Лекции - Корпоративне управління (на укр яз)

Подождите немного. Документ загружается.

Склад власників у японській моделі. В Японії ринок акцій цілком знаходиться в

руках фінансових організацій і корпорацій. В японській моделі, як і в німецькій, банки

є ключовими акціонерами і розвивають міцні відносини з корпораціями. Це основна

відмінність обох моделей від англо-американської, де такі відносини заборонені

антимонопольним законодавством. Американські і англійські корпорації одержують

фінансові та інші послуги із різних джерел, включаючи добре розвинуті ринки цінних

паперів.

Склад ради директорів в японській моделі майже повністю складається з

афілійованих осіб, тобто виконавчих директорів, керівників важливих відділів

компаній і Правління. Якщо прибуток компанії падає протягом тривалого періоду,

ключовий банк і члени кейрецу можуть зняти директорів і призначити своїх

кандидатів. В протилежність англо-американській моделі, представники

неафілійованих акціонерів, тобто "аутсайдерів", рідко зустрічаються у складі ради

директорів японських корпорацій.

Рада директорів в Японії більше ніж в США, Великобританії і Німеччині. Склад

середньої японської ради - 50 членів.

Рівень розкриття інформації в японській моделі. В Японії досить жорсткі вимоги

щодо розкриття інформації, але не такі як в Америці. Корпорації повинні повідомляти

про себе досить багато, а саме: дані про структуру капіталу; відомості про кожного

кандидата у раду директорів (в тому числі посади, які він обіймає, відносини з

корпорацією, володіння акціями корпорації); відомості про винагороду, яку було

сплачено усім керуючим та директорам; інформацію про можливі злиття чи

реорганізації;

зміни до статуту, що пропонуються, а також назви компаній, що запрошуються

для аудиторської перевірки.

Режим розкриття інформації в Японії відрізняється від американського, який

вважається найжорсткішим у світі. В Японії фінансова інформація подається кожні

півроку, в США - щоквартально. В Японії сповіщається сума сукупної винагороди

керуючим та директорам, а в США - по кожній особі персонально. Те ж стосується і

списку значних власників: в Японії - це десять найбільших акціонерів, у США - всі

акціонери, що володіють пакетом більше 5 відсотків.

4. Західноєвропейська (німецька) модель корпоративного управління.

Німецька модель корпоративного управління значно відрізняється від англо-

американської і японської моделей, хоча деяка подібність з японською моделлю існує.

Банки є довгостроковими акціонерами німецьких корпорацій і, подібно до

японської моделі, представники банків обираються в раду директорів. Проте, на

відміну від японської моделі, де представників банків обирають в раду тільки в період

спаду, в Німеччині представництво банків у раді є постійним. Троє з найбільших

універсальних німецьких банків (банки, що надають різноманітні послуги) грають

основну роль. В деяких регіонах країни державні банки є ключовими акціонерами.

Німецька модель має три унікальні особливості, що відрізняють її від інших

моделей: двопалатне правління, що складається із виконавчої (чиновники корпорації) і

спостережної (робочі/службовці компанії і акціонери) рад; узаконені обмеження прав

акціонерів в частині голосування, тобто статут підприємства обмежує число голосів,

які акціонер має на зборах, і може не співпадати з числом акцій, якими він володіє.

Більшість німецьких корпорацій традиційно надають перевагу банківському

фінансуванню, а не акціонерному, і тому капіталізація фондового ринку невелика

порівняно з могутністю німецької економіки. Процент 'індивідуальних акціонерів

низький, що відбиває загальний консерватизм інвестиційної політики країни. І не

дивно, що структура корпоративного управління зорієнтована на збереження контактів

між ключовими учасниками, тобто банками і корпораціями.

Система в певній мірі суперечлива щодо дрібних акціонерів: з одного боку, вона

дозволяє їм вносити пропозиції, але у той же час вона дозволяє компаніям обмежувати

права акціонерів в частині голосування.

