Галат В.Ф, Березовський А.В, Прус М.П, Сорока Н.М, Паразитологія та інвазійні хвороби тварин

Подождите немного. Документ загружается.

рамізол — проти личинок та преімагінальних стадій стронгілят). Постімагі-

нальна дегельмінтизація спрямована на знищення статевозрілих збудників,

які встигли спричинити в організмі тварин значні патологічні зміни. Слід

також зазначити, що при цьому відбувається обсіменіння зовнішнього сере-

довища яйцями й личинками гельмінтів. Тому під час проведення постімагі-

нальної дегельмінтизації потрібно здійснювати ветеринарно-санітарні заходи

зі знезараження гною. На сьогодні синтезовано антигельмінтики, які згубно

діють не лише на статевозрілі та личинкові стадії розвитку паразитичних че-

рвів, а й на їхні яйця (флюбендазол, празиквантел).

Профілактична дегельмінтизація

ґрунтується на застосуванні препаратів

через певні проміжки часу, або регулярно, з метою запобігання виникненню

хвороби.

Діагностична дегельмінтизація

ставить за мету встановлення діагнозу на

підставі визначення паразитичних червів, що виділяються з організму хворої

тварини після застосування антигельмінтиків.

Патогенетична терапія. Лікарські заходи, спрямовані на ліквідацію або

послаблення патогенетичних механізмів, називають

патогенетичною терапі-

єю

. Гельмінти, що локалізуються в різних органах і тканинах організмів тва-

рин, спричинюють дистрофічні, атрофічні, імунологічні зміни, а також дисбак-

теріоз. При ураженні паразитичними червами кишок, печінки, підшлункової

залози виникають гастроентерити. У тварин з’являються гіповітамінози, при-

чиною яких є порушення всмоктувальної функції травного каналу. Тому деге-

льмінтизація тварин має підкріплюватися додатковою симптоматичною та па-

тогенетичною терапією. Так, при монієзіозі ягнят поряд із застосуванням анти-

гельмінтиків потрібно використовувати антибіотики (гентаміцин, канаміцин,

препарати неоміцинової групи), вітаміни В

, В

, пробіотики нормальної мік-

рофлори, а також ферменти, що поліпшують травлення. При токсокарозі

м’ясоїдних тварин необхідна детоксикаційна терапія шляхом введення 5%-го

розчину глюкози, вітамінів групи В, аскорбінової кислоти. Важливу роль для

швидкого одужання хворих тварин відіграє дієтична годівля.

Механізм дії антигельмінтиків і надання допомоги тваринам у разі отру-

єння лікарськими засобами.

Механізм дії антигельмінтиків на паразитичних

червів вивчено ще не повністю. Він залежить від діючої речовини препарату.

Лікарські речовини пригнічують біохімічні процеси, порушують процеси нер-

вово-м’язової регуляції, змінюють активність різних ферментів, згубно впли-

вають на кутикулу паразитів. В усіх випадках спостерігається параліч гель-

мінтів та їх загибель.

Антигельмінтики мають відповідати таким вимогам: високою ефективністю

проти різних стадій розвитку паразитичних червів, малою токсичністю і висо-

ким терапевтичним індексом, порівняно швидкими термінами виведення з ор-

ганізму тварин, простою технікою застосування та поміркованою їх вартістю.

Високотоксичними вважають препарати, LD

яких становить для білих

мишей 200 – 300 мг/кг, середньотоксичними — 300 – 1200 і слаботоксични-

ми — понад 1200 мг/кг.

Кожний антигельмінтик має певний терапевтичний індекс — межу допус-

тимої дози. Чим вищий терапевтичний індекс, тим безпечнішим є застосу-

вання хіміопрепарату. Наприклад, фенбендазол є безпечним препаратом,

оскільки його терапевтичний індекс становить понад 20. Тому цей антигель-

мінтик можна застосовувати груповим методом, не побоюючись виникнення

токсичних явищ у разі передозування навіть у 20 разів. Як правило, препа-

рати з низьким хіміотерапевтичним індексом (менш як 6 – 7) застосовують

лише індивідуально.

