Кравчук С.О., Шонін В.О., Основи компютерної техніки

Подождите немного. Документ загружается.

Передмова

Індустрія виробництва комп'ютерів з часу їх появи іі дотепер за стислий термін

пройшла шлях від складання поодиноких екземплярів, призначених для розв'язання

конкретних обчислювальних задач, до однієї з найпотужніших і розвинених галузей

промисловості, продукти якої (комп'ютери та їх компоненти) використовуються в най-

різноманітніших сферах людської діяльності.

Це зумовило появу значної кількості моделей комп'ютерів, орієнтованих на вирі-

шення різних класів завдань. Крім того, модульний принцип компонування більшості

сучасних комп'ютерів, комп'ютерних систем і мереж дозволяє використовувати їх для

виконання конкретних прикладних завдань користувачів, а також незалежно модерні-

зувати окремі компоненти комп'ютера.

Незважаючи на те, що сучасна комп'ютерна техніка є «дружньою» стосовно корис-

тувача, її професійне використання потребує поглиблених знань принципів функціо-

нування і технічних характеристик комп'ютера та його компонентів, а також специфі-

кацій і стандартів, використовуваних для конфігурування комп'ютерів і комп'ютерних

мереж.

Навчальний посібник «Основи комп'ютерної техніки» призначено для студентів тех-

нічних спеціальностей вищих навчальних закладів, які вивчають сучасні апаратні за-

соби комп'ютерів, комп'ютерні системи і мережі. Його можуть також використовувати

як довідник не тільки ті, кому доводиться користуватися у своїй роботі комп'ютерною

технікою, але й ті, для кого ця техніка є предметом розроблення, проектування й екс-

плуатації.

Розгляд апаратних засобів комп'ютерної техніки починається на рівні елементів

комп'ютера, продовжується па рівні окремих його компонентів (пристроїв), типів і кла-

сів комп'ютерів, а закінчується на рівні комп'ютерних мереж.

У першому розділі стисло розглянуто історію розвитку комп'ютерної техніки до по-

яви перших комерційних комп'ютерів та логічну структуру комп'ютера і взаємодію

його апаратних та програмних засобів. Це дозволяє краще розуміти причини появи

комп'ютерів, а також ті теоретичні розроблення і технічні рішення, які стали основою

для їх створення.

Другий розділ містить основні теоретичні відомості, потрібні для розуміння функ-

ціонування елементів пристроїв комп'ютерної техніки. Описано основні типи даних:

константи та змінні, форми подання змінних величин, аналогові й дискретні величини

та їх взаємні перетворення. Оскільки для внутрішнього подання даних у комп'ютері

використано двійкову систему числення, а для подання виведених даних - іноді й ві-

сімкову та шістнадцяткову системи числення, то розглядаються форми подання чисел

й операції з ними в цих системах числення, а також формати подання чисел для різних

діапазонів їх зміни і різні вимоги до точності обчислень.

Для розуміння алгоритмів функціонування елементів і пристроїв комп'ютера на-

ведено основні функціональні залежності та закони булевої алгебри. їх використання

для проектування елементів комп'ютера подано прикладами найпростіших пристро-

їв - компаратора і тригера. Описано основні структурні елементи й типові вузли, з яких

складається комп'ютер, та наведено огляд розвитку елементної бази комп'ютера і ство-

рення перших персональних комп'ютерів (НК).

Третій розділ - основний і найбільший за обсягом, у якому докладно описано основ-

ні компоненти та периферійні пристрої комп'ютера. З огляду на стрімкий розвиток

комп'ютерної техніки автори прагнули, по можливості, не розглядати конкретні реалі-

зації тих чи тих компонентів фірмами-виробниками так, як у більшості книг і довідни-

ків з комп'ютерів, а описати загальні принципи їх функціонування, сучасні специфі-

кації та стандарти, а також набір характеристик для кожного компонента і їх значення

для різних типів і моделей компонентів та пристроїв. Хоча основні компоненти ПК

описано на базі процесора і його клонів, але наведені відомості про архітектуру Intel

можна використовувати для вибору чи модифікації будь-якого компонента ПК інших

виробників.

