Каришева А.Ф. Спеціальна епізоотологія

Подождите немного. Документ загружается.

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

ною, безпричинно гавкає, клацає зубами. З розвитком хвороби собака

намагається забитися в темні кутки, ковтає сторонні предмети, куски

дерева, ганчірки. В окремих випадках роздирає зубами місце укусу.

Під кінець другого дня з’являється розлад акту ковтання, собака не

торкається корму, не п’є воду. В цей період захворілих собак часто до-

ставляють у лікарню з проханням видалити з глотки кістку, якою ні-

бито подавилась тварина. Згодом посилюється слинотеча, з’являється

прагнення укусити людину чи тварину. Стадія

збудження

триває 3 – 4

доби. Характеризується різко вираженими нападами буйства, праг-

ненням собаки втекти з дому, великою агресивністю до інших тварин,

особливо собак, спробами нещадно їх кусати. Посилюється слинотеча,

розвивається косоокість, водобоязнь. Поступово стадія збудження пе-

реходить у

паралітичну

стадію, яка триває 2 – 4 доби. Ця стадія харак-

теризується швидким розвитком паралічів м’язів задніх кінцівок, хвос-

та, тулуба, прямої кишки, сечового міхура. Тварина дуже виснажена,

шерсть скуйовджена, очі глибоко западають, нижня щелепа відвисає,

язик вивалюється назовні, з рота витікає багато слини. Хода внаслідок

парезу задніх кінцівок стає хиткою, потім тварина взагалі не може

підніматися. Загибель настає через 6 – 8 діб від початку хвороби.

При тихій формі сказу збудження виражене слабко або його

взагалі не буває. Тиха форма спостерігається в разі зараження со-

бак від лисиць, характеризується депресією, швидким розвитком

паралічів, сильною слинотечею, утрудненням під час ковтання. За-

гибель настає на 2 – 4-ту добу хвороби.

Атипова форма характеризується підгострим перебігом.

Спостерігається виснаження, атрофія м’язів, гастроентерит, а також

пізні паралічі.

Собаки

не виявляють агресивності. Атипова форма

трапляється дуже рідко.

Улуфато — особлива форма африканського сказу, при якій

перебіг хвороби значно легший, ніж сказ у країнах помірного клі-

мату, і характеризується паралічами окремих м’язів. Можливе ви-

дужання хворої тварини.

котів

хвороба проходить у буйній формі з високою агресивні-

стю, що становить значну небезпеку для людей. Загибель котів на-

стає на 2 – 5-ту добу після паралічу задньої частини тіла.

великої рогатої худоби

переважає тиха форма сказу. При

цій формі хвороби з ротової порожнини виділяється багато слини, в

ділянці укусу з’являється свербіж, виявляються парези й паралічі

кінцівок, судомні скорочення окремих груп м’язів. Спостерігається

часте хрипке ревіння, утруднене ковтання, часте сечовиділення. За-

гибель худоби настає на 3 – 6-ту добу хвороби. При буйній формі

різко підвищується рефлекторна збудливість, відмічається судомне

скорочення окремих м’язів. Очі витріщені, тварина непокоїться,

скрегоче зубами, б’є ногами й рогами, хрипко реве, часто проявляє

Сказ

агресивність відносно собак, рідше — до інших тварин і людей. На-

пади буйства змінюються періодом спокою і повторюються через різні

проміжки часу. Апетит і жуйка відсутні, з ротової порожнини виділя-

ється велика кількість слини. Нерідко ознакою сказу у рогатої худоби

є свербіння й розчухування шкіри на місці укусу. Загибель настає

раптово, під час нападу буйства або при симптомах загальної слабко-

сті, бульбарного паралічу й швидкого зниження температури тіла.

овець

хвороба триває 3 – 5 діб, у кіз — 8 діб, завжди закінчуєть-

ся паралічами і смертю. У хворих тварин спостерігається агресив-

ність, хрипке, глухе, протяжне мекання, слинотеча, скреготання зу-

бами, утруднене ковтання. Загибель настає на 3 – 6-ту добу хвороби.