У разі отруєнь лікарськими засобами тварині потрібно надати спокій і

провести симптоматичне лікування. Так, при передозуванні фосфорорганіч-

них препаратів застосовують атропін. Його вводять внутрішньом’язово вели-

кій рогатій худобі, коням і свиням у дозі 0,5 мг/кг (5 мл 1%-го розчину на

100 кг маси тіла). Вівцям і козам атропін застосовують у дозі 5 мл/кг у поєд-

нанні з дипіроксимом (10 мг/кг). У разі важких отруєнь з рецидивами атропін

вводять вдруге через 6 – 12 год, а в окремих випадках — додатково внутріш-

ньовенно 0,5 – 1 л фізіологічного розчину електролітів (1000 мл 0,9%-го роз-

чину натрію хлориду, 80 мг тіаміну броміду і 1 г аскорбінової кислоти).

Для підвищення ефективності лікування потрібно ввести також 10%-й

розчин кальцію хлориду внутрішньовенно з розрахунку 0,5 мл/кг 1 – 2 рази

на добу впродовж 2 – 3 днів, 4%-й розчин глюкози внутрішньовенно в дозі

1 мл/кг. Рекомендується застосовувати підшкірно вітамін В

(0,1 мг/кг) і аско-

рбінову кислоту (1 мг/кг) або глюкозу (5 мг/кг). У разі порушення серцевої ді-

яльності необхідно підшкірно ввести 20%-й розчин кофеїну натрійбензоату із

розрахунку 3 г сухої речовини великій рогатій худобі та коням і 1 г — дрібній

рогатій худобі та свиням.

При хронічній формі отруєння використовують вітамін В

і аскорбінову

кислоту. В разі отруєння гексихолом та політремом рекомендується застосо-

вувати 1%-й розчин натрію селеніту в дозі 100 мг/кг.

У разі відсутності специфічного антидоту м’ясоїдним тваринам та свиням

слід застосовувати лікарські засоби, що викликають блювання, промити

шлунок, ввести адсорбенти (активоване вугілля, палена магнезія), обволіка-

ючі препарати.

Вивчення гельмінтологічної ситуації на тваринницьких фермах.

Гельмін-

тологічна ситуація в різних господарствах має істотні відмінності. Вона зале-

жить від багатьох чинників:

 видового та вікового складу тварин, умов їх утримання та випасання;

 наявності водойм, пасовищ та їх стану;

 наявності проміжних і резервуарних хазяїв біогельмінтів.

Тільки комплексні дослідження можуть дати відповідь на запитання щодо

поширення паразитарних хвороб серед різних видів тварин на конкретних те-

риторіях. З цією метою визначають гельмінтологічну ситуацію в господарствах

і на фермах та здійснюють гельмінтологічну оцінку пасовищ і водойм.

Методи виявлення інвазій у тварин загальновідомі. Для цього проводять

імунологічні, гельмінтоскопічні, гельмінтоовоскопічні та гельмінтоларвоско-

пічні дослідження тварин, здійснюють повний або неповний гельмінтологіч-

ний розтин трупів, ветеринарно-санітарну експертизу туш забитої худоби і

свиней. Крім безпосередніх досліджень тварин слід звернути особливу увагу

на забрудненість зовнішнього середовища (трави, сіна, ґрунту, води, предме-

тів догляду за тваринами) яйцями й личинками гельмінтів. Досліджують те-

риторію тваринницьких приміщень, вигульні майданчики, пасовища, ділян-

ки сінокосів.

При біогельмінтозах гельмінтологічну ситуацію визначають дослідженням

проміжних, додаткових і резервуарних хазяїв.

Прогнозування виникнення гельмінтозів. Існує багато методів і схем про-

гнозування природних процесів. У всьому світі ведеться значна робота з про-

гнозування розвитку екологічних явищ у природі, впливу діяльності людини

на довкілля.

На розвиток яєць, личинок, проміжних хазяїв біогельмінтів істотно впли-

вають абіотичні чинники: температура повітря, вологість, кількість опадів.

Від цих показників багато в чому залежить ступінь розмноження прісновод-

них молюсків — проміжних хазяїв багатьох трематод та їх поширення на па-

совищах, де відбувається зараження тварин збудниками гельмінтозів.

Так, для визначення ситуації щодо поширення фасціольозу в поточному

році в конкретному господарстві потрібно добути дані про кількість опадів і

температуру повітря за три місяці (травень – липень) та обчислити коефіці-

єнт небезпеки виникнення інвазії.

Коефіцієнт фасціольозної небезпеки

ф.н

()

можна визначати, наприклад,

за такою формулою:

ф.ні.ні

ККпГ

де

і.н

— коефіцієнт інвазійної небезпеки;

— кількість днів у травні, червні

й липні, коли опади становили більш як 5 мм;

— гельмінтологічний індекс.

