Денісова О.О. Інформаційні системи і технології в юридичній діяльності

Подождите немного. Документ загружается.

ВСТУП

Стрімкі зміни у сфері сучасних комп’ютерних техноло-

гій призводять до того, що недавня реальність і прогнози

сьогодні здаються смішними. «Я думаю, що на світовому

ринку може знайтися попит на 5 комп’ютерів» — висловив-

ся у 40-х роках минулого століття Том Ватсон, засновник

фірми IBM. «Немає ніяких підстав вважати, що хто-небудь

захоче мати комп’ютер у себе вдома» — 1977 року був упев-

нений Кен Олсон, засновник корпорації Digital Equipment.

«640 кілобайт пам’яті більш ніж досить для будь-кого» —

був переконаний у 1981 році засновник і голова корпорації

Microsoft Біл Гейтс.

Комп’ютерна ера почалась 1951 року. Тільки через 11

років фірма IBM запропонувала на ринку перший вінчес-

тер, і лише в 1970 році було розроблено дискету. А сьогодні

комп’ютерна грамотність є настільки важливою частиною

освіти кожної людини, як вміння читати і писати. Але міні-

мального набору знань і навичок роботи на персональному

комп’ютері замало для того, щоб вижити у світі, де інфор-

мація перетворюється на зброю, а економіка стає електрон-

ною, поширюється дистанційна освіта та інформаційний

кримінал, будуються інформаційні міста та кіберпростір, ін-

формаційно-комунікаційні технології впливають на держав-

не управління і змінюють повсякденне життя кожного гро-

мадянина.

Суспільство стає інформаційним — підвищується роль

інформації і знань, збільшується частка інформаційних про-

дуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті, удоско-

налюється вже розвинута інформаційно-комунікаційна ін-

фраструктура, формується глобальний інформаційний

простір. Це виклик для кожного.

Фахівці практично всіх сфер сьогодні працюють в умо-

вах інформаційних перенавантажень. Єдиний спосіб впора-

тися з ними полягає у використанні нових інформаційних техно-

логій, які змінюють не тільки процеси створення, передавання,

оброблення інформації та прийняття рішень на її основі, а й усю

діяльність підприємства, організації чи установи.

Очевидно, що правознавець повинен знати, як можна застосу-

вати інформаційні технології у своїй роботі та які правові інфор-

маційні системи вже створено й упроваджено. Але незалежно від

майбутнього місця роботи йому необхідні знання про комп’ютер-

ні технології загалом, про тенденції комп’ютеризації та інформа-

тизації, про інформаційні системи підприємницьких фірм, банків,

органів державної влади та ін. Без цього юрист не може ефектив-

но виконувати свої функції, завдання.

Більш того, інформатизація викликає принципово нові пробле-

ми, що потребують правового регулювання. Юридичні питання

електронного документообігу та мережі Інтернет, застосування

криптографічних засобів і цифрової готівки, забезпечення секрет-

ності електронного листування та охорони авторських прав на

програмне забезпечення, боротьби з кіберзлочинністю та ін. зумо-

вили появу того, що називають «інформаційне право», «комп’ютер-

не право» або «право з інформаційних технологій», «телекомуні-

каційне право». Це сфера діяльності кваліфікованих, талановитих

юристів, готових до найнеймовірнішого майбутнього.

Пропонований навчальний посібник має за мету допомогти

студентам засвоїти основи інформаційних систем і технологій, а

також підходи до їх використання в діяльності органів законодав-

чої та судової влади, прокуратури, Міністерства юстиції і Мініс-

терства внутрішніх справ. Перелік джерел, використаних під час

підготовки посібника та рекомендованих для більш поглибленого

вивчення дисципліни, наведено наприкінці кожного розділу.

•

ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНИХ

СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ

1.1. КОНЦЕПЦІЯ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Інформатизація — сукупність взаємозв’язаних організацій-

них, правових, політичних, соціально-економічних, науково-тех-

нічних, виробничих процесів, що мають на меті створити умови

для задоволення інформаційних потреб громадян і суспільства за-

вдяки розробці, розвитку й використанню інформаційних систем,

мереж, ресурсів та технологій, які базуються на застосуванні су-

часної обчислювальної та комунікаційної техніки. Часто термін

«інформатизація» вживається разом із терміном

«комп’ютериза-

ція

», який позначає процес розвитку та впровадження комп’юте-

рів, що забезпечують автоматизацію інформаційних процесів і

технологій у різних сферах людської діяльності.

