Кубіцький С. Історія соціальної роботи в зарубіжних країнах
Подождите немного. Документ загружается.
253
самоврядування покладено: розміщення змушеного
переселенця на постійне проживання, внесення їх відповідно до
житлового законодавства Російської Федерації в список
громадян на отримання житла, будівництво (придбання) якого
здійснюється за рахунок коштів федерального бюджету;
надання їм допомоги у вступі до житлового кооперативу, в
індивідуальному житловому будівництві, включно надання
(придбання земельної ділянки і придбання будівельних
матеріалів); наданні нужденним у поліпшенні житлових умов
безоплатних субсидій на будівництво (придбання) житла.
Безумовно такі кошти надходять нерегулярно. Мігранти прагнуть
селитися компактно. Наприклад, у м. Красноярську є такі
житлові масиви, де у бідних місцевих жителів на вторинному
ринку скуплено майже усе житло. Це викликає невдоволення
мігрантами та біженцями, які залюбки показують свою "бідність".
У сільських районах місцеві адміністрації охоче приймають
змушених переселенців, тому що місцеві жителі ведуть або
асоціальний спосіб життя, або зайняті в особистому підсобному
господарстві.
Іншим видом соціальної допомоги, яка надається органами
Міністерства охорони здоров'я і соціального розвитку, є надання
відповідно Закону РФ самотньому, змушеному переселенцеві
(людині похилого віку або інвалідові), родичі якого з об'єктивних
причин не можуть забезпечити йому допомоги, догляду,
житлового приміщення в будинку муніципального житлового
фонду соціального використання для громадян літнього віку й
інвалідів у першочерговому порядку. При тому, що за останні
десять років в країні побудовано тільки дві установи подібного
типу, черги на місця величезні, а перспективи - незначні. У
медичних установах змушеним переселенцям і біженцям
забезпечено безкоштовний медичний огляд при переїзді на нове
місце проживання (без медогляду мігрант не може отримати
статус), і після реєстрації його на новому місці проживання
надає мігрантові медичні послуги нарівні з громадянами Росії.
Служба зайнятості сприяє у професійній підготовці і
перепідготовці змушених переселенців і трудових мігрантів з
урахуванням кон'юнктури ринку праці, здійснює квотування
робочих місць, сприяє самозайнятості й організації ними малих
підприємств. Органи й установи, заклади створені відповідно
Закону РФ "Про змушених переселенців" сприяють у
254
влаштуванні дітей змушеного переселенця в державні або
муніципальні дошкільні й освітні заклади, заклади початкового
професійного навчання.
Проблема полягає в тому, що серед вихідців із Середньої
Азії і Кавказу багато малограмотних та тих, хто не уміє писати.
Вони практично не володіють російською мовою. Для таких дітей
необхідна додаткова підготовка з російській мови, адаптація до
занять за традиційними підручниками, допомога в спілкуванні з
однолітками, які добре володіють російською мовою, наданні
можливості слухати радіо і дивитися телепередачі, фільми,
читати книги російською мовою. Досить часто в навчальних
закладах спостерігаються зіткнення між дітьми на
міжнаціональному ґрунті. Педагогам важко пояснити, що у всіх
дітей рівні права й обов'язки, а ряд робіт по
самообслуговуванню в школі повинні виконувати усі діти
незалежно від полової приналежності. Особливо нужденні,
змушені переселенці і біженці отримують одноразову грошову
допомогу на кожного члена родини у розмірі одного
мінімального розміру оплати праці. Допомоги також
встановлюються для малозабезпечених осіб (самотніх
пенсіонерів, самотніх інвалідів, багатодітних родин) у розмірі 1,5
мінімального розміру оплати праці. Федеральна цільова
програма "Діти родин біженців і змушених переселенців"
дозволяє проводити соціально-психологічну реабілітацію дітей,
годувати дітей надавати їм зимовий одяг і взуття, безкоштовно
годувати в школах, надавати одноразову матеріальну допомогу
школярам на початку навчального року (у розмірі 2-х
мінімальних розмірів оплати, з 2007 р. до 6-ти). Матеріальна
допомога дуже важлива в умовах постійного зростання цін на
предмети першої необхідності, включаючи продукти харчування.
