Дендемарченко Г.Г., Джулай Г.С., Будник М.А. Місцеве самоврядування в Україні: історичний та сучасний аспекти

Подождите немного. Документ загружается.

наукою. Це, зокрема, стосується питань, пов'язаних з визначенням кола суб'єктів місцевої

(локальної, муніципальної) правотворчості, ієрархії таких актів за юридичною силою, їх

предметом, процедурою скасування тощо. Поза увагою дослідників фактично залишаються

і питання юридичної сили, предмета, порядку розробки та прийняття найважливішого акта

місцевого самоврядування - статуту територіальної громади, що суттєво стримує процес

його запровадження в муніципальну практику.

Статути територіальних громад мають давню традицію і відіграли, свого часу,

надзвичайно важливу роль в історії становлення та розвитку сучасних форм місцевого

самоврядування. Так, саме з появою статутів (хартій) міст пов'язують виникнення

передвісника сучасного місцевого самоврядування - комунального самоврядування в країнах

Західної Європи в ході так званих комунальних революцій (ХІ-ХІІ ст.).

У загальних рисах мета прийняття статуту територіальної громади окреслена в статті 19

Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»: врахування історичних, національно-

культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого

самоврядування.

На жаль, законодавство України обмежується цим загальним посиланням на мету

прийняття статуту, не конкретизуючи при цьому регламентація яких саме питань

організації та функціонування місцевого самоврядування потребує врахування

історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей. Крім

того, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» практично не визначає

предмета статуту. В окремих статтях цього Закону є посилання на необхідність

врегулювання в статуті деяких питань участі громадян у здійсненні місцевого

самоврядування. Так, наприклад, у статті 9 Закону говориться про можливість визначення

в статуті територіальної громади порядку внесення на розгляд ради місцевої ініціативи, в

статті 10 - окремих питань організації діяльності рад, а в статті 13 - про необхідність

визначення в статуті порядку організації громадських слухань.

Подібна законодавча невизначеність породжує низку питань, на які немає

однозначної відповіді. Зокрема, деякі науковці і практики ставлять такі питання:

1. Чи потрібний статут територіальної громади в умовах максимальної

законодавчої уніфікації моделі місцевого самоврядування, детальної регламентації

структури органів місцевого самоврядування, їх повноважень та форм роботи?

2. Яке місце в системі актів місцевого самоврядування має займати статут

територіальної громади?

3. Які питання мають становити предмет статуту територіальної громади та якою

має бути його структура?

4. Якою має бути процедура розробки та прийняття статуту територіальної

громади?

5. Які існують гарантії захисту прав територіальної громади при реєстрації її

статуту?

Цей перелік можна продовжити. В.В.Кравченко і М.В.Пітцик таким чином дають

відповіді на ці питання

На перше запитання - так, статут територіальної громади потрібний,

насамперед, з огляду на те, що його прийняття дозволить ліквідувати існуючі прогалини

в правовій регламентації окремих питань організації та функціонування місцевого

самоврядування в Україні.

Зокрема, статут сприятиме процесу становлення самодостатньої територіальної

громади (процесу комунізації), тобто спільноти (а не просто сукупності, як це фактично є

сьогодні) людей - жителів населеного пункту, об'єднаних необхідністю вирішення

спільних питань. Ця проблема сьогодні набуває першочергового значення і її розв'язання

Кравченко В.В., Пітцик М.В.. Муніципальне право України. Навчальний посібник. - К. : Атіка,

2003, с.134-143.

значною мірою буде визначати перспективи становлення та розвитку місцевого

самоврядування в Україні, перехід від декларування до реального втілення в життя

децентралізованої демократичної системи територіальної організації влади, засади якої

визначені Конституцією України.

Процес становлення територіальної громади пов'язаний з необхідністю вирішення

кількох питань, що можна зробити в рамках статуту територіальної громади.

Перш за все, слід юридично визначити територію, в межах якої територіальна

громада здійснює місцеве самоврядування. Ні в Конституції, ні в чинному законодавстві

України нічого не говориться про територіальну основу місцевого самоврядування. В

статуті територіальної громади можна було б досить чітко, з посиланням на офіційні

документи, закріпити адміністративні межі територіальної громади та вирішити

проблему розмежування повноважень у системі місцевого самоврядування. Особливо

важливе значення це має для так званих «об'єднаних територіальних громад», які

мають складну внутрішню структуру, що потребує визначення статусу її складових

частин - «внутрішніх територіальних громад».

