Дроздова І.П. Навчальний посібник із курсу Методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти
Подождите немного. Документ загружается.
об’єктивні і суб’єктивні обставини тощо; передбачати ефективність результату,
наслідки впливу; особлива чуйність до «конфліктних» студентів; витримка,
об’єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм; «... викладачі, повинні
розвивати, поглиблювати в своїх колективах педагогічну етику, стверджувати
гуманний початок у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури
кожного педагога» (В.Сухомлинський).
Вимоги до культури педагогічного спілкування:
- виправдовувати довіру держави, суспільства;
- дотримуватися педагогічної етики;
- поважати людей;
- бути готовим до діалогу з людиною у кожній ситуації;
- розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну культуру
спілкування.
Правила спілкування:
1) єдність слова і справи;
2) вимогливість до себе та інших;
3) зібраність у справах, вчинках, словах;
4) чесність, обов’язок, педагогічна і громадська відповідальність;
5) увага, чуйність, терпіння, наполегливість;
6) самоаналіз ефективності педагогічного впливу;
7) самокритичність, вміння виправляти власні помилки;
8) педагогічний оптимізм, відвага в педагогічній творчості, мудра влада
над вихованцями.
Розвиток комунікативних здібностей:
- соціальної перцепції (розуміння стану людини);
- мускульної мобільності, зібраності; керування психічним й
емоційним станом;
- ініціативності (зовнішній вираз, мовлення, комунікативна атака,
створення умов позитивного спілкування);
- застосування прийомів вербального впливу (тональність, темп,
130
емоційність, виразність, образність);
- використання невербальних засобів спілкування (міміка, жести,
пантоміміка);
- вміння «подати» себе в спілкуванні;
- організація і творчий розвиток спілкування;
- мудре оптимістичне прогнозування й аналіз тощо.
Шляхи вдосконалення культури спілкування: ознайомлення з
психолого-педагогічною літературою, спостереження, спеціальні вправи, постійне
спілкування, громадська активність, розвиток педагогічних, комунікативних,
ораторських здібностей, удосконалення загальної культури.
Заповіді педагогічного спілкування:
1. Відносини зі студентами – фундамент діяльності педагога.
2. У спілкуванні виходити з мети, завдань виховання, інтересів студентів.
3. Орієнтуватись на співрозмовника.
4. Не обмежуватися інформацією, аналізувати мотиви.
5. Усвідомлювати психологічну атмосферу (співпереживати).
6. Самокритичність. Не жалітися на тих, кого навчаєш.
7. Уміти слухати і поважати співрозмовника.
8. Тактовність. Взаємність у спілкуванні.
9. Динаміка, розвиток, ініціативність у спілкуванні.
10. Уникати моралізму та негативних установок спілкування.
11. Виключати «голу» критику. Вчасно похвалити чи пожурити. «Не
бійтесь бути ласкавими» (В.Сухомлинський). Частіше посміхатись, схвалювати,
заохочувати.
12. Розвивати комунікативну пам’ять, уяву, увагу, загальну культуру.
3. Майстерність спілкування в процесі лекційного викладу
матеріалу. Монолог як прихований діалог.
Особливе місце в педагогічній техніці посідає мова педагога, яка має
бути докладною, ясною, образною і водночас – конкретною і змістовною.
Володіння мовою – це велике мистецтво. Техніку мови педагога можна
131
підсилювати за допомогою правильного дихання, поставлення голосу, дикції
та ритміки. Класичним прикладом цього є досвід А. Макаренка. Усім відомі
його слова: «Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити
«Іди сюди» з 15-20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, у
постаті й у голосі. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не
почує того, що треба». Він уважав, що педагог повинен так спілкуватися, щоб
вихованці відчули в його словах волю, культуру, особистість.
В. Сухомлинський розробив своєрідний кодекс мовлення педагога. На
його думку, слово педагога не може бути брутальним і нещирим: «Я вірю в
могутню, безмежну силу слова вихователя. Слово − найтонший і найгостріший
інструмент, яким ми, вчителі, повинні вміло торкатися сердець наших
вихованців...
Виховання словом − найскладніше, найважче, що є в педагогіці ... Слово
вчителя я вважаю найнеобхіднішим і найтоншим дотиком людини, яка
переконана у правоті й красі своїх поглядів, переконань, світогляду, до серця
людини, яка прагне бути хорошою». Тому на викладача покладено обов’язки
не тільки учасника діалогу, а й організатора, творця його.
