Кравчук С.О., Шонін В.О., Основи компютерної техніки

Подождите немного. Документ загружается.

- Frame Relay - розвиток технології X.25 для сучасних високошвидкісних каналів

зв'язку;

- ISDN - цифрова мережа з інтегрованим обслуговуванням (Integrated Services Digital

Network), призначена для передавання будь-яких типів даних;

-ATM - асинхронний режим передавання (Asynchronous Transfer Mode), що поєднує

переваги режимів комутації каналів та комутації пакетів і призначений для вико-

ристання як у глобальних, так і в локальних мережах;

- TCP/IP - нижні рівні (мережевий, міжмережевий і транспортний) мережі Internet

(ці рівні можна використовувати як у глобальних, так і в локальних мережах).

Однак останнім часом функції глобальної мережі, що належать до верхніх рівнів

протоколів, стали відігравати помітну роль у комп'ютерних мережах. Це пов'язано пе-

редусім із найпоширенішою мережею Internet.

Ці інформаційні (а не транспортні) послуги надаються не тільки домашнім ко-

ристувачам, але й співробітникам підприємств, що користуються професійною ін-

формацією, яка публікується іншими підприємствами в Internet, у своїй повсякден-

ній діяльності.

5.3.4. Структура й основні компоненти глобальних мереж

Типовий приклад структури глобальної комп'ютерної мережі показано на

рис. 5.14.

Мережа будується на основі виділених каналів зв'язку, що з'єднують комутато-

ри глобальної мережі між собою. Комутатори називають також центрами комутації

пакетів, тобто вони є комутаторами пакетів, що у різних технологіях глобальних ме-

реж можуть мати й інші назви - кадри (frames), комірки (cells). Як і в технологіях

локальних мереж принципової відмінності між цими одиницями даних немає, однак

у деяких технологіях є традиційні назви, що до того ж часто відображають специфіку

оброблення пакетів.

Комутатори встановлюються в тих географічних пунктах, у яких потрібне відга-

луження або злиття потоків даних кінцевих абонентів чи магістральних каналів, що

переносять дані багатьох абонентів. Вибір місць розташування комутаторів визнача-

ється багатьма чинниками: можливістю обслуговування комутаторів кваліфікованим

персоналом, наявністю виділених каналів зв'язку в цьому пункті, надійністю мережі,

обумовленої надлишковими зв'язками між комутаторами.

Абоненти мережі підключаються до комутаторів також за допомогою виділених

каналів зв'язку. Ці канали зв'язку мають нижчу пропускну здатність, ніж магі-

стральні канали, що з'єднують комутатори, інакше мережа не справлялася б з пото-

ками даних своїх численних користувачів. Для підключення кінцевих користувачів

використовуються комутовані канали, тобто канали телефонних мереж, хоча в тако-

му разі якість транспортних послуг зазвичай погіршується. Принципово заміна ви-

діленого каналу на комутований нічого не змінює, але вносяться додаткові затримки,

відмови і розриви каналу, спричинені мережею з комутацією каналів, що у такому

випадку стає проміжною ланкою між користувачем і мережею з комутацією пакетів.

Крім того, в аналогових телефонних мережах канал має низьку якість через високий

рівень шумів.

331

Магістральна чи опорна мережа

(backbone)

©С

Рис. 5.14. Приклад структури глобальної мережі: S (switch) - комутатори; DCE (Data Circuit

Exchange) - кінцеве устаткування мережі; С (computer) - комп'ютер;

R (router) - маршрутизатор; М (multiplexer) - мультиплексор; LAN (Local Network Area) -

локальна мережа; PBX (Public Branch eXchange) - офісна автоматична телефонна станція

Основні типи кінцевих вузлів глобальної мережі: окремі комп'ютери, локальні ме-

режі, маршрутизатори і мультиплексори, що використовуються для одночасного пере-

давання по комп'ютерній мережі даних і голосу (чи зображення). Локальна мережа

відділена від глобальної маршрутизатором чи вилученим мостом (на рис 5.14 не по-

казано) . Тому для глобальної мережі локальна мережа представлена єдиним пристроєм

DTE - портом маршрутизатора чи моста.

