Кузьмін В.В. Фінансові основи підприємництва

Подождите немного. Документ загружается.

Принципи підприємництва — вихідні положення і норми

організації підприємницької діяльності. Визначальні принци

пи підприємництва такі: 1) вільний вибір сфери діяльності, що

приносить достатній зиск (прибуток); 2) залучення на доб

ровільних засадах майна і коштів юридичних і фізичних осіб;

3) самостійне формування програми виробничої та інших

видів діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів

продукції, встановлення цін на товари і послуги; 4) вільне най

мання працівників і оплата їхньої праці без особливих обме

жень; 5) вільне розпорядження чистим прибутком; 6) са

мостійне здійснення підприємцями — юридичними особами

зовнішньоекономічної діяльності.

Проектне фінансування — форма партнерських зв’язків у

сфері виробництва, за якої: а) одна із сторін бере на себе зо

бов’язання фінансувати реалізацію проекту іншого партнера;

б) одна сторона, що має власний розроблений проект, пропо

нує його іншій стороні, реалізує і фінансує. Проте в обох ви

падках інша сторона має повернути кредит, як правило, у то

варній формі (за рахунок частини виробленої продукції після

реалізації проекту).

Реальні інвестиції — вкладення капіталу у реальні ма

теріальні й нематеріальні (інноваційного характеру) активи

підприємства. Реальними інвестиціями вважають так звані ви

робничі інвестиції, або прості капітальні вкладення.

Реінвестиції — повторні додаткові вкладення коштів,

одержаних як дохід від інвестиційних операцій. Основною ме

тою реінвестицій є одержання підприємницького прибутку,

дивіденду або відсотка. Розрізняють реінвестиції фінансові

(придбання цінних паперів) і реальні (вкладення в основний і

оборотний капітал фірми).

Реновація — економічний процес оновлення елементів ос

новних виробничих фондів, що вибувають внаслідок фізично

го (матеріального) спрацьовування та технікоекономічного

старіння. Реновація здійснюється заміною ліквідованих еле

ментів основних фондів новими, технічно досконалішими. Ви

трати на реновацію фінансуються (відшкодовуються) за раху

161

Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...

нок амортизаційних відрахувань на повне відновлення основ

них фондів.

Рентабельність — відносний показник ефективності робо

ти підприємства. У загальному вигляді він обчислюється як

співвідношення прибутку і ресурсів (витрат). Рентабельність

має кілька модифікацій. Рентабельність застосовуваних (інве

стованих) ресурсів залежно від охоплення елементів останніх

може визначатися як рентабельність виробничих фондів, су

купних активів, власного (акціонерного) капіталу.

Рентабельність товарної (реалізованої) продукції обчис

люють як відношення прибутку до повної собівартості загаль

ного обсягу відповідної продукції (товарної або реалізованої).

Визначають і аналізують також рентабельність певного виро

бу (відношення прибутку з одиниці виробу до його собівар

тості).

Ринкова інфраструктура — сукупність різноманітних

суб’єктів сфери обігу, яка забезпечує необхідні умови для нор

мального функціонування ринкової економіки. У ринковій

інфраструктурі виокремлюють ринки капіталу, засобів вироб

ництва і праці. Елементами ринку капіталу є фондова біржа,

комерційні банки, інвестиційні та інноваційні фонди, бро

керські контори, страхові компанії, фонд державного майна,

державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Ринок

засобів виробництва обслуговують товарні біржі, торговель

нопосередницькі фірми, аукціони, ярмарки, державна

інспекція з контролю за цінами і стандартами, антимонополь

ний комітет тощо. Інфраструктуру ринку праці становлять:

біржа праці, центри і фонд зайнятості населення, державний

фонд сприяння підприємництву, пенсійний фонд, фонди ми

лосердя тощо.

Санація (оздоровлення) — система заходів для запобіган

ня банкрутству різних підприємницьких структур

(підприємств, банків тощо). Вона здійснюється способом: 1)

злиття підприємств та інших організаційних утворень, що

опинились на грані банкрутства, з більш міцними за фінансо

вим станом; 2) повної або часткової купівлі акцій державою;

162

Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑÎÂ² ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐÈªÌÍÈÖÒÂÀ

випуску нових акцій та облігацій; 3) зменшення відсотка по

облігаціях і відстрочки їхнього погашення; 4) збільшення

банківських кредитів і надання урядових субсидій тощо.

Сертифікат якості — документ, що підтверджує якість то

вару відповідно до укладеного договору (контракту). Він

містить, як правило, такі відомості: опис товару, пойменовано

го у договорі чи специфікації; місце і дату відвантаження,

транспортні реквізити; кількість місць, вага нетто і брутто; да

та виготовлення продукції відповідно до маркування на ньо

му.

