Михайлов В.А., Курило М.В. та ін. Горючі корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 7. Екологічні аспекти видобування

та переробки каустобіолітів

319

Переробка вугілля

За впливом на природне середовище і здоровя населення найбільш

масштабним і небезпечним, очевидно, є забруднення атмосфери га-

зопиловими викидами підприємствами паливно-енергетичного ком-

плексу (ПЕК), які, за даними 2000–2003 рр. у цілому складали 57,4 %

від маси викидів усіх галузей, а по твердим і газоподібним викидам –

62,9 і 56,6 % відповідно. При цьому підприємства

ПЕК викидають

більш 85 % усього SO

і летких органічних сполук (ЛОС), приблизно 80

% – вуглеводнів без ЛОС, 63 % оксидів азоту, 15,8 % оксидів вуглецю,

53,8 % інших рідких і газоподібних сполук. Викиди ПЕК в основному

(83,1 %) складаються з рідких і газоподібних компонентів, приблизно

30 % – SO

, 16,9 % – твердих аерозолів (зола і пил), половина з яких

(49,8 %) виноситься в процесі виробництва електроенергії на ТЕС, а

інша (45,6 %) – підприємствами видобувної промисловості Мінпали-

венерго [6].

Крім атмосферного повітря, підприємства ПЕК інтенсивно викори-

стовують природні води і забруднюють своїми стоками їх поверхневі

джерела. Значна частина (22 з 27,7 %) поверхневих вод споживається

ТЕС, а підземних (23,4 з 25,8 %) – вугільною

промисловістю, що спря-

мовує в поверхневі води велику частину (16,5 з 19,8 %) забруднених

стоків або збирає їх у нагромаджувачі, що теж забруднюють природ-

не середовище .

З усіх енергооб’єктів найбільш небезпечними для навколишнього

середовища є потужні вугільні ТЕС, котельні агрегати яких не відпо-

відають сучасним екологічним вимогам і вимушено працюють на не-

проектному високозольному твердому паливі погіршеної якості. При

цьому пилогазоочисне устаткування ТЕС теж працює в непроектному

режимі за середньої ефективності золовловлення 95,7 % (закордонні

показники дорівнюють 99,8 %). Установки сірко- і азотоочистки

практично не задіяні. Використанню високозольного вугілля значною

мірою сприяє відсутність в Україні узаконених нормативів його якос-

ті, що дозволяє шахтам безкарно поставляти неякісне вугілля

. Крім

того, це істотно підвищує вартість його транспортування і значно

прискорює нарощування площ і обсягів шлакозоловідвалів, що, у

свою чергу, інтенсивно забруднюють і отруюють довкілля.

Об'єкти ПЕК (особливо потужні ТЕС) часто розташувані у великих

містах і густонаселених промислових районах, що підсилює їх небез-

пеку для населення і природного середовища.

В їхніх викидах утри-

муються такі хімічно агресивні отруйні речовини як оксиди сірки,

азоту, вуглецю, окремих канцерогенів (бензопірену, оксиду ванадію,

Розділ 7. Екологічні аспекти видобування

та переробки каустобіолітів

320

високомолекулярних органічних сполук) та ін. Викиди підприємств

ПЕК також негативно впливають на атмосферні осади (в яких розчи-

няються оксиди сірки й азоту), земну поверхню, ґрунт і рослинність

(осідання пилу і випадання "хімічного" дощу або снігу), поверхневі во-

ди (осідання на водні поверхні викинутих у повітря шкідливих речо-

вин і змивання

їх у річки і водойми дощовими і поталими сніговими

потоками). В результаті відбувається окиснення сніжного покриву і

сільськогосподарських угідь, нагромадження в ґрунті важких металів,

що гнітить лісові біоценози, знижує врожайність агрокультур і наси-

чує харчові продукти шкідливими для здоров'я людини сполуками. До

найбільш небезпечних забруднювачів відносяться ТЕС, які викорис-

товують

високозольне та сірчане вугілля.

