Кравченко М.С., Царенко О.М., Міщенко Ю.Г. та ін. Практикум із землеробства

Подождите немного. Документ загружается.

300

Авіаційне

обприсêóвання

Агротехнічні вимоги до авіаційного обприскування і показни-

ки його якості такі самі, як і наземного. Літак повинен рухатися

над поверхнею ґрунту на суворо визначеній висоті так, щоб обро-

блялася смуга і забезпечувалася належна концентрація гербі-

циду на одиниці площі.

Показники якості авіаобприскування.

Оцінюють показники

екіпаж літака, агроном, який приймає роботу, і агроном із захис-

ту рослин, перевіряючи при цьому: дотримання технології при-

готування робочого розчину; дотримання екіпажем встановленої

норми витрат робочого розчину; правильність переходу сигналь-

ників на наступний гін; дотримання екіпажем встановленої ви-

соти польоту, своєчасне включення і виключення авіаобприску-

вача.

Контроль якості авіаобприскування.

Дотримання технології

приготування робочої суміші встановлюють за методикою, що

застосовується при наземному обприскуванні. На заправному

пункті має бути дві місткості по 2,5 – 3,0 м

, в яких почергово го-

тують розчин для заправки літака. Дотримання встановленої

норми витрат робочої суміші визначають діленням об’єму однієї

заправки літака на оброблену цим розчином площу. Правиль-

ність переходу сигнальників перевіряють сажнем, причому від-

стань між стоянками сигнальника має дорівнювати ширині об-

роблюваної літаком смуги.

Дотримання встановленої висоти польоту, своєчасне вклю-

чення і виключення авіаобприскувача оцінюють візуально.

Технічну ефективність авіахімічних робіт визначають при кін-

цевому прийманні робіт за методикою, прийнятою для наземно-

го обприскування.

301

Розділ 9

ОСНОВИ РОЗРОБКИ

СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА

9.1

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

ПРО СИСТЕМИ ЗЕМЛЕРОБСТВА

Система землеробства — це комплекс взаємопов’язаних агро-

технічних, меліоративних і організаційних заходів, спрямованих

на ефективне використання землі, зберігання і підвищення ро-

дючості ґрунту, вирощування високих і сталих урожаїв сільсько-

господарських культур.

Характерними ознаками усіх систем землеробства є:

³ спосіб використання землі, який виражається у співвідно-

шенні земельних угідь і структурі посівних площ;

³ спосіб збереження і підвищення родючості ґрунту, котрий

під дією природних факторів і виробничої діяльності людини ви-

являється у спрямованій зміні властивостей ґрунту.

Ці ознаки, що визначають інтенсивність і раціональність систе-

ми, взаємопов’язані між собою. Будь-яка зміна однієї з них супро-

воджується відповідною зміною іншої. Так, зміна способу викорис-

тання землі, наприклад, внаслідок розширення площ ріллі або

зміни структури посівних площ, призводить до відповідної зміни

способу відновлення і підвищення родючості ґрунту.

Взаємозалежність способів використання землі і підвищення

родючості ґрунту, як і еволюція системи землеробства загалом,

визначається такими умовами або факторами, виділеними ще

А.В. Совєтовим (1867): природними; економічними; науково-

технічними.

302

Природні фактори

є визначальними у землеробстві. Клімати-

чні характеристики території (кількість теплоти, тривалість ве-

гетаційного періоду, довжина світлового дня, кількість і розподіл

атмосферних опадів тощо) визначають географію розміщення

культур та їх сортів, темпи їх розвитку, а також агротехніку і

продуктивність.

У формуванні і становленні конкретної системи землеробства

важливе значення мають характер і особливості ґрунту, які ха-

рактеризуються його структурою і будовою, вмістом гумусу, по-

тужністю гумусового шару, вбирною і буферною здатністю, реак-

цією ґрунтового середовища та ін. Ґрунти, достатньо сприятливі

для одних видів культур, можуть бути малопридатними для ви-

рощування інших. Крім того, природні умови дуже змінюються

залежно від рельєфу поверхні. Це виражається не тільки у пере-

розподілі факторів та умов життя рослин, а й у ступені розвитку

ерозійних процесів ґрунту.

Таким чином, різноманіття природних факторів зумовлює по-

требу у спеціалізації сільськогосподарського виробництва, а від-

повідно, і в застосуванні певної системи землеробства не тільки

для різних зон, але й для різних господарств.