Мультиплексори «голос-дані» призначені для об'єднання в межах однієї територі-

альної мережі комп'ютерного і голосового трафіків. Оскільки розглянута глобальна

мережа передає дані у вигляді пакетів, то мультиплексори «голос-дані», що працю-

ють в мережі цього типу, упаковують голосову інформацію в кадри чи пакети тери-

торіальної мережі і передають їх найближчому комутатору точно так, як і будь-який

кінцевий вузол глобальної мережі (міст чи маршрутизатор). Голосові дані спрямо-

вуються в офісну телефонну станцію, а комп'ютерні дані надходять через маршрути-

затор у локальну мережу. Часто модуль мультиплексора «голос-дані» вбудовується

в маршрутизатор. Для передавання голосу найбільшою мірою підходять технології,

що працюють з попереднім резервуванням смуги пропускання для з'єднання або-

нентів, - Frame Relay і ATM.

Оскільки кінцеві вузли глобальної мережі мають передавати дані по каналу зв'язку

визначеного стандарту, то кожний пристрій типу DTE потрібно оснастити пристроєм

типу DCE, що забезпечує потрібний протокол фізичного рівня цього каналу. Залежно

332

від типу каналу для зв'язку з каналами глобальних мереж використовуються DCE двох

основних типів:

1) модеми для роботи по аналогових виділених і комутованих каналах;

2) пристрої для роботи по цифрових виділених і комутованих каналах.

Пристрої DTE і DCE узагальнено називають устаткуванням, розміщеним на терито-

рії абонента глобальної мережі Customer Premises Equipment (CPE).

Якщо підприємство не має своєї територіальної мережі, а користується послу-

гами суспільної мережі, то внутрішня структура цієї мережі його не цікавить. Для

абонента суспільної мережі головне - це надані мережею послуги і чітке визначен-

ня інтерфейсу взаємодії з мережею, щоб його кінцеве устаткування і програмне за-

безпечення коректно сполучалися з відповідним устаткуванням і програмним за-

безпеченням суспільної мережі.

у глобальній мережі діє зазвичай строго описаний і стандартизований інтерфейс «ко-

ристувач-мережа» (User-to-Network Interface, UNI). Це потрібно для того, щоб користувачі

могли підключатися до мережі за допомогою комунікаційного устаткування будь-якого ви-

робника, що дотримує стандарт UNI цієї технології (наприклад, Frame Relay).

Протоколи взаємодії комутаторів усередині глобальної мережі, названі інтерфейсом

«мережа-мережа» (Network-to-Network Interface, NNI), стандартизуються не завжди.

Вважається, що організація, яка створює глобальну мережу, повинна вільно діяти щодо

самостійного вирішення взаємодії внутрішніх вузлів мережі між собою. У зв'язку з цим

внутрішній інтерфейс у разі його стандартизації називають «мережа-мережа», а не «ко-

мутатор-комутатор», виокремлюючи той факт, що його треба використовувати переду-

сім для взаємодії двох територіальних мереж різних операторів. Проте якщо стандарт

NNI діючий, то відповідно до нього зазвичай організовується взаємодія всіх комутато-

рів мережі, а не тільки примежових.

5.3.5. Глобальні мережі Х.25 і Internet

Стандарт Х.25, формально названий Рекомендацією Х.25 ITU-TSS {International Tele-

communications Union - Technical Standardization Sector - Міжнародний союз телекому-

нікацій - Сектор технічної стандартизації), призначено для використання в глобальних

телефонних мережах передавання даних у режимі комутації пакетів і є реалізацією трьох

нижніх рівнів еталонної моделі OSI: фізичного, канального і мережевого.