Незважаючи на те, що модульна структура сучасного комп'ютера дає змогу нарощу-

вати чи модифікувати його компоненти, деякі галузі застосування потребують вико-

ристання комп'ютерів тільки певних спеціалізованих типів. Ці типи (суперкомп'юте-

ри, комп'ютери загального призначення, мінікомп'ютери і мікрокомп'ютери) описано

у чевертому розділі, у якому також розглянуто використовувані в портативних комп'ю-

терах пристрої розширення.

у п'ятому розділі наведено розподілені інформаційні системи. їх розгляд почина-

ється з опису основних використовуваних технологій і концепції реалізації на базі ета-

лонної моделі взаємодії відкритих систем. Далі розглянуто основні компоненти розпо-

ділених інформаційних систем і їх способи з'єднання (топології), а також три типи цих

систем (локальні, міські й глобальні мережі) на прикладах найпоширеніших реаліза-

цій для кожного типу мереж.

У кінці книги наведено список літературних джерел, що містять додаткову інформа-

цію про комп'ютерні системи та мережі.

Навчальний посібник автори написали на основі власного досвіду наукових дослі-

джень та викладання дисциплін «Обчислювальна техніка й програмування» та «Інфор-

матика» за напрямом «Телекомунікації» в Інституті телекомунікаційних систем Націо-

нального технічного університету України «Київський політехнічний інститут».

Автори з вдячністю сприймуть будь-які зауваження і побажання щодо матеріалу

книги. Відгуки просимо надсилати за адресою: 03056, Київ-56, просп. Перемоги, 37,

НТУУ«КПІ», ITC.

Розділ

Історія

розвитку

комп'ютерної техніки

1.1. Створення перших комп'ютерів

За всіх часів людям потрібно було рахувати. У далекому минулому вони рахували

на пальцях чи роблячи насічки на кістках. Згодом з'явилися перші ручні обчислюваль-

ні інструменти. Натепер найскладніші обчислювальні задачі, як і безліч інших опе-

рацій, здавалося б не пов'язаних з числами, виконують за допомогою «електронного

мозку» - комп'ютера. Жодна інша машина в історії не привнесла в людську діяльність

настільки швидких і глибоких змін. Комп'ютери стали органічною складовою сучасно-

го життя, і обійтися тепер без них майже неможливо.

Незважаючи на бурхливий технічний прогрес, закладення фундаменту комп'ютер-

ної революції відбувалося повільно і далеко не просто. Початком цього процесу можна

вважати вин&хір^рахівниці (рис. 1.1) понад 1 500 років тому у країнах Середземномор'я.

Рахівниці виявилися дуже ефективним інструментом і незабаром поширилися по всьо-

му світу, а в деяких країнах використовуються й донині.

Наступним після рахівниць пристроєм, що полегшує множення і ділення чисел

та деякі інші розрахунки, стала логарифмічна лінійка, винайдена наприкінці 1620-х

років (уперше логарифми були введені в практику після праці шотландця Джона Не-

пера, опублікованої в 1614 р.).

Перший механічний рахунковий пристрій створив у 40-х роках ХУН ст. видатний

французький математик, фізик, письменник і філософ Блез Паскаль (на його честь на-

звано одну з найпоширеніших сучасних мов програмування). Підсумовувальна маши-

на Паскаля - «паскалина» (рис. 1.2) являла собою ящик з численними шестеренками.

Інші операції, крім додавання, виконувалися задосить незручною процедурою повтор-

них додавань.

Рис. 1.1. Рахівниця (III століття) Рис. 1.2. Підсумовувальна машина Паскаля (1642 р.)

Першу машину, що дозволяла легко виконувати розрахунки, множення і ділення, -

механічний калькулятор, винайшов у 1673 р. у Німеччині Готфрід-Вільгельм Лейбніц

(рис. 1.3). Надалі конструкцію механічного калькулятора видозмінювали і доповнюва-

ли вчені та винахідники різних країн (зокрема, ручне обертання каретки в електроме-

ханічному калькуляторі було замінено на привод від убудованого в цей калькулятор

електродвигуна). І механічний, і електромеханічний калькулятори, так само, як і лога-

рифмічну лінійку, використовували донедавна, поки їх не витіснили електронні каль-

кулятори.

