Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура
Подождите немного. Документ загружается.
301
Лекція 13. Культура Київської Русі
Твір відображає історичну дійсність Русі кінця XII ст. не букваль
но, як літописи, а в художній, узагальненій формі. В «Слові» вперше
на Русі висловлена думка про виникнення держави на основі сус
пільного договору між князем і народом. Ідея твору – об єднання
всіх сил Руської землі для боротьби з ворогом. Звертаючись до князів,
нащадків Ярослава Мудрого, автор «Слова» закликає їх «вкласти в
піхви мечі», помиритися між собою.
Одне з найкращих місць «Слова» – плач Ярославни, дружини
князя Ігоря, дочки галицького князя Ярослава Осмомисла. Дізнав
шись про поразку руського війська і про те, що Ігор потрапив у по
лон до половців, Ярославна йде на міську стіну і плачучи закликає
вітер, Дніпро і Сонце допомогти Ігореві, визволити його з тяжкого й
ганебного полону. Образ Ярославни, що є одним з найпоетичніших
жіночих образів світового письменства, давно став уособленням лю
бові та відданості.
«Автор, – писав С. Єфремов, – знав людську душу і вмів заче
пити в ній ті вічні струни, жадні на всяку, справжню красу – і твір
його не спопелів від часу... Благородний патріот, що тверезо й розум
но дивиться на події і не тільки їх головою розуміє, але й серцем
відчуває – стає перед нами на повен зріст і доповнює величну по
стать оригінального поета».
Одним з нових видів літератури на Русі були житія святих (агіог
рафія). У цих релігійнобіографічних творах розповідалось про жит
тя мучеників, аскетів, церковних і державних діячів, оголошених
церквою святими: Іоанна Златоуста, Афанасія Олександрійського,
князів Бориса і Гліба, вбитих своїм братом Святополком, засновни
ка КиєвоПечерського монастиря Антонія Печерського.
Визначним твором агіографічної літератури є «КиєвоПечерсь
кий патерик». Він складений в 1215–1230 рр. ченцями КиєвоПе
черського монастиря і містить багато літературних творів. До збірника
ввійшли житія святих, повчання, різні оповідання, легенди. Казко
вофантастичний світ «Патерика» поєднаний з історією КиєвоПе
черського монастиря і його перших подвижників, реальним життям
ченців, з відомостями про їхнє життя, діяльність. З «Патерика» дізнає
мося, хто вступав у монастир, чим займалися в ньому ченці, які були
взаємин і між ними та князем, які були монастирські маєтки, хто
ними завідував, які чесноти чернечого життя вважалися найкращими.
У ньому також описуються деякі історичні події: про взаємовідносини
302
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
князів, феодальні міжусобиці, торгівлю Києва з Галичем, Перемиш
лем, похід руських князів на половців.
Головна ідея твору – довести особливу святість КиєвоПечерсь
кого монастиря, зокрема місця, на якому він заснований, підкресли
ти його велике значення як осередку давньої культури.
Серед тих, кого прославляв «Патерик», був монах монастиря Ага
піт – перший відомий руський лікар, який помер 14 червня 1095 р.
З його іменем зв’язують заснування в КиєвоПечерському монастирі
першої руської лікарні.
«Патерик» описує найвдаліші випадки лікування Агапітом. Коли
у Чернігові захворів князь Володимир Мономах і лікування виклика
ного з Києва медика нічого не дало, князь покликав Агапіта: «По
сылаеть мольбу к Иоану, игумену Печерскому, да понудить Агапі
та прити до него». Агапіт вилікував князя Володимира, але від
запропонованих Мономахом коштовностей відмовився: «Николи же
и ни от кого же что взях, – ныне ли погублю мьзду свою злата ради».
У «Патерику» зазначається, що Агапітлікар лікував не лише
заможних людей, зокрема князів, а й простих, незаможних. Він
зцілював запалення, шкірні хвороби, широко використовуючи при
цьому відвари з трав і коріння. 1982 р. на фасаді Нікольської цер
кви на згадку про Агапіта встановлено бронзову дошку з його ба
рельєфом.
Відомі імена і світських лікарів Іоанна Смереки, Петра Сиріани
на, Февронії. Першою руською жінкоюлікарем була Євпраксія
Мстиславівна (1108–1172), внучка Володимира Мономаха, автор
трактату «Мазі».
