Курсовая работа - Пороки современной цивилизации глазами писателей-фантастов
Подождите немного. Документ загружается.
Міністерство освіти та науки України
Національный університет кораблебудування
ім. Адмірала Макарова
Гуманітарний інститут
Кафедра прикладної лінгвістики
(з курсу історія зарубіжної літератури)
Розкриття пороків сучасної цивілізації у творчості письменників-
фантастів П.Буля, братів А. та Б. Стругацьких, Р. Бредбері
Виконала:
студентка групи 2521
Баландіна В.О.
Перевірила:
науковий керівник
Данильчук О.М.
Миколаїв
2006р.
Зміст
Вступ_____________________________________________________________3
Розділ I Світ очима французького фантаста П. Буля__________________5
1. Біографія П’єра Буля _____________________________________________5
2. Роман «Планета мавп» як соціальна сатира на масове суспільство________7
Розділ II Фантастичний світогляд радянських письменників
Стругацьких______________________________________________________12
1. Письменники брати Стругацькі: життя і творчий шлях _________________12
2. Система людина-світ у науково-фантастичному творі «Пікнік на
узбіччі»___________________________________________________________14
Розділ ІІІ Спрага до духовного відродження у творчості американського
письменника Р.Бредбері____________________________________________19
1. Рей Бредбері як представник західної культури _______________________19
2. Абсурд бездуховного існування людей у романі-попередження «451 градус за
Фаренгейтом»_____________________________________________________20
Висновки_________________________________________________________23
Список літератури_________________________________________________24
2
Вступ
Метою даної курсової роботи є розкриття проблеми пороків
сучасної цивілізації з різних точок зору
Проблеми, які піднімають автори та які будуть викладені
нижче, примушують читача визначити свою позицію в
суспільстві, замислитись над майбутнім всього людства,
передивитися свої погляди на щоденне.
Творчість письменників-фантастів П’єра Буля, братів
Стругацьких та Рея Бредбері не була досить повно переглянута
літературними критиками, тому слід вважати, що дана праця має
актуал ьн і сть.
В основу н а п и сання курсової роботи лягли романи «Планета
мавп» П. Буля, «Пікнік на узбіччі» братів А. та Б. Стругацьких,
«451 градус за Фаренгейтом» Р. Бредбері. Ці автори є
представниками різних культур: американської, французької та
радянської, тому ми маємо змогу порівняти їх ставлення до
однієї проблеми – деградації людства. Ми обрали саме ці
романи, тому що вони вважаються одними з найвидатніших
творів даних письменників.
Зад ачі р оботи :
1. Порівняти відношення до проблеми деградації людства
письменників різних країн.
2. Виявити зв’язок між досвідом, набутим протягом
життя авторів та розкритті основної теми.
3. Спроектувати фантастичне майбутнє, виходячи з
проблем сучасності.
Курсова робота складається з трьох розділів. Кожен з розділів
дає нам змогу зрозуміти причини написання та ідеї авторів,
3
покладені в основу поданих творів та порівняти розкриття
однієї і тої ж теми в різних інтерпретаціях.
Даний матеріал може бути використаний на лекціях і семінарах
з зарубіжної літератури та на уроках зарубіжної літератури в
школі.
4
Розділ I Світ очима французького фантаста П. Буля
Метою данного розділу є дати уявлення про відображення картини світу очима
французького письменника, знайти зв’язок між його життєвим досвідом і тим,
що він зображує у своїх творах для того, щоб краще зрозуміти зміст, який він
вклав в роман.
1. Біографія П’єра Буля
Класикою сучасної наукової фантастики став сатиричний, близький традиції
Свіфта та Вольтера, роман «Планета мавп»[La Planete des singles]
(1963;рус.1967). Він став основою для написання сценаріїв до декількох
кінофільмів, телесеріалів, а також до сучасного рімейку з однойменною назвою.
Книга була перекладена на десятки мов світу. На естонську мову цей роман
переклав режисер, сценарист та президент Естонії Леннарт Мері. Чим же
зумовлена така увага до праць П’єра Буля? Ідея написання творів часто була
пов’язана з нелегким життєвим досвідом письменника.