Родини переселенців, біженців з неповнолітніми дітьми
викликають особливу турботу в РФ. Діти, змушені разом із
родиною змінювати місце проживання, досить часто зазнавати
приниження за національною ознакою, мають потреби в
особливому підході, психологічній реабілітації і допомозі та
адаптації. В центрах соціальної допомоги з родинами і дітьми
проводиться соціально-психологічна реабілітація дітей та
робота з батьками.
В процесі застосування вищенаведених соціальних
технологій особлива увага приділяється усуненню протистоянню
255
місцевого і не місцевого населення, недопущення
міжнаціональних зіткнень. Спроби нападок національного
криміналу на владу були припинені жорстко органами
Міністерства Внутрішніх справ. Засоби масової інформації
створюють позитивний імідж для мігрантів і біженців. В РФ
проводяться щорічні соціальні форуми на яких виступають
лідери національних і релігійних груп.
Соціальна робота та соціальні технології при роботі з
мігрантами і біженцями знаходять нові контури - це і допомога, і
підтримка цих категорій населення. Мова йде про сприяння
змушеним переселенцям та біженцям у вирішенні житлових
проблем, створенні умов для їхньої якнайшвидшої інтеграції в
соціальне і культурне середовище.
Говорячи про управління міграційною політикою, тобто
науково-обґрунтованих методах та застосуванні сучасних
соціальних технологій, які впроваджуються кваліфікованими
кадрами в РФ і можуть бути корисними для України, потрібно
зупинитися на наступному, а саме: створення необхідних умов
для змушених переселенців і біженців, регулювання міграційних
потоків з урахуванням соціально-економічного розвитку,
кліматичних і екологічних особливостей місць розселення,
національних цінностей; забезпечення мігрантів житловою
площею як для тимчасового, так і для постійного проживання
шляхом створення системи забезпечення житлом у місцях
нового проживання за рахунок коштів мігрантів, коштів
федерального бюджету на будівництво і придбання нового
житла, житлових субсидій, районних і міських бюджетів. З цією
метою надавати безоплатні субсидії родинам
висококваліфікованих працівників на будівництво і придбання
житла або будувати соціальне житло без права його
приватизації; стимулювання активної участі мігрантів у процесі
господарської діяльності, їхньої інтеграції в соціальне
середовище, внесення економічного вкладу в розвиток РФ;
забезпечення мігрантів робочими місцями, здійснення
перепідготовку, реабілітацію мігрантів, створення умов щодо
організації власної справи; домагатися реєстрації всіх мігрантів,
постановки їх на облік в органи соціального захисту населення
як особливо нужденну групу населення; організовувати
постійний санітарно-епідеміологічний нагляд за умовами
розміщення і проживання переселенців у зв'язку з особливим
256
переліком інфекційних захворювань, характерних для території
вибуття; створення механізмів залучення інвестицій,
раціонального використання виділених бюджетних коштів,
необхідних для надання допомоги мігрантам та біженцям;
створити спеціальну культурну програму щодо навчання
нужденних, особливо дітей і молоді, російській мові, яка не
втратила ролі мови міжнаціонального спілкування, тим самим
забезпечити вирівнювання умов для їх культурної адаптації в
співтовариство РФ.
Вищенаведене свідчить про те, що в РФ, як і в інших
державах СНД, в тому числі і в Україні, чітко визначених та
сформульованих соціальних технологій при роботі з мігрантами
і біженцями не має. Міграційні процеси регулюються
державними структурами через не досить вдале законодавство
країни.