Крім того, базовий Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»,

галузеві законодавчі акти, які визначають окремі повноваження органів місцевого

самоврядування, та законодавство про місцеві вибори належним чином не врегулювали

ряд важливих питань організації життя територіальних громад, формування і діяльності

органів місцевого самоврядування, інших елементів системи місцевого самоврядування,

які, зокрема, стосуються: статусу комунальної власності, бюджетних та між-бюджетних

відносин (особливо на рівні села, селища, міста районного значення), організації та

діяльності органів самоорганізації населення, різних форм безпосередньої участі

громадян у здійсненні завдань та функцій місцевого самоврядування, взаємовідносин

органів та посадових осіб місцевого самоврядування з відповідними місцевими органами

державної влади та їх посадовими особами, організаційних форм взаємодії різних

територіальних громад, їх співробітництва у реалізації спільних проектів,

соціального та

правового захисту муніципальних службовців тощо. Всі ці питання можуть бути значною

мірою врегульовані в статуті територіальної громади.

Відповідь на друге запитання також може бути однозначною: статут територіальної

громади - це основний акт місцевого самоврядування, і він повинен мати більш високу

юридичну силу у відношенні до всіх інших актів, які приймаються в системі місцевого

самоврядування.

Значно складніше однозначно відповісти на третє запитання. Досвід розробки

проектів перших статутів свідчить про наявність різних підходів до визначення їх

предмета. Зокрема, спостерігаються спроби відтворити в статуті територіальної громади

основні положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та

галузевого законодавства, що стосуються повноважень органів та посадових осіб

місцевого самоврядування, форм їх роботи.

Це нераціональний підхід: предмет статуту територіальної громади мають становити

питання місцевого життя, які, по-перше, достатньо детально не врегульовані чинним

законодавством, але визначають умови нормального функціонування територіальної

громади та її органів, що свідчить про необхідність їх регламентації на локальному рівні -

в системі місцевого самоврядування; по-друге, згідно зі статтею 92 Конституції

України, не потребують обов'язкової законодавчої регламентації; по-третє, прямо

визначені законом як такі, що підлягають регламентації в статуті.

Щодо четвертого запитання висловлюються різні точки зору. Так, пропонується

розробку проектів статутів територіальних громад проводити на основі Модельного

(Типового) статуту, який був би схвалений відповідним Законом України. До Верховної

Ради України було внесено відповідний законопроект в 1999 році.

У 2002 році Міністерство юстиції України розробило проект Примірного статуту

територіальної громади, затвердити який планується Постановою Кабінету Міністрів

України.

На думку згаданих авторів, подібний підхід не враховує всіх аспектів локальної

нормотворчості. З одного боку, наявність Типового (Модельного) статуту значно

полегшує роботу щодо підготовки проектів статутів конкретних територіальних

громад. Це має суттєве значення, особливо з огляду на те, що статут територіальної

громади є досить складним юридичним документом і далеко не в кожному населеному

пункті існує достатній інтелектуальний потенціал для його розробки.

З іншого боку, питання організації і функціонування місцевого самоврядування в

Україні і так вже занадто зарегульовані на найвищому - законодавчому рівні. Тому

надання Типовому (Модельному) статуту сили закону або постанови Кабінету

Міністрів України призведе до практично повної уніфікації при врегулюванні питань,

що становлять предмет статуту територіальної громади.

Це призведе до вихолощення самої сутності місцевого самоврядування і аж ніяк

не сприятиме розвитку місцевої ініціативи - на практиці територіальні органи

Міністерства юстиції не будуть реєструвати статути територіальних громад, які хоча б в

якійсь мірі не відповідатимуть положенням Типового (Модельного) статуту.

Таким чином, ми отримаємо щось подібне до Примірного статуту колгоспу за

радянських часів.

Безумовно, Типовий (Модельний) статут потрібний, проте він має бути документом не

обов'язкового, а методичного характеру. Більше того, бажано розробити кілька

модельних статутів (наприклад, окремо для територіальних громад сіл, селищ, різних за

чисельністю населення міст), що дозволить максимально повно врахувати місцеві

особливості при розробці статуту конкретних територіальних громади на основі того чи

іншого модельного статуту.

