в землю і підпер головою небо. Так він і стояв, змінюючись разом із ним.
Кожного дня небо піднімалося вище на 1 чжан, а земля товстішала на
1 чжан, і Паньгу виростав на 1 чжан. Минуло ще 18 тисяч років — небо
піднялося дуже високо, земля стала дуже товстою, а тіло Паньгу теж ви-
росло надзвичайно. Якого ж росту став Паньгу? Говорять, що його зріст
дорівнював дев’яноста тисячам лі. Як найвищий стоп, стояв велетень
Паньгу між небом та землею, не дозволяючи їм перетворитися на хаос.
Так стояв він сам-один, підтримуючи небо й упираючись у землю, і не
помітив за цією тяжкою працею, як проминули тисячоліття. Нарешті,
земля і небо стали досить міцними, і Паньгу міг більше не боятися, що
вони з’єднаються знов,— йому теж потрібно було відпочити.
Врешті-решт, він, подібно всім людям, упав і помер. Зітхання, що зі-
рвалося з його уст, зробилося вітром і хмарами, голос — громом, ліве око —
сонцем, праве око — місяцем, тулуб з руками і ногами — чотирма частина-
ми світу і п’ятьма знаменитими горами, кров — ріками, жили — дорогами,
плоть — землею, волосся на голові та вуса — зірками на небосхилі, шкіра
та волосся на тілі — травами, квітами та деревами, зуби, кістки — блиску-
чими металами, міцним камінням, сяючими перлинами та яшмою, і, зда-
валося б, зовсім не потрібний піт, що виступив на його тілі, перетворився
на краплі дощу і росу. Одним словом, Паньгу, помираючи, усього себе від-
дав, щоб цей новий світ був багатим і прекрасним.
4. Бесіда
Порахуємо разом
Якого зросту, за легендою, був Паньгу? (90 000 лі = 90 000 · 0,5 км =
= 45 000 км)
Наскільки він збільшувався кожного дня? (На 1 чжан, тобто на 3,2 м)
• Скільки років було Паньгу, коли відстань між землею і небом стала
постійною? (18 000 років Паньгу спав і ріс, 18 000 років розділяв небо
і землю, усього 36 000 років, після цього він, очевидно, ще утримував
відстань між небом і землею.)
Запитання
У чому, на думку давніх китайців, полягала головна заслуга Паньгу?
(Він розділив небо і землю, а самого себе віддав для створення всього
прекрасного і необхідного на землі.)
5. Читання міфу про створення людей
У ті часи, коли земля відділилася від неба, хоча на землі вже були
гори, річки, трава і дерева, і навіть птахи і звірі, комахи і риби, на ній ще
не було людей, а тому світ був просторий і тихий. По цій землі бродив
великий дух — Нюйва. Внутрішньо вона відчувала жахливу самотність
і розуміла: для того, щоб оживити землю, необхідно ще щось створити.