Дідух Я.П. (ред.) Зелена книга України

Подождите немного. Документ загружается.

129

Зелена книга України

56. Угруповання сіровільхових лісів (Alnetа incanae)

з домінуванням у травостої цибулі ведмежої

(Allium ursinum)

Асоціація. Сіровільховий ліс ведмежоцибулевий (Alnetum (incanae) alliosum

(ursini)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,5; І; 3;

«перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Українські Карпати (Верхньодністровські та Сколівські

Бескиди, Буковинські Карпати, північно-східний макросхил) (Львівська,

Івано-Франківська, Чернівецька області).

Фізико-географічні умови. Помірна кліматична зона. На терасах річок до

висоти 600 м н. р. м. на слабокислих і нейтральних дерново-алювіальних

ґрунтах.

Біотоп. Гігрофітні ліси вільхи сірої (Alnus incana).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип

асоційованості пануючих видів головного ярусу з домінантом травостою –

цибулі ведмежої (Allium ursinum), занесеної до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Острівна частина ареалу угруповань.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостан монодомінантний

із зімкнутістю крон 0,5–0,7, утворений вільхою сірою з домішкою явора (Acer

pseudoplatanus) та ялини європейської (Picea abies). У підліску поодиноко зроста-

ють аґрус відхилений (Grossularia reclinata), бузина чорна (Sambucus nigra), брус-

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

130

Зелена книга України

лина бородавчаста (Euonymus verrucosa), жимолость чорна (Lonicera nigra), де-

рен справжній (Cornus mas). У травостої, проективне покриття якого – 70–90%,

домінує цибуля ведмежа (70–75%). Флористичне ядро складають неморальні,

рідше – бореальні та монтанні евтрофні види, такі як копитняк європейський

(Asarum europaeum), переліска багаторічна (Mercurialis perennis), кремена біла

(Petasites albus), осока лісова (Carex sylvatica), жовтець повзучий (Ranunculus

repens), чистяк лісовий (Stachys sylvatica), яглиця звичайна (Aegopodium

podagraria), калюжниця болотна (Caltha palustris), осот городній (Circium

oleraceum), розрив-трава звичайна (Impatiens noli-tangere), аконіт стрункий

(Aconitum gracile) та інші. Моховий ярус не виявлений.

Потенціал відновлюваності. Слабкий, угруповання вразливі.

Режим збереження. Заповідний та заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняється у НПП «Сколiвські Бескиди»,

лісовому заказнику місцевого значення «Бориславський» (Львівська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Віднесення до абсолютно-

заповідної зони НПП «Сколiвські Бескиди». Організація моніторингу.

Включення місцезростань рослинних угруповань, що не охороняються, до

природно-заповідного фонду.

Джерела інформації. Милкина, 1975, 1995; Мілкіна, 1990; Стойко та ін., 1991,

1998; Шеляг-Сосонко та ін., 2002; Дейнека та ін., 2006.

П.М. Устименко, Л.І. Мілкіна

131

Зелена книга України

57. Угруповання сіровільхових лісів угорськобузкових

(Alnetа (incanae) syringosа (josikaeae))

Асоціації. Сіровільховий ліс угорськобузковий (Alnetum (incanae) syringosum

(josikaeae)), сіровільховий ліс угорськобузково–болотнокалюжницевий

(Alnetum (incanae) syringosо (josikaeae)–calthosum (palustris)), сіровільховий

ліс угорськобузково–оголеногадючниковий (Alnetum (incanae) syringoso

(josikaeae)–filipendulosum (denudatae)), сіровільховий ліс угорськобузково–

трясучковидноосоковий (Alnetum (incanae) syringoso (josikaeae)–caricosum

(brizoiditis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 16,2; І; 2;

«рідкісні».

Поширення в Україні. Українські Карпати (Вододільний хребет, Полонинсь-

кий хребет, Сянсько-Стрийська верховина, гірська частина Закарпаття та

Львівщини: верхів’я басейнів річок Ужа, Латориці, Ріки, Стрия).

Фізико-географічні умови. У помірній кліматичній зоні тераси гірських

річок у межах висот 335–568 м н. р. м. з вологими та сирими дерново-глеєвими

ґрунтами.