Економічні фактори

відіграють важливу роль у визначенні

характеру і змісту систем землеробства. Так, підвищені економі-

чні можливості господарства дають змогу повніше механізувати

сільськогосподарські роботи, скорочувати строки їх проведення

за рахунок застосування сучасних машин і пристроїв, збільшу-

вати дози внесення добрив, запроваджувати нові, більш урожай-

ні сорти, гібриди та види культур, розширювати посіви на меліо-

рованих землях, ефективніше здійснювати захист сільськогоспо-

дарських рослин тощо.

Нині вплив людини на ґрунт і розвиток культурних рослин

починає перевершувати вплив природних факторів. Внаслідок

цього виробнича діяльність людини набуває характеру спрямо-

ваного регулюючого впливу як на родючість ґрунту, так і на про-

дуктивність вирощуваних культур. Особливо чітко це можна

простежити, наприклад, на розвитку систем землеробства — від

заліжної і перелогової через багатопільно-трав’яну і парову до

плодозмінної та просапної.

Отже, економічні фактори є не тільки потужним засобом ін-

тенсифікації землеробства, а й вирішальною умовою його спеці-

алізації та концентрації.

303

В умовах інтенсифікації землеробства для більш раціонально-

го і ефективного використання природних ресурсів велике зна-

чення має детальне вивчення різноманітності процесів, які відбу-

ваються у ґрунті та рослинах, досягнень агробіологічних наук,

техніки та передового сільськогосподарського досвіду. Наприклад,

у поліській зоні в роки з помірною і підвищеною вологістю вро-

жайність ячменю зменшується через сильний розвиток на посівах

таких бур’янів, як жабрій ладанний і звичайний, гірчак жорст-

кий, редька дика, рутка лікарська, зірочник середній. Якщо не

допустити збільшення рекомендованих норм азотних добрив або

застосовувати проти названих бур’янів відповідні гербіциди, то

вдається повністю запобігти зниженню врожайності ячменю.

Прагнення до ретельної передпосівної підготовки ґрунту його

багаторазовими обробітками з використанням різних пристроїв

дуже часто призводило до сильного ущільнення ґрунту нижче

посівного шару, що несприятливо позначалося на рості й розвит-

ку вирощуваних культур. Тепер обробіток проводять відповідно

до принципів мінімізації. Замість багаторазових проходів трак-

торних агрегатів усі технологічні операції з передпосівного обро-

бітку ґрунту і сівбу можна виконувати за один прохід трактора з

причіпними пристроями (культиватор + борона; культиватор +

борона + коток і ін.) або з використанням спеціальних комбіно-

ваних агрегатів (РВК-3,6; АКП-2,5; СЗС-2,1 та ін.). Це дає змогу

не тільки зекономити час на проведення польових робіт, а й до-

сягти економії трудових та енергетичних ресурсів.

В останні роки господарства при вирощуванні найважливі-

ших культур (зернових, цукрових буряків, кукурудзи, соняшни-

ку) дедалі більше переходять на інтенсивні технології. В резуль-

таті збільшується врожайність, скорочуються трудові, матеріа-

льні та енергетичні витрати.

Внесення високих доз мінеральних добрив часто не забезпе-

чує адекватного збільшення врожайності культур. Значну час-

тину елементів цих добрив поглинають бур’яни, а частину не за-

своюють культурні рослини через недосконалість способів вне-

сення добрив і розміщення їх у ґрунті. Розробка і впровадження

локальних способів внесення добрив (кореневе підживлення і

стрічкове внесення, екранування в підпосівний шар, ретельне

перемішування з посівним шаром тощо) сприяють не тільки зна-

чному підвищенню ефективності добрив, а і зменшенню доз їх

внесення.

У зоні Полісся насичення сівозмін озимою пшеницею і ячме-

нем більш як на 55 % зазвичай супроводжується зниженням їх

врожайності через збільшення ураженості посівів кореневими

гнилями. При введенні в сівозміну посівів озимого жита, вівса,

гороху, просапних культур поліпшується фітосанітарний стан

ґрунту, підвищується насичення сівозмін зерновими культурами

до 70 – 80 %.

Ці та інші приклади підкреслюють роль досягнень науки й

техніки в удосконаленні сільськогосподарського виробництва і

свідчать про те, що в конкретних економічних умовах

науково-

технічний прогрес

є визначальним фактором інтенсифікації і

спеціалізації існуючих систем землеробства. Різноманітне поєд-

нання розглянутих природних, економічних та науково-

технічних факторів підтверджує положення про конкретність

системи землеробства і недопустимість уніфікації підходу до

розвитку землеробства навіть в межах одного господарства.

