Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

191

до 1.01 т/м

. У складі осадів побутових стічних вод міститься до 80 % орга-

нічних речовин. Відсоток вмісту органічних речовин в осадах міських каналі-

зацій залежно від домішок виробничих стічних вод може коливатися від 65 до

85 %. Органічна частина осаду приблизно на 80 % складається з вуглеводів,

жироподібних речовин та білків. В осаді міститься до 3.5 % азоту, до 1.4 %

фосфору і до 0.2 % калію, що характеризує його як цінне органічне добриво.

Сирий осад становить небезпеку в санітарному відношенні, оскільки він

може загнивати, виділяти гази, створювати сприятливі умови для розвитку

бактерій, у тому числі хвороботворних, а також містить яйця гельмінтів. Тому

перед утилізацією осад має бути стабілізованим і знешкодженим. Для цього

використовують анаеробне зброджування за участю анаеробних бактерій.

При цьому розпад органічних речовин осаду відбувається в дві фази.

Перша фаза характеризується утворенням значної кількості жирних кис-

лот (мурашиної, оцтової, масляної тощо). Крім того, на цій фазі утворюються

вуглекислота, спирти, амінокислоти, аміак, сірковуглець. Активна реакція се-

редовища рH менша 7, тому перша фаза носить назву “

кислого

” бродіння. Во-

на здійснюється анаеробними бактеріями типу дріжджів, маслянокислими,

пропіоновими, бутиловими бактеріями тощо. В результаті кислого бродіння

осад майже не зменшується в об’ємі, погано підсихає, неприємно пахне і мо-

же загнивати.

Друга

фаза характеризується руйнуванням утворених на першій фазі кис-

лот з виділенням вуглекислоти, метану та в невеликих кількостях водню і

окису вуглецю. Активна реакція рH становить 7-8, тому ця фаза має назву

лужного, або метанового бродіння. Збудниками другої фази є метаноутворю-

ючі анаеробні бактерії. Зброджений, чи зрілий осад після другої фази бродін-

ня підсушується на мулових майданчиках. Він має чорний колір через вміст

сульфіду заліза та гумінових речовин, для зрілого осаду характерний слабкий

запах сургучу або асфальту.

Вміст органічних речовин у збродженому осаді зменшується з 80-75 % до

приблизно 50 %. Кінцевими продуктами розпаду жирів є вуглекислота і ме-

тан, тобто ці компоненти органічної частини осаду газифікуються. При розпа-

ді білків тільки частина утворених продуктів переходить в газ, решта - зв’язу-

ється між собою чи з іншими компонентами і залишається в розчині.

Зрілий осад є нешкідливим в санітарному відношенні і являє собою цінне

органічне добриво.

Метанове бродіння стічних вод може відбуватися в

мезофільних

умовах,

якщо температура зброджуваної маси не перевищує 35°С, чи в

термофільних

умовах, якщо температура зброджуваного осаду підтримується в межах 45-

65°С. Кожний з цих видів бродіння забезпечується діяльністю відповідних

анаеробних бактерій - мезофільних і термофільних. Для мезофільного бродін-

ня оптимальною є температура 32°С, а для термофільного - 53°С.

192

Для підтримання нормального процесу бродіння осаду необхідне дотри-

мання таких умов:

• підтримання оптимальної температури бродіння;

• надходження свіжого осаду в певному співвідношенні до маси, що

бродить (доза завантаження свіжого осаду);

• перемішування свіжого осаду із зброджуваною масою.

Для оброблення осаду

стічних вод використову-

ють такі споруди: гнилісні

резервуари (септики), двоя-

русні відстійники

освітлю-

вачі-перегнивачі

метан-

тенки.

Метантенк сучасного

типу являє собою окремий

круглий в плані залізобе-

тонний резервуар з конус-

ним днищем та герметич-

ним перекриттям, оснаще-

ним ковпаком для уловлен-

ня і відведення утворюва-

ного при бродінні газу. В

метантенках створюють оп-

тимальні умови для метано-

вого бродіння осадів - від-

повідну температуру та на-

лежне перемішування (рис.

4.12).

Септики (гнилісні резервуари) - це відстійники, в яких осад, що випав на

дно, піддається гниттю.

Двоярусні відстійники являють собою комбіновані споруди, у верхньому

ярусі яких розташований горизонтальний відстійник, а в нижньому - септична

камера для зброджування осаду, що випадає із стічних вод і

провалюється

крізь вузьку щілину в нижню частину відстійника.