Сертифікація продукції — важливий елемент системи уп

равління якістю продукції, що полягає в її оцінюванні з

обов’язковим документальним оформленням — видачею сер

тифіката. В Україні розрізняють обов’язкову і добровільну

сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється тільки

в межах державної системи управління суб’єктами господарю

вання, охоплює в усіх випадках перевірку та випробування

продукції з метою визначення її якісних характеристик і

відповідності вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000.

Добровільна сертифікація може здійснюватись на

відповідність продукції вимогам, які не є обов’язковими, за

ініціативою самих підприємств. Організаційною основою сер

тифікації виробів є мережа державних випробувальних

центрів з найважливіших видів продукції.

Спільне підприємство — форма співробітництва парт

нерів, які об’єднують капітал для здійснення спільної вироб

ничої діяльності, управління і розподілу прибутку про

порційно вкладеному капіталу. Спільне підприємство ство

рюється на основі договору кількома юридичними особами

різних держав.

Стартова ціна — початкова ціна, що встановлюється

аукціонатором (власником товару) і аукціоністом (організато

ром). З цієї ціни розпочинається торг під час проведення

аукціону.

Статут підприємства (фірми) — письмовий юридичний

документ, який розробляється і затверджується його (її) за

163

Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...

сновниками та регулює всі сторони діяльності. У статуті наво

диться повна характеристика всіх напрямків діяльності

підприємства (мета і основні завдання; правова основа діяль

ності; перелік майна і коштів; взаємовідносини з бюджетом;

формування і розподіл прибутку; управління підприємством;

реорганізація і припинення діяльності підприємства).

Статутний фонд — сукупність матеріальних ресурсів та

коштів, що надається засновником у постійне розпорядження

підприємства чи організації. Первісний розмір статутного фонду

фіксується в статуті підприємства за його заснування і викорис

товується як основне джерело власних коштів для формування

основних і оборотних фондів. Сума статутного фонду на початок

і кінець звітного періоду відображається в пасиві балансу

підприємства (організації) і відповідає залишковій вартості ос

новних фондів і мінімальній потребі в оборотних коштах.

Стратегія підприємства (фірми) — комплексна програма

дій (заходів), яка має забезпечити досягнення її численних

цілей у передбачуваному тривалому періоді. Формування

стратегії здійснюється у процесі стратегічного планування

(далекоглядного передбачення) діяльності підприємства.

Субвенція — вид грошової допомоги місцевим органам

влади з боку держави; на відміну від дотації спрямовується на

фінансування певного заходу і підлягає поверненню у випад

ку порушення її цільового використання.

Субсидія — допомога у грошовій формі чи натурою, що

надається державою фізичним чи юридичним особам за раху

нок коштів державного або місцевих бюджетів.

Товариство з додатковою відповідальністю — вид госпо

дарської організації, статутний фонд котрої розділений на ча

стини, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники такого товариства відповідають за його борги

своїми внесками у статутний фонд, а за недостатності цих сум

— додатково майном, що їм належить, в однаковому для всіх

учасників розмірі, кратному внеску кожного з них.

Товариство з обмеженою відповідальністю — ор

ганізація, створювана на основі угоди між юридичними особа

164

Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑÎÂ² ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐÈªÌÍÈÖÒÂÀ

ми та (або) громадянами шляхом об’єднання їхніх внесків за

для досягнення загальних цілей. Таке товариство, статутний

фонд якого формується лише за рахунок коштів пайовиків, не

се відповідальність у межах власного майна, а його учасники

— у межах їхніх внесків.

Товарна біржа — організаційне утворення, яке

спеціалізується на оптовій торгівлі насамперед масовими то

варами, що мають чіткі та стійкі якісні параметри. Оптова

купівляпродаж здійснюються без попереднього огляду (лише

за зразками і стандартами) і за заздалегідь встановленими

розмірами мінімальних партій продукції. Ринкові ціни форму

ються залежно від фактичного співвідношення попиту і

пропозиції.

Товарний знак (знак обслуговування) — оригінальна по

значка (ім’я, термін, рисунок або їхнє сполучення), яка має

правовий захист і призначена для ідентифікації товарів (по

слуг). Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він

називається знаком обслуговування. Товарні знаки розміщу

ються на самому товарі або його упаковці. Вони використову

ються також у рекламі, друкованих виданнях, на офіційних

бланках фірм (підприємств, організацій тощо).

Торговий дім — особлива категорія зовнішньоторговель

них фірм, що здійснюють широкий спектр експортноімпорт

них операцій, включаючи організацію різнонапрямлених вис

тавок і проведення активної реклами. Торговий дім не відоб

ражає конкретної організаційноправової форми відповідної

фірми, а вказує лише на профіль її діяльності. За умови вихо

ду на зовнішній ринок торгові доми можуть засновувати свої

представництва в інших країнах.

