Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях та відповідях

Н. О. Долгошея

СТРАХУВАННЯ

В ЗАПИТАННЯХ ТА ВІДПОВІДЯХ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

для студентів вищих навчальних закладів

Київ

“Центр учбової літератури”

2010

УДК 368(075.8)

ББК 65.271я73

Д 64

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(Лист № 1.4/18–Г–1638 від 07.07.2008)

Рецензенти:

Червен І. І. – доктор економічних наук, професор (Миколаївський державний

аграрний університет);

Горлайчук В. В. – доктор економічних наук, професор (Південнослов’янський

інститут Київського славістичного університету).

Долгошея Н. О.

Д 64 Страхування в запитаннях та відповідях: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літера-

тури, 2010. – 318 с.

ISBN 978-611-01-0038-0

У навчальному посібнику, який представлений у формі відповідей на запитання, що

виносяться на іспити та заліки, компактно викладено матеріал з курсу страхування для

економічних спеціальностей вищих закладів освіти.

Використовуючи цей посібник, особливо під час підготовки до заліків чи іспитів,

студенти зможуть в оптимально стислі строки систематизувати і конкретизувати про-

йдений матеріал, зосередивши свою увагу на основних поняттях.

Розрахований на студентів економічних спеціальностей та тих навчальних закладів.

УДК 368(075.8)

ББК 65.271я73

ISBN 978-611-01-0038-0 © Долгошея Н. О., 2010.

МОДУЛЬ 1

1. Необхідність страхового захисту як важливого

засобу економічної безпеки

Необхідність страхового захисту має кілька аспектів: природ-

ний, економічний, соціальний, юридичний, міжнародний.

З позицій природних інтересів суспільства та окремих його гро-

мадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального

благополуччя за настання випадкових, непередбачуваних, а також

передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути,

випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збит-

ків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар

потерпілих.

Економічна зумовленість страхового захисту пояснюється не-

обхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який

ґрунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкоду-

вання збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров'я та

(або) матеріального благополуччя подій як фізичним, так і юридич-

ним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного про-

цесу суспільного відтворення.

У соціальному плані страхування є формою (способом) участі

держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих ін-

тересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення

соціальної та політичної стабільності в суспільстві.

В юридичному аспекті страхування є різновидом цивільно-

правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та

юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків),

визначених договором страхування або чинним законодавством за

рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадя-

нами та юридичними особами страхових платежів.

Міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення

національних відмінностей у законодавствах різних країн і уніфі-

кації способів захисту інтересів господарюючих суб'єктів, з одно-

го боку, та розроблення таких юридичних норм, які забезпечили б

страховикам наявність достатніх фінансових гарантій – з іншого.

Таким чином, необхідність страхового захисту зумовлена

прагненням обмежити як матеріальні, так і нематеріальні збитки,

пов'язані з певними ризиками.

Страхування в запитаннях та відповідях

Ризики – можлива небезпека втрат, зумовлена певними природ-

ними явищами (землетруси, паводки, посуха тощо), випадковими

подіями техніко-технологічного характеру (пожежа, аварії, вибухи

тощо), кримінальними явищами (крадіжки, розбійницькі напади,

шахрайство тощо) та явищами суто економічними, різноманітність

яких досить стрімко зростає у зв'язку з поглибленням суспільного

поділу праці, розвитком кредитної системи (порушення ритмічності

поставок, кризи неплатежу, інфляція тощо).

Класифікація ризиків може бути досить різноманітною залеж-

но від критерію, покладеного в її основу. З огляду на те, чи готовий

суб'єкт взяти на себе відповідальність за страхове відшкодування

збитків потерпілим внаслідок настання небажаних, уразливих з по-

гляду економічних (або інших) інтересів подій, розрізняють страхо-

ві та нестрахові ризики.

Страховий ризик – певна подія, в разі настання якої проводить-

ся страхування. Вона має ознаки ймовірності та випадковості. Стра-

хується той ризик, за яким можна оцінити ймовірність страхового

випадку, визначити розмір збитку й обчислити ціну страхової по-

слуги та можливу частку страхового відшкодування.

Нестрахові ризики – події, які теж супроводжуються певними

втратами для потерпілого, але не підлягають страхуванню, найчас-

тіше у зв'язку з відсутністю бажаючих взяти на себе зобов'язання

щодо відшкодування збитків, спричинених цими подіями. Це, як

правило, ризики, за якими неможливо оцінити ймовірність страхо-

вого випадку, визначити розмір збитків та ціну страхової послуги.