і.н

ГТК

де

ГТК

1 — гідротермічний коефіцієнт за поточний рік;

ГТК

2 — норма за

5 останніх років.

Останній показник залишається незмінним і вважається за норму для пе-

вного господарства чи району.

тл

ГТК

−

де

тл

−

— сума опадів у травні, червні та липні;

тл

−

— сума середньомісяч-

них температур повітря за ці місяці.

Після цього обчислюють гельмінтологічний індекс (

32,

ГГТКГТК

=−

де

ГТК

3 — гідротермічний коефіцієнт за минулий рік.

Ступінь поширення фасціольозу жуйних тварин у поточному році буде ни-

зьким, якщо

ф.н

< 10; середнім — 10 ≤

ф.н

≤ 20; вищим за середній —

21 ≤

ф.н

≤ 25; досить значним —

ф.н

> 25. Останні три ступені поширення

фасціольозної інвазії дають підставу лікарю ветеринарної медицини своєчас-

но придбати антигельмінтики в потрібній кількості і провести ранню преіма-

гінальну дегельмінтизацію худоби з метою запобігання можливому гострому

перебігу інвазії в господарстві.

Kонтрольні запитання і завдання

Дайте визначення понять «гельмінти» та «гельмінтози». 2. Наведіть систематику

трематод.

3. Наведіть систематику цестод. 4. Наведіть систематику нематод. 5. Наведіть

систематику колючоголових червів.

6. Назвіть особливості морфології трематод. 7. Назвіть

особливості морфології цестод.

8. Назвіть особливості морфології нематод. 9. Назвіть особ-

ливості морфології колючоголових червів. 10. Опишіть цикл розвитку трематод і цестод.

11. Який цикл розвитку нематод? 12. Опишіть цикл розвитку колючоголових червів. 13. Що

вивчає епізоотологія гельмінтозів?

14. Наведіть приклади механічного впливу гельмінтів

на організм хазяїна.

15. Дайте характеристику алергічної дії гельмінтів на організм хазяї-

на.

16. Наведіть приклади трофічного впливу та інокуляторної дії гельмінтів на організм

хазяїна.

17. Розкажіть про особливості імунітету при гельмінтозах. 18. У чому полягає від-

мінність між гіперчутливістю негайного та сповільненого типу?

19. Яке значення мають

гельмінтоскопічні методи дослідження?

20. Які гельмінтоовоскопічні методи досліджень

ви знаєте?

21. При яких хворобах для діагностики застосовують гельмінтоларвоскопічний

метод?

22. Як проводять дослідження проміжних хазяїв гельмінтів? 23. Яка відмінність

між терапією і дегельмінтизацією?

24. Наведіть приклади патогенетичної терапії. 25. Що

потрібно зробити в першу чергу при отруєннях лікарськими засобами?

26. Як здійснюють

визначення гельмінтологічної ситуації на тваринницьких фермах?

27. Яким чином можна

прогнозувати виникнення гельмінтозів?

Хвороба жуйних спричинюється збудниками Fasciola

hepatica та F. gigantica родини

Fasciolidae і характе-

ризується ураженням печінки, жовчного міхура, су-

проводжується інтоксикацією, зниженням продуктивності тварин і погіршен-

ням якості продукції.

Збудники.

F. hepatica

(

фасціола звичайна

) має листоподібну форму, завдо-

вжки 2 – 3 см, завширшки до 1 см, коричневого кольору із зеленуватим відті-

нком. Кутикула вкрита дрібними шипиками. Ротовий і черевний присоски

слаборозвинені, зближені між собою і розміщені в передній частині тіла. Ма-

тка має розеткоподібну форму. Яєчник і сім’яники гіллясті, займають серед-

ню та задню частини тіла паразита. Жовточники добре розвинені, займають

бокові поля тіла. Яйця фасціол великі (завдовжки 0,12 – 0,15 мм, завширшки

0,07 – 0,09 мм), жовтого кольору, овальної форми, з кришечкою на одному з

полюсів. Розвиваються вони в зовнішньому середовищі.

F. gigantica

(

фасціола гігантська

) — відрізняється від F. hepatica дещо бі-

льшими розмірами (до 7,5 см), стрічкоподібною формою тіла і патогенністю.

Статевозрілі фасціоли паразитують у жовчних протоках печінки, жовчно-

му міхурі.

Цикл розвитку. Фасціоли — біогельмінти. Розвиваються за участю промі-

жних хазяїв — прісноводних молюсків: для фасціоли звичайної — Lуmnaea

truncatula (малий ставковик), фасціоли гігантської — L. auricularia (вушко-

подібний ставковик) та L. natalensis (у тропічних країнах).

