Лесниченко І.В.(уклад.) Опорний конспект лекцій з дисципліни Правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

Міністерство освіти і науки України

Донбаська державна машинобудівна академія

Опорний конспект лекцій з дисципліни

„ПРАВОЗНАВСТВО”

(для студентів денної і заочної форми навчання всіх спеціальностей)

Затверджено

на засіданні кафедри

українознавства та

гуманітарної освіти

Протокол № 8 від 21.12.04

Краматорськ 2004

УДК 340

Опорний конспект лекцій з дисципліни „ПРАВОЗНАВСТВО” (для

студентів денної і заочної форми навчання всіх спеціальностей) / Укл.

І.В.Лесниченко.- Краматорськ: ДДМА, 2004, - 66с.

Короткий конспект лекцій містить основні положення тем навчального

курсу „Правознавство”, а також питання для самоконтролю і перелік

рекомендованої літератури.

Укладач І.В.Лесниченко, викладач

Відпов. за випуск Т.В.Кудерська, доц.

ВСТУП

Вивчення дисципліни „Правознавство” у вищих навчальних закладах

має важливе значення в загальній системі підготовки майбутніх спеціалістів.

Студенти вивчають найважливіші інститути адміністративного,

цивільного, трудового, кримінального та інших галузей права, набувають

навичок по використанню діючого законодавства у своїй професійній

діяльності.

Недостатня правова підготовка фахівців призводить до втрат у сфері

економіки і порушень фінансової, договірної та службової дисципліни.

Вивчення і засвоєння студентами зазначеного предмету сприятиме

усвідомленню необхідності побудови правової держави і дотримання

верховенства Конституції України та верховенства права у суспільстві.

Після ознайомлення з теоретичним матеріалом, студенту рекомендується

з кожного питання чергової теми на контрольні запитання.

Тема І. ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ЙОГО ДЖЕРЕЛА

1. Поняття цивільного права

2. Джерела цивільного права

3. Суб'екти цивільно-правових відносин

4. Правочини. Недійсність правочинів

5. Позовна давність

Термін "цивільне право" вперше ми зустрічаємо у стародавніх римлян.

Воно включало в себе поняття трудового, сімейного і земельного права.

"Цивільним" воно називалось тому, що цим правом користувались лише

громадяни-римляни. На громадян інших держав воно не розповсюджувалось.

Нині цивільне право регулює майнові і пов'язані з ним немайнові відносини.

Цивільне законодавство - це система цивільно-правових актів, які

містять у собі цивільно-правові норми. Цивільне законодавство по суті є

формою вираження цивільного права.

До джерел Цивільного законодавства відносяться:

- Конституція України

- Цивільний кодекс України"

Після набуття Україною незалежності в нашій державі було прийнято

значну кількість нормативних актів, в тому числі кодексів, призначених

регулювати різні види суспільних відносин. Новий Цивільний кодекс

України від 16 січня 2003р. займає серед них особливе місце, це поясню-

ється тим, що він належить до числа тих засадних законодавчих актів, які

призначені визначати основи становища приватної особи, її взаємини з

державою, тобто є підґрунтям громадянського суспільства.

З врахуванням завдань, які має вирішувати Цивільний кодекс, він

грунтується на принципово новій - приватноправовій - концепції регулюван-

ня особистих немайнових та майнових відносин, що засновані на юридичній

рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Цивільний кодекс 2003р. містить значну кількість норм, що регулюють

відносини, котрі не входили до сфери дії радянського цивільного права,

наприклад, участь держави у цивільних відносинах; становище

господарських товариств, право на користування земельною ділянкою, права

на чужі речі, інтелектуальна власність, зобов'язання, що виникають внаслідок

створення небезпеки, ведення справ іншої особи без її доручення, рятування

життя і здоров'я фізичних осіб, договори лізингу, ренти, факторингу та ін.

Книга перша Цивільного кодексу України включає розділи: І.Основні

положення. 2. Особи 3. Об'єкти цивільних прав

4.Правочини.Представництво 5.Строки та терміни. Позовна давність.

Порівняно з ЦК І963р. додався лише один новий розділ "Об'єкти цивільних

прав", який містить чотири глави:

глава 12 "Загальні положення про об'єкти цивільного права", глава ІЗ

"Речі. Майно", глава 14 "Цінні папери", глава 15 "Нематеріальні блага".

З'явилися нові глави: глава І "Цивільне законодавство України", глава

2 "Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Здійснення цивільних

прав та виконання обов'язків", глава 3 "Захист цивільних прав та інтересів",

глава 5 "Фізична особа - підприємець", глава 6 "Опіка та піклування", глава 7

"Загальні положення про юридичну особу", глава 8 "Підприємницькі

товариства", глави 9-ІІ,присвячені регулюванню участі держави, глава 18

"Визначення та обчислення строків".

Новий Цивільний кодекс вступає в дію з І січня 2004 року. Цей

кодекс містить шість книг і 1308 статей (574 статті у цивільному кодексі

1964 року).

Книга перша - Загальні положення.