З усіх винахідників минулих часів, які зробили той чи той внесок у розвиток об-

числювальної техніки, найближче до створення комп'ютера в сучасному його розумін-

ні підійшов англієць Чарльз Беббідж. У 1822 р. Беббідж опублікував наукову статтю

з описом машини, здатної розраховувати і друкувати великі математичні таблиці. Того

ж року він побудував пробну модель своєї різницевої маиіини (рис. 1.4), що складалася

із шестерень і валиків, які обертали вручну за допомогою спеціального важеля. Протя-

гом наступного десятиліття Беббідж, невтомно працюючи над своїм винаходом, нама-

гався її реалізувати на практиці. Однак, продовжуючи працювати в цьому напрямі, він

прийшов до ідеї створення ще більш потужної машини, яку назвав аналітичною.

Рис. 1.3. Калькулятор Лейбніца (1673 р.) Рис. 1.4. Різницева машина

Беббіджа (1822 р.)

Аналітична машина Беббіджа на відміну від своєї попередниці мала не просто

розв'язувати математичні задачі одного типу, але й виконувати різноманітні обчислю-

вальні операції відповідно до інструкцій, задаваних оператором. Аналітична машина

повинна була мати такі компоненти, як «млин» і «склад» (за сучасною термінологі-

єю - арифметичний пристрій і пам'ять), що складаються з механічних важельців і шес-

терень. Інструкції, чи команди вводилися в аналітичну машину за допомогою перфо-

карт (аркушів картону з пробитими в них отворами), уперше використаних у 1804 р.

французьким інженером Жозефом Марі Жаккаром для керування роботою ткацьких

верстатів.

Однією з тих, хто розумів, як працює машина і які потенційні галузі її застосування,

була графиня Лавлейс, уроджена Огаста Ада Байрон, єдина законна донька поета лорда

Байрона (на її честь названо одну з мов програмування - Ada). Графиня, маючи не-

абиякі математичні та літературні здібності, всіляко сприяла здійсненню проекту Беб-

біджа.

Однак на основі сталевих, мідних і дерев'яних деталей, годинних механізмів, що

приводяться в дію паровим двигуном, аналітичну машину не можна було реалізува-

ти, і її так і не було побудовано. Усе, що дійшло від неї до наших днів, - це креслення

і рисунки, що дозволили відтворити модель цієї машини (рис. 1.5), а також невелика

частина арифметичного пристрою і друкувальний пристрій, сконструйований сином

Беббіджа.

Лише через 19 років після смерті Беббіджа один із принципів, що лежить в осно-

ві ідеї аналітичної машини, - використання перфокарт - знайшов втілення в діючому

пристрої. Це - статистичний табулятор (рис. 1.6), побудований американцем Гер-

маном Холлерітом з метою прискорити оброблення результатів перепису населення,

що проводився в США в 1890 р. Після успішного використання табулятора для пере-

пису Холлеріт організував фірму з виробництва табуляторних машин {Tabulating Ma-

chine Company). З роками підприємство Холлеріта зазнало чимало змін - злиттів і пере-

йменувань. Остання така зміна відбулася в 1924 p., за 5 років до смерті Холлеріта, коли

він створив Міжнародну корпорацію машин для бізнесу {IBM - International Business

Machines Corporation).

Рис. 1.5. Модель аналітичної машини Рис. 1.6. Табулятор Холлеріта (1890 р.)

Беббіджа (1834 р.)

Ще одним чинником, що сприяв появі сучасного комп'ютера, стали праці з двійкової

системи числення. Одним з перших, хто зацікавився двійковою системою, був німець-

кий учений Готфрід-Вільгельм Лейбніц. У своїй праці «Мистецтво складання комбіна-

цій» (1666 р.) він заклав основи формальної двійкової логіки. Але основну лепту у до-

слідження двійкової системи числення вніс англійський математик-самоучка Джордж

Буль. У праці «Дослідження законів мислення» (1854 р.) він винайшов своєрідну ал-

гебру - систему позначень і правил, застосовну до різних об'єктів - від чисел і букв до

речень (цю алгебру потім назвали на його честь булевою алгеброю). Користуючись цією

системою, Буль міг закодувати висловлення, твердження, істинність чи хибність яких

потрібно було довести за допомогою символів своєї мови, а потім маніпулювати цими

символами як двійковими числами.

у 1936 p. випускник одного з американських університетів Клод Шеннон довів,

що якщо побудувати електричні кола відповідно до принципів булевої алгебри, то во-

ни могли б виражати логічні висловлення, визначати істинність тверджень, а також

виконувати складні обчислення, і впритул наблизився до теоретичних основ побудови

комп'ютера.