коней

сказ спостерігається порівняно рідко. При буйній

формі проявляється занепокоєнням, інколи — агресивністю, праг-

ненням утекти. З ротової порожнини витікає багато слини, губи судо-

мно стиснуті, зіниці розширені. Підсилюється статеве збудження, мо-

жливі напади судом жувальних та дихальних м’язів. Частою ознакою

сказу коней є свербіж на місці укусу. Захворілий кінь нападає на тва-

рин і людей, намагається їх укусити або вдарити, зривається з ко-

нов’язі, натикається на перешкоди, іржання стає хрипким. Напади

буйства змінюються періодом пригнічення, хода стає хиткою, ковтання

утруднюється, випита вода виливається назад через ніздрі. Загибель

настає на 3 – 5-ту добу хвороби. При тихій формі кінь пригніче-

ний, упирається головою в стіну або годівницю, з ротової порожнини

виділяється багато слини. Розвиваються паралічі ковтальних м’язів,

прогресують паралічі задньої частини тіла, настає швидка смерть.

свиней

хвороба супроводжується занепокоєнням, рохканням,

сильною слинотечею. Інколи на місці укусу з’являється свербіж, на

2 – 4-ту добу після появи паралічів настає смерть.

диких тварин

найхарактернішою ознакою сказу є відсутність

страху перед людьми, а також агресивність. Гідрофобії не буває.

Перед загибеллю у них розвиваються парези й паралічі кінцівок.

людини

захворювання на сказ пов’язане з укусами хворих со-

бак, котів та інших тварин. На початку хвороби спостерігаються ли-

хоманка, пригнічений стан, свербіж і болі в ділянці укусу, згодом

з’являються боязливість, занепокоєння, розлад дихання й ковтання,

слинотеча, підвищене рефлекторне збудження й судоми. Під час

спроби проковтнути воду розвиваються болісні судоми. Невдовзі

відраза до води спостерігається навіть при вигляді склянки або шу-

му води. Хворий галюцинує, іноді лютує, з рота виділяється багато

слини. Сказ у людей завжди закінчується летально, смерть настає

на 2 – 3-тю добу хвороби. Перед смертю розвиваються паралічі

м’язів обличчя, язика, очей, кінцівок, тулуба.

Патологоанатомічні зміни. При сказі не специфічні. Трупи тварин

виснажені, на шкірі можуть бути сліди укусів, незагоєних ран. При

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

розтині виявляють крововиливи, гіперемію слизових оболонок ротової

порожнини та зіва, набряк язика. Шлунок зазвичай порожній, іноді

містить сторонні предмети. Слизова оболонка травного каналу набря-

кла, з крововиливами різного розміру й форми. Оболонки мозку також

набряклі й гіперемійовані. Кров темно-червоного кольору, не згорта-

ється. Під час гістологічного дослідження головного й спинного мозку

виявляють осередки дисемінованого негнійного енцефаломієліту. Над-

звичайно велике діагностичне значення має знаходження в цитоплаз-

мі нейронів специфічних ацидофільних включень — тілець Бабеша —

Негрі з базофільною зернистістю, які у 65 – 85 % випадків дають змогу

виявити захворювання на сказ.

Діагностика. Попередній діагноз для вжиття негайних заходів

установлюють на основі анамнезу, аналізу існуючої епізоотичної

ситуації щодо сказу, клінічних ознак хвороби. Остаточний діагноз

установлюють за результатами лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Лабораторні дослідження на сказ про-

водять позачергово, а про результати негайно повідомляють лікаря

ветеринарної медицини, який надіслав патологічний матеріал. Роз-

тин трупа, видалення мозку, відбір проб та їх дослідження здійс-

нюють при суворому дотриманні заходів особистої профілактики —

надягають спецодяг, руки захищають двома парами рукавичок (хі-

рургічними й анатомічними), очі закривають захисними окуляра-

ми, ніс і рот прикривають 6-шаровою марлевою пов’язкою. У лабо-

раторію для дослідження на сказ надсилають нарочним свіжі трупи

дрібних тварин або голову загиблої чи забитої великої тварини. Для

проведення біопроби направляють головний мозок (свіжий чи кон-

сервований у 30 – 50 %-му розчині гліцерину). Патологічний мате-

ріал має бути ретельно запакований у герметичну тару з притертою

пробкою, залитою парафіном, а труп тварини вміщений у будь-який

герметичний водонепроникний контейнер.

