Курсовая работа - Пороки современной цивилизации глазами писателей-фантастов

Подождите немного. Документ загружается.

джунглях після отримання освіти. Головного героя він наділив тими ж

якостями, які мав сам: сміливістю( Буль робив кілька спроб втекти з полону),

тягою до пригод, швидким розумом.

Отримана Булем технічна освіта зумовила його стиль: точність та простота

викладання подій, головні думки часто вкладені в уста героя. «Він разом зі

своїм героєм, Улісом Меру, обурюється експериментами над людьми, співчуває

людям, які опинилися у власті мавп, не може скрити своєї радості, дізнавшись,

що цивілізацію на планеті Сорора все ж таки створили люди, та

приголомшений її трагедією…»[1,11]. «Основна риса всієї творчості П.Булля, -

вважає Е.Араб-Огли,- прагнення врятувати людську гідність, її віру у свої сили

в будь-якій ситуації. Адже без цього не існує кращого майбутнього!»[1, 24]

Розділ ІІ Фантастичний світогляд радянських письменників Стругацьких

Мета даного розділу - розкрити подану тему у творчості радянських,

найближчих за духом нам письменників та взаємодію між творчістю та життям

авторів для того, щоб дослідити проблему деградації суспільства з боку

творчості Стругацьких та виокремити притаманні письменникам риси.

1 Письменники брати Стругацькі: життя і творчий шлях

Більшість творів, які були написані у часи Радянського союзу, важко зрозуміти

молодому читачеві насамперед тому, що серед усіх позитивних рис, була одна,

але дуже суттєва вада: людина розглядалася, не як індивідуальність, а як

частина колективу. Таким чином був неможливий творчий зріст митців, не

існувало свободи творчості. Тому для кращого розуміння ідей та думок, якими

керувалися автори роману «Пікнік на узбіччі», треба розглянути деякі факти з

біографії талановитих письменників, братів Стругацьких.

Аркадій та Борис Стругацькі – видатні російські радянські письменники,

кінодраматурги, лідери радянської наукової фантастики протягом трьох

останніх десятиліть та найвідоміші радянські письменники-фантасти за

кордоном; класики сучасної наукової фантастики, вплив яких на її розвиток

важко переоцінити.

Аркадій Натанович Стругацький(1925-1991р.р.) народився у Батумі, у 1925 році

разом із сім’єю переїхав до Ленінграду та незабаром після початку Великої

Вітчизняної війни був евакуйований з батьком з блокадного міста. Аркадій жив

у м. Ташла біля Калова, де був призваний до армії. Навчався у Актюбінському

артилерійському училищі та у 1943 р. його було відкомандировано до

Московського воєнного інституту іноземних мов, який він закінчив з дипломом

перекладача-японіста. Після демобілізації у 1955р. Стругацький працював у

редакції реферативного журналу. Друкуватися почав з 1958 року, а з 1960-го

професійно почав працювати письменником. Також відомий як перекладач

англійської, американської та японської наукової фантастики, а також

класичної японської літератури.

Борис Стругацький народився в Ленінграді у 1993р., туди ж повернувся після

евакуації. Він закінчив механіко-математичний факультет ЛГУ з дипломом

астронома. Працював у Пулковській обсерваторії. З 1960-го року професійно

працює письменником. Борис друкувався, в основному, разом із братом.

Лауреат Державної премії РСФСР( у 1986 за сценарій до фільму «Листи

мертвої людини». Він керує семінаром молодих фантастів при письменницькій

організації.

Відомими брати Стругацькі стали після публікації науково-фантастичних

оповідань, які відрізнялися насамперед великою увагою психологічної

розробки характерів. Вони увійшли до збірки «Шість сірників.

Основною тезою братів Стругацьких є те, що люди майбутнього мало чим

відрізняються від наших сучасників(кращих з них), яка знайшла відображення у

програмній назві одного з оповідань – «Майже такі ж». Цей твір зіграв

позитивну роль на певному етапі розвитку утопії та відрізнявся статичністю та

декларативністю. Він відводив «ідеальним людям» роль озвучення авторських

ідей – соціальних, економічних або релігіозних.

