Курсова робота - Виховання у дитини дошкільного віку почуття любові до рідного міста (села) (констатуючий екперимент)

Подождите немного. Документ загружается.

ПЛАН

Вступ……………………………………………………………….......3-4

Розділ І. Виховання у дитини дошкільного віку почуття любові до

рідного міста (села) як складова частина національного виховання

1.1. Історіографія питання………………………………...…4-8

1.2. Аналіз методичної та нормативної літератури…..….8-14

Розділ ІІ. Визначення педагогічних умов формування у дітей

любові до рідного міста

2.1. Програма та зміст експерименту……………………...15-17

2.2. Виявлення результатів проведення констатуючого

експерименту……………………………………………………….17-22

Висновки…………………………………………………………….23-24

Список опрацьованих джерел…………………………………….25-27

Додатки……………………………………………………………...28-32

ВСТУП

Сучасна педагогічна система одним з найважливіших засобів

виховання повноцінної особистості вважає національне виховання.

Формування у дошкільників любові до рідної країни передбачає багато

складних і взаємопов’язаних етапів. Актуальність даного дослідження

обумовлення важливістю формування почуття любові до рідного міста

(села).

Мета роботи – виявлення педагогічних умов формування любові до

рідного міста у дітей дошкільного віку. Наступні завдання слугують для

виконання поставлено мети%

- опрацювати літературу з питань національного виховання;

- проаналізувати сучасні методичні рекомендації до краєзнавчого

виховання у дошкільному закладі;

- скласти програму констатуючого експерименту;

- з’ясувати рівень знань дітей старшого дошкільного про рідне

місто внаслідок експерименту;

- проаналізувати результати експерименту.

Об’єктом дослідження виступає процес виховання у дітей

дошкільного віку патріотичних почуттів.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування почуття

лбові до рідного краю у дітей дошкільного віку.

Головним методом, який забезпечував виконання поставлених у

роботі завдань, було проведення констатуючого педагогічного

експерименту як способу з’ясування реального стану знань про рідне

місто у дітей дошкільного віку. Для здійснення експерименту

застосовувалися різні методики, такі як бесіда, анкетування, різні

дидактичні ігри тощо.

Питання громадянського виховання розглядається у багатьох

творах визначних українських педагогів. Так, для нашого дослідження

ми детально розглянули питання національного виховання Григорія

Ващенка, Софії Русової тощо.

Сучасні педагоги також приділять значну увагу проблемам

патріотичного виховання. Загальні питання впровадження національного

виховання, а також ознайомлення з довкіллям розглядає у свої роботах

Богуш А.М. Газіна І.О детально розглядає процес формування у

дошкільників першооснов національної свідомості, акцентуючи при

цьому на значення формування у дитини любові до рідного міста як

складової національної свідомості. Формування у старших дошкільників

громадянських почуттів засобами краєзнавства розглядає Погонець М.

Практичні питання впровадження краєзнавчих елементів

розглядається у ряді публікацій колег-вихователів. Це праці

Галашевської О., Прищепи Т., Евенок В.

Отже, важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення

до вивчення історії, культури, побуту, звичаїв рідного краю, пояснення

зв’язку людини з минулими й майбутніми поколіннями, виховання

розуміння смислу життя, інтересу до родинних і народних традицій.

Загалом, можна констатувати, що питання виховання у дитини

дошкільного віку любові до рідного краю (міста, села) розглядається

достатньо у педагогічні літературі як серед теоретиків, так і серед

практиків.

Структура даної роботи включає в себе вступ, основну частину, яка

складається з двох розділів (Розділ І. …; Розділ ІІ …) по два підрозділи в

кожному, висновків, списку використаної літератури з … найменувань

та додатків.

