Курсовая работа - Політичний портрет Юстиніана

Подождите немного. Документ загружается.

Волинський національний університет ім. Лесі Українки

КУРСОВА РОБОТА

Політичний портрет

візантійського імператора

Юстиніана І

(за творами Прокопія Кесарійського)

Виконав: Садовнік Юрій

Луцьк –– 2008

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………3

1.Обставини приходу Юстиніана до влади.

Особисті риси його характеру…………………………………………6

2.Внутрішня політика імператора…………………………………….13

3.Юстиніан - відновлювач римської імперії…………………………18

4.Політика Юстиніана в галузі культури, освіти і права……………23

Висновок ……………………………………………………………….28

Список використаних джерел ………………………………………...30

Вступ

Представлена робота присвячена темі "Політичний портрет

візантійського імператора Юстиніана I". Проблема даного дослідження носить

актуальний характер в сучасних умовах. Про це свідчить саме вивчення

піднятого питання.

Питанню цього дослідження присвячена велика кількість робіт. В

основному матеріал, викладений в навчальній літературі, носить загальний

характер, а в численних монографіях з даної тематики розглянуті більш вузькі

питання по даній проблемі.

Висока значущість і недостатня практична розробленість теми

"Політичний портрет візантійського імператора Юстиніана I" визначають

безперечну новизну даного дослідження.

Актуальність даної роботи обумовлена, з одного боку, великим інтересом

до теми "Політичний портрет візантійського імператора Юстиніана I" в

сучасній науці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань

пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну

значущість.

Об'єктом даного дослідження є аналіз умов існування і розвитку

Візантійської імперії часу правління імператора Юстиніана I. При цьому

предметом дослідження є розгляд окремих питань, сформульованих як задачі

даного дослідження.

Джерелами інформації для написання роботи по темі "Політичний

портрет візантійського імператора Юстиніана I" послужили насамперед твори

Прокопія Кесарійського, базова навчальна література, теоретичні праці

фахівців в даній області, результати практичних досліджень видних

вітчизняних і зарубіжних авторів, довідкова література, інші актуальні джерела

інформації.

Перед детальним описом вищезгаданої тами, необхідно зупинитися на

загальних рисах політики імператора Юстиніана I.

Найбільшої могутності Візантійська імперія досягла при імператорі

Юстиніані. Його правління називають золотим віком Візантії. Юстиніан став,

напевно, найзнаменитішим візантійським імператором, але, поза сумнівом, і

самим суперечливим. Його придворний історик Прокопій залишив нам дві

історії правління імператора. Одна - парадна: «Історія воєн Юстиніана» і

«Трактат про споруди Юстиніана», наповнена безмірними вихваляннями; інша

- так звана «Таємна історія», де зібрані всі плітки і бруд про імператора і його

дружину. Напевно, як і завжди, істина знаходиться посередині. Ким же був

імператор Юстиніан, що ще за життя був творцем історії і який через свій звід

законів продовжує навіть впливати на сьогоднішній світ?

Юстиніан I (Justinianos I) народився близько 482 або 483 рр., в м.