Починаючи з другої половини 1960-х років, часу остаточно сформованого

відриву від хрущовської «відлиги», творчість Стругацьких змінює тональність і

досягає глибини та многозначності. В той же час зростає увага ідеологічних

інстанцій до кожної нової їх книги. Вони не були формально зв’язані з

дисидентським рухом та не піддавалися на неодноразові провокації зі сторони

тих же інстанцій, які штовхали письменників до еміграції. Брати все частіше

починають переживати труднощі з публікацією творів на Батьківщині, багато їх

книг були знівечені цензурою, а «творча полеміка» з авторами почала носити

характер політичного розносу.

Письменники дебютували у 50-60 роках. То був час суспільного под’єму,

палких надій та ентузіазму. З однієї сторони, рішення XX та XXII з’їздів партії

створили в країні нову духовну атмосферу. З іншої – наука теж вийшла на

новий рівень: перші космічні польоти, успіхи у використанні атомної енергії,

прогрес електроніки та обчислювальної техніки. Все це навіювало відчуття

того, що Всесвіт став доступний людині. Здавалося, що до планет і зірок рукою

подати та потрібно ще декілька зусиль – і космос буде підкорений.

2. Система людина-світ у науково-фантастичному творі «Пікнік на узбіччі»

«Композиція твору дозволяє нам ознайомитися лише с декількома окремими

епізодами з життя Редеріка Шахарта, - сталкера, порушувача закону. І кожен з

них додає ще один штрих до психологічного портрету героя. Декілька епізодів

– і перед нами доля людини, його злети і падіння, бажання відстояти власне

місце під сонцем та напружена віра у добро, не зломлена ніякими іспитами» [6,

11].

Характер головного героя Реда Шухарта можна представити, як джерело світла

у сутінках, яке з приближенням темряви починає потрохи згасати, але перед

тим, як повністю розтанути у пітьмі, на мить спалахує іскрою надії. Яскраве

світло це душа, характер героя. Він приваблює своєю сміливістю, добротою,

винахідливістю. Але та пітьма, що існує навколо, змінює його. Це відбувається

не одразу, а потроху, щоб кожен читач міг побачити причини та реакції на них

Реда. Він стає жадібним до наживи, злим, жорстоким, егоїстичним. Стругацькі

присвятили три розділи цьому його перевтіленню: «Редерік Шухарт, 23 роки,

нежонатий, лаборант Хармонтського філіалу Міжнародного інституту

Неземних Культур», «Редерік Шухарт, 28 років, жонатий, без певних занять»,

«Редрік Шухарт, 31 рік». Назви цих розділів говорять самі за себе. Цікаво те,

що лише перший розділ ведеться від першої особи, останні ж два - від третьої.

Що ж трапилося з Редом, веселим рудим хлопцем, який на початку книги з

великим ентузіазмом проникає в зону, щоб допомогти своєму другові,

науковцю Кирилу Панову зробити відкриття? Насамперед це вина суспільства.

Щоб якось вижити в ньому, Редерік повинен пристосуватися, прийняти

правила, встановлені людьми. Ці правила дуже прості: кожен з нас сам за себе.

Напевне саме тому і був обраний абстрактний, оповитий таємницею, образ

зони. Зона - це одна з шести крапок на лиці Землі, які залишилися після

відвідування прибульцями. Невідомо, хто ці прибульці та чому вони це

зробили. Але це неважливо. Важливою є реакція людей на цю подію.

Зона – це спокуса, яка дражнить кожного. Якщо хочеш, можеш отримати

бажане, але можеш і померти. А люди? Вони змогли пристосуватися і до цього.

Вони не хочуть бруднити руки. Звичайно, куди легше заплатити сталкеру,

такому, як Редерік, щоб він під страхом смерті та арешту діставав різні

«штуковини» з зони, дія яких є невідомою, а тому і цінною. Якщо сталкер не

зміг виконати доручення і загинув або покалічився, нічого страшного. Цю

роботу може зробити хтось інший. Цих людей не хвилює те, що вони лишають

людство та науку важливих відкриттів.