Книга друга - Особисті немайнові права фізичної особи

Книга третя - Право власності та інші речові права

Книга четверта - Право інтелектуальної власності

Книга п'ята - Зобов'язальне право

Книга шоста - Спадкове право

Цивільне право складається з таких інститутів права:

- право власності

- зобов'язальне право

- авторське право

- право на відкриття

- спадкове майно

Загальними для всіх галузей цивільного права є поняття, такі як:

суб'єкти, об'єкти і правовідносини.

Суб'єктами цивільного права вважаються фізичні особи, юридичні

особи та держава.

Фізична особа - людина як учасник цивільних відносин. При цьому з

правової точки зору фізичними особами є не тільки громадяни України, а й

іноземні громадяни, й особи без громадянства. З народженням людини в неї

виникають права та обов'язки. Однак для виникнення у людини прав і

обов'язків недостатньо факту її народження. Необхідно враховувати, что

фізична особа - це людина, яка має правоздатність.

Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права й обов'язки

(ч.І ст.25 ЦК), яка визнається за всіма фізичними особами. Правоздатність

виникає з моменту народження людини і припиняється її смертю. Існування

правоздатності означав наявність певного правового зв'язку між державою й

особою (держава визнає за собою правоздатність і гарантує її).

Правоздатність є в особи завжди, а конкретного суб'єктивного права

може й не бути. Наприклад, у зміст правоздатності фізичних осіб входить

можливість придбати майно на праві приватної власності (ст.4І Конституції

України). Однак суб'єктивне право на конкретне майно виникає у неї лише за

наявності певних юридичних фактів, наприклад, у результаті договору

купівлі-продажу, спадкування майна тощо. Правоздатність реалізується в

окремих конкретних суб'єктивних правах. Для правоздатності фізичних осіб

в Україні характерна юридична рівність. Зміст правоздатності громадян не

залежить від раси, кольору шкіри, статі, етнічного і соціального походження,

майнового стану, місця проживання або інших ознак (ст.24 Конституції

України). Характерною рисою правоздатності є зв'язок прав і обов’язків.

Конституція України передбачає юридичні гарантії правоздатності. Це право

на звертання до суду, звертання за захистом своїх прав до Уповноваженного

Верховної Ради по правах людини і після використання всіх національних

засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод у

відповідні міжнародні організації, членом чи учасником яких є Україна (ст.55

Конституції України), а також право на самозахист (ч.3 ст.27 і ч.5 ст.55

Конституції України). Правоздатність фізичної особи припиняється її

смертю. Поки людина жива - вона правоздатна, незалежно від стану здоров'я.

Смерть є юридичним фактом. Зі смертю людини відкривається після неї

спадщина (ст.1220 ЦК), його утриманці здобувають право на пенсію. Для

припинення правоздатності необхідна біологічна смерть особи.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення

своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю особи є її здатність своїми діями набувати для

себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми

діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та

нести відповідальність в разі їх невиконання.

Для того щоб фізична особа могла самостійно діяти в цивільному обо-

роті, вона повинна мати цивільну дієздатність. Поняття дієздатності містить

у собі здатність не тільки здійснювати правомірні дії, а й нести від-

повідальність за свої дії. У поняття дієздатності слід включати

правочиноздатність і деліктоздатність.

З урахуванням вікового фактора закон розрізняє такі види дієздатності:

а) повну дієздатність особи;

б) дієздатність особи у віці від 14 до 18 років;

в) дієздатність осіб, що не досягли 14 років.

Ст.3І ЦК передбачає часткову дієздатність осіб, які не досягли 14 років

(малолітніх). Відповідно до правил ст.3І ЦК особи, що не досягли 14 років,

мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Під дрібними

побутовими правочинами ст.3І ЦК розуміє правочини, що задовольняють

побутові потреби особи, стосуються предмета, що має невисоку вартість і

відповідає фізичному, духовному чи соціальному розвитку малолітнього. За

шкоду, заподіяну особами, що не досягли 14 років, відповідають їх батьки

(усиновлювачі), опікуни, навчальні виховні й інші установи, якщо вони не

доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини.

Більшим обсягом дієздатності, у порівнянні з дієздатністю осіб до 14

років, володіють неповнолітні у віці від 14 до 18 років. Ст. 32 ЦК передбачає

неповну цивільну дієздатність осіб у віці від 14 до І8 років. Ці особи мають

право:

І. самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або

іншими доходами

2. самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної,

творчої діяльності, що охороняються законом

3. бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо не заборонено

законом або установчими документами юридичної особи

4. самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та

розпоряджатися внеском, внесеним нею на своє ім'я. На здійснення

неповнолітніми угод стосовно транспортних засобів або нерухомого майна

повинна бути письмово нотаріально засвідчена згода батьків

(усиновлювачів), піклувальників. Особи у віці від 14 до 18 років можуть бути

обмежені судом у дієздатності в порядку, передбаченому ЦПК (гл.34 ЦПК).