Лабораторна діагностика включає мікроскопічні дослідження

головного мозку тварин з метою виявлення тілець-включень Бабе-

ша — Негрі, серологічні дослідження за РІД для виявлення специ-

фічного рабічного антигену, а також проведення біологічної проби

на білих мишах і кролях.

Для мікроскопічного виявлення тілець-включень Бабеша – Негрі

готують мазки, мазки-відбитки та гістологічні зрізи з амонієвого рогу,

кори головного мозку, мозочка (при буйній формі сказу), а також з

довгастого й спинного мозку (при паралітичній формі сказу). У гісто-

логічних препаратах тільця-включення мають округлу, овальну або

трохи видовжену форму, розмір від 0,24 до 27 мкм. Розміщуються між

ядром та одним із рогів нейрона або в його відростку. Всередині ті-

лець Бабеша — Негрі виявляють маленькі (0,25 – 0,5 мкм) базофіль-

ні зернисті включення, які дають змогу надійно диференціювати їх

Сказ

від інших структурних елементів клітини. На відміну від мазків, де

виявлення тілець Бабеша — Негрі можливе лише в разі значної їх

кількості, в гістологічних препаратах швидко розшукуються навіть

поодинокі включення. Виявлення в патологічному матеріалі цито-

плазматичних тілець-включень Бабеша — Негрі є безумовно достові-

рним показником сказу, а їх відсутність не виключає цієї хвороби.

Слід мати на увазі, що тілець Бабеша — Негрі ніколи не буває в нер-

вових клітинах хворих на сказ лисиць і корсаків, а також у мозку по-

кусаних ними тварин.

Для серологічних досліджень за РІД використовують неконсервова-

ний головний мозок тварин, які загинули від вуличного сказу, або мо-

зок заражених для біопроби білих мишенят. Постановка реакції дифу-

зної преципітації в агаровому гелі дає змогу встановити діагноз щодо

сказу впродовж однієї доби, навіть при дослідженні загниваючого па-

тологічного матеріалу. Рабічний антиген у мозку інфікованих тварин

можна виявити також за допомогою імунофлуоресцентного методу, що

використовують для швидкого встановлення попереднього діагнозу.

Біологічну пробу проводять на 6 – 10 білих мишенятах масою 8 –

10 г і на 4 кроликах масою 1,5 кг, яких заражають інтрацеребрально

і підшкірно надосадовою рідиною 10 %-вої суспензії мозку. У разі

позитивного результату біопроби мишенята захворюють і гинуть

через 7 – 15 діб після зараження, кролі — через 16 – 21 добу. Голов-

ний мозок загиблих чи вбитих піддослідних тварин досліджують на

наявність тілець Бабеша — Негрі за РІФ або РДП. У сумнівних ви-

падках ставлять РН на мишенятах.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виклю-

чення хвороби Ауєскі, гострого менінгоенцефаліту, чуми собак. При

хворобі Ауєскі виявляють розчухування, не буває агресивнос-

ті, збочень в апетиті, паралічів нижньої щелепи. У клітинах голо-

вного мозку відсутні тільця Бабеша — Негрі. Гострий менін-

гоенцефаліт характеризується спорадичністю, відсутністю уку-

сів, а також специфічних тілець-включень. Чума собак відріз-

няється високою контагіозністю, тривалим перебігом хвороби, наяв-

ністю кон’юнктивітів і ринітів. Немає агресивності, не буває паралі-

чів м’язів нижньої щелепи. Можливе видужування хворих тварин.