Поряд з тепловими електростанціями інтенсивно забруднюють на-

вколишнє середовище і інші підприємства й об'єкти ПЕК, особливо

пов'язані з видобутком, транспортуванням, переробкою і підготовкою

до використання органічних видів палива – вугілля, нафти і газу.

Найбільш небезпечна у цьому відношенні вугільна промисловість, що

активно руйнує всі життєво

важливі сфери природного середовища.

Палаючі відвали, терикони, інтенсивна запиленість і загазованість

повітря, водоємо-освітлювачі і відстійники, хвостосховища, забруд-

нення поверхневих і ґрунтових вод, скидання в гідрографічну мережу

високомінералізованих шахтних вод, небезпечні геотектонічні проце-

си і вторгнення в підземну гідросферу, що провокують осідання зем-

ної поверхні, заболочування цілих районів, провокування штучної

сейсмічності

та ін. – це далеко неповний перелік техногенного тиску

на навколишнє середовище в гірничодобувних регіонах. Навіть із за-

криттям шахт наслідки їхньої діяльності ще десятки років будуть не-

гативно позначатися на стані природного середовища і безпеки жит-

тя населення прилеглих територій.

Забруднення вод

Значної шкоди навколишньому середовищу наносить масове і при-

скорене виведення шахт з експлуатації, особливо методом "мокрої

консервації", що призводить до затоплення до 50 % шахтних полів,

просідання земної поверхні, її заболочування та зменшення орної

площі, а також підняття рівня, засолення і забруднення ґрунтових

вод, природних джерел і рік. Тому при закритті безперспективних

шахт, розрізів і збагачувальних фабрик необхідно передбачати повну

рекультивацію і повернення в господарське або рекреаційне користу-

Розділ 7. Екологічні аспекти видобування

та переробки каустобіолітів

321

вання земельних угідь, зайнятих шахтами, відвалами і породами, що

залишаються після збагачення.

Зараз рекультивація земель ведеться (або частково проведена) на

110 породних відвалах. Землі, зайняті відвалами, що прилягають до

населених пунктів (за умови вмісту в них токсичних речовин у межах

гранично припустимих норм) доцільно обробляти, виділяти населенню

під дачні ділянки, або

ж відводити на інші рекреаційні потреби. У зо-

нах розташування шахт, що закриваються, необхідно ширше впрова-

джувати комплексні меліоративні заходи, включаючи використання

спеціальних гідротехнічних споруджень і систем горизонтального і

вертикального дренажу для запобігання затоплення шахтних виробок

і підтоплення територій, що примикають до них.

Для запобігання шкідливому впливу підприємств вуглевидобувної

галузі на

природні води рекомендується:

• не скидати неочищену шахтну воду з механічними домішками;

• здійснити повне бактеріальне очищення шахтних вод;

• провести реконструкцію приблизно 400 водоочисних споруд;

• освоїти технологію демінералізації шахтних вод;

• розробити екологічно обґрунтовані норми і режими скиду слабомінера-

лізованих шахтних вод у ріки і водойми без нанесення шкоди їх іхтіо-

фауні і

питному водопостачанню;

• знизити споживання питної води для виробництва за рахунок макси-

мального використання для цих цілей шахтних вод.

Для забезпечення населення і сільського господарства вуглевидо-

бувних регіонів чистою водою необхідно:

• завершити будівництво каналу Дніпро-Донбас;

• ввести в експлуатацію водогін Дніпро-Західний Донбас з фільтруваль-

ними станціями "Добропольська" і "Західна".