ФАСЦІОЛЬОЗ

(FASCIOLOSIS)

У життєвому циклі паразитів розрізняють чотири періоди: ембріогонія,

партеногонія, цистогонія, маритогонія (рис. 2.6).

Ембріогонія

— розвиток за-

родкової клітини з моменту запліднення яйця до виходу з нього мірацидія.

Партеногонія

починається із занурення мірацидія в тіло молюска і закінчу-

ється виходом із нього церкаріїв.

Цистогонія

— перетворення церкаріїв на

адолескарії.

Маритогонія

— період розвитку фасціол в організмі дефінітивно-

го хазяїна.

Гельмінти виділяють яйця, які разом із жовчю потрапляють у дванадця-

типалу кишку тварини, а

звідти з фекаліями — у зов-

нішнє середовище. F. hepati-

ca за добу виділяє до 20 тис.

яєць, а за весь період свого

існування — понад 1 млн.

За сприятливих умов (тепло,

волога, наявність кисню) в

яйці впродовж 2 – 3 тижнів

формується

мірацидій

. Його

тіло видовженої форми,

0,15 мм завдовжки і 0,04 мм

завширшки густо вкрите

війками, на передньому кі-

нці є виріст у вигляді штиф-

та. Мірацидій виходить у

воду, нападає на молюска і

прикріплюється до його ті-

ла, після чого втрачає війки,

занурюється в нього і мігрує

до печінки. Через один тиж-

день він виростає і перетво-

рюється на

спороцисту

вере-

теноподібної форми з тупо

заокругленими кінцями.

Кишечник відсутній. По-

рожнина її тіла заповнена

зародковими клітинами. Спороцисти шляхом безстатевого розвитку дають

початок новому поколінню —

редіям

, які розривають оболонку материнської

клітини і поселяються в печінці молюска. Тіло редій витягнутої форми, роз-

міром спочатку до 0,47 мм, а потім 1 – 1,5 мм заповнене також зародковими

клітинами. На відміну від спороцист у них є кишка у формі сліпої трубки,

глотка і статевий отвір, через який народжуються нові клітини. В теплу пору

року із зародкових клітин утворюються дочірні редії, а за нижчих темпера-

тур — церкарії. Розвиток фасціол від мірацидія до церкарія триває не менш

як 2,5 міс.

Церкарії

складаються з двох частин: власне тіла, що нагадує дорослу ста-

дію трематоди, і хвоста. Загальна їх довжина становить до 0,5 мм. Вони пла-

вають у воді і при зіткненні зі стеблом чи листком рослин, камінням, соломи-

ною кріпляться, втрачають хвіст і починають виділяти назовні секрет зі своїх

цистогенних залоз, який огортає все тіло і швидко твердне (інцистуються).

Тіло церкарія в цисті (оболонці) називають

адолескарієм

. Подальший розви-

Рис. 2.6. Схема розвитку Fasciola hepatica:

1 —

статевозріла трематода;

—

яйце;

—

мірацидій;

—

спороциста;

—

редія;

—

церкарій;

—

молюск;

—

адоле-

скарій

ток адолескарія, як інвазійної личинки, відбувається в тілі дефінітивного ха-

зяїна. Під впливом травних соків у травному каналі, частіше в дванадцяти-

палій кишці, циста розчиняється і юний паразит проникає в черевну порож-

нину або гематогенним шляхом активно мігрує до печінки дефінітивного ха-

зяїна. Там він росте і через 5 – 6 тижнів перетворюється на статевозрілу ста-

дію —

мариту

. В печінці великої рогатої худоби гельмінти живуть до 10,

овець — до 3 – 4 років.

Епізоотологічні дані.

Фасціольоз дуже поширений у світі, особливо в зонах

з підвищеною вологістю. В Україні трапляється тільки F. hepatica. Основним

джерелом захворювання є хворі тварини та паразитоносії. Заражаються фас-

ціольозом свійські та дикі жуйні, коні, свині, кролі, а також люди. Тяжко хво-

ріє молодняк. Перші випадки хвороби у тварин спостерігаються восени, а ма-

сове захворювання — взимку. Доведено, що у тільних корів може бути утроб-

не зараження плоду. Чинниками передавання є трава із заболочених пасо-

вищ, вода з калюж, боліт та наявність проміжного хазяїна. Іноді молюски ін-

ших видів (Lуmnaea рalustris, L. stagnalis, L. ovata, L. cubensis, L. limosa,

Radix ovata) можуть бути носіями збудників фасціольозу. Мінімальна зара-

женість проміжного хазяїна спостерігається навесні (близько 2 %), а макси-

мальна — на початку осені (понад 50 %).

