Чєн Н.В., Золотарьова О.І. Художня культура. Рівень стандарт. 10 клас. Методичний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

семестр Клас

Дата проведення уроку

УРОК № 2

Тема. Художня культура Київської Русі: архітектурні споруди, мону-

ментальний живопис (мозаїки та фрески). Ікони Київської Русі

за межами України. Мистецтво книжкової мініатюри

Мета: поглиблювати знання учнів з історії та художньої культури

Київської Русі; ознайомлювати з архітектурними спорудами,

монументальним живописом та іконописом Київської Русі; роз¬

крити поняття «книжкова мініатюра»; розвивати вміння само¬

стійно знаходити та аналізувати необхідну інформацію, робити

висновки, готувати доповіді, працювати у складі невеликих

груп; виховувати любов до рідного краю, дбайливе ставлення

до історичної спадщини.

Оснащення. Зоровий ряд: зображення Десятинної церкви, Софії Київської,

Золотих воріт, храмів Георгіївського та Ірининського монасти¬

рів, Свято-Успенського Собору Києво-Печерської Лаври, Ми¬

хайлівського Золотоверхого Собору, церкви Спаса на Берестові,

Богородиці Пирогощої, Борисоглібського Собору, Успенського

Собору Єлецького монастиря, Іллінської та П'ятницької церков;

фотографії фресок та мозаїк Софії Київської, зображення ікони

Велодимирської Богоматері, «Печерської Богородиці з пред-

стоячими Антонієм і Феодосієм», «Ярославської Оранти» «Ве¬

ликої Панагії»; зразки книжкової мініатюри «Остромирового

Євангелія».

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

Бесіда

• 3 уроків історії пригадайте відомості про історичний розвиток Київської

Русі.

• Які пам'ятки давньоруської архітектури дійшли до нас? Які видатні імена

з ними пов'язані?

• Які з них вам доводилось бачити?

III. Мотивація навчальної діяльності

IV. Робота над новим навчальним матеріалом

1. Слово вчителя

До сьогоднішнього уроку ви підготували цікаві доповіді, які допоможуть

нам перенестись у далекі часи Київської Русі. Чим же була славетна ця держа¬

ва? Яка культура існувала у той час?

Саме про це ми сьогодні й поговоримо.

Культура Київської Русі — яскрава сторінка в історії світової культури.

Основою культури Київської Русі є самобутня культура східнослов'янських

племен. Принциповою межею у її розвитку стало прийняття християнства.

На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церк¬

ви, відповідно, у культурі світські елементи були сильнішими. За відносно ко¬

роткий термін Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загально¬

європейський культурний рівень.

2. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими в групах

Група 1 «Історики»

Перша відома нині достовірна згадка про русів датується 839 р. у франк-

ській хроніці «Бертинські аннали».

З IX ст. скандинавські мореплавці почали освоювати новий торговий шлях

на південь, що отримав назву «шлях із варягу греки» й починався від озера Іль¬

мень, проходив де по малих річках, де волоком і по Дніпру у Чорне море. Київ

відігравав значну роль завдяки своєму розташуванню на місці злиття двох най¬

більших артерій Русі — Дніпра та Прип'яті, що дозволяло контролювати весь

дніпровський шлях і сприяло розвитку торгівлі: навколо Києва почав формува¬

тися певний союз племен.

Група 2 «Архітектори»

Основні архітектурні об'єкти:

• палац княгині Ольги на Старокиївській горі — 945 р. (Київ);

• храм Богородиці, відомий як Десятинна церква,— 989—996 рр. (Київ);

• Софія Київська, Золоті ворота, храми Георгіївського та Ірининського мона-

стирів — 1019—1037 рр. (Київ);

• Спасо-Преображенський Собор — 1036 р. (Чернігів);

• Свято-Успенський Собор Києво-Печерського монастиря — 1073—1077 рр.

(Київ);

• Михайлівський Золотоверхий Собор — 1108—1113 рр. (Київ).

Більшість відомих нині архітектурних пам'яток було споруджено за часів

так званої роздрібненості. Саме тоді в Києві збудували 19 кам'яних споруд. Над.