Вислів «мовлення викладача» здебільшого вживають, коли говорять
про усне мовлення (на відміну від письмового в педагогічній діяльності). Під
усним мовленням розуміють як сам процес говоріння, так і результат цього
процесу – усні вирази.
Мовлення викладача пристосоване для розв’язання специфічних завдань,
що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні. Можна говорити про
професійні особливості мовленнєвої діяльності педагога, а саме:
а) викладач спеціально організовує цю діяльність, керує нею залежно
від умов педагогічного спілкування;
б) кінцевим результатом такої діяльності є досягнення гуманістично
спрямованої мети, пов’язаної із вихованням тих, хто навчається;
132
в) добір мовних і мовленнєвих засобів здійснюється залежно від
потреб, завдань взаємодії викладача зі студентами; їх ефективність
прогнозується;
г) мовленнєва діяльність педагога в реальній ситуації спілкування
будується на відтворенні (рефлексії) стану, поведінки, реакції студентів, вона
регулюється змістом зворотної інформації, яку отримує викладач;
ґ) мовлення викладача є предметом його педагогічного аналізу й
самоаналізу, постійного самовдосконалення.
Мовлення викладача реалізується у двох різновидах − у монолозі
(монологічне мовлення) і в діалозі (діалогічне мовлення). Форми цього
мовлення різноманітні. Найпоширенішими є наукова лекція, коментар,
пояснення (правил, законів, термінів тощо), розгорнуті оцінні судження
(мотивація оцінки знань, поведінки, позааудиторної діяльності студентів).
Діалогічне мовлення викладача широко представлене в різного роду видах
спілкування зі студентами (заліки, іспити, практичні заняття, консультації
тощо), що будуються у вигляді запитань і відповідей.
Особливе значення у процесі педагогічного спілкування набуває
майстерність спілкування в процесі лекційного викладу матеріалу. Основне
завдання лектора полягає не лише в передачі інформації, а й у залученні до
аналізу об’єктивних протиріч розвитку наукових знань і способів їх вирішення.
Зміст проблемних лекцій відображає новітні досягнення науки і передові
технології. Навчальні проблеми за своєю складністю для студентів доступні й
ураховують їхні пізнавальні можливості. За сучасних умов зміна орієнтацій у
вихованні принципово пов’язана з опануванням педагогом майстерності ведення
діалогу. Діалог педагогічний − це дія у педагогічному процесі, яка дає кожному
партнерові можливість самовираження у спілкуванні.
Діалогічне педагогічне спілкування – це тип професійного спілкування, що
відповідає критеріям діалогу, забезпечуючи суб’єкт – суб’єктний принцип
взаємодії педагога та тих, хто навчається.
133
Залежно від методичного задуму будуються лекції діалогового типу.
Діалогове спілкування відбувається між лектором і студентами, що є необхідною
умовою розвитку творчого мислення й активізації пізнавальної діяльності
студентів. Діалогове спілкування можна здійснити за таких умов:
- викладач вступає в контакт зі студентами не як «законодавець», а як
співрозмовник, що хоче поділитися з ними своїми знаннями, досвідом;
- викладач не лише визнає право студента на власні судження, а й
зацікавлений у них;
- матеріал лекцій будується за принципом обговорення шляхів вирішення
навчальних проблем із різних точок зору;
- викладач демонструє способи вирішення об’єктивних протиріч у
науці;
- контакт зі студентами будується таким чином, щоб підвести їх до
самостійних висновків, зробити учасниками процесу підготовки, пошуку і
знаходження шляхів вирішення протиріч, створених самим викладачем;
- викладач ставить запитання і стимулює самостійний пошук відповіді
на них.
Наступний елемент педагогічної техніки − це вміння педагога управляти
як своїм психічним станом, емоціями та настроєм, так і вихованців. Педагог
повинен створити таку духовну, інтелектуальну та емоційну обстановку під час
спілкування, де панувала б атмосфера довіри, добра, людяності. Бути
природним, щирим, водночас дотримуватися позиції «поза перебування» у
спілкуванні (М.Бахтін) – ознака майстерності в педагогічній взаємодії.