У мережі комутації пакетів з протоколу Х.25 DTE підключаються до DCE, що,

у свою чергу, підключені до PSE - пристроїв пакетної комутації {Packet Switching

Exchanges).

З'єднання «точка-точка між DTE у мережі Х.25 виконується за допомогою двонаправ-

леного зв'язку, названого віртуальним каналом. Віртуальний канал дозволяє організову-

вати постійний зв'язок між вузлами мережі через будь-яку кількість проміжних вузлів без

закріплення фізичних ресурсів передавального середовища за цим каналом.

Рекомендація Х.25 на мережевому рівні забезпечує три основні режими:

- постійний віртуальний канал, аналогічний орендованій (виділеній) телефонній

лінії;

- комутований віртуальний канал, аналогічний телефоній лінії, що комутується (лінії

з набором номера);

333

- виклик зі швидким вибором, використовуваний для обміну невеликими обсягами

даних.

Натепер розроблено протоколи для всіх рівнів моделі OSI, однак найбільшого поши-

рення у світі набули мережі не за протоколом Х.25, а мережі за протоколами Internet,

оскільки:

- їх спеціально створено для неоднорідних мереж і вони однаково добре працюють

як у локальних, так і в глобальних мережах;

- їх пе орієнтовано на конкретну комп'ютерну платформу чи па операційне середови-

ще (хоча є їх реалізації для всіх поширених на цей час операційних середовищ);

- існує документація на всі функції і протоколи (на відміну від протоколів OSI,

які розроблено ISO.

Із протоколів мережі Internet найвідоміші такі: TCP - протокол керування пе-

редаванням даними {Transmission Control Protocol); IP - міжмережевий протокол

{Internet Protocol). За іменами цих протоколів іноді всі протоколи Internet назива-

ють протоколами TCP/IP, хоча сім'я включає протоколи, що реалізують функції

всіх рівнів моделі OSI.

Оскільки протоколи Internet почали розробляти до появи еталонної моделі OSI, архі-

тектура Internet істотно відрізняється від цієї моделі (хоча функції, виконувані еталон-

ною моделлю OSI і протоколами Internet, однакові) і містить чотири рівні:

1) мережевий, що відповідає фізичному і канальному рівням моделі OSI і призна- |

чений для приймання пакетів та їх передавання через фізичну мережу; |

2) міжмережевий, що керує обміном повідомленнями між абонентами і за своїми

функціями відповідає мережевому рівню еталонної моделі OSI (основним протоколом

цього рівня є протокол IP);

3) транспортний, що відповідає однойменному рівню моделі OSI та організовує об-

мін повідомленнями між різними прикладними процесами (основним протоколом цьо-

го рівня є протокол TCP); '

4) прикладний, що відповідає трьом верхнім рівням моделі OSI (сеансовому, подан-

ням і прикладному) і забезпечує розв'язання прикладних задач користувачів. ,

Для мереж Internet розроблено безліч програм прикладного рівня для таких основ-

них прикладних задач: >

- електронної пошти - обміну «електронними листами» між користувачами;

- доступу до файлів на іншому комп'ютері, що входить у мережу, і приймання-пере-

давання файлів з мережевих комп'ютерів;

- термінального доступу, тобто підключення дисплея комп'ютера користувача як од- ^

ного з терміналів іншого комп'ютера, що входить у мережу;

- керування функціонуванням мережі. ^

Однак найпоширеніша технологія Internet - це технологія P^WW (всесвітня «па-

вутина» - World-Wide Web). Ця технологія, що являє собою систему для роботи з

гіпертекстом, - найпотужішний засіб доступу до потрібної інформації. Гіпертекст

з'єднує різні документи на основі заздалегідь заданого набору слів. Наприклад,

коли в тексті трапляється нове слово чи поняття, система, що працює з гіпертекстом,

дає змогу перейти до іншого документа, у якому це слово чи поняття розглядається

більш докладно. Документи в гіпертекстовому вигляді зберігаються у Web-cepeepax.

