Кубіцький С. Історія соціальної роботи в зарубіжних країнах

Подождите немного. Документ загружается.

243

без того незначних допоміг і пільг, а через усунення однієї з

причин бідності - відсутність роботи у працездатних членів

незаможних родин.

Програма "Від допомоги до зарплати реалізується"

органами соціального захисту й органами служби зайнятості і

представляє два напрямки надання допомоги:

1. виплату сімейної допомоги з метою задоволення

насущних проблем незаможної родини;

2. надання набору послуг служби зайнятості й інших

установ соціальної сфери спрямованих на подолання бар'єрів,

що заважають працевлаштуванню.

Найважливішими відмінностями програми є комплексний

характер соціальної допомоги, диференціація обсягів допомоги

й послуг у залежності від індивідуальних потреб родини,

стимулювання трудової діяльності членів родини, взаємодія з

одержувачами допомоги на договірній основі та підтримка

родини в початковий період після працевлаштування

непрацюючих членів.

Основні задачі, що розв'язуються в рамках програми, такі:

- зниження глибини бідності незаможних родин;

- скорочення потреби родини в соціальній допомозі й вихід

її на самозабезпечення.

Технологія програми містить у собі ряд прийомів,

направлених на обґрунтування обсягу грошової допомоги й

послуг:

1. Розмір допомоги для кожної родини встановлюється

диференційовано в залежності від складу родини, її

середньодушового доходу і доводить цей дохід до визначеного

рівня (наприклад, 60% прожиткового мінімуму). Одержувачами

максимальних допоміг, як правило, є багатодітні родини з

мінімальними доходами (наприклад, які одержують тільки

допомоги на дітей). При розрахунку допомоги використовується

система сімейних коефіцієнтів, що дозволяє враховувати той

фактор, що середньодушові витрати зменшуються із зростанням

числа членів родини за рахунок використання предметів

колективного користування (холодильник, посуд тощо).

Конкретні коефіцієнти, що відповідають тому або іншому

чисельному складу родини, вибудувані на основі регресивної

шкали обліку загальносімейних доходів.

244

2. Допомога, що надається родині, призначається

індивідуально в залежності від положення й потреб родини.

Індивідуальний сімейний план комплексної соціальної допомоги

передбачає всі можливі види допомоги, що можуть у тому або

іншому ступені сприяти працевлаштуванню безробітних членів

родини. Насамперед, це - послуги служби зайнятості.

3. У родини, що бере участь у програмі, визначаються

зобов'язання по виконанню індивідуального сімейного плану

комплексної соціальної допомоги. Ці зобов'язання

закріплюються договором, що укладається з родиною. У випадку

порушення зобов'язань до родини застосовуються штрафні

санкції, диференційовані в залежності від числа й ступеня

тяжкості порушень, що також закріплені в договорі.

4. Працюючі по програмі фахівці органів соціального

захисту відслідковують виконання родиною своїх зобов'язань і

здійснюють міжвідомчу координацію при наданні родині

допомоги.

5. Термін участі родини в програмі обмежений (від 6 до 9

місяців).

6. У випадку працевлаштування безробітного члена

родини грошова допомога продовжує виплачуватися в

зменшеному розмірі протягом визначеного часу, забезпечуючи

стабільність переходу на самозабезпечення (за винятком

випадків, якщо при дуже "успішному" працевлаштуванні

середньодушовий доход родини не починав перевищувати

100% від прожиткового мінімуму). Наявність роботи в будь-

якому випадку збільшувало загальний дохід родини.

Заохочується збільшення трудового доходу - його зростання у

меншому ступені впливає на зниження розміру допомоги, чим

зростання соціальних доходів (допомог тощо).

Технологія активних програм сприяння зайнятості

населення "Від допомоги до зарплати" складається з наступних

етапів:

1. Адаптація дизайну програми до місцевих соціально-

економічних умов і можливостей місцевого бюджету, що

включала в себе:

- визначення значень параметрів програми: розрахункове

число учасників, максимальний розмір допомоги (залежить від

граничного значення частки прожиткового мінімуму), вимоги до

учасників програми (наприклад, наявність дітей, відсутність

245

другого житла і т.д.), види соціальних послуг, що надаються,

максимальний термін участі в програмі;

- визначення обсягу фінансових коштів, необхідних для

реалізації програми й порядку їхнього виділення;

- прийняття положення щодо програми та робочих

документів (форми заяви-декларації, договору з учасником

програми, договору про співробітництво між органами

соціального захисту й центрами зайнятості, інструкції для

фахівців органів соціального захисту тощо).