За таких умов схвалення Типового (Модельного) статуту територіальної громади

Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України (або будь-яким іншим вищим

органом державної влади) видається недоцільним. З ініціативою розробки та запровадження

модельних статутів мають виступати асоціації та інші об'єднання органів місцевого

самоврядування. До речі, розробку Модельного статуту територіальної громади міста вже

здійснено в Асоціації міст України за участю експертів Фонду сприяння місцевому

самоврядуванню України та Товариства науковців по сприянню муніципальній реформі.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що статут

територіальної громади приймається відповідною радою у звичайному порядку, тобто,

таким же чином, як і будь-яке інше рішення ради. Такий підхід принижує роль

територіальної громади в регламентації питань місцевого життя і не відповідає значенню

статуту територіальної громади як найважливішого акта місцевого самоврядування.

З огляду на зазначене, більш доцільним видається прийняття статуту шляхом

місцевого референдуму або сільською, селищною, міською радою кваліфікованою

більшістю голосів депутатів (наприклад, дві третини від встановленого числа депутатів).

П'яте запитання виникає внаслідок досить обґрунтованих побоювань неправомірних

відмов у реєстрації статутів територіальних громад посиланнями на відсутність тих чи

інших положень (інструкцій), які б регламентували порядок реєстрації або на неврахування в

тексті статуту тих чи інших положень чинного законодавства. На практиці це може

призвести до вихолощення змісту статуту, перетворення його у своєрідний збірник

положень чинного законодавства, що стосуються організації і функціонування місцевого

самоврядування.

У зв'язку з цим слід підкреслити, що відповідно до ст. 19 Закону «Про місцеве

самоврядування в Україні» єдиною підставою для відмови в державній реєстрації статуту

територіальної громади може бути його невідповідність Конституції та законам України.

Важливою гарантією права територіальної громади мати свій статут є передбачена

Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» можливість оскарження в судовому

порядку відмови в його реєстрації. Органи місцевого самоврядування можуть звертатися до

суду в усіх випадках неправомірних, на їх думку, відмов у реєстрації статутів.

Підсумовуючи викладене, дамо визначення статуту, назвемо його функції, критерії,

яким він має відповідати, та висловимо деякі рекомендації щодо його реєстрації.

Статут територіальної громади – це документ нормативно-правового характеру, який

віддзеркалює характерні риси взаємовідносин всередині територіальної спільноти.

Функціональна роль статуту територіальної громади полягає у врегулюванні

особливостей здійснення місцевого самоврядування на території громади в межах,

визначених чинним законодавством держави. Під функціями сучасного статуту розуміється

регуляторний та реформаторський вплив на різні сфери життя територіальної спільноти.

Виділяють, зокрема, такі функції статуту

легітимну – визнання легітимності громади та її суб’єктів;

управлінську – визначення умов для ефективного управління;

регуляторну – встановлення загальних норм регулювання взаємин між суб’єктами

громади;

правотворчу – уточнення правового поля діяльності суб’єктів громади;

інноваційну – забезпечення динаміки розвитку міста (селища, села) відповідно до

стратегічного плану, закріплення інноваційних процесів;

реформаторську – створення передумов для реформування життя населеного пункту;

правозахисну – визначення прав, свобод та обов’язків суб’єктів громади, гарантій,

відповідальності та способів захисту;

етичну – визначення норм та правил взаємин між суб’єктами громади.

Статут територіальної громади має відповідати таким критеріям:

реальності (відповідати чинному законодавству, врегульовувати існуючі в ньому

прогалини);

політичної нейтральності (забезпечення умов для реалізації сталої, послідовної

місцевої політики;

системності підходів (за своєю структурою);

креативності (поєднання „жорсткості” адміністрування з „гнучкістю” управління).

Щодо загальної побудови статуту територіальної громади, то можна виділити такі

їх різновиди:

нормативні – ті, що концентрують у собі основні правові норми;

декларативні – ті, що нагадують певні переліки принципів, мають чіткий

хартійний характер, але не повторюють відомі правові норми;

директивні – ті, що будуються на концепції зміцнення централізації управління

об’єктом.

