Кармазіна М. Президентство: український варіант

Подождите немного. Документ загружается.

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

Моїй мамі

Наталії Андріївні

присвячується

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

Національна академія наук України

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

ім. І.Ф. Кураса

Марія КАРМАЗІНА

ПРЕЗИДЕНТСТВО:

УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

Київ

2007

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

УДК 32 (477)

ББК 66.3 (4 Укр)

К 24

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту політичних і

етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України (протокол №8 від

28.12.2006 р.)

Кармазіна М. С.

К 24 Президентство: український варіант. – К. 2007. – 365 с.

ISBN 978?966?02?4303?3

У книзі висвітлюється коло проблем, що пов’язані з походженням, розвитком

та поширенням на планеті інституту президентства. Особлива увага приділяється

становленню та розвитку інституту в пострадянській Україні. Зокрема,

досліджується специфіка його функціонування у період президентства Л. Кравчука

та Л. Кучми; висвітлюється процес перегрупування політичних сил у державі після

унезалежнення, витлумачення ними перспектив молодої держави і відповідно

напрямку та сутності інститутотворення. Автор пропонує своє бачення кучмізму

як способу та форми організації влади в республіці.

Книга розрахована на всіх, хто цікавиться перетіканням процесу становлення

інститутів національної державності в Україні в період з кінця 1991 р.

УДК 32 (477)

ББ К 66.3 (4 Укр)

досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України

ISBN 978?966?02?4303?3

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

Зміст

Переднє слово.....................................................................................7

Посилання.........................................................................................................................18

Частина І.

Розділ І. Засади дослідження

1. Огляд літератури з проблеми.............................................................20

2. Характеристика джерельної бази................................................25

3. Політичні інститути: витлумачення та підходи до

дослідження.......................................................................................... 27

Посилання........................................................................................................................40

Розділ ІІ. Президентство: історичний та теоретичний ракурси

1. Поява та поширення інституту: іпостасі

президентської практики.....................................................................64

2. Про деякі особливості президентства на

пострадянських теренах ....................................................................77

3. Президентська та напівпрезидентська республіки:

складнощі при визначенні форми правління.........…............................ 91

Посилання.....................................................................................................................104

Частина ІІ.

Розділ І. Коротке президентство Леоніда Кравчука

1. Від ідеї президентства до Кравчука>президента............................110

2. „Нагромадження” влади: розбудова

президентських структур…………..............................................…..... 121

3. Президент та економічна деградація країни...................................135

4. Кадри. Партія влади. Опозиція…………………………...............……....146

5. Президент і зовнішня політика держави.........................................152

6. 19 липня 1994 р.: кінець програми 5 „Д”……………………….............. 173

Посилання..................................................................................................................................179

Розділ ІІ. Леонід Кучма: сходження щаблями президентської влади

(липень 1994 – листопад 1999 рр.)

1. Перші кроки „радянського адміністратора”…………….................186

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

2. Президентсько>парламентське протистояння..............................196

3. Оточення: „свої” і „чужі”...............................................................206

4. „Первісний гріх” президентів...........................................................214

5. Економіка: спроба реформ............................................................226

6. Зовнішньополітичні пріоритети Президента.................................235

7. Суспільство під пресом цензури та нагляду......................................242

Посилання......................................................................................................................252

Розділ ІІІ. „М’який” авторитаризм по*кучмівськи,

або Фальшування демократії

(листопад 1999 – січень 2005 рр.)

1. Проблемний старт другого терміну „директора”...........................260

2. Кучмина держава: важелі управління............................................271

3. Спроба переформатування влади.....................................................288

4. Наслідки економічних реформ..........................................................301

5. Захід чи Москва?..........................................................................309

6. Політреформа та навколо неї..........................................................325

7. Президентські вибори 2004 р.: зміна влади...................................330

Посилання..................................................................................................................343

Висновки............................................................................................. 353

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

О роде суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш? Коли

Ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

Тарас Шевченко

У що ми віримо – те ще

не втрачене.

Фрідріх Шіллер

Переднє слово

ХХ століття Україна не втратила: 1991 рік став роком практичного

втілення у життя провідної ідеї „великого українського визвольного

наративу” – ідеї самостійної держави. Політично унезалежнившись,

українці отримали шанс розбудови власної держави. А відтак

наприкінці століття для нації врешті?решт актуалізувалася проблема

творення державних інститутів.

Проблема інституціоналізації влади є надзвичайно важливою для

поставторитарних чи посттоталітарних країн. Важливою постільки,

поскільки лише належний рівень інституціоналізації, як свідчить

міжнародний досвід, тільки й спроможний забезпечити розвиток і

зміцнення у країні демократичних процесів.

Чому?

Тому що, по?перше, тільки інституціоналізована демократія є

справді стійкою, стабільною чи – в термінах сучасної західної науки

– закріпленою демократією. І по?друге, тільки інституціоналізована

демократія, яка забезпечує реалізацію домовленостей еліт, є

своєрідною запорукою незворотності процесів, що відбуваються у

поставторитарних чи посттоталітарних країнах; запорукою їх

неповернення назад до тоталітаризму чи ж (в іншому випадку) –

запорукою невстановлення нового авторитаризму, але поглиблення

демократичних перетворень на всіх рівнях соціуму. „Добрі суспільні

інститути” виконують захисну функцію – убезпечують суспільство

від того, щоб, як зазначав свого часу К. Поппер, „погані чи

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

некомпетентні правителі не могли заподіяти великої шкоди”

Убезпечують від потрясінь, страждань і крові.

Інституціоналізація влади на теренах України, як засвідчив

п’ятнадцятирічний досвід, мала свої особливості. Одним із

найперших і безпосередніх проявів суттєвої зміни її інституційного

дизайну була поява в політичній системі суспільства інституту

президентства. Хоча дане нововведення не було чимось

оригінальним на теренах щойно самоліквідованого СРСР: одна за

одною колишні радянські республіки, прагнучи політичної

емансипації, започатковували в структурі державної влади посаду

президента, проте все ж досить несподіваним для вчорашніх

радянських республік (як незадовго перед тим і для всього СРСР).

Відомо ж: президентство й президент за своїм, сказати б, генетичним

кодом – капіталістичні, буржуазні явища і, якщо ще конкретніше,

– американського походження.

Втім, на той час на пострадянських теренах (за винятком хіба

що новопосталих країн Прибалтики) ніхто, так би мовити, не

вдавався в історичні подробиці, серйозно не замислюючись над тим,

заради чого здійснюється нововведення. Чого можна і варто

сподіватися від нової владної структури? Якими мають бути місце й

роль інституту президентства у вирішенні нагальних соціально?

економічних чи політичних завдань суспільства? Яким загалом є

„запас” можливостей президентства і його, сказати б,

конфліктогенний потенціал? Який обсяг президентських

повноважень є оптимальним? Чого варто остерігатися і в жодному

разі не випускати з поля зору, „інсталюючи” в структуру влади

соціумів, позбавлених іншого, крім радянського, досвіду, нові

інститути, у соціуми, дуже далекі від розуміння сутності,

можливостей та обмежень капіталістичної демократії? Відтак

свідомою дією, доброю вмотивованістю процес інститутотворення

не відзначався. (Для появи свого власного А. Токвіля час ще не

настав. А цей, останній, на початку 30?х років ще позаминулого –

ХІХ?го століття, повернувшись з Америки під найпозитивнішими

враженнями від американської демократії, застерігав французів,

вказуючи, зокрема, що не слід копіювати демократичні інститути,

котрі Америка „створила для себе”, але варто прагнути збагнути,

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

„що нам підходить”, варто не стільки запозичувати „приклади”,

скільки „набираючись розуму”, запозичати „самі тільки

принципи”

За період, що минув від початку 1990?х, новий структурний

елемент влади пройшов суперечливий шлях розвитку, як пройшли

свій шлях сприйняття президентства, шлях надій і сподівань,

розчарувань і втрат, пов’язаних із функціонуванням президентської

влади, й члени сегментованого за численними ознаками

українського суспільства (про що, приміром, свідчить хоча б той

факт, що такі області країни, як Чернігівська, Сумська, Полтавська

та Кіровоградська, на президентських виборах 1994 р. віддали

більшість голосів за Л. Кучму і відповідно – проти Л. Кравчука,

котрого, в свою чергу, підтримали Закарпатська, Львівська, Луцька,

Рівненська, Тернопільська, Івано?Франківська, Чернівецька,

Черкаська, Хмельницька, Житомирська, Вінницька, Київська

області, а в 2004 р. – голосували уже, так би мовити, „разом” із

західним регіоном країни – за В. Ющенка

). Відтак, суспільно?

політичний досвід президентства в Україні є вкрай неоднозначним

і небездоганним, є досить суперечливим і проблемним (перехідні

явища і не бувають лінійними, простими), як з новою силою

засвідчила „осьова” (!) подія в українському бутті – помаранчева

(чи, як дехто воліє додавати, і „біло?блакитна”

) революція кінця

2004 р. Тож, роздумуючи над наслідками діяльності перших

українських президентів і – ширше – наслідками впровадження у

політичну практику інституту президентства, українці (кожен на

своєму рівні, починаючи від науковців, публіцистів, політиків?

практиків і закінчуючи пересічними громадянами) небезпідставно

прагнуть відшукати відповіді на безліч нових, сформульованих

невблаганно швидкоплинним часом питань. Чільними з?поміж них

є такі: символом чого фактично стало посткомуністичне

президентство в Україні? На кого й на що, в який спосіб впливав і

впливає новий, демократичний за формою інститут? Чому він

сприяє, а чому стає на перешкоді? Розвиток чого гальмує чи навпаки

прискорює? Чому запобігла діяльність президентів, а до чого вона,

на жаль, призвела? Якою мірою перші українські президенти –

радянський ідеолог, радянський адміністратор та „адепт

ПРЕЗИДЕНТСТВО: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ

патріархальних істин” (котрий у певний час називав попередника

на посаді „батьком”) – виявилися здатними вирішувати питання,

так би мовити, політичного „життя і смерті” та забезпечувати своїй

нації можливість самостійно приймати рішення на майбутнє? Кого,

самі обравши, отримали українці в особі кожного з президентів –

державних діячів насамперед (власне тих, кого найбільше потребує

у переломний період своєї історії кожна нація) чи тільки політиків?

Якою мірою така, сказати б, родова ознака перших президентів*,

як сільське походження, зумовили їхню схильність до облаштування

влади на принципах клановості та непотизму? Зрештою, до чого

українцям прагнути – до розвитку інституту президентства,

розширення „вікна можливостей” президента чи ж до поступової

його мінімізації й зрештою вилучення із структури влади заради

посилення її ефективності?

Окреме коло питань пов’язане із своєрідними „зразками

поведінки” кандидатів у президенти: у переддень виборів

претенденти поставали перед виборцями у блискотінні свого

життєвого успіху, демонструючи неабияку солідність, випинаючи

свої чесноти та декларуючи відданість пріоритетам**, що варті меси.

* Хутір Великий Житин Рівненської області, село Чайкіно Чернігівської та

Хоружівка Сумської – місця народження відповідно Леоніда Кравчука, Леоніда

Кучми та Віктора Ющенка.

** Наприклад, кандидат на президентську посаду на президентських виборах

2004 р. О. Мороз на питання кореспондента тижневика „Дзеркало тижня” про те,

чи готовий він в разі непотрапляння в другий тур виборів закликати своїх

прибічників голосувати за іншого кандидата, зокрема – за Віктора Януковича,

відповів наступне: „...Вважаю, що для журналіста найсоліднішого аналітичного

видання в Україні не дуже серйозно ставити мені запитання про можливу

підтримку Януковича. Ви б ще запитали, чи підтримаю я розширення озонової

дірки над Землею?” Негативно відреагував О. Мороз і на запитання щодо того, чи

запропонує він у разі своєї перемоги пост прем’єра, наприклад, Л. Кучмі, В.

Януковичу, В. Медведчуку, В. Ющенку чи Ю. Тимошенко: „У разі моєї перемоги

у Кучми, Януковича і Медведчука будуть такі клопоти, що на прем’єрський пост

вони претендувати не зможуть”. (Олександр Мороз: „Записи Мельниченка –

дзеркало нашої політики. Тому всі бояться в нього глянути?” // Дзеркало тижня.

– 2004. – №40 – 41. – 9 жовтня. – С.4). Така „жорстка” позиція не завадила О.

Морозу у 2006 р. закликати своїх прибічників у парламенті голосувати за

Януковича?прем’єра. Чи то він втратив страх перед „діркою”, чи ж Янукович

перестав асоціюватися з нею...