Патріотизм і поетична чарівність «КиєвоПечерського патерика»
зробили його однією з найпопулярніших, найулюбленіших книг ста
роукраїнської літератури протягом тривалого часу – аж до XIX ст.
включно. Це стверджував М.С. Грушевський, зазначаючи, що «Пате
рик» і «Кобзар» – се були дві найпопулярніші українські книги».
Вперше «Патерик» було надруковано в 1635 р. польською мовою, в
1661 р. – церковнослов’янською.
Розвиток літератури і взагалі письменства неможливий без підне
сення та поширення освіти, книжності й збирання бібліотек. Київсь
ка Русь ще на початку II тисячоліття була краєм небувало високої за
тих часів письменності. Петербурзький історик Б.В.Сапунов встановив,
що в X–XIII ст. на Русі було приблизно два проценти письменних. Для
303
Лекція 13. Культура Київської Русі
порівняння: в значно пізніші часи – в епоху так званого
«просвітницького абсолютизму» Катерини II, за офіційними даними,
з кожних восьмисот чоловік вчився в Російській імперії тільки один.
Археологічні дослідження спростовують необґрунтовані твер
дження про раптове виникнення писемності на Русі водночас із за
провадженням у 988 р. християнства. Як переконливо довели С.Ви
соцький, Я.Боровський, М.Брайчевський, писемність на Русі мала
свою давню традицію. Вона простяглася від ідеографічних знаків
епохи бронзового віку (зрубна культура) та сарматів, через викорис
тання грецьких і латинських літер у черняхівську епоху до докири
личного письма, що виникло на основі грецького з доданням влас
них спеціальних знаків. Про те, що писемність знали на Русі ще за
язичницьких часів, свідчать літописні дані про підписання Візантією до
говорів з русами у 911 і 944 рр. грецькою та руською мовами. Є також
знахідки берестяних грамот та графіті – написів на стінах архітек
турних будов і ремісничих виробах.
Цілу книгу написів на стінах Софії Київської, надряпаних її па
рафіянами в період Київської Русі, відкрив і опублікував С.О.Ви
соцький
1
. Серед написів є і просто імена або короткі оповіщення ти
пу «Писав Данило», є і намальована корова з написом «Муу, муу».
Є й графіті, які доповнюють літописну інформацію: «4 роки княжив
Святослав», «В рік 6560 3 березня розгримілося в 9 годин удень, бу
ло ж це на святого мученика Євтропія», «Місяця декембря в 4 сотво
рили мир на Желяні: Святополк Володимир і Олег», «Господи, помо
жи рабі своїй Олисаві Святополчій матері, руській княгині».
Тільки після запровадження християнства на Русі поширюється
нова писемність, абетка якої була складена болгарськими просвітите
лями Кирилом та Мефодіем і названа за іменем одного з них
«кирилицею». Вона являла собою південнослов’янський мовний діа
лект, зрозумілий і східному слов’янству, що й стало головною пе
редумовою її поширення на українських землях. Кирилицею напи
сані всі відомі твори XI і наступних століть: «Остромирове
Євангеліє», Ізборники 1073 і 1076 рр. «Слово про закон і благодать»,
«Мстиславове Євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.
1
Высоцкий С.А. Древнерусские надписи Софии Киевской ХІ–ХІV
вв. – К., 1966.
304
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
У Х–ХІІ ст. писемність переростає в освіту. Перша літописна
згадка про заснування школи на Русі відноситься до 988 р. З метою
підготовки кадрів священнослужителів князі Володимир і Ярослав
при церквах у Києві й Новгороді заснували школи. Для дітей «наро
читої чаді», тобто знаті, князь Володимир розпорядився збудувати
школу на Старокиївській горі, поруч з Десятинною церквою. Школи
відкрилися також у Чернігові, ПереяславіЗалеському, Луцьку,
Холмі, Овручі. У них вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні
мови, риторику, навчали співу, давали деякі відомості про поетику, а
також з географії, історії. Ярослав Мудрий організував школи в
Новгороді, де навчалося триста дітей. Крім початкової освіти було й
«навчання книжне», що передбачало вивчення богослов’я, філософії,
риторики, граматики. Навчання велося церковнослов’янською мо
вою.
Київську Русь називали «книжною країною». Тут книгу любили
і цінували, вважали її «восьмим дивом світу». «Солодкий є медяний
сік і цукор, але солодший від обох є книжний розум» – повчає книж
ник XII ст.