Лікування не проводиться. Хворих і підозрюваних щодо захво-

рювання на сказ тварин негайно знищують за винятком випадків,

коли були покусані люди або тварини. В такому разі підозрюваних

щодо захворювання на сказ тварин ізолюють для спеціального спо-

стереження впродовж 10 діб. Трупи загиблих чи вбитих тварин спа-

люють або утилізують.

Імунітет. Для активної імунізації тварин проти сказу з профіла-

ктичною метою і вимушено запропоновано кілька вакцин.

Суха ан-

тирабічна фенол-вакцина

призначена для профілактичних щеп-

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

лень проти сказу собак і котів, а також вимушених щеплень високо-

цінних сільськогосподарських тварин. Для профілактичної вакци-

нації в неблагополучних і загрозливих щодо сказу місцевостях вак-

цину вводять підшкірно собакам у дозі 2 мл, котам — 1 мл. Імунітет

настає через 14 – 30 діб після вакцинації і триває понад 6 міс, після

ревакцинації — до 2 років. З метою вимушеної імунізації вакцину

використовують лише для дуже цінних тварин і не пізніше ніж че-

рез 8 діб після укусу їх хворою на сказ твариною. Вакцину вводять

підшкірно двічі на день у дозі 4 мл на одну ін’єкцію коням і великій

рогатій худоби 3 доби підряд, через 16 діб роблять ще одну ін’єкцію.

У разі тяжких укусів за 20 – 30 хв до першого введення вакцини

ін’єкують антирабічну сироватку.

Для профілактичних і вимушених щеплень різних видів сільсько-

господарських тварин, насамперед великої рогатої худоби, викорис-

товують також рідку

ад’ювантно-депоновану живу антирабічну вак-

цину

АзВІ. Препарат являє собою 5 %-ву суспензію вірус-мозкової

тканини в спеціальному розчиннику. Вакцину ін’єкують підшкірно

одноразово в дозах від 2 до 10 мл. Імунітет у тварин настає через 15 –

25 діб після щеплення і зберігається не менш як один рік.

Для профілактики сказу і вимушених щеплень тварин у Росії

використовують антирабічну інактивовану культуральну вакцину зі

штаму Щолково-51. Розроблено також антирабічну вакцину для пе-

роральної імунізації диких м’ясоїдних тварин.

Профілактика та заходи боротьби. Включають заходи профілак-

тики сказу та заходи щодо ліквідації осередків захворювання тва-

рин на сказ.

Заходи профілактики сказу

. Профілактичними заходами перед-

бачається відловлювання та відстрілювання бродячих собак і котів;

реєстрація та впорядкування норм утримання в населених пунктах

собак, котів і хижих тварин; охорона свійських тварин від нападу

хижаків на пасовищах та лісових урочищах; щорічна профілактич-

на вакцинація собак, а в необхідних випадках і котів, проти сказу.

Продаж, купівля, вивезення собак, котів, а також диких тварин в

інші місцевості дозволяється тільки за наявності ветеринарної дові-

дки про щеплення проти сказу. Органи лісового господарства, охо-

рони природи, мисливського господарства й заповідників зо-

бов’язані систематично обстежувати угіддя і місця проживання ди-

ких тварин. У разі виявлення трупів диких м’ясоїдних тварин або

звірів з незвичною поведінкою (відсутність страху, неспровокований

напад на тварин чи людей) треба негайно повідомити про це пра-

цівників державної служби ветеринарної медицини, надсилати до

ветеринарної лабораторії патологічний матеріал для дослідження

на сказ. Щороку в листопаді — січні здійснювати регулювання роз-

мірів популяції лисиць, густота яких у період розмноження не по-

винна перевищувати 0,5 – 1 голови на 1000 га угідь.