містом засяяли бані церкви Спаса на Берестові (1125), Богородиці Пирогощої

на Подолі (1136), Кирилівської церкви (1146) тощо. Багато храмів з'явилося

в Чернігові.

Досконалістю пропорцій і майстерною технікою виконання вражають

Борисоглібський Собор, Успенський Собор Єлецького монастиря, Іллінська

й П'ятницька церкви. У цю добу були закладені основи української архітектур¬

ної традиції.

Група 3 «Живописці»

З-поміж образотворчих мистецтв Київської Русі найпочесніше місце посі¬

дає монументальний живопис — мозаїка та фреска.

Систему розписів культових споруд майстри запозичили у візантійців, але

творче переробляли її.

Інтер'єр Софії Київської (вівтарні приміщення та центральний підкуполь-

ний простір) було прикрашено мозаїкою, а стовпи нефів, бічні приміщення, сті¬

ни — фресками.

Підлога також була мозаїчною або шиферною.

Група 4 «Іконописці»

Сьогодні неможливо уявити собі українське образотворче мистецтво без

ікон. У XI ст. було створено велику кількість ікон:

• Володимирської Богоматері (нині зберігається у Третьяковській галереї);

• «Печерської Богородиці з предстоячими Антонієм і Феодосієм» і «Ярослав¬

ської Оранти» (обидві ікони зараз знаходяться у Третьяковській галереї);

• «Георгія-воїна», «Дмитра Солунського», «Архангела» (або «Ангела — Зо¬

лоте Волосся»);

• мініатюрні іконки («Увірування Хоми»).

Відоме навіть ім'я одного з іконописців — Алімпій (у деяких джере¬

лах — Аліпій, Олімпій), який жив наприкінці XI ст. (бл. 1050—1114) та був

ієромонахом Києво-Печерського монастиря. Окрім іконопису, він займався мо¬

заїкою та ювелірною справою.

Ікони Алімпія прославилися як чудотворні.

Ікони XI — XIII ст. відзначаються своєю монументальністю й особливою уро¬

чистістю. Найчастіше це були образи Христа й Богоматері.

Ікони Київської Русі за межами України

Назва ікони

Місце перебування

«Богоматір Вишгородська (Володимирська)»

(XII ст.)

Третьяковська галерея (Москва,

Росія)

«Благовіщення» (XII ст.)

Сінайський монастир (Єгипет)

«Устюжське Благовіщення» (XII ст.) Третьяковська галерея (Москва,

Росія)

«Печерська Богородиця з предстоячими Анто-

нієм і Феодосієм»

Третьяковська галерея (Москва,

Росія)

«Ярославська Оранта» (Богоматір Велика Па-

нагія, XII ст.)

Третьяковська галерея (Москва,

Росія)

«Христос Пантократор» (XIII ст.) Монастир Хіландар (Афон, Греція)

«Святий Григорій Чудотворець» (XII ст.) Ермітаж (Петербург, Росія)

«Святий Пантелеймон» (XIII ст.) Сінайський монастир (Єгипет)

Божої Матері «Утамуй Моя Печалі» (X—XI ст.) Храм в ім'я Святителя Миколи,

«що в Кузнецях» (Москва, Росія)

Група 5 «Майстри книжкової мініатюри»

Особливим розділом давньоруського живопису є мистецтво книжкової мі¬

ніатюри.

Книга була дієвим засобом поширення християнської віри на Русі.

У книжковій графіці пам'яток XI — XII ст. відбилися самобутні риси твор¬

чості майстрів Київської Русі, стильові ознаки давньоруського мистецтва — ве¬

личність у вирішенні композиції й умовно-площинне зображення. Звісно,

помітні й індивідуальні особливості творчості кожного з художників, але ра¬

зом вони дають нам уявлення про характер і стиль мистецтва Київської Русі,

оскільки книжкова мініатюра й орнаментика наслідують прийоми тогочасного

іконопису, фрески, мозаїки, декоративно-ужиткового мистецтва.

До видатних пам'яток мистецтва книжкової мініатюри належать:

• «Остромирове Євангеліє» (1056—1057);

• «Радзивілівський літопис» (XV ст.). Його 617 мініатюр є своєрідною худож¬

ньою енциклопедією історії та культури тих часів;

• «Трірський псалтир» (або «Кодекс Гертруди»; 1078—1087);

• «Юр'ївське Євангеліє» (1120—1128);

• «Добрилове Євангеліє» (1164).