Ключові учасники німецької моделі корпоративного управління - банки і

корпоративні акціонери. Як і в японській моделі, банк одночасно виступає як акціонер

і як кредитор, емітент цінних паперів і боргових зобов'язань депозитарій і агент, що

голосує на річних загальних зборах. У Німеччині корпорації також є акціонерами і

можуть мати довгострокові вклади в інших неафілійованих корпораціях, тобто не

належать до певної групи пов'язаних між собою компаній. Це дещо подібне до

японської моделі, але цілком відрізняється від англо-американської моделі, де ні

банки, ні корпорації не можуть бути ключовими інституціональними інвесторами.

Включення представників робочих/службовців у спостережну раду є додатковою

відміною німецької моделі від японської і англо-американської.

Склад виконавчої ради (“Vorstand”) і спостережної ради (“Anfsictsrat”)

Двопалатне правління - унікальна риса німецької моделі.'

Спостережна рада і виконавча рада управляють німецькими корпораціями.

Спостережна рада призначає і розпускає виконавчу раду, затверджує рішення

вищого керівництва і дає поради виконавчій раді. Спостережна рада звичайно

проводить засідання раз на місяць. У статуті обумовлюють фінансові корпоративні

документи, які вимагають затвердження спостережною радою. Виконавча рада

відповідає за повсякденне управління компанією.

Виконавча рада складається виключно із працівників корпорації. В спостережну

раду входять тільки представники робочих/службовців і представники акціонерів.

Склад і розміри спостережної ради визначаються законами про промислову

демократію і рівноправність службовців.

Розмір спостережної ради залежить від розміру компанії. У великих компаніях

службовці обирають половину спостережної ради, що становить 20 осіб.

Дві основні відмінності німецької моделі від японської і англо-американської є

такими:

1. Закон встановлює розмір спостережної ради, що не підлягає зміні.

2. В спостережну раду входять представники робочих/службовців компанії.

Той факт, що в спостережну раду не входять "інсайдери", зовсім не означає, що

до неї входять тільки "аутсайдери". Членами спостережної ради, що обирається

акціонерами, звичайно є представники банків і корпорацій -великих акціонерів. Було б

вірніше назвати їх "афілійованими аутсайдерами".

Вимоги до розкриття інформації в німецькій моделі. У Німеччині розроблені

досить суворі правила розкриття інформації, але менш жорсткі ніж американські.

Корпорації повинні повідомляти про себе таке: фінансову інформацію (кожні півроку);

дані про структуру капіталу; обмежену інформацію про кожного кандидата в

спостережну раду (в тому числі адресу і місце роботи); сукупну інформацію про

винагороду виконавчої і спостережної рад; дані про акціонерів, що володіють понад 5

відсотками акцій корпорації; інформацію про можливе злиття чи реорганізацію;

поправки до статуту, що пропонуються, а також імена осіб чи назви компаній, яких

запрошують для аудиторської перевірки.

Тема 6. Корпоративні фінанси

План

1. Поняття корпоративних фінансів.

2. Оцінка результативності фінансово-господарської діяльності акціонерного

товариства.

3. Розрахунки показників використання акціонерного капіталу.

4. Дивідендна політика акціонерного товариства.

1. Поняття корпоративних фінансів.

Розвиток ринкових відносин в Україні і становлення акціонерної форми

господарювання базуються на використанні міжнародних стандартів бухгалтерського

обліку, фінансового аналізу. Формування та використання фінансових ресурсів, а

також відносини, що виникають між акціонерним товариством і акціонерами,

партнерами, фінансовими установами, державою, працівниками відносять до фінансів

акціонерного товариства [43]. Корпоративні фінанси пов’язані з формуванням,

розподілом і використанням грошових доходів і фондів. Ефективне управління

фінансовими ресурсами сприяє підвищенню ефективності діяльності корпорації.