Патогенез та імунітет.

Патогенний вплив на організм тварини мають як

статевозрілі фасціоли, так і молоді паразити в період міграції з кишечника в

жовчні протоки печінки. За результатами досліджень, юні форми паразитів

проникають з кишкової стінки в кровоносні судини, з кров’ю заносяться в па-

ренхіму печінки, а звідти спочатку в дрібні жовчні ходи, а потім, збільшую-

чись у розмірі, — у великі, де й досягають стадії марити. Мігруючи через че-

ревну порожнину з боку серозного покриву, паразити роблять у печінці чис-

ленні кровоточиві ходи. Своїми рухами та продуктами життєдіяльності вони

подразнюють оболонку жовчних ходів, спричинюючи спочатку гостре, а потім

хронічне запалення. Їхні стінки місцями проростають сполучною тканиною,

потовщуються, втрачають еластичність, а у великої рогатої худоби вапнують-

ся. Паразити часто закупорюють жовчні протоки. Жовч, що всмоктується, по-

дразнює нервові закінчення в шкірі, зумовлюючи свербіж і лизуху, яка харак-

терна для великої рогатої худоби. Застій жовчі призводить до порушення

процесів травлення, внаслідок чого тварини худнуть. Токсини, які виділяють

гельмінти, мають гемолітичні властивості. Крім того, статевозрілі паразити

живляться кров’ю. Порушуючи цілісність тканин печінки, гельмінти «відкри-

вають ворота» для мікробної флори. Розмножуючись у застійній жовчі, мікро-

організми посилюють інтоксикацію. Вони спричинюють некроз епітелію жов-

чних проток і розвиток інтерстиціального гепатиту та цирозу печінки з яви-

щами анемії й кахексії, які закінчуються для більшості тварин летально.

З віком у тварин розвивається стійкість до цього гельмінтозу, однак за не-

задовільних умов утримання та недостатньої годівлі тварини легко заража-

ються і тяжко хворіють.

Клінічні ознаки

залежать від інтенсивності інвазії, виду, віку, загального

стану тварин. Інкубаційний період триває від 1,5 тижня до 1,5 міс. У молод-

няку при високій інтенсивності інвазії хвороба частіше виявляється в гострій

формі. Тварини відмовляються від корму, у них спостерігається підвищення

температури тіла, пригнічення, пронос, який чергується із запором,

з’являються судоми, тремор м’язів, набряки в ділянці міжщелепового просто-

ру. З часом розвиваються прогресуюча анемія, виснаження.

У разі хронічного перебігу помітне загальне пригнічення, зниження апе-

титу, розвиваються періодична атонія передшлунків, анемія, кашель, особливо

вранці, мокра спина у вигляді «роси», схуднення, у корів знижуються надої.

Патологоанатомічні зміни. При гострому перебігу фасціольозу відмічають

ознаки гострого гепатиту. У черевній порожнині виявляють кров’янистий ек-

судат. Печінка збільшена і переповнена кров’ю, на її поверхні помітні крово-

виливи, іноді фібринозні нашарування. Вона пронизана темно-червоними

або синіми ходами, у яких можуть бути молоді паразити (понад 1000 екз.).

При хронічному перебігу захворювання гельмінтів виявляють у печінці, жов-

чному міхурі, рідше в легенях та інших органах і тканинах. Характерні збі-

льшення і вапнування жовчних ходів, які мають вигляд жовто-сірих тяжів

завтовшки до 2 см. Під час розрізування такої печінки чути хрускіт.

Діагностика. Проводять епізоотологічні, клінічні й лабораторні дослі-

дження. Фекалії тварин досліджують методами осадження і флотації. Зага-

льноприйнятим вважається метод послідовного промивання. У багатьох кра-

їнах світу значного поширення набув також метод дослідження фекалій за

Мак-Мастером. Суть його полягає в тому, що за допомогою камери Мак-

Мастера підраховують кількість яєць трематод в 1 г фекалій хворої тварини.