Ще троє дослідників - двоє в США (Джон Атанасофф і Джордж Стібіц) і один

у Німеччині {Конрад Цузе) - розвивали одні й ті самі ідеї майже одночасно. Не-

залежно один від одного вони зрозуміли, що булева логіка може послужити дуже

зручною основою для конструювання комп'ютера. Першу грубу модель обчислю-

вальної машини на електричних схемах побудував Атанасофф (1939 p.). У 1937 р.

Джордж Стібіц склав першу електромеханічну схему, що виконує операцію двій-

кового додавання (тепер двійковий суматор, як і раніше, залишається одним з осно-

вних компонентів будь-якого цифрового комп'ютера). Ще через два роки Стібіц

разом з інженером-електриком фірми Семюелімом Уільямсом розробили пристрій,

здатний виконувати операції додавання, віднімання, множення і ділення комплек-

сних чисел.

Не маючи ніякого уявлення про працю Чарльза Беббіджа і Буля, Конрад Цузе

в Берліні почав розробляти універсальну обчислювальну машину, багато в чому

подібну до аналітичної машини Беббіджа. Перший варіант машини, названої Z1,

був створений у 1938 р. Дані в машину вводили-

ся з клавіатури, а результат виводився на панелі

з безліччю маленьких лампочок. У другому ва-

ріанті машини Z2 дані вводилися за допомогою

перфорованої фотоплівки (рис. 1.7).

Спонукальним потужним імпульсом розвитку

обчислювальної теорії і техніки стала Друга сві-

това війна. Було зібрано воєдино розрізнені до-

сягнення вчених і винахідників, які внесли свою

лепту у розвиток двійкової математики, починаю-

чи з Лейбніца.

На замовлення командування військово-мор-

ського флоту та за фінансової і технічної підтрим-

Рис. 1.7. Перший універсальний ки фірми IBM гарвардський математик Говард

комп'ютер Конрада Цузе (1941 р.) Ейкен приступив до розроблення машини, в осно-

ву якої лягли ідеї Беббіджа і технологія XX ст.

Опису аналітичної машини самим Беббіджем виявилося більше, ніж досить. Як пе-

ремикальні пристрої в машині Ейкена застосовували прості електромеханічні реле

(причому використовувалася десяткова система числення); інструкції оброблення

даних були записані на перфострічці, а дані вводилися в машину у вигляді десят-

кових чисел, закодованих на перфокартах фірми IBM. Машину, названу Марк-1,

уперше успішно випробувано на початку 1943 р. Машина Марк-1, завдовжки майже

17 м і заввишки понад 2,5 м містила близько 750 тис. деталей, з'єднаних проводами

загальною довжиною близько 800 км (рис. 1.8). Машину стали використовувати для

виконання складних балістичних розрахунків, причому протягом одного дня вона

виконувала такий обсяг обчислень, який раніше виконувався майже півроку.

Однак машина Марк-1 застаріла ще до того, як була побудована. У 1941 р., май-

же за два роки до того, як Марк-1 почала працювати, Конрад Цузе побудував діючий

комп'ютер - програмно-керований пристрій, оснований на двійковій системі числен-

ня. Машина ХЗ була значно меншою від машини Ейкена, а її виробництво набагато де-

шевшим. Як машина ХЗ, так і її «спадкоємець» Z4 використовувалися для розрахунків,

пов'язаних з конструюванням літаків і ракет.

If!

— —•- ~~ —

Рис. 1.8. Програмно-керований комп'ютер Л/орк-І (1943 р.)

Для пошуку способів розшифрування секретних німецьких кодів британська роз-

відка зібрала групу вчених і поселила їх неподалік від Лондона в ізольованому маєтку.

У цій групі були представники різних спеціальностей - від інженерів до професорів

літератури. Входив у цю групу і математик Ллак Тьюрінг. Ще в 1936 р. у віці 24 років

він у своїй праці описав абстрактний механічний пристрій - «універсальну машину»,

яка мала справлятися з будь-якою припустимою, теоретично розв'язною задачею - ма-

тематичною чи логічною. Деякі ідеї Тьюрінга в кінцевому підсумку знайшли відобра-

ження в реальних машинах, побудованих групою вчених. Спочатку вдалося створити

кілька дешифраторів на основі електромеханічних перемикачів. Однак наприкінці

1943 р. було створено набагато потужнішу машину, яка замість електромеханічних

реле містила близько 2 000 електронних

вакуумних ламп. Цю машину назвали

Колос. Тисячі перехоплених за день во-

рожих повідомлень уводилися в пам'ять

Колоса у вигляді символів, закодованих

на перфострічці (рис. 1.9).

Водночас у США на потребу воєнного

часу появився пристрій, що за принципа-

ми роботи і застосування був теоретично

наближений до «універсальної машини»

Тьюрінга. Машина Еніак {ENIAC - Elec-

tronic Numerical Integrator and Compu-

ter - електронний цифровий інтегратор ^ g ^^^^^^

j^^^^^

розшифрування

і комп'ютер), якМарк-І Говарда Ейкена, j^^ig (1943 р j

також призначалася для вирішення зав-

дань балістики. Головним консультантом проекту був Джон У. Мочлі, головним кон-

структором - Дж. Преспер Екерт. Передбачалося, що конструкція машини буде містити

17 468 ламп. Таку кількість ламп почасти зумовлено тим, що Еніак мала працювати

з десятковими числами. Наприкінці 1945 р. Еніак було нарешті складено (рис. 1.10).

Однак не встигла Еніак поступити в експлуатацію, як Мочлі й Екерт уже працюва-

ли на замовлення військових над новим комп'ютером. Головний недолік комп'ютера

Еніак - апаратна реалізація програм за допомогою електронних схем. Наступна

модель - машина Едвак - створена на початку 1951 р. (EDVAC від Electronic Discrete

Automatic Variable Computer - електронний комп'ютер з автоматичними дискретни-

ми змінними), була більш гнучкою. її внутрішня пам'ять містила не тільки дані, але

і програму в спеціальних пристроях (заповнених ртуттю трубках), названих лініями

затримки. Істотно й те, що Едвак кодувала дані вже в двійковій системі, що дозволило

значно скоротити кількість електронних ламп.

Серед слухачів курсу лекцій про електронні комп'ютери, які читали Мочлі й Екерт

у процесі реалізації проекту Едвак, був англійський дослідник Моріс Уілкс. Повер-

нувшись у Кембріджський університет, він у 1949 р. (на два роки раніше, ніж члени

групи Мочлі й Екерта побудували машину Едвак) завершив створення першого у світі

комп'ютера з програмами, збережуваними в пам'яті. Комп'ютер одержав назву Едсак

(EDSAC - вщ Electronic Delay Storage Automatic Calculator - електронний автоматичний

калькулятор з пам'яттю на лініях затримки) (рис. 1.11).

Рис. 1.10. Електронна цифрова машина

Еніак (1946 р.)

Рис. 1.11. Перший комп'ютер із програмами,

збережуваними в пам'яті, Едсак (1949 р.)

Перші успішні втілення принципу зберігання програми в пам'яті стали завершаль-

ним етапом у серії винаходів, започаткованих у воєнний час. Розпочинався динамічний

розвиток більш швидкодіючих комп'ютерів.

Епоха масового виробництва комп'ютерів почалася з випуску першого комерційно-

го комп'ютера LEO {Lyons' Electronic

Office - електронний офіс Lyons), що

використовувався для розрахунку зар-

плати працівникам чайних магазинів,

які належали фірмі Lyons (рис. 1.12).

Якісно новий етап у проектуван-

ні комп'ютерів настав, коли фірма

IBM запустила свою відому серію

машин - ІВМ/360. Машини цієї се-

рії мали різну продуктивність, різ-

ний набір пристроїв і призначалися

для розв'язання різних задач, однак

Рис. 1.12. Перший комерційний комп'ютер

¿£•0 (1951р.)

їх побудовано за єдиними принципами, що істотно полегшувало модернізацію комп'ю-

терів і обмін програмами між ними.

У колишньому СРСР розроблення комп'ютерів (їх було названо електронно-

обчислювальними машинами (ЕОМ)) розпочали наприкінці 40-х років. У 1950 р.