Фінансування діяльності корпорації відбувається із різних джерел: внутрішніх і

зовнішніх. До внутрішніх джерел відносяться чистий прибуток, амортизація, доходи

від продажу надлишкових активів тощо. Зовнішні ресурси залучаються у банках,

інвестиційних компаніях, інших фінансових установах.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”

власний капітал – частина в активах підприємства, яка залишається після

вирахування його зобов’язань. До складу власного капіталу акціонерного товариства

включаються:

- статутний капітал (зафіксована в засновницьких документах загальна вартість

активів, які є внеском власників до капіталу підприємства);

- додатковий вкладений капітал (АТ показують суму, на яку вартість реалізації

випущених акцій перевищує їх номінальну вартість);

- резервний капітал (сума резервів, створених відповідно до діючого

законодавства або установчими документами за рахунок нерозподіленого прибутку

підприємства);

- нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – відображення або суми

прибутку, реінвестованої у підприємство, або суми непокритого збитку;

- неоплачений капітал (сума заборгованості власників за внесками до статутного

капіталу, ця сума вираховується при підсумку власного капіталу);

- вилучений капітал (господарські товариства відображають фактичну

собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його

учасників, ця сума вираховується при підсумку власного капіталу).

Розмір статутного фонду АТ дорівнює сумі номінальних вартостей випущених

акцій. За Законом України “Про господарські товариства” мінімальний розмір

статутного фонду повинен становити 1250 мінімальних заробітних плат.

Рішення про збільшення (зменшення) статутного фонду АТ відноситься до

компетенції загальних зборів акціонерів. Якщо зміни статутного фонду (СФ) не

перевищують 1/3, вони можуть прийматися правлінням АТ за умови, що це

передбачено статутом.

Збільшення СФ здійснюється шляхом:

- додаткового випуску акцій;

- обміну облігацій на акції;

- за індексацією основних фондів;

- збільшення номінальної вартості акцій.

Зменшення СФ відбувається шляхом:

- зменшення кількості акцій, при цьому АТ викупає частину акцій з наступним їх

анулюванням;

- зменшення номінальної вартості акцій.

Нерозподілений прибуток товариства дорівнює прибутку АТ після сплати

податків, відрахувань до резервного і дивідендного фондів.

2.Оцінка результативності фінансово-господарської діяльності акціонерного

товариства .

Оцінку результативності фінансово-господарської діяльності акціонерного

товариства можна починати, використовуючи методологію експрес-аналізу, який

проводиться а такій послідовності:

1) Оцінка прибутковості:

а) прибуток (форма 2);

б) рентабельність основної діяльності, % (прибуток від реалізації/виручка від

реалізації 100%);

в) рентабельність продукції, в % (прибуток від реалізації / затрати на

виробництво продукції х 100%).

2) Оцінка динамічності:

а) темпи зростання виручки (валового доходу) від реалізації, % (форма 2 в

динаміці);

б) темпи зростання прибутку, % (форма 2 в динаміці).

3) Оцінка ефективного використання економічного потенціалу:

а) рентабельність активів % (балансовий прибуток / середній власний капітал) х

100%.

4) Оцінка ринкової та інвестиційної активності:

а) цінність акції (ринкова ціна акції / доход на акцію);

б) рентабельність акції (дивіденди, що виплачується по акції / ринкова ціна

акції);

в) коефіцієнт котирування акції (ринкова ціна акції /книжна (облікова ціна

акції).

Експрес-аналіз всіх перелічених показників здійснюється в динаміці,

розраховуються і визначаються темпи зміни цих показників. Перелічені показники

аналізуються також і при проведенні більш змістовного аналізу фінансового стану,

методика якого розглядатиметься нижче. Експрес - аналіз може здійснюватися і за

допомогою персональних комп'ютерів. Застосовується проста система аналітичних

таблиць, що розміщуються на екрані дисплею, їх послідовний перегляд даватиме

повну інформацію про фінансовий стан підприємства. Це можуть бути:

1) господарські засоби підприємства (величина господарських засобів, основні

засоби, нематеріальні активи, оборотні кошти);

2) основні засоби підприємства та їх структура (вартість основних фондів, в т.

ч. активної частини за первісною та остаточною вартістю, коефіцієнти зносу і

відновлення);

3) структура і динаміка оборотних коштів (підсумок розділу II і III активів

балансу).

4) основні результати господарської діяльності підприємства (даються в

динаміці: обсяг реалізації, прибуток, рентабельність, фондовіддача);

5) ефективність використання фінансових ресурсів (містить показники % всього

фінансових ресурсів, в т. ч. власних, залучених ресурсів, рентабельність власних

фінансових ресурсів і т. ін.).

