Кравчук С.О., Шонін В.О., Основи компютерної техніки

Подождите немного. Документ загружается.

5.1.4. Основні компоненти розподілених інформаційних систем

Розподілені інформацііїні системи містять такі основні компоненти:

— DTE - кінцеве устаткування даних (Data Terminal Equipment);

— DCE - устаткування закінчення каналу даних (Data Circuit-terminating Equip-

ment) ;

— DSE - устаткування комутації даних (Data Switching Equipment);

— передавальне середовище.

DTE - це узагальнене поняття, використовуване для опису системи кінцевого корис-

тування. Таким може бути комп'ютер чи термінальниіі пристрій (будь-який пристрій

виведення чи відображення інформації). Комп'ютери у вузлах мережі іноді називають

хост-маишнами чи просто хостами.

Основна функція DCE полягає в тому, щоб забезпечити доступ кінцевому устат-

куванню даних DTE до передавального середовища. Спочатку DCE являли собою

пристрої, що реалізують винятково комунікаційні функції, однак останнім часом у

них включається також частина функцій користувача (наприклад, ущільнення да-

них). Прикладом DCE може слугувати модем, що виконує перетворення сигналів

з цифрової в аналогову форму (модуляцію сигналів), і обернене перетворення (де-

модуляцію сигналів) для передавання даних по телефонних каналах зв'язку. Інший

приклад DCE - це плата для підключення комп'ютера до локальної мережі - мере-

жевий адаптер.

Основна функція DSE - передавання даних і (у разі потреби) комутація та маршру-

тизація трафіку (даних користувача) у мережі від джерела до адресата.

Прикладами DSE є концентратор (рис. 5.4, а), на вхід якого надходять дані

з декількох джерел (від кожного по своєму каналу), а на виході знаходяться канал,

у який передається сумарний потік даних від вхідних джерел, і комутатор

(рис. 5.4, б), що переспрямовує потоки даних по різних каналах залежно від адреса-

та даних або за яким-небудь іншим критерієм.

•

0--

Концентратор

ОиииЦ

г-

Комутатор

Рис. 5.4. Пристрої DSE: а - концентратор; б - комутатор

Інші типи DSE (повторювачі, мости, маршрутизатори і шлюзи) буде розглянуто далі.

Існує безліч типів і видів DTE, DCE і DSE, однак слід зазначити, що для них не

існує стандартизованих найменувань, тому пристрої, названі по-різному різними

виготовлювачами чи розробниками мережевих протоколів, можуть виконувати

однакові функції, а призначення таких пристроїв з однаковими назвами можуть

не збігатися.

311

DTE разом з DCE утворюють вузли мережі, а їх передавальне середовище, поєднане

з DSE, часто називають мережею передавання даних.

5.1.5. Типи і характеристики передавальних середовищ

Для забезпечення зв'язку між DCE їх з'єднують за допомогою деякого фізичного пере-

давального середовища (наприклад, проводовим зв'язком).

Основні типи передавальних середовищ, використовуваних у комп'ютерних ме-

режах:

— аналогові телефонні канали загального користування;

— цифрові канали;

— вузькосмугові та широкосмугові кабельні канали;

— наземні радіоканали і супутникові канали зв'язку;

— волоконно-оптичні канали зв'язку.

Основні характеристики каналу зв'язку:

— ширина смуги пропускання W= ^ - ^ (у герцах), де ^ і - відповідно верхня і нижня

границі смуги пропускання;

— відношення сигнал/шум S/N (у децибелах), де S - середня потужність сигналу;

N - середня потужність шуму;

— максимальна швидкість (у бітах за секунду), визначена за формулою Шеннона

C=Wlog2(l

— максимально допустима швидкість модуляції (у бодах), визначена за формулою

Найквіста R^= 2W (якщо знехтувати величиною/,);

— імовірність передавання чи середня імовірність помилки.