Виявляють яйця фасціол, диферінціюють їх від яєць парамфістом. Щоб кра-

ще розгледіти в яйці кришечку на одному з полюсів, до препарату додають

краплю 5%-го розчину їдкого лугу. Молюски досліджують компресорним ме-

тодом, виявляють у них личинкові стадії розвитку збудників фасціол. Засто-

совують серологічні методи діагностики: РІФ, ЕLISA. Доведено високу спе-

цифічність методу тонкошарової хроматографії та реакції подвійної імуноди-

фузії. Гострий і хронічний перебіг фасціольозу діагностують при розтині тру-

пів тварин з обов’язковим дослідженням печінки методом повних гельмінто-

логічних розтинів за К. І. Скрябіним.

Лікування. При фасціольозі застосовують хімічні препарати з урахуван-

ням їх дії на різні стадії розвитку паразитів:

бензімідазоли (альбендазол,

триклабендазол); саліциланіліди (клозантел, оксиклозанід, рафоксанід); бен-

зидисульфонамід (клорсулон); дифенолетил (діамфенетид); замінні феноли

(бітіонол, гексахлорофен, нітроксиніл, ніклофолан); трихлорметилбензол (ан-

титрем, гексихол, куприхол, політрем).

На ранні (до чотирьох тижнів) личинкові форми паразитів діють тільки

препарати на основі

діамфенетиду (ацемідофен, ацетвікол, атаскол, дифенід,

корибан)

у дозі 150 мг/кг та

триклабендазолу (фазинекс, ендекс)

у дозі

5 мг/кг. Їх згодовують з кормом одноразово. У разі необхідності одночасної дії

на статевозрілих фасціол дозу збільшують для великої рогатої худоби до

12 мг/кг, для овець — до 10 мг/кг.

Препарати інших груп діють переважно на статевозрілих гельмінтів, а в

збільшених дозах — на пізні (старші 5 – 7 тижнів) личинкові форми:

альбен-

дазолу (альбендазол, бровальзен, вальбазен, вермітан)

внутрішньо в дозі до

10 мг/кг для великої рогатої худоби, до 7,5 мг/кг — для овець. При високій

інтенсивності інвазії дозу збільшують на 20 – 50 %;

клозантелу

(бронтел, ро-

ленол, сантел, фасковерм)

вводять у дозі 2,5 мг/кг, а на пізні личинкові фор-

ми і для овець — у дозі 5 мг/кг;

рафоксаніду (дисалан, раніден, урсоверміт,

флюканід)

внутрішньо, у дозі 7,5 мг/кг одноразово;

оксиклозаніду (диплін,

заніл, занілокс)

одноразово з кормом у дозі 15 мг/кг;

бітіонолу

(актопер, бітин,

левацид, трематозол)

внутрішньо, одноразово, для великої рогатої худоби в

дозі 75 мг/кг, вівцям — 120 – 150 мг/кг;

нітроксинілу (довенікс, фасціолід)

підшкірно одноразово в дозі 10 мг/кг;

ніклофолану (білевон, детрил, менікло-

фолан)

внутрішньо і

підшкірно для великої рогатої худоби у дозі 2,5 мг/кг,

овець — 5 мг/кг;

клорсунол

(куратрем, івомек плюс).

Останній є комбінацією

10 % клорсулону та 1 % івермектину

; застосовують внутрішньо в дозі 7,5 мг/кг

або підшкірно — 2,2 мг/кг;

гексахлорпараксилолу (гексихол, гетол, хлоксил)

застосовують внутрішньо в дозі 250 – 500 мг/кг.

Для групової дегельмінтизації антигельмінтики змішують з невеликою кі-

лькістю корму. Суміш рівномірно розподіляють у годівницях і забезпечують

вільний доступ до них; призначають на початку ранкової годівлі. Індивіду-

ально препарати задають у формі борошняної суспензії, хлібних чи борошня-

них болюсів.

Для профілактики можливих отруєнь антигельмінтиками за добу до дегель-

мінтизації і після неї з раціону тварин вилучають сіль та корми, які багаті на

вуглеводи і легко зброджуються (силос, сінаж, барду, буряк, картоплю тощо). У

разі виникнення ускладнень внутрішньовенно вводять розчини кальцію хло-

риду, глюкози, серцеві препарати та засоби, що знімають атонію рубця.

Профілактика та заходи боротьби. Практикують стійлове утримання тва-

рин. Випасають худобу на культурних пасовищах.

Не використовують для випасів заболочені, сильно зволожені пасовища з

наявністю на них молюсків. Сіно з таких пасовищ згодовують тваринам не

раніше як через 3 – 6 міс після його збирання. У липні – серпні проводять

зміну пасовищ, обладнують водопій для тварин, який відповідав би санітар-

но-гігієнічним вимогам.