Сполучені Штати Америки. Розвиток глобалізації
неминуче спричиняє інтенсифікацію процесів міграції та
біженців, що ставить практично всі розвинені країни перед
необхідністю регулювання міграційних потоків та соціальної
роботи з ними. Ці завдання активно обговорюються політиками,
ученими, рядовими громадянами. Увага до проблеми постійно
зростає, і на її вирішення виділяється усе більше засобів та
коштів, попри відсутності чіткої законодавчої бази та ефективно
працюючих, регулюючих механізмів, які б задовольняли усе
суспільство.
Досвід Сполучених Штатів Америки (США), країни
створеної переселенцями свідчить, що держава не може
існувати без чітких правил, що регулюють процес в'їзду в країну
й отримання громадянства та відсутності соціальної роботи з
ними. Законодавство і система інститутів міграційної політики
почали складатися практично відразу після прийняття
Декларації про незалежність. Цілі і завдання цієї політики
мінялися відповідно до динаміки економічного і суспільного
розвитку. Слід зазначити, що американське законодавство
завжди було досить жорстким, країна прагнула відгородити себе
від елементів, небажаних з расової, етнічної, політичної точок
зору. Перший закон про громадянство був прийнятий у 1790 р.
(Тhе Naturalization Act of 1790), коли чисельність населення
країни ще не досягла 4 млн. чоловік. Громадянином країни
відповідно до цього закону могла стати "вільна біла людина".
257
Раби і вільні чорношкірі громадяни таким правом не наділялися.
У 1875 р. Верховний суд США ухвалив, що всі питання, пов'язані
з роботою із мігрантами, відносяться до компетенції
федеральної влади.
Однією із перших соціальних технологій щодо роботи з
мігрантами було адміністративне регулювання етнічної
структури міграції, яка була запроваджена та здійснювалася
протягом майже сто років. У 1882 р. спеціальним законом було
заборонено на десять років в'їзд на територію країни китайським
працівникам. Це було обґрунтовано тим, що китайці досить
слабо асимілюються, не знають і не вивчають англійську мову.
Період 1920 - х років був відзначений подальшою жорсткістю
міграційних правил. У 1921 р. були встановлені межі чисельності
для тих, хто вперше в'їхали на територію США (вони існують
понині, хоча цифри кілька разів мінялися). Законом 1924 р. до
кількісних обмежень були додані обмеження за етнічним
принципом - чисельність нових переселенців з будь - якої країни
не повинна була перевищувати 2% від числа їхніх
співвітчизників, що вже проживають у США. Закон був
спрямований на збереження сформованої етнічної структури й
обмеження чисельності переселенців з Китаю, Японії, Індії, а
також із країн Південної і Східної Європи, приплив яких різко
збільшився з початку XX століття. Вважалося, що ці люди, що не
мали в основній своїй масі уявлень про державу, не знали
англійської мови, відрізнялися за своїми культурними і
релігійними традиціями від основного населення США тих часів,
можуть дезорганізувати громадське життя і погіршити ситуацію
на ринку праці. Система етнічних квот була збережена й у законі
1952 р. (Тhе Іmmigration & Nationality Act of 1952), що містив
також положення про те, що влада має право заборонити в'їзд
мігрантам, погляди і діяльність яких були визнані
комуністичними, і депортувати таких осіб.
У 60 - ті роки минулого століття існуюча до того моменту
система соціальної роботи з мігрантами була визнана
застарілою. В основі такого рішення були дві головні причини: по
– перше, могутня американська економіка усе гостріше мала
потребу в трудових ресурсах, а відповідно і соціальні технології
роботи з мігрантами потребували нових підходів; по – друге,
було визнано, що розвинене і стабільне американське
суспільство здатне асимілювати представників будь – яких рас і
258
етносів. Відповідно наступною соціальною технологію була так
звана технологія "американського плавильного казана" –
"melting pot", (термін Ізраэля Зангвілла). У 1965 р. був прийнятий
новий закон (Тhe Іmmigration & Nаtіопаliti Act of 1965), яким
скасовувалася існуюча протягом десятиліть система
встановлення квот для мігрантів різних національностей. Після
скасування названої системи став стрімко збільшуватися
приплив мігрантів із країн Азії і Латинської Америки. В результаті
частка європейців у загальній масі мігрантів знизилася з 74,5% у
1960 р. до 15,7% у 2005 р., а відсоток вихідців із країн Азії виріс з
5 до 35,6%. Особливо наочним став приплив
латиноамериканців, насамперед мексиканців. За останнє
десятиліття минулого століття в США в'їхало 2,2 млн.