У 1994 році, незадовго до смерті, Буль дає в Парижі інтерв’ю Константину
Лежандру, яке залишилося неопублікованим:
- Як виникла ідея вашої книги «Планета мавп»?
- Цю ідею не можна назвати новою. Свіфт наділяв людським розумом коней,
Чапек - саламандр, Кафка перетворив людину в таргана. Чому б не поглянути
на світ гомо сапієнс ще й очима мавп? Роман був написаний на початку 60-х,
але до цього я довго придивлявся до мавп. Провів майже десять років у
Південно-Східній Азії, спостерігаючи за складною ієрархією у мавпячих
зграях. Тому я і вирішив створити планету, якою керують примати.
Орангутанги там - державні діячі, горили - сміливі воєнні та поліцейські,
шимпанзе – романтичні дослідники та поети. Люди ж незведені до позиції
брудних, диких тварин, на яких палюють мавпи. Не подумайте тільки, начебто
я письменник-фантаст. Пригоди, які відбуваються з моїми героями, прості та
невигадливі. Екстравагантності в літературі я не терплю. Мені завжди були до
вподоби пригоди заради пригод.
- У ваших романах ви розповідаєте про небездоганність людської натури. За
5
своєю натурою ви песиміст?
- Насправді, я людина невесела та важка в житті. Друзів в мене практично
немає. З Парижу я ось вже сорок років нікуди не виїжджаю, та й з дому
виходжу рідко. Ви праві, більшість моїх романів не дихають оптимізмом. Я
переконаний прибічник взаємозв’язанності Добра і Зла: вони слідують одне за
одним, постійно перемежаючись та випробовуючи, спокушаючи цим людину.
- А хто ви за фахом?
- Інженер-електрик. Після інституту поїхав до Малайзії, на каучукові плантації.
Мені хотілося екзотики, пригод, та життя одразу сповна вдовольнило мої
потреби: тільки зібрався до Парижу, як розгорнулась війна. Мене було
мобілізовано до французької армії в Індокитаї. Але «народний герой» Петен
швиденько здав Францію Гітлеру, та наше відважне воїнство розпустили. Я
вступив до рядів голлістів, учасників французького Опору.
- А далі? За що вас було нагороджено орденом Почесного легиону?
- На войні як на войні: бої, акції з саботажу. Потрапив у полон. Не до японців, а
до своїх, французів. Але це були вішисти, колабораціоністи. Кинули до
концтабору, де я згнивав заживо у джунглях разом з піратами та злочинцями
рівно два роки та чотири місяці. Засуджений до довічної каторги, я багато разів
пробував втекти, але мене ловили. Та били, били, тяжко били!...Іноді мені
здається, що до сих пір шкіра пам’ятає ці жахливі побої. Але все одно я втік!
Пробрався до Малайзії, до англійців, разом з якими закінчив війну. Подякою
цим сміливим людям та їх країні біла переповнена моя перша книга- «Вільям
Конрад».
- Як виникає у вас задум книги?
- Частіше за все випадково. Наприклад, роман «Мальвинський кит» з’явився
завдяки звіту в журналі «Пун» про міжнародну наукову конференцію. Герцог
Единбургський виступив на ній у захист китів. Це відбулося у дні війни між
Великобританією та Аргентиною за Фолклендські(Мальвинські) острова.
Герцог сказав, що радар підводного човна може помилково прийняти кита за
ворожу субмарину. Еврика! Звідси і пішов мій роман «Мальвинський кит».
6
Газет і журналів я не читаю, тільки заголовки в них переглядаю. Цього буває
досить: задум книги народжується лише з однієї фрази. Але тільки як її знайти,
коли тобі перевалило за вісімдесят і все здається давно відомим? [3, 6]
2. Роман «Планета мавп» як соціальна сатира на масове суспільство
"…Єдина моя надія, що моя розповідь, можливо, зможе відвернути жахливу
загрозу, яка постала над родом людським…»,- ця цитата з роману([1, 31] вже з
самого початку розкриває головну ідею твору.