Уперше для передавання даних у комп'ютерних мережах почали використо-

вувати аналогові канали зв'язку, які дозволили використовувати розвинені теле-

фонні мережі загального користування, які вже тоді існували. Передавання даних

по аналогових каналах може виконуватись за двома способами. За першого спосо-

бу телефонні канали (одна чи дві пари проводів) через телефонні станції фізично

з'єднують два DCE з підключеними до них DTE. Такі з'єднання називають виді-

леними лініями чи безпосередніми з'єднаннями. Другий спосіб - це встановлення

з'єднання за допомогою набору телефонного номера (з використанням комутова-

них ліній).

Якість передавання даних по виділених каналах зазвичай вища (імовірність помил-

ки 10"''...10'' порівняно з 10"^...10по комутованих каналах, а з'єднання установлюється

швидше (оскільки не потрібно набирати номер і, крім того, очікувати звільнення кана-

лу, якщо телефонний номер зайнятий чи проміжні лінії зв'язку перевантажені). Однак

використання виділеної лінії значно дорожче (особливо для міжміських з'єднань), ніж

комутованих ліній. Кожний виділений канал потребує свого DCE (хоча є і багатока-

нальні DCE), а в разі комутованого зв'язку можна використовувати для зв'язку з інши-

ми вузлами одне DCE.

Зі збільшенням трафіку в мережах дедалі більше стали виявлятися недоліки ана-

логових каналів: низька швидкість, нераціональне використання смуги пропускан-

ня і неможливість забезпечення прийнятної якості передавання (неприпустима для

312

передавання аудіо- і відеоданих). Особливо гостро ця проблема виявляється в кра-

їнах СНД, зокрема в Україні, де на окремих напрямах дуже погана якість каналів

зв'язку навіть за невеликих швидкостей передавання.

Паралельно з використанням аналогових телефонних мереж для міжкомп'ютерної

взаємодії почали розвиватися і методи передавання даних у дискретній (цифровій)

формі ненавантаженими телефонними каналами (тобто телефонними каналами, до

яких не підведено електричної напруги) - цифровими каналами

Слід зазначити, ш,о поряд з дискретними даними по цифровому каналу можна пере-

давати й аналогову інформацію (голосову, відеодані, факсимільну і т. ін.), перетворену

в цифрову форму.

Найбільші швидкості на невеликих відстанях можна забезпечити використанням

витої пари проводів, виконаної особливим способом, що унеможливлює взаємодію

між сусідніми проводами, - витоїпари (TP- Twisted Pair).

Основні характеристики витої пари:

- діаметр проводу;

- загасання (у децибелах на кілометр) на заданій частоті;

- опір на заданій частоті.

Зазвичай провід у витій парі має діаметр 0,6 мм, загасання 10 дБ/км на частоті 10 кГц

і 40 дБ/км на частоті 10 МГц та опір, що змінюється від близько 600 Ом на частоті 1 кГц

до 100 Ом на частоті 1 МГц.

Установлено, що за заданого діаметра (0,06 мм) загасання зменшується, якщо

збільшується опір. Для збільшення опору зазвичай збільшують товщину ізоляцій-

ного шару чи змінюють його склад (таким способом опір можна збільшити до 150 Ом

на частоті 1 МГц).

Крім того, для захисту від електромагнітної взаємодії виті пари можуть бути ізо-

льовані одна від одної за допомогою тонкої металевої трубки, названої екраном, який

особливо ефективний на високих частотах (декілька мегагерців). Такі виті пари нази-

вають у специфікаціях STP екранованою витою парою [ShieldedTwisted Pair), на відміну

від иТР - неекранованої витої пари (Unshielded Twisted Pair).