Один з розділів присвячений доктору Нунану, другу Реда, як яскравому

представнику цього суспільства. В одній із сцен він приходить до дружини

Шухарта начебто з намірами допомогти хворій дочці та підтримати нещасну

жінку. «Зараз він сам вірив у те, що казав, та вже перебирав в голові імена,

клініки, міста, та йому вже здавалося, начебто він вже десь чув про подібні

випадки , та начебто все закінчилося добре, треба лише згадати, де це було і хто

лікував, але тут він згадав, навіщо він сюди прийшов, і згадав пана Лемхена, і

згадав, навіщо він подружився з Гутою, та йому вже не захотілося думати ні

про що, та він відігнав від себе всі зв’язні думки, сів зручніше та почав чекати,

поки йому піднесуть випивку».[2, 160]

Два учених, які розмірковують над відвідуванням, називають його саме

пікніком на узбіччі. «Уявіть собі: ліс, поселок, галявина. З поселку до галявини

приїжджає машина, з машини виходять молоді люди, пляшки, кошики з

провізією, дівчата, транзистори, фото-кіноапарати…Розпалюється вогнище,

ставляться намети, вмикається музика. А вранці вони їдуть. Звірі, птиці,

комахи, які всю ніч з жахом спостерігали те, що відбувалося, виповзають зі

своїх притулків. І що ж вони бачать? На траву натік автол, пролитий бензин,

розкидані непотрібні свічки та масляні фільтри. Покинуто ветошь, перегорілі

лампочки, хтось уронив розвідний ключ. Від протекторів залишився бруд, що

прилип до якогось невідомого болота…ну й самі розумієте, сліди від костру,

огризки від яблук, конфетні обгортки, консервні банки, пусті пляшки, чиясь

носова хустинка, чийсь перочиний ніж, старі, дранні газети, монетки, зів’ялі

квіти з інших галявин…»[2, 141]

Автори, самі не бажаючи того, спрогнозували екологічну катастрофу. Роман

вийшов у 1972 році, але людство це не зупинило. Науковці були і залишаються

дуже зацікавленими у тому, щоб зробити людське життя максимально

комфортним, при цьому не звертаючи уваги на наслідки. Так, у 1986 році

відбувається катастрофа на Чорнобильській АС. До речі, зараз це місце має

назву «зона», а туристів чи дослідників, які приїжджають до цієї зони,

називають «сталкерами». Але все ж таки мутацій у людей, тварин, багато

загиблих після ліквідації АС виявилося недостатньо, щоб зупинитися. Зараз ми

знаходимося під ризиком виникнення типової ситуації.

Не наука виявилась не готовою до відвідування, а суспільство. Редерік -

частина свого суспільства та його пристосовницька натура зробила свою

справу.

В останньому розділі зображено зміненого Редеріка, який прагне знайти в зоні

чудо, напів-міфологічний золотий шар, який нібито виконує бажання. Щоб

дістатися своєї цілі, йому прийдеться принести в жертву молодого, мрійливого

хлопця, бажанням якого було щастя для всіх. Ціль нібито виправдана:

вилікувати доньку, Мартишку, яка народилася із зовнішністю мавпи та

поступово перетворюється на тварину. Але чому Редерік Шухарт, в свій

тридцять один рік, вже будучи емоційно старим, діставши золотий шар, не

знаходить нічого кращого, ніж повторити слова вбитого їм хлопчика: «ЩАСТЯ

ДЛЯ ВСІХ, ДАРОМ, І НЕХАЙ НІХТО НЕ ПІДЕ ОБРАЖЕНИМ!»? Епіграфом

до роману служать строчки Р.П.Уорена, які розкривають суть цього епізоду:

«Ти повинен зробити добро зі зла, тому що його більше ні з чого зробити».