мексиканців, що дорівнювало чверті загального міграційного
потоку зазначеного періоду.
У зв'язку із зміною національного складу мігрантів та його
впливу на соціальний розвиток суспільства, США вимушені
переглянути соціальні технології роботи з ними. Вважалося, що
люди які приїхали з різних регіонів, мають різний освітній і
культурний рівень, різні традиції трудової етики, які закладені в
національній культурі, неоднаковий рівень поваги до закону і
толерантності стосовно представників інших етнічних груп і
конфесій. США вважають, що держава яка відмовляється від
регулювання національної структури міграції методами
соціальних технологій, повинна бути готова до зрушень в
етнічній структурі та вирішенню проблем, які звідси випливають,
до яких відносяться асиміляція носіїв іншої мови й іншої
культури, взаємодія корінного населення й осіб, що прибувають
з інших країн. Відповідно цьому в США була запроваджена
соціальна технологія "цілеспрямованої соціальної дії", яка мала
за мету впливу на різні національні, конфесійні та етнічні групи
мігрантів в залежності від їх менталітету. При цьому варто
підкреслити, що масштабний в'їзд в країну представників
якогось одного іншомовного й іншокультурного етносу та
утворення зон їхнього компактного проживання породжує
складності, відмінні від тих з якими приходиться зіштовхуватися
в процесі роботи з різноплемінними мігрантами. Досвід США й
інших розвинених країн (у Європі найбільш яскравий приклад -
Франція) свідчить, що асиміляція людей, які проживають
великими компактними моноетнічними поселеннями
259
відбувається досить важко і повільно. При цьому практично
неминучі конфлікти з місцевим населенням, аж до
«видавлювання» корінних жителів з цих місць, що
спостерігається в ряді південних штатів США, у яких з міст, де
латиноамериканці вже становлять більшість, поступово
від’їжджає як біле, так і чорношкіре населення. Конфлікти
мексиканців з афроамериканцями носять найбільш гострий
характер, тому що і ті й інші претендують на робочі місця, які
вимагають невисокої кваліфікації. Саме тому наступна
соціальна технологія та методи роботи з мігрантами носить
назву "упередженого впливу на компактні поселення
мігрантів". При цьому основними методами соціальної роботи в
даній технології є: робота з різними верствами та етнічними
групами мігрантів; обмеження щодо можливості закупівлі систем
захисту; залучення релігійних діячів різних конфесій тощо. В
сьогоденні, ряд американських дослідників висловлюють
тривогу з приводу прагнення латиноамериканської громади,
щодо збереження своєї мови, культури, традицій. Якщо колишні
мігранти намагалися якомога швидше стати американцями, то
зараз спостерігається протилежна тенденція. На думку С.
Хантінгтона, автора теорії "зіткнення цивілізацій", постійне
зростання частки латиноамериканців у структурі населення
країни загрожує основам суспільства, яке склалося в США.
Наступною соціальною технологією роботи з мігрантами
виступає так звана "технологія відносної спільності". Дана
технологія спрямована на пошук та застосування на соціальній
практиці відносної спільності між мігрантами з метою їх
об'єднання та зниження ризику соціальних конфліктів. За
приклад береться те, що спільність мови поєднує вихідців з
Мексики, Аргентини, Домініканської Республіки, Куби.