У господарствах, стаціонарно неблагополучних щодо фасціольозу, прово-

дять планові профілактичні дегельмінтизації. Оскільки більшість трематодо-

цидів малоефективні проти личинкових стадій збудників, то першу дегельмі-

нтизацію проводять ними через 1,5 – 2 міс після закінчення пасовищного се-

зону і повторну — за 2 – 3 тижні до вигону на пасовище.

Для знищення молюсків — проміжних хазяїв фасціол осушують заболоче-

ні ділянки, засипають землею ями, наповнені водою, відводять стоки води з

канав. Прісноводних молюсків знищують спалюванням пересохлої трави на

заболочених ділянках і обприскуванням за допомогою технічних засобів

(ДУК, ЛСД та ін.), тракторних і ручних гідропультів їх біотопів дихлорсалі-

циланілідом, розчином мідного купоросу в концентрації 1:5000. Внесення мі-

неральних добрив (амонійних, фосфорних) не тільки знищує молюсків, а й

значно підвищує врожайність травостою. Стежать, щоб молюскоциди не по-

трапляли в рибогосподарські водойми. Впродовж доби на оброблених ділян-

ках тварин не випасають. Пасовища обробляють молюскоцидами двічі на

рік — навесні та влітку після скошування трав.

Хворобb жуйних тварин, що спричинюються

трематодами Paramphistomum ichikawai та

Liorchis scotiae родини Paramphistomatidae і

характеризуються порушенням роботи травного каналу, інтоксикацією, зни-

женням продуктивності.

Збудники. Гельмінти конічної форми, рожевого кольору, розміром 5 – 20 мм.

Ротовий отвір оточений слаборозвиненим присоском, який облямовує вхід у

добре розвинену глотку чашкоподібної форми. Черевний присосок є органом

фіксації, добре розвинений і розміщений у задній частині тіла. Два сім’яники

містяться один за одним у задній частині тіла. Яєчник знаходиться спереду

від черевного присоска. Матка і жовточники добре розвинені. Статеві отвори

ПАРАМФІСТОМАТИДОЗИ

(PARAMPHISTOMATIDOSES)

відкриваються в передній частині тіла, на рівні розгалуження кишечника.

Цирус розміщений у клоаці, оточеній циркулярними м’язами, що нагадують

статевий присосок. Яйця трематод великі, овальні, сірого кольору, незрілі.

Статевозрілі гельмінти паразитують у рубці, рідше в сітці й книжці, молоді —

у дванадцятипалій кишці, сичузі.

Цикл розвитку. Паразити є біогельмінтами. Розвиваються за участю про-

міжних хазяїв — прісноводних молюсків родини Planorbidae (витушки)

Planorbis planorbis, P. anisus P. carinatus, Segmentina nitida та інших видів

(Bulinus truncatus, B. tropicus, Gyraulus albus). З фекаліями тварин яйця па-

разитів виділяються у зовнішнє середовище. Через 2,5 – 3 тижні за сприятли-

вих умов з них вилуплюються

мірацидії, які активно про-

никають у тіло молюска. В

їхній печінці через 1,5 – 2

тижні формуються спороцис-

ти, а через 10 діб розвива-

ються редії, які народжують

церкаріїв. Розвиток збуд-

ників у молюску триває 1,5 –

3 міс. Церкарії залишають

тіло молюска, прикріплюють-

ся до рослин, інцистуються і

перетворюються на адолес-

карії. Тварини заражаються,

заковтуючи інвазійну личин-

ку — адолескарія разом з во-

дою й травою. В травному

каналі молоді форми парази-

тів звільняються від оболон-

ки і проникають у товщу сті-

нки сичуга й дванадцятипа-

лої кишки, поступово рухаю-

чись під серозною оболонкою

до рубця. Паразити кріп-

ляться до ворсинок рубця.

Статевої зрілості вони дося-

гають через 3,5 – 4 міс після

зараження (рис. 2.7).

Епізоотологічні дані.

Хвороба поширена в зонах з підвищеною вологістю,

де худобу випасають на заболочених пасовищах. Джерелом інвазії є дорослі

жуйні-паразитоносії. Частіше заражаються і тяжче хворіють молоді тварини.

Чинниками передавання є трава на заболочених пасовищах і вода в прісних

стоячих водоймах, що містить адолескарії. У природних умовах вони зберіга-

ють життєздатність до 2 міс, узимку гинуть. У свіжому сіні живуть до 3 діб, у

силосі — 1 міс. Молюски стійкі до висихання і низьких температур.