Траст — компанія, що інвестує свої та залучені кошти в

різноманітні об’єкти народного господарства країни.

Управління за контрактом — форма виробничих послуг,

сутність якої зводиться до такого: один з підприємців передає

іншому “ноухау” в галузі управління, а другий забезпечує

інвестування; за своєю суттю вона є експортом управлінських

послуг, а не капіталу.

165

Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...

Установчий договір — форма договору, що укладається

засновниками товариств, спільних підприємств, суб’єктів рин

кової інфраструктури. У ньому зазначається, для чого і на

яких засадах створюється та чи інша господарська структура;

перелічуються засновники з їхніми юридичними адресами;

визначається частка кожного з них у статутному фонді, загаль

на сума останнього тощо.

Факторинг — фінансова операція, за якої “факторфірма”

купує у своїх клієнтів їхні вимоги до контрагентів, протягом

кількох (зазвичай 2–3) днів сплачує переважну більшість цих

вимог авансом, а решту — лише після надходження до клієнта

рахункуоплати. До цього можна додати, що “факторфірма”

надає свої послуги за малий (0,5–1,5) відсоток від суми опла

чених рахунків плюс звичайний банківський процент для ко

роткострокових угод.

Фінансова група — об’єднання юридично та економічно

самостійних підприємств і організацій різних галузей народ

ного господарства. На відміну від концерну фінансову групу

очолює один чи кілька комерційних банків, які розпоряджа

ються консолідованим капіталом підприємницьких структур,

що входять до неї, та координують усі напрямки їхньої діяль

ності. У нашій країні успішно функціонує Українська фінан

сова група, що об’єднує десятки підприємств (організацій) і

фактично є міжгалузевим промисловоторговельним

банківським комплексом.

Фінансові інвестиції — використання власного капіталу

для купівлі акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випу

скаються підприємствами або державою. Вони є джерелом от

римання доходу у вигляді дивідендів (відсотків).

Фірма — загальна назва первинних господарських ланок у

ринковій економіці, які у своїй діяльності намагаються досяга

ти комерційних цілей — отримання максимального прибутку.

Фондова біржа — спеціалізований центр з купівліпрода

жу цінних паперів.

Форсмажор — обставини непереборної сили (пожежа,

стихійне лихо, війна, економічна блокада, заборона експорту

166

Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑÎÂ² ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐÈªÌÍÈÖÒÂÀ

або імпорту), за яких стає неможливим виконання умов угоди

(договору, контракту). У договорі обов’язково обумов

люється, що з настанням таких обставин строк виконання до

говірних зобов’язань відкладається на час їхньої дії. Якщо

форсмажорні обставини триватимуть понад три місяці, то

кожна сторона договору має право відмовитися від виконання

зобов’язань за ним.

Франчайзинг — у широкому розумінні слова означає на

дання права на виробництво та (або) збут продукції (ре

алізацію послуг), а також практичної допомоги у справі ор

ганізації й управління бізнесом.

Це метод здійснення підприємницької діяльності, за якого

достатньо потужна фірма делегує іншому підприємству право

використовувати своє ім’я та товарний знак в обмін на зо

бов’язання виготовляти або продавати її продукцію. За право

діяти під торговельною маркою та від імені фірмифранчайзо

давця інше підприємство (організація) — франчайзоотриму

вач має виплачувати певний відсоток від свого доходу.

Функціональні стратегії підприємництва — різновиди

стратегії підприємництва залежно від його функціональної

діяльності. Базова стратегія фірми спирається на такі

функціональні стратегії: 1) маркетингової діяльності; 2) на

уководослідних і дослідноконструкторських розробок; 3) ви

робництва; 4) фінансову; 5) екологічну; 6) соціальну.

Ф’ючерсна угода — строкова угода на товарних та фондо

вих біржах щодо купівліпродажу товарів, золота, валюти,

цінних паперів тощо за фіксованою в момент її укладання

ціною з виконанням такої самої комерційної операції через

певний проміжок часу (до 2—3 років).

Хеджирування (захист від втрат) — спосіб зменшення

підприємницького ризику шляхом укладення ф’ючерсних

угод.

Холдинг (англ. holding — володіння, тримання) — різно

вид акціонерної корпорації (компанії), характерною ознакою

якої є володіння контрольним пакетом акцій інших фірм з ме

тою контролю і управління їхньою діяльністю.

167

Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...

Ціна — грошова вартість уречевлених у товарі затрат праці

окремих товаровиробників. Ціна не збігається з вартістю: вона

може бути вище вартості за умови дефіциту товарів певної но

менклатури на ринку або нижче вартості за їхнього надлишку.

