Литвинов Б.М., Євтушенко М.Д. Сільськогосподарська ентомологія

Подождите немного. Документ загружается.

Сучасна концепція інтегрованого захисту рослин. Методи захисту рослин від шкідникі

розвиток комах, порушуючи формування кутикули під час линянь.

Інгібітори синтезу хітину ефективні проти личинок молодших віків.

У виробничих умовах пройшли випробування і показали високу

ефективність димілін, 25 % к.е., алсистин, 25 % к.е., ейм, 12 % к.е.,

номолт, 5 % і 15 % к.е., каскад 5 % к.е., інсегар та ін.

Антиювеноїди — речовини, що перешкоджають нормальній сек-

реції ювенільного гормону і порушують його біосинтез. Застосуван-

ня антиювеноїдів спричинює передчасне утворення нежиттєздатних

особин. Випробовують екдизоїди — речовини, що імітують дію ли-

чинкового гормону, і антиекдизоїди — речовини, які стимулюють

процеси линяння у комах. І в тому, і в другому випадках це призво-

дить до їх загибелі.

Порушення генетичної структури популяцій комах. Нині

розробляють і випробовують генетичні, або автоцидні, засоби захис-

ту рослин: введення в популяцію шкідника нежиттєздатних або не-

запліднених особин, домінування в популяціях самців, моноволь-

тизм шкідників, які зазвичай розвиваються в двох і більше поко-

ліннях, і навпаки, використання цитоплазматичної несумісності,

отримання бездіапаузних популяцій тощо.

Статева стерилізація комах полягає в тому, що на штучному

кормі розводять значну кількість комах шкідливого виду. Після

цього виконують статеву стерилізацію самців йонізуючими випро-

мінюваннями певних доз. Подібного ефекту можна досягти введен-

ням у корм хімічних стерилянтів (диматиф, тіотеф, третамін та ін.).

Випуск великої кількості стерилізованих самців шкідника в природ-

ну популяцію призводить до різкого зниження чисельності дочір-

нього покоління шкідника, оскільки самки після спарювання з ни-

ми відкладають нежиттєздатні яйця. Задовільні результати отри-

мано при сумісному застосуванні феромонів і хемостерилянтів.

Ентомологічний карантин рослин. Нинішня державна служ-

ба карантину рослин України діє на підставі Закону України «Про

карантин рослин» від 30 червня 1993 р., в якому висвітлено основні

її завдання:

y охорона території країни від занесення або самостійного проник-

нення з-за кордону або з карантинної зони карантинних об’єктів;

y своєчасне виявлення, локалізація та ліквідація карантинних

об’єктів, а також запобігання їх проникненню в регіони країни, де їх

немає;

y здійснення державного контролю за дотриманням особливого

карантинного режиму проведення заходів щодо карантину рослин

при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, перевезенні, збері-

ганні, переробці, реалізації та використанні підкарантинних

об’єктів. Для виконання цих завдань створено розгалужену службу

зовнішнього і внутрішнього карантину, що діє за спеціальними вну-

трішньодержавними і міжнародними інструкціями та погодженнями.

Сучасна концепція інтегрованого захисту рослин. Методи захисту рослин від шкідникі

Хімічний метод

Хімічний метод полягає у використанні пестицидів (хімічних засо-

бів захисту рослин), які залежно від призначення поділяють на інсек-

тициди (проти комах), акарициди (проти кліщів), інсектоакарициди

(одночасно проти комах і кліщів), фунгіциди ( проти грибних хвороб),

гербіциди (проти бур’янів), нематоциди (проти фітогельмінтів), ро-

дентициди (проти гризунів). Цей метод ґрунтується на застосуванні

отруйних речовин, які, потрапляючи в організм комах, спричинюють

їх загибель. Інсектициди наносять на корм, на тіло комах, вони про-

никають у клітинний сік рослин або в середовище помешкання

(ґрунт, рослина та ін.). Загибель отруєних комах відбувається внаслі-

док порушення фізіологічних функцій організму.