334

Засоби Web-сервера дозволяють створювати і модифікувати гіпертекстові дані -

Web-сторінки й організовувати посилання на Web-сторінки, розміщені на інших

Web-серверах. Для доступу користувачів до Web-сторінок у мережі Internet вико-

ристовуються спеціальні програми перегляду (Web-переглядачі чи Web-браузери),

найпоширеніші з яких тепер Microsoft Internet Explorer. Система WWW - це система

з великими потенційними можливостями, що постійно розвивається.

Інформаційні послуги Internet вплинули на традиційні способи доступу до поділю-

ваних ресурсів, що протягом багатьох років використовуються в локальних мережах.

Появився спеціальний термін intranet, що застосовується в тих випадках, коли техно-

логії Internet переносяться в корпоративну мережу.

5.3.6. Взаємодія між мережами

Як видно з попереднього розгляду, у різних мережах використовуються різні протоко-

ли і стандарти міжкомп'ютерної взаємодії. Хоча тепер робляться спроби створення єдиної

системи протоколів і стандартів та об'єднання (на основі технології асинхронного режиму

передавання - ATM) нижніх рівнів глобальних, локальних і міських мереж та використан-

ня на верхніх рівнях протоколів Internet, однак міжкомп'ютерна взаємодія розвивається на

основі концепції інтермережі, тобто мережі, що складається з різних фізично автономних

мереж. Для користувачів будь-якої підмережі інтермережа забезпечує доступ до ресурсів

усіх підмереж, що входять у цю мережу. Водночас у підмережі, що інтегрується, може збе-

рігатися високий ступінь адміністративної автономності, зокрема захист інформації цієї

підмережі від несанкціонованого доступу і можливість самостійного розвитку.

Для окремих мереж чи підмереж загальної інтермережі можна застосовувати різні

телекомунікаційні технології та вже сформовані процедури керування й обміну дани-

ми. Інтеграція підмереж досягається вмиканням у кожну підмережу додаткових міжме-

режевих пристроїв: повторювачів (repeaters), мостів (bridges), маршрутизаторів (rout-

ers), мостів-маршрутизаторів (bridges/routers чи brouters) і шлюзів (gateways).

Повторювачі з'єднують мережі чи сегменти мереж з однаковою реалізацією першо-

го (фізичного) рівня еталонної моделі OSI. Повторювачі просто підсилюють передані

сигнали, тому їх головне завдання - збільшення довжини сегмента мережі. Повторюва-

чі використовують також для зв'язку сегментів з різними типами передавального сере-

довища, наприклад, кабельного і волоконно-оптичного каналів зв'язку.

Мости функціонують у мережах з однаковою реалізацією другого (канального) рів-

ня еталонної моделі OSI. Вони не тільки передають кадри з однієї мережі в іншу, але

й підтримують протоколи керування потоком даних, оброблення помилок, адресації

і технології доступу до передавального середовища. Мости також можуть служити філь-

тром між мережами, відслідковуючи адреси переданих кадрів і пропускаючи в іншу

мережу тільки кадри, адресати яких знаходяться в цій мережі. Мости використовують,

наприклад, для зв'язку двох локальних мереж, розміщених у різних місцях за допо-

могою телефонної лінії (комутованої чи виділеної), чи радіоканалів (наприклад. Radio

Ethernet). При цьому для користувача ці мережі виступають як одна єдина мережа

(хоча швидкість обміну даними між мережами буде значно нижча, ніж у локальних

мережах). Мости зазвичай реалізуються апаратно у вигляді окремих пристроїв.

Маршрутизатори виконують свої функції на третьому (мережевому) рівні еталон-

ної моделі OSI, тобто передають пакети між мережами. Крім функцій мостів, вони вико-

335

нують основну функцію - вибирають за визначеним алгоритмом маршрут подальшого

проходження переданих через них пакетів мережі.