Основні результати експрес-аналізу бухгалтерського балансу і супутньої

звітності можна оформити по-різному — у вигляді сукупності показників, короткого

текстового звіту, серії аналітичних таблиць та інше.

Аналіз складу майна і джерел його утворення. Стабільність фінансового стану

підприємства залежить від правильності і доцільності вкладення фінансових ресурсів в

активи, тому для його оцінки необхідно передусім вивчити структуру майна і джерела

його утворення, причини зміни складових майна і джерел. Особлива увага при цьому

приділяється вивченню причин, що негативно впливають на фінансовий стан

підприємства [39, с. 13].

Методика аналізу:

За даними балансу (форма 1) визначається вартість усього майна підприємства

(підсумок активу балансу (валюта балансу) і сума джерел утворення цього майна

(підсумок пасиву балансу) на певну звітну дату.

Далі визначається відхилення по кожному виду майна і джерелах його

утворення, для чого зіставляються дані на кінець звітного періоду з його початком.

Для вивчення структурних змін необхідно додатково визначити питому вагу кожного

виду майна в загальній валюті балансу і вивчити причини змін структури майна і

джерел їх утворення.

Детальний аналіз цього питання дозволяє встановити, до якої межі можна

розраховувати на власні кошти, скільки треба взяти позики, а також наскільки

ефективно використовуються кошти — власні і позичені. Це дозволить менеджеру

вирішити, чи надійні джерела одержання коштів і що слід зробити, щоб в перспективі

забезпечити грошові надходження, наскільки напрямки використання коштів

відповідають стратегії підприємства (фірми) з тим, щоб у разі необхідності вжити

заходів для виправлення ситуації. Модель і етапи аналізу складу і структури можуть

бути такими:

Перший етап — загальна оцінка стану майна підприємства та його складових

частин:

Аналіз структури майна підприємства може проводитися і при Іншому

згрупуванні майна.

Порівнюючи питому вагу окремих складових майна, можна зроби і й висновки

щодо змін його структури.

Так, збільшення питомої ваги в майні основних коштів і водночас збільшення

капітальних вкладень і вкладень в обладнання говорить на користь підприємства,

оскільки в умовах інфляції вкладення в нерухомість є найбільш вигідними і надійними

[44, с. 46].

Якщо ж виробничі запаси збільшилися, то нині ця структурна модифікація

майна може розглядатися як явище, що, з одного боку, згубно позначається на

фінансовому стані підприємства, оскільки

заморожуються кошти, які могли б бути задіяними в обороті, але з іншого боку

(при дефіциті сировини і високих темпах зростання цін), створення запасів є

доцільним.

У складі майна можуть мати велику питому вагу грошові кошти, тоді для

оцінки такої структури вивчається передусім стаття «дебітори», особливо розрахунки з

дебіторами за товар. Якщо тут є збільшення, то це говорить про неефективність

заморожування коштів.

Другий етап аналізу майна — аналіз виробничого потенціалу, до якого

відносяться основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво.

Ці статті складають також реальні активи, що характеризують виробничу

потужність підприємства. Виробничий потенціал підприємства аналізується шляхом

визначення питомої ваги затрат у цьому показнику.

Збільшення виробничого потенціалу підприємства завжди сприяє збільшенню і

розширенню обсягів виробничої діяльності.

За даними бухгалтерської звітності можна детально проаналізувати один із

найважливіших елементів виробничого потенціалу підприємства — основні засоби.

Для аналізу інших показників виробничого потенціалу використовуються дані

поточного бухгалтерського обліку і внутрішньої звітності підприємства.

Третій етап аналізу майна підприємства — розрахунок і аналіз основних

показників оцінки майнового стану підприємства.

Четвертим етапом в характеристиці змін у майновому становищі підприємства є

аналіз складу і динаміки мобільних (оборотних) коштів.

Для цього порівнюються дані балансу на кінець звітного періоду з початком

(підсумок розділів II і III активу) і вивчаються зміни, що відбулися в складі оборотних

коштів у цілому, а після цього — в розрізі окремих статей оборотних коштів.