Для забезпечення ефективного планування і природоохоронної ді-

яльності на об'єктах вугільної промисловості необхідно організувати

постійний геологічний, гідрогеологічний і гідрохімічний моніторинг, у

першу чергу в зонах гірських робіт. У зв'язку з наявністю в Донбасі

розгалуженої мережі старих гірських виробок доцільно створити в од-

ному з інститутів вугільної промисловості комп'ютерний

банк даних

по виробкам, де існує екологічна небезпека в зв'язку з деформацією

земної поверхні й аваріями розташованих на них промислових, кому-

нальних і агрономічних об’єктів. Банк даних необхідно створити та-

кож стосовно хімічного складу вугілля і вмісних порід на всіх вугіль-

них покладах, що розроблюються і запланованих до

розробки.

До специфічних забруднювачів водних басейнів України підприєм-

ствами вугільної промисловості відносяться скиди високомінералізо-

Розділ 7. Екологічні аспекти видобування

та переробки каустобіолітів

322

ваних вод (1,9 млн м

у добу) у поверхневі водойми і водостоки, а та-

кож нагромаджувачі, де води шахтного водовідливу і збагачувальних

фабрик відстоюються. У результаті мінералізація води в річках Лу-

гань, Велика Каменка й інших зросла в 2 рази і більш. Найбільший

обсяг скидів приходиться на недостатньо очищені води (до 80 %), що

свідчить про нестачу очисних

споруджень і їх низьку ефективність.

Через інтенсивний дренаж гірського масиву виробками приповер-

хневий кам'яновугільний водоносний комплекс майже цілком осуше-

ний, як і сотні джерел, колодязів, свердловин. Це значно зменшує ви-

користання підземних поверхневих прісних вод і знижує якість пит-

ної води (особливо в Донецько-Макіївському, Центральному, Чистяко-

во-Сніжнянському і

інших районах).

Розробка буровугільних родовищ також шкодить навколишньому

середовищу, насамперед виведенням із використання величезних

площ (більше 10 тис. га) високоякісних земель, які після відпрацьову-

вання вугільних ділянок, як правило, не рекультивуються. Негативно

впливає на водні об'єкти, зменшуючи їхні природні запаси, також

дренаж гірського масиву виробками. На територіях закритих кар'єрів

у більшості випадків утворюються штучні озера, значна частина яких

з часом перетворюється на болота. Рекультивація земель дуже незна-

чна: з порушених 1887га тільки 114 га (6 %) рекультивовані, з них

12,2 га (0,6 %) – під сільгоспугіддя.

Таким чином, з огляду на специфіку впливу видобутку і переробки

вугілля на навколишнє середовище, основними природоохоронними

заходами можуть бути:

• збільшення кількості і потужностей очисних споруд у вуглевидобувних

регіонах, підвищення їх ефективності;

• значне розширення практики видобутку вугілля з наступною забутов-

кою порожньою породою виробленого простору;

• використання породних відвалів і шлаконакопичувачів для виробниц-

тва будівельних матеріалів, вилучення рідкісних елементів тощо;

• своєчасна рекультивація земель під сільгоспугіддя і лісонасадження;

•

впровадження енергозбереження як опосередкованого, але економічно

найбільш доступного й екологічно ефективного засобу захисту навко-

лишнього середовища.

• впровадження енергозберігаючих технологій видобутку і переробки ву-

гілля, у тому числі за рахунок способів приведення його в рухливий

стан енергією вибуху і вібрації;

• застосування газифікації вугілля, особливо низькосортного і високозо-

льного; використання

відходів вуглезбагачення шахтного метану і ме-

тану вугільних родовищ як палива.

Розділ 7. Екологічні аспекти видобування

та переробки каустобіолітів

323

Метан – не тільки парниковий, але й озоноруйнівний газ, тому його

включення у виробництво має важливе значення як для поліпшення

загальної екологічної обстановки у вуглевидобувних регіонах, так і для

налагодження "торгівлі викидами", що відповідно з Кіотським прото-

колом може стати вагомим джерелом додаткових надходжень валюти

та іноземних інвестицій для "екологізації" українського ПЕК

Видобування нафти і газу

В доісторичні часи в Мідії, Вавилоні, Сирії нафту збирали з повер-

хні відкритих водойм, добували з колодязів пісок чи вапняк, насичені

нафтою. У середині ХІХ ст. розпочинається механічне видобування

нафти з бурових свердловин. Першу нафтову свердловину було про-

бурено в США в 1859 році, а в Росії, на Кубані – в 1864 р. Саме з цих

часів можна починати відлік і екологічних проблем, пов’язаних з ви-

добуванням нафти.