Кабельні канали, чи коаксіальні пари являють собою два циліндричні провідни-

ки на одній осі, розділені діелектричним покриттям. Один тип коаксіального кабелю

(з опором 50 Ом) використовують головним чином для передавання вузькосмугових

цифрових сигналів, другий (з опором 75 Ом) - для передавання широкосмугових ана-

логових і цифрових сигналів. Вузькосмугові і широкосмугові кабелі, що безпосеред-

ньо зв'язують між собою DSE чи DCE, дозволяють обмінюватися даними з високими

аналоговими чи цифровими швидкостями (до декількох мегабітів за секунду). Слід за-

значити, що на невеликих відстанях (особливо в локальних мережах) кабельні канали

дедалі більше витісняються каналами на витих парах, а на великих відстанях - волок-

нонно-оптичними каналами зв'язку.

Використання в комп'ютерних мережах як передавального середовища радіохвиль

різної частоти є економічно ефективним для зв'язку па великих і надвеликих відстанях

(з використанням супутників) та для зв'язку з важкодоступними, рухомими чи тимча-

сово використовуваними об'єктами.

Діапазон частот, на яких функціонують радіомережі, зазвичай становить 0,1 ...40 ГГц

(найчастіше використовуваний діапазон - 2...6 ГГц). Вузли радіомережі можуть бути

11 5.133

3 1 3

розміщені на земній поверхні (залежно від використовуваної апаратури) на відстані

до 100 км один від одного.

Супутники містять кілька підсилювачів (чи транспондерів), кожний з яких приймає

сигнали в заданому діапазоні частот (зазвичайбчи 14ГГц) і регенерує їх в іншому частот-

ному діапазоні (наприклад, 4 чи 12 ГГц). Для передавання даних найчастіше використо-

вують геостаціонарні супутники, розміщені на екваторіальній орбіті на висоті 36 000 км.

Така відстань зумовлює істотну затримку сигналу (у середньому 0,27 с), яку компенсу-

ють за допомогою спеціальних методів.

Дані по радіоканалах можуть обмінюватися як за допомогою аналогових, так і цифро-

вих методів передавання. Цифрові методи одержують останнім часом переважний розви-

ток, оскільки дозволяють об'єднати наземні ділянки цифрових мереж і супутникових ка-

налів чи наземних радіоканалів у єдину мережу. Новим імпульсом у розвитку радіомереж

стала поява мобільного телефонного зв'язку, що дозволяє здійснювати голосовий зв'язок

і обмін даними за допомогою радіотелефонів чи спеціальних пристроїв обміну даними.

Крім обміну даними в радіодіапазоні, останнім часом для зв'язку на невеликі відста-

ні (зазвичай в межах кімнати) використовується інфрачервоне випромінювання.

У волоконно-оптичних каналах зв'язку використовується відоме з фізики явище по-

вного внутрішнього відображення світла, що дозволяє передавати потоки світла все-

редині волоконно-оптичного кабелю на великі відстані майже без утрат. Як джерела

світла у волоконно-оптичному кабелі використовують діоди, які випускають світло,

LED або лазерні діоди, а як приймачі - фотоелементи.

Основні переваги волоконно-оптичного зв'язку:

- дуже широка смуга пропускання (до декількох ГГц), що забезпечує великі швидко-

сті передавання даних;

- низька ймовірність помилки (менше 10"'");

- мале загасання (1 дБ/км), що дозволяє розміщувати підсилювачі (у протяжних ка-

налах) на відстані декілька десятків кілометрів один від одного;

- захищеність від радіозавад, яких зазнають лінії проводового зв'язку та радіозв'язку;

- нечутливість до температурних змін.

Розрізняють два види волоконно-оптичних кабелів: багатомодові й одномодові. Од-

номодові кабелі характеризуються значно більшою смугою пропускання, ніж багатомо-

дові, але їх виготовлення більш складне (і, відповідно, високовартісне). Крім того, для

генерації світла в одномодових кабелях можна використовувати тільки лазерні діоди.

Типові характеристики цих кабелів:

- для багатомодового кабелю: ширина діапазону частот 50 МГц, загасання З дБ/км

(джерело - LED, довжина хвилі 850 нм), що забезпечує максимальну довжину кабе-

лю (без підсилювача) близько 10 км;

- для одномодового кабелю: ширина діапазону частот 100 ГГц, загасання 0,3 дБ/км

(джерело - лазерний діод, довжина хвилі 1550 нм), що забезпечує максимальну до-

вжину кабелю (без підсилювача) понад 100 км.