2. Страхові фонди як матеріальна основа страхового

захисту та його форми

Якщо враховувати тлумачення «фонду» як ресурси, запаси, на-

громадження, то страховий фонд – це сукупність виділених та за-

резервованих запасів матеріальних благ, що призначенні для здій-

снення страхового захисту (не тільки компенсації, а й подолання

наслідків реалізації страхового ризику). Може виступати як у на-

туральній, так і в грошовій формі.

Призначення страхового фонду не для споживання, не для на-

копичення, а для відшкодування збитків в результаті настання стра-

хового випадку. Відповідно до такого підходу, національний дохід,

головним чином, є джерелом розширеного відтворення, а механізм

Модуль 1

страхування дає змогу утримувати певний рівень виробничого роз-

витку. Тобто страхування впливає на сталість економіки, на її ста-

білізацію. Однак, за цією теорією, стихійні лиха та несприятливі

випадки рівносильні, фізичному та моральному зносу, оскільки

вимивають національні надбання. Тому на практиці теоретичні по-

гляди марксистів з приводу зазначеної концепції страхового фонду

трансформувалися в обґрунтування того, що витрати на формуван-

ня цього фонду здійснюються за рахунок прибутку, що залишаєть-

ся в розпорядженні підприємства. За такою теоретичною позицією

витрати на страхування майна підприємств не входять до складу

собівартості продукції, а розмір страхового платежу в планово-

директивній економіці за радянських часів обмежувався 1 % від ре-

алізованої продукції, що не відповідало рівню суспільно-необхідних

витрат для відшкодування збитків і руйнувань в результаті настан-

ня об’єктивних страхових подій.

Виходячи з наукової та суспільної практики розроблено орга-

нізаційні форми страхового фонду. В. Райхер обґрунтував троїсту

систему страхових фондів антиризикового спрямування і в своїй

класичній теорії розглянув методи організації цих фондів. Щодо

умов функціонування економіки в Україні, та можна виділити такі

форми страхового фонду:

- централізований (резервний);

- самострахування;

- страховий фонд страховика.

Централізований (резервний) страховий фонд формуєть-

ся централізованим методом на рівні держави, територіально-

адміністративної одиниці, його призначення – відшкодовувати

збитки та усувати наслідки стихійного лиха, великих аварій, інших

страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержавних ресур-

сів. Цей фонд формується як у натуральній, так і в грошовій формі;

Фонд самострахування формується децентралізованим мето-

дом на рівні господарюючого суб’єкта: Його мета – долати тимчасо-

ві труднощі та відшкодовувати втрати в процесі виробництва при

настанні страхового випадку шляхом цільового використання влас-

них ресурсів. Формується переважно у вигляді натуральних запасів

суб'єкта, але може мати й грошову форму.

Страховий фонд страховика формується децентралізованим

методом за рахунок внесків страхувальників. Його мета – орга-

нізовувати страховий захист відповідно до встановлених правил

Страхування в запитаннях та відповідях

та умов страхування шляхом виплати страхових сум страхуваль-

никам у разі настання страхового випадку, а також реалізовувати

економічні інтереси страховика в отриманні прибутку. В сучасних

умовах цей страховий фонд формується тільки у грошовій формі

та знімає суперечливість відносин між страхувальником та стра-

ховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для стра-

хувальника страховий фонд – це насамперед гарант виконання

зобов’язань страховика з організації страхового захисту, а потім

вже існує зацікавленість у його кількісному зростанні. Для страхо-

вика, навпаки, пріоритетним є те, що страховий фонд, насамперед

капітал, який може прирости, тобто принести прибуток, а на дру-

гому плані – засіб виконання зобов’язань перед страхувальниками

з приводу страхових виплат. Зазначене протиріччя вирішується

застосуванням одного з основних діалектичних законів – єдності

та боротьби протилежностей. Усі учасники страхових відносин по-

винні турбуватись однаковою мірою про ефективне використання

страхового фонду і з приводу його примноження, і з приводу ви-

конання страхових зобов’язань.

Мета страхового фонду – відновити ситуацію, стабілізувати її,

але не поліпшувати. Тому значення страхового фонду полягає ще й у

тому, що в ньому реалізуються певні економічні відносини процесу

виробництва, він є фактором стабілізації економіки, сприяє еконо-

мічному прогресу суспільства як джерела інвестицій в економіку.

Основні принципи функціонування страхового фонду:

- комплексність (оптимальність, достатність);

- різноманітність організаційних форм;

- урахування специфіки галузей економіки та суб'єктів власності;

- державне регулювання.

