Голіков А.П., Дейнека О. Г, Позднякова Л.О., Черномаз П.О. Регіональна економіка та природокористування

Подождите немного. Документ загружается.

Частина І. Регіональна економіка та регіональна політика

сторонніх консультацій між Міністерствами закордонних справ обох

країн, метою яких було б підписання Угоди про спрощення митного та

прикордонного режимів для забезпечення першочергових потреб жи-

телів прикордонних районів Харківської й Бєлгородської областей.

Невдовзі, після підготовчої роботи, проведеної виконкомом

Ради керівників прикордонних областей Білорусі, Росії та України,

7 листопада 2003 р. були підписані установчі документи про ство-

рення українсько-російського єврорегіону «Слобожанщина». У

2004 р. єврорегіон «Слобожанщина» долучився до Асоціації євро-

пейських прикордонних регіонів.

Згідно зі статутом, єврорегіон «Слобожанщина» створений з ме-

тою розвитку співробітництва прикордонних територій у наступних

напрямках:

- всебічний економічний розвиток;

- регіональне та локальне територіальне планування;

- комунікації, транспорт і зв'язок;

- наука, нові технології, освіта;

- охорона здоров'я, спорт і туризм;

- поліпшення стану довкілля;

- ліквідація надзвичайних ситуацій, стихійних лих та їхніх на-

слідків;

- сприяння розширенню контактів між жителями прикордонних

територій, розвитку співробітництва між установами та органі-

заціями, а також суб'єктами господарської діяльності;

- полегшення процесу перетинання кордону для людей і вантажів

шляхом спрощення прикордонних формальностей і сприяння

відкриттю нових пунктів пропуску;

- сприяння підвищенню якості життя населення шляхом збіль-

шення зайнятості;

- сприяння розвитку регіональної економіки за допомогою поліп-

шення інфраструктури прикордонних районів.

Крім того, в 2003 р. у Гомелі було створено білорусько-російсько-

українське транскордонне об'єднання – єврорегіон «Дніпро» у складі

Брянської, Гомельської та Чернігівської областей, а 24 квітня 2007 р. у

Курську підписана угода про створення ще одного україно-російського

єврорегіону «Ярославна» в межах Сумської та Курської областей.

Таким чином, на 2008 р. на території України налічувалося 7

єврорегіонів: «Карпатський», «Буг», «Верхній Прут», «Нижній Ду-

най», «Дніпро», «Слобожанщина» і «Ярославна».

Регіональна економіка та природокористування

Однак слід зазначити, що названі транскордонні утворення поки

що в більшому або меншому ступені є формальними, ніж реальни-

ми, і вимагають більш пильної уваги з боку центральних та місце-

вих органів влади суміжних держав. Саме зараз у їхньому розвитку

повинен початися перехід від підготовчої роботи до фази активної

реалізації реальних справ.

27 грудня 2006 р. Кабінет Міністрів України затвердив Дер-

жавну програму розвитку транскордонного співробітництва на

2007-2010 рр. [1]. Її завдання – активізація зовнішньоекономіч-

ної діяльності регіонів, розвиток малого та середнього підприєм-

ництва, збереження природного середовища, розвиток соціальної

сфери. До цієї програми ввійшли шість єврорегіонів, у тому числі

«Дніпро» та «Слобожанщина». У 2008 р. для фінансової підтрим-

ки 16 проектів у рамках шести єврорегіонів України передбаче-

но лише 6,62 млн. грн., у тому числі на один проект єврорегіону

«Слобожанщина» – 100 тис. грн. і на один проект єврорегіону

«Дніпро» – 260 тис. грн.

Керівництвом держави усвідомлюється необхідність погли-

блення транскордонного співробітництва, що було підтвердже-

но під час наради з питань активізації транскордонного співро-

бітництва, яка пройшла 6 березня 2007 р. у Чернівцях за участю

керівників прикордонних з Європейським Союзом областей та

представників центральних органів виконавчої влади [14]. Од-

нак ця нарада зробила наголос на транскордонному співробітни-

цтві на кордонах із країнами ЄС, обійшовши увагою українсько-

російський та українсько-білоруський кордони, де теж існують

єврорегіони.