Відомий письменник-фантаст С.Лем був у захваті від роману Стругацьких та

опублікував критичну статтю, присвячену цьому твору: «… «Пікнік на узбіччі»

оснований на двох ідеях. Першу ми вже означили як стратегію збереження

секретності прибульців. Невідомо, на що вони схожі; невідомо, чому вони

прийшли у цей світ та які їх наміри відносно людства. Достовірно невідомо

навіть, чи висаджувались вони на Землю, та, якщо висаджувались, чи улетіли

назад…

Друга ідея – те, що робить «Пікнік на узбіччі» виключенням серед наукової

фантастики, - відноситься до реакції людства на висадку прибульців. Щось

приземлилося, або, точніше кажучи, щось впало з неба. Населення Хармонта

досить трагічно дізналося про цею В деяких районах люди сліпли4 в інших –

пали жертвою загадкової хвороби, описаної, як чума; та райони, які втратили

населення, перетворилися на Зону, незрозумілі властивості якої відділяють її

від іншого світу. Хоч приземлення як таке не визивало великих зруйнувань:

воно не зруйнувало будівель та не розбило вікон навколо.

Книга не розказує нам, що трапилося в першій фазі створення Зони. Все ж ми

дізнаємося достатньо, щоб зрозуміти, що ці події та їх наслідки не підпадають

під якісь існуючи схеми. Ті, хто біжав з Хармонта та осів в якомусь іншому

місці, стали центрами притяжіння незрозумілих подій, відхілень від

середньостатистичних норм( дев’яносто процентів клієнтів перукаря, який

покинув Хармонт та осів у будь-якому іншому місті, помирають протягом року,

хоча і від «звичайних» причин – при злочинних нападах, при транспортних

пригодах, та де б емігранти із Зони не оселилися, виростає ймовірність

природних катаклізмів, причому залежна і від кількості емігрантів, як каже

доктор Пільман Нунану).

Таким чином, перед нами – неосяжне порушення зв’язку причини та наслідку.

Це не має нічого спільного з фантасмагорією у формі «відвідування», оскільки

нічого надзвичайного не трапляється, та все ж ми зустрічаємось із таємницею,

яка «набагато більше страшна річ, ніж цілі зграї привидів»(як каже доктор

Пільман ).

Можна спробувати знайти гіпотезу, яка б пояснювала ці ефекти. Можливо

навіть знайти її. (Давайте припустимо, що те, що відбувається, визвано

місцевим обуренням певних фізичних констант, відповідальних за нормальні

вірогідні відхілення від середньостатистичних значень: це найбільш просте

пояснення, хоча повністю проблему не вирішуючи, а тільки вказуючий

напрямок, в якому треба вести подальші дослідження). Тоді виявляється, що,

навіть виявивши фізичний процес, раціонально пояснюючий механіку

незвичайних явищ, ми не приблизилися ні на волос до основної проблеми – до

природи прибульців».[5]

Висновки до Розділу II:

Поєднання гуманітарної та технічної освіти письменників створює нетиповість

викладання та відчуття реальності створюванного ними світу. Борис отримав

освіту астронома, а Аркадій Стругацький - гуманітарну освіту, вивчав багато

іноземних мов, тому можна припустити, що він у «Пікніку» виконав ще й роль

специфічного перекладача: мова, менталітет, назва міста «Хармонт» дають нам

змогу побачити у творі модель західного капіталістичного суспільства. Але на

наш погляд, вони проводять паралель між західним та радянським

суспільством. Обом державам приходилось форсувати виробництво, тому

стандартизація суспільства була необхідна. Америці, як порівняно молодій

державі, щоб наздогнати своїх колег, а Радянському Союзу – щоб

реабілітуватися від війни. Люди працюють, але комфорту від життя чекають, як

манни небесної, наче діти чекають подарунка, наче Редерік чекає чогось від

золотого шару.

Нетиповий для фантастів прихований зміст роману відрізняє Стругацьких від

інших. На перший погляд їх твори, та особливо «Пікнік на узбіччі», - це просто

фантастична розповідь про неіснуючий світ. Але тільки проаналізувавши та

зупинивши увагу на складних для сприйняття моментах, починаєш розуміти,

що зміст криється між строк.