Виявлення, оцінка запасів та підготовка до промислової розробки

покладів нафти проводяться за допомогою нафторозвідки. Процес

нафторозвідки складається з двох етапів:

• пошукового – здійснюються геологічна, аеромагнітна, гравіметрична

зйомки місцевості, геохімічні дослідження порід і вод, складаються

карт, проводиться розвідувальне буріння пошукових свердловин; здій-

снюється попередня оцінка запасів нових родовищ;

• розвідувального – оконтурюються поклади, визначаються потужність і

нафтогазонасиченість пластів та горизонтів, обчислюються промислові

запаси нафти, розробляються рекомендації щодо введення родовища в

експлуатацію

Залежно від дії бурового інструмента, що подрібнює і розпушує по-

роду, розрізняють ударне та обертальне буріння.

За ударного буріння породу руйнують ударами спеціального доло-

та, яке підіймають і опускають механічною лебідкою. Розпушену по-

роду періодично видаляють за допомогою желонки – порожнистого

стального циліндра, що має вгорі дужку для приєднання до каната чи

штанги, а внизу – клапан.

За обертального буріння породу висвердлюють обертовим долотом.

Недолік цього виду буріння – необхідність обертати всю колону бури-

льних труб разом з долотом. Коли глибина свердловини сягає 2500–

3000 м, лише незначна частка енергії, що затрачується, використову-

ється для буріння і поглиблення свердловини. Основна ж енергія ви-

трачається непродуктивно, на тертя труб.

Розділ 7. Екологічні аспекти видобування

та переробки каустобіолітів

324

Основні екологічні наслідки цього етапу робіт такі:

• порушення цільності водоносних горизонтів

• забруднення довкілля буровими, часто мінералізованими розчинами

• загоряння свердловин у разі раптових викидів горючих газів

Видобування нафти з надр здійснюється за рахунок двох видів

енергії – природної енергії пласта та енергії, яка подається у свердло-

вину тим чи іншим способом. Спосіб експлуатації нафтової свердло-

вини, при якому використовується енергія пласта, називається фон-

танним. Він застосовується у початковий період експлуатації, коли

пластовий тиск покладу досить великий, і є найбільш економічним.

Свердловини, що експлуатуються фонтанним способом, обладнують

спеціальною арматурою, яка дає змогу герметизувати гирло свердло-

вини, регулювати та контролювати режим її роботи, забезпечувати

повне закриття свердловини під тиском.

Способи добування, при яких нафта підіймається на земну поверх-

ню за рахунок підведеної ззовні енергії, називають механізованими.

Існують два різновиди механізованого способу експлуатації – компре-

сорний і насосний.

Компресорним або газліфтним методом у свердловину компресо-

ром закачують газ, який змішується з нафтою. Щільність нафти зни-

жується, забійний тиск стає нижчим за пластовий, що викликає рух

рідини до поверхні землі. Іноді у свердловину подають газ під тиском

з розташованих поблизу газових пластів (метод безкомпресорного газ-

ліфта). На деяких старих родовищах існують системи ерліфта, в кот-

рих як робочий агент використовують повітря. Недоліки цього методу

– необхідність спалювання попутного нафтового газу, змішаного з по-

вітрям, що викликає забруднення атмосфери, підвищена корозія тру-

бопроводів і таке інше. Газліфтний метод застосовується на родови-

щах Західного Сибіру, Туркменістану, Західного Казахстану.