Алгоритми маршрутизації можуть бути всілякими: від відносно простих до дуже

складних (наприклад, для запобігання зацикленню маршруту). Усі алгоритми марш-

рутизації поділяють на два великі класи: статичні та динамічні. Статичні алгоритми,

як випливає з їх назви, жорстко задають маршрути проходження повідомлень незалеж-

но від стану мережі. Динамічні алгоритми маршрутизації генерують маршрути пакетів

залежно від інтенсивності обміну між вузлами мережі та зміни конфігурації мережі

(наприклад, у разі відмови каналів зв'язку чи вимкнення вузлів).

Маршрутизатори можна реалізовувати як у вигляді окремого пристрою (напри-

клад, маршрутизатори Cisco Routers фірми Cisco), так і бути програмно реалізованими

в комп'ютері.

Мости-маршрутизатори - це пристрої, ш;о дозволяють поєднувати переваги як мос-

тів, так і маршрутизаторів. Міст-маршрутизатор реалізує повні функції маршрутизації

для одного чи декількох протоколів і діє як міст для всіх інших протоколів, що дозволяє

обслуговувати протоколи, що не маршрутизуються, тобто протоколи, які не мають ме-

режевого рівня.

Для підвищення швидкості передавання інформації з міжмережевого з'єднання ба-

гато мостів і маршрутизаторів використовують ті чи ті алгоритми ущільнення, реалізо-

вані як апаратно, так і програмно; ущільнення даних може дати істотний виграш для

низькошвидкісних чи дуже навантажених каналів зв'язку. Для високошвидкісних ка-

налів реалізація функції ущільнення може бути вигідною тільки в тому випадку, якщо

швидкість ущільнення даних більша від швидкості передавання неущільнених даних.

Пристрої, що з'єднують мережі від четвертого до сьомого рівнів, мають загальну на-

зву - шлюзи. Шлюзи реалізуються програмно на комп'ютерах. Прикладом може слу-

жити шлюз, що перетворює листи електронної пошти за протоколом Х.400 у мережі

Х.25 у листи за простим протоколом передавання пошти - SMTP [Simple Mail Transfer

Protocol) у мережі Internet.

5.3.7. Модеми

Під час роботи з аналоговими телефонними лініями зв'язку як для з'єднання двох

комп'ютерів, так і для підключення до глобальних мереж основним пристроєм спря-

ження каналу зв'язку з комп'ютером є модем.

Дані по телефонній лінії передаються у вигляді аналогового, тобто невпинно змі-

нюваного, сигналу. Однак дані всередині комп'ютера передаються в дискретній формі.

Тому основна функція модема - це перетворення дискретного сигналу, що надходить

з комп'ютера, в аналогову форму (модуляція), і обернене перетворення (демодуляція).

Від перших мовних складів, виконуваних модемом функцій, і походить назва цього

пристрою.

Для модема потрібний, з одного боку, набір правил (стандартів) для взаємодії його

з комп'ютером, а з другого - набір протоколів для взаємодії з іншим модемом.

Зі стандартів на інтерфейс модем-комп'ютер найвідомішим є RS-232C (описаний

під час розгляду послідовного порту комп'ютера).

Інтерфейс RS-449A розроблено для передавання даних на більш далекі відстані

та вищі швидкості, ніж забезпечує RS-232C (залежно від відстані - від 10 Мбіт/с

до 1 кбіт/с). Він має 37-контактний та додатковий 9-контактний розніми для допо-

міжного каналу зв'язку.

336

Для взаємодії модем-модем у процесі реалізації фізичного рівня використовуються

стандарти серії V, розроблені і супроводжувані ITU-TSS.

Стандарти серії V поділяють на три групи таких стандартів:

1) визначення швидкості передавання даних і методу кодування;

2) виправлення помилок;

3) уп^ільнення даних.

Ці стандарти визначають роботу модемів як для виділених, так і для комутованих

ліній. Модеми можна також класифікувати залежно від того, які режими роботи вони

підтримують (асинхронний, синхронний чи ці обидва режими) та до якого кінця (чоти-

рипровідного чи двопровідного) їх можна підключати.