Причинами зміни оборотних коштів можуть бути:

Причини збільшення оборотних коштів:

а) прибуток (після сплати податку);

б) амортизаційні відрахування;

в) приріст власних засобів;

г) збільшення заборгованості по кредитах і позиках;

д) збільшення зобов'язань по кредиторській заборгованості.

Причини зменшення оборотних коштів:

її) цитрати за рахунок прибутку, що залишався в розпорядженні підприємства;

б) капітальні вкладення;

в) довгострокові фінансові вкладення;

г) зменшення кредиторської заборгованості.

За даними балансу необхідно також порівняти розмір модифікації і

мобілізованих активів (основні кошти і позаоборотні активи) з оборотними коштами.

Якщо темп приросту основних коштів вищий, ніж позаоборотних мобілізованих

коштів, то це означає, що на підприємстві існує тенденція до прискорення оборотності

всієї сукупності коштів підприємства.

Далі необхідно проаналізувати складові мобілізованих активів. Якщо в складі

цих коштів значну частину складають довгострокові фінансові вкладення в інші

підприємства, то виробничий потенціал даного підприємства знижуватиметься.

Надходження, набуття, створення майна підприємства здійснюється за власні та

позичені кошти, співвідношення яких розкриває його фінансовий стан.

При аналізі майна підприємства застосовується наступна методика [43, с.28]:

а) визначення питомих складників майна і джерела його набуття в загальній

вартості майна на початок і кінець звітного періоду;

б) зіставлення даних на кінець звітного періоду з даними на початок визначення

причин модифікації;

в) вивчення причин модифікації складу і структури майна і джерел його

набуття, і в першу чергу тих, що негативно позначаються на фінансовому стані

підприємства;

г) доведення до відома керівництва підприємств інформації, яка вимагає

прийняття управлінських рішень, спрямованих на усунення причин, що негативно

впливають на фінансовий стан підприємства.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованих за

ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку зменшення ліквідності з

зобов'язаннями по пасиву, об'єднаними за строками їх погашення і в порядку

зростання цих строків. Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення

в гроші, активи підприємства, як було зазначено вище, поділяються на групи:

1. Найбільш ліквідні активи.

2. Активи, що швидко реалізуються.

3. Активи, що реалізуються повільно.

4. Важкореалізовувані активи.

Пасиви групуються за ступенем строку їх оплати:

1. Короткострокові пасиви.

2. Довгострокові пасиви.

3. Постійні пасиви.

Інформація, що характеризує величину поточних активів, наведена в II і III

розділах активу балансу.

Відомості про короткострокові зобов'язання підприємства містяться в Ш розділі

пасиву балансу. Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом складання

балансу ліквідності.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів і

еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає

негайного погашення.

Ознаками платоспроможності є:

1. Наявність грошей у касі, на розрахунковому рахунку.

2. Відсутність простроченої кредиторської заборгованості. Причому наявність

незначних залишків грошей на розрахунковому рахунку ще не означає, що

підприємство неплатоспроможне, бо кошти на розрахунковий рахунок можуть надійти

впродовж кількох днів.

Для оцінки платоспроможності на підприємстві складається платіжний баланс

(календар). Він складається на будь-яку дату.

Якщо сальдо в активі платіжного балансу, то це означає: підприємство

неплатоспроможне. Відомо, що оцінка рівня платоспроможності дається за даними

балансу на основі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням

часу, необхідного для перетворення їх у готівку. Отже, є три рівні платоспроможності

підприємства, оцінку яких проводять за допомогою трьох коефіцієнтів: грошова,

розрахункова і ліквідна.

Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення

результатів його виробничої і комерційної діяльності. Разом з цим надійний

фінансовий стан залежить також від раціональної організації використання фінансових

ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка активів і

пасивів балансу, а також і поглиблений щоденний аналіз стану і використання

господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського

обліку.

Як відомо, для встановлення платоспроможності підприємства перш за все

вивчається структура балансу. Вона може бути визнана незадовільною, а підприємство

неплатоспроможним, якщо:

а) загальний коефіцієнт ліквідності на кінець звітного періоду має значення

нижче нормативного (1,5);

б) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного

періоду має значення нижче нормативного (0,3).