3. Самострахування, його джерела

меж доцільного застосування

Перевага самострахування полягає в тому, що воно допомагає

оперативно відшкодовувати невеликі збитки. Крім того, не потрібно

платити на сторону страхові премії, які мають не лише відшкодува-

ти збитки, заподіяні страховим випадком, а й покрити витрати з ви-

плати комісії посередникам, утримувати офіс і формувати прибуток

страховика.

Модуль 1

Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагро-

мадження й використання резервних коштів виявляються лише

в певних межах. Адже в разі самострахування практично немає

розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко і середній)

ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство.

Самострахування вимагає відволікання значних ресурсів до резер-

вів. Крім того, кошти цих фондів не зосереджуються на окремому

рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті і на

момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим

призначенням, можуть перебувати в неліквідній формі. Отже, цей

канал формування коштів для страхового захисту об'єктивно не

може бути визначальним у структурі сукупного фонду страхового

захисту.

Фінансування за рахунок централізованих фондів поширюва-

лося на покриття втрат від ризиків лише підприємств державного

сектора. Кооперативні, громадські підприємства й населення вдава-

лися не лише до самострахування, а й організовували захист своїх

матеріальних інтересів на випадок ризику за рахунок коштів фон-

дів, що створювалися завдяки страхуванню. Так можна було нагро-

маджувати кошти не лише на захист майна, а й на вирішення низки

соціальних питань (страхування на випадок постійної або тимчасо-

вої втрати працездатності, страхування на дожиття, довесільне стра-

хування тощо). Проте відносно низький рівень доходів населення

гальмував розвиток цих видів страхування.

Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважа-

ла державна форма власності, то й специфічні форми та методи її

захисту відсунули страхування на другий план.

Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для

страхового захисту, принципово змінюються в період поступово-

го переходу до економіки ринкового типу. Адже роздержавлення

власності потребує відповідних змін і в її страховому захисті. Вони

мають спрямовуватися на прийняття рішень про страховий захист

від малих ризиків на рівні підприємства, розширення меж само-

фінансування.

Тепер значно менше, ніж у минулі часи, використовуються цен-

тралізовані грошові резерви держави на відновлення майна, знище-

ного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут позначаються

зміни форм власності.

Страхування в запитаннях та відповідях

На організації самострахування суб'єктів господарювання нега-

тивно позначилась жорстка податкова політика. Переважна частина

підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпо-

рядженні необхідні грошові резервні фонди.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за ра-

хунок перелічених щойно джерел дуже обмежені. Це означає

що надалі більше навантаження має припадати на фонди, ство-

рювані завдяки страхуванню. Якщо до цього додати завдання з

переорієнтації програми соціального захисту громадян (охорона

здоров'я, пенсійне забезпечення, частково освіта) на страхові за-

сади, як це зроблено в країнах із ринковою економікою, то пер-

спектива посилення ролі страхування в системі страхового захис-

ту стає очевидною.

4. Виникнення та етапи розвитку страхування

Значного розвитку страхування набуло у Стародавньому Римі,

передбачаючи взаємодопомогу членам римських професійних корпо-

рацій, колегій, спілок на випадок захворювання, каліцтва, смерті (для

виконання культових обрядів, установлення пам'ятників, допомоги

сім'ям, що втратили годувальника тощо). На відміну від первинних

форм страхування, які не передбачали попереднього нагромаджен-

ня страхового фонду, але зобов'язували відшкодувати збитки спіль-

но у порядку їх перерозподілу між певною спільнотою, страхування

у Стародавньому Римі ґрунтувалося на обов'язковості регулярних

платежів, що давало змогу акумулювати грошові засоби та створюва-

ти страховий фонд до настання небажаного (страхового) випадку. Ці

засоби мали суворо цільове призначення, їх не можна було викорис-

тати, скажімо, на погашення боргу і т. ін., їх міг отримати тільки спад-

коємець за заповітом, а не за законом, оскільки лише особа, визначена

тим, хто заповідав, здатна найліпше використати грошові страхові

засоби за цільовим призначенням. І хоч римське право регламенту-

вало належність рабовласнику результатів усіх угод, укладених його

рабом, господар не мав права на привласнення його (раба) страхової

суми.

Середньовічне, або гільдійно-цехове, страхування спершу

було досить схожим на страхування у професійних колегіях та

спілках. Воно ґрунтувалось на наданні взаємодопомоги без попе-

реднього переліку страхових подій та розмірів виплати за ними.

