Горб О.О., Писаренко П.В., Калініченко В.М. Аграрна екологія

Подождите немного. Документ загружается.

Модель має включати як характеристики, загальні для всіх систем

даного класу, так і особливості, що притаманні кожній конкретній ситуації.

У сільському господарстві, як правило, доводиться мати справу із

„суперсистемами”, інтегруючими екологічні, економічні й соціальні

системи. Приблизна форма реалізації моделювання при вивченні

сільськогосподарських екологічних систем може бути такою:

1 – розробка концепції – розвиток ідей, постановка завдання і вибір

підходів до його вирішення, концептуалізація, формулювання, планування;

2 – уточнення – формальне представлення мети, структури моделі,

функціонування зв'язків тощо, організація, документація, функціональний

облік;

3 – аналіз – інтерпретація результатів і тлумачення поведінки системи,

статистика, моделювання, системний аналіз;

4 – додаток – використання результатів аналізу і моделювання, обмін

інформацією, експериментальна перевірка, впровадження в технологічний

процес.

Моделювання на сільськогосподарському підприємстві включає

екологічні, економічні й соціальні компоненти. Тому прийняття рішень у

сільському господарстві ґрунтується на всіх цих факторах.

Екологу, який не знає особливостей сільського господарства, багато

екологічних проблем аграрного виробництва можуть здатися

ірраціональними. З другого боку, спеціалісту-аграрнику стають

нелогічними, навіть пагубними, деякі екологічно виправдані рішення.

Тому завжди необхідно вирішувати ці суперечності.

Не існує біологічних систем, які були б повністю під контролем

людини. Ми не можемо запобігти посусі або організувати дощ.

Виробництво щороку зазнає зміни і часом може повністю занепадати.

Щодо основної доктрини екології, між системою та її середовищем

існує взаємодія, і в результаті спостерігаємо те, що зветься поведінкою

системи, дослідження якої нині проводять методом системного аналізу.

Системний аналіз у вирішенні екологічних проблем знаходить у

сільському господарстві досить широке застосування. Головна його

особливість у тому, що він належить до системи в цілому, тобто до тих її

характеристик, які випливають із специфіки зв'язків між компонентами

(система – це зв'язки, а не набір компонентів) і для вивчення яких

найбільш доцільним апаратом є системний аналіз.

Більшість екологів і представників сільськогосподарської науки

розуміють термін системний аналіз як будь-яке дослідження системи

незалежно від того, чи пов'язане воно з прийняттям рішень і ефективністю,

іншими словами, як каркас ідей.

Кінцевою метою моделювання і системного аналізу є удосконалення

системи так, щоб у результаті для здійснення наміченої мети була

можливість ефективніше використовувати ресурси. Це пов'язано зі зміною

одного чи декількох компонентів і з нововведеннями, що робляться

відповідними спеціалістами. Таким чином, удосконалення системи

внаслідок аналізу моделей призводить до вдосконалення екологічної

діяльності або до збільшення виходу сільськогосподарської продукції з

урахуванням оптимальної природоохоронної діяльності.

Аргументи на користь ефективності моделювання і системного

аналізу продовжують нагромаджуватися, одночасно накопичуються і

результати моделювання в конкретних агробіологічних дослідженнях,

росте їх значення у вирішенні актуальних завдань аграрної екології.

2.3. Екологічна експертиза

Останніми роками у практику ввійшло нормування антропогенних

впливів на природне середовище: розроблені стандарти і нормативи

скидання та викидання забруднюючих речовин. Дуже поширений

дозволений і ліцензійний порядок природокористування, посилився

державний та суспільний контроль. У системі заходів юридичної

відповідальності посилені не тільки заходи покарання осіб, що винні у

екологічних правопорушеннях, але й заходи впливу на підприємства,

установи та організації. Підприємства, що забруднюють навколишнє

середовище, можуть бути закриті.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища

України здійснює державну екологічну експертизу генеральних схем

розвитку і розміщення продуктивних сил країни і галузей народного

господарства, контроль за екологічними нормами при розробці нової

техніки, технології, матеріалів, проектів на будівництво (реконструкцію)

підприємств, що впливають на навколишнє середовище і природні

ресурси. Воно орієнтується насамперед на широке застосування в усіх

галузях мало- і безвідходних технологій, інших досягнень, спрямованих на

раціональне природокористування. Такі функції виконуватимуться не

тільки центральними, а й територіальними підрозділами міністерства. Все

це повинно значно посилити профілактичний контроль за екологічним

обґрунтуванням господарсько-технічних рішень.

Суть екологічної експертизи полягає у системі комплексної оцінки

всіх можливих екологічних і соціально-економічних результатів

здійснення проектів, функціонування народногосподарських об'єктів,

прийняття рішень, спрямованих на запобігання їх негативного впливу на

навколишнє середовище і на вирішення намічених завдань із найменшою

витратою ресурсів і мінімальними наслідками.

Екологічна експертиза являє собою врегульовану нормами діяльність

експертів по аналізу, перевірці й оцінці документації об'єктів і рішень на їх

відповідність правилам і вимогам охорони навколишнього середовища і

раціонального природокористування з метою запобігання можливим

негативним впливам на природу і забезпечення сприятливого її стану.

Мета екологічної експертизи: забезпечення науково обґрунтованого

визначення відповідності проектних рішень сучасним екологічним

вимогам перед їх затвердженням у компетентних державних органах;

запобігання можливим негативним впливам на екосистему об'єктів, що

плануються, проектуються і функціонують у процесі їх реалізації;

підтримання динамічної природної рівноваги і сприятливого стану

навколишнього середовища при реалізації народногосподарських планів.

Завдання екологічної експертизи:

 перевірка та оцінка проектних матеріалів згідно з вимогами статей

Конституції України, основ законодавства про надра, основ земельного,

водного, лісового та інших законодавств, Закону про охорону

атмосферного повітря, інших правових актів про охорону і раціональне

використання природних ресурсів, планування, проектування тощо;

 здійснення експертизи з позицій державної екологічної політики,

щоб до реалізації проектів споруджені народногосподарські об'єкти були

не тільки технічно, а й екологічно передовими і виключали будь-яку

можливість порушення екологічної рівноваги;

 встановлення екологічних властивостей проектних матеріалів,

визначення ступеня обліку та відображення в них закономірностей

взаємодії антропогенних і конкретних екологічних підсистем у загальній

системі суспільство – природа на основі використання знань екологічних

наук;

 встановлення об'єктивних даних про можливість реалізації проектів

у конкретних природних умовах;

 підготовка матеріалів, що містять висновки про ступінь

екологічності проектів, і рекомендованих варіантів природоохоронних

рішень з урахуванням особливостей конкретної екосистеми.

Екологічну експертизу проектів здійснюють з дотриманням таких

принципів: пріоритету права суспільства на сприятливе навколишнє

середовище; гармонійного поєднання економічних і екологічних інтересів;

територіально-галузевої й екологічної доцільності впровадження проектів,

їх відповідності вимогам охорони навколишнього середовища, екологічної

безпеки при реалізації; суворого дотримання законності й державних норм

природокористування.

Під час експертизи детально і всебічно вивчають екологічний зміст

проектів шляхом аналізу, синтезу, порівняння, спостереження, описування,

абстрагування при суворому дотриманні вимог діючого законодавства.

Критеріями оцінки вимог правових норм є принципи охорони

природи, нриродоохоронні пріоритети, екологічні імперативи, стандарти

охорони природи, раціонального використання природних ресурсів,

будівельні норми і правила, санітарно-гігієнічні нормативи, а також

основні показники затвердженої передпланової, проектної і проектно-

кошторисної документації. Оціночними критеріями є також ненормативні

показники – узагальнені показники природних особливостей місцевості:

напрямки вітрів, туманів, штилів, повітряних інверсій, рельєфу тощо, з

допомогою яких експерти можуть давати об'єктивну оцінку робіт.