Інсектициди виготовляють у вигляді порошків, змочуваних по-

рошків, концентратів емульсій, гранул. Вибір способу застосування

залежить від способу життя, місця помешкання, характеру живлен-

ня шкідника, особливості культури з урахуванням гарантування

безпеки для людини і навколишнього середовища.

Способи застосування інсектицидів: обприскування, внесення

гранульованих препаратів у ґрунт, обробка насіння, отруєні принади.

Переваги хімічного методу:

y висока ефективність, економічність і швидкодійність;

y багаторазова окупність.

Недоліки хімічного методу:

y отруйність інсектицидів для людей і теплокровних тварин;

y залишки в рослинних і тваринних продуктах;

y порушення біоценотичних взаємовідносин;

y поява резистентних популяцій шкідливих організмів;

y негативні генетичні наслідки, особливо в регіонах інтенсивного

застосування пестицидів.

Недоліки хімічного методу можна значною мірою послабити, ви-

конуючи такі вимоги:

1) застосовувати інсектициди тільки в разі, коли немає можливо-

сті заміни їх іншими безпечними методами (засобами), з урахуван-

ням усіх регламентів і насамперед економічних порогів шкодочин-

ності;

2) слід віддавати перевагу менш токсичним для людини і тварин

інсектицидам;

3) для запобігання резистентності до інсектицидів популяцій

шкідників слід уникати регулярних обробок культур одним і тим

самим препаратом (або препаратами однієї хімічної групи).

В останні десятиріччя хімічний метод захисту рослин зазнав іс-

тотних змін у бік екологізації. Головною відмінністю є оптимізація

його на основі критеріїв доцільності застосування інсектицидів з

урахуванням охорони довкілля.

Багатоїдні шкідники

3. БАГАТОЇДНІ ШКІДНИКИ

Серед багатоїдних шкідників в Україні досить поширені ковали-

ки (Elateridae). Їхні личинки — дротяники пошкоджують висіяне в

ґрунт насіння, підземну частину стебла і кореневу систему практи-

чно всіх сільськогосподарських культур. Із чорнишів (Tenebrionidae)

найбільшої шкоди завдають личинки — несправжні дротяники.

Пошкодження, спричинювані ними, подібні до пошкоджень, яких

завдають дротяники. Несправжні дротяники виїдають порожнини у

набубнявілому насінні, пошкоджують підземну частину стебел і вуз-

лів кущіння, особливо зернових (кукурудза, пшениця). Значної

шкоди завдають рослинам личинки хрущів (Scarabaeidae), серед

деяких пластинчастовусих шкодять імаго (західні та східні травневі

хрущі).

Небезпечними багатоїдними шкідниками є гусениці совок (Noc-

tuidae). Серед листогризучих совок дуже поширеними в Україні є

совка-гамма, люцернова, капустяна, с-чорне, які в роки масових

розмножень завдають великих збитків, пошкоджуючи цукровий бу-

ряк, капусту, горох, багаторічні сіяні трави тощо. Із підгризаючих

совок найбільш шкодочинними є озима і оклична, совка-іпсилон.

Серед справжніх вогнівок (Pyralidae) до небезпечних багатоїдних

шкідників належать стебловий, або кукурудзяний, метелик, який

пошкоджує кукурудзу, сорго, хміль, коноплі, рицину, кенаф, просо.

Дуже небезпечним багатоїдним шкідником є лучний метелик, гусе-

ниці якого живляться більш ніж 200 видами рослин, що належать

до 40 ботанічних родин. Із культурних рослин гусениці лучного ме-

телика віддають перевагу буряку, соняшнику, кукурудзі, коноплям,

тютюну, бобовим (крім квасолі).

Ряд прямокрилі — Orthoptera

У 40-х роках минулого століття в Україні значної шкоди завда-

вали саранові — перелітна та італійська сарана. В результаті осво-

єння цілинних і перелогових земель, меліорації в пониззях Дніпра

й Дунаю шкодочинність саранових різко знизилася, але масові роз-

множення їх у степових областях республіки все-таки тривають

(1995 – 1998, 2003 рр.).