Волоконно-оптичні канали, незважаючи на їх вищу вартість порівняно з іншими

видами зв'язку, набувають дедалі більшого поширення, причому не тільки на невели-

ких відстанях, але й на внутріміських та міжміських лініях зв'язку.

314

5.1.6. Топології мереж

Схема, за якою вузли мережі з'єднуються між собою, називають топологією мере-

жі, при цьому вузли зображують зазвичай точками чи кружечками, а канали зв'язку,

що їх з'єднують, - відрізками прямих ліній. Якщо вузлів у мережі більше двох, вони

можуть бути з'єднані між собою декількома способами. Наприклад, для трьох вузлів

(А, Ві р можливі такі варіанти з'єднань, як показано на рис. 5.5.

Варіант і

Варіант 2

Варіант З

Рис. 5.5. Варіанти з'єднання тривуз.ііової мережі

Варіант 1 - це повнозв'язна мережа, у якій усі вузли з'єднані один з одним. Варіанти

2, З і 4 - неповнозв'язнімережі, тобто мережі, у яких між окремими вузлами немає з'єд-

нань, однак при цьому не поруїпується її цілісність, тобто між двома будь-якими вузла-

ми мережі існує хоча б один шлях (можливо і через проміжні вузли).

Найоптимальніша з погляду надійності (можливості функціонування мережі під час

аварії в окремих вузлах чи каналах зв'язку) - повнозв'язна мережа, однак за великої кіль-

кості вузлів така мережа потребує великої кількості каналів зв'язку і її важко реалізувати

через технічні складності та високу вартість. Тому майже всі мережі неповнозв'язні.

Хоча за заданої кількості вузлів у неповнозв'язній мережі може існувати вели-

ка кількість варіантів з'єднання вузлів, на практиці зазвичай використовують кілька

основних схем з'єднання вузлів (топологій) мережі:

— шинну топологію, коли всі вузли мережі підключаються до одного незамкнутого ка-

налу шини (рис. 5.6, а);

в г

Рис. 5.6. Основні топології мережі: а - шинна; б - кільцева; в - ієрархічна; г - зіркоподібна

315

— кільцеву топологію, коли всі вузли мережі підключаються до одного замкнутого

кільцевого каналу (рис. 5.6, б);

— ієрархічну топологію (топологію дерева), коли пристрої мережі підключають-

ся до вузлів вищого рівня ієрархії, а до них, у свою чергу, - вузли нижчої ієрархії

(рис. 5.6, в);

— зіркоподібну топологію, коли всі вузли мережі підключаються до одного центрально-

го вузла, названого ососпюм {host), хабом {hub), чи точкою доступу (рис. 5.6, г).

Мережі можуть бути також змішаної пютюлогіг, коли окремі частини мережі мають

різну топологію. Прикладом може служити розглянута далі мережа FDDI, у якій основ-

ні (магістральні) вузли підключаються до кільцевого каналу, а до них за ієрархічною

топологією - інші вузли.

5.1.7. Загальна характеристика інтерфейсів і протоколів нижніх рівнів

На фізичному рівні визначаються стандарти для рознімів, з'єднувальних елементів

(конекторів), кабелів (для проводового зв'язку), електричні сигнали, амплітудно-час-

тотні характеристики, а також функціональні властивості послідовності бітів інтерфей-

сів DTE-DCE і DCE-DCE.

Канал передавання даних може працювати в одному з трьох режимів:

— симплексному (передавання даних тільки в одному напрямі);

— півдуплексному (передавання в обох напрямах, але по черзі);

— дуплексному (одночасне передавання в обох напрямах).

Для опису виділеного каналу в телефонії часто використовують терміни: двопрово-

довий і чотирипроводовий канали.