Сказ

Собак, котів та інших тварин, які покусали людей чи тварин, слід

негайно доставляти в найближчу установу державної ветеринарної

медицини для огляду та карантинування впродовж 10 днів. В окремих

випадках, з дозволу установи державної ветеринарної медицини, тва-

рина, що покусала людей або тварин, може бути залишена під розпис-

ку власника за умови утримання її на прив’язі чи в ізольованому при-

міщенні впродовж 10 діб та періодичного нагляду з боку ветеринарно-

го спеціаліста. Результати нагляду за карантинованими тваринами

реєструють у спеціальному журналі і письмово повідомляють про них у

медичну установу, до якої звернулись потерпілі від укусів люди.

Заходи щодо ліквідації осередків захворювання тварин на сказ.

разі встановлення діагнозу на сказ населений пункт, лісові чи польові

масиви, пасовище, урочище оголошують неблагополучним щодо цього

захворювання і запроваджують карантинні обмеження. Чітко визна-

чають межі неблагополучної щодо сказу території, а також загрозливої

зони з урахуванням джерела збудника інфекції й території, на яку

можлива міграція диких тварин. У неблагополучному пункті заборо-

няється проведення виставок, виведення собак, вивезення за його межі

собак, котів та диких тварин. На неблагополучних мисливських угід-

дях і в загрозливій зоні забороняється промислове й ліцензійне від-

стрілювання диких тварин, їх відлов та вивезення. При захворюванні

диких тварин на сказ організовується їх відстрілювання незалежно від

строків полювання. Вживаються заходи щодо зниження чисельності

лисиць та єнотовидних собак, проводиться пероральна імунізація ан-

тирабічною вакциною м’ясоїдних звірів.

За тваринами неблагополучної ферми встановлюють постійний

ветеринарний нагляд. Підозрюваних щодо захворювання на сказ і

покусаних тварин не менш як 2 – 3 рази на добу ретельно обстежу-

ють. Лікувати або щеплювати проти сказу цих тварин забороняєть-

ся. Підозрюваних у зараженні на сказ тварин щеплюють антирабіч-

ною вакциною і утримують під ветеринарним наглядом упродовж

60 діб. Свійських тварин і хутрових звірів, підозрюваних щодо за-

раження на сказ, без клінічних ознак захворювання дозволяється

забивати й використовувати одержані від них продукти на загаль-

них підставах. Молоко від клінічно здорових тварин неблагополуч-

ної отари (ферми) дозволяється вживати людям або на корм твари-

нам після пастеризації впродовж 30 хв при 80 – 85 °С чи кип’ятіння

впродовж 5 хв. Гній від хворих і підозрюваних щодо захворювання

на сказ тварин, а також забруднену виділеннями цих тварин під-

стилку після попереднього зволожування дезінфекційними розчи-

нами спалюють. Гноївку змішують у гноєзбірнику із сухим хлорним

вапном, що містить не менш як 25 % активного хлору, з розрахунку

0,5 кг хлорного вапна на 20 л гноївки. Місцезнаходження хворої або

підозрюваної щодо захворювання на сказ тварини, інвентар, одяг та

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

інші речі, контаміновані слиною та іншими виділеннями хворих

тварин, дезінфікують. Для дезінфекції використовують 4 %-й роз-

чин формальдегіду, 10 %-й гарячий (70 °С) розчин їдкого натру,

розчин хлорного вапна з вмістом активного хлору 5 %. Клітки для

собак дезінфікують обпаленням паяльною лампою. Одяг, забрудне-

ний слиною хворої тварини, кип’ятять. Шерсть і тваринну сировину,

отримані від клінічно здорових тварин неблагополучної щодо сказу

групи, вивозять із господарства в тарі з щільної тканини лише на

переробні підприємства або на підприємства із заготівлі, зберігання

та переробки з обов’язковою вказівкою у ветеринарному свідоцтві

про необхідність їх дезінфекції. Шкури, зняті з убитих бродячих со-

бак у неблагополучних щодо сказу пунктах, піддають профілактич-

ній дезінфекції. Карантинні обмеження з неблагополучного щодо

сказу пункту знімають через 2 міс після останнього випадку захво-

рювання тварин на сказ і виконання всіх передбачених заходів.