Для зневоднення збродженого осаду із септичних камер двоярусних від-

стійників та метантенків його направляють на мулові майданчики. Тут він

підсушується, після чого може бути утилізований як органічне добриво.

Зневоднення осаду може відбуватися й штучним шляхом: на

вакуум-

фільтрах

вакуум-пресах

центрифугах

та

термічною сушкою

Осади виробничих стічних вод часто складаються переважно з мінераль-

них речовин (наприклад, осади стоків металургійних заводів, від збагачення

214

Газ від газгольдера

На споруди

сушіння

На споруди

сушіння

До газ-

гольдера

Рис.4.12. Метантенк конструкції фірми

“Дегремон”

1 - циркуляційний насос для осаду, що нагрівається; 2 -

циркуляційний насос для руйнування піни; 3 - бойлер

гарячої води; 4 - теплообмінник; 5 - розширювальний

бачок; 6 - пристрій для руйнування піни; 7 - запобіжний

клапан, що попереджає утворення вакууму та підвищення

тиску; 8 - відведення газу; 9 - видалення піни; 10 - трубо-

провід для відбору проб; 11 - термометр; 12 - відведення

збродженого осаду; 13 - циркуляційний насос гарячої води;

14 - завантаження свіжого осаду

193

руд тощо). В цих випадках осади з відстійників підсушують вищевказаними

способами або спрямовують у відвали чи спеціальні сховища.

4.6.2.4. Технологічні схеми очищення побутових стічних вод

Типова технологічна схема очищення побутових стічних вод наведена на

рис.4.13.

решітка

покидьки

пісок

сирий

осад

надлишковий

активний

мул

зворотний активний мул

хлор

вторинний

відстійник

контактний

резервуар

аеротенк

первинний

відстійник

пісковловлювач

повітря

очищені

стічні

води

змішувач

насос

неочищені

стічні

води

Рис.4.13. Типова технологічна схема очищення побутових стічних вод

Після механічного очищення на решітках, в пісковловлювачах та первин-

них відстійниках стічні води надходять в аеротенк, в який безперервно пода-

ють стиснуте повітря та активний мул. В аеротенку в результаті життєдіяль-

ності аеробних мікроорганізмів стічні води очищуються від органічних за-

бруднень. Суміш очищених стічних вод та активного мулу надходить у вто-

ринні відстійники, відстояна вода знезаражується хлором і відводиться у во-

дойму. Зворотний активний мул повертається в аеротенк, а надлишковий - мі-

нералізується і зневоднюється.

Зазвичай, обробка міських стічних вод здійснюється за двоступеневою

схемою: механічне, потім біологічне очищення. Проте високий ступінь за-

бруднення поверхневих водних об’єктів - приймачів стічних вод зумовлює

останнім часом застосування третього ступеня - доочищення або глибокого

очищення.

Затримані на решітках крупні

покидьки

подрібнюють на дробарках і ски-

дають у потік стічних вод перед решітками. При невеликій кількості покидьки

вилучають і направляють на механічне брикетування або компостування.

Пісок з пісковловлювачів відмивають від органічних забруднень в гідро-

циклонах

і підсушують на

піскових майданчиках

. Підсушений пісок може бу-

ти використаний, наприклад, у шляховому будівництві.

Сирий осад

з первинних відстійників та ущільнений

надлишковий актив-

ний мул

(або

біологічну плівку

в разі використання біофільтрів) піддають бро-

дінню в

метантенках

. Газ, що утворюється в процесі бродіння осадів, вико-

ристовують для теплоенергетичних потреб очисної станції. Для регулювання

тиску і зберігання газу передбачають

мокрі газгольдери

Зброджений в метантенках осад піддають механічному зневодненню на

центрифугах

вакуум-фільтрах

або

фільтр-пресах

. Перед цим осад підлягає

відповідній обробці із застосуванням реагентів. Після механічного зневоднен-

194

ня отримують кек вологістю 60-80 %, а також висококонцентрований фугат,

який подають в голову очисних споруд. Для зменшення вологості механічно

зневодненого осаду до 25-30 % застосовують

термічну сушку

На станціях невеликої потужності зброджений осад після метантенків

підсушують на мулових майданчиках, але такий метод потребує відведення

під майданчики значних земельних площ.

195

Або люди зроблять так, щоб на Землі було менше димів,

або дими зроблять так, щоб на Землі було менше людей.