2. Проведення інформаційно-навчальних заходів,

спрямованих на інформування про програму різних відомств,

що будуть у ній задіяні, і навчання співробітників органів

соціального захисту порядкові роботи з програми.

3. Інформаційна кампанія з метою набору учасників:

- розміщення в районних комітетах соціального захисту

інформаційних повідомлень про програму, орієнтованих на

незаможні родини, що регулярно звертаються в органи

соціального захисту для одержання традиційних видів допомоги

(дитячі допомоги і т.д.);

- поширення в центрах зайнятості інформаційних

повідомлень про програму, орієнтованих на родини, члени яких

є безробітними і звертаються в пошуку роботи в службу

зайнятості;

- інформаційні публікації щодо програми в місцевій пресі

та у виступах представників органів соціального захисту в

електронних засобах масової інформації.

4. Реалізація програми та проведення моніторингу її

виконання з метою своєчасного вирішення виникаючих проблем

і внесення в дизайн програми необхідних змін.

Дана технологія "Від допомоги до зарплати" має шляхи для

удосконалення щодо зниження витрат на програму без значного

зниження її результативності, а саме:

1. Обмеження кола соціальних послуг, що надаються

учасникам програми, за рахунок виключення з їхнього числа тих,

котрі не прямо впливають на підвищення здатності учасників

шукати роботу.

2. Скорочення розміру допомоги, що виплачується після

працевлаштування учасникам програми.

3. Скорочення максимального терміну участі в програмі.

246

Але зауважимо, що ефективність технології "Від допомоги

до зарплати" пов'язана з рівнем заробітної плати. Якщо рівень

заробітної плати є низьким - це не дасть можливості сподіватися

на те, що такі технології зможуть реально виводити більшість

учасників із стану бідності – поки що вони здатні лише

знижувати глибину бідності малозабезпечених родин. Такі

технології також не можуть боротися з бідністю в масовому

масштабі, оскільки серед сьогоднішніх бідних досить значну

частину становлять працюючі бідні (наприклад, бюджетники).

Підвищення рівня заробітної плати – один із важливих чинників

ефективності та результативності технологій соціальної роботи

з бідними та малозабезпеченими.

Отже, сьогодні фактичні можливості технології активних

програм сприяння зайнятості населення – не вихід бідних та

малозабезпечених із стану бідності, а зниження глибини бідності

цієї категорії населення. Успіх програм залежить від наявності

робочих місць, рівня заробітної плати, доступності послуг,

необхідних для подолання бар'єрів, які заважають

працевлаштуванню, а також від рівня інших соціальних програм

у сфері підтримки малозабезпечених та бідних громадян.

Технологія взаємних зобов'язань "Соціальний контракт"

"Соціальний контракт" – технологія надання соціальної

допомоги, що активно використовується у Франції, США й інших

країнах та припускає договірні (контрактні) відносини в першу

чергу з непрацездатними громадянами з приводу взаємних

зобов'язань щодо виводу родини зі стану малозабезпеченої або

бідної. У Франції відповідний закон був прийнятий у 1988 р.

Устрій сучасного суспільства настільки ускладнюється, що

частина громадян виявляється нездатною адаптуватися до змін:

усе більше людей перестають бути його повноцінними членами.

У якийсь момент у Західній Європі, зокрема у Франції, почалася

робота із соціальної адаптації таких громадян, тому що втрата

суспільством своїх членів є марнотратством. Однак виявилося,

що із соціальної точки зору деякі люди взагалі не пристосовані

до взаємодії з інститутами сучасного суспільства. Практика

показала, що найбільш продуктивними є два напрямки роботи -

поліпшення системи працевлаштування та надання допомоги

окремим громадянам у їхній інтеграції в трудове життя (хоча

залишається вузький прошарок людей, що, незважаючи ні на

що, так ніколи і не зможуть повноцінно трудитися).

247

Одержувач соціальної допомоги (бенефіціар) – це людина,

котра у якийсь період свого життя виявилася в настільки

тяжкому становищі (відсутність грошей, неадекватне

поводження, розлучення, труднощі з житлом тощо), що не в

змозі самостійно прокормити себе і свою родину. Найчастіше

вона настільки подавлена, що не може боротися з труднощами.