Великим шанувальником книг був Ярослав Мудрий. У «Повісті
минулих літ» читаємо: «Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень,
і вночі. І зібрав скорописців багато і перекладали вони з грецького
на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повча
ються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості... Ярослав
же, як ми вже сказали, любив книги, багато їх написав і поклав їх у
церкві святої Софії, яку сам збудував».
Далі літописець умістив у своєму творі прекрасний гімн книзі й
книжній мудрості: – «Великою бо буває користь від навчання книж
ного; книги наставляють і навчають нас шляхові каяття, бо мудрість
осягаємо і поміркованість у словах книжних. Це – ріки, що напоюють
всесвіт, це – джерела мудрості, адже в книгах же невимірна глибина:
ними ми втішаємося у журбі... Якщо старанно пошукати у книжках
мудрості, то знайдеш велику користь для душі своєї». Ця похвала
мудрості вписана до «Повісті минулих літ» після розповіді про
культурноосвітню діяльність Ярослава Володимировича.
Книгами Софійської бібліотеки послуговувався, мабуть, автор
«Повісті минулих літ» Несторлітописець. Йому належать слова:
«Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і
споживають багату поживу, – так і тут: батько всього цього Володимир,
305
Лекція 13. Культура Київської Русі
він землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син
же його Ярослав засіяв книжними словами, а ми тепер пожинаємо,
приємлюємо серцем книжну науку... Бо той, хто часто читає книги,
той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами».
Отже літопис 1037 р. згадує про бібліотеку або, правильніше,
книгосховище в Софії Київській. Історики вважають, що це була пер
ша відома на Русі вітчизняна бібліотека і книги в ній належали осо
бисто Ярославу Мудрому. За свідченням літопису бібліотека налічу
вала близько тисячі томів. Це свідчить про нагромадження в той час
значної кількості книг.
Досі не пощастило знайти Ярославову книгозбірню. Частина вче
них припускає, що вона загинула у вогні пожеж під час монголо
татарської навали на Київ у грудні 1240 року. Інші думають, що ця
бібліотека по смерті Ярослава розпорошилась по різних монастирсь
ких і церковних книжкових зібраннях.
Крім книгосховища при Софійському соборі, дещо пізніше виник
ла бібліотека при КиєвоПечерському монастирі. До її складу ввійшло
багато книг, зібраних Миколою Святошею – одним з ченців монас
тиря, колишнім чернігівським князем, правнуком Ярослава Мудрого.
На потребу суспільного й духовного життя склалася когорта ки
ївських книжників – переписувачів, перекладачів упорядників та
авторів оригінальних праць. Серед них широко знаними є імена Фе
одосія Печорського, літописців Никона (?–1088), славетного Несто
ра, ігумена Видубицького монастиря Сильвестра (?–1123), єпископа
Кирила Туровського (9.03.1130–1182), Якова Мниха, згадуваних вже
Іларіона і Климента Смолятича.
Чимало освічених осіб було серед князів. Це – Ярослав Володи
мирович, прозваний за свій державний розум і освіченість, любов до
книжок і науки Мудрим. Син Ярослава Всеволод володів п’ятьма
іноземними мовами! З ім’ям Ярослава пов’язаний зеніт розквіту
давньоруської культури писемності й наукових знань. Талановитий
державний діяч, він доклав зусиль до створення першого писемного
зведення законів – «Руської правди».
Згідно з літописом, Ярослав помер у віці 76 років і похований, як
і його внук Володимир Мономах, у Софійському соборі. Його остан
ки збереглися до наших днів і досліджені вченими – антропологами.
Погруддя Я.Мудрого усередині собору виконане скульптором
М.М.Герасимовим, по суті, «з натури»: до наших днів у мармуровому
306
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
саркофазі, який стоїть в одній з бічних апсид Софійського собору,
збереглися кістяк і череп Ярослава.
Україна шанує пам’ять свого видатного державного і культурно
го діяча. Зі сцен театрів не сходить драма Івана Кочерги «Ярослав
Мудрий». Є опера Григорія Майбороди тієї ж назви і фільм «Яро
славна, королева Франції». Він цілком заслужив на цю шану, «бага
то поту утерши за Руську землю», як влучно висловився літописець
Нестор.