Стандарти V.22 (600 і 1200 біт/с) і V.22bis (1200 і 2400 біт/с), V.32 (до 9600 біт/с)

і V.32bis (до 14400 біт/с) використовуються здебільшого для старих модемів.

Для зв'язку між факсимільними апаратами та ПК у режимі емуляції факсимільного

апарата використовують стандарти V.27ter (до 4800 біт/с) і V.29 (до 9600 біт/с). Мо-

деми, що забезпечують стандарти V.27ter і V.29, називають факс-модемами (зазвичай

факс-модеми підтримують також інші стандарти серії V).

Прийнятий 1994 р. стандарт V.34 дозволяє модемам обмінюватися даними зі швид-

кістю 28800 біт/с. Стандарт V.34 розроблявся для передавання інформації з каналів

будь-якої якості. Особливість стандарту полягає у процедурі динамічної адаптації (при-

стосування) до змін характеристик каналу під час обміну інформацією. Адаптація здій-

снюється в ході сеансу зв'язку без припинення та порушення встановленого з'єднання.

Принципи адаптивного настроювання до параметрів лінії розвинуто в стандарті V.34+

як варіант стандарту V.34. Стандарт V.34-I- дозволив трохи підвищити швидкість переда-

вання данцх (до 33600 біт/с) за рахунок удосконалення методу кодування.

Новий модемний стандарт V.90 - це технологія, спрямована на забезпечення недо-

рогого і швидкого способу доступу користувачів до провайдерів послуг. Цей стандарт за-

безпечує асиметричний обмін даними: зі швидкостями 56 кбіт/с з мережі і ЗО...40 кбіт/с

у мережу. Стандарт поєднаний зі стандартом V.34+.

Основна ідея технології асиметричних модемів така. Часто єдина аналогова ланка

сучасних телефонних мереж з'єднана із сервером вилученого доступу - це телефонна

пара, що зв'язує модем комп'ютера з комутатором телефонної станції. Цей канал опти-

мізований для передавання мовних сигналів: максимальна швидкість передавання да-

них визначається з умови граничнодопустимого співвідношення між шумами фізичної

лінії передавання і похибкою дискретизації звукового сигналу під час його цифруван-

ня. Ця похибка задається стандартом V.34+ і дорівнює 33,6 кбіт/с.

Однак наведені міркування справедливі тільки для одного напряму передавання да-

них - від аналогового модема до телефонної станції. Саме на цій ділянці виконується ана-

лого-цифрове перетворення, що вносить похибку квантування. Ця похибка додається до

інших завад лінії й обмежує швидкість передавання до 33,6 кбіт/с. Обернене ж цифро-

аналогове перетворення не вносить додаткового шуму, що уможливлює збільшення швид-

кості передавання від телефонної станції до модема користувача до 56 кбіт/с.

Перевагою нової технології є те, що для її впровадження не потрібно вносити будь-

які зміни в устаткування телефонної станції - треба лише замінити програму в цифро-

вих модемах постачальника послуг, а також завантажити в користувацький модем нову

програму або замінити мікросхему пам'яті залежно від моделі та виробника.

Стандарти V.35, V.36 і V.37 підтримують високошвидкісне передавання даних

(до 1,5...2 Мбіт/с) широкосмуговими каналами зв'язку (фізичними лініями).

337

Для модемів, що працюють з DTE по асинхронному інтерфейсу, комітет ITU-TSS

розробив протокол коректування помилок V.42. До його прийняття в модемах, що пра-

цюють по асинхронному інтерфейсу, коректування помилок виконувалося за протоко-

лами фірми Місгосот - одного із лідерів у сфері модемних технологій.

MNP - мережеві протоколи Місгосот (Місгосот Network Protocols) розробила фірма Мі-

сгосот для модемів, які вона випускає, і тепер є стандартом де-факто. Фірма визначила 10

класів протоколів (MNP1-10). Найчастіше використовують протоколи MNP4 і MNP5.

