Лекции - Корпоративне управління (на укр яз)

Подождите немного. Документ загружается.

а) на початок року;

б) на кінець року.

2. Частка активної частини основних засобів визначається :

— вартість активної частини основних засобів / вартість основних засобів.

3. Коефіцієнти зносу основних засобів визначаються за формою :

— знос / балансову вартість основних засобів за первісною вартістю

Збільшення коефіцієнта зносу є ознакою погіршення стану матеріально-технічної бази

підприємства. Проте цей коефіцієнт не відображає фактичного зносу основних засобів

з низки причин. Наприклад, на законсервоване обладнання і транспортні засоби

нараховується амортизація на повне відновлення, тобто фізично ці засоби не

зношуються, але загальна оцінка зносу цих основних засобів змінюється.

4. Коефіцієнти відновлення визначаються за формою :

— балансова вартість основних засобів, що надійшли за період звіту / балансова

вартість основних засобів на кінець періоду.

Цей коефіцієнт показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду

основних засобів складають нові основні засоби.

5. Коефіцієнт вибуття. Визначається за формою:

— балансова вартість основних засобів, що вибули за цей період / балансова

вартість основних засобів на початок періоду.

Цей коефіцієнт показує, що частина основних засобів, з якими підприємство

почало діяльність у звітному періоді, вибуло через знос та з інших причин.

Аналіз використання майна передбачає також розрахунок показників

ефективного використання майна підприємства, основними з яких є:

1. Рентабельність активів (майна);

• прибуток в розпорядженні підприємства (форма 2) х 100 / середня величина

активів. Цей показник показує, який прибуток одержує підприємство з кожного

карбованця, вкладеного в активи.

2. Рентабельність поточних активів:

• прибуток в розпорядженні підприємства (форма 2) х 100/ середня величина

поточних активів.

3. Рентабельність інвестицій:

• прибуток до сплати податку х 100/ валюта балансу — короткострокові

зобов'язання.

4. Рентабельність власного капіталу:

• прибуток в розпорядженні підприємства (форма 2) х 100 / джерела власних

засобів. Цей показник вказує на величину прибутку, що одержується з кожного

карбованця, вкладеного в підприємство.

5. Рентабельність реалізованої продукції:

• прибуток в розпорядженні підприємства 100/ виручку від реалізації продукції.

Ліквідність підприємства можна оперативно визначити за допомогою

коефіцієнтів ліквідності [43].

Ними є:

1. Загальний коефіцієнт покриття (або поточний коефіцієнт).

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Загальний коефіцієнт визначається:

Поточні активи (підсумок II розділу активу + підсумок III розділу активу) /

поточні зобов'язання (підсумок IУ розділу пасиву).

За цим коефіцієнтом одержують загальну оцінку ліквідності активів. Він

показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню

поточних зобов'язань. Логіка даного показника полягає в тому, що підприємство

погашає короткострокові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів, отже,

якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, підприємство

вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення

цього показника залежить і від галузі і від виду діяльності. В західній обліково-

аналітичній практиці наводиться критичне нижнє значення цього показника. Визнано,

що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов'язання.

Якщо ж на підприємстві відношення поточних активів і короткострокових

зобов'язань нижче, ніж 1 : 1, це говорить про високий фінансовий ризик, оскільки

підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1 : 1 припускає

рівність поточних активів і короткострокових зобов'язань . Але, зважаючи на різний

ступінь ліквідності активів, можна припустити, що не всі активи будуть негайно

реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо ж

значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1 : 1, то можна

зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів,

які сформувалися завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий

варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Водночас, з точки зору

менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відтягування грошей у

дебіторську заборгованість може бути пов'язане з невмілим управлінням активами.

Коефіцієнт швидкої ліквідності визначається так:

Грошові кошти, розрахунки з дебіторами та інші активи / поточні зобов'язання

(підсумок IУ розділу пасиву).

Цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття,

тільки він обчислюється по вужчому колу поточних активів, коли з розрахунку

виключена найменш ліквідна їх частина — виробничі запаси.

Виключаються матеріальні запаси не тільки через те, що вони менш ліквідні, а в

основному через те, що грошові кошти, які можна одержати у випадку вимушеної

реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за затрати на їх закупку.

В умовах ринкової економіки типовою є ситуація, коли при ліквідації підприємства

одержують 40% і менше від облікової вартості запасів. «Розумним» коефіцієнтом

швидкої ліквідності є співвідношення 1 : 1.

На практиці багато підприємств мають більш низький коефіцієнт швидкої

ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їх ліквідності необхідно

проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період часу. Так, якщо

зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язане в основному зі зростанням

невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчитиме про серйозні фінансові

проблеми підприємства. В західній економічній літературі цей коефіцієнт називають

коефіцієнтом миттєвої оцінки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається так:

Грошові кошти (каса + розраз. рах. + валютн. рах. + інші кошти) / поточні

зобов'язання (підсумок IУ розділу пасиву). Цей коефіцієнт показує, що частина

короткострокових позикових зобов'язань може бути при необхідності погашена

негайно. Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є

співвідношення 0,2 :1. В практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності

бувають значно нижчими, і за цими показниками не можна робити відразу негативні

висновки щодо можливості підприємства негайно погасити свої борги, бо

малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства водночас пред'являли йому свої

боргові вимоги.

У світовій і вітчизняній обліково аналітичній практиці розроблена система

показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства. Основними із

них є:

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу.

Він визначається:

власний капітал (підсумок І розділу пасиву) / всього господарських коштів

(валюта балансу).

Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі

коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього показника, тим більш

фінансово стале підприємство, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів.

Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позикового)

капіталу — їх сума дорівнює 1 (або 100% ). З приводу ступеня залучення позичених

коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширена така: частка

власного капіталу повинна бути достатньо великою, нижня межа 0,6 (60%). У

підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають кошти більш

охоче, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних

коштів. Разом із тим багатьом японським компаніям властива висока частка

залученого капіталу (до 80%). А значення цього показника в середньому на 58% вище,

ніж, наприклад, в американських корпораціях. Це пояснюється тим, що інвестиції там

мають різну природу: в США основний потік інвестицій надходить від населення, в

Японії — від банків. Високе значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу

свідчить про ступінь довіри до корпорації з боку банків, а значить, і про фінансову

надійність. Низьке значення цього коефіцієнта свідчить про неспроможність отримати

кредити у банку, що є певним застереженням інвесторам і кредиторам.

2. Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів.

Він визначається:

залучений капітал (підсумок IУ розділу пасиву балансу) / власний капітал

(підсумок розділу І пасиву балансу). Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою

фінансової стійкості підприємства.

Якщо значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн.

власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці

свідчить про підсилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і

кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Аналіз ділової активності. За даними ф1, ф2 «Баланс», «Звіт про фінансові

результати і їх використання» визначаються і аналізуються такі показники оборотності

обігових коштів:

1. Оборотність в днях (Од) — число днів, протягом яких обігові кошти

завершують повний кругообіг. Визначається за формулою:

РДСО



де:

— середній залишок обігових коштів;

Д — число днів у періоді, що аналізується;

Р — оборот коштів за цей період.

Середній залишок обігових коштів у цілому або будь-якого з їх видів

обчислюється за формулою середньої хронологічної. Для цього беруться підсумки

залишків II та III розділів активу балансу і за формулою середньої арифметичної

визначається середньорічний залишок.

2. Коефіцієнт оборотності (Ко) — це число оборотів, що їх роблять обігові

кошти за період, який аналізується. Цей коефіцієнт характеризує розмір обсягу

виручки від реалізації в розрахунку на одну гривню обігових коштів.

Він визначається за формулою:

К=РІСО,

де:

Ко—коефіцієнт оборотності;

Р — виручка від реалізації;

СО—середній залишок обігових коштів за період, що аналізується. Коефіцієнт

оборотності засобів — це фондовіддача обігових коштів.