У двопроводовому каналі один провід призначено для передавання даних, дру-

гий - для зворотного зв'язку, а в чотирипроводовому каналі одну пару проводів ви-

користовують для передавання даних в одному напрямі, а другу - у зворотному на-

прямі.

Дані по каналу зв'язку можуть передаватися або в асинхронному, або в синхронно-

му режимі.

Під час передавання в асинхронному режимі кожний байт даних має сигнали «старт»

і «стоп», що містяться відповідно на початку і в кінці даних.

У разі синхронного передавання використовують окремі канали синхронізації і са-

мосинхронізувальний код. Синхронне передавання даних забезпечує більш високі

швидкості передавання, але ставить більш жорсткі вимоги до DCE і передавального

середовища.

На канальному рівні станца^уіизуються розміри і формати переданих по каналу кадрів,

а також процедури оброблення помилок для передавання і відновлення переданих даних.

У мережах канальний рівень зазвичай розділяють на два підрівні: МАС - керування

доступом до середовища {Media Access Control), що залежить від використовуваного се-

редовища передавання, і LLC - керування логічним каналом даних {Logical Link Control),

загальний для різних типів мереж.

Протоколи й інтерфейси фізичного і канального рівнів істотно залежать від вико-

ристовуваного передавального середовища.

316

На мережевому рівні вшзиаяаюгься технології комутації, режими передавання, фор-

мати і розміри керувальних пакетів і пакетів даних, а також методи керування потоком

даних між вузлами.

У комп'ютерних мережах для передавання даних між вузлами мережі можна вико-

ристовувати три технології комутації: каналів, повідомлень, пакетів.

Комутація каналів, забезпечувана телефонною мережею загального користуван-

ня, дозволяє за допомогою комутаторів установити пряме з'єднання між вузлами

мережі.

За комутації повідомлень пристрої - комутатори, виконані на базі універсаль-

них чи спеціалізованих комп'ютерів, дозволяють нагромаджувати (буферизувати)

повідомлення і посилати їх відповідно до заданої системи пріоритетності та прин-

ципів маршрутизації іншим вузлам мережі. Використання комутації повідомлень

може збільшити час доставки повідомлень порівняно з комутацією каналів, однак

при цьому згладжуються пікові навантаження в мережі і підвиш;ується живучість

мережі.

За пакетної комутації дані користувача розбиваються на менші порції - пакети,

причому кожний пакет передається по мережі незалежно.

Існують два основні режими передавання даних за пакетної комутації: віртуальний

канал, коли між вузлами встановлюється і підтримується з'єднання по виділеному ка-

налу (хоча насправді фізичний канал передавання даних розділений між декількома

користувачами) і дейтаграмнийрежим, коли кожний пакет з набору пакетів, що містить

дані користувача, передається в мережі незалежно один від одного. Перший спосіб з'єд-

нання називають також контлктнимрежимом (connection mode), другий - безконтакт-

ним (connectionless mode).

Хоча маршрутизація даних - функція мережевого рівня, вона зазвичай визначаєть-

ся окремими протоколами.

На транспортному рівні визначається організація обміну даними між прикладними

процесами в різних вузлах. При цьому мають бути забезпечені задані значення параме-

трів передавання (надійності, імовірності, захисту і т. ін.), а також перевірка отриманих

даних щодо помилок і правильного збору даних з пакетів, передаваних на мережевому

рівні (зокрема, повторне передавання загублених пакетів).

5.1.8. Типи комп'ютерних мереж

Комп'ютерні мережі, використовувані в розподілених інформаційних системах, по-

діляють на три основні класи:

— LAN - локальні мережі (Local Area Networks);

— MAN - міські мережі (Metropolitan Area Networks);

— WAN - глобальні мережі (Wide Area Networks).

Аокальні мережі зазвїічаіл встановлюються в межах одного приміщення, поверху

чи будинку. Як передавальне середовище використовують коаксіальні кабелі, хоча

дедалі більшого поширення набувають мережі на витій парі та волоконно-оптично-

му кабелі, а останнім часом стрімко розвивається технологія локальних безпровід-

них мереж.