Біотоп. Гігрофітні ліси вільхи сірої (Alnus incana).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційо-

ваності домінанта деревостану з домінантом підліску – бузком угорським

(Syringа josikaea), реліктовим видом, занесеним до ЧКУ, ЧК МСОП, До-

датку І Бернської конвенції.

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

132

Зелена книга України

Ботаніко-географічна значущість. Домінант підліску – бузок угорський – є

карпато-балканським ендеміком.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостан монодомінантний

із зімкнутістю крон 0,6 утворює вільха сіра віком 50 років, заввишки 15–

17 м, продуктивністю ІІІ бонітету. Підлісок сформований бузком угорським

(0,1–0,4), поодиноко зростають верба козяча (Salix caprea) та калина звичай-

на (Viburnum opulus). У травостої (20–40%) домінують гадючник оголений

(Filipenduа denudata), калюжниця болотна (Calthа palustris), осока трясучко-

видна (Carеx brizoides), флористичне ядро переважно складають такі види, як

молочай болотний (Euphorbia palustris), валеріана висока (Valeriana exaltata),

гравілат річковий (Geum rivale), скереда болотна (Crepis paludosa), осот

городній (Cіrsium oleraceum), хвощ лісовий (Equisetum sylvaticum), розрив-

трава звичайна (Impatiens noli-tangere), жовтець повзучий (Ranunculus

repens), зірочник гайовий (Stellaria nemorum), незабудка болотна (Myosotis

palustris).

Потенціал відновлюваності. Вегетативне відновлення бузку угорського

задовільне, угруповання стабільні.

Режим збереження. Абсолютної та регульованої заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Ужанському НПП (урочище

«Борсучина»).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Необхідно поширити режим охо-

рони на час цвітіння бузку угорського. Включення місцезростань рослинних

угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду (урочища

Майдан, Романовець, Черешньово, Міхнувець, Пашковець у Закарпатській

області). Потребує додаткового вивчення сучасного стану та організації

моніторингу. Сприяння відновленню бузку угорського. Заборонити вирубу-

вання лісів у верхів’ї р. Латориці.

Джерела інформації. Стойко, 1977а; Стойко и др., 1980а; Мілкіна, 1985а, 1990;

Зеленая книга ..., 1987; Стойко та ін., 1991, 1998; Шеляг-Сосонко та ін., 2002;

Фельбаба-Клушина, 2005; Фельбаба-Клушина, Бізіля, 2006.

С.М. Стойко, Л.М. Фельбаба-Клушина

133

Зелена книга України

58. Угруповання туполистофісташкових рідколісь

(Pistacieta muticae)

Асоціації. Туполистофісташкові рідколісся вузлуватопирійні (Pistacietum

(muticae) elytrigiosum (nodosae)), туполистофісташкові рідколісся держи-дерево–

безпліднотонконогові (Pistacietum (muticae) paliuroso (spinae-christi)–poosum

(sterilis)), туполистофісташкові рідколісся держи-дерево–вузлуватопирійні

(Pistacietum (muticae) paliuroso (spinae-christi)–elytrigiosum (nodosae)),

туполистофісташкові рідколісся держи-дерево–стоколосовидночиєві

(Pistacietum (muticae) paliuroso (spinae-christi)–achnatherosum (bromoidis)),

туполистофісташкові рідколісся ефемерно-злакові (Pistacietum (muticae)

ephemeroso-graminosum), туполистофісташкові рідколісся стоколосовидночиєві

(Pistacietum (muticae) achnatherosum (bromoidis)), туполистофісташкові

рідколісся чагарниковожасминово–вузлуватопирійні (Pistacietum (muticae)

jasminoso (fruticantis)–elytrigiosum (nodosae)), туполистофісташкові рідколісся

чагарниковожасминово–стоколосовидночиєві (Pistacietum (muticae) jasminoso

(fruticantis)–achnatherosum (bromoidis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 13,1; І; 2;

«перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Гірський Крим, фрагментарно на Південному узбережжі

Криму та в західній частині Передгірного Криму.

Фізико-географічні умови. Переважно південні схили до висоти 400 м н. р. м.

з сухими та дуже сухими щебенистими коричневими ґрунтами.

Біотоп. Геміксерофітні ліси, фісташкові рідколісся (Pistacia mutica).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Субсередземноморські

угруповання із звичайним типом асоційованості домінантів різних ярусів.