За насосного способу експлуатації на визначену глибину спускають

насоси, які приводяться в дію за рахунок енергії, що передається різ-

ними способами. На більшості нафтовидобувних підприємств світу

набули поширення штангові насоси. Нафта, яка надходить з надр на

поверхню землі, містить супутній газ (50–100 м

/т), воду (200–300

кг/т), мінеральні солі (до 10–15 кг/т), механічні домішки. Перед

транспортуванням та подачею на переробку гази, механічні домішки,

основна частина води і солей мають бути видалені з нафти.

Існують різні системи внутрішньопромислового збору і транс-

портування нафти. Найстаріша – самопливна, коли переміщення на-

фти відбувається за рахунок перевищення позначки гирла свердло-

вини над позначкою замірної установки. Такі системи збору мають

Розділ 7. Екологічні аспекти видобування

та переробки каустобіолітів

325

ряд недоліків: низька швидкість руху потоку рідини в них сприяє

відкладенню механічних домішок, солей, парафіну; наявність відкри-

тих вимірників і резервуарів – великим втратам газу і легких фракцій

(до 3 % від загального обсягу нафти). Ці системи важко автоматизу-

ються і потребують численного обслуговуючого персоналу.

На нових нафтових родовищах експлуатуються герметизовані ви-

соконапірні системи збору нафти, газу і води, технологічна схема

яких визначається величиною і формою площі родовища, рельєфом

місцевості, фізико-хімічними властивостями нафти.

На сьогодні в області нафтогазового будівництва дещо активізува-

лися роботи з охорони навколишнього середовища й раціонального

використання природних ресурсів [10–12]. Основними напрямками

науково-технічного прогресу в цій області є [3, 5, 9]:

• розробка науково обґрунтованої методології природоохоронної діяльно-

сті в нафтогазовому будівництві;

• розробка комплексу організаційно-технічних заходів щодо охорони на-

вколишнього середовища.

Перший напрям передбачає вивчення впливу об'єктів, що спору-

джують, на навколишнє середовище, механізмів взаємодії в системі

„людина – трубопровід – природа", аналіз екологічних норм будівниц-

тва, розробку екологічної теорії нафтогазового комплексу (НГК), екс-

периментальні дослідження контактів „об'єкт – навколишнє середо-

вище"; аналіз загальних закономірностей розвитку оборотних і необо-

ротних зсувів екологічної

рівноваги в регіонах будівництва.

Другий напрям передбачає розробку нормативного регламенту бу-

дівництва з урахуванням екологічних вимог, аналіз екологічних нас-

лідків, метрологічне забезпечення охоронно-попереджувальних захо-

дів, організаційно-технічне і соціально-правове забезпечення охорони

навколишнього середовища в будівництві й експлуатації об'єктів НГК,

визначення народногосподарського ефекту природоохоронних захо-

дів у будівництві об

'єктів нафтової й газової промисловості.

Транспортування нафти

З точки зору екології транспортування нафти є надзвичайно ризи-

кованою процедурою, оскільки часто призводить до катастрофічно

згубних для біоти наслідків. Є багато прикладів таких катастроф.

Танкери перевозять нафту та нафтопродукти з районів її видобут-

ку до нафтопереробних заводів та нафтобаз. У разі розливу в морі ба-

гато нафтопродуктів швидко розтікаються

по його поверхні або ви-

паровуються. З юридичної точки зору вони не належать до нафтових

Розділ 7. Екологічні аспекти видобування

та переробки каустобіолітів

326

забруднень, бо їх біологічна дія зазвичай виявляється незначною. Так

зване бункерне пальне № 2 і деякі види пального, що транспортують-

ся вздовж узбережжя Великої Британії, містять велику кількість аро-

матичних вуглеводнів і тому є більш небезпечними, ніж сира нафта.