Людина знаходиться під впливом суспільства з самого народження. Вона вже
звикла і не відчуває цього. Але П’єр Буль здійснює подорож читача в інший,
потойбічний світ, ніби у дзеркало, але це дзеркало криве. Всі людські вади в
ньому досягають величезних розмірів, саме таких, щоб кожен міг зрозуміти всю
катастрофу сучасної цивілізації. Цей світ - світ мавп. Мавпи скрізь:
орангутанги, горили, шимпанзе…Вони керують світом, вони є представниками
мистецтва, вони – це ми!
«…Що є відмінною ознакою цивілізації? Якийсь виключний дух, геніальність?
Навряд, скоріше за все – повсякденне життя. Ну гаразд, визнаємо необхідність
духовної культури. Припустимо, вона буде виражатися в мистецтві, головним
чином, в літературі. Чи дійсно остання недосяжна нашим крупним
людиноподібним мавпам, звичайно якщо припустити, що вони навчилися
складати слова? А з чого по суті складається наша література? З шедеврів? Аж
ніяк. Якщо за одне-два століття і з’являється якась оригінальна книга, всі
останні письменники їй наслідують, тобто переписують її, а в світ виходять
сотні тисяч нових книг, з більш-менш різними назвами, в яких розповідається
про те ж саме за допомогою більш-менш змінених фраз і комбінацій…»[1, 154]
Буль не намагається прикрити свої думки підтекстом та вуаллю подій.
Особливість письменника – це раціональне, логічне та просте викладання
думок, глобальних проблем, які його турбують.
Ще одним прикладом деградації людства є явище біржі. Його герой, Улісс
Меру, стає свідком цього надбання столиці планети Сорори . Але те, що він
7
побачив, нагадує йому біржу на планеті Земля. Збожеволівший натовп мавп
представ йому в людському образі. Ці люди ричать, лають. Серед цього
тваринного жаху ледве-ледве можна розібрати членороздільне мовлення. Він
також пригадав численні політичні збори, на яких був присутнім у ролі
журналіста. Всі ті, хто давав йому інтерв’ю, говорили штампованими фразами
та давали однакові відповіді. Ще він згадав судовий процес, який на Землі став
дуже відомим. Адвокат вважався дуже талановитим спеціалістом в галузі
юриспруденції. Але тут, на Сорорі, планеті мавп, Улісс дивиться на нього
іншими очима, як на гордовитого самця-горилу, промови та жести якого
асоціюються тепер з умовними рефлексами, що встановилися після тривалої
дресировки.
«Те, що з нами трапилось, можна було передбачити без перешкод. Нами
заволоділи розумові лінощі. Ніхто більше не читає: навіть детективні
романчики здаються творами, які вимагають занадто великого духовного
напруження…». [1, 175-176]
В чому сенс буття? Що таке щастя? П’єр Буль подає нам зразок, дві
протилежні долі: долю журналіста Улісса Меру, який вибрав боротьбу за гідне
життя, віру в свої сили, та поставив на вершину свого буття людську гідність;
та долю мудрого професора Антеля, який покорився долі і перетворився на
звичайну ліниву тварину. Цей стан речей можна досить легко пояснити (знову
ж треба віддати належне кришталевій ясності викладання ідей автором). Антель
був старим талановитим вченим, якому були відомі всі області науки. Але як
правило, саме такі талановиті люди швидко втомлюються від суспільства, від
людей. Він не мав сили, та й бажання протидіяти мавпам. Професор втратив
смисл життя і просто віддався долі. На відміну від нього, Улісс, молодий,
енергійний журналіст, який згідно до свого фаху, має жагу до нових відкриттів,
знаходить смисл буття у своєму звільненні з-під ув’язнення та відновленні прав
людей на цій планеті. Йому навіть вдається бігти з Сорори разом із Новою та
сином. Але чи приводить вся ця боротьба до того, чого він прагнув? В цьому і є
проблема людини, на думку автора. Що є кращим: підкоритися долі чи всіма
8
правдами і неправдами боротися за краще? Французький соціолог Жан Еллюль
вважає, що для особистості зберігаються лише дві можливості: або людина
продовжує залишатися самою собою, в цьому випадку вона виявляється все
більш непристосованою, невротичною, неефективною, втрачає можливість
існування, та після цього її викидають до смітнику суспільства, наскільки б
талановитою вона не була; або вона прилаштовується до нового суспільства,
яке стає її світом, і потім вже не здатна жити де-небудь, крім масового
суспільства.