Потрапляючи в такий район, як Маямі, вони можуть цілком
успішно працювати, володіючи тільки іспанською мовою. Це
район, де розташовані фірми, банки, лікарні, школи,
супермаркети, у яких використовується винятково іспанська
мова. Така ж картина спостерігається в пригородах Чикаго, де
ще в 70 – х роках минулого століття латинос складали всього
1% населення.
До сучасної соціальної технології роботи з мігрантами в
США слід віднести "технологію соціального плюралізму". Значна
кількість американських учених і суспільних діячів розділяють
260
точку зору С.Хантінгтона і вважають, що стати повноправними
членами американського суспільства мігранти зможуть тільки в
тому випадку, якщо вони або хоча б їхні діти перейдуть на
англійську мову, не будуть уникати змішаних шлюбів, засвоять
американські цінності і культуру. Однак існує й інша думка:
прагнути до повної асиміляції мігрантів зовсім не обов'язково,
вона в наші дні може поступитися місцем соціальному
плюралізму (або співіснувати з ним). Прихильники плюралізму
вважають, що немає рації стирати расові й етнічні кордони,
підтримуючи ситуацію "плавильного казана", яким раніше так
пишалися американці. Збереження расовими й етнічними
групами своїх традицій, релігії, мови піде на користь США,
зміцнить імідж світового лідера демократії, толерантності і
віротерпимості, латиноамериканців, китайців, арабів-мусульман,
вихідців із Середньої Азії. Але, якщо гостроту питання
культурної адаптації мігрантів в США можна оцінювати по-
різному, то необхідність соціальної адаптації заперечувати
неможливо. Саме тому, наступна соціальна технологія має
назву "технології соціальної адаптації при роботі з
мігрантами". Цією проблемою в США стурбовані як
федеральна, так і в ще більшій ступені місцева влада. Штати, де
концентруються великі маси мігрантів, несуть значні витрати на
створення шкіл, лікарень, доріг, поліції, і витрати ці часто значно
перевищують суму податків, що надходять від мігрантів у
бюджети штатів і в місцеві бюджети.
Незважаючи на те, що після початку соціальної реформи
(1996 р.) соціальна допомога легальним мігрантам (особливо в
перші роки їхнього перебування в країні) була різко скорочена, а
нелегальні мігранти ні на що, крім екстреної медичної допомоги,
розраховувати не можуть. Щорічно на місцевому, штатному і
федеральному рівнях мігранти одержують у виді пільг і
допомоги близько 25 млрд. дол. Діти усіх мігрантів – легальних і
нелегальних - мають право безкоштовно відвідувати школу й
одержувати допомогу у виді продуктових талонів. У деяких
штатах виплачуються і невеликі грошові допомоги багатодітним
родинам і матерям – одиночкам. Тому нелегальні мігранти, що в
основній своїй масі мають низьку кваліфікацію і бідні, є досить
серйозним навантаженням на бюджети місцевої влади. Слід
також зазначити, що місця компактного проживання
представників будь – якої етнічної групи стають і базою для
261
проживання земляків – нелегалів, яким громада допомагає
знайти житло, роботу, нерідко забезпечує фальшивими
документами (соціальними картами, правами водія).