Мініатюри численних кодексів — ізборників — були виготовлені за розпо¬

рядженням Ярослава Мудрого і склали першу бібліотеку Київської Русі.

Ізборник Святослава (1073) є розкішно оздобленим кодексом із 5 мініатю¬

рами.

Блискучому розквіту книжкового мистецтва Київської Русі було завдано

тяжкого удару монголо-татарською навалою в середині XIII ст., коли було зни¬

щено багато рукописних книг.

Також українські землі були загарбані у XIV ст. сусідніми феодальними

державами. У складних умовах боротьби проти загарбників українському на¬

родові доводилось відстоювати, зберігати і хоча й повільно, та все ж розвивати

свою культуру.

Мистецтво сприяло вихованню у людей величі духу, патріотизму й муж¬

ності.

3. Запис у зошитах

Види мистецтва Київської Русі

Архітектура

Іконопис

Скульптура Книжкова

мініатюра

Музика

Монументально-

декоративний живопис

Декоративно-ужиткове

мистецтво

фреска

склоробство

мозаїка

ювелірне

мистецтво

різьблення

майоліка

V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)

Прийом «Мікрофон»

Закінчіть речення:

• «Сьогодні на уроці я дізнався...»;

• «Мене здивувало...».

VI. Підбиття підсумків уроку

VII. Домашнє завдання

Використовуючи підготовлену інформацію та наочність, оформити альбом

«Культура Київської Русі» для ознайомлення з ним учнів 5—7 класів.

Живопис. У XIV ст. розвивається також монументальний живопис. У літо-

писах зазначається про фрескові розписи храмів Луцька, Холма, Хотина, що

не збереглися. Уціліли лише деякі пам'ятки фрескового мистецтва у Галичині,

на Закарпатті та в Польщі. Однією з церков, у якій збереглися найдавніші роз-

писи (XIV ст.), є церква-ротонда Св. Миколи у с. Горяни (тепер це частина міста

Ужгород). У XI — XVII ст. в образотворчому мистецтві України виникають нові

жанри — портрет, пейзаж, історична та побутова картини. Поряд із настінним

розписом та іконописом з'являється жанр батального живопису, сповнений

ідей визвольної боротьби українського народу.

Іконопис. Особливу увагу в українському станковому живописі XIV ст.

привертають житійні ікони: «Микола Зарайський із житієм» (Росія, Москва,

Третьяковська галерея), «Микола із житієм з Радружа» (Україна, Львів, На¬

ціональний музей), «Микола із житієм» та «Борис і Гліб із житієм» (обидві —

Росія, Москва, Третьяковська галерея).

У цей час у Галичині був поширений культ Діви Марії, що увібрав всю дра¬

матичність епохи, патріотичні переконання та ідеали тих часів. Такі ікони ви¬

різнялися монументальністю й величністю. Образ Богородиці розкривається

з повною силою в іконах, що нині знаходяться у Національному музеї у Льво¬

ві — Одигітрія з Красова, Підгородець й Берегів Долишніх.

У XIV — XV ст. було створено велику кількість ікон, у яких відчувався вплив

мистецтва сусідніх країн, контакти з якими активно розвивалися.

Гравюра. Із появою книгодрукування починається розвиток гравюри у дру-

карнях Львова, Острога, Києва, Чернігова, Почаєва та інших міст.

Отже, XIV — XVI ст. дуже багаті на мистецькі здобутки: неповторні архітек¬

турні споруди, розписи та іконопис. Усе це — свідоцтва бурхливої польсько-

литовської доби в історії українських земель.

Додаток до уроку № З

семестр І Клас

Дата проведення уроку

УРОК № З

Тема. Художня культура польсько-литовської доби

Мета: поглиблювати знання учнів з історії та художньої культури

польсько-литовської доби; ознайомлювати з архітектурними

спорудами, живописом та іконописом цього періоду; розвивати

зацікавленість історичною спадщиною; учити робити висновки;

виховувати дбайливе ставлення до історичної спадщини.

Оснащення. Зоровий ряд: фотографії фортець (Хотинської, Луцької та Судан-

ської, Білгород-Дністровської); фотографії зразків фрескових

розписів храмів Луцька, Хотина, житійних ікон («Микола За-

райськийізжитієм», «Микола із житієм із Радружа», «Микола

із житієм» та «Борис і Гліб із житієм»).

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

* Бесіда

• Що з курсу історії вам відомо про польсько-литовську добу?

• Які історичні події сприяли виникненню польсько-литовської держави?

• Про які культурні надбання цієї доби ви хотіли б дізнатися?

Лі. Мотивація навчальної діяльності

* IV. Викладення нового навчального матеріалу

9 Розповідь учителя

Історична довідка. До складу Великого князівства Литовського тривалий

* час входили українські та білоруські землі: із пануванням на цих теренах Золо¬

* тої Орди було покінчено значною мірою завдяки зусиллям Великого князівства.

* Починаючи з XIII ст. у боротьбі з Німецьким орденом та Галицько-Волинським

князівством формується Литовська держава.

Архітектура. Упродовж XIII — XIV ст. в архітектурі України домінує се¬

* редньовічний характер. Феодальні війни, іноземні вторгнення і напади — усе

це визначило розвиток оборонної архітектури. Монументальне будівництво по¬

чало розвиватись у західній частині українських земель (Галицько-Волинське

князівство) й поширилось усією Україною. Головною вимогою будівництва но¬

вих міст була їх обороноздатність.

Архітектура базувалась на традиціях давньоруської епохи. Для неї були ха-

1 рактерними кристалізація національних рис архітектурного будівництва та по¬

, ява церковних і світських будівель із каменю.

, Формується стиль дерев'яних церков (трибанних і п'ятибанних) із чітким

9 поділом на три частини — вівтар, власне церкву та бабинець. Вікнам надавали

і характерної шестикутної форми.

* У Західній Україні будують церкви перехідного типу — поєднання візан-

* тійського стилю із готичним і романським. На розвиток архітектури вплину¬

* ли запровадження Магдебурзького права і розвиток військової техніки. Замки

* будують із каменю, підсилюють мурованими вежами, бійницями. Архітектура

* замків і фортець набуває елементів ренесансного стилю.

На Сході укріплення міст були дерев'яними, посиленими земляними наси¬

пами, валами й ровами, що було пов'язано із нападами та набігами ворогів.

На Півдні активізувалося кам'яне будівництва (фортеця у Судаку та інших

містах Криму). Місто складалося з кількох частин — фортеці, що розташову¬

валася на горі або пагорбі, та підзахисних поселень, які розміщувалися біля

підніжжя. У таких поселеннях біля фортеці мешкали ремісники, торгівці та

нижчі прошарки населення. Саме так виглядали свого часу міста Переяслав,

Чернігів, Путивль, Галич, Львів, Перемишль та ін.

У XIII ст. на території Волині з'являється новий тип оборонних споруд — ве¬

ликі бойові башти, що становили центр оборони. Територію фортеці оточував

глибокий рів, який заповнювали водою у разі небезпеки. В'їзні ворота були

єдиним входом до фортеці. Почасти вежі й мури таких споруд закінчувалися

зубцями — мерлонами. Так виглядають нині Хотинська, Луцька та Судацька

фортеці. Найбільшими в Україні були могутні придністровські фортеці — Хо¬

тинська та Білгород-Дністровська, спорудження яких було започатковано на¬

прикінці XIII — у І половині XIV ст.

Хотинська фортеця за час свого існування зазнала двох серйозних перебу¬

дов, що відбулися наприкінці XV ст. та в середині XVI ст. Завдяки цим перетво¬

ренням Хотинська фортеця стала повним архітектурно-художнім комплексом,

що зберіг свою неповторність дотепер.

Суворою простотою й могутністю мурів відрізняється інша фортеця — Біл-

город-Дністровська, що розташована на високому пагорбі Дністровського лима¬

ну. Вона також двічі перебудовувалася — у XV і XVI ст.

На високій неприступній скелі у Криму в 1345 р. збудовано фортецю Судак.

Нині вона має назву «Генуезька», адже була створена генуезькими купцями,

її стіни, що заввишки 8—10 м та завтовшки 2 м, завершуються зубчастим па-

рапетом. Цей оборонний комплекс уважався найнеприступнішим.

У XIV ст. литовський князь Любарт Гедимінович збудував замок у Луцьку,

що став найбільшим на Волині. Він дуже нагадував романські фортеці з елемен¬

тами готики. Основу споруди становить руська будівельна система, що знайшла

своє відображення в архітектурі всієї литовської держави.

Дуже цікавими є місто Кам'янець і замок, який було зведено з дерева ще

в домонгольський період. Нові укріплення з'явилися тут уже у 70-і рр. XIV ст.,

а наприкінці XV ст.— у І половині XVI ст. замок поступово перебудували із за¬

міною дерева на камінь.

Нових обрисів набували й укріплені культові споруди. Так, великі мона¬

стирі та храми мали вигляд справжніх фортець, що були захищені міцними му¬

рами з вежами-бастіонами. Такими, зокрема, є Богоявленська церква (XV ст.)

в Острозі, Троїцька церква (XV ст.) у Межиріччі під Острогом, Успенська церква

(1495) у Зимному, костьол Луцького замку (1545), П'ятницька церква у Львові,

Покровська церква в с. Сутківці на Поділлі.

Отже, оборонний чинник в архітектурі XIV — І половини XVII ст. був надзви-

чайно важливим. Його вплив дуже сильно відчувається в архітектурі тих часів.

Декоративне мистецтво. У XIV — XV ст. важливе місце у народному ми-

стецтві посідає різьблення по каменю й дереву. Визначними пам'ятками XV ст.

є рельєфи із зображенням Оранти. Рельєф-триптих із зображенням Богоматері -

Оранти, Антонія та Феодосія Печерських було створено 1470 р. на замовлення

князя Семена Олельковича, а у 1890-і рр. рельєф було вмуровано в стіну великої

Лаврської дзвіниці.

Живопис. Іконопис. Гравюра. (Див. Додаток до уроку № 3 на с. 14)

V. Актуалізація набутих знань

• Що нового ви дізнались про художню культуру польсько-литовської доби?

• Які архітектурні споруди цих часів ви запам'ятали? Які з них ви бачили?

• Чим архітектурні споруди польсько-литовської доби відрізняються від архі¬

тектури Київської Русі?

• Чим фресковий розпис польсько-литовської доби відрізняється від розписів

часів Київської Русі?

VI. Підбиття підсумків уроку

VII. Домашнє завдання

Зробити опис однієї з фортець або скласти невелику оповідь від імені однієї

з фортець.

І семестр Клас

Дата проведення уроку

Тема 2. МУЗИЧНА КУЛЬТУРА

УРОК № 4

Тема. Первісні музичні інструменти. Музична культура східних

слов'ян, античних міст Північного Причорномор'я

Мета: дати знання про роль українського народного мистецтва в роз¬

витку національної культури, особливість розвитку музичної

культури в різні історичні періоди; розвивати інтелектуальні,

творчі здібності учнів; формувати та розвивати національну

свідомість; виховувати в учнів високу духовність на основі

загальнолюдських цінностей, інтерес до мистецтва, любов до

культури рідного краю.

Оснащення. Зоровий ряд: ілюстрації із зображеннями народних українських

музичних інструментів.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Обговорення доповідей, підготовлених учнями (2—3 учнів).

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Ми навіть і не звертаємо уваги на те, що музика стала невід'ємною

частиною нашого життя. Вона супроводжує нас під час свят і в буденному жит¬

ті. Так само й наші предки знаходили в музиці розраду й підтримку. Поступово

музична творчість наших пращурів склалася в музичну культуру, нащадками

якої є ми з вами. Сьогодні на уроці ми дізнаємося про те, як само вона зароджу¬

валася.

IV. Викладення нового навчального матеріалу

Розповідь учителя

Народні музичні інструменти — це яскрава сторінка історії музичної куль¬

тури українського народу.

Первісне музикування мало синкретичний характер (пісня, танець і поезія

були нерозривно пов'язані), супроводжувало обряди й церемонії, ритуали, тру¬

довий процес тощо. Музика і музичні інструменти (сопілки та флейти, виготов¬

лені із рогів тварин, дудочки, виготовлені із пташиних кісток, що нагадують

флейту Пана, ударні й шумові інструменти, наприклад: набірний браслет із кі¬

сток мамонта, молоток із рогу оленя та ін.) виконували функції оберегів і ви¬

користовувались під час заклинань і молитов, набуваючи магічно-охоронного

значення. У музиці люди вбачали захист від нечистої сили, поганого сну, зу¬

рочення. Існували і спеціальні магічні награвання для забезпечення родючості

землі та плодовитості худоби. У первісній грі почали виокремлюватися солісти,

заспівувачі; розвивалися та диференціювалися елементи музично виразної мо¬

ви, що сприяло виникненню національних прикмет музичної мови. Знайденим

під час розкопок тріскачкам із бивнів мамонта (околиці Чернігова) та флейтам

(стоянка Молодове, Чернівецька обл.) близько 20000 років. Також було зна¬

йдено металеві дзвіночки, бубонці, брязкальця різних форм і розмірів. Під час

обрядових свят скіфи використовували шумові інструменти — тризубці (у ви¬

гляді пташок, які тримають у дзьобиках кільця із дзвіночками). Музикантів

зображували на фресках (скіф із грецькою лірою), прикрасах головних уборів

(бородатий співак, який грає на струнному інструменті). У Чернігівському кур¬

гані знайдено оправи рогів тура, що наші предки використовували як сигнальні

інструменти. Про розвиток музичного мистецтва свідчать знайдені під час роз¬

копок ювелірні прикраси, вази, вироби з теракоти, фрески, скульптури, на яких

зображено виконавців на різних інструментах: струнних — лірі, кіфарі, арфі;

духових — авлосі (подвійній флейті), сирині (флейті Пана), флейті із кількох

з'єднаних трубочок; ударних — тимпанах (бубнах), кроталах (металевих тарі¬

лочках на зразок кастаньєт). Під час розкопок в Ольвії знайдено статуетку, що

зображує навчання дитини гри на лірі. Ліру карбували на пантікапейських та

ольвійських монетах.

До основних українських народних інструментів належать: кобза, бандура,

ліра, свищики, окарини, скрипки, сопілка та її різновиди, сурми, трембіта, ріг,

ріжки, цимбали, шумові й ударні музичні інструменти.

Кобза-бандура — струнний щипковий інструмент, поширений в Україні

з давніх часів.

Кобза ж моя, дружино вірная,

Бандуро моя мальованая! —

цими словами смертельно поранений герой думи « На смерть козака-бандуриста »

звертається до свого найдорожчого супутника життя. У далекому минулому ін¬

струмент існував у простішому вигляді та називався кобзою; у XVIII — XIX ст.

цей удосконалений інструмент називали бандурою. Зовнішній вигляд бандури

змінювався відповідно до того, як збільшувалася кількість струн на ній, роз¬

ширювалися діапазон і технічно-виконавські можливості. У минулому бандура

(кобза) здебільшого супроводжувала спів кобзаря-соліста.

Ліра,риля — із такими назвами цей інструмент відомий в Україні з XVII ст.

Він часто був супутником кобзи-бандури. Проте лірники не відігравали такої со¬

ціальної ролі, як кобзарі-бандуристи. І як не вощили лірники живицею колесо,

як не обмотували шерстю струни в місцях дотику з колесом, щоб пом'якшити

скрипучий, гугнявий звук ліри, її темброві властивості й обмежені прийоми

гри зумовили переважно сумний церковно-моралізаторський репертуар лірни¬

ків. Сучасні майстри та музиканти України й Білорусі знову звертають увагу

на давній народний інструмент, докладаючи зусиль для того, щоб відродити йо¬

го, удосконалити, увести до фольклорних ансамблів, оркестрів.

Свищик, окарина. Окарина в перекладі з італійської — гусенятко. Так на¬

звали свисткову флейту, що виготовляють із глини або деревини. Вона має яй¬

цеподібну (сферичну) форму і свистковий пристрій, що міститься у спеціаль¬

ному поперечному відводі. Інструмент має 10 ігрових отворів. Звучання в ока-

рини — казкове, навіть фантастичне. Грою на окарині імітують звуки диких

тварин, птахів і особливо непідробно — кування зозулі. Саме тому в Україні

окарину звуть зозулькою. Виготовляючи цей інструмент, українські майстри

виявляють неабиякі творчі здібності й багату фантазію. У найбільшої окарини

звук — неначе з гігантської морської раковини.

Свищик (дитячий). Серед дитячих іграшок і виробів декоративно-

прикладного мистецтва часто зустрічаються керамічні пташки, коники, коз¬

лики, баранчики. Вони яскраво розмальовані й покриті поливою. Багато з них

мають свистковий та 1—2 пальцевих отвори. Це — свищики, на яких можна

виконувати прості мелодії, тому зазвичай їх використовують діти. Свищики

у вигляді тварин (птахів, звірів, риб) належать до окариноподібних народних

інструментів.

Скрипка. У царині музичних звуків майстри й музиканти впродовж сто¬

літь шукали такі звуки, що наближувалися б до людського голосу. Принципо¬

ву ідею винайшли автори примітивних струнних інструментів, на яких грали

лускоподібним смичком. Та від цих інструментів до цариці музики, якою стала

скрипка,— величезна відстань. Тисячі майстрів світу відвойовували у приро¬

ди секрети конструкції скрипкових дек, таємниці деревини, лакового покрит¬

тя. Наприкінці XV — на початку XVI ст. італієць Г. Бертолотті сконструював

перші скрипки. Його учень П. Маджіні та майстри кремонської школи А. Ама-

ті, Дж. Гварнері та особливо А. Страдіварі — створили неперевершені скрип¬

кові інструменти дивної краси й витонченості. Головна їхня цінність полягає

в неповторному чарівному звуці, який ці інструменти несуть крізь століття.

В Україні скрипка відома з кінця XVI ст. Вона особливо імпонує наспівному, ме¬

лодійному характеру української народної музики. Без скрипки не обходилося

жодне свято, весілля тощо. Вона — інструмент і для соло, і для акомпанементу.

Скрипка є невід'ємною складовою оркестрів, ансамблів, троїстих музик.

Сопілка — один із найпоширеніших у музичному побуті України інстру-

ментів. Із глибини тисячоліть дійшов до нас цей інструмент із багатьма назва-

ми: сопілка, денцівка, флояра, зубівка, теленка... За кожною назвою прихо¬

вана принципова конструктивна відмінність, а отже, нові специфічні прийоми

видобування звуків і різноманітна музична палітра. У верхній отвір невеликої

дерев'яної трубки вставлено свисток у вигляді денця з прорізом, уздовж труб¬

ки — 5—б отворів для пальців. Типову сопілку виготовляли з верби, клена,

калини, смереки, груші чи звичайної бузини. На Гуцульщині таку сопілку на¬

зивають денцівкою. Звук у неї — соковитий, насичений. Флояра від звичайної

сопілки відрізняється тим, що не має свистка, а обидва кінці трубки відкри¬

ті. Отже, звуки на ній видобувати важче. Сріблясто-витончена мелодія флояри

більше відповідає мальовничій природі Карпатських гір з її швидкими грайли¬

вими струмками. Серед різновидів сопілки є й такий, що зовні нагадує звичайну

трубку, у якої обидва кінці відкриті, а ігрові отвори відсутні. Звуки змінюються

завдяки передуванню повітря. Це — теленка. Дві спарені сопілки називають

денцівкою, або жоломійкою. Зубівка, коса дудка, скигля — у кожної своя кон¬

струкція і відповідне забарвлення звуку. Одна виспівує пронизливим високим

голосом; друга — густим, оксамитовим; третя — плаче, скиглить сумним, туж¬

ливим голосом.

Сурма. Численні літературні джерела донесли до нас відомості про побу¬

тування у військовій музиці українського козацтва дерев'яної конусоподібної

труби, що звалася сурмою, або козацькою трубою. На жаль, тогочасний інстру¬

мент не зберігся. Відомо лише, що то був військовий сигнальний інструмент.

За свідченням авторитетних істориків, у складі полкової музики були сурмачі,

трубачі, довбиши. У козацьких реєстрових документах містяться відомості про

заробітну плату музикантів полкової музики Війська Запорізького.