Далі представлена примірна структура статуту територіальної громади села

(селища)

, яка дає можливість детальніше ознайомитись із його змістом:

СТАТУТ

Територіальної громади села (селища)

_________________________________

Місцеве самоврядування та статутне право в Україні збірка матеріалів. Чернігів: Чернігівські

обереги, 2003. – с. 27.

Наврузов Ю.В., Куліченко І.І., Сурмін Ю.П. Концептуальні засади розробки статуту

територіальної громади міста Дніпропетровська // Управління сучасним містом. – Дніпропетровськ:

УАДУ, 2000. – Вип. 5. – с. 42-53.

Місцеве самоврядування: Монографія. – Кн. 1. Організація роботи сільського, селищного голови

/ за заг. ред. А.О. Чемериса. – Львів: Ліга-Прес, 1999. – с. 211-215.

Розділ І

Глава 1.1. Загальна характеристика села (селища)

- Коротка інформація про історію села (селища) (коли засновано, перші історичні

згадки);

- Відомості про статус, територію та межі села (селища).

Глава 1.2. Територіальна громада села (селища)

- інформація про склад територіальної громади та права її членів.

Глава 1.3. Правова основа статуту

- інформація про юридичну силу статуту;

- умови його прийняття та внесення змін.

Глава 1.4. Організаційно-правова, матеріальна та фінансова основаи місцевого

самоврядування

- інформація про юридичний статус, власні повноваження сільської (селищної)

ради та її виконавчого органу;

- рівень їх підконтрольності відповідним органам виконавчої влади;

- зміст матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування в селі

(селищі);

- засоби управління комунальним майном та контролю за станом комунальної

власності.

Глава 1.5. Відносини місцевого самоврядування з підприємствами, установами та

організаціями

- перелік функцій та засади формування відносин сільської (селищної) ради, її

виконавчого комітету з підприємствами, установами та організаціями

комунальної власності;

- перелік функцій та засади формування відносин сільської (селищної) ради, її

виконавчого комітету з підприємствами, що не перебувають у комунальній

власності.

Розділ ІІ

Глава 2.1. Загальні засади формування та функціонування системи місцевого

самоврядування в селі (селищі)

- правова основа дії системи місцевого самоврядування в селі (селищі) та її зміст.

Глава 2.2. Форми участі громадян у місцевому самоврядуванні

- методи та форми здійснення членами територіальної громади свого права на

участь у місцевому самоврядуванні.

Глава 2.3. Місцевий референдум

- порядок призначення, проведення та обов’язковість виконання рішень місцевого

референдуму.

Глава 2.4. Вибори депутатів сільської (селищної) ради та сільського (селищного)

голови

- порядок виборів депутатів та сільського (селищного) голови.

Глава 2.5. Загальні збори громадян за місцем проживання

- компетенція та порядок проведення загальних зборів (конференцій) громадян;

- норми представництва громадян на зборах (конференціях).

Глава 2.6. Місцеві ініціативи

- компетенція, умови та регламент проведення розгляду пропозицій, поданих в

порядку місцевої ініціативи.

Глава 2.7. Громадські слухання

- умови та методи проведення громадських слухань;

- контроль виконання поданих пропозицій за результатами громадських слухань.

Глава 2.8. Взаємодія органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян

- порядок повідомлення органів місцевого самоврядування та проведення масових

заходів зареєстрованими об’єднанням громадян;

- умови отримання та відмови в отриманні інформації від органів місцевого

самоврядування об’єднанням громадян.

Розділ ІІІ

Глава 3.1. Система органів самоорганізації населення

- означення органів самоорганізації населення;

- структура органів самоорганізації населення.

Глава 3.2. Порядок формування органів самоорганізації населення

- порядок отримання дозволу від сільської (селищної) ради на створення

відповідного органу самоорганізації населення;

- порядок проведення виборів органів самоорганізації населення.

Розділ ІV

Глава 4.1. Відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування

перед територіальною громадою

- інформація про підзвітність органів та посадових осіб місцевого самоврядування

перед територіальною громадою;

- періодичність надання інформації про виконання програм соціально-

економічного розвитку, бюджету села (селища), інших питань місцевого

значення;

- інформація про посадових осіб та графіки їх особистого прийому громадян.