Л.Баттон

5. Повітряний басейн та антропогенний вплив на атмосферу

Як невід’ємна частина географічної оболонки нашої планети атмосфера

відіграє величезну роль у її формуванні та розвитку.

Атмосфера тісно зв’язана і взаємодіє з іншими сферами географічної обо-

лонки Землі. Так, між атмосферою і літосферою та гідросферою існує постій-

ний теплообмін: нижні шари повітря нагріваються від поверхні суші і води і

віддають своє тепло поверхні землі тоді, коли вона охолоджується. Таким чи-

ном повітряна оболонка регулює сезонні коливання температури, запобігає

надмірному нагріванню земної поверхні вдень і охолодженню вночі (якби ат-

мосфери не існувало, то коливання добової температури на Землі досягали б

±200°С).

Атмосфера забезпечує перерозподіл вологи на Землі: в ній утворюються

опади, які, випадаючи на поверхню землі, дають початок водотокам, збагачу-

ють підземні води і поповнюють водою моря та океан.

Поверхневі води разом з вітром видозмінюють земну поверхню, руйную-

чи гірські породи, переносячи і нагромаджуючи їхні уламки в інших місцях.

Таким чином, атмосфера виступає як важливий рельєфоутворюючий чинник.

Вона впливає на характер і динаміку всіх екзогенних процесів, що відбува-

ються в літосфері (фізичне та хімічне вивітрювання, діяльність вітру, природ-

них вод, мерзлоти, льодовиків). В свою чергу, рельєф суші змінює напрямки

руху, швидкість, температуру та вологість повітряних мас, а відтак впливає на

циркуляційні процеси, що відбуваються в нижніх шарах атмосфери.

Тісні зв’язки поєднують атмосферу і з біосферою. Вона стала необхідною

передумовою зародження та існування життя на планеті. За винятком деяких

бактерій, кисень атмосфери потрібен всім тваринам, а основним джерелом

його надходження у повітря є зелені рослини, які, в свою чергу, засвоюють з

атмосфери вуглекислий газ. Повітряна оболонка виступає захисником усього

живого від згубної дії ультрафіолетових променів та від загрози метеоритного

“бомбардування”, спалюючи більшість метеоритів у своїй товщі (за рахунок

сил тертя).

Отже, безперервний обмін елементами між усіма оболонками Землі, в

якому одне з найважливіших місць посідає атмосфера, формує чи не найго-

ловнішу рису її природи - ефект рухомої рівноваги речовини у географічній

оболонці планети. Саме тому вивченню атмосфери та процесів, що в ній від-

буваються, приділяють надзвичайно велику увагу, що й зробило її об’єктом

вивчення цілої низки природничих наук: фізики атмосфери, метеорології, клі-

матології тощо.

Приземні шари атмосфери систематично досліджуються численними ме-

теостанціями та різноманітними спостережними пунктами, розташованими як

196

у різних частинах суходолу (гори і рівнини, ліси і пустелі та ін.), так і на воді

та на кризі (дрейфуючі станції). Вищі шари повітряної оболонки вивчаються

за допомогою стратостатів і висотних літаків, що можуть підійматися на ви-

соту понад 35 км, спеціальних радіозондів (повітряних куль з радіоапарату-

рою, яка постійно передає інформацію на землю), метеорологічних ракет, а

останнім часом - штучних супутників і керованих космічних кораблів та кос-

мічних станцій.

Всесвіт не тільки дивовижніший, ніж ми його уявляємо,

він дивовижніший, ніж ми можемо уявити.

Закон Хелдейна

5.1. Будова і склад атмосфери Землі

Атмосферою (від гр. atmós - водяна пара) називають газоподібну оболон-

ку Землі, яка оточує планету, пов’язана з нею силою тяжіння, обертається ра-

зом з нею і включає суміш різних газів, водяної пари та пилових частинок.

Основними факторами, що зумовлюють своєрідність атмосфери, є гравіта-

ційне поле Землі, яке утримує основну масу повітря, магнітне поле, що захи-

щає її від згубної дії сонячного вітру, та обертання планети, завдяки якому

забезпечується сприятливий тепловий режим атмосфери.

Якщо нижня межа атмосфери окреслена досить виразно (поверхня суші і

Світового океану), то про положення її зовнішньої границі цього сказати не

можна, оскільки з висотою внаслідок поступового зниження тиску

повітря

розріджується і поступово переходить у навколоземний (космічний) простір.

Вважають, що атмосфера простягається на висоту 2-3 тис.км.

