громадськість. На значенні рецензій у творчості
П. В. Безобразова, вказуючи на їхню корисність,
змістовність та актуальність, особливо наголошував
у некролозі науковця О. О. Васильєв, який навіть за
значив необхідність їхнього видання окремою книгою.
Серед рецензованих П. В. Безобразовим праць —
твори відомих вітчизняних візантиністів Ф. І. Успенсь
кого, А. І. ПападопулоКерамевса, Хр. М. Лопарьова,
М. Г. Попова, Ю. А. Кулаковського, а також всесвітньо
відомі доробки Дж. Б. Бюрі, Г. Шлюмберже, М. Гельцера,
А. Штекле, Ф. Неймана та ін. Всього П. В. Безобразов
опублікував понад 50 рецензій на праці з історії Візантії
у провідних російських візантологічних виданнях.
Характерним прикладом рецензій В. П. Безобра
зова може слугувати його критичний відгук на появу
першої в Російській імперії узагальнюючої праці з іс
торії Візантії Ю. А. Кулаковського.
В рецензії на перший том П. В. Безобразов обме
жився низкою стриманих зауважень, назвавши стиль
викладу автора літописним і вказавши на окремі по
милки та неточності. Надзвичайне ж зацікавлення
Павла Володимировича викликав другий том «Історії
Візантії» Ю. А. Кулаковського, на появу якого він від
повів ґрунтовною рецензією, включившись до масш
табної полеміки разом з провідними вітчизняними
візантиністами О. О. Васильєвим та С. П. Шестако
вим. На відміну від своїх колег, П. В. Безобразов
вдався до розгромної, часом зухвалої критики твору
київського професора. Безперечно справедливим ви
дається зауваження рецензента щодо недостатнього
знайомства автора з працями своїх попередників (як
приклад — неувага до праць Ш. Діля та В. Холмса про
часи Юстиніана), закиди про ігнорування посилань на
літературу, перевантаженість тексту переказами легенд,
відсутність прагнення автора вирішувати дискусійні
загальні питання, захоплення окремими деталями.
Окрім цих загальних критичних моментів, у від
значенні яких солідарні майже всі рецензенти, і до
яких з розумінням, судячи з відповідей, ставився сам
Ю. А. Кулаковський, П. В. Безобразов висловлює
гострі зауваження, прямо вказуючи на некомпетент
ність автора з низки питань. Рецензент зосереджу
ється на критиці джерел і звинувачує автора у її
фак тичній відсутності. Недоліком праці П. В. Безоб
разов вважає також неточності у перекладі окремих
слів і у хронології, що суттєво впливає на зміст. За
старілим вважає він і спосіб викладу матеріалу — за
правліннями імператорів, справедливо зазначаючи,
що далеко не завжди історичні процеси залежали від
перебування на престолі певних осіб. Слушно вказу
ється на необхідність виділення у таких масштабних
наукових працях окремих розділів, присвячених
певним соціальним, економічним, релігійним, куль
турним явищам, що не вкладаються в рамки правлінь
окремих василевсів.
З цих зауважень поступово вимальовується науко
вий стиль самого П. В. Безобразова, комплекс його іде
алів і прагнень. Для нього гостра і відкрита критика
в наукових рецензіях — не особисті образи на адресу
автора, а намагання в ході наукового обговорення від
найти нові, більш досконалі методи та прийоми дослі
джень, здатні сприяти подальшим науковим пошукам.
И. В. Нетушил — выдающийся ученый конца ХIХ—
начала ХХ вв., профессор Харьковского университета,
членкорреспондент Императорской Академии наук,
один из наиболее ярких представителей историко
филологического направления в изучении античных
древностей. Свою научную карьеру И. В. Нетушил
начал с занятий лингвистикой, со специального изуче
ния фонетики, морфологии и синтаксиса латинского
языка. Но, стремясь, в соответствии с собственным
представлением о задачах классической филологии,
представить целостный образ античного Рима, ученый
вскоре обратился к исследованию римской истории.
Особое внимание он уделил древнейшему периоду
существования Рима — в то время одной из наиболее
слабо разработанных, вследствие состояния источни
ковой базы, областей в романистике.
И. В. Нетушил был одним из немногих историков
конца XIX—начала XX вв., которые настаивали на
необходимости конструктивного отношения к антич
ной традиции. Ученый ориентировался преимуще
ственно на сочинения античных авторов, сомневаясь
в возможности правильной интерпретации данных
археологии. По этой причине современники исследо
вателя оценивали его студии как «историко
филологические», что впоследствии в значительной
мере обусловило преобладание негативных тонов
И. С. Кравченко (Харьков)
о вкладе и. в. нетушила в изучение истории раннего рима
в восприятии И.В. Нетушила как историка Рима мно
гими советскими антиковедами. Скептически к его
работам отнеслись, в частности, такие историки, как
А. В. Мишулин, В. С. Сергеев, Ф. М. Нечай и др.
Однако, на наш взгляд, с предложенной упомяну
тыми учеными оценкой исторических трудов И. В. Не
тушила согласиться нельзя. При исследовании многих
аспектов истории раннего Рима он несколько отошел
от подхода к изучению римских древностей, вырабо
танного филологамиклассиками второй половины
ХIХ в. Ученый стремился не только выявить аутентич
ную раннему Риму информацию в сочинениях антич
ных авторов, но и привести господствовавшие научные
взгляды на раннеримскую историю в соответствие
с новейшими открытиями, в том числе и в области ар
хеологии. Благодаря подобному подходу И. В. Нету
шилу удалось выработать ряд оригинальных идей,
оказавших значительное влияние на развитие отече
ственной науки о римских древностях.
К числу несомненных научных заслуг И. В. Не
тушила относится прежде всего предложенная ученым
периодизация истории царского Рима. Именно
И. В. Нетушил высказал идею о том, что царский пе
риод римской истории следует разделить на два этапа:
доэтрусский, охватывавший время от основания Рима
до конца VII в. до н. э., когда, по его мнению, Рим во