РОЗДІЛ І

Виховання у дітей почуття любові до рідного міста (села) як

складова частина національного виховання

1.1. Історіографія проблеми

Патріотичне виховання, виховання любові до рідної країни, людей,

що живуть на ній неможливе без комплексного одночасного

прищеплення любові дошкільника до рідного міста (села). Саме тому

вивчення історіографії з даної проблеми потрібно починати з праць,

присвячених виховання у дитини національної самосвідомості, почуття

патріотизму тощо.

Важко сказати, хто з відомих педагогів минулих часів не звертався

до цього питання. Українці, як народ, що довго не мав власної

державності, багато уваги звертали збереженню національного духу,

любові до рідної землі.

Розглянемо детальніше погляди Григорія Ващенка. Адже його

педагогічне спадщина у сьогоднішній час дуже актуальні, і, можливе,

досі достатньо не до оцінена педагогами-практиками. Поняття ідеалу

українського виховання, у деталях ним розкрите і в ряді праць

висвітлене. Цей ідеал для Г.EВащенка втілюється у формулі «Бог і

Україні». Бог є Абсолют, а водночас джерело моралі і Головний

Моральний авторитет. Він єдиний для всіх людей, і цим визначається

вселюдський характер моралі та вселюдські моральні обов’язки людини.

Поняття України репрезентується як згусток найперше тих цінностей

(ідеалів, понять і норм), які випливають з обов’язків людини щодо свого

народу і своєї Вітчизни.

Формула «служіння Богові і Україні» у системі поглядів

Г.EВащенка на зміст виховання відіграє ключову роль. По-перше, вона

вказує на ідеальну природу цінностей, які засвоюються людиною

найперше з допомогою віри. Бо ідеали і віра завжди йдуть у єдності, не

існують окремо. По-друге, ідеал служіння Богові й Україні вказує на

ієрархіям системи. Бог і мораль, що від нього, - це те, з чого починається

людина. Батьківщина – це те, що є другим після Бога. Ставити такі речі,

як «загальнолюдські цінності», космополітизм чи антропоцентризм вище

Батьківщини – неприховане зло і в кінцевому рахунку вияв анти

державницьких тенденцій [6, 17].

Так само глибоко Г.EВащено трактує цінності виховання

патріотичного. Найперше він виходить з того, що нація в історії – не

«випадкова» і не «тимчасова» категорія. Вона така ж вічна, як і сама

людська спільнота. В основі національного лежить дух народу, що в

різні періоди історії по-різному втілюється в його культурі та у

властивих лише цьому народові суспільних стосунках, в його душі, у

зв’язку поколінь, в мові, єдності з територією та кліматом тощо [6, 19].

Другою особливістю поглядів Г.EВащенка на зміст національного

виховання є визнання вирішального значення свободи у житті нації.

Лише вільний народ має можливість повноцінного розвитку і

самореалізації. Кінцева мета нації – мати власну державу, а тому в

ієрархії національних цінностей ідея державності посідає чільне місце.

Національне виховання виявляє себе двома аспектами. З одного

боку ,воно зумовлює розвиток почуття патріотизму, яке спонукає

людину не робити того, що шкодить її народові і державі. А з другого,

національне є тим феноменом, який засвідчує її природне здоров’я,

«стан норми» [6, 23].

Ось як Г.EВащенко визначає дитячий садок у системі закладів

національного виховання: «Роля дитячого садка може бути особливо

велика у національному вихованні дітей. Тут вони засвоюють українські

пісні, удосконалюють свою мову, знайомляться з природою і традиціями

своєї країни, навчаються українських танців» [6, 94].

Цікаво, як трактує Г.EВащенко питання любові до рідного краю для

українського народу, визначаючи його як найбільш природне почуття:

«Так само зберіг наш нарід і любов до рідного краю. Коли тяжкі

умовини життя примушували наших селян залишати батьківщину й

переселятися в чужі краї, вони міцно трималися своєї мови та своїх

звичаїв. Щоправда, цей патріотизм через відсутність своєї держави

здебільше мав вузький характер і був фактично любов’ю до тієї

місцевості, з якої походив селянин. Але в останніх часах у деякої

частини селянства патріотизм набуває ширшого характеру» [6,E224].