З урахуванням особливостей вертикального розподілу температур, тиску

та специфічних хімічних і фізичних явищ атмосферу поділяють на п’ять ша-

рів (горизонтів): тропосферу, стратосферу (або озоносферу), мезосферу,

термосферу (або іоносферу) та екзосферу (або магнітосферу), при цьому

перші чотири сфери відносять до внутрішньої, а останню - до зовнішньої час-

тин атмосфери. Кожна сфера відділяється від інших невеликим прошарком -

паузою.

Тропосфера (від гр. trópos - поворот, напрямок) - найближчий до Землі

шар атмосфери, який сам є похідною поверхні літосфери, що нагрівається

Сонцем, і в той же час істотно впливає на процеси, які відбуваються на цій

поверхні. Положення верхньої межі тропосфери визначається висотою вер-

тикальної конвекції - висхідного і низхідного руху повітря, які й складають

основну її рису (власне, звідси походить і назва цього горизонту атмосфери).

Загальна потужність тропосфери змінюється від 16-17 км на екваторі і 10-12

км у помірних широтах до 7-9 км на полюсах (пересічна потужність - 11 км).

У тропосфері зосереджується близько 80 % загальної маси повітря і майже

Так, наприклад, на висоті 100 км тиск дорівнює одній мільйонній частині тиску атмосфери бі-

ля поверхні Землі.

197

вся водяна пара атмосфери. Тиск повітря знижується з висотою - від 101.3·10

Па над земною поверхнею до 28·10

Па поблизу верхньої межі тропосфери.

Помітно знижується з висотою і температура повітря, що пояснюється нагрі-

ванням його не безпосередньо від Сонця, а від земної поверхні. Пересічно

температура повітря падає на 6.0...6.5°С на кожний кілометр висоти і

становить на верхній межі тропосфери -55...-60°С у помірних широтах і на-

віть -70...-80°С над екватором. У тропосфері містяться значні маси води (які

утворюють різні за видами хмари), пилу та диму, що переміщуються повітря-

ними потоками на великі відстані. Внаслідок нерівномірного прогрівання

земної поверхні тут відбуваються не тільки згадані вертикальні, але й гори-

зонтальні переміщення мас повітря. Саме метеорологічні процеси, що відбу-

ваються у тропосфері, визначають основні кліматичні особливості і погодні

умови на поверхні Землі.

Стратосфера (від лат. stratum - шар) являє собою другий за висотою над

поверхнею Землі шар атмосфери, що відділяється від тропосфери досить не-

значним (до 1 км) проміжним шаром -

тропопаузою

і простягається до висо-

ти 40-50 км. Повітря у стратосфері дуже розріджене (тут міститься менше

20 % загальної маси повітря атмосфери), майже позбавлене водяної пари і

хмар. Температура у нижній частині майже не змінюється (-60...-70°С), а з ви-

соти близько 20 км вона починає зростати (до 0°С і навіть вище), що поясню-

ється безпосереднім прогріваючим впливом розсіяного сонячного проміння.

Саме у стратосфері на висотах 22-25 км розташовується згадуваний вище озо-

новий екран, який виступає в ролі верхньої межі біосфери і служить своєрід-

ною межею поширення відбитої від поверхні Землі та прямої енергії Сонця.

Зважаючи на значення озонового горизонту для біосфери, стратосферу іноді

навіть іменують озоносферою. У стратосфері відбувається інтенсивна верти-

кальна і горизонтальна циркуляції повітря, зумовлені нерівномірним розподі-

лом сонячного тепла.

Мезосфера (від гр.

mésos

середній

проміжний

) -

проміжний шар атмо-

сфери, що простягається до висоти 80-85 км і відділяється від стратосфери

перехідною зоною - стратопаузою. Досить високі температури у нижній час-

тині мезосфери (до 25°С) з висотою знижуються, сягаючи поблизу її верхньої

межі до -7...-90°С. Саме поблизу верхньої границі мезосфери утворюються

так звані сріблясті хмари.