Родина справжні саранові — Acrididae

В Україні більшість саранових зимують у стадії яйця і мають од-

не покоління за рік. Яйця відкладають у ґрунт у вигляді так званої

Багатоїдні шкідники

«кубушки». Кожний вид саранових має свою специфічну форму ку-

бушки. Відродження личинок відбувається навесні, окрилення та

відкладання яєць — улітку або на початку осені. Личинки линяють

4 – 7 разів і завершують розвиток за один — півтора місяця. Життя

саранових відбувається на відкритих ландшафтах, особливо багато

їх на луках і в степу.

Важлива роль в обмеженні чисельності саранових належить біо-

тичним факторам. З птахів саранових винищують лелеки, шпаки,

граки, дикі качки, чайки.

Кубушки саранових знищують личинки наривників (Coleoptera,

Meloidae), яйця — личинки жужелиць із родів Calosoma та Amara.

Яйця перелітної, італійської, мароккської сарани, темнокрилого,

хрестового та інших коників знищують личинки мух бренівок

(Bombyliіdae). У кубушках саранових паразитують мухи з родини

саркофагід (Sarcophagidae) та афелінід (Aphelinidae).

Прус, або сарана італійська —

Calliptamus italicus L. (рис. 3.1). Трап-

ляється повсюдно (рідше в Поліссі). Полі-

фаг. Пошкоджує різні сільськогосподар-

ські й лісові культури, хлібні злаки,

кукурудзу, бобові (зернові й трави),

соняшник, овочеві, баштанні, технічні,

лікарські, виноград і плодові дерева,

лісові породи, особливо у розсадниках і

молодих посадках (дуб, ясен, тополя,

береза, осика, біла акація та ін.).

Довжина самців — 14,5 – 25 мм, са-

мок — 23,5 – 41,1 мм, колір тіла варіює і

може бути коричнево-бурим, сіро-корич-

невим, коричневим, бурим, жовто-бурим

або білуватим; передньоспинка з вираже-

ними боковими кілями; груди між перед-

німи ногами з міцним тупим виростом на

кінці; надкрила до вершини звужені, з рідким жилкуванням, за-

звичай з численними чорнуватими плямами різного розміру; крила

дещо коротші від надкрил, вузькі, з дуже рідким жилкуванням, в

основі рожеві; задні стегна зсередини рожеві, з двома неповними

темними перев’язями, іноді перев’язі майже відсутні; задні гомілки

червоні або рожеві, іноді білуваті зі слабким рожевим відтінком; цер-

ки в профіль до вершини розширені; нижній зубчик церок самця

слабкий, значно коротший від середнього і верхнього. Яйця завдов-

жки 4 – 5 мм і завширшки 1 – 1,3 мм, у нижній половині потовщені

і звужені до кінця, рудуваті або палево-жовті, матові, з різкою скуль-

птурою на поверхні, складеній з вузьких реберець і пагорбків. Ку-

бушка 22 – 41 мм, дугоподібно зігнута, зі слабкопотовщеною ниж-

Рис. 3.1. Прус, або сарана

італійська

Багатоїдні шкідники

ньою половиною. Личинки легко розрізняються за кілями на перед-

ньоспинці, мають п’ять віків, імагоподібні.

Мешкає в різних біотопах. У північній частині України приуроче-

ний до легких піщаних ґрунтів і крейдяних відкладень; у степовій

зоні більш поширений на полинових і полиново-злакових степах, со-

лончаках і старих перелогах. У цих місцях розмножується і перехо-

дить на сільськогосподарські культури та молоді лісові насадження.

Відкладання яєць починається з другої половини літа, приблизно

через тиждень після спарювання. На пухкому ґрунті яйця відкладає

на глибину 3 – 3,5 см, на солончаках та в інших місцях, де влітку

ґрунт сильно пересихає, яйцекладки часто концентруються в купах

екскрементів тварин, на кротовинах, у ґрунті, який було викинуто

сліпаками та іншими гризунами. Відкладання яєць триває до верес-

ня. Масове відродження личинок починається з середини травня і

триває до середини червня. При невеликій густоті популяції личинки

та імаго тримаються відокремлено (фаза solitaria), при збільшенні їх

чисельності переходять до стадного способу життя — фаза gregaria.