Проблему забруднення створюють також «чорна» нафта (сира нафта

та важке паливо) і деякі

мастильні матеріали, що лишаються у воді

після розливу. Перевезення сирої нафти несумісне з транспортуван-

ням очищених нафтопродуктів. Тому судна, які доставляють сиру

нафту, не можуть бути використані під очищені нафтопродукти і ви-

мушені повертатись назад порожняком. Проте у порожнього танкера

осадка невелика, тому танкер вимушений брати на борт баласт мор-

ської води від 1/3 до ½ його вантажопідйомності, яка заповнює ван-

тажні танки. Проте у танках міститься плівка нафти, що налипла на

борти. Кількість такої налиплої нафти складає близько 0,4 % ванта-

жопідйомності судна. Ця нафта лишається і при промиванні судна

водою спливає на поверхню. Деякі вантажні порти, що приймають

сиру нафту, обладнані спеціальними сепараторами

, за допомогою

яких обробляють величезні об’єми води, забрудненої нафтою.

Промивання танкерів зумовлює основне забруднення морських бе-

регів нафтою. Тому першим кроком у вирішенні цієї проблеми була

заборона скидання баластних вод у прибережних зонах. Раніше вва-

жалося, що нафта, що зливається у море далеко від берега швидко

диспергується і “зникає”.

Проте, як стало пізніше відомо, нафта, роз-

лита далеко в морі, може забруднювати і віддалені узбережжя.

Найбільш руйнівними є розливи нафти, що виникають внаслідок

аварійного пошкодження корпусу танкера. Заходи, які необхідно за-

стосовувати для зменшення негативних наслідків, залежать від мас-

штабів аварії. Якщо після інциденту танкер не втратив здатність ру-

хатись

, то він, очевидно, буде рухатись в сторону від берега, що за-

грожує його безпеці, забруднюючи при цьому водне середовище. Як-

що ж танкер тоне на великій глибині, то нафта з нього буде витікати

з постійною швидкістю через вентиляційні трубки в танках. У такому

випадку зупинити витікання практично неможливо, боротися можна

буде лише з нафтою, що сплила на поверхню.

Методи видалення нафти з поверхні моря

Механічні методи видалення нафти з поверхні моря або берега є

кращими, ніж її осадження, крім того це є більш швидкий та дешев-

ший спосіб. З розлитою в морі нафтою легше боротися, якщо вона

знаходиться у вигляді важкої густої маси та покриває незначну пло-

Розділ 7. Екологічні аспекти видобування

та переробки каустобіолітів

327

щу. Якщо ж нафта являє собою велику або розірвану пляму, то перше,

що необхідно зробити – це зупинити розповсюдження плями. В доках

та інших закритих водоймах це досягається шляхом застосування

звичайних бонових загороджень. Інше надійне загородження – так

званий «пневматичний бар’єр». Повітря подається в перфорований

трубопровід, що розміщений на дні пухирців повітря

, що виділяються

і створюють на поверхні вертикальну хвилю. Вода стікає з обох сторін

від повітряно-пухирцевої завіси і запобігає руху нафти. Цей спосіб

має деякі переваги над плавучими загородженнями, бо не створює

перешкод для водної поверхні. Проте, якщо швидкість течії переви-

щує 40 см/с, то цей метод є неефективним. Крім

того, пневматичну

загорожу легше поставити на якір, ніж плавучу, тому її раціонально

використовувати стаціонарно в портах і доках – там, де течії та при-

пливи слабкі.

Теоретично можливо застосовувати хімічні загородження з жирних

кислот, що оточують нафтову пляму і запобігають можливості її роз-

повсюдженню та зменшують площу її поверхні. Проте вчені, що

до-

сліджували можливість застосування стеаринової та олеїнової кислот,

виявили неефективність плівки жирних кислот при сильному вітрі, а

також те, що вона руйнується під дією хвиль.