Патогенез та імунітет.

У місцях паразитування гельмінти спричинюють

виразки, геморагічні діатези, інфільтрати. При ураженні ними слизової обо-

лонки передшлунків і дванадцятипалої кишки порушуються процеси трав-

лення, що призводить до схуднення тварин. У дорослої худоби відмічають ат-

Рис. 2.7. Схема розвитку Paramphistomum іchikawai:

— статевозріла трематода;

— яйце;

— церкарій;

—

молюск;

— адолескарій

рофію ворсинок рубця з ознаками ретикулоперитоніту. Продукти життєдія-

льності збудників зумовлюють інтоксикацію організму, набряки підшкірної

клітковини в ділянці підгрудка. Такі патологічні зрушення в організмі ста-

ють причиною виснаження й загибелі тварин.

У місцях ураження гельмінтами накопичуються лімфоцити, еозинофіли та

інші імунокомпетентні клітини. У крові хворих тварин відмічають зміни в

складі білкових фракцій з підвищенням гамма-глобулінів. Завдяки набутому

імунітету гострий перебіг хвороби у дорослих тварин не спостерігається.

Клінічні ознаки.

Перебіг хвороби гострий та хронічний. Гостра форма

спостерігається через 3 – 4 тижні після вигону на пасовище. У телят і молод-

няку великої рогатої худоби помітне пригнічення, з’являється пронос. Фека-

льні маси з домішками крові й слизу. Розвивається атонія і гіпотонія перед-

шлунків. Спостерігаються залежування, анемія слизових оболонок, набряки в

міжщелеповому просторі, на носовому дзеркальці у великої рогатої худоби

з’являються виразки. Тварини стогнуть, оглядаються на живіт. Спочатку те-

мпература тіла у них підвищується на 1 – 1,5

ºС, однак з погіршенням стану

знижується. Шерсть тьмяна, скуйовджена. Худоба виснажується і через 1 – 2

тижні гине. Хронічна форма у великої рогатої худоби характеризується

тривалими проносами (фекалії з неприємним запахом), анемією, схудненням.

Патологоанатомічні зміни. Трупи тварин виснажені. Видимі слизові обо-

лонки бліді. На шкірі губ, носового дзеркальця помітні неглибокі виразки. В

ділянці підгруддя й міжщелепового простору підшкірна клітковина набряк-

ла. В черевній порожнині виявляють рідину червоного кольору. Передня час-

тина дванадцятипалої кишки запалена, слизова оболонка у виразках, вкрита

слизом, нашаруваннями білого кольору та вузликами розміром з горошину.

Спостерігають катарально-геморагічне запалення слизової оболонки тонкого

відділу кишок і передшлунків та виявляють молодих і статевозрілих гельмін-

тів. При хронічному перебігу хвороби помітна атрофія ворсинок рубця, іноді

гіперкератоз.

Діагностика. Враховують клінічні ознаки хвороби, епізоотологічні дані,

патологоанатомічні зміни та результати лабораторного дослідження. Молоді

форми паразитів виявляють при розтині трупів дослідженням зскрібків зі

слизових оболонок дванадцятипалої кишки й сичуга методом послідовних

змивів за К. І. Скрябіним. Хронічний перебіг парамфістоматозів жуйних діа-

гностують дослідженням фекалій методом послідовного промивання. Вияв-

ляють яйця парамфістом. Ефективні серологічні реакції РІФ і метод ELISA.

Молюсків досліджують компресорним методом.

Лікування. Ефективне застосування з кормами препаратів

фенбендазолу

(бровадазол, панакур, фенкур, фенбесан)

одноразово в дозі 15 мг/кг маси тіла,

а також

ніклозаміду

(фенасалу)

— 90 – 100 мг/кг;

рафоксаніду

або

оксиклоза-

ніду

— по 15 мг/кг маси тіла;

бітіонолу сульфоксиду

— по 70 мг/кг маси тіла.

Залежно від загального стану тварин лікують симптоматично, призначають

серцеві, румінаторні препарати, слизові відвари.

Профілактика та заходи боротьби. Тварин не рекомендується випасати на

заболочених пасовищах, випоювати зі ставків, боліт, канав. Профілактичну

дегельмінтизацію худоби, яка випасалася, слід проводити в осінньо-зимовий

період. Для молодняку віком до року рекомендується стійлово-вигульне утри-

мання. З метою знищення молюсків потрібно переорювати пасовища, обробля-

ти їх молюскоцидами один чи два рази на рік (навесні й восени).