Добру освіту одержала і дочка Ганна Ярославна, одружена з фран
цузьким королем Генріхом І Капетінгом. Її підписи стоять на держав
них документах Франції. Дві інші дочки Ярослава – Єлизавета і
Анастасія – були одружені відповідно з норвезьким королем Гараль
дом Сміливим і угорським королем Андрієм I. Не дивно, що істори
ки часто називають Ярослава «тестем Європи». Такі династичні
шлюбні зв’язки зміцнювали зв’язки з латинським Заходом. Вони
свідчили про могутність та високий міжнародний авторитет Київсь
кої Русі.
На Русі існувала багата усна народна творчість – фольклор: пісні,
приказки, казки, байки, загадки, заклинання. До X ст. відноситься
виникнення нового епічного жанру – героїчного билинного епосу,
якій став вершиною усної народної творчості.
Билини – це усні поетичні твори про минуле. В їх основі лежали
реальні історичні події. В усній традиції билини дожили до XX ст.
Улюбленими героями билин часів Володимира Святославича бу
ли воїнибогатирі Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попо
вич. Найбільш популярний серед них Ілля Муромець – селянський
син, узагальнений образ руського воїна, захисника держави від за
гарбників, переможця Солов’ярозбійника й Ідолища Поганого, ге
рояборця за справедливість, символ народного патріотизму. Цим ге
роям присвятив свій найвідоміший твір «Богатирі» видатний
російський художник другої половини XIX – початку XX ст. Віктор
Михайлович Васнецов. Цю картину він писав двадцять п’ять років.
В билинах згадується також велетень богатир Святогор. Він мав
надприродну силу, яку перед смертю передав Іллі Муромцю. У пере
носному вживанні ім’я Святогор означає дуже сильну людину. Оспі
вано й іншого богатиря Кирила Кожум’яку, який за часів князя
Володимира Великого врятував Київ від ворожого нашестя, пере
мігши в борцівському поєдинку печенізького силачавелетня. Після
307
Лекція 13. Культура Київської Русі
поразки свого борця печеніги, впевнені, що їхні боги відвернулися
від них і на перемогу сподіватися марно, без бою відступили від
обложеного Києва.
Популярний герой народного епосу, селянинорач Микула Се
лянинович. В його образі оспівувалася велич селянської праці. Він з
любов’ю й натхненням працює на землі, сіє й збирає хліб.
Епос східних слов’ян був просякнутий ідеями гуманізму, любові
до батьківщини, почуттями дружби, милосердя, справедливості,
вірності в коханні.
Словник термінів та понять теми
Апокрифи (від гр. «таємничий», «прихований») – релігійні твори з
біблійними сюжетами, які не визнавалися церквою ка
нонічними і були заборонені.
Апокрифічний – фальшивий, несправжній, малоймовірний.
Апокрифічні легенди – перекази про християнські світові уявлення.
До східних слов’ян апокрифи прийшли в ХІ–ХП ст. з Візантії
та Болгарії разом з іншими різновидами християнської словес
ності.
Берестяні грамоти – давні тексти, розміщені на бересті (корі бере
зи) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною па
личкоюписалом. За змістом – це короткі листи світського ха
рактеру, доручення, боргові зобов’язання, чолобитні, любовні
послання, учнівські вправи.
Билини – народні епічні пісні періоду Київської Русі. Перші записи
билин датовані початком XVII ст.
Глаголиця – одна із стародавніх слов’янських систем письма. Напев
не, передує кирилиці.
Графіті – стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предме
тами на ремісничих виробах, стінах споруд.
Детинець – укріплена центральна частина стародавнього міста на
Русі. З XIV ст. почала називатися Кремль.
Золоті ворота – головна урочиста брама давнього Києва, видатна
пам’ятка архітектури часів Київської Русі. Споруджена в 1037 р.
за Ярослава Мудрого. Назва походить від позолоченого купола
308
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
надбрамної церкви. Реставровані у 1982 р. до 1500річчя
Києва.
Ізборники – хрестоматії, книги, в яких списувалися матеріали, виїм
ки, витримки з інших, іноді й більших, творів.
КиєвоOПечерська лавра – православний чоловічий монастир, засно
ваний у Києві 1051 р. Відіграла значну роль у розвитку ук
раїнської культури, була центром літописання, іконопису, кни
годрукування. Друкарня лаврська функціонувала по 1922 рік.