В цей період і буває корисна допомога професійно навченого

соціального працівника.

Контракт соціальної адаптації – це договір про зустрічні

взаємні зобов'язання між одержувачем соціальної допомоги та

суспільством (в особі працівників соціальної сфери). Власне

кажучи, контракт є інструментом допомоги в процесі соціальної

адаптації людини. У ньому записано – що кожний з учасників

зобов'язується зробити для того, щоб перебороти кризову

ситуацію. При цьому поступово забезпечується усе більша

самостійність людини, що бідує, (і його родини, якщо така є).

Програма соціальної адаптації – комплекс заходів (які

розробляються при участі або підтримці місцевого

співтовариства), спрямованих на соціальну адаптацію жителів

саме даної території. Програма, що включає розділ оцінки та

контролю результатів, повинна бути затверджена місцевими

органами влади (у Франції – це прерогатива депутатів місцевої

ради).

План проведення робіт – "тимчасовий розклад" заходів, що

входять у програму інтеграції в активне життя/адаптації.

Соціальними працівниками, що опікують бенефіціара, є

фахівці у сфері соціального консультаційного супроводу особи

або групи осіб, що зіткнулися з важкими життєвими

обставинами. Вони застосовують багатопланові методики, що

базуються на використанні знань в області юриспруденції,

психології, соціології і т.д. Соціальні працівники покликані

"запускати" процес, що веде до зміни положення бенефіціара.

Поняття "інтеграція" в активне життя, що виникло в

Західній Європі, ґрунтується на ідеї, відповідно до якої

демократичне суспільство не може допустити необов'язковості

виконання загальної для всіх системи правил.

Однак надання різних видів допомоги необхідно строго

дозувати, щоб не дозволяти людям зловживати послугами

організацій соціальної солідарності, коли існує можливість

248

одержання інших видів підтримки – з боку членів родини, друзів.

Не можна допустити перетворення людини в утриманця.

Таким чином, щоб зробити технологію інтеграції в активне

життя більш ефективною, необхідно організовувати роботу у

двох напрямках – активне працевлаштування; індивідуальна

робота з конкретними особами для залучення останніх (у силу

їхніх можливостей) до праці.

Не повинен залишатися в тіні і психологічний аспект

розглянутої діяльності: робота з інтеграції людини в активне

життя/адаптації повинна бути націлена на задоволення

особистих устремлінь конкретної особи.

Важливо, щоб різні партнерські організації діяли спільно,

здійснюючи консультаційний супровід людини, сприяючи

поступовому досягненню нею матеріальної незалежності.

Аналіз світового досвіду впровадження сучасних

соціальних технологій роботи з бідними та малозабезпеченими

показав, що орієнтиром соціальної політики повинне бути не

вирівнювання рівня життя всіх соціальних верств й груп, а

створення рівних можливостей для формування гідного рівня та

якості життя будь-якому працездатному й працюючому

соціальному суб'єктові. Організація соціальної підтримки даних

верств населення повинна вирішуватися з дотриманням

наступних принципів:

1. Конкретність та адресність надання соціальної допомоги,

тобто, допомога з боку держави повинна надаватися,

насамперед, тим людям, хто за об'єктивними показниками не в

змозі вирішити свої матеріальні проблеми самостійно. Якщо ж

соціальна допомога буде надаватися усім без винятку, то

замість боротьби з бідністю суспільство й держава будуть до неї

заохочувати та субсидіювати її.

2. Своєчасність та вірогідність необхідної інформації щодо

соціального та матеріального становища різних соціальних груп.

Адже, як відомо, бідність багато в чому є результатом

суб'єктивних оцінок, для коректування яких і необхідна подібна

інформація.

3. Опора на власні сили, створення в суспільстві умов, при

яких людина зможе самостійно забезпечити собі бажаний рівень

матеріального благополуччя.

4. Рівність інтересів усіх груп населення. Надання

соціальної підтримки й допомоги одним соціальним групам не

249

повинне ущемляти інтереси інших груп, верств та об'єднань.

Так, економічні пільги, допомоги і виплати, спрямовані на певні

категорії населення, не повинні здійснюватися за рахунок

скорочення або затримки відповідних виплат іншим (зарплат,

пенсій, премій і ін.).