Профілактика сказу у людини. Ґрунтується на додержанні за-

стережних заходів під час клінічного огляду підозрюваних щодо за-

хворювання на сказ тварин, а також при діагностичних досліджен-

нях патологічного матеріалу від хворих на сказ тварин. У разі ви-

падкової зустрічі з агресивною твариною, яка раптово нападає і ку-

сає людину, необхідно терміново звернутися до медичних працівни-

ків за допомогою та консультацією.

Хвороба Ауєскі

(Morbus Aujeszky) — гостре контагіозне захворю-

вання всіх видів свійських тварин, диких і синантропних

м’ясоїдних, хутрових звірів та гризунів, що характеризується ура-

женням центральної нервової системи (збудження, судоми, паралі-

чі), нестерпним свербінням та розчухуваннями (за винятком сви-

ней, норок, соболів).

Історична довідка. Вперше хвороба Ауєскі була диференційована

від сказу в 1902 р. угорським професором Аладаром Ауєскі, який

описав основні клінічні ознаки хвороби у великої рогатої худоби,

собак, котів. У Росії про спорадичні випадки хвороби Ауєскі у вели-

кої рогатої худоби вперше сповістив А. Акулов (1909), у свиней і

овець — Н. Д. Степанов (1915). Вірусну природу збудника довів у

1910 р. Шмідхоффер. Починаючи з 1930 р. хвороба Ауєскі, як захво-

рювання, що вражає різні види тварин, зареєстрована в багатьох

країнах світу, в тому числі в усіх європейських країнах, у Північній

та Південній Америці, США, Азії, Африці. Над вивченням хвороби

Ауєскі і розробкою заходів боротьби з нею працювали М. Г. Нікітін,

І. І. Лукашов, П. С. Соломкін, В. І. Ротов, П. М. Андрєєв, І. А. Артюх,

К. Е. Конаржевський, І. М. Надточій, Ю. А. Собко та ін.

Хвороба Ауєскі

Хвороба завдає значних економічних збитків свинарським та

звірівницьким господарствам, спричинюючи загибель 80 – 90 % мо-

лодняку.

Збудник хвороби — ДНК-вмісний вірус із родини Herpesviridae, має

сферичну форму, діаметр 180 – 200 нм, вкритий зовнішньою ліпопро-

теїновою оболонкою. Вірус має ікосаедральний капсид, дволанцюгову

ДНК, понад 20 структурних білків. Зумовлює утворення в організмі

віруснейтралізуючих, преципітувальних та комплементзв’язувальних

антитіл. Вірус пантропний, виявляється у верхніх дихальних шляхах,

легенях, головному мозку, селезінці, печінці, нирках, мигдаликах, лі-

мфатичних вузлах, м’язах та шкірі хворих і загиблих тварин. У свиней

на 1 – 6-ту добу хвороби виявляється в носовому слизі, в крові — тільки

на початку хвороби, у мигдаликах знаходиться 120 діб. Персистенція

вірусу спостерігається у свиней упродовж 180 – 360 діб і навіть довше,

у мишей та сірих щурів — 130 – 140 діб.

Вірус культивується в первинних культурах клітин курячих фіб-

робластів, нирок або щитоподібної залози поросят, тестикул телят, у

нирках ембріонів свині й корови, а також у перещеплюваних лініях

клітин РК-15 і ВНК-21. Репродукується в ядрі, викликає характер-

ну цитопатогенну дію, зумовлюючи округлення клітин, утворення

внутрішньоядерних еозинофільних тілець-включень, симпластів і

гігантських форм з 2 – 10 ядрами. Після адаптації вірус вдається

культивувати в 12-денних курячих ембріонах, у яких спостерігаєть-

ся генералізована інфекція, специфічні ураження хоріон-алантоїс-

ної оболонки, загибель через 24 – 96 год після зараження. З лабора-

торних тварин до вірусу чутливі кролі, молоді коти, цуценята.