Термосфера, починаючись від мезопаузи (80-90 км), простягається до ви-

соти 900-1000 км. Температура у цій оболонці атмосфери різко підвищується,

сягаючи вже на висоті 200 км 800...1000°С, а поблизу верхньої межі - навіть

3000°С. Саме ці обставини визначили і назву оболонки (від гр.

thérme

теп

ло), хоч досить часто цю оболонку, зважаючи на високий ступінь іонізації по-

вітря, іменують іоносферою (завдяки великій кількості позитивно іонізованих

молекул і атомів атмосферних газів та вільних електронів іоносфера здатна

відбивати електромагнітні хвилі короткого діапазону, в ній спостерігаються

198

полярні сяяння та іоносферні магнітні бурі, які впливають на стан наземних

організмів). Тут відбуваються як інтенсивні вертикальні переміщення мас, так

і горизонтальні вітри, швидкість яких досягає 170-225 м/с. Термосфера відіг-

рає важливу захисну роль у житті біосфери, поглинаючи рентгенівське випро-

мінювання і захищаючи життя на Землі від згубного впливу сонячної корони.

Екзосфера (зовнішня атмосфера, або, як її ще називають, магнітосфера)

являє собою зовнішню оболонку атмосфери, яка простягається на висоту до

2-3 тис.км і теж характеризується дуже високими температурами (500...

2500°С), надзвичайним розрідженням газів, присутністю іонів кисню, гелію і

водню та величезною швидкістю їх переміщення, яка наближається до кри-

тичної (11.2 км/с) і дозволяє їм переборювати сили земного тяжіння та опір

магнітного поля і, зрештою, вириватися з атмосфери та розсіюватися у між-

планетному просторі. Особливо інтенсивно вириваються атоми водню, який

утворює навколо Землі своєрідну корону, що оточує планету до висоти близь-

ко 20 тис.км.

Атмосферні гази у верхніх шарах (в екзосфері) покидають Землю, а надра

Землі внаслідок дегазації мантії поповнюють повітряну оболонку, постачаю-

чи в неї щорічно принаймні 1 млн.т різноманітних газів.

Масу атмосфери оцінюють від 5.15·10

до 5.9·10

т [98]. Приблизний

склад атмосферного повітря наведений в табл.5.1. Слід зважати на те, що

дані таблиці відображають тільки порядок чисел, оскільки вміст атмосферних

домішок (водяної пари, діоксиду вуглецю, озону та ін.) постійно змінюється

як внаслідок природних процесів, так і в результаті виробничої діяльності лю-

дини. Кількість пилу в атмосфері залежить від інтенсивності вулканічної ді-

яльності, антропогенних викидів та швидкості осідання частинок, і тому її

важко визначити. Вміст кисню та азоту в атмосфері майже не змінюється

протягом багатьох століть.

Слід зазначити, що надзвичайно важливу роль в атмосфері Землі відіграє

тривалентна форма кисню - озон О

. Цей нестійкий газ блакитного кольору з

різким запахом утворюється в атмосфері шляхом розщеплення молекул віль-

ного кисню О

під дією короткохвильових ультрафіолетових променів Сонця

та грозових розрядів

. Основна маса озону в атмосфері зосереджується на ви-

сотах 10-50 км з максимумом концентрацій в межах 20-25 км, де утворюється

так званий “озоновий екран”. I хоча у загальному об’ємі атмосфери озон ста-

новить мізерну частину (3.3·10

т, або 6·10

-5

% по масі)

, він відіграє дуже

важливу роль, майже повністю поглинаючи найбільш згубне для всього живо-

го жорстке ультрафіолетове випромінювання (з довжиною хвилі коротше 270

нм).

В промисловості озон отримують електролізом, дією “тихих” електричних розрядів на кисень,

опроміненням рідкого кисню гамма-променями.

Якби увесь озон зібрати біля земної поверхні, то товщина його шару склала би всього 0.25 см.

199

Табл.5.1. Приблизний склад атмосферного повітря [98]

Елементи і гази Вміст у нижніх шарах атмосфери, %

по об’єму по масі

Азот 78.084 75.5

Кисень 20.946 23.14

Аргон 0.934 1.28

Неон 0.0018 0.0012

Гелій 0.000524 0.00007

Криптон 0.000114 0.0003

Водень 0.0005 0.000005

Вуглекислий газ (пересічно) 0.034 0.0466

Водяна пара:

- у полярних широтах 0.2 -

- біля екватора 2.6 -

Озон:

- у тропосфері 0.000001 -

- у стратосфері 0.001-0.0001 -

Метан 0.00016 0.00009

Окис азоту 0.000001 0.0000003

Окис вуглецю в повітрі міст - до 0.000008 0.0000078

Важливою складовою атмосфери є вуглекислий газ, кількість якого за ос-

танні 100 років внаслідок господарської діяльності зросла приблизно на 10 %.

Вуглекислий газ поглинає довгохвильове випромінювання Землі, спричиню-

ючи парниковий ефект атмосфери.