Скажімо, єврорегіон «Слобожанщина» на сьогодні дуже слабко

використовує свій потенціал і вимагає наповнення конкретними

проектами (у згаданій Державній програмі заплановане фінансу-

вання лише одного проекту – “Розробка комплексного плану оздо-

ровлення басейну р. Лопань”).

Для активізації українсько-російського транскордонного спів-

робітництва необхідна наявність наступних умов.

Насамперед, це залучення достатніх фінансових ресурсів, які

можуть надійти з трьох основних джерел: 1) інвестиції зацікавлених

у співробітництві організацій; 2) цільове бюджетне фінансування

держав-учасниць проектів; 3) грантова підтримка ЄС (зокрема, Єв-

ропейського фонду регіонального розвитку).

Частина І. Регіональна економіка та регіональна політика

Окрім цього, назріла необхідність створення Інституту ре-

гіональних досліджень і транскордонного співробітництва, за-

вдання якого повинне полягати в науково-дослідному супроводі

(розробка та обґрунтування проектів, оформлення документів

для одержання фінансування) і моніторингу реалізації проектів у

рамках єврорегіону «Слобожанщина» і подібних транскордонних

утворень.

Це найбільш актуальні питання, які вимагають невідкладного

вирішення для активізації співробітництва в рамках транскордон-

них регіонів з метою гармонійного входження України у світовий

економічний простір.

Розвиток транскордонного співробітництва в рамках єврорегіо-

нів передбачає чотири етапи:

1) вивчення існуючого стану зв'язків між регіонами, що входять

до єврорегіону, під час якого слід обстежити прикордонні те-

риторії, ознайомитися з інституційними структурами регіонів,

визначити існуючі проблеми прикордонного співробітництва та

ще не реалізовані його переваги;

2) визначення стратегії розвитку єврорегіону, що передбачає окрес-

лення стратегічних напрямків співробітництва, які є актуальни-

ми для всіх сторін; цей етап вимагає функціонування робочих

груп за окремими питаннями;

3) розробка та забезпечення реалізації програм транскордонного

розвитку, для чого слід сформувати інституційну структуру єв-

рорегіону, яка може являти собою як існуючі адміністративні ін-

ститути зі спільними проектами, так і спеціальні транскордонні

інститути;

4) моніторинг і оцінка програм транскордонного співробітництва,

які здійснюються формальними органами єврорегіону.

Виходячи з досвіду, набутого при створенні транскордонних

регіонів, організаційна структура єврорегіону повинна складатися з

таких основних елементів, як: рада, президія, секретаріат, ревізійна

комісія та робочі групи (рис. 4.1). Ці органі повинні виконувати ко-

ординаційні, дорадчі та представницькі функції, спрямовані на ви-

рішення завдань єврорегіону.

Регіональна економіка та природокористування

Рада єврорегіону

"Слобожанщина"

Ревизійна комісія

Президіум ради

єв

егіон

Секретаріат

Наці он а л ьне

бюро – Харків

Наці он а л ьне

бюро – Бєлгород

Робочі групи

Розвитку

території

Про мис ло во ї

політики

Розвитку

АПК

Охорони

природи

Молод іжної

політики

Інформаційоного

забезпечення

Розвитку

контактів між

населенням

Освіти, науки,

охорони здоров’я,

культури

Торговельного

співробітницва

Інститут

регіональних

досліджень

Рис. 4.1. Пропонована організаційна структура

єврорегіону «Слобожанщина» [18]

Рада є найвищим органом єврорегіону. До неї входить керів-

ництво адміністративно-територіальних одиниць, які утворили єв-

рорегіон. До президії єврорегіону, як правило, входить по одному

представникові від кожної сторони, що призначаються радою. Зви-

чайно ними є керівники адміністрацій відповідних регіонів. Прези-

дія виконує всі необхідні функції під час та між засіданнями ради.

Секретаріат є виконавчим органом єврорегіону. Він створюється ра-

дою на пропорційній основі від кожної сторони. Кожна сторона має

своє національне бюро секретаріату. Для контролю над діяльністю

організаційної структури єврорегіону створюється ревізійна комісія

теж на пропорційній основі.