134
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Перелік літератури, необхідної для вивчення курсу
1. Алексюк А.М.Педагогіка вищої школи. – К., 1998.
2. Алексюк А.М.Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: модульне
навчання.– К.,1993.
3. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. − Львів: Світ, 1990.
4. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія:
Навч.посібник. − К.,1995.
5. Васянович Г. Педагогіка вищої школи: Навч.-метод. посібник. – Львів:
Ліга-Прес, 2000.
6. Вища освіта в Україні: Навч.посіб. В.Г.Кремінь, С.М.Ніколаєнко,
М.Ф.Степко та ін./За ред. В.Г.Кременя, С.М.Ніколаєнка. – К.: Знання. 2005.
7. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ ст.), К., 1991.
8. Дорошенко С. І. Основи культури і техніки усного мовлення. − Харків,
2002.
9. Егоршин А.П.Управление персоналом. – Нижний. Новгород.: НИМБ,
1999.
10. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психологічний розвиток
особистості. – К., 1989.
11. Луговий В.І.Управління освітою: Навч.посібник.– К., 1997.
12. Макаренко А.С. Методика воспитательной работы. – К., 1990.
13. Методика викладання у вищій школі. Опорний конспект лекції для
студентів рівня підготовки „Магістр” усіх спеціальностей та слухачів вищої
школи педагогічної майстерності: Навч.-метод.видання.– К.: КНТЕУ, 2002.
14. Моделі гармонізації національних і міжнародних стандартів освіти у
контексті Болонського процесу. Матеріали Міжнародного семінару 27-28
травня 2004 р., проведеного у Львівському нац. ун-ті ім. І.Франка.– Львів.:
Літопис, 2004.
135
15. Мороз І.В. Менеджмент і маркетинг освіти: Навч.-метод посібник.–
Переяслав-Хмельницький: ПХДПУ, 2004.
16. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті
Болонського процесу (документи і матеріали 2003-2004 рр.) / За ред. В.Г.
Кременя. Авторський колектив: М.Ф.Степко, Я.Я.Болюбаш, В.Д.Шинкарук,
В.В.Грубінко, І.І.Бабин.– Тернопіль: вид-во ТДПУ ім.В.Гнатюка, 2004.
17. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті
Болонського процесу. Документи і матеріали. Травень – грудень 2004 р. –
Частина 2/. Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д.,
Грубінко В.В., І.І.Бабин. Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім.В.Гнатюка, 2005.
18. Педагогіка / За ред. М.Д.Ярмаченка.– К., 1985.
19. Педагогічні технології: теорія та практика: Курс лекцій: Навч. посіб. /
За ред. проф. М.В.Гриньової. – Полт. держ. ун-т. ім. В.Г. Короленка. – П.,
АСМІ: 2004.
20. Сагач Г.М. Мистецтво ділової комунікації: Навч. посібник. – К., 1996.
21. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К., 1985.
22. Тарасевич Н.М. Стратегія поведінки вчителя у складних педагогічних
ситуаціях: Спецкурс. Тексти лекцій. – Полтава: ІОЦ ПДПУ, 2005.
23. Федоришин Б.О. Психолого-педагогічні основи професійної
орієнтації.– К., 1996.
24. Унт И. Индивидуализация и дифференциация обучения. – М.,1990.
25. Холл К., Линдсей Г. Теории личности. – М.,1997.
26. Янг Стэнли. Системное управление организацией: Пер. с англ.
Э.А.Антонова / Под ред. С.П. Никанорова. – М., 1972.
Перелік додаткової літератури
1. Бехтєрєв В. М. Вопросы общественного воспитания. – М., 1910.
2.Большезнов А.Я., Седых А.В. Реализация развивающей и
воспитывающей функции обучения в условиях компьютеризацтии школы //
Вопросы психологии, 1985, № 5.
136
3. Будагов Р.А. Как мы говорим и как мы пишем. − М., 1988.
4. Гончаров А. Самоучитель HTML .– СПб.: Питер, 2000.
5. Дэвидсон Д. К вопросу о принципах оценки материалов для обучения
иностранным языкам с использованием компьютера // Русский язык за
рубежом, 1986, № 3.
6. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий
тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К.: Либідь, 2001.
7. Жинкин Н.И. Механизмы речи. − М., 1958.
8. Компьютеры. Справочное руководство в трех томах / Под ред.