Модуль 1

У міру розвитку гільдійно-цехове страхування запровадило ре-

гулярні внески, встановило перелік страхових випадків, за яких

передбачалося відшкодування збитків з урахуванням ступеня

ризику, конкретизувалися форми та розмір страхових виплат.

У цей період формується поділ страхування на майнове та осо-

бисте. Майнове страхування було покликане відшкодовувати

збитки, що виникали внаслідок стихійного лиха, пограбування, а

також банкрутства (розорення) члена гільдії незалежно від при-

чини. Особисте страхування передбачало грошові виплати в разі

смерті, хвороби, каліцтва тощо.

Цікавою ознакою середньовічного страхування було

зобов'язання членів гільдійної або цехової каси сприяти один

одному в обмеженні збитків, спричинюваних пожежами, стихій-

ними лихами, грабунками тощо. Недбале ставлення до охорони

майна позбавляло права на отримання страхового відшкодуван-

ня.

Крім того, в межах середньовічного страхування відбулося відо-

соблення таких страхових фондів, які обслуговували не тільки чле-

нів страхової організації, а й сторонніх осіб. Це фонд для вдів, сиріт

і т. ін.

І, зрештою, так звані родові та общинні взаємодопомоги, різно-

манітні державні страхові заходи, що зародилися і застосовувалися

в цей історичний період, можна розглядати як прообраз ринкових

форм страхування.

У нашій державі назріли передумови для наступного етапу

розвитку страхового ринку. Цей етап передбачає становлення та

розвиток товариств взаємного страхування як одного з елементів

вітчизняної страхової системи. Оскільки комерційна сторона стра-

хування ставить на чільне місце прибутковість страхових операцій

і диверсифікацію тимчасово вільних коштів страхових фондів стра-

ховика, то вона витісняє на другий план справжнє значення страху-

вання для суспільства. Адже страхові організації як спеціалізований

суб’єкт економіки існують тому, що спроможні виконувати соціаль-

ну функцію перерозподілу природних, економічних, техногенних і

антропогенних ризиків між господарюючими суб’єктами та людьми

і забезпечувати відшкодування збитку, спричиненого настанням

страхового випадку.

Зараз із різних причин «чистим страхуванням» займається не-

велика кількість страховиків. Цьому заважає, по-перше, відсутність

Страхування в запитаннях та відповідях

професійної компетенції для належної оцінки взятого на страхуван-

ня ризику і техніки страхування та кваліфікованої технічної оцінки

можливих збитків. По-друге, більшість суб’єктів підприємницької

діяльності зміст і призначення страхування сприймають певною

мірою абстрактно, несформований страховий менталітет. І лише

реальні катастрофи, які миттєво призводять до втрат величезної

кількості матеріальних і трудових ресурсів, спонукають замисли-

тись над пошуком ефективних способів страхового захисту за нових

умов господарювання. По-третє, мінімальні джерела, нереальні ко-

шти, їх дефіцит, криза неплатежів та інші фактори перешкоджають

активно включатися в процес страхування багатьом господарюю-

чим суб’єктам та громадянам. По-четверте, нерозвинутість вітчиз-

няної страхової системи, зокрема таких їх організаційних форм, як

товариства взаємного страхування, страхові кооперативи, кептиви.

Страхування є предметом діяльності страховиків як суб’єктів

підприємницької діяльності і дає змогу одержати прибуток. Це є

основною метою діяльності страховика у формі акціонерного то-

вариства: засновники формують капітал страхового підприємства,

розцінюючи свої інвестиції як ефективну форму вкладення коштів і

передбачаючи за підсумками діяльності цього підприємства одержа-

ти доходи. Комерційні засади в організації страхової справи призво-

дять до різних наслідків. Можна стверджувати, що мета – одержан-

ня прибутку внаслідок страхової діяльності – є великим стимулом

ефективного здійснення страхової справи. З іншого боку, отриман-

ня прибутку є об’єктивним фактором, який спричинює зростання

цін на страхові продукти для клієнтів страхових компаній.

Для того щоб дати відповідь, чи дійсно існують інші організа-

ційні розкладки збитку суб’єктів господарювання і громадян, діяль-

ність і рід занять яких пов’язані з можливим впливом тотожних за

характером і наслідками страхових ризиків, необхідно зробити ре-

троспективний аналіз.

5. Сутність страхування та його місце в системі

грошових відносин

Аналіз опублікованих визначень поняття «страхування» пока-

зує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи

без змін їхню основу.

Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях та відповідях

Подождите немного. Документ загружается.