3. Тривалість одного обороту в днях (По) визначається за формулою:

По=Д/ Од,

де:

По — тривалість одного обороту в днях;

Д— число днів періоду, що аналізується (90,360);

Од — оборотність обігових коштів.

Основними показниками оборотності грошових коштів є [6]:

1. Мінімальна сума грошей, що необхідна для проведення господарських

операцій. Визначається за формулою: ;

ДМ=Р

оп

/Од,

де:

Дм — мінімальна сума грошей;

оп

— операційні витрати;

Од — оборотність грошей.

Операційні витрати — це витрати грошей на купівлю товару ї сировини,

заробітну плату, виплату відсотків, дивідендів.

2. Оборотність грошових коштів. Визначається за формулою:

Од = 360 днів / По,

де:

Од — оборотність грошових коштів;

Цо — цикл оборотності грошових коштів.

Або за формулою:

Од = 360 / По,

де:

По — кількість днів між закупівлею сировини і надходженням виручки від

продажу готових виробів.

3. Тривалість періоду обороту. Наступний показник, що характеризує обіговість

коштів, — тривалість періоду обігу, що визначається як аналогічний показник, що

характеризує оборотність матеріальних обігових коштів. Він визначається за фор-

мулою:

де:

По — період обороту;

Сод — середні залишки грошових обігових коштів;

Д— тривалість періоду (360, 90, 30 днів);

О — оборот за період.

Стан дебіторської заборгованості визначається рядом показників.

До цих показників належать:

1. Оборотність дебіторської заборгованості, що визначається за формулою:

Од=В/Д,

де:

Од—оборотність дебіторської заборгованості;

ОДСПО

од



В — виручка від реалізації продукції;

Д—середня дебіторська заборгованість.

2. Період погашення дебіторської заборгованості, що визначається за

формулою:

Пд = 360 / Од,

де:

Пд — період погашення дебіторської заборгованості;

Од — оборотність дебіторської заборгованості.

З.Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів, що

визначається за формулою:

Да = Дз / Па х 100, де:

Да — частка дебіторської заборгованості в поточних активах;

Дз — дебіторська заборгованість;

Па — поточні активи (II + III розділ активу балансу).

4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від

реалізації визначається за формулою:

Y=0/В,

де:

Y — відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки

від реалізації;

О — середня величина дебіторської заборгованості;

В — виручка від реалізації продукції.

5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі

заборгованості, %.

Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з довідки

бухгалтерії про стан активів.

Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди створює загрозу

фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових джерел

фінансування.

Аналіз кредитоспроможності акціонерних товариств. Для аналізу

кредитоспроможності підприємств визначають і аналізують два показники: норми

прибутку і ліквідності.

Норма прибутку на вкладений капітал визначається відношенням суми

прибутку до загальної суми пасиву балансу і визначається за формулою:

Р =П /К,

де:

Р — норма прибутку;

П — сума прибутку за звітний рік;

К — загальна сума капіталу (пасив балансу).

Для визначення ліквідності підприємства складається баланс ліквідності, що і є

підставою для надання кредитів.

Ліквідність підприємства характеризується коефіцієнтами фінансової стійкості,

що були розглянуті вище, і коефіцієнтом залучення засобів, що відображає ступінь

фінансової незалежності підприємства від позикових джерел. Чим нижчий рівень

цього коефіцієнта, тим вища кредитоспроможність підприємства. Цей коефіцієнт ви-

значається за формулою:

Кпс = З / А,

де:

Кпс—коефіцієнт залучення коштів;

З—заборгованість; .

А—поточні активи.

Аналіз кредитоспроможності підприємства дозволяє встановити основні

причини незабезпечення ліквідності і кредитоспроможності. Основними з них є:

наявність дебіторської заборгованості, в т. ч. невиправданої; порушення зобов'язань

перед клієнтами, нагромадження надлишкових виробничих і товарних запасів; низька

ефективність господарської діяльності, уповільнення оборотності обігових коштів.