Глава 4.2. Відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування

перед юридичними та фізичними особами

- умови відшкодування збитків юридичним та фізичним особам у разі

неправомірних рішень та дій, а також бездіяльності органів та посадових осіб

місцевого самоврядування.

Розділ V. Символіка села (селища)

- опис герба, геральдичного знаку села (селища), порядок їх використання;

- опис прапора села (селища), порядок його використання.

Реєстрація статутів територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється

районними управліннями юстиції, а статутів територіальних громад міст Києва,

Севастополя та міст обласного значення – відповідними міськими управліннями

юстиції.

Для реєстрації статуту до органу, що здійснює процедуру, разом із заявою

відповідного зразка подаються:

 Статут територіальної громади села, селища, міста ( у двох примірниках);

 Рішення представницького органу місцевого самоврядування про затвердження

статуту;

 Протокол пленарного засідання представницького органу місцевого

самоврядування, на якому прийнято рішення про реєстрацію статуту;

 Документ про внесення плати за реєстрацію статуту.

До статуту можна вносити зміни, однак про це у 5-ти денний термін необхідно

повідомити орган, що здійснив його реєстрацію.

Глава 6. МАТЕРІАЛЬНА ОСНОВА МІСЦЕВОГО

САМОВРЯДУВАННЯ.

Реальність місцевого самоврядування визначається, в першу чергу, матеріальними

і фінансовими ресурсами, якими розпоряджається територіальна громада та які в

сукупності становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінансової основи місцевого

самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші

кошти, землю, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ,

міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в

управлінні районних і обласних рад.

Провідне місце в структурі матеріальної основи місцевого самоврядування займає

комунальна власність. Поняття комунальної власності вперше на законодавчому рівні

було введено Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р.

, і на той час

комунальна власність (або відповідно до Закону - власність адміністративно-

територіальних одиниць) розглядалася як різновид державної власності (ст. 31 Закону).

Конституція України 1996 року (ст. 142) визначає комунальну власність як

самостійну форму публічної власності, суб'єктами якої є територіальні громади села

(кількох сіл у разі добровільного об'єднання в сільську громаду їх жителів), селища,

міста, району в місті.

Згідно з п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве

самоврядування в Україні» питання комунальної власності територіальних громад

мають становити предмет окремого Закону України «Про комунальну власність»,

прийняття якого невиправдано зволікається вже кілька років. Відсутність закону

спричиняє конфліктні ситуації між органами місцевого самоврядування різних рівнів,

між обласними, районними радами та відповідними місцевими державними

адміністраціями, вирішення яких нерідко є досить проблематичним.

Перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади визначає

відповідна сільська, селищна, міська рада.

А підставою для набуття права комунальної власності може бути:

 передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими

суб'єктами права власності, а також майнових прав;

 створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку,

встановленому законом.

При цьому, сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради

мають право:

1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність

відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних

підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. -

№ 20, ст. 249.

вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-

культурних потреб територіальних громад;

2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших

об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані

для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб

територіальних громад;

3) мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-

територіальних одиниць.

Передача у власність територіальним громадам та у їх спільну власність об'єктів,

що належать до державної власності, здійснюється відповідно до законів України у

порядку, визначеному постановами Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 р.

№ 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною

(республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць

(комунальною) власністю» та від 1 серпня 2002 р. № 1100 «Про затвердження

Тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності»,

який, до речі, є неправомірним, бо це питання повинно регулюватися законом, а не

постановою Кабінету Міністрів України.

Рухоме і нерухоме майно, інші об'єкти права комунальної власності громадського

користування, які мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, міста,

задоволення потреб територіальної громади та для збереження історико-культурних

об'єктів, визначаються територіальною громадою (відповідною сільською, селищною,

міською радою) як об'єкти виключного права комунальної власності.

До об'єктів виключного права комунальної власності, зокрема, можуть бути

віднесені:

 землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди,

шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладо-

вища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для

розміщення будинків органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

 землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного

призначення;

 річки, водойми та їх береги;

 кладовища;

 пам'ятки історії та архітектури;

 природні ландшафти та заповідники;

 інші об'єкти, перелік яких встановлює територіальна громада або відповідна

рада.

Об'єкти виключного права комунальної власності не можуть бути відчужені в

будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади або

спеціальним рішенням ради.