9.2

ЛАНКИ СИСТЕМИ ЗЕМЛЕРОБСТВА

Усі сучасні системи землеробства мають головні (обов’язкові) і

зональні (допоміжні) складові (ланки). Значення і спрямованість

таких ланок окремо і в комплексі визначають форму, зміст та

інтенсивність конкретної системи землеробства. З головних ла-

нок розглянемо такі.

Організація території і система сівозмін. Територія господарс-

тва має бути організована так, щоб не тільки забезпечувалися

раціональне розміщення і продуктивне використання площ різ-

них сівозмін, позасівозмінних ділянок, культурних пасовищ, сі-

ножатей, садів та інших сільськогосподарських земель, а й раці-

онально використовувалися несільськогосподарські території

(виробничі ділянки, населені пункти, тваринницькі ферми, вну-

трішньогосподарські дороги, водоймища та ін.) відповідно до

прийнятої спеціалізації. При цьому враховують не тільки біоло-

гічні потреби культур до кліматичних і ґрунтових умов та еко-

номічні можливості господарства, але й потребу в найбільш про-

дуктивному використанні техніки, трудових ресурсів, більш тіс-

ній кооперації в агропромисловому комплексі і створенні опти-

мальних соціально-побутових умов життя людей.

305

Поглиблення спеціалізації і концентрації сільськогосподар-

ського виробництва, посилення міжгосподарської кооперації по-

требують досконалості структури сільськогосподарських угідь і

системи сівозмін, поліпшення способів підвищення родючості ґру-

нту, запровадження нових форм організації виробництва та ін.

Система обробітку ґрунту. Розробляється не тільки для сівозмін

загалом, а й для кожної культури, для відповідних полів і діля-

нок. Основою проектованої системи обробітку ґрунту є детальний

аналіз і облік ґрунтових, кліматичних і економічних умов. Навіть

у даній зоні найкраща система обробітку для одного господарства

може бути непридатною для іншого з іншими економічними мож-

ливостями та забезпеченістю трудовими ресурсами, особливо для

господарств, які різняться ґрунтовим покривом, складом вирощу-

ваних культур, структурою посівів тощо.

Система обробітку ґрунту, яка найбільше відповідає даним

умовам, дає змогу перейти до індустріальної і інтенсивної техно-

логій вирощування сільськогосподарських культур на основі

комплексної механізації. Це один з найважливіших напрямів

науково-технічного прогресу в землеробстві.

Система удобрення. Органічні й мінеральні добрива є потуж-

ним засобом окультурення ґрунтів, поліпшення їх родючості та

підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Систе-

ма удобрення включає в себе насамперед перспективний план

заготівлі, зберігання і внесення добрив під кожну культуру і на

кожному полі сівозмін різних видів. Ефективність використання

добрив, особливо при запланованому врожаї культур, визнача-

ється не стільки кількістю внесених добрив (норми й дози), скі-

льки якісними показниками їх використання (види, форми, спо-

соби, послідовність, своєчасність внесення). Система удобрення в

поєднанні з елементами всього агротехнічного комплексу має

забезпечувати найбільш раціональне та ефективне використан-

ня добрив. Добривам належить важлива роль в хімізації земле-

робства — другого найважливішого шляху інтенсифікації сіль-

ськогосподарського виробництва.

Система інтегрованого захисту сільськогосподарських рослин.

Бур’яни, хвороби і шкідники сільськогосподарських культур є

біологічним фактором, який зумовлює втрати врожаю і знижен-

ня продуктивності сільськогосподарських культур. Роль захисту

рослин постійно зростає і у зв’язку з насиченням сівозмін однією

або однорідними за біологією і технікою вирощування культура-

ми, розширенням посівів короткостеблових сортів, запроваджен-

306

ням мінімального обробітку ґрунту, появою резистентних рас,

шкідливих організмів тощо. Тому така система має бути інтегро-

ваною, ґрунтуватися на раціональному й ефективному поєднанні

всіх заходів винищувального й запобіжного характеру.

Система насінництва. Завдання цієї ланки — забезпечити го-

сподарства сортовим насінням культур, які мають високі посівні

і врожайні якості. У нашій державі створена і функціонує дер-

жавна система сортового насінництва на промисловій основі.

Вона займається виведенням нових сортів і гібридів, їх випробу-

ванням, виробництвом і розмноженням елітного насінного мате-

ріалу, плановим забезпеченням господарств насінням районова-

них сортів високих репродукцій і насінним контролем.

Захист ґрунтів від ерозії і охорона навколишнього середови-

ща. В нашій країні площа ерозійно небезпечних земель на всіх

сільськогосподарських угіддях становить більш як 50 %. Внаслі-

док ерозії ґрунтів не тільки знижується врожайність культур, а й

руйнується ґрунтовий покрив. Тому система протиерозійних за-

ходів має здійснюватись на всій території держави.

Внаслідок зростаючого застосування мінеральних добрив, пе-

стицидів, використання в якості добрив осадів стічних вод, по-

сліду з птахоферм збільшується небезпека негативної екологіч-

ної дії їх на ґрунт, природний ландшафт і біосферу в цілому. То-

му при використанні цих речовин треба запобігати їх негатив-

ному впливові на навколишнє середовище шляхом зниження

стійкості і прискорення детоксикації сполук у ґрунті (дотриман-

ня науково обґрунтованих доз, термінів застосування, способів

внесення, підбір слабо- і нетоксичних препаратів, низькотолера-

нтних, чергування їх під культури сівозмін та ін.).

Розглянуті складові ланки характерні для будь-якої системи

землеробства в усіх зонах і господарствах держави. Разом з тим у

деяких природно-економічних зон необхідного розвитку набува-

ють допоміжні ланки.

Полезахисне лісонасадження. Особливо велика роль таких на-

саджень на відкритих територіях із значною частиною розораних

площ. Вони перешкоджають дії посух і суховіїв, розвитку ерозії та

дефляції, поліпшують водний режим території, завдяки чому по-

ліпшуються екологічні умови для вирощування більш продуктив-

них видів і сортів сільськогосподарських рослин.

Меліоративні заходи. За змістом і значенням у спрямованій

зміні ґрунтових умов життя рослин ці заходи неоднозначні. На

докорінне поліпшення залучених у сільськогосподарське вико-

307

ристання земель спрямовані зрошення та осушення надмірно

зволожених земель, регулювання водного режиму на сільського-

сподарських територіях. На реалізацію цих заходів потрібні ве-

ликі капіталовкладення. Хімічна меліорація земель з підвище-

ною кислотністю і надмірною лужністю, снігова меліорація,

культуртехнічні роботи з освоєння малопродуктивних площ тощо

спрямовані на усунення негативних причин, які знижують ро-

дючість ґрунту.

Значення розглянутих ланок неоднакове в різних системах

землеробства і неоднозначне часом навіть в одній із них. Так, у

системах землеробства зони Полісся вирішальними, звичайно, є

ланки, які спрямовані на вдосконалення організації сільськогос-

подарської території, збільшення товщини орного шару, поліп-

шення його агрофізичних та агрохімічних властивостей, активі-

зацію біологічних процесів у ґрунті. Тому увага акцентується на

реалізації ланок організаційного, ґрунтообробного й удобрюва-

льного порядку, в комплексі з якими розробляються інші ланки

систем землеробства.

У системах землеробства Лісостепу, а особливо Степу, першо-

чергове значення мають заходи щодо нагромадження, збере-

ження і раціонального використання вологи зимових та літніх

опадів і припинення проявів ерозії. У вирішенні цих питань го-

ловну роль відіграють ланки систем землеробства, які включа-

ють наукове чергування культур з дотриманням вологообігу, сі-

возміни з чистими і зайнятими парами, протиерозійні сівозміни,

волого- і ґрунтозахисний обробіток, снігову меліорацію і полеза-

хисне лісонасадження.

Система землеробства має обов’язково включати заходи захи-

сту ґрунту від ерозії, дефляції для конкретних природно-

економічних умов господарства. Відповідно, кожна система зем-

леробства повинна функціонувати як ґрунтозахисна. Це стосу-

ється і ролі інших основних ланок системи землеробства.

Отже, всі ланки системи землеробства взаємозв’язані і взає-

мозумовлені. Місце їх у визначенні системи землеробства визна-

чається не лише природними умовами зони, а й конкретними

організаційно-економічними умовами господарств та прогресом

науки і техніки.

9.3

ПРИНЦИПИ ПРОЕКТУВАННЯ

СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА

У проектуванні і розробці системи землеробства треба врахо-

вувати взаємозв’язок як між її складовими (ланками), так і між

визначальними природними, економічними та науково-

технічними умовами. Недооцінка цієї взаємозалежності позбав-

ляє будь-яку розроблену систему землеробства науковості й кон-

кретності, а отже, знецінює її практичне значення.