317

Невеликі відстані між вузлами мережі, використовуване передавальне середовище

і пов'язана з цим мала ймовірність появи помилок у переданих даних дозволяють під-

тримувати високі швидкості обміну (від 1 Мбіт/с до 1 Гбіт/с). Основними стандартами

нижніх рівнів і функціонуючих натепер локальних мереж є: Ethernet (IEEE 802.3),

Token Ring (IEEE 802.5) і FDDI.

Глобальні мережі, на відміну від локальних, охоплюють значно більші території

і навіть більшість регіонів земної кулі (наприклад, мережа Internet). Тепер як пере-

давальне середовище в глобальних мережах використовуються аналогові чи цифрові

проводові канали, а також супутникові канали зв'язку (для зв'язку між континен-

тами). Обмеження швидкості передавання (до 56 кбіт/с на аналогових каналах і до

декількох мегабітів за секунду - на користувацьких ділянках цифрових каналів)

і відносно низька надійність аналогових каналів потребують використання на ниж-

ніх рівнях протоколів засобів виявлення і виправлення помилок. Це істотно знижує

швидкість обміну даними в глобальних мережах порівняно з локальними. Основ-

ні стандарти, використовувані тепер у глобальних мережах, - протоколи мережі

Internet.

Міські мережі охоплюють здебільшого групу будинків і реалізуються на волоконно-

оптичних чи широкосмугових кабелях. За своїми характеристиками вони є проміжни-

ми між локальними і глобальними мережами. Основний стандарт для міських мереж -

стандарт IEEE 802.6.

Останнім часом, у зв'язку з прокладанням високошвидкісних і надійних волоконно-

оптичних кабелів на міських і міжміських ділянках, у глобальних мережах використо-

вують нові перспективні мережеві протоколи, наприклад ATM {Asynchronous Transfer

Mode - режим асинхронного передавання), який працює як у локальних, так і в гло-

бальних мережах.

5.2. Локальні мережі

5.2.1. Протоколи й апаратні засоби локальних мереж

Тепер випускається безліч різноманітних апаратних і програмних засобів для ло-

кальних мереж, однак більшість з них використовують протоколи Ethernet, Token Ring,

стандарти серії IEEE і стандарти FDDI. Останнім часом їх доповнено можливостями,

що дозволяють істотно збільшувати швидкість передавання в локальних мережах.

Стандарти для фізичного і канального рівнів у галузі локальних мереж спочатку

розробили фірми Xerox (стандарт Ethernet) і IBM (стандарт Token Ring). Ці стандарти

були модифіковані, доповнені IEEE (Institute of Electrical and Electronic Engineers)

і одержали назву стандартів IEEE серії 802.

Стандарт IEEE 802.1 має оглядовий характер і визначає взаємодію локальних і гло-

бальних мереж.

Протокол підрівня LLC канального рівня загальний для всіх реалізацій локальної

мережі за стандартами IEEE 802.3-ІЕЕЕ 802.81 і визначається стандартом IEEE 802.2.

У цьому стандарті визначено три типи обслуговування:

- безконтактний зв'язок без підтвердження передавання даних (при цьому забезпе-

чення надійності передавання даних покладається на вищі рівні);

318

- контактний зв'язок, тобто віртуальне з'єднання між джерелом і приймачем даних

з підтвердженням приймання даних;

- підтвердження приймання даних, але без установлення віртуального з'єднання між

джерелом і приймачем даних.

Нижче розглядаються основні характеристики стандартів поширених локаль-

них мереж і основні компоненти апаратного забезпечення мереж, у яких їх вико-

ристовують.

5.2.2. Локальна мережа Ethernet (IEEE 802.3)

Стандарт IEEE 802.3 визначає фізичний рівень і підрівепь МАС для локальної ме-

режі. Фізичний рівень за цим стандартом забезпечує доступ до каналу і кодування-де-

кодування даних, а підрівень МАС керує доступом до середовища, формує кадри для

передавання і керує прийманням кадрів.