Частина І. Регіональна економіка та регіональна політика

Вирішенням конкретних спільних завдань покликані займатися

постійні або тимчасові робочі групи, які створюються, виходячи з не-

обхідності. Вони готують матеріали та пропозиції, що розглядають-

ся секретаріатом. До роботи в групах повинні залучатися експерти

з тих чи інших проблемних питань. На цій основі може працювати

окрема установа – Інститут регіональних досліджень і транскордон-

ного співробітництва, забезпечуючи керівні органі єврорегіону не-

обхідною науково обґрунтованою інформацією щодо регіонального

розвитку. Він має займатися розробкою, впровадженням, маркетин-

говим забезпеченням і моніторингом регіональних програм.

Фінансування керівних органів єврорегіону повинне забезпе-

чуватися кожною стороною відповідно до встановлених критеріїв

та пріоритетів. Для підтримки діяльності робочих груп залучають-

ся цільові кошти, передбачені в державних і місцевих бюджетах на

вирішення конкретних проблем і реалізацію конкретних загально-

державних і регіональних програм, а також кошти закордонних до-

норських програм (зокрема, Європейського фонду регіонального

розвитку). З метою фінансування міжнародних проектів за участю

іноземних інвесторів доцільно створювати регіональні міжнародні

інвестиційні банки або фінансові групи.

ЛІТЕРАТУРА ДО РОЗДІЛУ 4

1. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Дер-

жавної програми розвитку транскордонного співробітництва на

2007-2010 роки” // Офіційний вісник України. – 2006. – № 52. – с.

265.

2. Багалiй Д.I. Iсторико-етнографiчнi i лiнгвiстичнi матерiали про

пiвнiчний кордон УРСР з РРФСР // Заставний Ф.Д. Географiя

України. – Львiв: Свiт, 1994. – С. 397-398.

3. Бєлєнький П.Ю., Мікула Н.А., Матвєєв Є.Е. Конкурентність на

транскордонних ринках. – Львів: Інститут регіональних дослі-

джень НАН України, 2005. – 214 с.

4. Голиков А.П., Черномаз П.А. Еврорегион “Слобожанщи-

на” и трансграничное сотрудничество Украины и России //

Трансграничные проблемы стран СНГ / Отв. ред. В.М. Котля-

ков. – М.: Опус, 2003. – С. 208-210.

5. Голиков А., Черномаз П. Еврорегион «Слобожанщина» как форма

трансграничного сотрудничества сопредельных областей Украины

Регіональна економіка та природокористування

и России // Регион: проблемы и перспективы. – 1997. – № 4. – С.

52-54.

6. Голубков Е.П. Маркетинговые исследования: теория, методоло-

гия и практика. – М.: «Финпресс», 1998. – 416 с.

7. Єврорегіон «Буг»: зовнішньоекономічна діяльність Волинсько-

го суспільно-територіального комплексу / Клімчук Б.П., Луци-

шин П.В., Луцишин Н.П. та ін. / За ред. Б.П. Клімчука, П.В. Лу-

цишина. – Луцьк: ВДУ, 1998. – 208 с.

8. Колосов В.А., Мироненко Н.С. Геополитика и политическая гео-

графия: Учеб. для студ. вузов. – 2-е изд., испр., доп. – М. : Аспект

Пресс, 2005. – 478 с.

9. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. – М.: Прогресс,

1990. – 736 с.

10. Мікула Н. Міжтериторіальне та транскордонне співробітни-

цтво. – Львів: Інститут регіональних досліджень НАН України,

2004. – 395 с.

11. Палеха Ю.М., Пiдгрушний Г.П. Перспективи формування тран-

скордонного регіону Україна-Польща // Єврорегiон Буг: про-

блеми i перспективи транскордонного співробітництва. – Луцьк:

Волинська облдержадміністрація, 1996. – С. 16-21.

12. Панкрухин А.П. Маркетинг территорий. – М.: Изд-во РАГС,

2002. – 328 с.

13. Пінчук Н.С., Галузинський Г.П., Орленко Н.С. Інформаційні

системи і технології в маркетингу: Навч. посібник. – К.: КНЕУ,

1999. – 328 с.

14. Президент вважає необхідним поглиблення транскордонного

співробітництва // Офіційне Iнтернет-представництво Прези-

дента України http://www.president.gov.ua/news/data/14058.

html

15. Прозрачные границы: Безопасность и трансграничное сотруд-

ничество в зоне новых пограничных территорий России / А.Ю.