Протокол MNP класу 4 (MNP4), названий також протоколом адаптивного складан-

ня, для збільшення пропускної здатності каналу створює по чистому каналу пакети ве-

ликої довжини. Якщо під час аналізу процесу передавання виявлятиметься збільшен-

ня частоти помилок, довжина пакета зменшуватиметься.

У стандарті V.42 основним є інший протокол - протокол доступу до каналу зв'язку

для модемів LAP-M (Link Access Protocol for Modems). Однак стандарт V.42 підтримує

і протокол MNP 4, тому модеми, що відповідають рекомендації V.42, дозволяють уста-

новлювати без помилок зв'язок з будь-яким модемом, що підтримує цей стандарт, а та-

кож з будь-яким MNP-сумісним модемом.

Майже всі сучасні модеми для роботи з асинхронним інтерфейсом підтримують стан-

дарти ущільнення даних MNP-5 і V.42bis (зазвичай з коефіцієнтом 1 : 4, для деяких мо-

делей - до 1 : 8). Ущільнення даних збільшує пропускну здатність лінії зв'язку. Пере-

давальний модем автоматично ущільнює дані, а приймальний їх відновлює. Модем, що

підтримує протокол ущільнення, завжди намагається встановлювати зв'язок у режимі

ущільнення даних, але якщо другий модем цей протокол не підтримує, то і перший мо-

дем перейде на звичайний зв'язок без ущільнення.

Протокол MNP класу 5 (MNP5) забезпечує ущільнення даних за допомогою адаптивно-

го (найчастіше повторювані символи кодуються по чотири чи п'ять бітів, а не по вісім) і гру-

пового кодування (передавання повторюваних символів як коду кількості повторень).

Стандарт Y.42bis забезпечує ущільнення даних й уміє визначати, що передані дані

були раніше ущільнені, і не витрачає часу на їх повторне ущільнення.

Стандарти V.42 і V.42bis тепер широко використовуються у модемах, оскільки вони

дозволяють збільшити ефективну швидкість обміну даними, хоча це збільшення істот-

но залежить від типу передаваних даних (текстових, аудіо- чи відеоданих).

Крім стандартів на протокол обміну, модеми, як і інші периферійні пристрої комп'ю-

терів, мають набір команд (наприклад, команди набору телефонного номера, розриву

зв'язку і т. ін.). Цей набір команд не стандартизований, однак майже всі модеми вико-

ристовують набір команд, запропонований фірмою Hayes (тому такі модеми часто на-

зивають Hayes-сумісними). Багато фірм-виробників модемів доповнюють основний на-

бір команд своїми командами (однак їх можна використовувати тільки тоді, якщо між

собою з'єднуються два модеми цієї фірми).

Натепер, крім Hayes-сумісних модемів, для зв'язку на короткі відстані (до 5...7 км)

використовують модеми короткого діапазону (short-range modems). Ці пристрої, стро-

го кажучи, не є модемами (перетворювачами сигналів з цифрової форми в аналогову

і навпаки), оскільки вони передають дані безпосередньо в цифровій формі. Швид-

кість передавання за цими модемами залежить від відстані і на невеликих відстанях

(до 1...2 км) може досягати швидкості 115 000 біт/с і більше.

338

Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення зосереджених і розподілених інформаційних систем.

2. Які основні технології використовують у розподілених інформаційних системах? Наведіть

стислу характеристику кожної технології.

3. Дайте визначення рівня, інтерфейсу і протоколу для еталонної моделі взаємодії відкритих

систем.

4. Які функції виконує кожний рівень еталонної моделі взаємодії відкритих систем?

5. Як виконується передавання керувальної інформації з о/ціієї комп'ютерної системи в іншу?

6. Назвіть основні компоненти розподілених інформаційних систем і дайте стислу характе-

ристику кожного компонента. З яких компонентів складаються вузли мережі, а з яких мережа

передавання даних?