Коефіцієнт ліквідності і коефіцієнт забезпеченості власними оборотними

коштами може бути нижчим за нормативний, проте виявляється тенденція до

зростання цих показників на підприємстві. В таких випадках розраховується

коефіцієнт відновлення платоспроможності.

Аналіз структури активів проводиться в двох напрямках — з точки зору їх

участі у виробництві та з позиції їх ліквідності. Зміна структури активів у бік

збільшення оборотних коштів може бути в результаті:

• формування більш мобільної структури активів, які впливають на

прискорення оборотності коштів підприємства;

• скорочення виробничої бази підприємства;

• коригування основних фондів, коли вони не встигають за інфляційними

процесами.

Далі необхідно аналізувати кожну статтю оборотних коштів і знаходити ті

причини їх зміни, які призвели до неплатоспроможності підприємства.

Вивчення фінансових результатів діяльності підприємства і використання

прибутку.

Якщо підприємство збиткове, то це свідчить про відсутність джерел

поповнення власних коштів.

А коли підприємство одержує прибуток і є при цьому неплатоспроможним, то

необхідно проаналізувати використання прибутку. Так, коли значні відрахування до

фонду споживання, то в умовах неплатоспроможності підприємства їх можна

розглядати як резерв поповнення власних оборотних коштів. Вивчаються також

можливості підприємства щодо збільшення суми прибутку в результаті підвищення

обсягів виробництва і реалізації продукції, зниження собівартості, поліпшення якості

та підвищення конкурентоспроможності продукції.

За результатами такого аналізу розробляються заходи, спрямовані на

поліпшення структури балансу і фінансового стану неплатоспроможних підприємств.

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик

фінансового стану підприємства. Вона пов'язана зі ступенем залежності від кредиторів

і інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Цей

показник дає загальну оцінку фінансової стабільності. Крім нього розраховують ще

кілька показників, які характеризують фінансову стабільність підприємства.

За допомогою аналізу коефіцієнтів можна виявити сильні і слабкі позиції різних

підприємств, фірм. Менеджери використовують ці дані для контролю діяльності

підприємства, щоб не допустити банкрутства. Важливим є і те, що аналіз коефіцієнтів

дає змогу краще зрозуміти взаємозв'язок між балансом і звітом про доходи.

Наприклад, щоб вирахувати доходність інвестицій, необхідно взяти загальну суму

активів з балансу та чистий доход із звіту про доходи. Деякі коефіцієнти показують, чи

ефективно поєднуються підприємством різні активи і пасиви та як це впливає на

прибуток.

Треба зазначити також, що кредитори уважно стежать за цими показниками,

щоб пересвідчитись, що підприємство може сплатити за своїми короткостроковими

борговими зобов'язаннями, а також покрити свої фіксовані платежі доходами.

Аналізуючи фінансову стабільність підприємства, можна зробити висновок, що

власники підприємства (акціонери, інвестори і інші особи, що зробили внески в

статутний капітал) завжди віддають перевагу розумному зростанню в динаміці частки

позичених коштів.

Кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, що надають

короткострокові позички), навпаки, віддають перевагу підприємствам з високою

часткою власного капіталу.

Аналізуючи фінансову стійкість підприємства, необхідно особливу увагу

приділити вивченню поточної фінансової стійкості підприємства.

Ефективне використання фінансових ресурсів визначається їх оборотністю. З

усіх фінансових ресурсів підприємства тільки невелика частина вільна — грошові

кошти в касі або на розрахунковому рахунку.

Інші знаходяться в обігу: вкладені в основні й обігові кошти, причому обігові

кошти є найбільш мобільною частиною господарських засобів. Вони безперервно

поновлюються, минаючи всі стадії виробничого процесу.

Джерела фінансових мобільних активів:

1. Власні обігові кошти, якими володіє підприємство в момент його

заснування (вони можуть формуватися за рахунок бюджетних асигнувань, коштів,

наданих засновниками даного підприємства, оренди, коштів, отриманих від випуску

акцій та облігацій).