Вірус досить стійкий у зовнішньому середовищі, залишаючись

життєздатним у висушеному та замороженому стані впродовж одно-

го року, в ліофілізованому — понад 2 роки, при мінус 40 °С — 5 – 10

років. У гної, воді, кормах вірус зберігається взимку до 30 – 46 діб,

влітку — 10 – 12 діб, на поверхні землі й трави навесні та влітку —

від 12 до 72 год, у сечі влітку — 3 тижні, взимку — 8 – 15 тижнів, у

гниючих трупах тварин — 10 – 28 діб, у висохлих трупах гризунів —

до 1 року. При 1…4 °С вірус залишається активним від 130 діб до

4 років, у заморожених органах при –8...–25 °С — до 110 діб, у на-

сиченому розчині хлориду натрію — не менш як 3 міс, у 40 %-му

розчині гліцерину та гліцерофосфатному буфері — до 2 – 3 років.

Пряме сонячне проміння руйнує вірус через 6 год, розсіяне — че-

рез 12 – 48 год, ультрафіолетове випромінювання — через 1 хв,

кип’ятіння — через 5 – 10 хв. Стійкий до креоліну та фенолу. При

біотермічному знезаражуванні гною вірус інактивується влітку че-

рез 5, взимку — через 12 діб.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах до хвороби Ауєскі найс-

прийнятливіші свині, собаки, коти, дикі м’ясоїдні, гризуни; рідше хво-

1. Хвороби, спільні для кількох видів тварин

ріє рогата худоба та хутрові звірі, дуже рідко — коні, осли, мули. Пта-

хи, примати й холоднокровні тварини до вірусу хвороби Ауєскі не чут-

ливі. Молоді тварини порівняно з дорослими хворіють тяжче і з біль-

шою летальністю. Описано випадки захворювання людини. Джерелом

збудника інфекції є хворі тварини та вірусоносії, які виділяють вірус у

зовнішнє середовище з носовим слизом, слиною, сечею, кон’юн-

ктивальним секретом, виділеннями з піхви, а також зі спермою, калом,

молоком. У благополучних господарствах первинне виникнення інфек-

ції найчастіше пов’язане із завезенням для комплектування свиней-

вірусоносіїв. Роль інших джерел вірусу, зокрема мишей-вірусоносіїв та

щурів, у виникненні хвороби значно менша. В організм тварин вірус

проникає аліментарно, через дихальні шляхи, а також через ушко-

джену шкіру (дуже рідко). Для хвороби Ауєскі характерним є легке

передавання вірусу від свиней-вірусоносіїв здоровим тваринам, особ-

ливо в разі їх спільного утримання, під час парування, а також від ма-

тері плоду. Поросята часто заражаються через молоко хворої свино-

матки. Велика рогата худоба, вівці та кози інфікуються при контакті

з хворими свиньми. Факторами передавання збудника найчастіше

стають корми, вода, підстилка, інвентар, забруднені виділеннями

хворих та перехворілих свиней-вірусоносіїв. Механічними перенос-

никами вірусу можуть бути різні паразити (воші, блохи), а також

птахи. Собаки й коти здатні самі хворіти і поширювати вірус в інших

господарствах та фермах. Зараження свиней і м’ясоїдних тварин мо-

же статися при поїданні трупів інфікованих гризунів (мишей, щурів),

а також незнешкоджених кормів тваринного походження.

