155
6.5.6. ВІДРОДЖЕННЯ В АНГЛІЇ
Англія у XVI ст. переживала розквіт театру й драматургії, але її образотворче
мистецтво нічим особливо не відзначилося. Кальвіністська релігійна реформа, що
була здійснена пуританами, виявилася тут надто послідовною у своєму іконобор-
ництві: вона ліквідувала монастирі — основні центри художньої культури. Таким
чином повністю припинився розвиток релігійного живопису. Розвиток світського
мистецтва тут гальмувався відсутністю необхідної традиції
. Англійські монархи
надавали перевагу іноземним художникам, і так тривало досить довгий час. Підне-
сення національного англійського живопису розпочалося лише у XVIII ст.
Театральне мистецтво Англії доби Відродження. На англійському ґрунті у твор-
чості видатного драматурга Вільяма Шекспіра досягнув своєї вершини європейський
театр доби Відродження. Театр Шекспіра не тільки був підсумком розвитку національ-
ного англійського театру, а й певною мірою підсумовував досягнення усієї попередньої
драматургічної культури давнини і нового часу. Одночасно творчість Шекспіра від-
кривала перспективи для подальшого розвитку театру й драми на шляху соціально-
філософського осмислення життя і глибокого розкриття внутрішнього світу людини.
Нестримна радість життя, уславлення здорової, сильної, відважної людини з яск-
равими емоціями та сміливими думками — такі риси притаманні першим п’єсам Ше-
кспіра (комедії «Приборкання непокірної», «Сон літньої ночі», «Два веронці», «Ко-
медія помилок», «Багато галасу даремно», «Дванадцята ніч»). У них виражена
важлива ренесансна думка: про людину судять не з одягу і звання, а з її розуму, від-
ваги, благородства. Перша
велика трагедія Шекспіра — «Ромео і Джульєта», потім
«Юлій Цезар», «Гамлет», «Король Лір», «Макбет», «Отелло». Багато людських при-
страстей, злети і падіння зобразив великий драматург: нестерпний тягар душі принца
Датського, тяжкі страждання обманутої довіри в Отелло, розчарування короля Ліра,
муки сумління Макбета. Характери людей та обставини, в яких вони діють, зображе-
ні
Шекспіром у всій складності і глибині, у русі, розвитку, змінах. Вони — творіння
великого пророчого митця, який знав, наскільки багатоманітне життя.
Творчість Шекспіра просякнута справжнім гуманізмом, але гуманізмом трагіч-
ним. Це усвідомлення трагедії кожної окремої людини у суспільстві, усвідомлення
напруги тієї боротьби, яку людина веде з жорстоким суспільством, боротьби майже
безнадійної, але все
ж таки необхідної. І разом з тим — усвідомлення того, що ре-
несансний світогляд з його ідилічним оптимізмом та спрощеністю недостатньо
озброює для такої боротьби, що для неї потрібний складніший арсенал ідей, ніж
той, що заготовлений ренесансним гуманізмом. Творчість Шекспіра — це ідейна
основа літератури пізнього гуманізму.
Головна риса трагедій Шекспіра («Гамлет», «Король Лір», «
Макбет» та ін.) — у
зіткненні реального й ідеального. Тут можна бачити, як ренесансний синтез транс-
формується в антагонізм. Особливістю пізнього гуманізму є його амбівалентність.
Вона виявляється і в характері багатьох персонажів Шекспіра. Найяскравіше це ви-
явилося у характері Гамлета. Він і слабкий, і сильний, і дієвий, і бездієвий герой.
Але не
тільки він містить у своєму характері різні можливості. Хто такий Лір — де-
спот чи шляхетна людина? А Отелло — дикун, що ледве прикриває свою примітив-
ність подобою цивілізованої людини, чи шляхетний гуманіст? Інші персонажі шек-
спірівських трагедій також ставлять перед нами подібні дилеми
1
.
1
Аникст А. А. Ренессанс, маньеризм и барокко в литературе и театре Западной Европы // Проблема сти-
лей в западноевропейском искусстве XV—XVIII веков. Ренессанс. Барокко. Классицизм / Под ред. Б. Р. Виппера,
Т. Н. Ливанова. — М.: Наука, 1966. — С. 217—218.