Таурісий (Верхня Македонія), помер 14.11.565, в м. Константинополі,

імператор Візантії (Східної Римської імперії) з 527. Юстиніан походив з

селянської родини. Здобув освіту завдяки своєму дядьку - імператору Юстину

I; будучи наближеним їм до імператорського двору, здійснював великий вплив

на державні справи. Вступивши на престол, прагнув відновити Римську

імперію в її колишніх межах, її минулу велич. Юстиніан I спирався на середні

прошарки землевласників і рабовласників, шукав підтримку у православної

церкви; прагнув обмежити домагання сенаторської аристократії. Велику роль в

державній політиці відігравала дружина імператора Феодора. У правління

Юстиніана I було проведене кодифікування римського права. В цілому його

законотворча діяльність була спрямована на встановлення необмеженої влади

імператора, на зміцнення рабовласництва, захист права власності. Централізації

держави сприяли реформи Юстиніана I. Протягом 535-536 рр. - були укрупнені

адміністративні округи, в руках їх правителів зосереджена цивільна і воєнна

влада, впорядковані і посилені державний апарат, армія. Під контроль держави

були поставлені ремесло і торгівля. При Юстиніані I посилився податковий

гніт. Жорстоко переслідувалися єретики. Юстиніан I стимулював грандіозне

будівництво: споруджувалися військові укріплення для оборони від вторгнень

варварів, відбудовувалися міста, в яких споруджувалися палаци і храми (у

Константинополі був побудований храм святої Софії). Юстиніан I проводив

широку завойовницьку політику: у варварів були відвойовані захоплені ними

області Західної Римської імперії (у 533-534 Північна Африка, Сардинія,

Корсика - у вандалів, в 535-555 Апеннінський півострів і Сицилія - у остготів, в

554 південно-східна частина Піренейського півострова - у вестготів); на цих

землях відновлювалися рабовласницькі відносини. На сході візантійські війська

вели війни з Іраном (527-532, 540-561), на півночі відбили натиск слов'ян. У

різних районах імперії (особливо в землях, приєднаних до Візантії при

Юстиніані I) спалахували проти влади імператора народні повстання (у 529-530

повстання самаритян в Палестині, в 532 "Ніка" в Константинополі, в 536-548

поширився революційних рух в Північній Африці, очолений Стотзой, народно-

визвольний, рух в Італії під керівництвом Тотіли).

Юстиніан все своє життя служив великій ідеї Римської імперії і приніс їй

в жертву все, що мав, і навіть те, чого не мав. Імперія заплатила дорогу ціну за

втілення в життя великих ідей імператора. До кінця його царювання ресурси

імперії були вкрай виснажені. Отже, при всіх блискучих успіхах його

правління, врешті-решт імперії крах був неминучий.

Обставини приходу Юстиніана до влади. Особисті риси його

характеру

Відомості про життя, характер, оточення та політику імператора

Юстиніана I Великого — Флавія Петра Савватія Юстиніана (483— 565 рр.)

історики черпають здебільшого з книжок його сучасника — придворного

письменника-історика Прокопія Кесарійського. Збереглися дві історії правління

імператора Юстиніана, написані Прокопієм, — парадна й викривальна. Парадна

— «Iсторія воєн Юстиніана» і «Трактат про споруди Юстиніана», сповнена

безмірного возвеличення. У іншій, так званій «Таємній історії» («Iсторія

аркана»), зібрані всі злочини й помилки імператора, а також плітки того часу,

де імператора і його дружину щедро поливають брудом. Хоч об’єктивно

Юстиніан був, мабуть, не гіршим, хоч і не кращим за інших імператорів.

Походив Юстиніан із сім’ї іллірійських (сьогодні — Хорватія) селян.

Одним із учителів Юстиніана був ігумен Феофіл, що залишив біографію свого

великого учня, що не збереглася до наших часів. В її пізнішій редакції XVII ст.

можна виявити цікаві відомості, а саме, батьківщиною Юстина і Юстиніана

було містечко Таврісион біля нинішнього Скопле (по-турецьки Уськюб) в

Македонії. A оскільки місцеве ім'я Юстиніана було "Управда" і імена інших

родичів його звучать теж слов’янською, то багато слов'янознавців і племінне

походження Юстиніана ведуть від слов'ян. (Але довго пануюча версія, що він

був слов’янського походження і носив це ім’я, тепер визнана відкинутою, вона

виникла з пізніших легенд, які розповсюджувались серед слов’ян Балканського

півострова). Офіційною мовою спілкування Юстиніана і його одноплемінників

була латинська. Усвідомлювали вони себе політично і культурно "римлянами."

Як римляни, що живуть на Сході, вони вважали за потрібне знати і грецьку

розмовну мову. Пізніше, зійшовши на трон, він зробить саме грецьку мову

мовою Східної Римської імперії, тобто Візантії. Як люди освіченого класу, вони

були "білінгвами" ("двомовними"). Сам Юстиніан називав себе дуже

аристократично, по-римськи: Flavius Petrus Sabbatius Justinianus. A в другій

половині свого царювання, будучи прикрашеним цілим рядом перемог і

анексій, - ще пишніше: Caesar Flavius Justinianus, Alemannicus, Gothicus,

Francicus, Germanicus, Anticus, Vandalicus, Afrikanus.

Юстиніан був племінником імператора Юстина - неписьменного солдата.

Юстину для підписання важливих актів подавалася золота пластинка з

прорізаним на ній малюнком його імені. І він по цьому трафарету виводив

букви свого імені. Але Юстин цінував освіту і дав своєму племіннику

Юстиніану першокласну освіту, філологічну і юридичну. Коли Юстин, піднісся

при імператорі Анастасії, він наблизив до себе племінника . Здібний від

природи, Юстиніан мало-помалу став набувати при дворі все більшої

популярності і впливу, особливо після того, як Юстин сам зробився

імператором. У 521 р. він був удостоєний консульського звання. У 527 році він

був всиновлений імператором і став його співправителем. У тому ж році, після

смерті Юстина, він без суперечок успадковував його престол, зумівши наперед

майстерно усунути всіх видатних суперників і прихилити до себе впливові

групи суспільства; церкві (навіть римським папам) він подобався своїм суворим

православ'ям; сенаторську аристократію він принадив обіцянкою підтримки

всіх її привілеїв і підкупив шанобливим і ласкавим спілкуванням; розкішшю

святкувань і щедрістю роздач він завоював прихильність столичного

пролетаріату. Думки сучасників про Юстиніана були вельми різні. Навіть в

оцінці Прокопа, який служить головним джерелом для історії Юстиніана,

зустрічаються суперечності: у одних творах ("Війни" і "Споруди") він вихваляє

чудові успіхи широких і сміливих завойовницьких заходів Юстиніана і

схиляється перед його художнім генієм, а в інших ("Таємна історія") різко

чорнить його пам'ять, називаючи імператора "злим дурнем" (μωροκακοήθης).

За словами Прокопа, це була людина, вельми хитра і підступна, яка

відрізнялася нещирістю і добре уміла приховувати свій гнів. Юстиніан був

лукавий, небезпечний, був чудовим актором і умів проливати сльози не від

радості або горя, але штучно викликаючи їх в потрібний час в міру

необхідності. Він постійно брехав: міг скріпивши угоду грамотою і

найстрашнішими клятвами, він тут же відступити від обіцянок і зарікань.

Невірний друг, невблаганний ворог, схильний до злих вчинків, він не гидував

доносами і був швидкий на розправу. Але, маючи такий характер, він прагнув

показати себе доступним і милостивим до всіх, хто до нього звертався. Доступ

до нього був відкритий для будь-кого, і він ніколи не гнівався на тих, хто стояв

перед ним або говорив не так, як годиться. Разом з тим він ніколи не виявляв

збентеження перед тим, кого збирався погубити. Він ніколи зовні не виявляв

ані гніву, ані роздратування по відношенню до тих, хто йому досадив. У

зовнішності його ні тоді, ні пізніше не було нічого від царської гідності, та він і

не вважав за потрібне дотримуватися її, тому і своєю мовою і зовнішнім

виглядом, і способом мислення він був подібний варвару. Він майже не мав

потреби у сні і ніколи не їв і не пив достатньо, йому було досить ледве

доторкнутися до їжі кінчиками пальців, щоб припинити трапезу. Здавалося, для

нього їжа - справа другорядна, нав'язана йому природою, бо він часто по двоє

діб залишався без їжі.

Відповідно до свого характеру він вибрав і подругу, оскільки дружина

його, Феодора, з якою він жив ще задовго до весілля, також мала в собі безліч

вад. Її батько був наглядачем звірів в цирку, а сама вона з дитинства брала

участь в виставах мімів і займалася проституцією. За свідченням Прокопа, вона

часто приходила на обід, влаштований у складчину десятьма, а то і більш

молодцями, що відрізнялися величезною тілесною силою і були досвідченими в

розпусті, і протягом ночі віддавалася всім співтрапезникам; потім, коли всі

вони, виснажені, були не в змозі продовжувати це заняття, вона ішла до їх слуг,

злучаючись з кожним з них, але і тоді не задовольняла повністю свою хіть.

Часто в театрі на очах у всього народу вона знімала плаття і з’являлася голою

перед усіма, маючи лише вузеньку смужку на соромливих місцях, і не тому,

проте, що вона соромилася показувати їх в народі, але тому, що нікому не

дозволялося з'являтися тут абсолютно голим. Юстиніан закохався в неї до

безумства. Спочатку він зійшовся з нею як з коханкою, хоч і звів її в сан

патрикії. Поки жива була імператриця Євфимія, дружина Юстина, Юстиніан

ніяк не міг зробити Феодору законною дружиною. Але після смерті Єфимії в

523 р. він став добиватися заручення з Феодорою. Оскільки людині, що досягла

сенаторського звання, не можна було одружуватися на блудниці, він примусив

імператора змінити стародавні закони і з тих пір жив з Феодорою як із

законною дружиною.