Для хвороби Ауєскі характері відсутність сезонності та схильність

до стаціонарності. У невеликих свинарських господарствах інфекція

спершу проявляється у вигляді ензоотії з охопленням упродовж пер-

ших 8 – 10 діб від 60 до 100 % поголів’я. Одночасно або перед ензоотією

свиней можуть хворіти й гинути гризуни, собаки, коти. Ензоотія триває

зазвичай упродовж 1 – 1,5 міс, потім затухає. При цьому до 92,8 % сви-

ней довгий час залишаються вірусоносіями і підтримують у стаді ла-

тентну інфекцію. У спеціалізованих відгодівельних господарствах з

періодичним заведенням нових неімунних тварин хвороба Ауєскі

може набувати характеру тривалої стаціонарної ензоотії. При хворобі

Ауєскі захворюваність і летальність свиней зменшуються з віком і ста-

новлять відповідно у віці 1 – 10 днів — 94 – 90 %, 10 – 20 днів — 70 –

75 %, 21 — 35 днів — 40 і 30 %. Хвороба Ауєскі у свиней може усклад-

нюватись секундарними інфекціями (геморагічна септицемія, сальмо-

нельоз). Серед хутрових звірів ензоотії хвороби Ауєскі пов’язані в осно-

вному зі згодовуванням не знешкоджених боєнських відходів, прохо-

дять дуже швидко (5 – 7 діб), супроводжуються високою летальністю. У

великої рогатої худоби хвороба Ауєскі трапляється рідко, у вигляді

спорадичних випадків, але майже завжди закінчується летально.

Хвороба Ауєскі

Патогенез. Відносно шляхів поширення й репродукції вірусу

хвороби Ауєскі існують різні погляди. За однією з концепцій, вірус є

суворо нейротропним і після проникнення в організм відразу просу-

вається до центральної нервової системи. Репродукується в довгас-

тому мозку, амонових рогах та варолієвому мосту, зумовлює в них

запальний процес, який спричинює параліч нервів, тяжкі патологі-

чні зміни в усьому організмі. Згідно з другою концепцією, вірус хво-

роби Ауєскі є пантропним, зумовлює септицемію, репродукується в

крові, паренхіматозних органах, м’язах, шкірі. Вірусемія спричинює

пропасницю, судинні порушення. Через 48 год після зараження ві-

рус хвороби Ауєскі по язикоглотковому й трійчастому нервах прони-

кає в центральну нервову систему, репродукується в мозкових клі-

тинах, зумовлюючи картину негнійного менінгоенцефаломієліту.

Пневмотропні штами вірусу хвороби Ауєскі уражають легені, спри-

чинюють катаральну пневмонію. В місцях проникнення вірусу в

організм порушується вміст ацетилхоліну, гістаміну та інших речо-

вин, що призводить до свербіння та різних ушкоджень шкіри.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період стано-

вить у свиней 5 – 10 діб, у великої рогатої худоби — 6 – 15 діб, у со-

бак — 2 – 4 доби. Перебіг хвороби завжди гострий.

свиней

клінічна картина хвороби залежить від віку тварин. Най-

тяжче хворіють 1 – 10-денні поросята-сисуни, які вже народжуються

інфікованими або заражаються через молоко інфікованої свиноматки.

У таких поросят характерних клінічних ознак хвороби немає. Спосте-

рігається лише загальна слабкість, пригнічення, іноді окремі судоми,

хиткість ходи. Поросята не ссуть свиноматку, весь час лежать, майже

всі гинуть упродовж першої доби. У поросят-сисунів 10 – 20-денного

віку, у поросят, щойно відлучених від свиноматки, а також у 3 – 4-

місячних підсвинків хвороба Ауєскі проходить у класичній сеп-

тичній формі з ураженням центральної нервової системи. У хворих

поросят спочатку спостерігається лихоманка (до 41 – 42 °С), пригні-

чення, відмова від корму, хиткість ходи. Згодом температура тіла

знижується, з’являються ознаки ураження центральної нервової сис-

теми: раптові епілептичні напади, конвульсії, судоми окремих груп

м’язів, часті жувальні руки, хода по колу, парези кінцівок. Характер-

ні слабкість заду, прогинання спини, а в лежачому стані — плаваль-

ні рухи передніх і задніх кінцівок. Спостерігаються також салівація,

ознаки риніту та кон’юнктивіту. Хвороба триває 2 – 3 доби, леталь-

ність досягає 70 – 90 %. Іноді хвороба Ауєскі у молодих підсвинків

проходить в оглумоподібній формі. При цьому хворі поросята

стоять, упираючись головою в стінку станка, підлогу або годівницю,

проявляють до всього повну байдужість. З ротової порожнини виті-

кає значна кількість слини, з носа — слизова рідина. Спостеріга-

ються втрата голосу, розлад серцевої діяльності, прискорення пуль-