Аналіз рентабельності. Рівень рентабельності продаж визначається за формулою:

Р = ЧП х 100 / В ),

де:

Р — рівень рентабельності капіталу;

П — чистий прибуток;

В — виручка від реалізації;

На зміну рентабельності капіталу впливають такі фактори:

1. Зміна розміру прибутку на гривню виручки від реалізації.

2. Зміна коефіцієнта оборотності обігових коштів.

3. Зміна фондовіддачі основних засобів.

4.Зміна фондовіддачі нематеріальних активів.

Вплив перелічених факторів на зміну рентабельності капіталу можна визначити

за допомогою способу ланцюгових підстановок.

Звичайно не можна аналізувати окремо який-небудь показник фінансового

стану підприємства. Як правило аналіз проходить по певному набору показників.

Таким чином, фінансовий стан підприємства характеризується цілим набором

показників. Їх багато і не існує єдино правильної методики аналізу показників для всіх

випадків. Тому однією з головних задача того, хто проводить аналіз, це визначити коло

показників, які він буде аналізувати, та правильно вибрати методику аналізу.

3.Розрахунки показників використання акціонерного капіталу.

Акціонування як засіб вкладення коштів дає значний імпульс для розвитку

підприємництва. Середня акція приносить більш високий прибуток і в більшій мірі

захищає від явного і неявного ризику, чим будь-який вид інвестицій. Крім того, ціна

акції росте одночасно з загальним ростом цін, що захищає вкладника від впливу

інфляції. Можливість продажу акцій на фондовій біржі служить і засобом зберігання

коштів, і стимулом для перетворення діяльності підприємства.

Щоб акції служили надійним джерелом прибутку, необхідно вибрати для

інвестицій гідне підприємство. Ця задача в умовах ринку постійно виникає як перед

фірмами, що розширюють свій вплив за рахунок вкладень значних капіталів, так і

перед дрібними вкладниками, що витрачають свої заощадження на покупку незначної

кількості цінних паперів. Оцінку прибутковості акцій можна зробити з достатнім

ступенем достовірності і мінімального ризику тільки в результаті аналізу ефективності

використання підприємством власного капіталу. Така оцінка повинна провадитися по

багатьох критеріях.

Один із найбільше поширених засобів, використовуваних інвесторами для оцінки

вартості акціонерного капіталу, полягає в аналізі його прибутковості. Чистий

прибуток на одну просту акцію визначається діленням різниці між сумою чистого

прибутку і сумою дивідендів на привілейовані акції на середньорічну кількість

простих акцій в обертанні (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 24

“Прибуток на акцію”).

чистий прибуток після сплати податків

і сплати привілейованого дивіденду

Норма чистого прибутку = -------------------------------------------------- .

( ЕРS) середньорічна кількість простих акцій,

що обертаються

Приклад.

Чистий прибуток компанії : за 1 – е півріччя – 1950 тис. грн.

за 2 – е півріччя – 2370 тис. грн.

Кількість акцій - 600 тис. шт.

Привілейовані акції відсутні.

Визначити чистий прибуток на одну просту акцію.

1950 + 2370

Норма чистого прибутку = ------------------- = 7,2 грн.

600

Цей показник відбиває короткострокову перспективу і на нього в значній мірі

впливає кон'юнктура ринку. Для оцінки діяльності підприємства досліджуються його

зміни за різноманітні періоди часу. Додаткова емісія акцій без істотного зростання

чистого прибутку призводить до зниження норми прибутку на акцію і тому зменшує

їхню привабливість.

Коефіцієнт ціна – прибуток ( Р/Е) , встановлює зв’язок між ринковою ціною

акції і величиною чистого прибутку компанії на одну просту акцію.

остання ринкова ціна акції

Р/Е = ---------------------------------------

чистий прибуток на одну акцію (ЕРS)

Чим вище величина цього коефіцієнта порівняно із середньою його розміром на

ринку, тим вища оцінка ринком компанії та її акцій. І навпаки, зниження Р/Е свідчить

по падіння попиту на акції компанії.