Керування мережею за стандартом IEEE 802.3 здійснюється за допомогою ме-

тоду множинного доступу з контролем несучої і виявленням колізій - CSMA/CD

(Carrier Sense Multiple Access/Collision Detection). Цей метод спочатку розробив до-

слідний центр корпорації Xerox для мережі за специфікацєю Ethernet (тому мережі

за стандартом IEEE 802.3 часто, хоча і не зовсім правильно, називають мережами

Ethernet).

За методом CSMA/CD усі станції локальної мережі працюють із загальним ка-

налом передавання даних і слідкують за переданими по каналу даними (прослу-

ховують несучу частоту). Кожна станція перевіряє адресу переданого по мережі

кадру. Якщо кадр адресований цій станції, вона обробляє його, інакше передає на-

ступній станції. Якщо канал вільний, будь-яка станція може почати передавання

даних. Але, оскільки швидкість передавання сигналів кінцева (хоча і дуже вели-

ка), станція може почати передавати дані до того, як довідається про передавання

даних іншою станцією. Накладання сигналів від декількох станцій призводить до

спотворення переданих даних.

Щоб запобігати непередбаченим ситуаціям (колізіям), у CSMA/CD використову-

ють такий алгоритм. Якщо яка-небудь станція визначає сигнали від інших станцій

під час передавання своїх даних, вона припиняє передавання і намагається відно-

вити його через випадковий проміжок часу. Інші станції діють так само. Оскільки

наступний момент часу відновлення передавання випадковий, імовірність того, що

відбудеться повторне накладання даних, невелика. У такий спосіб забезпечується

механізм поділу повторного передавання у разі накладання даних від різних стан-

цій.

Швидкість передавання по протоколах стандарту IEEE 802.3 - 10 Мбіт/с.

Тепер здебільшого використовують такі конфігурації IEEE 802.3:

- шинну топологію на 50-омному коаксіальному тонкому кабелі з максимальною дов-

жиною сегмента 185 м (10 Base2) - рис. 5.7;

- зіркоподібну топологію на неекранованій витій парі з максимальною довжиною сег-

мента 100 M (10 BaseT) - рис. 5.8;

- зіркоподібну топологію на волоконно-оптичному кабелі з максимальною довжиною

сегмента 2000 м (10 BaseFB), аналогічну конфігурації, показаній на рис. 5.8.

319

Терміїїатор

Т-конектори

Мережеві

адаптери

Рис. 5.7. Приклад конфігурації 10 Basc2

Для підключення локальної мережі IEEE 802.3 з комп'ютером використовують кар-

ти, названі мережевими адаптерами, що вставляються в розніми розширення комп'ю-

тера. Мережева карта містить розніми для підключення використовуваного в мережі

каналу зв'язку (кабелю, витої пари або волоконно-оптичного каналу).

Інше устаткування локальної мережі залежить від використовуваного каналу зв'яз-

ку і топології мережі.

Для з'єднань тонкого мережевого кабелю використовуються конектори BNC (Bayonet

Neil-Concelman - багнет Neil-Concelman чи British Naval Connector - британський мор-

ський конектор). Для підключення тонкого мережевого кабелю до мережевого адаптера

використовують Т-конектор ENC, один кінець якого вставляється в розніми мережевого

адаптера, у два інші - вхідний і вихідний кабелі, а для з'єднання двох фрагментів кабе-

лю - 1-конектор BNC.

Якщо мережа має шинну топологію, потрібні термінатори (заглушки) на її кінці,

причому один з термінаторів має бути обов'язково заземленим.

Для підключення комп'ютерів до мережі за зіркоподібною топологією застосовують

концентратори (хаби), що мають розніми (типу RJ-45) для підключення витої пари.

Деякі хаби мають гнізда для приєднання тонкого коаксіального кабелю (BNC), що до-

зволяє створювати мережі зі змішаною топологією і неоднорідним передавальним се-

редовищем.

320