Хоча застосування загороджень звичайного типу у потоці води об-

межене, їх використовують для стримування розлитої нафти. Розробле-

ні також прості наповнені повітрям загородження, які розгортаються

навколо нафтової плями і вільно переміщуються разом з нию. Є також

конструкції, які являють собою загородження з вісімко-подібною секці-

єю, в якій верхня труба містить повітря, а нижня – воду. Управління

конструкцією здійснюється з надувного катамарану. Система досить

мобільна і може бути скинута з вертольоту у згорнутому стані. При на-

годі

нафта видаляється або механічно, або диспергуванням. Нафтова

пляма може бути також направлена у район, де вона фіксується і вида-

ляється спеціальною сіткою, яка буксирується між двома суднами. Для

ліквідації аварій використовують також високопотужні насоси, що

мають гнучкі плавучі рукави і сплощені насадки для збору нафти з по-

верхні моря. При

цьому нафта разом з водою закачується в танкер, а

після відділення нафти вода з танкера повертається назад у море. Про-

те навіть якщо нафта зібрана в загородження, вона зазвичай утворює

дуже тонку плівку, яку важко видаляти без захоплення великої кількос-

ті води. Особливо цей процес ускладнюється під час деякого хвилю-

вання

морської поверхні.

Крім того нафту, що оточена загородженням, можна видалити за

допомогою деяких абсорбційних пористих, але водовідштовхувальних

Розділ 7. Екологічні аспекти видобування

та переробки каустобіолітів

328

матеріалів. Біббіпол (олеофільна поліуретанова піна), яка випускаєть-

ся у спеціальних загородженнях довжиною 3 м, може абсорбувати

225 л нафти. Така піна може абсорбувати нафту у кількостях, що у

100 разів переважають власну вагу. Піна все ще плаває, міцно утри-

муючи нафту, потім її збирають сіткою, віджимають між спеціальни-

ми барабанами після чого піна

знову готова до використання.

У разі сильних розливів нафти на великих площах краще викорис-

товувати природні матеріали. Вони можуть виявитися малоефектив-

ними у порівнянні з синтетичними, проте часто є більш легкодоступ-

ними. Так солома може утримувати нафту у кількості, що в 10–30 ра-

зів більша за власну вагу.

Ще один спосіб

боротьби з свіжорозлитою сирою нафтою – спалю-

вання – є фактично заміною одного виду забруднення на інше. Для

цього використовують певні засоби, такі як «кисневі цеглини», спеціа-

льні бони з системою трубок, хімічні агенти. Незважаючи на забруд-

нення повітря димом і неспаленими часточками, цей спосіб знищення

розлитої нафти все ж є більш екологічним

, ніж її диспергування і зато-

плення. Врешті-решт, нафта, зібрана механічно, у будь-якому разі має

бути спалена. На березі нафта має спалюватись лише якщо її потужні

відклади виявляються надто недоступними для механічного збору.

Використання реагентів, що сприяють затопленню нафти, рекомен-

дують рідше, бо нафта у такому випадку переміщується у

нижчі шари

води, випадає з-під контролю, але залишаюєтся у морі. У прибережних

районах дно є цінним для рибалок, а потоплена нафта обволікає рако-

вини тварин, перешкоджає розмноженню і харчуванню риб, отруює їх

організм. Проте потоплення нафти є швидким способом її утилізації

поблизу колоній птахів. Агенти, що зумовлюють потоплення, не мають

токсичного впливу, навпаки можуть бути джерелом кисню, поживних

речовин, бактеріальних спор, що прискорює процес природної дегра-

дації нафти. Крім того потоплена нафта переноситься переважно на

дно, де найбільша концентрація бактерій. Але є небезпека повторного

підняття нафти з дна.

Ефективне видалення нафти може бути пришвидшено як механіч-

но, так і за

допомогою хімічних реагентів, за рахунок яких збільшу-

ється площа поверхні нафти або швидкість окиснення шляхом вве-

дення і додавання деяких поживних речовин.

Проте думки вчених щодо доцільності проведення емульгування та

диспергації розділяються. Що стосується захисту птахів, то видалення

нафти з поверхні за допомогою потоплення і диспергування майже

рівноцінні. З точки зору

біології ці два способи негативно сприйма-

ються тому, що вводять нафту в навколишнє середовище, а не вида-