Скупчення саранових називається табунами (кулігами). В кулігах

поведінка окремих особин підпорядковується загальним правилам.

Отже, вони здійснюють спільні міграції, личинки роблять спільні пе-

реходи, а дорослі комахи — перельоти. Вони можуть активно перелі-

тати на відстань кількох кілометрів. Часто потоками повітря куліги

переносяться на досить значну відстань.

Сарана перелітна, або азіатська — Locusta migratoria L.

(рис. 3.2). В Україні представлена двома підвидами: L. migratoria

migratoria L. і L. migratoria rossica

Uv. et Zd. Другий підвид називаєть-

ся середньоруською сараною. Основ-

ні резервації першого підвиду зна-

ходяться в плавнях річок Дунаю,

Дніпра, Дністра, Прута. Один із

осередків середньоруської сарани

відомий на території Чернігівської

області. Поліфаг, пошкоджує усі

польові, городні, овочеві, баштанні,

садові та лісові культури. Шкодить

травам на сінокосах і пасовищах, у

хащах очерету.

Імаго розміром 29 – 59 мм, бурого або зеленуватого кольору, пе-

редньоспинка з гострим поздовжнім кілем посередині; надкрила

довгі, з бурими плямами; задні крила прозорі зі слабким жовтувато-

зеленуватим відтінком в основній частині.

Яйце розміром 6 – 8 мм, довгасте, закруглене на кінцях. Личин-

ка імагоподібна, має п’ять віків. З другого віку в личинки розвива-

ються зачатки крил, їхні розміри характерні для кожного віку. З

Рис. 3.2. Сарана перелітна,

або азіатська

Багатоїдні шкідники

кожним линянням збільшується число члеників вусиків (з 13 у

першого віку до 26 в останнього).

Середньоруська сарана відкладає кубушки переважно на стерні

ярих хлібів і перелогах. У найбільшій кількості кубушки трапля-

ються на сухих острівках очерету. Чисельність їх зазвичай збільшу-

ється в посушливі роки з низькими паводками. Яйця відкладають у

не надто твердий ґрунт у тому місці, де куліга сарани опинилась у

момент повної стиглості яєчників. Ембріональний розвиток стадної

фази перелітної сарани починається восени, а завершується навесні

наступного року. Яйця поодинокої фази за сприятливих умов розви-

ваються без діапаузи. Ембріональний розвиток на півдні завершу-

ється в травні, залежно від температури й повені. Личинки відро-

джуються в теплі роки в третій декаді травня — на початку червня,

а в холодні — в другій декаді червня. Окрилення у південних резер-

ваціях починається в перших числах липня, а відкладання яєць

самками розпочинається у середині серпня і триває до жовтня. Од-

на самка відкладає, як правило, дві кубушки. Іноді, особливо у во-

логі роки, сарана сильно уражується грибною хворобою, спричиню-

ваною грибом Empusa grylii Fres. Значна епізоотія сарани зареєст-

рована в Україні у 1933 р., коли за вегетаційний період випало ба-

гато опадів і часто спостерігалися тумани.

Сарана мароккська — Dociostaurus maroccanus Thnb. В

Україні поширена переважно у південній частині Криму. Пошко-

джує пшеницю, ячмінь, кукурудзу, просо, люцерну, конюшину, тю-

тюн, овочеві й баштанні, виноград, плодові дерева, грецький горіх,

лісові та декоративні культури в розсадниках.

Колір — жовтувато-сірий або палевий із сірими плямами. Дов-

жина самців 20 – 28 мм, самок — 28 – 38 мм. Передньоспинка із се-

рединним хрестоподібним малюнком без бокових кілів у передній

частині. Надкрила і крила заходять за задні гомілки. Крила з тем-

ними плямами, прозорі. Задні стегна знизу жовтуваті або з рожевим

відтінком, без плям, стегна червоні.

