концентраций импактных алма-

зов // Минерал. журн., 1998. – Т. 20, № 6. – С. 48–63.

3. Вальтер А.А., Гурський Д.С., Єременко Г.К., Бочко О.В. Імпактні алмази –

новий вид

мінеральної сировини України // Мін. ресурси України, 1999.

– № 3. – С. 16–22.

4. Василишин І.С., Панченко В.І., Майданович І.О. Янтар України // Мін.

ресурси України, 1995. – № 3–4. – С. 28–32.

5. Василишин І.С., Панченко В.І., Павлишин В.І. Пегматити Волині // Мін.

ресурси України, 1996. – № 1. – С. 2–9.

6. Гурський Д.С., Металіді В.С.,

Приходько В.Л. та ін. Перспективи корінної

алмазоносності Правобережної України // Мін. ресурси України, 1999. –

№ 3. – С. 5–9.

7. Гурський Д.С., Металіді В.С., Приходько В.Л., Гейко Ю.В. Перспективи

алмазоносності України та напрямки геологорозвідувальних робіт // Мі-

нерал. журн., 2003. – 25. № 5/6. – С. 7–17.

8. Кашкаров И.Ф., Полканов Ю.А. О находке алмазов

в титано-циркониевых

песках // Докл. АН СССР, 1964. – 157, № 5. – С. 1129–1130.

9. Квасница В.Н. Мелкие алмазы. – К.: Наук. думка, 1985.