Надана вище характеристика сильно ускладнює достовірне встановлення

духовного образу Юстиніана. Поза сумнівом, в особі Юстиніана негармонійно

перепліталися розумові і етичні контрасти. Він замишляв величезні плани

зміцнення і посилення держави, але не володів достатніми творчими силами

для того, щоб їх цілісно і повно її розбудувати; він претендував на роль

реформатора, але міг тільки добре засвоювати не ним вироблені ідеї. Він був

простий, доступний і стриманий в своїх звичках - і разом з тим, унаслідок

зарозумілості, що виросла з успіху, оточив себе якомога пишним етикетом і

небувалою розкішшю. Прямота і відоме добросердя перетворилися у нього

мало-помалу на підступність і брехливість правителя, змушеного постійно

відстоювати вдало захоплену владу від всілякого роду небезпек і замахів.

Доброзичливість до людей, яку він виявляв нерідко, псувалася частою помстою

ворогам. Щедрість по відношенню до бідуючих класів поєднувалася в ньому з

пожадливістю і нерозбірливістю в засобах добування грошей для забезпечення

представництва, відповідного його уявленням про власну гідність. Прагнення

до справедливості, про яку він постійно говорив, пригнічувалося непомірною

жагою панування і зростаючою на такому ґрунті зарозумілістю. Він домагався

безмежного авторитету, але воля у нього була в небезпечні хвилини часто

слабка і нерішуча; він підпадав під вплив не тільки сильної характером

дружини своєї Феодори, але іноді навіть нікчемних людей, виявляючи навіть

боязливість.

Всі ці чесноти і вади мало-помалу об'єднувалися біля виступаючої на

перший план, яскраво вираженої схильності до деспотизму. Під її впливом його

благочестя перетворювалося на релігійну нетерпимість і втілювалося в

жорстокі переслідування за ухилення від визнаної ним віри. Всі вищенаведені

ознаки і суперечності свідчили про дуже сумнівну гідність Юстиніана, і ними

одними важко пояснити, чому він долучений до розряду "великих", а

царювання його набуло такого великого значення. Річ у тому, що, крім

вказаних властивостей, Юстиніан володів чудовою завзятістю в проведенні

того, що він починав і позитивно феноменальною працездатністю. Сумлінністю

і витривалістю при несенні своєї державної місії він був схожий на Людовика

XIV. Юстиніан працював день і ніч; його навіть прозивали "безсонним

государем".

Він хотів, щоб кожне найдрібніше розпорядження, що стосується

політичного, адміністративного, релігійного і освітнього життя імперії,

виходило від нього особисто і всяке спірне питання в тих же областях до нього

поверталося. Вірою в своє всесилля і усюдисущисть він нагадує іншого

деспота нового часу, Філіпа II Іспанського. Краще всього пояснює історичну

фігуру Юстиніана той факт, що цей виходець з темної маси провінційного

селянства зумів міцно і твердо засвоїти дві грандіозні ідеї, заповідані йому

традицією великого світового минулого: римську (ідею всесвітньої монархії) і

християнську (ідею царства Божого). Об'єднання обох ідей в одну теорію і

проведення останньої через посередництво світської держави складає

оригінальність концепції, яка стала суттю політичної доктрини Візантійської

імперії; справа Юстиніана є першою спробою формулювання системи і її

насадження в житті. Всесвітня держава, що створюється волею самодержавного

государя - така була мрія, яку леліяв Юстиніан з самого початку свого

царювання. Зброєю він мав намір він повернути втрачені старі римські

території, потім - дати загальний закон, яким забезпечено буде добробут

жителів, нарешті - затвердити віру, яка об'єднає всі народи в поклонінні

єдиному Богу. Такі три підстави, на яких Юстиніан розраховував побудувати

свою могутність. Він непорушно вірив в принципи: "немає нічого вищого і

святого за імператорську величність"; "самі творці права сказали, що воля

монарха має силу закону"; "хто ж може тлумачити таємниці і загадки закону, як

не той, хто один може його творити?"; "він один здатний проводити дні і ночі в

праці і неспанні, щоб думати думу про благо народу".