Відповідно до змісту і мети конкретної системи землеробства,

слід дотримуватися таких вимог до її проектування і розробки:

1. Виявляти фактори, які є лімітуючими для життя сільсько-

господарських рослин. У зоні Полісся, наприклад, такими фак-

торами можуть бути: обмеженість вегетаційного періоду, надмір-

на вологість, несприятливі агрофізичні властивості ґрунту, мала

потужність орного шару, низький вміст гумусу, кисла реакція

ґрунтового середовища, нестача елементів мінерального жив-

лення, висока забур’яненість полів тощо. Обмежуючі фактори у

степовій зоні — недостатня забезпеченість вологою, несприятли-

вий для ярих культур розподіл літніх опадів, прояв різних форм

ерозії ґрунту, небезпека сильного розвитку шкідників і хвороб,

несприятливі умови перезимівлі озимих культур та ін.

2. Встановити видовий склад культур, які можна вирощувати

в даній зоні.

3. Оцінювати можливості і шляхи подолання несприятливих

умов для рослин, враховуючи зональні особливості, зміст і мето-

ди реалізації головних і допоміжних ланок системи землеробст-

ва. Наприклад, поліпшення водного режиму в степових посуш-

ливих районах можливе через введення в сівозміни чистих па-

рів, підбір засухостійких культур, нагромадження вологи осін-

ньо-зимових опадів відповідним обробітком ґрунту, проведення

снігозатримання тощо. У поліпшенні агрофізичних властивостей

ґрунтів зони Полісся важливе значення мають сівозміни з посі-

вами багаторічних трав, внесенням великих доз органічних доб-

рив, тоді як у зоні сухого Степу — заходи захисту ґрунтів від еро-

зії, збільшення вмісту вологи в ґрунті, заміна механічного обро-

бітку ґрунту хімічним тощо.

4. Визначати основний напрям виробничої діяльності госпо-

дарства, тобто його спеціалізацію, і перспективи концентрації

309

виробництва в агропромислових об’єднаннях. Спеціалізація

конкретного сільськогосподарського підприємства встановлюєть-

ся планово і виражається через структуру продукції, її призна-

чення та якісні показники не тільки рослинницької, а й тварин-

ницької галузей. Тому в проектованій системі землеробства важ-

ливо передбачити також створення міцної кормової бази для

тваринництва з урахуванням видів і груп тварин, їх поголів’я,

продуктивності та ін.

5. Відповідно до біології культур, їх сортів і гібридів, призна-

чення сівозмін, властивостей і стану ґрунтів, кліматичних умов

та інших факторів визначити системи обробітку та їх особливос-

ті. При цьому враховують агротехнічну й економічну потребу у

виконанні конкретних заходів та їх доцільність, глибину обробі-

тку, кратність проходів, поглиблення орного шару, мінімізацію

обробітку, механічних заходів знищення бур’янів, видів викорис-

товуваних знарядь і ін.

6. Оцінити стан і намітити шляхи зміцнення матеріально-

технічної бази господарства з урахуванням забезпеченості їх

трудовими ресурсами. Особливу увагу звернути на формування

складу і структури машинно-тракторного парку. Його викорис-

тання має забезпечувати широке застосування ресурсозберігаю-

чих та інтенсивних технологій, скорочення термінів і підвищен-

ня якості проведення всіх сільськогосподарських робіт, запобі-

гання негативній дії машин і знарядь на ґрунт, збереження яко-

сті і зниження собівартості продукції, підвищення продуктивно-

сті праці та ін.

7. Відповідно до наявних матеріально-технічних ресурсів

встановити види, врожайність культур, площі їх вирощування за

інтенсивною технологією для одержання найвищих і стійких

врожаїв високої якості.

При розробленні інтенсивної технології вирощування культу-

ри треба здійснювати всебічний облік, аналіз і визначати сукуп-

ну агротехнічну, екологічну, організаційну та економічну оцінку

за багатьма факторами:

³ виділення найкращого попередника на основі ретельного

вивчення історії полів;

³ підбір екологічно пристосованих сортів інтенсивного типу і

використання насіння високої посівної якості;

³ поліпшення агрохімічних, агрофізичних, біологічних та ін-

ших властивостей ґрунту внесенням належної кількості органіч-

них і мінеральних добрив, мікроелементів та інших меліорантів;