Ціна, що відбиває суспільно необхідні затрати уречевленої і

живої праці, відіграє роль прогресивного економічного норма

тиву виробництва товарів для задоволення потреб ринку.

Ціна базисна — попередньо узгоджена ціна між покупцем

та продавцем, що є основою для визначення реальної ціни, яка

доповнюється знижками і націнками залежно від кон’юнктури

ринку, якості та ефективності споживання товару.

Ціна виробництва — сума витрат виробництва та середнь

ого прибутку на весь авансований капітал.

Ціна купівліпродажу (контрактна) — продажна ціна то

вару, яка зазначена у контракті на його поставку.

Ціна попиту — офіційна згода покупця придбати товар за

певною ціною, що відображає кон’юнктуру ринку та не

обхідність задоволення власних його потреб.

Ціна роздрібна — ціна, за якою товари продаються спожи

вачам уроздріб; вона складається з витрат виробництва, при

бутку виробничих і збутових організацій, податку на додану

вартість.

Чисті інвестиції — сума валових інвестицій, зменшених на

величину амортизаційних відрахувань і призначених для роз

ширеного відтворення основних фондів (активів) фірми.

Чистий приведений дохід — один з важливих показників

оцінки ефективності реальних інвестицій; визначається як

різниця між приведеним до теперішньої вартості грошовим

потоком та сумою інвестованих коштів.

Юридична особа — суб’єкт цивільного права, що

відповідає певним вимогам чинного законодавства. До ознак

юридичної особи належать: незалежність функціонування від

окремих фізичних осіб, що входять до її складу; наявність

власного майна, відокремленого від майна її учасників; право

придбавати, користуватись і розпоряджатись власністю;

здійснювати від свого імені інші дозволені законодавством дії;

168

Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑÎÂ² ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐÈªÌÍÈÖÒÂÀ

право від свого імені вирішувати спірні питання щодо діяль

ності та конфліктні ситуації у суді й арбітражі; самостійна

майнова відповідальність; наявність розрахункового та інших

рахунків у банках, самостійного балансу, печатки зі своїм най

менуванням, товарного знака (знака обслуговування). Будь

яке підприємство (організація) набуває прав юридичної особи

з моменту його (її) державної реєстрації.

169

Òåðì³íîëîã³÷íî-òëóìà÷íèé ñëîâíèê ...

Äîäàòîê

БІЗНЕСПЛАН

ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОПРОМИСЛОВОГО

ВИРОБНИЦТВА ГОФРОВАНИХ КАРТОНУ Й ТАРИ ВАТ

“ДНІПРОВАЖПАПІРМАШ”

1. Резюме (основні положення)

Виникла підприємницька ідея організувати експериментально

промислове виробництво гофрокартону й гофротари в акціонерному

товаристві “Дніпроважпапірмаш” ім. Артема.

Гофрокартонна тара належить до прогресивних, екологічно чис

тих видів пакувальних засобів. Вона має такі переваги:

1) собівартість одного гофрокартонного ящика у 1,5—2 рази

менша за собівартість дерев’яного ящика такої самої місткості;

2) маса гофрованої тари у 4—5 разів менша порівняно з де

рев’яною тарою такої самої місткості;

3) транспортування такої тари є дешевшим і зручнішим;

4) гофрокартон має велику міцність і жорсткість та малу питому

вагу;

5) тара має більшу гігієнічність та естетичніший вигляд.

Україна є однією з провідних держав серед країн СНД за обся

гом виробництва картоннопаперової тари, проте протягом останніх

років міра задоволення внутрішньодержавних потреб у ній колива

лася в межах 50—52 %. Водночас в Україні (порівняно з індустріаль

но й ринково розвинутими країнами) рівень виробництва гофрокар

тонної тари є ще невиправдано малим. У розрахунку на одного жите

ля України зараз виготовляється 6,2 м

цього виду тари, що в 7, 10, 15

і 17 разів менше, ніж в Англії, Німеччині, Японії і США відповідно.

Організація виробництва гофрокартонної тари в АТ “Дніпроваж

папірмаш” має збільшити відносний (на одного жителя) обсяг ви

робництва на 0,6 м

і завдяки цьому зменшити дефіцит цього виду

продукції на 4 %.

Розрахункова річна програма виробництва гофрокартону стано

вить 32 млн м

, а гофротари — 29,6 млн м

(за умови оптимального

рівня освоєння проектної потужності, тобто 97 %). Виробництво го

фрованого картону вирішено здійснювати на устаткуванні, що виго

товляється в АТ “Дніпроважпапірмаш”, а гофрованої тари — на

імпортному устаткуванні. Постачальниками необхідних матеріалів

170

Â.Â. Êóçüì³í Ô²ÍÀÍÑÎÂ² ÎÑÍÎÂÈ Ï²ÄÏÐÈªÌÍÈÖÒÂÀ