Реалізація цих принципів на практиці дозволяє сформувати

ефективну систему соціальної підтримки бідних та

малозабезпечених верств населення. Отже, формування,

розвиток та впровадження сучасних соціальних технологій в

Україні дозволить не тільки розширити сферу соціального

захисту, але виконає важливу роль у справі гармонізації системи

соціальних відносин у суспільстві, подолання соціального

негативізму та зміцнення соціальної стабільності.

Зміст

10.4. Соціальне обслуговування мігрантів та біженців

В сучасному світі міграційні процеси - багатогранне явище,

яке впливає на всі сторони розвитку суспільства: економіку,

політику, демографію, національні відносини, ідеологію, релігію,

національну ідентичність. Значна кількість розвинених країн, які

зіштовхнулися з даним явищем значно раніше, наразі вголос

заявляють про те, що легальна і нелегальна міграції та біженці у

великих масштабах становить загрозу не лише національній

безпеці держави, але й її елементу – соціальній безпеці.

Відповідно цьому, потребує вивчення світового досвіду

застосування сучасних соціальних технологій та методів роботи

з даними категоріями людей для запобігання негативних явищ у

соціальній сфері нашої держави. В сьогоденні дослідження

світового досвіду щодо запровадження сучасних соціальних

технологій та методів роботи з мігрантами та біженцями є вкрай

актуальною проблемою. Адже, в будь - якому випадку це люди,

які в силу різних причин опинилися чи можуть опинитися на

Україні і з якими відповідним відомствам потрібно працювати з

метою запобігання негативним наслідкам в соціальній,

економічній, демографічній та інших сферах нашої держави.

Для наукового аналізу проблем пов'язаних із

застосуванням сучасних соціальних технологій при роботі з

біженцями та мігрантами слід зупинитися на досвіді ряду

держав світу, а саме: Російська Федерація; Сполучені Штати

Америки; Європейський Союз.

250

Російська Федерація. Міграція населення – одна із

складових соціально-економічного розвитку Російської

Федерації (далі РФ), а міграційна політика займає вагоме місце

в її соціальній політиці. Ефективна міграційна політика для РФ з

її величезною територією, значними природними багатствами,

розташованими в основному в північних і східних регіонах, з

обмеженими трудовими ресурсами, великою територіальною

різницею в соціально-економічному розвитку є в сьогоденні

досить актуальним завданням та державною проблемою. Крім

того, міграційні процеси та зростання біженців у зв'язку із

подіями на Кавказі впливають на політичну обстановку,

демографічну ситуацію і національну безпеку. Вивчення

наукової літератури російських авторів присвяченої міграції,

свідчить про те, що з початку 90-х рр. вийшов ряд

спеціалізованих робіт щодо міграційної проблематики, які

відбивають кардинальні соціальні та політичні зміни, що мали

місце до і після розпаду Радянського Союзу. Необхідно

підкреслити, що більшість робіт носить яскраво виражену

етнічну спрямованість. В роботах останнього десятиліття значне

місце було приділено проблемі соціокультурній адаптації в

етнічному або іншому середовищі. Крім того широко

висвітлюється проблема міграції й у періодичній літературі. Так,

соціально-психологічні аспекти положення росіян у країнах

ближнього зарубіжжя досліджується Н. М. Лебедєвою; вплив

міграційних процесів на міжнаціональні відносини – Р. А.

Костіним; питання соціальної адаптації змушених мігрантів

розкриває В. С. Айрапетов. Потрібно зазначити, що специфіка

міграційної проблеми для Росії та застосування сучасних

соціальних технологій при роботі з ними полягає в тому, що всі

основні міграційні потоки, навіть соціально-економічна міграція,

носять вимушений характер. Соціальна робота як вид

професійної діяльності базується на наданні багатопланової

допомоги нужденним людям. Вона здійснюється на основі

законодавства, яке змінюється та удосконалюється. Соціальна

робота в цьому значенні застосовуються у всіх сферах

суспільства, там, де виникає необхідність у соціальній підтримці

людини.

В РФ вважається, що міграція населення - процес

переселення людей, які перетинають кордони тих або інших

територій зі зміною місця проживання назавжди або на тривалий

251

термін. Міграція є однією із найважливіших проблем

народонаселення і розглядається не тільки як просте механічне

пересування людей, а як складний суспільний процес, що

торкається практично усіх сторін соціально-економічного життя.