2. Прибуток підприємства.

Розміри і джерела поповнення власних обігових коштів щорічно

відображаються в фінансовому плані.

Фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки швидко кошти,

вкладені в активи, перетворюються на реальні гроші. Найважливіші показники

господарської діяльності підприємства — прибуток і обсяг реалізованої продукції —

знаходяться в прямій залежності від швидкості обертання обігових коштів.

Прискорення обертання обігових коштів має велике значення для стабільності

фінансового стану підприємства.

Стан виробничих запасів аналізують за даними аналітичного обліку сировини,

матеріалів, палива та інших цінностей, що проводять на складах матеріально

відповідальні особи і бухгалтерія.

Кредитоспроможність підприємства характеризується своєчасністю при

розрахунках по раніше отриманих кредитах, поточним фінансовим станом і

можливістю при необхідності мобілізувати кошти з різноманітних джерел.

Для аналізу кредитоспроможності підприємств визначають і аналізують два

показники: норми прибутку і ліквідності.

Аналіз кредитоспроможності підприємства дозволяє встановити основні

причини незабезпечення ліквідності і кредитоспроможності. Основними з них є:

наявність дебіторської заборгованості, в т. ч. невиправданої; порушення зобов'язань

перед клієнтами, нагромадження надлишкових виробничих і товарних запасів; низька

ефективність господарської діяльності, уповільнення оборотності обігових коштів.

Відомо, що самофінансування означає фінансування з власних джерел:

амортизаційних відрахувань і прибутку. Однак підприємство не завжди може повністю

забезпечити себе власними фінансовими ресурсами, тому широко використовує

позикові та залучені кошти. Стійкість фінансового стану підприємства завжди характе-

ризується перевищенням власних засобів над позиковими в господарсько-

торговельному процесі. В процесі аналізу фінансового стану виникає необхідність у

вивченні рівня самофінансування, що визначається з допомогою коефіцієнта

самофінансування.

Ефективність використання капіталу найкраще характеризується його

рентабельністю.

Рівень рентабельності капіталу вимірюється відсотковим відношенням

балансового прибутку до величини капіталу. З метою аналізу рентабельності капіталу

складається аналітична таблиця, яка дає можливість визначити загальні зміни

рентабельності капіталу і розрахувати вплив основних факторів на ці зміни.

Аналіз використання капіталу підприємства доповнюється, як правило, оцінкою

ефективності використання власного і позиченого капіталу. Для оцінки ефективності

використання капіталу використовуються три основних показники доходності:

1. Загальна рентабельність інвестованого капіталу.

2. Ставка рентабельності позиченого капіталу.

3. Ставка рентабельності власного капіталу.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки процентів збільшується

рентабельність власного капіталу в результаті залучення позичених коштів в оборот

підприємства. Він виникає в тих випадках, коли економічна рентабельність вище

кредитного проценту.

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

1. Різниці між рентабельністю інвестиційного капіталу після виплати податків;

2. Ставки процента за кредити, тобто відношення ПК/ВК.

Наприклад, рентабельність інвестованого капіталу після виплати податків

становить 15%, тоді як ставка за кредитні ресурси — 10%. Різниця між вартістю

позиченого і розміщеного капіталу дозволить збільшити рентабельність власного

капіталу.

В таких випадках вигідно збільшувати плече фінансового важеля, тобто Аналіз

ділової активності здійснюється за такими якісними критеріями:

1. Широта ринку збуту продукції.

2. Наявність продукції, що поставляється на експорт.

3. Репутація підприємства, що виражається, зокрема, в популярності клієнтів,

що користуються послугами підприємства.

Як правило проводиться не повний аналіз фінансового стану підприємства, а

аналіз того чи іншого аспекту фінансового стану. При цьому методика аналізу

вибирається виходячи з цілей аналізу та наявності вихідної інформації для

економічного аналізу.

Характеристика показників фінансового стану акціонерного товариства.

Фінансовий стан підприємства визначається цілим набором показників. Так майновий

стан підприємства характеризується такими показниками:

1. Сума господарських засобів, які знаходяться в розпорядженні підприємства:

Підсумок балансу: