Дев’ятнадцятого липня юні школярі, перед тим як летіти в гори та до
моря, зібралися на недовгий недільний вечір. Зібралося вісім маленьких
композиторів з муніципальної школи району Мінато Токіо та їх твори були
представлені. Керували написанням композицій виконавці Нью-Йоркського
філармонічного оркестру, що викладають.Наступного дня по приїзду в
Японію виконавці-вчителі прийшли до школи поговорити з дітьми.Спочатку
чутно було такі запитання: «На яку тему писати?», «У якій
тональності?», «У якому ритмі?», «Повільно чи скоро?», «Тоді складемо це
бурунцями?», «Тоді зробимо ще повільніше?», «Які почуття ти хочеш
передати тут?», «Може виділимо бас?» Потім отримані дані ввели у
комп’ютери та надалі на нотний папір.
Спочатку виходило трохи незграбно, але поступово всі подружилися та
дискусії стали більш живими, діти стали виражати своє бажання щось
зміни в композиції, наприклад ввести якийсь інший спосіб гри. На виступі
ансамбль, у якому було шість музикантів-викладачів зіграв новостворену
мелодію. Після цього вийшли юні композитори та привітали публіку.
Мелодії, що вони їх самі скомпонували та нещодавно чули з комп’ютера,
тепер гармонічно та ритмічно відіграли оркестранти. І здивувалися всі!
Мелодію відіграли на біс. Аудиторія повністю розділила відчуття маленьких
композиторів, що так багато вклали у виступ.
Засновник: Клоді Свіс
Спонсор: Джон Дік
Співпрацювали: Музичний проект для життя (делегат: автор статті)
Протягом кількох років такі заходи вже проводилися у Нью-Йорку 1500
разів силами тих самих музикантів. На сьогодні Нью-Йоркський
філармонічний оркестр вже має восьмидесятилітню історію таких
юнацьких концертів. Після 1958 року, Леонард Бернстейн зайнявся
продюсуванням таких концертів та вони одразу та надовго стали популярні
у якості освітньої телепрограми. І по цей день вона продовжується. Ці