Наприкінці XX століття інформатизація стала важливою галуз-

зю економіки розвинених країн і визначальною сферою суспільно-

го життя, оскільки дає змогу заощаджувати основні види ресур-

сів, забезпечувати ефективне адміністративне і господарське

управління та знижувати соціальну напруженість. Із цього погля-

ду інформатизація стає важливою функцією держави, фактором

забезпечення її безпеки та суверенітету.

Нормативно-правове та нормативно-технічне забезпечення

процесу інформатизації в Україні почалося після ухвалення

1998 року Законів України «Про Національну програму інфор-

матизації», «Про Концепцію Національної програми інфор-

матизації» та «Про затвердження Завдань Національної про-

грами інформатизації на 1998—2000 роки». Окрім цього, було

ухвалено низку інших нормативних актів Кабінету Міністрів

України та Указів Президента України.

Закон України «Про інформацію» визначає (а деякі статті

Конституції України посилюють)

основні принципи державної

політики в галузі інформатизації

інформаційна свобода — «Кожен має право вільно збирати, збе-

рігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово

або в інший спосіб — на свій вибір» (ст. 34 Конституції України);

Розділ

•

невтручання в особисте життя — «Не допускається збиран-

ня, зберігання, використання та поширення конфіденційної інфор-

мації про особу без її згоди...» (ст. 32 Конституції України);

відкритість і доступність інформації — «Кожний громадя-

нин має право знайомитися в органах державної влади, органах

місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостя-

ми про себе...» (ст. 32 Конституції України), «Закони та інші нор-

мативно-правові акти, що визначають права і обов’язки грома-

дян, мають бути доведені до відома населення...» (ст. 57

Конституції України);

інформаційна безпека — обмеження інформаційної свободи,

відкритості й доступності інформації, режим використання пер-

сональних даних в інтересах національної безпеки, економічної

доцільності й захисту прав інших людей (статті 32, 34 Конститу-

ції України);

право власності на інформаційні ресурси та підтримка різ-

них форм власності;

відповідальність власників інформаційних ресурсів за якість

інформації та порушення під час роботи з інформацією;

роль держави у формуванні й реалізації політики інформати-

зації та інформаційної безпеки;

гармонізація українського інформаційного законодавства із

законодавством інших країн.

Згідно з відповідною Національною програмою

основні на-

прями інформатизації в Україні

такі: розроблення політики та

організаційно-правове забезпечення інформатизації; формування

національної інфраструктури інформатизації; інформатизація

стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони;

інформатизація процесів соціально-економічного розвитку; інфор-

матизація пріоритетних галузей економіки; інформатизація фінан-

сової та грошової системи, державного фінансово-економічного

контролю; інформатизація соціальної сфери; інформатизація в

галузі екології та використання природних ресурсів; інформати-

зація науки, освіти і культури; міжнародне співробітництво.

Національна програма інформатизації передбачає виконання низ-

ки галузевих і регіональних програм та проектів. Зокрема, плану-

ється створювати й розвивати інформаційно-аналітичні, обчислю-

вальні та автоматизовані системи, центри й мережі у правовій сфері.

Процес створення оптимальних умов щонайповнішого задо-

волення інформаційно-правових потреб органів суду, прокурату-

ри, юстиції, Міністерства внутрішніх справ та інших правоохо-

ронних органів завдяки ефективній організації та використанню

інформаційних ресурсів визначається як правова інформатиза-

ція. Часто це поняття охоплює також процес створення всіх не-

обхідних умов для забезпечення правовою інформацією органів

влади, організацій, суб’єктів господарської діяльності та громадян.

Отже, правова інформатизація — це інформатизація право-

творчої та правореалізаційної діяльності, а також правове забез-

печення процесів інформатизації.

Основні принципи реалізації проектів з інформатизації такі:

1) принцип відкритості політики — усі головні заходи в інфор-

маційній сфері мають відкрито обговорювати фахівці, а їхні думки

мають враховуватись під час прийняття рішень;

2) принцип рівності інтересів — інтереси всіх учасників інфор-

маційної діяльності мають бути враховані однаковою мірою не-

залежно від їхнього суспільного стану, форми власності та дер-

жавної приналежності;

3) принцип системності передбачає декомпозицію системи на

складові (компоненти), кожну з яких можна автономно розробля-

ти й упроваджувати, забезпечуючи єдність технічної політики;

4) принцип пріоритетності вітчизняного виробника — за од-

накових умов пріоритет віддається конкурентоспроможному віт-

чизняному виробникові інформаційно-комунікаційних засобів,

продуктів і послуг;

5) принцип соціальної орієнтації — основні заходи мають бу-

ти спрямовані на забезпечення соціальних інтересів громадян

України.