Г.Хелмса. Перевод с англ. – М.: Мир, 1986. − т. 1, 2.
9. Крейнак Дж., Хебрейкин Дж.«Интернет». Энциклопедия. – СПб.:
Питер, 2000.
10. Ляудис В.Я., Тихомиров О.К. Психология и практика
автоматизированного обучения // Вопросы психологии, 1983, № 6.
11. Методика выразительного чтения /Общая ред. Т.Ф.Завадской. − М.,
1977.
12. Морис Б. НТМL в действии / Перевод с англ. – СПб.: Питер, 1997.
13. Новиков В.А. Современное состояние и перспективы развития
автоматизированных обучающих систем: Обзорная информация. − М., 1976.
14. Рубинштейн С.Л. Основы общей педагогики. − М., 1960.
15. Симонович С.В. и др. Информатика. Базовый курс. – СПб.: Питер,
2000.
16. Томан Іржі. Мистецтво говорити. − К., 1989.
17. Ушинський К.Д. Рідне слово // Твори: В 6 т. – К.,1954.– Т.1.
18. Хеслоп Б., Бадник Л. HTML с самого начала. – СПб.: Питер, 1997.
19. Шатилов С.Ф. Актуальные проблемы методики обучения русскому
языку иностранных учащихся. − Л.,1985.
20. Шатилов С.В.Виды и взаимодействие навыков и умений в
иностранном языке // Иностранные языки в школе, – 1976. – № 11.
137
Перелік додаткової літератури іноземною мовою
1. Berkley E. Математика, ЭВМ и образование / ВЦП. – № М – 151130 //
Computers and People. 1985, 34, No.7-8.
2. Skinner B. Science and Human Behaviour. McMillan. London, 1953.
3. Underwood I. When the Music Stop: A Review of Using Computers in
Language Learning //CALIC Journal. 1987. V.4. No. 3.
4. Davies G. Using Computers in Language Learning : A Teacher’ s Guide.
London, 1985.
5. Rodgers I. Подготовка преподавателей начальных и средних школ к
работе в условиях широкого применения ЭВМ/ ВЦП.– № И – 28519 // АСМ.
Communication. 1984. V. 27. No. 3.
6. Higgins I., Johns T. Computers in Language Learning. New York: Addison-
Wesley. 1984. No 7.
7. Larsen M.D. News on Processing Texts in Forein Languages. Hispania, Los
Angeles, Ca., 1985. V. 68. No 2.
8. Legenhausen L., Wolff D. Micro-Computer im Fremdsprachenunterricht //
Die neuen Sprachen. Frankfurt a. M., 1986. Bd. 85. No.2.
9. Quinn R.A., Some Practical Advice on Using Computers to Teach. Hispania,
Los Angeles, Ca., 1984. V. 67. No 4.
10. Kerr L. Salvaging a Disaster: Two Lessons with Computer // English
Languages Teaching Journal. Oxford, 1985. V. 39. No. 3.
11. Pederson An Experiment in Computer-Assisted Second-Language
Reading // The Modern Languages Journal. Madison, 1986. V. 70. No. 1.
12. Quincey P. de. The Computer and the School Bus: Fastmoving
Technology//Zielsprache English. München, 1986. Ig. 16. No. 4.
13. Finger H. English üben mit dem Computer. Programm bausteine in
BASIC// Die neuen Sprachen. Frankfurt a. M. 1986. Bd. 85. No. 2.
138
ДОДАТОК
Анкета на тему « Що, на Вашу думку, визначає успіх лекції ? »:
а) практична цінність викладеного матеріалу ;
б) чіткість, логічність викладення;
в) інформація про нові сучасні досягнення в даній галузі знань;
г) ставлення студентів до предмету;
ґ) підготовленість аудиторії до даного курсу;
д) час лекції (час занять);
е) насиченість історичними даними.
Анкета на тему «Які якості лектора визначають успіх лекції ?»
Здатність лектора дати максимальний обсяг інформації на лекції;
Гумор;
Досконале знання предмета;
Загальна ерудиція;
Вміння просто викласти складні речі;
Повага викладача до аудиторії;
Мистецтво оратора, правильна, красива мова;
Невимушеність, вміння триматися;
Вміння привернути увагу студента до предмета, що викладається.
Охайний зовнішній вигляд і культурні манери лектора.
139