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

134

Зелена книга України

Домінант деревного ярусу – фісташка туполиста (Pistacia mutica) – занесений

до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Субсередземноморські угруповання на

північній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Розріджений деревний ярус

(0,3–0,4) формує фісташка туполиста. У віці 60–100 років висота дерев

досягає 4–7 м, діаметр стовбурів – 25 см, продуктивність V бонітету. По-

одиноко трапляються дуб пухнастий (Quercus pubescens), ялівець високий

(Juniperus excelsa), груша лохолиста (Pyrus eleagnifolia) тощо. Чагарнико-

вий ярус може бути відсутнім, або сформованим із жасмину чагарниково-

го (Jasminum fruticans) чи держи-дерева колючого (Paliurus spina-christi). У

трав’яному ярусі домінують такі види, як чий стоколосовидний (Achnatherum

bromoides), пирій вузлуватий (Elytrigia nodosa), тонконіг безплідний (Poa

sterilis), або однорічні злаки – анізанта мадридська (Anisantha madritensis),

егілопс тридюймовий (Aegilops triunсialis). У складі угруповань переважають

субсередземноморські види – жовтушник загострений (Erysimum cuspidatum),

холодок кільчастий (Asрaragus verticillatus) та степові понтійські види – са-

мосил гайовий (Teucrium chamaedrys), с. повстистий (T. polium), миколайчики

польові (Eryngium campestre), берізка кантабрійська (Convolvulus cantabrica),

оман очковий (Inula oculus-christi)) тощо, а також кримські ендеміки – чебрець

Кальє (Thymus callieri), залізняк кримський (Phlomis taurica), гвоздика низька

(Dianthus humilis). Серед асектаторів трав’яного покриву є види, занесені до

ЧКУ – ремнепелюстник козячий (Himantoglossum caprinum), комперія Компе-

ра (Comperia comperiana), анакамптис пірамідальний (Anacamptis pyramidalis),

зозулинець мавп’ячий (Orchis simia) та з. розмальований (O. picta).

Потенціал відновлюваності. Природним шляхом відновлюються погано.

Режим збереження. Заповідний або заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Ялтинському гірсько-лісовому

ПЗ, Карадазькому ПЗ, ПЗ «Мис Мартьян», ландшафтних заказниках за-

гальнодержавного значення «Аюдаг», «Мис Айя», ботанічному заказнику

загальнодержавного значення «Новий світ» (АР Крим).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Моніторинг стану угруповань,

дослідження їх сучасного стану, включення місцезнаходжень до структур-

них елементів екомережі України.

Джерела інформації. Шеляг-Сосонко, Дидух, 1980; Дидух, Шеляг- Сосонко,

1982; Шеляг-Сосонко, Дидух, Молчанов, 1985; Зеленая книга …, 1987; Дидух,

1992; Шеляг-Сосонко та ін., 2002.

Л.П. Вакаренко, Я.П. Дідух

135

Зелена книга України

59. Угруповання сріблястолипових лісів

(Tilietа argenteae)

Асоціації. Скельнодубово–сріблястолиповий ліс дібровнотонконоговий

(Querceto (petraeae)–Tilietum (argenteae) poosum (nemoralis)), скельнодубово–

сріблястолиповий ліс запашнопідмаренниковий (Querceto (petraeae)–Tilietum

(argenteae) galiosum (odorati)), широколистолипово–сріблястолиповий ліс

бульбистозубницевий (Tilieto (platyphyllae)–Tilietum (argenteae) dentariosum

(bulbiferae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 13,2–13,5;

І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Вулканічні передгір’я Вигорлат-Гутинського хребта

(північні схили Косинівських гір, Юлівська гора, околиці м. Берегово, За-

карпатська обл.).

Фізико-географічні умови. Північні схили в межах висот 160–200 м н. р. м. на

бурих малопотужних сильно кам’янистих ґрунтах, що утворилися на виходах

магматичних порід у теплій кліматичній зоні.

Біотоп. Скельнодубові ліси Закарпаття.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційо-

ваності домінуючих видів у деревостані.