Засобами інформатизації є електронні обчислювальні маши-

ни (ЕОМ), програмне, математичне, лінгвістичне та інше забез-

печення, інформаційні системи або їхні окремі елементи, інфор-

маційні мережі та мережі зв’язку, що використовуються для

реалізації інформаційних технологій. Саме інформаційні системи

й технології є предметом подальшого розгляду.

1.2. РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Інформаційна технологія (ІТ) — це комплекс методів і про-

цедур, за допомогою яких реалізуються функції збирання, пере-

давання, оброблення, зберігання та доведення до користувача ін-

формації в організаційно-управлінських системах

з використан-

ням обраного комплексу технічних засобів.

Системами організаційного управління (організаційними, організаційно-управ-

лінськими) називають системи, об’єктом керування яких є люди, колективи людей.

•

Розвиток технічних засобів протягом кількох мільйонів років

зумовлював постійне вдосконалення ІТ. Тому виокремлюють кіль-

ка

етапів їхнього розвитку:

«ручна» інформаційна технологія (панувала до другої поло-

вини XІX століття) — оброблення інформації здійснювалось

вручну, за допомогою пера, рахівниці, бухгалтерських книг, а

зв’язок забезпечувався пересиланням листів і пакетів;

«механічна» інформаційна технологія розпочалась із винай-

денням друкарської машинки та телефону, модернізацією систе-

ми поштового зв’язку. Така технологія стала базою формування

організаційних структур в економіці;

«електрична» інформаційна технологія (зародилась у 1940—

1950-х роках) ґрунтувалась на широкому використанні електрич-

них друкарських машинок, копіювальних машин, портативних

диктофонів і т. ін.

З появою та повсюдним упровадженням ЕОМ і периферійної

техніки настала ера комп’ютерної інформаційної технології, яка

дістала також назву нової, сучасної, безпаперової. Основні прин-

ципи нової інформаційної технології (НІТ) — це інтегрованість,

гнучкість та інформативність. Для неї характерні такі

особливості:

робота користувача в режимі маніпулювання даними (а не

програмування);

цілковита інформаційна підтримка на всіх етапах прохо-

дження інформації на основі інтегрованої бази даних, яка перед-

бачає одну уніфіковану форму подання, зберігання, пошуку, ві-

дображення, відновлення та захисту даних;

безпаперовий процес опрацювання документа, коли на па-

пері фіксується лише його остаточний варіант, а проміжні версії

та необхідні дані, записані на машинні носії, доводяться до кори-

стувача через екран дисплея комп’ютера;

інтерактивний (діалоговий) режим розв’язування задач, що

дає змогу користувачам активно впливати на цей процес;

уможливлення колективної (групової) співпраці для підго-

товки документів і виконання завдань на базі кількох персональ-

них комп’ютерів, об’єднаних засобами комунікацій;

можливість адаптивної перебудови форм і способів подання

інформації у процесі розв’язування задачі.

Існують

два способи впровадження НІТ. Перший передбачає її

пристосування до наявної організаційної структури з локальною

модернізацією методів роботи. Другий спосіб полягає в тому, що

вся організаційна структура модернізується з метою максималь-

ного розвитку комунікацій і розробки нових інформаційних вза-

ємозв’язків, які раніше були економічно недоцільними (див. під-

розд. 4.2). Саме в разі застосування другого способу інформацій-

на технологія дає найбільший ефект, оскільки раціонально роз-

поділяються архіви даних, знижуються обсяги інформації, що

циркулює в системі, досягається збалансованість ефективності

кожного управлінського рішення з обсягом розв’язуваних задач.