Быков, Л.Б. Вардомский, С.В. Голунов и др. – М.; Волгоград,

2002. – 573 с.

16. Регіональна комплексна програма соціально-економічного роз-

витку Харківської області до 2010 року. – Х.: Око, 1999. – 152 с.

17. Тамбиев А.Х., Кетова Н.П. Региональный маркетинг: Учеб. по-

собие для вузов. – М.: ОАО «НПО Изд-во «Экономика», 2000. –

320 с.

Частина І. Регіональна економіка та регіональна політика

18. Черномаз П.О. Концепція регіонального маркетингу: визна-

чення і використання // Регіон: стратегія та пріоритети. – Х.:

Науково-дослідний інститут регіональної політики, 2001. –

Т. 1.– № 1. – С. 34-41.

19. Черномаз П. Маркетингова географія: історія виникнення і пер-

спективи розвитку в Україні // Краєзнавство. Географія. Ту-

ризм. – 2002. – № 21. – червень. – С. 4-5.

20. Черномаз П.О. Маркетингова географія – нова галузь суспільно-

географічної науки // Вісник Харківського університету. Геоло-

гія – Географія – Екологія. – 1998. – № 402. – С. 144-145.

21. Черномаз П. Маркетинговая география // Бизнес Информ. –

1997. – № 23. – С. 68-71; № 24. – С. 69-73.

22. Шевчук В.С., Луцишин П.В. Перспективи розвитку співробіт-

ництва в рамках транскордонного об'єднання Єврорегiон «Буг»

// Єврорегіон Буг: проблеми і перспективи транскордонного

співробітництва – Луцьк: Волинська облдержадміністрація,

1996. – С. 11-15.

Регіональна економіка та природокористування

5. СТРАТЕГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

5.1. Моделі економічного розвитку

Стратегія у класичному розумінні – це мистецтво, загальний

план здіснення будь-якої дії або процесу для досягнення певної

мети. Відносно регіональної політики вона виступає як спосіб та за-

сіб її проведення, форма управління господарською діяльністю та

територіальною організацією сучпільства, що спрямовується на ре-

алізацію цільових завдань регіонального і загальнодержавного зна-

чення [3, с. 118].

Стратегія економічного розвитку регіону є науково обґрун-

тованою програмою дій з метою реалізації об'єктивно обумовлених

принципів розвитку регіону. Мета стратегії – реалізація місії регіону

(забезпечення високого рівня життєдіяльності людей і максимальне

освоєння його потенціалу) на основі прийняття ефективних управ-

лінських рішень. Вона є стрижнем цільових регіональних програм і

повинна гармонійно вписуватися у стратегію розвитку країни.

Для успішної реалізації стратегії економічного розвитку регіону

важливим є вироблення фінансових механізмів у вигляді системи

практичних заходів щодо оптимізації бюджетного процесу в регіоні

й залучення інвестиційних ресурсів для ефективного вирішення за-

вдань регіонального розвитку.

Стратегія економічного розвитку регіону здійснюється на основі

моделі (концепції) регіонального розвитку – сукупності поглядів

щодо шляхів вирішення соціально-економічних проблем, досягнення

цілей і реалізації завдань розвитку регіону в перспективі [2, с. 154].

Модель економічного розвитку – це основне бачення процесів

економічного розвитку регіонів і країни в цілому, що пропонується

для реалізації органами влади та місцевого самоврядування.

Особливості моделей економічного розвитку (ступінь досягнення

мети, комплекс заходів щодо її досягнення) визначаються конкрет-

ними умовами співвідношення та взаємодії економічних факторів.

Моделі економічного розвитку складаються на основі теоретичних

закономірностей функціонування економічних об'єктів у ринко-

вій системі. Конкретні умови (історичні, географічні, соціально-

культурні) у різних країнах і регіонах обумовлюють особливі спів-

відношення і взаємодію економічних та інших факторів, також

Частина І. Регіональна економіка та регіональна політика

ступінь досягнення економічних цілей, а звідси й особливості роз-

витку національних і регіональних моделей.

Модель розвитку економічних систем (світової економіки, осно-

вних груп країн світу, національних економік, регіонів, регіональ-

них угруповань), розглянута в динаміці, являє собою послідовність

моделей, характерних для певних часових відрізків.