Буль розклав по полицям людську сутність, показавши окремо її фізичний та
інтелектуальний потяг. Улісс Меру відчуває пристрасть до ідеальної зовні, але
тварини по своєю суті Нови. «Ніколи не забуду свого враження, коли побачив
це видовище. При вигляді казкової краси цієї дочки Сорори, яка предстала
переді мною у сяючий райдузі бризк під кровавими променями Бетельгейзе, в
мене перехопило дух. Це була, безсумнівно, жінка, скоріше навіть юна дівчина,
якщо тільки не богиня гірного потоку. Зовсім гола, вона не ховала своїх
зухвалих чар перед обличчям страхітливого сонця: єдиною одежею їй служило
досить довге, падаюче на плечі волосся. Звісно, ми не бачили жінок два довгих
роки, та тем не менш ніхто з нас не відчув жертвою міражу. Ми одразу
зрозуміли, що в цієї незнайомки, яка нерухомо завмерла на скалі, начебто
статуя на п’єдисталі, найідеальніша фігура, яку тільки могли собі уявити
скульптори Землі».[1, 44]
Разом з цим Нова викликає в Улісса різні, протилежні почуття. Йому важко
бути наодинці з нею, він сам страждає від своїх почуттів, адже вона людина
зовні, але тварина всередині. Його душа шукає споріднену душу. Таку духовну
близькість він знаходить у Зірі. «Я зупинився та притиснув її до себе. Вона була
схвильована не менш за мене та вся дрижала. Сльози котилися по її мордочці,
поки ми стояли, тісно обійнявшись. О господи, яке мені діло до цієї жахливої
тілесної оболонки! В ту мить моя душа зливалася з її душею. Я закрив очі, щоб
не бачити її карикатурного обличчя, яке від хвилювання стало ще більш
9
спотворене. Я відчував, як її ніжне тіло дрижачи притиснулось до мене…».[1,
187]
В кожній людині живуть дві істоти: тварина, яка керується лише інстинктами
та людина, яка прагне до нових істин та інтелектуального розвитку, і якщо та
тваринна сутність людини вийде на перший план, то планета людей
перетвориться на планету мавп.
Весь роман пронизаний надією на краще, боротьбою головного героя, але в
самому кінці ми бачимо всю безвихідність його прагнень. Він повернувся на
рідну планету, де за цей час промайнули століття, а на ній вже панують мавпи.
Кінець книги – частина, найсильніша за емоційними переживаннями. Відчуття
гіркої самотності у всесвіті(воно продиктоване емоційним станом самого
письменника) доповнює останній епізод книги. Закохана пара, від імені якої
йшла розповідь всієї історії, мавпи.
Книга дійсно написана, як попередження людству. Написана талановито
настільки, щоб кожен міг чітко зрозуміти головну ідею як на розумовому, так і
на емоційному рівні. Жах, спустошення, самотність, – саме це відчуваєш ще
довго після прочитання роману. Знаметий критик та любитель творчості П.Буля
Е.Араб-Огли вважав: Роман Буля змушує глибоко замислитись над соціальними
наслідками науково-технічної революції взагалі та особливо на
капіталістичному Заході. Людина нічого не дістає дарма. Всі блага цивілізації, в
тому числі і ті, що приносить сучасна наука і техніка, вона мусить оплатити або
одразу, або частіше у розстрочку, яка може бути розтягнута на десятиліття і
століття. Колективна мудрість людства і є в тому, щоб ця розплата( наприклад,
за розкрадання природних ресурсів) не перетворилася на трагедію для нас або
для наступних поколінь.[1, 12]
Висновки до Розділу I:
Полон у таборі для Буля не пройшов дарма. Жорстоке ставлення
французьких вішистів до свого ж земляка та поведінка влади під час війни
найстільки вразили письменника, що в нього виникла ідея написати утопічний
роман. В ньому він використав ще й спостереження, які робив, перебуваючи у
10