7. Назвіть основні типи передавальних середовищ, використовувані у комп'ютерних мере-

жах, а також основні характеристики передавальних середовищ.

8. Які два типи аналогових телефонних каналів використовують у комп'ютерних мережах?

Які переваги і недоліки цих типів каналів порівняно один з одним та іншими типами передаваль-

них середовищ?

9. Що таке вита пара і які типи витих пар використовують у комп'ютерних мережах?

10. Які два типи волоконно-оптичних кабелів використовують у комп'ютерних мережах? Які

переваги передавання волокоіпіо-оптичним кабелем порівняно з іншими типами передавальних

середовищ?

11. Які основні топології використовують у комп'ютерних мережах?

12. Накресліть схеми з'єднання ву.злів для кожної топології.

13. Які режими використовують у каналах для передавання даних?

14. Які основні класи комп'ютерних мереж існують? Дайте стислу характеристику кожного класу.

15. Що таке комутація каналів, комутація повідомлень і комутація пакетів? Які два режими

передавання використовують у комп'ютерних мережах з комутацією пакетів?

16. Як функціонує метод множинного доступу з контролем несучої і виявленням колізій у ме-

режах ІЕЕЕ 802.3?

17. Які основні конфігурації визначено для ІЕЕЕ 802.3?

18. Які топології на фізичному та логічному рівнях використовують у мережах ІЕЕЕ 802.3/

Token Ring? Який метод доступу до даних застосовують у мережах ІЕЕЕ 802.3/Токеп Ring і як

він функціонує?

19. Які топології на фізичному і логічному рівнях використовують у мережі FDDI? Чим від-

різняється метод доступу до даних, використовуваний у мережі FDDI, від методу доступу в мере-

жах ІЕЕЕ 802.3/Токеп Ring?

20. Які основні технології домінують в радіомережах? Дайте стислу характеристику кожної

технології.

21. Яку основну технологію використовують у міських мережах? У яких основних галузях

використовують міські мережі?

22. Дайте визначення термінів; загальнодоступна мережа, корпоративна мережа, оператор

мережі, провайдер мережі.

23. Які основні технології використовують для транспортування даних у глобальних мережах?

24. Які основні компоненти глобальних мереж?

25. Наведіть стислу характеристику мережі Х.25. Які основні режими передавання даних в

цій мережі?

26. Назвіть рівні мережі Internet. Як вони відповідають рівням еталонної моделі взаємодії від-

критих систем?

27. Які основні програмні системи використовують на прикладному рівні в мережі Internet?

Що таке мережа intranet?

28. Що таке інтермережа? Які основні типи пристроїв використовують для взаємодії між ме-

режами? На яких рівнях еталонної моделі взаємодії відкритих систем функціонує кожний тип

пристрою і яке його призначення?

29. Які стандарти застосовують для підключення модема до комп'ютера?

30. Які групи стандартів використовують для передавання даних між модемами?

31. Що таке модеми короткого діапазону?

339

Список літератури

1. Колесниченко о. в., Шишигин И. В. Аппаратные средства PC. - 4-е изд., перераб.

и доп. - СПб.: БХВ-Петербург, 2003. - 1024 с.

2. Мураховский В. И. Устройство компьютера. - М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2003. -

640 с.

3. Пятибратов А.П., Гудыно Л. П., Кириченко А. А. Вычислительные системы, сети

и телекомуникации: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статисти-

ка, 2001.-512 с.

4. Олифер В. Г., Олифер Н. А. Компьютерные сети. Принципы, технологии, протоко-

лы. - СПб.: Изд-во «Питер», 1999. - 672 с.

5. РикалюкР. Є., Злобы Г. Г. Архітектура та апаратне забезпечення ПЕОМ. - К.: Кара-

вела, 2005. - 280 с.

6. Локазюк В. М. Мікропроцесори та мікроЕОМ у виробничих системах. - К.: ВЦ «Ака-

демія», 2002. - 304 с.

340