Вона зіграла видатну роль в історії людства, з нею пов'язані

процеси заселення, господарського освоєння землі, розвитку

продуктивних сил, утворення і змішування рас, мов і народів.

Міграцію населення розглядають у вузькому і широкому змісті

слова. У вузькому змісті, міграція населення є закінчений вид

територіального переміщення, що завершується зміною

постійного місця проживання, тобто в буквальному значенні

означає "переселення". Міграція населення в широкому значенні

цього слова – будь-яке територіальне переміщення, що

відбувається між різними населеними пунктами однієї або

декількох адміністративно-територіальних одиниць, незалежно

від тривалості регулярності і цільової спрямованості.

Для активної роботи з мігрантами в РФ міграцію

класифікують за певними параметрами, а саме: в залежності від

характеру пересічених кордонів розрізняють зовнішню і

внутрішню міграцію населення; за тимчасовими ознаками її

поділяють на постійну (безповоротну), тимчасову, сезонну і

маятникову. Важливе значення має класифікація міграції за

причинами її походження. Серед головних причин міграції

населення варто згадати економічні і соціальні, які часто важко

розділити (переселення в пошуках вільних

сільськогосподарських земель, роботи, більш високих доходів,

переселення з метою зміни способу життя – сільського на

міське, придбання більш високого соціального статусу). Чималу

роль відіграють також політичні (втеча від політичних

переслідувань, расових, релігійних утисків, репатріація у зв'язку

зі зміною політичних умов або державних кордонів), військові

(евакуація і реевакуація, депортація) та інші причини. За

формами організації, міграція поділяється на суспільно-

організовану, яка здійснюється за участю державних або

суспільних органів і з їхньою економічною допомогою, і

неорганізовану, яка створюється силами і засобами самих

мігрантів без матеріальної або організаційної допомоги з боку

будь яких установ.

У певних пострадянських умовах ще однією важливою

особливістю змушених міграцій стало їхнє етнічне підґрунтя, що

252

дозволило деяким учених висунути термін "етнічна міграція" у

противагу усе ще розповсюдженим трактуванням

пострадянських міграцій як економічних. В сучасній Росії

законодавчо визначені два поняття змушених мігрантів, а саме:

біженці, змушені переселенці. Поняття статусу біженця не

завжди знаходить ясне розуміння серед самих біженців. Людям,

які втікали зі своєї країни, непросто осягнути ті процедури, які

вони повинні виконувати, щоб уникнути висилки назад. В РФ

може статися, що особи, які клопочуть про визнання їх як

біженців, не в змозі аргументовано довести, що в них є "цілком

обґрунтовані побоювання переслідування", однак у випадку

свого повернення у свою країну, вони виявляються в небезпеці

внаслідок названих вище причин. Такі особи також можуть бути

визнані як біженці у більш широкому змісті, на різницю від того

визначення яке трактується законом. Неоднорідність біженців

припускає розподіл їх на наступні групи: біженці тимчасові,

транзитні, які можуть повернутися в місця колишнього

проживання; біженці безповоротні, які практично поселяються

на території Росії. Весь комплекс правового регулювання

економічних, соціальних і правових гарантій захисту і прав

біженців у Росії регламентований Законом Російської Федерації

"Про біженців".

Для вирішення проблем, пов'язаних із припиненням

незаконної міграції, Указом Президента Російської Федерації

визначені заходи для створення системи міграційного контролю.

Цей державний інститут, який вперше створений в Росії повинен

забезпечити проведення міграційної політики, яка відповідає

інтересам держави, а також захист прав і інтересів громадян

Російської Федерації, іноземних громадян і осіб без

громадянства у вирішенні питань, що стосуються виїзду з країни

і в'їзду в країну, вибору місця проживання.

Щодо соціальної роботи та застосування сучасних

соціальних технологій при роботі з мігрантами та біженцями в

РФ, то потрібно зазначити, що соціальна робота із змушеними

переселенцями, біженцями на території РФ здійснюється

відповідно до російського законодавства. Функції по наданню

соціальної допомоги, наданню соціальних гарантій мігрантові на

новому місці проживання розподілені між декількома

відомствами, що породжує проблему їх взаємодії. На органи

виконавчої влади РФ, та її суб'єктів й органи місцевого