Залежно від густоти популяцій, в яких розвиваються личинки,

формується стадна або поодинока фаза. У Криму відродження ли-

чинок починається на початку травня. Дорослі особини з’являються

на початку червня. Відкладання яєць розпочинають залежно від

температурних умов через 10 – 20 діб після окрилення. Кубушки

розміщують на сухих цілинних степових ділянках і степових перед-

гір’ях з рідким травостоєм, особливо в місцях інтенсивного випасан-

ня худоби, де є хащі тонконогу цибулиноподібного. При масовому

розмноженні личинки тримаються і переміщуються щільними кулі-

гами. Доросла сарана може мігрувати зграями на великі відстані.

Пустельна сарана, або шистоцерка — Schistocerca grega-

ria Forsk. — поширена в тропіках і субтропіках Африки, Малої Азії

та Індії. Види родини шистоцерки трапляються також на Амери-

Багатоїдні шкідники

канському континенті (наприклад, паранська, або американська,

сарана — S. paranensis Burm.). У країнах СНД відсутня, але в роки

масових розмножень може залітати з Ірану й Афганістану. В 1929 р.

величезні зграї шистоцерки вторгнулися на територію Середньоазі-

атських республік, де заселили площу понад 1,5 млн га і завдали

значних збитків сільському господарству. У 1928 і 1930 рр. великі

зграї шистоцерки залетіли у Закавказзя. Міграція окремих особин

пустельної сарани спостерігалася в Туркменістані у 1958 р.

Самці сягають довжини 46 – 56 мм, самки — 51 – 58 мм. Перед-

ньогруди з конічним горбком, передньоспинка без бокових кілів,

крила довгі. Щойно окрилені особини мають жовтувато-зелений ко-

лір, поступово забарвлення змінюється на яскраве бузково-рожеве.

Статевозрілі особини лимонно-жовтого, поодинока сарана — зе-

леного кольору. Кубушка має тонкі стінки, пухка, має вигляд слаб-

ков’язкої пінистої маси ковбасоподібної форми. Довжина кубушки —

12 – 14 мм. Яйце видовжено-овальне. Личинки імагоподібні. Дов-

жина личинки першого віку 8 – 11 мм, другого — 12 – 15,5 мм,

третього — 24 – 26 мм, четвертого — 33 мм і п’ятого — майже 50 мм.

Зимує шистоцерка в дорослій стадії. Для розвитку необхідна ви-

сока вологість. Самка відкладає яйця у вологий ґрунт. Число яєць у

кубушці коливається від 30 до 140 (зазвичай 50 – 80). Яйця розви-

ваються без діапаузи впродовж 13 – 17 діб. В Україні та інших краї-

нах СНД відкладені шистоцеркою яйця гинуть в осінньо-зимовий

період. Личинки мають п’ять віків. Упродовж року шистоцерка роз-

вивається в чотирьох генераціях — двох літніх і двох зимових. До-

слідження М.С. Щербиновського (1952), які були виконані в тропі-

ках і субтропіках, показали, що висока чисельність пустельної сара-

ни спостерігається в роки з рясними мусонними опадами. В ці роки

шистоцерка мігрує з осередків первинного помешкання на великі

відстані. За добу вона може пролетіти понад 1200 км, а одна зграя

може зайняти площу протяжністю 70 – 80 км. Пустельній сарані

притаманні циклічні масові розмноження.

Згідно із сучасними даними, площа, на якій з’являється пусте-

льна сарана у вигляді скупчених зграй і куліг під час спалахів ма-

сового розмноження, сягає приблизно 30 млн км

і простягається від

Атлантичного океану до східних районів Індії та від південних кор-

донів колишнього СРСР до півдня Танзанії, повністю або частково

охоплюючи 65 країн. Масові розмноження починаються одночасно в

індійських, аравійських і африканських осередках. Шистоцерка —

типовий багатоїдний вид. Зареєстровано понад 400 видів

трав’янистих рослин і деревних порід (у тім числі фінікова пальма),

якими живляться личинки й дорослі комахи пустельної сарани.