Характеристику регіональних моделей економічного розвитку

визначають: економічні ресурси, регіональні особливості, характер

економіки, рівень економічного розвитку, місце в країні та світі, ор-

ганізаційна та галузева структури господарства, роль економічних

агентів, система державного регулювання економіки, відкритість

економіки та ступінь залучення до світогосподарських зв'язків, ви-

користання іноземного капіталу. Відповідно до часових етапів роз-

витку розглядається динаміка цих характеристик. У моделях розви-

тку інтеграційних угруповань робиться наголос на меті й завданнях

угруповань, організаційній структурі та ресурсах, ролі та місці у сві-

товому господарстві, перспективах і проблемах, програмах розвитку

[5].

Різні вчені й практики напрацювали велику кількість подібних

моделей. Перелічимо коротко лише деякі з них.

Неокласична модель розвитку базується на постулаті: вільний

нерегульований ринок природно приводить до усунення нерівності

між регіонами й, отже, не слід обмежувати стихійну дію ринкових

сил. На практиці, в умовах «державного капіталізму», така модель

себе не виправдала.

Посткейнсіанська модель розвитку заснована на державному

регулюванні міжрегіональних відмінностей шляхом стимулювання

інвестицій і припливу приватного капіталу в слабко розвинені ре-

гіони. Для цього використовуються такі інструменти регіональної

економічної політики, як субсидії, кредити та податкові пільги.

Модель наздоганяючого розвитку базується на мерканти-

лістській теорії (одержання прибутку за рахунок розвитку тор-

гівлі) та передбачає насамперед стимулювання імпортозаміщен-

ня. Мета подолання відставання країни за економічним рівнем

здійснюється за допомогою розвитку внутрішнього ринку. Суть

цієї моделі полягає у протекціонізмі галузей національної еконо-

міки (сприяє розвитку імпортозаміщуючих галузей), що досить

часто підкріплений державною монополією зовнішньої торгівлі

(захищає вітчизняні товари від конкуренції з іноземними) і не-

Регіональна економіка та природокористування

конвертованістю національної валюти (перешкоджає вивозу

національного капіталу, концентруючи його у внутрішніх капі-

таловкладеннях). Ця модель сприяє створенню багатогалузевої

економіки, однак протекціонізм в остаточному підсумку знижує

конкурентноздатність товарів на світовому ринку, що стає галь-

мом для подальшого розвитку й викликає необхідність застосу-

вання іншої моделі розвитку – експортоорієнтованої. Суть її в

орієнтації створюваних галузей переважно на зовнішній ринок.

Ця модель передбачає високу конкурентоспроможність товарів.

Вона може сполучатися з активним залученням до експортного

виробництва іноземного капіталу за допомогою створення спри-

ятливого інвестиційного клімату (податкові пільги, політична та

соціальна стабільність тощо).

Інноваційна модель розвитку – економічна модель розви-

тку, заснована на використанні високих технологій, що сприяють

створенню конкурентоспроможної продукції, як правило, для зо-

внішнього ринку. Для цього використовується такий інструмент

регіональної економічної політики, як створення центрів розвитку

у вигляді вільних (спеціальних) економічних зон, технополісів, тех-

нопарків і т.п.

В основу соціально-економічного розвитку економічно розви-

нених країн Заходу покладено саме інноваційну модель розвитку.

Вона базується на інформаційному способі виробництва і відпо-

відній йому господарській системі – “новій економіці”. Головним

ресурсом останньої є творчі здібності людей, що формують інтелек-

туальний капітал. Для цього ресурсу не характерна традиційна ви-

черпність. Він забезпечує економічне зростання без пропорційного

збільшення витрат сировинних ресурсів. Тому найбільш ефектив-

ними стають вкладення в самих працівників, у підвищення творчого

потенціалу людської особистості, що фактично є невіддільним від

особистого споживання. У такий спосіб формується саморегульо-

ваний механізм, який дозволяє здійснювати інвестиції, що стиму-

люють економічне зростання за допомогою максимізації особистого

споживання.

Таким чином, відмінною характеристикою “нової економіки”

є капіталовкладення в людський фактор. Зараз 2/3 бюджету США

витрачається на освіту, соціальне забезпечення, охорону здоров’я

тощо. Не менш важливою рисою є дуже високий рівень наукоміст-

кості та інформатизації.