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісім-

надцяти років (повноліття), (ст.34 ЦК). У випадках, коли закон допускає

вступ у шлюб до досягнення 18 років, громадянин, що не досяг повноліття,

здобуває дієздатність у повному обсязі з часу вступу в шлюб або записані

матір'ю чи батьком дитини (ч.І ст.35 ЦК). Ст.22 СК встановлює шлюбний вік

для чоловіків 18 років, для жінок - 17 років.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка

досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також не-

повнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, а також яка

бажає займатися підприємством. Надання повної дієздатності здійснюється

органами опіки і піклування при наявності письмової згоди батьків

(усиновлювачів) чи піклувальника, а при відсутності такої згоди-судом.

Дієздатність фізичної особи припиняється смертю. Разом із тим

фізичні особи можуть бути визнані обмежено дієздатними чи

недієздатними .

Фізична особа, яка внаслідок зловживання спиртними напоями ставить

себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище може бути обмежена судом

у дієздатності і над нею встановлюється піклування. Фізична особа,

обмежена в дієздатності, може самостійно вчиняти тільки дрібні побутові

правочини. Одержання заробітку, пенсії, стипендії обмеженого в дієздатності

і розпорядження ними здійснюються піклувальником. Особа, яка обмежена в

дієздатності самостійно відповідає за невиконання своїх договірних

зобов'язань чи заподіяння шкоди.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона

внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати

значення своїх дій або керувати ними. Недієздатними можуть бути визнані як

повнолітні особи, так і особи у віці від 14 до 18 років. У випадку визнання

фізичної особи недієздатною над нею встановлюється опіка. Правочини від її

імені й у її інтересах вчиняє опікун. За шкоду, заподіяну недієздатною

особою, відповідає її опікун (ст.1184 ЦК).

До суб'єктів цивільного права відносяться також і юридичні

особи. Ст.80 ЦК розкриває поняття юридичної особи.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у

встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною

правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Розгляд питання про поняття юридичної особи неможливий без

визначення традиційних ознак юридичної особи. Вони дають змогу

відрізнити юридичну особу від будь-яких інших формувань, об'єднань, філій

і представництв, які не можуть визнаватися суб'єктами цивільного права. До

таких ознак належать: наявність відокремленого майна, самостійна

відповідальність за зобов'язаннями, придбання і реалізація цивільних прав

від свого імені, можливість виступати позивачем і відповідачем в суді.

Юридична особа має бути певним чином організована як єдине ціле,

мати організаційну структуру і органи, які здійснюють правоздатність

юридичної особи.

Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб або

майна. Юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на

юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридичні особи приватного права створюються за ініціативою

приватних осіб. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим

способом, тобто на підставі розпорядження державного органу ( органу

місцевого самоврядування, управління, тощо ).

Для створення юр.особи її учасники (засновники) розробляють

установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма

учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок

їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут

або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено

законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту,

затвердженого цією особою. Юридична особа вважається створеною з

моменту її державної реєстрації.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа

набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які

діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється

установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати

цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної

особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах

юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх

повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо

представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків,

коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами

не могла не знати про такі обмеження.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до

закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи,

порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну

відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної

реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих

документах.

Юридична особа самостійно відповідає за своїми

зобов'язаннями (ст.96 ЦК України).

Якщо місце фактичного перебування відповідача невідоме, суд

розглядає справу після надходження повістки з підписом службової особи

виконкому сільської Ради народних депутатів за місцем знаходження

майна відповідача або домоуправління останнього відомого місця

перебування відповідача про те, що вручити повістку адресатові не можна

через його відсутність. Юридична особа відповідає за своїми

зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної

особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа

не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім

випадків, встановлених установчими документами та законом.

Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну

відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників

(засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного

схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа

припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та

обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам (злиття,

приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного

державного реєстру запису про її припинення.

Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її

платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про

припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити

про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного

державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у

процесі припинення. Учасники юридичної особи, суд або орган, що

прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають за

погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з

припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо)

та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи

відповідно до Цивільного кодексу.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути

покладено на орган управління юридичної особи.

З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження

щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від

імені юридичної особи, яка припиняється.

Комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах

масової інформації, в яких публікуються відомості про державну

реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про

припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення

кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох

місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів,

а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Відповідно до статті 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання,

поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його

учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими

документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або

відповідних органів

державної влади.

Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів

державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або

приєднання.

Юридична особа ліквідується:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи,

уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із

закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням

мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених

установчими документами;

2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації

юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не

можна усунути, а також в інших випадках,

встановлених законом.

Вимога про ліквідацію юридичної особи, може бути пред'явлена до

суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником

юридичної особи.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників

або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення

про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо

проведення ліквідації юридичної особи.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення

вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку,

встановленому законом про відновлення платоспроможност або визнання

банкрутом.

Особливості ліквідації банків встановлюються Законом ”Про банки і

банківську діяльність”.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія