Чєн Н.В., Золотарьова О.І. Художня культура. Рівень стандарт. 10 клас. Методичний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

І семестр Клас

Дата проведення уроку

УРОК № 5

Тема. Музична культура Київської держави: народна, придворно-

світська, церковна. Давньоруські музиканти, музичні ін-

струменти. Народна творчість: епос, календарно-обрядові та

родинно-обрядові пісні

Мета: надати знання про роль українського народного мистецтва

в розвитку національної культури, види та жанри українського

мистецтва; розвивати вміння порівнювати українську художню

культуру минулого й сучасності, уміння обґрунтовувати оцінні

судження щодо зразків українського мистецтва; виховувати

інтерес до музичної культурної спадщини.

Оснащення. Зоровий ряд: ілюстрації із зображеннями народних українських

музичних інструментів. Музичний ряд: фонозаписи музичних

творів зі збірок «Вінок веснянок» (№ 1, 2) М. Лисенка, пісень

«Щедрик» «Ой, ходить сон», «Грицю, Грицю, до роботи» та ін.

Обладнання: ТЗН; схеми «Носії музичної творчості в Україні»,

«Давньоруські музичні інструменти» та ін.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

Іі. Актуалізація опорних знань

1. Захист учнями проекту «Карта музичної культури Київської Русі»

2. Заповнення схеми «Первісні музичні інструменти доби палеоліту»

Первісні музичні інструменти доби палеоліту

Ударні й шумові

інструменти (набірний

браслет із кісток

мамонта, молоток

із рогу оленя)

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Зараз ми маємо можливість слухати різну музику: народну

й іноземну, сучасну й класичну, вокальну й інструментальну. А чи знаєте ви,

що навіть у прадавні часи музика вже відзначалася розмаїттям? Чи знаєте

ви, яку музику слухали та виконували наші предки? Про це ми й дізнаємось на

уроці.

IV. Викладення нового навчального матеріалу

1. Розповідь учителя

Примітка. Під час розповіді вчителя учні занотовують у зошити наведені далі

схеми.

Своїм корінням сучасні народні українські музичні інструменти сягають ча¬

сів Київської Русі. УІІ половині X — XI ст. державно-політичне й культурне жит-

тя Київської Русі сягнуло високого рівня, і давньоруська держава посіла одне

з провідних місць серед країн Європи. Столицею цієї великої східнослов'янської

держави став Київ, що перетворився у X — XI ст. на один із найбільших куль¬

турних і політичних центрів. Тут розвивалася письменність, закладалися осно¬

ви науки й освіти, утворилися видатні осередки самобутньої культури.

Сопілки та флейти, Дудочки,

виготовлені із рогів виготовлені

тварин із пташиних кісток

(нагадують флейту

Пана)

Носії музичної творчості в Україні

півці героїч- Скоморохи Каліки перехожі, старці, твор-

них пісень (згодом — мандрівні ці позахрамової побожної пісні

музики)

(попередники лірників)

Давньоруські музичні інструменти

Гусла Роги Бубни Свирілі Пищи- Сопіл- Дере-

ки в'яні

труби

На попередньому уроці ви дізналися про те, якими були музичні інстру¬

менти доби палеоліту. Найбільшим скарбом музичної культури українського

народу стала народна пісня, що ввібрала традиції ще язичницьких, тобто до¬

християнських часів, і пізніше відобразила весь складний тернистий шлях

історії нашого народу, його надії та сподівання, здобутки й втрати. Український

музичний фольклор містить величезну кількість пісень, танців, замовлянь, об¬

рядів; у ньому, мов у краплині води, відбилась душа народу. Проте не лише на¬

родна творчість свідчить про визначний мистецький талант нації. Уже перша

могутня держава на території сьогоднішньої України — Київська Русь — від¬

значалась надзвичайно розвиненим і багатим професійним музичним мисте¬

цтвом. Воно містило, окрім скарбів народної творчості, і церковну музику, що

розвинулась після прийняття християнства у 988 р. Київською Руссю, і музи¬

ку княжого двору, при якому обов'язково утримували гуслярів та співаків. На

фресках Софії Київської (XI ст.) зображені музики, які грають на різних ду¬

хових, ударних і струнних (подібних до арфи й лютні) інструментах, а також

скоморох, який танцює. Ці фрески свідчать про жанрове розмаїття музичної

культури Київської Русі. На одній із них зображено музиканта-соліста, вико¬

навця на скрипкоподібному струнному смичковому інструменті. При цьому зо¬

бражений спосіб гри на цьому інструменті, а також тип обличчя і частково одяг

музиканта свідчать про його слов'янське походження. Одяг та інструментарії

групи музикантів, зображених на другій фресці, дають підстави вважати, що

серед них є й «заморські» музиканти, можливо, візантійські. Літописні згадки

про співців Бояна та Митусу датують XIII ст.

Церковна музика. Християнський церковний спів Київської Русі спирав¬

ся на традиції візантійської культури. Адже Київ прийняв саме візантійський,

тобто східний православний церковний обряд, об'єднавшись у такий спосіб

із «братами по вірі», болгарами, греками, грузинами, сербами. Із цих країн

приїжджали на Русь не лише священики, але й співаки, музиканти, які пере¬

давали знання канонів церковної музики східного обряду. Стародавні літописи

постійно згадують про це. Так, Густинський літопис повідомляє, що «Володи¬

мир привіз із собою з Корсуня першого митрополита... а також співаків болгар¬

ського походження». Після завершення будівництва Софійського Собору на за¬

прошення Ярослава Мудрого у 1053 р. «із Греції до Києва приїхали троє знавців

церковного співу зі своїми родинами і вчили русичів цього співу на вісім гласів

(тобто голосів)». Музика невипадково посідала у богослужіннях русичів важ¬

ливе місце, оскільки вважалось, що церковний спів наближає людську душу до

Бога, сприяє очищенню від гріховних думок.

Із часом на основі візантійських зразків тут сформувався власний духовний

спів, який згодом почали називати київським розспівом. Основною формою

церковного співу, починаючи з XII ст., був саме старокиївський розспів. Для

кожного тижня, починаючи від Великодня, свята Христового Воскресіння, пра¬

вославне богослужіння мало свій глас, тобто свою особливу мелодію, яких зага-

лом було вісім. Коли закінчували співати всі вісім гласів, то починали знову від

першого. Тому і вся система церковного співу називалась «восьмігласієм».

Світська музика. У музичному побуті княжого двору часів Київської Русі

популярним стає мистецтво народних співців-сказителів билин і пісень, музи¬

» кантів і фокусників-скоморохів, що поєднувалося з інтересом до різних «замор-

• ських» музикантів та їхніх інструментів. Серед світських музикантів особливе

місце посідали співці-дружинники на княжих дворах, які у своїх піснях, аком¬

пануючи собі на гуслах, славили подвиги князів і їхньої раті, піднімали бойовий

І дух, згадували видатні події минулого. Серед них легендарну славу здобув Бо-

нн, про якого згадується у «Слові о полку Ігоревім», а в Галицько-Волинському

князівстві гриміла слава співця Митуси. Музичний супровід звучав під час

прийому київським князем іноземних послів. Воєнні походи теж супрово¬

джувались грою на трубах, рогах, а також на ударних інструментах — бубнах

та дзвонах. Музика та спів належали до обов'язкових елементів освіти у Київ¬

ській Русі, знання музики було обов'язковим не лише для бояр, але й самих

княжих дітей.

Дуже охоче приймали скоморохів — народних співців і виконавців на гу¬

слах, гудках та свирілях не лише в княжих палатах, але й у колі київських

міщан і ремісників. їх називали також «веселими людьми», «веселими молод¬

цями», «гудочниками», «гуслярами», без яких не обходилось ані весілля, ані

забави. Навіть у літописах згадуються гудці, зокрема в Іпатіївському літописі

серед інших називається гудець Ор, який умів співати половецьких пісень.

Навіть така сувора у своїх законах і звичаях спільнота, як Запорізька Січ,

не цуралась музики. Адже музику на Січі розуміли й любили, свої бойові пере¬

моги, різноманітні свята козаки відзначали з музикою і танцями, та й у похід

виступали теж із трубами і бубнами.

Світська музика цього періоду сягнула значного розвитку. Особливо попу¬

лярними були канти й псалми. Назва перших походить від латинського сапіо,

італійського сапіаге, тобто «спів» — це багатоголосі пісні, що спочатку були по-

зацерковними, тобто не мали права виконуватись під час богослужіння, проте

писались лише на релігійний текст.

Професійна музика. Татаро-монгольська навала на декілька сторіч пере-

рвала історичний розвиток нашої держави. Лише з II половини XV ст., після

того, як зруйновані українські міста й села почали відроджуватися, почали від¬

новлюватися освіта, наука, культура. Найважливішою галуззю професійного

» музичного мистецтва залишається церковна творчість.

Із XVI ст. в Києві виникає новий запис нот, так зване «київське знам'я», що

пишеться на п'яти лінійках («знам'я» означало «знак»). Усі наспіви, що ви¬

конувались у церкві в будні, а також святкові дні за календарем (від вересня до

серпня),— у XIV — XVI ст. збирались поступово в одну велику, гарно прикраше-

ну рукописну книгу — ірмолой.

Професійна музика того часу, окрім монастирів і храмів, зосереджується

здебільшого у братських школах та академіях. Під керівництвом учителя музи¬

ки, чи як тоді писали « мусики », учні повинні були співати в хорі не лише Служ¬

бу Божу, але й вивчати світські твори — написані спеціально для привітання

іменитих гостей і князів, або супровідні театральні декламації на грецькі, ла¬

тинські та українські тексти, так звані шкільні драми, у яких церковні сюже¬

ти розігрувались із цілком «світською» пишністю, вистави супроводжувались

музичними номерами, збагачувались розкішними костюмами та декораціями.

Музика в цих шкільних драмах посідала дуже важливе місце, містила канти,

і коляди й псалми різноманітного змісту, що виникли в середовищі народних

музикантів. Отже, відбувалось зближення і взаємовплив народної та церковної

> професійної музики.

На XVI ст., тобто на час розвитку освіти в братських школах та академіях,

припадає поширення в Україні багатоголосого співу, що тоді називали партес-

ним, тобто складеним із багатьох окремих «партій»-голосів.

Народна музика. Дуже багатою та різноманітною була народна музика.

Крім збереження та подальшого розвитку пісенних жанрів, що зародилися

ще в докласовому суспільстві, у Київській Русі виникають нові жанри, поро¬

джені важливими історичними подіями. Найзначніший з-поміж них жанр —

билинний епос, що розвинувся в період розквіту Київської Русі (кінець X — по-

чаток XI ст.) у зв'язку з прагненням народу відобразити й оспівати боротьбу за

незалежність і єдність вітчизни. В образах билинних богатирів відбилися уяв¬

лення народу про героя-патріота, поборника правди та справедливості.

Календарно-обрядові пісні. Український народ із давніх-давен зберігав дав¬

ньоруські традиції свят і пов'язаних із ними пісень річного землеробського

циклу, якими супроводжувалися зустріч Нового року, настання весни, збиран¬

ня врожаю. Зимовий цикл календарних пісень складається в Україні з колядок

і щедрівок. Змістом їх було побажання успіху в новому землеробському році,

здоров'я і добробуту сім'ї, величання господаря. Прикладом пісень цього циклу

є «Щедрик». (Слухання або виконання української народної пісні «Щедрик»

із наступним аналізом тексту та мелодії.)

Чимало стародавніх колядок і щедрівок дійшло до наших часів у вигляді ве¬

селих зимових ігор і розваг молоді. Донині існує давня традиція новорічного

«засівання» подвір'їв і хат відбірним зерном. Однією з найулюбленіших роз¬

ваг молоді стали пісні та ігри, пов'язані зі стародавнім звичаєм новорічних во¬

рожінь на розтопленому воску, спалюванням «діда». Зимовий цикл пісень за¬

вершувався у давні часи піснями на проводи зими — святкуванням Масляної

(Масниці).

Веснянки та гаївки починали співати з настанням весни. Спів веснянок

в Україні завжди супроводжувався танками, хороводами, іграми, які дівчата

виконували в полі, на галявинах. Веснянки оспівували явища природи, моло¬

дість і дівочу вроду. Люди очікували весну і закликали її. Діти також брали

участь у піснях-іграх (зверталися до птахів, звірів, сонечка). У веснянках від¬

творювались певні сільськогосподарські роботи. Весняну обрядовість склада¬

ють пантомімічні сценки-ігри, співання весняних пісень-закличок, танки, ігри

зі співами. Пантомімічні сценки-ігри збереглися найменшою мірою. У глибоку

давнину виник звичай випікати обрядове печиво — «жайворонків», з якими ді¬

ти видиралися на дерева, паркани і закликали весну. Ще один давній весняний

обряд: дівчата ставали «ключем», брали одна одну за руки й бігли навколо села,

імітуючи крики журавлів. У березні, коли починав танути сніг, дівчата збира¬

лися групками і починали співати пісні-заклички, щоб прискорити настання

весни й випрохати у природи щедрого літа. У веснянках-закличках з'явилися

і нові мотиви — кохання й парування молоді. Рухами заклички не супроводжу¬

вали. Більшість ігрових веснянок виконуються як колові (дівчата утворюють

коло або еліпс) й ключові (ставши «шнурком», йдуть одна за одною, виписуючи

різні фігурки й ламані лінії). Учені припускають, що колові веснянки виникли

в епоху поклоніння сонцю (коло, круг — це символ сонця). Веснянки (гаївки,

ягівки, гагілки) співають на великодні свята. На Волині, Поділлі й Наддніп¬

рянщині, окрім гаївкових ігор (рудиментів давніх обрядів і магічних ритуалів),

збереглися весняні пісні, які співають від Благовіщення. У деяких регіонах

(Поділля, Холмщина, Підляшшя, Галичина, Підгір'я) цілі групи гаївок чи

веснянок отримали назви від окремих ігор: «Галя», «Володар» («Воротар»),

«Жук» («Жучок»).

Наприкінці сезону спів веснянок поступово скорочувався, замінюючись зви¬

чайними гуртовими (ліричними) піснями. У тематиці веснянок — ставлення до

природи, весни; слова «ладо», «лель»; культ природи в сюжетах танків «Мак»,

«Льон», «Груша», «Журавель», «Зайчик»; спогади про життєвий уклад і ли¬

царські доблесті часів Київської Русі, козацьких воєн. Здебільшого веснянки

мають любовні мотиви (обрання пари, сватання, сімейні стосунки, символічні

подарунки, жарти). (Виконання або прослуховування українських народних пі-

сень «Мак», «А ми просо сіяли», «Ой, весна, весна та й весняночка» — див. 1-й

«Вінок веснянок» М. Лисенка, «Благослови, мати, весну закликати» — див.

2-й «Вінок веснянок» М. Лисенка.)

Русальні пісні виконувались наприкінці травня — на початку червня. Вони

уславлювали весняну природу, людське кохання. За народними віруваннями,

русалки в цей час виходили з води — бігали полями, могли залоскотати подо¬

рожніх. Мотиви русальних пісень багато в чому збігаються з мотивами весня¬

нок, пов'язаних із образами природи (ліс, плетіння вінків, образи дерев). Існує

давній обряд прибирання і замаювання дівчини, яку водять, співаючи пісню

про тополю. Подекуди збереглись також процесійні обходи поля з виспівуван¬

ням царинних пісень — своєрідних молитов за урожай і збереження його від

стихії.

Купальські пісні здавна виконувались на літнє свято Івана Купала, ними

проводжали весну. Це свято супроводжували певні обряди — молодь стрибала

через вогнище, дівчата ворожили, плели вінки та пускали їх за водою, уранці

купалися в росі.

Жнива — пора тяжкої праці, але водночас — це найщасливіший час для

селянина-хлібороба, який радіє врожаю. У жнивах розрізняють три етапи:

початок жнив (зажинки), самі жнива й завершення жнив (обжинки). За цим

принципом групуються й основні обрядові дії, що супроводжуються виконан¬

ням жниварських пісень — зажинкових, жнивних, обжинкових.

Зажинання першого снопа. До нього зверталися, співали величальних пі¬

сень. Коли жали на чужому полі, співали також і господареві. Під час самих

жнив обрядів не було; співали й жартували, повертаючись дорогою з поля.

Значне місце в тематиці пісень посідали скарги на тяжку працю, звертання до

сонця, очікування вечора.

Обжинки — найурочистіша частина жнив, що складалася з кількох епізо¬

дів: завивання «бороди» («кози»), коли підбирали залишені на полі колоски,

заплітали їх, уквітчували, обв'язували стрічкою, зерно витрушували на ниву,

пригинаючи «бороду» до землі, і водили біля «бороди» хороводи, співали пісні;

обряд вінка — обирали серед жниць «царівну», коронували її вінком, до рук да¬

вали прикрашений стрічками і квітами сніп, співаючи, йшли до села, обходячи

двори, вітали господарів із завершенням жнив і плели всі разом вінок, який

вручали господареві, за вінок вимагали викуп — пропонували влаштувати ве¬

черю, після чого танцювали й співали.

Мотиви пісень цього типу — привітання господарів, побажання щастя,

добробуту. Жниварські пісні містять мотиви висміювання лінивих косарів

або женців, скарги на важку фізичну працю. Серед мотивів обжинкових пі¬

сень — подяка ниві за щедрий урожай, величання господарів, оспівування об¬

жинкового віночка — символу врожаю.

Весільні пісні. Виникнення найстародавніших груп весільних пісень нале¬

жить до первіснообщинного суспільства. Вони відбивають такі давні весільні

звичаї, як: «умикання» молодої, «викуп» молодої, «заговорювання» чи закли¬

нання «злих» або «добрих» сил природи. Весь цикл пісень, що супроводжують

весілля, умовно можна розподілити на дві основні частини: 1) до шлюбу, у цент¬

рі — ліричний образ молодої, її прощання з батьківським домом, дівуванням,

подругами; 2) після шлюбу •— пісні величальні, вітальні, жартівливі, танцю¬

вальні.

Жартівливі, сатиричні пісні. Весела пісня — це одна з форм залицяння та

взаємопізнання парубків і дівчат. Жартівливі пісні про молодь висміюють діво¬

чі й парубочі вади (лінощі та недбальство, дурість і недотепність, нескромність

і легковажність), різні недоречні ситуації під час дівування й парубкування,

комічні освідчення та непорозуміння. У багатьох піснях-діалогах важливим

гумористичним прийомом є мимовільне самовикриття героя (наприклад, у від¬

повіді парубка дівчині, яка кличе його на побачення, змальовується гумори¬

стична постать неабиякого боягуза). Пісні такого характеру пронизані м'яким

інтимним гумором.

Своєрідну групу жартівливих пісень становлять твори, що зображують

життя літніх людей. Різні колізії у взаєминах і непорозуміння родинного жит¬

тя, відтворені через постаті діда й баби, набувають яскравої гумористичності

й рельєфності.

Особливою різноманітністю тематики відзначаються жартівливі пісні про

аномалії в інституції кумівства. Між кумом і кумою могли встановлюватись ду¬

же близькі взаємини, які з погляду народної моралі викликали заперечення,

а отже, й гумористичне висвітлення.

(Виконання пісні «Грицю, Грицю, до роботи» з наступним аналізом.)

Коломийки — це короткі пісеньки-куплети, що складаються з двох віршів.

Зміст коломийок здебільшого побутовий: кохання, розлука, жарти, кепкуван¬

ня, життя селянина, рекрута, жовніра, сатира на багатіїв, владу, різні сторони

життя. Коломийки домінують у фольклорі гуцулів і бойків. Під коломийки

грають музики (скрипка, бас, барабан, тарілки). Як танок коломийка відома

з XVI ст. У різних місцевостях їх виконують по-різному за темпом і танцюваль¬

ними фігурами.

Колискові пісні. За своїм виникненням цей вид пісень теж належить до най-

старовинніших. Вони виконувалися напівнаспівно, мали невелику за обсягом

мелодію, розмірений ритмічний рух. Типові, найпоширеніші образи колиско-

вих — сіренький котик, коза рогата, горобчик та інші тварини.

(Слухання або виконання пісні «Ой, ходить сон».)

2. Запис у зошитах

Календарно-обрядові пісні

Веснянки,

гаївки

Щедрівки,

колядки

Купальські

та русальні

Жниварські

Родинно-обрядові пісні

Весільні Жартів- Танкові Частівки Колискові Похо-

ливі, (у т. ч. ко-

вальні, го-

сатиричні ломийки)

лосіння

V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)

Учитель. Спираючись на визначення, з якими ми ознайомились на уроці,

заповніть стрвпчики таблиці.

Музична культура Київської Русі

Церковний спів

Світська музика

Професійна музика Народна музика

Слова для заповнення

київський розспів;

військова;

придворна;

шкільна драма;

восьмігласіє;

київське знам'я;

весільна;

жартівлива;

канти;

веснянки;

колискові;

псалми;

колядки;

жниварські пісні;

щедрівки.

таблиці:

VI. Підбиття підсумків уроку

VII. Домашнє завдання

Створити словничок із вивчених на уроці термінів.

І семестр Клас Дата проведення уроку

Тема 3. ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА

УРОК № 6

Тема. Обрядовий пратеатр (стародавні народні ігри, свята, ритуали).

Княжий театр. Мистецтво скоморохів

Мета: ознайомлювати учнів з історією обрядового пратеатру; розкрити

сутність стародавніх народних ігор, свят і ритуалів; ознайомлю¬

вати з княжим театром та мистецтвом скоморохів; розвивати

зацікавленість історичним розвитком театрального мистецтва;

учити аналізувати й робити висновки; виховувати дбайливе

ставлення до історичної спадщини.

Оснащення. Зоровий ряд: зображення скоморохів на фресках Софійського

Собору в Києві, основних дійових осіб народних свят (коза, дід,

наречений та наречена).

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

Бесіда

• Що таке театр?

• Яку роль відіграє він у житті сучасної людини?

• Як виник сучасний театр? Що стало його прототипом?

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Зараз складно знайти людину, яка не знала б, що таке театр, не

відвідувала б вистави. З чого ж починалося театральне мистецтво? Де шукати

його витоки? Мабуть, у обрядах та фольклорі. В обрядовому фольклорі слов'ян

здавна органічно поєднувалися музика, слово, жести, рухи, що поклало по¬

чаток театрального мистецтва. Пратеатр — це своєрідний цикл картин, дія

яких розгортається немовби за раніше створеним сценарієм.

IV. Викладення нового навчального матеріалу

Розповідь учителя

Підґрунтям для театрального мистецтва стали слово, танець, жест, музика,

дія, які люди використовували під час обрядів, свят, ритуалів. Кожній порі ро¬

ку була притаманна власна емоційна насиченість. Усе життя людини було під¬

порядковане календарним та трудовим святам, родинним звичаям та обрядам,

що були наповнені магічними заходами, ритуальними діями, складною драма¬

тургічною композицією, злободенними діалогами, піснями, голосіннями, мо¬

литвами, танцювальними номерами.

Усі народні свята були підпорядковані порам року — зимі, весні, літу й осе¬

ні. Весна завжди асоціювалась із пробудженням природи, тому весняні пісні

супроводжувалися іграми й хороводами, що розігрувалися просто неба як дії

вистави (імітувалися трудові процеси засівання зерна, поливання рослин).

У дитячих піснях-іграх імітувалися голоси й рухи тварин. Інші обрядові свята

також супроводжувалися імітацією відповідних дій. Простором для магічних

обрядових дійств були природні «декорації» — ліси, гори, озера, ставки, пече¬

ри. На галявинах водили хороводи, танцювали в колі, у печері — у півколі.

Якщо уважно розглянути обряди, то в багатьох із них можна побачити на¬

віть прообрази театрального реквізиту. Так, на новорічні свята, під час «водін¬

ня кози» використовували костюм — вивернутий догори хутром кожух, що

імітував саме козу. Виконуючи колядки й щедрівки, використовували маски,

зображували старого діда — наклеювали бороду, вуса, розфарбовували облич¬

чя; на Масницю — спалювали солом'яне опудало; улітку топили уквітчане

стрічками деревце; символом урожаю був обжинковий сніп — Дідух.

Але не тільки реквізит (прообрази костюмів) дають нам можливість говори-

ти про прадавній театр. Адже навіть у родинних обрядах містилися елементи

акторської гри — діалоги, пантоміма, міміка, розподіл ролей (наприклад, у ве¬

сільному обряді суворо дотримувалися послідовності дій — сватання, заручи¬

ни, весілля, а учасники цього процесу діяли, як під час театралізованого дій¬

ства,— за сюжетом).

Театральність була невід'ємною складовою народних ігор. Так, народна

гра-вистава «Коза» бере свій початок в язичницькій обрядовості (ритуально-

магічний звичай «водити козу» був здавна поширений на українських землях).

Це є документальним доказом аутентичної оригінальності явища української

народної драми і того, що українська сценічна традиція не лише не перерива¬

лася, але й органічно розвивалася паралельно з видовищними мистецтвами ін¬

ших європейських країн.

Як і в стародавньому обряді-грі, народна гра-вистава «Коза» мала музику

і ряджений хор, усі учасники так само переодягалися, особливо у вивернутий

кудлатий одяг — символ антисвіту. Кожух або драна свитина прикривали

горб, намощений на спині парубка, який грав «діда» (маска «діда» подібна до

італійської маски з групи комічних старих — Панталоне). З часом драма «Ко¬

за» ускладнювалась, із обряду-гри поступово перетворюючись на гру-виставу.

До неї додавалися нові персонажі й сюжетні лінії — «циган», «лікар» та ін. Ба¬

гатоепізодне сценічне дійство було наповнене народними прислів'ями і порів¬

няннями, злободенною тематикою.

Прийняття християнства зумовило збагачення святково-обрядових дій но¬

вим змістом, а також появу в них інших форм завдяки поєднанню язичницько¬

го та християнського.

За часів Київської Русі театральне мистецтво втілювалося не тільки в на¬

родному, але й у княжому (дружинному) театрі. Основою княжого театру були

виконавці сценок — актори — скоморохи та шпільмани (елемент, запозиче¬

ний у Німеччині чи Візантії), які водночас були і співаками, і танцюристами,

і дресирувальниками, і акробатами, і музиками. їх появу у Києві датують при¬

близно серединою XI ст. Вони брали участь у всіх народних святах, обрядових

діях. Багато скоморохів постійно жили при дворах князів, потішали глядачів

веселими виставами, де кожен із них виконував конкретну роль, розкривав пев¬

ний характер, що разом із масками не змінювалися впродовж років. Згадки про

це зустрічаються в різних церковних писаннях. На попередніх уроках ми вже

згадували про фрески Софійського Собору в Києві, на одній з яких зображено

трьох скоморохів, які танцюють: один — соло, двоє — в парі. На іншій фресці

зображено трьох музик, двох акробатів-еквілібристів.