Трембіта, ріг, ріжки. У музичному побуті мешканців Карпат нерідко можна

зустріти овіяний легендами екзотичний інструмент, що здавна був супутником

гуцулів. Це — трембіта. За давніх часів вона була сигнальним інструментом.

Кілька дозорців, які розміщувалися на вершинах гір, сигналом трембіти, немов

естафетою, передавали звістку про наближення ворога. Нерідко звук трембіти

допомагав зорієнтуватися мисливцям чи подорожнім, які заблукали в негоду.

Сьогодні сигналом трембіти повідомляють про приїзд артистів у гірське село,

початок весілля чи якоїсь урочистої події. Із давніх часів збереглася традиція

звуками трембіт сповіщати про перший вихід худоби на гірські пасовиська (по¬

лонини), давати старт плотогонам гірських рік. Іноді трембітарі подають сумну

звістку про смерть когось із гірських жителів. Зовні трембіта — це дерев'яна

конусоподібна труба завдовжки 2—3 м. Виготовляють її так: зрізують прямий

стовбур смереки, обстругують, надаючи йому контуру потрібного інструмента.

Потім розколюють уздовж на 2—3 частини і виймають серцевину. Утворені

тонкі стінки складають і герметично обгортають березовою корою, попередньо

вставивши у тонкий отвір трембіти мундштук.

В Україні значно поширені також цимбали. Зовні вони схожі на гусла: тра¬

пецієподібний дерев'яний корпус, пласкі деки, два резонаторних отвори. Проте,

на відміну від гусляра, який видобуває звуки щипком пальців, цимбаліст грає,

ударяючи по струнах спеціальними дерев'яними паличками. До того ж струни

групуються по 3—5, а іноді по 7, настроєних на одну ноту. Цимбали мають ба¬

гату музичну палітру і використовуються як для сольної, так і для ансамблевої

гри, особливо у троїстих музиках. Поодинокими ударами по струнах цимбаліст

надає музиці яскравого ритмічного малюнка, а частими ударами обох паличок

(цей прийом називається «тремоло») відтворюється безперервна м'яка, лірич¬

на, іноді драматична мелодія.

Шумові та ударні музичні інструменти. В українській народній музиці

значну роль відіграють ударні й шумові інструменти, виникнення яких сягає

своїм корінням сивої давнини. Різноманітні брязкальця, порожнисті раковини,

калатальця — усе це колись використовувалося для подавання сигналів, а зго¬

дом — для ритмічної організації музики. Такі самі функції виконували і речі

побутового вжитку: деркач, било, калатало, що були постійними супутниками

сторожів. У народній музиці, що супроводжувала ігри, весілля, календарні, ре¬

лігійні свята й обряди, широко використовувалися такі предмети побутового

вжитку, як ложки, рубель із качалкою. Можна зустріти народні кастаньєти,

зроблені з двох спарених дерев'яних ложок. На них музикант відбиває різно¬

манітні ритмічні малюнки, імітує цокіт кінських копит.

Найпоширенішим ударним інструментом у народній музиці є бубон (решіт¬

ка). Легкий дерев'яний обідок, обтягнутий з одного боку шкірою,— це найпро¬

стіша конструкція бубна, що був відомий в Україні ще у давні часи. Сучасні

матеріали, металеві дзвіночки, тарілочки, гарне оздоблення змінили вигляд

бубна, що завжди супроводжував танцювальну музику, а згодом увійшов до

складу полкової музики Війська Запорізького.

Із західних областей України в інші регіони потрапив екзотичний ударний

інструмент, який за специфічне забарвлення звуку називають «бугай». У неве¬

ликій конусоподібній діжечці верхній отвір обтягнуто шкірою. До неї в центрі

прикріплено пучок конячої волосіні. Музикант зволоженими у квасі руками сі¬

пає за волосінь і видобуває найстійкіші звуки акорду.

V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)

Прийом «Мікрофон»

Закінчіть речення:

• «Сьогодні на уроці я дізнався...»;

• «Мене здивувало...».

VI. Підбиття підсумків уроку

VII. Домашнє завдання

Випереджальне завдання

Створити колективний проект «Карта музичної культури Київської Русі».