Територіальна громада безпосередньо або через органи місцевого самоврядування

володіє, користується і розпоряджається належним їй на основі права комунальної

власності рухомим і нерухомим майном, коштами та іншими об'єктами з метою

забезпечення надання населенню передбачених законом громадських послуг.

Від імені та в інтересах територіальних громад правомочності щодо володіння,

користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності здійснюють

відповідні органи місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 60 Закону України «Про

місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування виконують всі

майнові операції щодо об'єктів права комунальної власності, можуть здійснювати з

ними будь-які господарські операції, зокрема, передавати їх у постійне або тимчасове

користування фізичним та юридичним особам, здавати в оренду, вносити як частку до

статутного фонду акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю,

кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій,

продавати, купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього

відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування

об'єктів комунальної власності, що приватизуються або передаються в користування та

оренду тощо.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко розмежовує

повноваження різних органів місцевого самоврядування щодо комунальної власності.

Так, до виключних повноважень сільських, селищних, міських рад віднесено (ст.

25 Закону):

 прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна;

затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної

власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов

приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в

установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів

комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-

продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання

у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію,

реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної

власності відповідної територіальної громади;

 прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо

управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної

громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;

 створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з

іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного

фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій,

визначення повноважень цих органів (служб);

 вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами

комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

 вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

 затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за

користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних

громад;

 вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне

використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого

дозволу;

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної

власності відповідних територіальних громад;

2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків

підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних

громад;

3) заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та

організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

4) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов

відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку

об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання

цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер

господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію,

подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна;

б) делеговане повноваження:

погодження в установленому порядку кандидатур для призначення на посаду

керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території,

які перебувають у державній власності.

Виконавчі органи місцевого самоврядування затверджують статути комунальних

підприємств, організацій та установ. Відповідно до закону вони регулюють ціни та

тарифи на продукцію та послуги створених підприємств, делегують своїх

представників до спостережних рад господарських товариств, частка капіталу яких на-

лежить територіальній громаді, тощо.

Розмежування повноважень щодо комунальної власності в системі місцевого

самоврядування здійснює сільська, селищна, міська рада. Вона, зокрема, приймає

рішення про наділення органів самоорганізації населення окремими власними

повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів,

матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення; про

розмежування повноважень між загальноміським та районним у місті рівнями

управління; про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами,

управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським

головою.

Територіальні громади можуть мати спільну власність - об'єднувати на договірних

засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти

місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування

(утримання) комунальних підприємств, установ та організацій.

При цьому в структурі об'єктів права спільної власності можна виділити:

а) об'єкти, що задовольняють спільні потреби територіальних громад і

перебувають в управлінні районних та обласних рад без визначення часток

територіальних громад (спільна сумісна власність)',

б) об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів, які за

рішенням двох або кількох територіальних громад, відповідних органів місцевого

самоврядування об'єднуються на договірних засадах для виконання спільних проектів

або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та

організацій з визначенням часток територіальних громад (спільна часткова власність)',

Управління об'єктами права спільної сумісної власності територіальних громад

здійснюють від імені територіальних громад сіл, селищ, міст районні обласні ради (на

практиці це повноваження переважно делегується районним, обласним державним

адміністраціям, що видається неправильним і шкідливим, призводить часто до

зловживань і неефективного використання цих об’єктів. Для ілюстрації можна

привести приклад, коли Чернівецька обласна рада 23 скликання упродовж усієї каденції

так і не змогла добитися передачі обласною державною адміністрацією документів і

матеріалів обліку майна об’єктів спільної власності, якими остання здійснювала

управління у попередній період. З одного боку – не було чого передавати, бо облік

належним чином не вівся, а з другого – не хотіли давати можливість виявити факти

зловживань у цій сфері).

Для управління об'єктами права спільної часткової власності сільськими,

селищними, міськими радами можуть бути створені відповідні органи управління.

Право комунальної власності територіальної громади відповідно до ст. 13

Конституції України захищається законом на рівних умовах з правами власності інших

суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у

територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди

безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи

уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 60) закріплює

важливе правило, згідно з яким майнові операції, які здійснюються органами місцевого