Проте ані скоморохи, ані шпільмани, ані свистільники, попри свою широку

популярність (в Україні збереглися такі назви сіл), були чужими сценічному

духу Русі й театру не створили.

Церква переслідувала скоморохів за те, що їхні вистави не відповідали

релігійно-церковним настановам життя. Останні згадки про скоморохів припа¬

дають на XVI ст.

V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)

Бесіда

• Що стало першоосновою для виникнення театрального мистецтва?

• Які народні обряди ви знаєте? Хто є головними героями цих обрядів?

• Які народні традиції зберігаються у ваших родинах?

VI. Підбиття підсумків уроку

VII. Домашнє завдання

Зробити опис однієї з народних ігор.

семестр Клас

Дата проведення уроку

УРОК № 7

Тема. Узагальнення матеріалів розділу

Мета: узагальнювати знання учнів про художню культуру України

від найдавніших часів до кінця XVI ст., зі зразками якої знайо¬

мились упродовж вивчення розділу; розвивати творчі здібності,

пізнавальну активність, прагнення досягти високих результатів;

удосконалювати навички написання обґрунтованих і розгорну¬

тих відповідей на запитання; виховувати любов до української

культури.

Оснащення. Обладнання: тестові завдання (на дошці).

Тип уроку: урок контролю знань.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Оголошення теми й мети уроку

III. Узагальнення вивченого матеріалу. Виконання тестових завдань

Початковий рівень (кожна правильна відповідь — 0,5 бала)

1. До основних українських інструментів належать:

а) кобза, бандура, окарина, скрипка, арфа;

б) кобза, ліра, трембіта, балалайка, волинка;

в) сопілка, сурми, трембіта, цимбали, бандура.

2. Перша рукописна книга із записом наспівів мала назву:

а) псалми;

б) ірмолой;

в) канти.

3. До скіфської культури належать зразки образотворчого мистецтва:

а) знайдені археологами черепки з символами «Інь» та «Янь»;

б) срібна ваза-амфора із Чортомлицького кургану;

в) чорнолакові, чорнофігурні та червонофігурні посудини вишуканих форм.

4. Золоту Пектораль було знайдено:

а) у кургані Товста Могила;

б) у Чортомлицькому кургані;

в) у кургані Кюль-Оба.

Середній рівень (правильна відповідь — 2 бали)

5. Дайте відповідь на одне із запитань.

а) Як називалась основна форма церковного співу в Україні у XII ст.?

б) Які архітектурні споруди Київської Русі вам відомі?

Достатній рівень (кожна правильна відповідь — 2 бали)

6. Дайте відповідь на кожне запитання.

а) Які жанри народної пісні вам відомі?

б) Чому з-поміж образотворчих мистецтв Київської Русі найпочесніше міс¬

це посідає монументальний живопис — мозаїка та фреска?

Високий рівень (правильна відповідь — 4 бали)

7. Дайте докладну й обґрунтовану відповідь на одне із запитань.

а) Якими були передумови виникнення українських календарно-обрядових

пісень?

б) Яку роль відіграло мистецтво книжкової мініатюри у розвитку образо¬

творчого мистецтва та поширенні християнства у Київській Русі?

(Усього — 12 балів)

IV. Підбиття підсумків уроку

Додаток до уроку № 1

Кубок хіоський. Ольвія, VI ст. до н. е. Золота пектораль зі скіфського кургану

Товста Могила

Фрагмент мозаїки. Херсонес, X ст. до н. е.

ЗО