Сьогодні також залишаються два організаційні варіанти реалі-

зації інформаційних технологій —

централізоване та розподіле-

не оброблення інформації

. Перший варіант притаманний вели-

ким спеціалізованим організаціям (наприклад, регіональним

обчислювальним центрам), де створюються підрозділи з оброб-

лення інформації, працівники яких не є фахівцями в певній пред-

метній галузі (оператори та системні адміністратори на протива-

гу юристам і бухгалтерам). В умовах розподіленого оброблення

інформації відповідні операції покладаються на працівників

окремих функціональних підрозділів, які діють у межах своїх

професійних обов’язків. Розподілене оброблення інформації ґрун-

тується на застосуванні персональних ЕОМ, які можуть бути відо-

кремленими або пов’язаними в локальну чи глобальну мережу

(див. розд. 2). Зауважимо, що за наявності великих і складних

мереж ЕОМ деякі функції (підтримка мережі в дієздатному стані,

супроводження програмного забезпечення і т. ін.) покладаються

на персонал, який має спеціальну підготовку з комп’ютерної тех-

ніки.

За будь-якого варіанта реалізація інформаційної технології

має ґрунтуватися на деяких

принципах, найважливішими серед

яких є зручність виконання операцій для користувача, мінімальні

витрати ручної праці на оброблення інформації, можливість пе-

ревірки повноти та коректності розрахунків на ЕОМ, мінімальні

витрати часу на поновлення інформації в разі її втрати, забезпе-

чення захисту інформації від несанкціонованого доступу.

1.3. ПОНЯТТЯ ТА ЕТАПИ

РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ

У літературі знаходимо кілька визначень терміна «інформа-

ційна система». У загальному розумінні організаційні системи, в

яких оброблення інформації відбувається за допомогою засобів

обчислювальної техніки, називають (автоматизованими) інфор-

маційними системами управління. Можна також керуватися од-

ним із таких визначень:

інформаційна система (ІС) — це людино-машинна система,

яка збирає, нагромаджує, зберігає, обробляє та видає за запитом

або на замовлення користувача інформацію у вигляді даних і

знань, необхідних для виконання функцій управління;

інформаційна система — це організаційно-технічна система,

яка забезпечує вироблення рішень на основі автоматизації інфор-

маційних процесів у різних сферах людської діяльності.

Початок створення ІС у нашій країні датують 1963 роком, ко-

ли на великих підприємствах почали використовувати ЕОМ для

розв’язування задач економіко-організаційного управління. Від-

тоді компоненти ІС — дані та обчислення — зазнали істотних

змін, що дає підстави виокремити

три етапи розвитку ІС.

ІС 1-го покоління, які у вітчизняній літературі відомі під на-

звою «Автоматизовані системи управління (АСУ) — позадачний

підхід», а в зарубіжній — «Системи (електронного) оброблення

даних» (Data Processing System), обмежувались розв’язуванням

деяких функціональних управлінських задач, зокрема задач бух-

галтерського обліку. Для кожної такої задачі окремо готувались

дані, створювалась математична модель і розроблялось програм-

не забезпечення. Крім процедур безпосереднього розв’язування

задачі до програм вносились процедури формування та ведення

необхідного інформаційного фонду. Такий підхід характеризував-

ся інформаційною надмірністю (дані, сформовані для однієї задачі,

не могли бути використані для розв’язування інших), математич-

ною надмірністю (відомо, що математичні моделі різних задач

мають спільні блоки), тривалістю та великою трудомісткістю

розробки, недостатньою адаптованістю ІС до можливих змін.

В основу побудови ІС 2-го покоління (1972—1986 роки) було

покладено концепцію централізовано керованої бази даних, яка

за допомогою спеціального програмного продукту (системи ке-

рування базою даних) обслуговує всі прикладні програми. Інакше

кажучи, забезпечувалось колективне використання даних. Згідно

з цим системи 2-го покоління називали «АСУ — концепція бази

даних» та «Управлінські (адміністративні) ІС» (Management

Information System). Головна функція таких систем полягала в за-

безпеченні керівництва інформацією.

В ІС 3-го покоління було реалізовано концепцію єдиної центра-

лізовано керованої бази моделей — блоків обчислень, спільних для

багатьох прикладних програм. Такі системи дістали назву систем

підтримки прийняття рішень (СППР, Decision Support System).

СППР — це інтерактивна комп’ютерна система, призначена для

підтримки різних видів діяльності в разі прийняття рішень стосовно

слабоструктурованих або неструктурованих проблем. Сьогодні в різ-

них галузях СППР розглядаються як перспективний напрям вико-

ристання обчислювальної техніки та інструмент підвищення ефек-

тивності праці (див. докладніше підрозд. 1.7).