Розділ ІІІ Спрага до духовного відродження у творчості американського

письменника Р.Бредбері

Метою даного розділу є вивчення поданої теми у творчості письменника, як

представника західної літератури, для порівняння з іншими фантастами.

1 Рей Бредбері як представник західної культури

Сам Бредбері говорить про себе: “Жюль Верн був моїм батьком. Уелс –

мудрим дядьком. Едгар Алан По доводився мені двоюрідним братом, він як

кажан, вічно мешкав в нас на темному горищі. Флеш Гордон та Бак Роджерс –

мої брати і товариші. Ось і вся моя рідня. Ще добавлю, що моєю матір’ю,

скоріше за все, була Мері Уоллстонкрафт Шеллі, авторка “Франкенштейна”.

Реймонд Дуглас Бредбері народився 22 серпня 1920 року в місті Уокіган, штат

Ілінойс.

З раннього дитинства Рей ріс в атмосфері великої, дружної сім’ї. Саме

завдяки цьому був написаний роман «Кульбабове вино» і пов’язаний з ним

спільними героями цикл оповідань. Взагалі з дитинства Бредбері багато чого

перейшло в літературу, велика кількість його творів присвячена родичам.

Сім’я Бредбері за дитинство і юність Рея кілька разів переїжджала. В кінці

кінців вона облаштовується в Лос-Анджелесі, але остаточно Уокіган не

покидає. Бредбері гарно вчиться в школі, але грошей на подальшу освіту

немає. Колись пізніше він напише ессе, про те, як він вчився в бібліотеках…

В біографіях Бредбері написано: освіта середня, з 1943 року – професійний

письменник.

Рей працює продавцем газет, а вільний час присвячує самовдосконаленню. Він

стає членом “Ліги наукових фантастів”.

В 1942 році вже починає жити на “письменницькі” гроші. 1947 рік стає

переламним в житті Бредбері – він одружується на продавщиці з книжкового

магазину – Меггі Маклюр.

Але напевне піком життя Рея стають 50-53 роки, коли два його твори –

“Марсіанські хроніки” і “451 градус за Фаренгейтом” виходять в друк. Таким

чином Рей Дуглас Бредбері стає всесвітньо відомим.

Можна хіба що додати, що зараз Бредбері живе в Лос-Анджелесі, і в свої 81

досі боїться літаків і машин. Доктор літератури коледжу Уітье

(Каліфорнія). Досі плідно працює і далі дивує світ талантом, дитячою душею,

правдивістю…

2. Абсурд бездуховного існування людей у романі-попередження «451

градус за Фаренгейтом»

А. Мейер про роман Рея Бредбері «451 градус за Фариншейтом»: «Персонажі

Р.Бредбері – одинаки, які кидаються у безнадійний бій, намагаючись не стільки

перемогти, скільки установити свою людську гідність».

Любов до людини, ненависть до всього ворожого їй – до того, що заважає

людині бути гідною цього гордого імені, - це і є сила творчості Р.Бредбері. Ця

нероздільна «любов-ненависть»і допомогла йому створити роман, який приніс

автору всесвітню славу.

Професія головного героя Гая Монтера – пожежник, але його зброєю стає не

шланг з водою, а вогнемет з керосином. Він не тушить, а розпалює пожежі, в

яких горять книги, те, що може спонукати людину до мислення. Дійсно, так

вже траплялося: те, що призначене рятувати людей, допомагати їм, робити їх

життя щасливіше, раптом обертається проти них, починає давити, погрожувати,

та врешті-решт вбивати. Щось подібне відбувається зараз з західною культурою

(та що там говорити, і з нашою, звичайно, теж), яка переходить в якусь масову

культуру, яка не має нічого спільного із справжнім мистецтвом. Але ж і ті самі

пожарники впевнені, що сенс їх професії завжди був в тому, щоб спалювати

енциклопедії, романи, підручники, разом з їх власниками та домами.

Зображене суспільство вбиває не тільки книги та людей, воно вбиває

насамперед їх душі…

Найстрашніше те, що таких, як Мілдред, істот з людською оболонкою та

повністю порожніх всередині, тисячі. Коли залишки її душі прокидаються,