Через краєзнавство іде духовне збагачення дітей, виховання любов

до Батьківщини, її природи, рідної мови, історії, культури народу. Ця

думка не нова, адже ще Софія Русова зазначала: «Прищепити

національні риси у дітей можна, лише орієнтуючись на специфіку

природи, географічне розташування, клімат, історію рідного краю» [29,

128].

Знайомство з рідним краєм, його людьми, природою сприяє

становленню дитини як соціальної істоти, духовному зростанню

маленьких українців. Софія Русова у праці «Націоналізація дошкільного

виховання» наголошувала «… необхідно, щоб навчання дітей із самого

початку було збудоване на рідному грунті, де зростає дитина, щоб вона

була міцно зв’язана тими враженнями, що заклала у багату душу дитини

рідна сім’я, де зростає дитина, щоб вона була міцно зв’язана тими

враженнями, що заклала у багату душу дитини рідна сім’я, рідна хата»

[29, 97].

Говорячи про принципи і напрямки дошкільного виховання, І.Бех,

зокрема, наголошує на необхідності дотримання принципу національної

спрямованості, який передбачає формування в дітей самосвідомості,

виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення

до його культури [3, 24].

Реалізація програми національного виховання у дошкільних

навчальних закладах вимагає врахування вікових особливостей дітей

дошкільного віку. Відповідно до цього слід організовувати і проводити

навчально-виховний процес. Саме тут на допомогу приходять розроблені

вітчизняними й зарубіжними вченими різноманітні теоретичні

положення про безперервність, поетапність та наступність виховного

процесу.

О.Вишневський у процесі становлення національного

самоусвідомлення виділяє три етапи.

Першим з них він називає етап раннього етнічно-територіального

самоусвідомлення (етнізація). У цей період, на думку вченого,

закладається «коріння патріотизму». Вважаємо, що є всі підстави

кваліфікувати цей процес як становлення першооснов національної

самосвідомості. Згідно з теорією О.Вишневського, саме під час першого

етапу відбувається усвідомлення дитиною своєї етнічної приналежності.

Уже з перших днів життя дитина формується під впливом материнської

мови, колискової пісні, бабусиної казки. Підростаючи, вона бере участь

у народних святах і обрядах, засвоює народні пісні, залучається до

процесу народної творчості тощо. Діти дошкільного віку є активними

учасниками народних життєвих дійства (коляда, віншування, гаївки,

писанки, вертеп тощо). Традиції, звичаї та обряди мають глибокий вплив

на виховання, і не тільки національне, оскільки вони завжди

підтримуються силою громадської думки і періодично повторюються. У

сім’ї і дитячому садку діти засвоюють шанобливе ставлення до видатних

українських історичних і культурних діячів, повагу до ідеалів, за які

вони боролися, беруть участь у вшануванні їхньої пам’яті. У ранньому

віці також формується культ рідного дому, сім’ї, рідного села, культ

предків, дитина знайомиться з національними та етнічними

символамиE[7].

Про виховання любові до рідного краю як складової

громадянського виховання, важливість формування системи знань про

найближче оточення: родовід, життєдіяльність сім’ї, облаштування

помешкання, історію місцевості, де проживає дитина, звичаї і традиції

цієї місцевості, а також про посильну участь дитини в суспільному

житті, колективній праці наголошують дослідники психолого-

педагогічної науки.

Л.А.EЛєпіхова констатує: «Велике значення для виховання основ

громадянськості має розвиток національного духу. Цьому сприяють

рідна мова батьків, переживання радощів і свят у сім’ї…, і все це

пов’язується у свідомості дітей з їхньою домівкою, місцевістю, де вони

проживають країною». О.М.EЛещенко пропонує включити до змісту

програми такі складові: «шанування місця власного народження і місця

постійного проживання як своєї батьківщини, любов і турботу про дане

територіальне формування, поважання місцевих традицій» [7].