▲

Проблеми прийняття рішень —

класифікація Г. Саймона

Відомий американський учений Г. Саймон виокремив три класи

проблем прийняття рішень:

добре структуровані (цілком формалізовані, кількісно сфор-

мульовані) проблеми — рішення приймаються в умовах добре ви-

значених цілей і цілковитої доступності необхідної інформації; фак-

тори, які потрібно врахувати, та наслідки дій або детерміновані

(детерміновані ситуації), або стохастичні (ситуації прийняття

рішень в умовах ризику). Прикладом є задачі бухгалтерського та

складського обліку, підготовки статистичної звітності;

неструктуровані (неформалізовані, якісно сформульовані) —

рішення приймаються за неясних цілей, неповної вхідної інформа-

ції, невизначеності наслідків дій. Для проблем описано лише най-

важливіші характеристики та ознаки, а кількісні залежності між

ними невідомі. Прикладом є задачі довгострокового прогнозування

та організаційних перетворень;

слабоструктуровані (змішані) проблеми — рішення прийма-

ються в умовах неповної інформації, проблеми містять як кількісні,

так і якісні елементи. Прикладом є задача вибору проекту прове-

дення наукових досліджень.

Існує певна відповідність між виділеними класами задач і кате-

горіями працівників організаційного управління. Так, керівники (ди-

ректори, головні адміністратори) переважно вирішують неструк-

туровані задачі, спеціалісти (начальники функціональних служб,

головні спеціалісти) — слабоструктуровані, технічні робітники

(касири, коректори, експедитори) — формалізовані. Таким чином,

можна сказати, що СППР зорієнтовані на працівників вищої та се-

редньої ланок управління.

1.4. СТРУКТУРА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ

Комп’ютерні ІС належать до класу складних систем, які міс-

тять багато різноманітних елементів, що взаємодіють. Повної і

загальноприйнятої класифікації елементів ІС досі не існує. Най-

частіше у структурі ІС виокремлюють компоненти — елементи,

які вважають неподільними. Компонент (підсистема) ІС — це

частина ІС, виокремлена за зазначеною ознакою або сукупністю

•

ознак, що розглядається як самостійне ціле. За своїм призначенням

компоненти поділяються на забезпечувальні та функціональні.

Забезпечувальні компоненти — види забезпечення — ІС:

технічне — сукупність усіх технічних засобів, використову-

ваних під час функціонування системи;

програмне (ПЗ) — сукупність програм на носіях даних і

програмних документів, що призначені для відлагодження, функ-

ціонування та перевірки роботоздатності ІС;

математичне — сукупність математичних методів, моделей і

алгоритмів розв’язування задач, які застосовуються в ІС. До цьо-

го виду забезпечення включають моделі та алгоритми, які стають

надалі інструментом розробки програмних засобів (моделі сис-

теми управління та об’єкта автоматизації відносять до організа-

ційного забезпечення);

організаційне — сукупність документів, що описують тех-

нологію функціонування ІС, методи, згідно з якими користувачі

вибирають і застосовують технологічні прийоми для одержання

конкретних результатів під час функціонування ІС;

інформаційне — інформаційні ресурси як предмет праці,

методи і засоби ведення інформаційної бази. До інформаційно-

го забезпечення належать форми документів, нормативна база

й реалізовані рішення щодо обсягів, розміщення та форм існу-

вання інформації, яка використовується в ІС під час її функці-

онування;

лінгвістичне — сукупність засобів і правил формалізації

природної мови, які під час функціонування ІС використовують-

ся при спілкуванні користувачів та експлуатаційного персоналу

ІС з комплексом технічних засобів;

правове — сукупність правових норм, які регламентують

правові відносини під час функціонування ІС та юридичний ста-

тус результатів такого функціонування;

ергономічне — сукупність засобів і методів, які створюють

найсприятливіші умови праці людини в ІС, умови для взаємодії

людини та ЕОМ. Ергономічні вимоги визначаються властивостя-

ми людини та характеристиками середовища і встановлюються

для підвищення ефективності, надійності та безпеки функціону-

вання системи «людина — машина».

Функціональний підхід до структури ІС дає змогу виокремити

її елементи за іншим принципом.

Функція ІС — це сукупність дій ІС, спрямована на досягнення

зазначеної мети. Перелік функцій конкретної ІС залежить від

сфери її діяльності, об’єкта управління, призначення і т. ін.