КиєвоOПечерський патерик (від гр. «патер» – батько) – збірка творів
про історію КиєвоПечерського монастиря та його перших
подвижників, яка була складена в першій третині XIII ст.
(1215–1230).
Лавра (від гр. – вулиця) – назва великих православних чоловічих
монастирів, підпорядкованих безпосередньо верховній цер
ковній владі.
Літописання, літопис – хронологічно послідовний запис історичних
подій, зроблений їх сучасником.
Людвісарство – лиття з міді.
Оранта – один із іконографічних образів Богоматері, який склався
у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з
піднятими руками і повернутими від себе долонями. Оранта
набула поширення в іконографії та живописі Візантії і Київсь
кої Русі.
Плінфа (від гр. «плінфос» – цеглина) – широка і тонка випалена цегла
великого формату, яку застосовували в будівництві у Візантії
та у Х–ХIII ст. в Київській Русі.
Різи – стародавнє словенське письмо, яке, за свідченнями письмових
джерел, існувало ще в дохристиянську епоху.
«Руська правда» – перше писемне зведення законів Київської Русі
ХІ–ХII ст.
Скоморохи – мандруючі актори, співці, музиканти, іноді виступали і
як акробати й дресирувальники.
«Слова» – твори церковноповчального характеру часів Київської Русі.
Сюжетом для їх написання могла служити історична подія, зло
боденна суспільна проблема, постановка моральної теми.
309
Лекція 13. Культура Київської Русі
Станкове мистецтво – термін, яким визначають твори образотвор
чого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису –
картина, в скульптурі – статуя, погруддя. У добу Київської Русі –
це ікони.
Стилос (подавньоруськи – писало) – спеціальний інструмент, за
допомогою якого на берестяних грамотах видавлювали тексти.
Фреска (від італ. «фреско» – свіжий, сирий) – художнє зображення,
що зроблене водяними фарбами на вогкій штукатурці.
Храмова архітектура – споруди, пов’язані з релігією, з бого
служінням, з церквою; та, що належить церкві.
Питання до самоконтролю
1. В чому полягав зв’язок культури Київської Русі та культури
античності?
2. Який був культурний зв’язок Київської Русі з Візантією та
іншими сусідніми країнами?
3. Чому вважається, що києворуська культура є якісно новим ета
пом в розвитку слов’янської культури?
4. Які заслуги перед українською культурою Володимира Вели
кого та Ярослава Мудрого?
5. Дати характеристику основних центрів давньоруської куль
тури.
6. Чому монастирі стали осередками культурного і духовного
життя?
7. Яка роль КиєвоПечерської лаври у розвитку культури Київсь
кої Русі?
8. Чому християнізація стала рушієм нового культурного про
цесу?
9. Що таке «Руська правда»?
10. Яка ідея «Слова о полку Ігоревім»?
11. Що таке графіті?
12. Який зв’язок культурної спадщини Київської Русі і сучасності?
310
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Завдання для тестової перевірки знань студентів
1. Князь, при якому культура Київської Русі досягла найвищого
розквіту:
а) Володимир Великий;
б) Ярослав Мудрий;
в) Володимир Мономах.
2. Герой народного епосу, реальна історична особа:
а) Ілля Муромець;
б) Добриня Микитич;
в) Альоша Попович.
3. Правильно розташуйте прізвища:
а) відомий мандрівник, географ XI ст.;
б) давньоруський художник;
в) письменникпубліцист XI ст., перший митрополит з руських;
г) видатний літописець, батько вітчизняної історії;
д) співець, виконавець билин та переказів XI ст., якого згадує
автор «Слова о полку Ігоревім»;
е) скульптор, який зробив погруддя Я.Мудрого;
є) автор опери «Ярослав Мудрий»;
ж) автор драми «Ярослав Мудрий».
Іван Кочерга, М.М.Герасимов, Адам Бременський, Нестор, Гри
горій Майборода, Боян, Аліпій, Іларіон.
4. Правильно розташуйте дати:
а) заснування КиєвоПечерського монастиря;
б) побудова Софії Київської;
в) написання «Слова о полку Ігоревім»;
г) побудова Успенського собору КиєвоПечерської лаври;
д) написання «Повісті минулих літ»;
е) побудова Троїцької надбрамної церкви КиєвоПечерської лаври;
є) заснування міста Житомира;
ж) побудова церкви Василя в Овручі;
з) зруйнування Десятинної церкви;
и) запровадження на Русі християнства.