в Інституті електротехніки АН УРСР у Києві було випробувано першу вітчизняну

ЕОМ па електронних лампах - малу електронну обчислювальну машину (МЕОМ),

яку спроектувала група вчених та інженерів під керівництвом академіка С. А. Ле-

бедєва. У 1952 р. під його керівництвом було створено велику електронну обчислю-

вальну машину (ВЕОМ), що після модернізації в 1954 р. мала високу для того часу

швидкодію - 10 000 операцій/с.

1.2. Логічна структура комп'ютера

у червні 1945 р. Джон фон Нейман - член групи Мочлі й Екерта підготував звіт

«Попередня доповідь про машину Едвак», у якому описав не тільки структуру машини

Едвак, але й загальну логічну структуру комп'ютера. У цьому звіті автор виокремив

і детально описав ключові компоненти цієї структури, пізніше названої «архітектурою

фон Неймана» сучасного комп'ютера. Щоб комп'ютер був і ефективним, і універсаль-

ним інструментом, він має включати такі компоненти:

- арифметико-логічний пристрій;

- пристрій керування;

- запам'ятовувальний пристрій чи пам'ять;

- пристрої введення-виведення інформації.

Логічну схему комп'ютера зображено нарис. 1.13 (суцільні лінії - керувальні зв'яз-

ки, переривчасті - інформаційні).

Арифметико-

логічний пристрій

Пристрої введення-

виведення

Пам'ять

Рис. 1.13. Логічна схема комп'ютера

Арифметико-логічний пристрій виконує арифметичні та логічні перетворення да-

них, що надходять до нього.

Пристрій керування автоматично керує процесом оброблення інформації, посилаю-

чи всім іншим пристроям сигнали про виконання тих чи тих дій.

Сукупність арифметико-логічного пристрою та пристрою керування називають

процесором.

Пам 'ять зберігає інформацію, передану з інших пристроїв (зокрема, пристроїв уве-

дення), і видає інформацію іншим пристроям комп'ютера, включаючи пристрої виве-

дення.

Пристрої введення і виведення служать для введення даних у машину, виведення

результатів і, в разі потреби, для керування процесом оброблення інформації.

Джон фон Нейман також відзначав, що комп'ютер має працювати з двійковими чис-

лами, бути електронним, а не механічним пристроєм, і виконувати операції послідовно

одну за одною. Принципи, сформульовані фон Нейманом, стали загальноприйнятими

тільки тому, що широко застосовувалися увесь час; їх покладено в основу як великих

комп'ютерів перших поколінь, так і більш пізніх міні- та мікрокомп'ютерів.

1.3. Апаратне і програмне забезпечення

обчислювальної техніки та їх взаємодія

Будь-який комп'ютер у процесі роботи оперує не тільки своїми апаратними

компонентами, названими апаратним (чи технічним) забезпеченням (hardware),

але і збережуваними в пам'яті програмами чи програмами, що завантажуються

в пам'ять, названими програмним забезпеченням (software).

Засоби програмного забезпечення й апаратні засоби - це два основні компоненти

сучасних комп'ютерів. Програмне забезпечення доповнює комп'ютер тими можливос-

тями, які важко чи економічно невигідно реалізувати тільки апаратними засобами,

а також виконує роль посередника між користувачами і комп'ютером, створюючи для

користувача зручність взаємодії з комп'ютером.

Використовувані програми висувають певні вимоги до апаратних засобів комп'юте-

ра (наприклад, вимоги до ємності оперативної пам'яті та пам'яті на диску, наявності

тих чи тих пристроїв уведення-виведення). у свою чергу, більшість апаратних засобів

(наприклад, «мишка», сканер чи звукова карта) потребують для функціонування на-

явності в пам'яті комп'ютера відповідних програм - драйверів пристроїв.

Запитання для самоперевірки

1. Ким і коли створено перший механічний обчислювальний пристрій?

2. Які компоненти мала аналітична машина Беббіджа і які технічні засоби використовували-

ся для її реалізації?

3. Чому праці з двійкової системи числення Лейбніца і Буля стали теоретичною основою ство-

рення комп'ютера?

4. Які обчислювальні пристрої і в яких країнах можна назвати першими комп'ютерами?

5. Які основні принципи покладено в основу проектування комп'ютерів серії ІВМ/360?

6. Які основні компоненти комп'ютера визначено в архітектурі фон Неймана?

7. Які основні принципи функціонування були визначені фон Нейманом для комп'ютера?

8. Яка взаємозалежність існує між апаратним і програмним забезпеченнями?