Про необхідність створення спеціальних програм, які б містили

систему історично правдивих, але доступних дитячому розумінню знань

про рідний край, пишуть теоретики і практики дошкільної педагогіки:

І.О.EГазіна, А.М.EБогуш, В.В.EЯкубенко, О.Л.EКононко, Н.П.EКисельова,

Н.П.EРогальська та ін.

Отже, важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення

до вивчення історії, культури, побуту, звичаїв рідного краю, пояснення

зв’язку людини з минулими й майбутніми поколіннями, виховання

розуміння смислу життя, інтересу до родинних і народних традицій.

1.2. Аналіз методичної та нормативної літератури

Розгляд нормативної літератури з нашої проблеми зосереджується

основними актами та законами, що регулюють освітні питання в Україні.

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»)

визначаючи основні пріоритети розвитку освіти в Україні, наголошує на

необхідності відродження і розбудова національної системи освіти як

найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української

держави. Серед інших принципів розвитку освіти, обумовлюється і

«органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями»

[10].

Національна доктрина розвитку освіти наголошує на необхідності

формування національних і загальнолюдських цінностей у дитини.

Згідно з доктриною, держава повинна забезпечувати виховання

особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу,

збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій,

виховання шанобливого ставлення до національних святинь. Окремим

пунктом виноситься розгляд національного характеру освіти і

національного виховання. Освіта утверджує національну ідею, сприяє

національній самоідентифікації. Національне виховання є одним із

головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета

— виховання свідомого громадянина, патріота. Національне виховання

спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів

національної культури і духовності, формування у дітей та молоді

національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на

основі цінностей вітчизняної та світової культури. Головними

складовими національного виховання є громадянське та патріотичне

виховання. Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах

навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток,

гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та

обдаровань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу

народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного

до самостійного мислення, суспільного вибору й діяльності, спрямованої

на процвітання України [31].

Державні законодавчі документи, теоретичні та практичні

дослідження психолого-педагогічної науки, програми дошкільного

виховання, сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання

дітей дошкільного віку, актуалізують його народознавчі та краєзнавчі

напрями. У Законі України «Про дошкільну освіту», ст.E7,

сформульовано про необхідність «…виховання у дітей любові до

України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних

традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей

українського народу…» [12].

Тут же, у Законі України «Про дошкільну освіту», обумовлене

значення Базового компоненту дошкільної освіти – це державний

стандарт, що містить норми і положення, які визначають державні

вимоги до рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а

також умови, за яких вони можуть бути досягнуті.

Розглянемо детальніше як ознайомлення дітей з професіями

дорослих розкривається через Базовий компонент дошкільної освіти в

Україні. Цим державним стандартом виховання дитини у дошкільному

навчальному закладі розділяється на чотири сфери: «Природа»,

«Культура», «Люди», «Я сам». Базовий компонент дошкільної освіти

визначає обов’язковий мінімум змісту основних освітніх програм, обсяг

навантаження, вимоги до рівня розвиненості, вихованості та навченості

дитини шести (семи) років, а також умови за яких вони будуть

досягнуті. Базовий компонент – це мінімально достатній а необхідний

дитині перших шести (семи років) життя ступінь компетентності,

необхідний для її нормального функціонування у її навколишньому

середовищі. Йдеться, передусім, про забезпечення особистості

своєрідного мінімального освітнього ядра [4].

Для аналізу Базового компоненту дошкільної освіти звернемося до

роботи, про веденої вихователями-методистами Т.EПрищепою та

В.EЕвенок, які детально виділили краєзнавчий аспект. Так, для сфери

«Природа», за Базовим компонентом, розглядаються грунти регіону,

дикорослі та культурні рослини місцевості, лікарські рослини

найближчого оточення, дикі та свійські тварин регіону, діяльність

дорослих з охорони природи рідного краю. Діти залучаються до

природоохоронної діяльності, а також милуються красою рідних