Важливим компонентом атмосфери є вода, присутня у повітряній оболон-

ці у всіх своїх фазах - газовій (пара), рідкій (краплі туману і дощу) і твердій

(кристали снігу та льоду). Майже 90 % атмосферної вологи зосереджується у

приземному шарі атмосфери на висотах до 5 км, на висоті близько 25 км вода

утворює так звані перламутрові хмари, а на висоті 80 км - сріблясті. Концен-

трація водяної пари біля земної поверхні коливається у широких межах: від

3 % в тропіках до 2·10

-5

% у полярних широтах. Водяна пара надходить в ат-

мосферу внаслідок випаровування з поверхні води і ґрунтів, а також в резуль-

таті транспірації.

Найбільш оптично активними компонентами атмосфери є атмосферні

аерозолі - завислі у повітрі частинки різних розмірів - від 10

-7

-10

-6

до 10

-2

см.

Аерозоль з рідкими частинками називають туманом, а з твердими - димом.

Аерозолі утворюються при конденсації водяної пари на частинках, викинутих

в атмосферу в результаті вулканічних вивержень, промислової діяльності та

інших явищ.

Плюнеш у небо - плювок тобі в обличчя попаде.

Узбецьке прислів’я

5.2. Забруднення атмосфери

Атмосфера - найбільш динамічна оболонка Землі, вона легко піддається

впливу різних факторів. Присутність в атмосфері газів, пари, твердих части-

200

нок та рідких речовин природного і антропогенного генезису, які змінюють

фізико-хімічні властивості та склад повітря, пригнічують біосистеми, є показ-

ником

забруднення атмосфери (рис. 5.1).

Під забрудненням атмо-

сфери розуміють привнесення

у повітря чи утворення в ньому

фізичних агентів, хімічних ре-

човин та організмів, що не-

сприятливо впливають на сере-

довище життя чи завдають

збитків матеріальним ціннос-

тям.

Серед природних процесів

формування атмосфери слід

виділити надходження попелу і

газів із земної кори та мантії

(вулканізм тощо), взаємодію

повітря з водою гідросфери та

мінералами літосфери, а на но-

віших етапах геологічної істо-

рії - біохімічні реакції обміну

газами з живими організмами

біосфери.

Природними забруднювачами атмосфери є гази, пил та різні продукти

фіто-, зоо- і мікробіоценозів. В атмосфері завжди міститься деяка кількість

пилу, яка різко збільшується під час пилових бур та вулканічних вивержень

(наприклад, після виверження вулкану Кракатау в Зондській протоці у 1883 р.

пил окутав усю земну кулю). Неорганічний пил містить продукти вивітрюван-

ня гірських порід, морську сіль, частинки попелу після вулканічних вивер-

жень, лісових та степових пожеж. Органічний пил складається з пилку рослин

та мікроорганізмів. Тверді частинки (атмосферні аерозолі), з однієї сторони,

погіршують екологічні характеристики повітря (через зменшення його прозо-

рості, ускладнення процесів дихання тощо), проте, з іншої сторони, відігра-

ють важливу роль центрів конденсації вологи, з якими зв’язане утворення ат-

мосферних опадів. Навіть при значному вмісті природних домішок (за винят-

ком катастрофічних випадків) вони не впливають настільки негативно на на-

вколишнє середовище, як домішки антропогенного походження.

Так, в усьому світі людством щороку викидається у повітря в середньому

близько 500 млн.т твердих частинок (попелу, пилу, диму) та близько 30-35

млрд.т газоподібних забруднювачів (оксидів вуглецю, сірки, азоту). Від тех-

ногенних джерел щорічно в атмосферу надходить 110.4 млн.т сірчистого газу,

142.4 млн.т оксидів вуглецю, 37.9 млн.т оксидів азоту, 18.6 млн.т вуглеводнів,

дим домашніх вогнищ

промисловий та хімічний дим

промисловий та хімічний пил

табачний дим

продукти згорання

нафтоматеріалів

пил, що викликає

пошкодження легень

фарбники

інсектицидний пил

бактерії

аерозолі

пилок

чхальні порошки

частинки діаметром

з людський волос

туман

димка

дощ

видимі оком

видимі

в оптичний

мікроскоп

видимі в

ультрафіолетовий

мікроскоп

0.01 0.1110 100 1000 10000

Рис.5.1. Розміри частинок, що забруднюють

повітря (в мкм) [98]