Коник блакитнокрилий — Oedipoda coerulescens L. — тра-

пляється повсюдно. Поліфаг. Пошкоджує пшеницю, жито, овес, ба-

Багатоїдні шкідники

гаторічні трави, кукурудзу, тютюн, мак, ефіроносні й лікарські рос-

лини, соняшник, деревні рослини в молодих розсадниках.

Заходи захисту рослин від саранових. Знищення

саранових у резерваціях з метою недопущення їх поширення на ве-

ликі площі сільськогосподарських культур. На неорних землях за-

стосовують отруєні принади і обприскування дозволеними для за-

стосування інсектицидами. Для виготовлення принад використову-

ють деревну тирсу, кінський або коров’ячий гній, рисову лузгу, ко-

нопляну кострицю, пшеничну або вівсяну полову, різні шроти. Їх

змочують або змішують з інсектицидами і розкидають у місцях скуп-

чення саранових. У резерваціях і на посівах проводять обприску-

вання інсектицидами при економічному порозі шкодочинності

(ЕПШ) 5 – 10 особин на 1 м

нестадних саранових у фазу сходи —

кущіння. На оброблених інсектицидами полях і цілинних ділянках

упродовж 30 діб забороняється сінокосіння і випасання худоби.

Коник єгипетський — Anacridium aegyptium L. В Україні

поширений переважно у південній частині Криму. Поліфаг. По-

шкоджує тютюн, баклажани, червоний перець, виноград, ефіроносні

рослини, абрикос, персик, шовковицю, лісові породи (тополю, білу

акацію та ін.), евкаліпт тощо.

Заходи захисту такі самі, як і від саранових.

Родина коникові — Tettigoniidae

Коник зелений — Tettigonia viridissima L. (рис. 3.3) — трап-

ляється повсюдно. Пошкоджує пшеницю, ячмінь, кукурудзу, просо,

могар, сою, люцерну тощо.

Імаго розміром 27 – 42 мм; тіло і ноги світло-зеленого кольору;

вусики довші за тіло, на кінцях рудуваті; надкрила значно висту-

пають за кінець черевця і яйцекла-

ду, довжина яйцекладу — 22 –

32 мм. Яйце розміром 6 мм, видов-

жене, циліндричне, закруглене на

кінцях, коричнюватого кольору. Ли-

чинка зелена, з недорозвиненими

крилами. Зимують яйця, відкладені

в ґрунт групами по 2 – 8 шт. Навесні

з настанням теплої погоди з яєць

виходять личинки. Тривалість роз-

витку личинок — 50 – 70 діб, за цей час вони линяють п’ять разів.

Спочатку вони живляться дикорослими рослинами, потім перехо-

дять на польові, овочеві культури та виноградники. Мають одну ге-

нерацію на рік.

Ізофія кримська — Isophуa taurica Br. Ендемік кримської

фауни. Поширений на Південному березі Криму. Пошкоджує різні

сільськогосподарські й декоративні деревно-чагарникові рослини,

Рис. 3.3. Коник зелений

Багатоїдні шкідники

особливо часто завдає шкоди тютюну та винограду. За даними

С.О. Мокржецького (1906), масове розмноження кримського коника у

Феодосійському повіті спостерігалося у 1890 – 1891 і 1905 – 1906 рр.

Імаго розміром 23 – 32 мм, рудо-бурого або світло-зеленого ко-

льору з білими плямами на верхній половині черевця.

Крила дуже короткі, яйцеклад 13 – 17 мм. Яйця розміром 5,3 –

5,5 мм, великі й широкі, видовжено-овальні, сплюснуті, але не пла-

стинчасті, блідо-кавового або темно-коричневого кольору. Личинки

мають більш однотипний колір. Заселяє галявини з рідкими чагар-

никами й листяними деревними породами, живе на схилах гір. Ча-

сто концентрується на посівах і особливо на виноградниках та тю-

тюні.

Відродження личинок починається в другій декаді березня, до-

рослі особини іноді з’являються в середині травня. Відкладання

яєць — у другій половині травня і першій половині червня. Яйця

самка відкладає в ґрунт купками по 5 – 10 штук, скріплюючи їх ви-

діленнями придаткових статевих залоз. Кладка яєць нагадує кубу-

шку саранових. На яйцях коникових паразитує Centrodora amoena

Först (родина Aphelinidae).