Еколого-експертна діяльність повинна містити елементи екологічного

прогнозування не тільки на проектний період, а й на перспективу в формі

науково обґрунтованого передбачення, спрямованого на збереження

оптимального режиму екосистеми суспільство – природа.

Експерти зобов'язані забезпечувати дотримання в проектах

нормативних вимог по очищенню вод, а також промислових і побутових

стоків, захисту атмосфери від шкідливих викидів, утилізації, нейтралізації

і вторинному використанню господарсько-побутових та промислових

відходів, раціональної розробки корисних копалин і рекультивації земель.

Еколого-експертний процес складається з трьох основних етапів:

підготовчого, або перевірки наявності необхідних реквізитів проектних

матеріалів і їх відповідності діючому законодавству; основного, або

аналітичної обробки даних по об'єктах експертизи; заключного, або

узагальнення та оцінки даних і складання акту експертизи.

На підготовчому етапі виявляють і перевіряють достовірність та

повноту представлених передпланових, проектно-планових і проектно-

кошторисних матеріалів, їх відповідність вимогам діючого законодавства,

нормативним документам.

Аналітичну обробку об'єктів експертизи можна умовно розділити на

два підетапи: вивчення, аналіз і перевірка рішень, викладених у

пояснювальній записці, що містяться у графічному матеріалі, а також тих,

що прикладаються до передпланової, проектно-планової і проектно-

кошторисної документації матеріалів-заключень про погодження

попереднього вибору земельних ділянок, проведення розвідувальних робіт

тощо; перевірка й аналіз результатів, обстеження місця розміщення

об'єктів.

Експертні органи на даному етапі повинні приділяти велику увагу

визначенню ефективності заходів, спрямованих на поліпшення стану

природних ресурсів, які виконують оздоровчі, охоронні й захисні функції

(створення санітарно-охоронних зон, парків, лісопарків, ставків, захисних

лісосмуг на землях сільськогосподарського призначення і вздовж

транспортних магістралей, охорона лікувальних джерел, заповідних

територій тощо).

Складовою частиною аналітичного етапу є перевірка обґрунтованості

використання джерел водопостачання і енергії, комплексного

використання сировини, інших матеріальних ресурсів, включаючи відходи

виробництва і вторинну сировину, застосування природозберігаючих

технологій.

Обов'язкова вимога – аналіз рішень про можливі прогнозні зміни

навколишнього природного середовища при реалізації проектів з

урахуванням впливу антропогенних, кліматичних, метеорологічних та

інших природних факторів і процесів, їх екологічна, економічна,

психологічна і санітарно-гігієнічна оцінки.

Важливим елементом проектних розробок е натуральні обстеження

зони розміщення об'єкта. Вони дають можливість об'єктивно оцінити

екологічну обстановку в зоні, виявити позитивні й негативні особливості

екологічної системи, що склалася, її антропогенних і природних

компонентів.

На заключному етапі екологічної експертизи проектів проводять

зведену обробку даних, одержаних під час вивчення, аналізу і порівняння

аналогів природоохоронних заходів, що передбачені експертними

матеріалами. На основі робочих матеріалів експертизи (експертних

заключень по окремих розділах проекту) при підготовці зведеного

заключення оцінюють якість розробки документації, представленої на

екологічну експертизу. Оцінку якості відмічають у зведеному експертному

заключенні.

Правовою основою екологічної експертизи є законодавство України,

нормативною базою – ввесь комплекс наявних природоохоронних і

технічних стандартів, ГОСТів, будівельних норм і правил, санітарно-

гігієнічні й екологічні нормативи.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ 2

1. Які є методи агроекології?

2. Які основні методи кількісного обліку організмів?

3. Як проводиться кількісний облік організмів?