Ботаніко-географічна значущість. Едифікатор – липа срібляста (Tilia

argentea) – знаходиться на північно-східній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостан різновіковий

одно-, двох’ярусний із зімкнутістю крон 0,7. Його утворює липа срібляста

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

136

Зелена книга України

з домішкою дуба скельного (Quercus petraea) та липи широколистої (Tilia

platyphyllos). У віці 80–100 років висота деревостану III бонітету досягає

16–18 м. Підлісок маловиражений, поодиноко зростають ліщина звичайна

(Corylus avellana), бирючина звичайна (Ligustrum vulgare), глід Липського

(Crataegus lipskyi). Травостій з покривом 30–50% утворюють неморальні

південноєвропейські з помітною участю широкоареальних типово немо-

ральних видів, таких як зубниця бульбиста (Dentaria bulbifera), переліска

багаторічна (Mercurialis perennis), підмаренник запашний (Galium odoratum),

живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), перлівка одноквіткова (Melica

uniflora), зеленчук жовтий (Galeobdolon luteum), копитняк європейський

(Asarum europaeum).

Потенціал відновлюваності. Слабкий і дуже слабкий у дуба скельного,

задовільний у липи сріблястої та липи широколистої.

Режим збереження. Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Карпатському БЗ (заповідний

масив «Юлівська гора»), заповідному урочищі «Гора Біганська» (Закарпат-

ська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезростань рос-

линних угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду.

Організація моніторингу. Сприяння лісовідновленню дуба скельного.

Джерела інформації. Зеленая книга..., 1987; Мазур, 1988; Стойко та ін., 1998;

Шеляг-Сосонко та ін., 2002.

С.М. Стойко

137

Зелена книга України

60. Угруповання широколистолипових лісів

(Tilietа platyphyllae)

Асоціації. Грабово–широколистолиповий ліс перелісковий (Carpineto

(betuli)–Tilietum (platyphyllae) mercurialidosum (perennis)), широколистолипо-

вий ліс залозистозубницевий (Tilietum (platyphyllae) dentariosum (glandulosae)),

широколистолиповий ліс перелісковий (Tilietum (platyphyllae) mercurialidosum

(perennis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 12,2–13,6;

І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Східні схили вулканічних відрогів Карпат (Косинівськi

та Юлівська гори, Закарпатська обл.).

Фізико-географічні умови. Північні схили вулканічних відрогів Карпат у

межах висот 160–200 м н. р. м. на бурих малопотужних сильно кам’янистих

ґрунтах, що утворилися на виходах магматичних порід, у теплій кліматичній

зоні.

Біотоп. Скельнодубові ліси Закарпаття.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційо-

ваності домінуючих видів.

Ботаніко-географічна значущість. Угруповання знаходяться на межі поширення.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостан одно-, двох’ярусний

різновіковий із зімкнутістю крон 0,7 утворює липа широколиста (Tilia

platyphyllos) з участю бука лісового (Fagus sylvatica), липи сріблястої

Чорне море

Азовське

море

Чорне море

138

Зелена книга України

(T. argentea), л. серцелистої (T. cordata), дуба скельного (Quercus petraea)

та граба звичайного (Carpinus betulus). У віці 80 (100) років висота дере-

востану досягає 16–18 м, продуктивність III бонітету. Підлісок (0,1–0,2)

утворюють ліщина звичайна (Corylus avellana), клокичка периста (Staphylea

pinnata), поодиноко трапляються бирючина звичайна (Ligustrum vulgare),

глід Липського (Crataegus lipskyi). Трав’яний покрив (30–40%) утворюють

теплолюбні і нiтрофільні види – зубниця бульбиста (Dentaria bulbifera),

переліска багаторічна (Mercurialis perennis), зеленчук жовтий (Galeobdolon

luteum), підмаренник запашний (Galium odoratum), копитняк європейський

(Asarum europaeum), молочай мигдалевидний (Euphorbia amygdaloides), апо-

зерис смердючий (Aposeris foetida), сеслерія Хейфлерова (Sesleria heufleriana)

та ін.

Потенціал відновлюваності. Слабкий.

Режим збереження. Заповідний та заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Карпатському БЗ (заповідний

масив «Юлівська гора»), комплексній пам’ятці природи загальнодержавного

значення «Гора Високий Камінь» (Закарпатська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезростань рос-

линних угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду,

організація моніторингу, сприяння лісовідновленню.

Літературні джерела. Стойко, 1966, 1980; Голубец, Стойко, 1979; Стойко и др.,

1980а; Зеленая книга..., 1987; Стойко та ін., 1991, 1998; Шеляг-Сосонко та ін.,

2002.

С.М. Стойко, Л.О. Тасєнкевич, П.М. Устименко