Заходи захисту. Не допускати їх переселення на посіви

сільськогосподарських культур. Для цього проводити обробки інсек-

тицидами захисних смуг навколо посівів. При цьому потрібно сте-

жити за розвитком коників, через те що вони здатні розселятися за

короткий час.

Родина цвіркуни — Gryllidae

Цвіркун степовий — Gryllus desertus Pall. (рис. 3.4) — трап-

ляється повсюдно, але більш численний на півдні України. Полі-

фаг. Пошкоджує пшеницю, жито, кукурудзу, горох, сочевицю, ква-

солю, буряк, картоплю, тютюн, льон, капусту, моркву, томати, пере-

ць, цибулю, рослини в плодових розсадниках тощо. Підгризає стеб-

ла біля кореневої шийки, об’їдає сходи.

Імаго розміром 12 – 19 мм; колір тіла й

голови — чорний, однорідний; надкрила

за довжиною однакові з черевцем або дещо

довші від нього; крила розвинуті; яйце-

клад — 12 – 17 мм. Яйце розміром 3,5 мм,

біле, блискуче. Личинка відрізняється від

дорослих особин меншими розмірами і

недорозвиненими крилами. Зимують ли-

чинки під рослинними рештками. На по-

чатку літа перетворюються на дорослих

цвіркунів. Мешкають у понижених міс-

цях. Іноді спостерігаються спалахи масо-

вого розмноження.

Рис. 3.4. Цвіркун степовий

Багатоїдні шкідники

Самки відкладають яйця по 3 – 5 штук разом у тріщини ґрунту,

після чого відмирають. Ембріональний розвиток триває 15 – 20 діб.

Упродовж року розвивається одна генерація.

Родина цвіркуни стеблові — Oecanthidae

Цвіркун стебловий — Oecanthus pellucens Scop. (рис. 3.5) —

поширений повсюдно, однак числен-

ніший на півдні України. Всеїдний,

пошкоджує тютюн, виноград, люцер-

ну, вику, персик, абрикос та інші

плодові культури. Обгризає листя.

Живиться також дрібними комахами,

особливо попелицями. Відкладає яй-

ця в молоді стебла, спричинюючи їх

усихання. Кладки яєць трапляються

у значній кількості в стеблах полину.

Зимує в стадії яйця.

Заходи захисту. Обприску-

вання скупчення личинок і дорослих

цвіркунів інсектицидами системної

дії.

Родина капустянки — Gryllotalpidae

Капустянка звичайна — Gryllotalpa gryllotalpa L. (рис. 3.6) —

поширена в усіх зонах на добре зволожених, у тому числі зрошува-

них землях. Поліфаг. Пошкоджує: злаки — рис, пшеницю, жито,

ячмінь, кукурудзу, овес та ін.; бобові — горох, вику, сочевицю, ква-

солю; багаторічні трави; буряки, картоплю, моркву, капусту, кавуни,

дині, огірки, гарбузи, цибулю, редис-

ку, баклажани, томати, перець, зем-

ляний горіх, соняшник, льон, тютюн,

суниці; у розсадниках і молодих са-

дах — яблуню, грушу, сливу, вишню,

черешню, абрикос, персик; дуб, бук,

тополю, вербу, сосну, ялину та багато

інших рослин. Живиться також ба-

гатьма ґрунтовими безхребетними, в

тому числі шкідливими комахами,

дощовими черв’яками.

Імаго оксамитово-коричневого,

знизу жовтуватого кольору. Довжина

тіла — 35 – 50 мм. Передні ноги ко-

пальні, короткі, розширені, з силь-

ними зубцями. Задні гомілки мають

3 – 4 шпички на внутрішньому боці.

Рис. 3.5. Цвіркун стебловий

Рис. 3.6. Капустянка звичайна:

1 — імаго; 2 — пошкоджена

рослина; 3 — яйцекладка