В даний час для США основними проблемами у сфері
регулювання соціальної роботи та застосування соціальних
технологій при роботі з міграцією є забезпечення національної
безпеки і скорочення масштабів нелегального їх перебування на
території країни. Дані проблеми різко загострилися на початку
XXI століття, а після подій 11 вересня 2001 р. питання міграції
стали розглядатися у тісному зв'язку з проблемами національної
безпеки. Той факт, що серед мігрантів можуть виявитися особи,
які є загрозою для країни і її громадян, змусив керівництво США
посилити соціальну роботу серед нелегалів та провести
реформу органів, які займаються питаннями міграції. У
листопаді 2002 р. президент Дж. Буш підписав Закон про
внутрішню безпеку (Ноmеlапd Sесигіty Асі), на підставі якого
було створено нове Міністерство – Міністерство внутрішньої
безпеки (Dерагtmепt оf Ноmеlапd Sесurity). Після цього існуюча
раніше в рамках Міністерства юстиції (Dерагtmепt оf Justice)
Служба міграції і натуралізації (US Immigration and Naturalization
Services) була скасована, а в складі нового Міністерства вперше
в історії США була утворена єдина державна служба, яка
контролює прибуття в країну фізичних осіб і товарів та
складається із декількох самостійних підрозділів. Одним із них –
Служба громадянства й міграції (US Citizenship and Immigration
Services) – займається перевіркою всіх хто в'їжджає, стежить за
законністю їхнього перебування на території США, розглядає
заяви про зміну статусу або терміну перебування та проводить з
ними відповідними методами соціальну роботу.
Нелегальна міграція в США в сьогоденні – це досить
великий сегмент ринку праці, сегмент гнучкий, не обтяжений
ніякими бюрократичними процедурами і тому досить легко
реагує на зміни кон'юнктури. Відповідно до існуючих оцінок,
серед сільськогосподарських робітників нелегали складають
майже три чверті, у будівельній індустрії – 14%, у ресторанному
бізнесі – 10%. Американські фермери стверджують, що вони
будуть не в змозі зібрати врожай без залучення іноземної
робочої сили, і країні прийдеться імпортувати продовольство.
Про те, що бізнес зацікавлений у збереженні подібних
працівників, говорить і той факт, що роботодавці фактично
262
допомагають їм обійти закон, закриваючи очі на пропоновані
нелегалами при прийняті на роботу фальшиві карти
індивідуального соціального страхування (підроблені, належать
іншим особам). Але завдяки цьому нелегали стають платниками
податків. За період з 1986 по 2000 р. сума податків із
працівників, яка надійшла по фальшивим карткам Sосіаl Seсигіtу
сопtrіbutions, виросла з 7 млрд. до 49 млрд. доларів. При цьому
самі нелегали ніяких виплат з фонду соціального страхування
не отримують. Варто сказати, що всі спроби змусити
роботодавців відмовитися від наймання працівників, які не
мають відповідних документів, торпедуються в США дуже
успішно. В результаті страждають не тільки мігранти (доход яких
усе рівно набагато вище того, що вони могли б одержати у своїх
країнах), але знижується також рівень доходу, соціальної
захищеності, охорони праці у корінних жителів. З усіх завдань
реформування міграційної політики саме проблема нелегальної
наразі останнім часом у США стоїть особливо гостро. Одним із
методів соціальної роботи було запропоновано провести
"амністію" нелегалів, тобто надати право проживання в країні
тим, хто вже має місце роботи і не зробив ніяких злочинів. У
підсумку комплексний проект реформи так і не був прийнятий
законодавцями. Згоди удалося досягти лише в частині стосовно
заходів посилення прикордонного контролю. У травні 2007 р.
обговорення комплексної міграційної реформи в сенаті було
припинено. Очевидно, прийняття нового закону можливо не
раніше 2009 р. Таким чином, надзвичайно важлива і складна
проблема може стати предметом політичних інтересів і
політичних ігор, що не тільки не сприяють пошукам її вирішення,
але і гальмують їх.
Багаторічний досвід міграційної політики США та
застосування сучасних соціальних технологій при роботі з
мігрантами, свідчить про те, що їх розробка і проведення
повинні базуватися на обліку цілого ряду факторів і на аналізі
всіх можливих (короткострокових і довгострокових) наслідків
прийнятих рішень. Міграційна політика буде ефективною, якщо
вона сполучається із завданнями економічного і соціального
розвитку країни. Питання соціальної і правової захищеності
мігрантів повинні розглядатися як частина єдиного комплексу
проблем поряд з визначенням масштабів і професійно -
кваліфікаційною структурою міграції.