4. Що являє собою моделювання?

5. Яка мета моделювання?

6. Де використовуються сільськогосподарські моделі?

7. Яка роль системного аналізу у вирішенні екологічних проблем?

8. У чому полягає суть екологічної експертизи?

9. Мета екологічної експертизи?

10.Хто проводить екологічну експертизу?

ТЕМА 3. ЕКОЛОГІЧНА РОЛЬ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ

ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ

3.1. Класифікація і роль об'єктів природно-заповідного фонду

Природно-заповідні території є основою збереження генофонду

рослинного і тваринного світу, типових і рідкісних ландшафтів,

підтримання сприятливих екологічних умов. Провадяться дослідження, які

дають можливість вирішувати проблеми природокористування, розробки

наукових основ охорони природи.

Значення природно-заповідних територій у вирішенні проблем

агроекології дуже суттєве. Водоохоронну, ґрунтозахисну, водорегулюючу

роль заповідників важко переоцінити. У зв'язку з відсутністю цін на

природні ресурси – землю, воду, повітря – поки що немає правильного

уявлення про істинну цінність заповідних територій, які частково або

повністю вилучені з господарської діяльності. Однак у зв'язку з

підвищеною увагою до екологічних проблем ми все більше усвідомлюємо

важливість і значення природних ресурсів і вважаємо, що вони невичерпні.

Намічається перехід до обліку вартості природних ресурсів при плануванні

економічної політики держави, при якому природно-заповідні території,

які являють собою особливо цінні в екологічному відношенні системи,

знаходять особливе і всезростаюче значення.

Існуюча в Україні мережа природно-заповідних територій

створювалася в основному для охорони рідкісних рослин, тварин і

ландшафтів. Однак у світі сучасного бачення проблеми стає зрозумілим,

що вона не повністю забезпечує вирішення актуальних завдань охорони і

потребує критичного аналізу, перегляду і розширення, в тому числі й з

точки зору екологізації аграрного виробництва.

В Україні нині сформована велика мережа природно-заповідних

територій, яка включає понад 5300 територій і об'єктів, що становить

понад 1Zмлн га. Це майже 2 % території. Серед природно-заповідних

територій 12 заповідників (з них 2 біосферних), 2 природних національних

парки, 1576 заказників, 2642 пам'ятники природи, 559 заповідних урочищ.

Саме в межах об'єктів цих категорій взято під охорону природні

екосистеми.

Таким чином, в Україні поняття „заповідні об'єкти”, „заповідна

справа” трактуються широко, до природно-заповідних віднесені об'єкти з

різним режимом охорони, незалежно від їх землекористування.

При визначенні кількості цінних для науки видів першочергове

значення має охорона видів, що занесені до Червоної книги України.

Особливе значення має охорона видів у заповідниках – центральної ланки

мережі природно-заповідних територій. В Україні з наявних 12

заповідників – три степових („Асканія – Нова”, Луганський, Український

степовий), два лісових (Поліський і „Розточчя”), лісостеповий

(Канівський), 4 гірських – у Карпатах і Криму (Карпатський, Карадазький,

Ялтинський, „Мис Март'ян”), два приморських (Чорноморський і

„Дунайські заплави”). Для ряду заповідників існують списки флори, в тому

числі й видів, занесених до Червоної книги України. В Україні,

високоіндивідуальній і аграрній державі, охорона рослинності особливо

актуальна. Різноманітність рослинного покриву пов'язана з її географічним

положенням. На рівнинній частині з півночі на південь виражено три зони:

широколистяна лісостепова, степова і середземноморська лісова.

Охорона степової рослинності має для України особливе значення.

Питання про охорону рослинного покриву було вперше піднято стосовно

списку рослинності, яка вже на початку XX ст. почала зникати. Завдяки

організації мережі охоронних територій у Степу вдалося зберегти невеликі

ділянки унікальних українських степів.

Зараз, крім них, усі плакорні степові простори розорані; природно