Приклад.

Величина чистого прибутку на одну акцію дорівнює 7,2 грн.

Ринкова ціна простих акцій зросла до 58 грн. за шт.

Визначити Р/Е. Р/Е = 58 / 7,2 = 8,1.

Це означає, що ринкова ціна акції на ринку у 8,1 рази перевищує дохід , який

отримує компанія від цієї інвестиції.

Якщо не здійснюється котирування акцій компанії на ринку, то по середньому

значенні Р/Е можна визначити ціни акцій аналогічних компаній.

Ціна акції = Р/Е х чистий прибуток компанії на одну акцію.

Приклад.

Чистий прибуток компанії на 1 акцію становив 1,9 грн.

На ринку середнє значення Р/Е для таких акцій дорівнює 5,8.

В такому випадку ціна акції може становити: 1,9 х 5,8 = 11,02 грн. за 1 акцію.

Норма прибутку акціонерного капіталу (прибутковість власного капіталу)

показує, наскільки ефективно використовується капітал акціонерів, вкладений у

підприємство.

чистий прибуток

Норма прибутковості власного = ------------------------.

капіталу власний капітал

Курс акцій визначається попитом і пропозицією, але в той же час розмір ціни

акції не дає гарантії успіху. Вона має значення тільки в зв'язку з прибутком і

дивідендами, що припадають на частку власності, а також ступенем участі в

управлінні підприємством.

Показник виплати дивідендів визначає яка частка чистого прибутку

направляється на виплату дивідендів.

сума дивідендів

Показник виплати = ------ --------------.

дивідендів чистий прибуток

Кожне підприємство має своє значення цього показника. Звичайно молоді і

підприємства , що швидко ростуть , мають дуже низьке і навіть нульове значення

цього показника. Акціонери задовольняються тут перспективою росту фірми і

фактично фінансують довгострокові інвестиції. Зрілі підприємства стараються

залучити до себе акціонерів за рахунок стабільної виплати високих (до 50% чистого

прибутку) дивідендів.

Дивіденд на одну акцію визначається як частка від розподілу всієї суми

коштів, що спрямовуються на виплату дивідендів, на кількість акцій, що знаходяться у

акціонерів.

сума дивідендів

Дивіденд на одну = -----------------------.

акцію кількість акцій в обертанні

Прибутковість акцій - це відношення чистого прибутку в розрахунку на одну

акцію до ринкової вартості акції, виражене у відсотках. Розраховується шляхом

розподіли чистого прибутку на кількість акцій в обертанні, поділених на їхню ринкову

вартість.

чистий прибуток

Прибутковість акцій = ----- -----------------------.

ринкова ціна 1-ої акції

Чим вище прибутковість акцій, тим більше привабливими вони є для

потенційних інвесторів. З іншого боку, чим більш ризикованими є вкладення, тим

вище повинна бути прибутковість акцій для притягнення інвесторів. У країнах із

розвитою ринковою економікою дані про прибутковість акцій, зареєстрованих на

фондовій біржі, можна одержати з аналітичних оглядів експертів.

Для того, щоб збереглася прибутковість акцій при зростанні їхньої ринкової

вартості (що може бути пов'язане з додатковою емісією акцій або ростом їхнього

курсу), потрібно щоб темпи росту чистого прибутку були не нижче темпів росту

загальної вартості акцій в обертанні.

4. Дивідендна політика.

Під дивідендною політикою розуміється процес прийняття рішень щодо виплати

дивідендів або накопичення чистого прибутку для інвестування компанії. Власники

акцій мають подвійний інтерес, пов’язаний із володіння акціями: довгостроковий і

короткостроковий.

Довгострокова зацікавленість проявляється у досягненні високих стабільних

економічних показників діяльності корпорації, для чого необхідна реалізація

інвестиційних проектів, перш за все за рахунок нерозподіленого прибутку. У

короткостроковій перспективі для акціонерів (особливо дрібних) важливо отримання

високих дивідендів. В зв’язку з цим виникає проблема щодо оптимізації пропорцій

розподілу прибутку на накопичення і споживання.

На вибір дивідендної політики впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори

(макроекономічні, законодавчі, податкові, можливості інвестування, фінансовий стан

корпорації, розвиток фондового ринку тощо. Виплати високих сум дивідендів

збільшує ціну акції, в той же час зменшують можливості інвестування у виробництво,

що зменшить темп росту прибутку і ціну акції.

В теорії дивідендної політики існують декілька концепцій дивідендної політики.

Одна із них (Міллера - Модільяні) базується на тому, що вартість капіталу залежить не

від його структури, а від грошових потоків, отриманих від реалізації інвестиційних

проектів. При цьому реінвестиція прибутку у нові проекти, збільшуватиме ринкову

вартість акцій і капітал акціонерів у майбутньому. Згідно із концепцією “синиці у

руці” (М. Гордон, Е. Бригем, Дж. Лінтнер) базується на тому, що отримання дивідендів

сьогодні менш ризиковано ніж очікування приросту капіталу від інвестицій у

майбутньому.

Відповідно до українського законодавства (ст. 158 Цивільного Кодексу України –

ЦКУ) АТ не має право оголошувати та виплачувати дивіденди:

- до повної сплати всього статутного капіталу;

- при зменшенні вартості чистих активів АТ до розміру, меншого, ніж розмір

статутного капіталу і резервного фонду.

АТ мають право сплачувати дивіденди один раз на рік за рішенням загальних

зборів акціонерів. Виплата дивідендів здійснюється з прибутку після сплати податків

(чистий прибуток). Право на отримання дивідендів пропорційно частці кожного

акціонера у статутному капіталі мають акціонери АТ, які є його учасниками на

початок строку виплати дивідендів. Загальна сума дивідендів залежить від:

- частки акціонера у статутному капіталі АТ;

- виду акцій, що належать акціонеру.

Джерелом виплати дивідендів виступає чистий прибуток, резервний фонд,

нерозподілений прибуток минулих періодів тощо.

Перелік використаних джерел

ЗАКОНИ УКРАЇНИ

1. Про господарські товариства № 1576 від 19.09.91 р.

2. Про цінні папери і фондову біржу №1201-ХІІ від 18.06.91 р.

3. Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу

цінних паперів в Україні № 710/97-ВР від 10.12.97 р.

4. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні № 448/96-ВР від

30.10.96 р.

5. Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом

№ 2343-ХІІ від 14.05.92 р.

6. Про захист економічної конкуренції № 2210-ІІІ від 11.01.2001 р.

7. Цивільний кодекс України. - К.: Парламентське вид-во, 2003.-352 с.

8. Господарський кодекс України. - К.: Парламентське вид-во, 2003.-192 с.

УКАЗИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

9. Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку № 142/97 від

14.02.97 р.

10. Про координаційну раду з питань функціонування ринку цінних паперів

України № 409/97 від 20.05.97 р.

11. Про основні напрями інвестиційної політики на 1999-2001 роки № 1004/99 від

18.09.99 р.

12. Про основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році №

1415/99 від 30.10.99 р.

13. Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні №

1626/99 від 29.12.99 р.

14. Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України № 198/2001 від

26.03.2001 р.

15. Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних

товариствах № 280/2002 від 21.03.2002 р.

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

ДЕРЖАВНОЇ КОМІСІЇ З ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ФОНДОВОГО РИНКУ

16. Рішення "Щодо регулювання ринку цінних паперів" від 24.06.97 р. № 18

17. Рішення "Щодо заборони здійснення випуску акцій або облігацій підприємств,

якщо в рішенні та/або інформації про їх випуск передбачено покриття збитків,

пов'язаних із господарською діяльністю емітента, за рахунок коштів, залучених

від емісії" від 29.08.97 р. № 22