Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельнии В.П. та ін. Господарське процесуальне право

Подождите немного. Документ загружается.

138

139

1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено законом;

2) відмови платника від подання позовної заяви;

3) повернення або відмови в прийнятті позовної заяви, а також

заяви про перегляд рішення в апеляційному чи касаційному

порядку чи перегляд за нововиявленими обставинами;

4) припинення провадження в справі або залишення заяви без роз-

гляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суді;

5) скасування у встановленому порядку рішення, ухвали, по-

станови господарського суду, якою державне мито було стяг-

нене в доход державного бюджету.

Сплачене заявником державне мито підлягає поверненню повністю

також у випадку, коли сторона звертається до господарського суду із

заявою про перегляд в апеляційному або касаційному порядку ухвал,

можливість оскарження яких не передбачена Господарським

процесуальним кодексом України.

Повернення державного мита проводиться на підставі заяви

платника. Застосовуючи ст. 47 ГПК України, необхідно виходити з

того, що господарський суд самостійно чи за заявою сторони в ухвалі,

рішенні чи постанові, а в тих випадках, коли процесуальні документи

не виносилися - у відповідній довідці зазначає обставини, які є

підставою для повного або часткового повернення державного мита.

Така довідка за заявою сторони видається господарським судом першої

інстанції.

Державне мито покладається:

- у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні

договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від при-

йняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо

господарським судом відхилено частину пропозицій кожної зі

сторін;

- у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших

підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених по-

зовних вимог.

Якщо спір виник через неправильні дії сторони, господарський суд

має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів

вирішення спору.

Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку

звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно

розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати

державного мита.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд

відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, якщо друга

сторона звільнена від сплати державного мита.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи,

послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом

справи, покладаються:

- при задоволенні позову - на відповідача;

- при відмові в позові - на позивача;

- при частковому задоволенні позову - на обидві сторони

пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи

(аудиту) та розподіл цих витрат мають визначатися господарським

судом з урахуванням ставок і окладів, встановлених експертною

установою.

6.3. Інші судові витрати

Статтею 47-1 ГПК України встановлено, що розмір витрат на інфор-

маційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабі-

нетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду

України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2005 р. №

1258 затверджено Порядок оплати витрат на інформаційно-техніч-не

забезпечення судових процесів, пов'язаних із розглядом цивільних та

господарських справ, та їх розміри

. Цей Порядок визначає механізм

здійснення оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення

судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських

справ. Витрати оплачують фізичні та юридичні особи, що звертаються

до суду з позовними заявами, заявами про відкриття справ окремого

провадження, клопотаннями про надання дозволу на примусове

виконання рішення іноземного суду, про визнання рішення іноземного

суду, що не підлягає примусовому виконанню, та скаргами. З метою

перерахування коштів для оплати витрат у графі платіжного доручення

«Призначення платежу» зазначається «Інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу», а також найменування суду, до якого

особа звертається з позовною заявою, скаргою, заявою про відкриття

окремого провадження у справі, клопотанням про видачу дозволу на

примусове виконання рішення іноземного суду або про визнання

рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.

Документ про оплату витрат додається до позовної заяви, заяви,

клопотання, скарги, яку особа подає до суду відповідно до

процесуального законодавства.

Офіційний вісник України. - 2005. - № 52. - Ст. 3301.

140

141

Документом про оплату витрат є квитанція установи банку або

відділення поштового зв'язку, які прийняли платіж, платіжне до-

ручення, підписане уповноваженою посадовою особою і скріплене

печаткою установи банку з позначкою про дату виконання платіжного

доручення. У разі, коли оплата витрат здійснюється шляхом

перерахування коштів з рахунка вкладника, відкритого в установі

банку, додається довідка, засвідчена підписом контролера, скріпленим

печаткою фінансової установи.

Повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у

випадках та в розмірі, передбачених процесуальним законодавством,

шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі

банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або

відділення поштового зв'язку після звернення особи. Повернення

зазначених коштів здійснюється в порядку, передбаченому для

повернення державного мита (судового збору).

Постановою передбачені такі розміри витрат з інформаційно-

технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом

господарських справ: для позивачів, у встановленому порядку звіль-

нених від сплати державного мита, - за нульовою ставкою; для всіх

інших позивачів - за ставкою 118 гривень.

Витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи,

послуги перекладача, визначаються господарським судом. Судовим

експертам і перекладачам відшкодовуються витрати, пов'язані з явкою

до господарського суду, у розмірах, установлених законодавством про

службові відрядження. Витрати, що підлягають сплаті за послуги

адвоката, визначаються в порядку, установленому Законом України

«Про адвокатуру».

Експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до гос-

подарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються вартість проїзду

до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і

повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на

транспорті; вартість попереднього продажу проїзних документів; проїзд

автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції,

аеропорту, якщо вони знаходяться за межею населеного пункту; найом

жилого приміщення, а також добові в розмірах, установлених

законодавством про службові відрядження, та згідно з поданими

документами, що підтверджують розмір цих витрат. Якщо проїзні

документи не подані, відшкодовується мінімальна вартість проїзду між

місцем проживання і місцем виклику.

Витрати, пов'язані з викликом до суду, відшкодовуються після

виконання експертами, перекладачами та іншими особами своїх

)бов'язків у розмірі, що визначається в рішенні господарського суду.

Розподіл між сторонами сум, що підлягають сплаті за проведення

гкспертизи (аудиту), послуги перекладача, а також інших судових

зитрат проводиться за правилами розподілу державного мита.

Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг

адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших

адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення

справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на

загальних підставах, визначених ст. 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом

шляхом зазначення про це в рішенні, ухвалі, постанові за наявності

документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання

послуг щодо ведення справи в суді та/або належно оформленої

довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і

платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує оплату

відповідних послуг.

Витрати, пов'язані з перекладом документів, а також з оплатою за

вручення їх за кордоном відповідно до Конвенції про вручення за

кордоном судових та позасудових документів у цивільних або

комерційних справах (до якої приєдналася Україна), під час судового

розгляду має нести заінтересована сторона. Після закінчення розгляду

справи такі витрати розподіляються господарським судом на загальних

підставах згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК

України.

В основу розподілу судових витрат покладено принцип відпо-

відальності за шкоду тієї особи, яка цю шкоду заподіяла. Тому судові

витрати несе особа, яка виявилася неправою в спорі. Розподіл судових

витрат проводиться згідно зі ст. 49 ГПК України. Вирішуючи питання

про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що

розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не має

бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з

урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може

обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат

для даної справи.

Якщо суддя не прийняв рішення щодо розподілу судових витрат чи

повернення державного мита з державного бюджету, то за заявою

сторони або прокурора, який брав участь у судовому процесі, а також з

власної ініціативи він на підставі ст. 88 ГПК України має право

прийняти додаткове рішення чи ухвалу зі справи.

142 143

6.4. Процесуальні строки

Розглядаючи господарські справи, господарські суди забезпечують не

тільки правильне, але й своєчасне їх вирішення. Цьому сприяє

встановлення процесуальних строків, тобто періоду часу, протягом

якого має бути вчинена певна процесуальна дія господарським судом,

сторонами, іншими учасниками господарського процесу. Встановлення

процесуальних строків є гарантією забезпечення якнайшвидшого

відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів

учасників господарських правовідносин. Значення процесуальних

строків полягає в тому, що вони забезпечують стабільність і

визначеність господарських процесуальних правовідносин, реальність

судового захисту прав суб'єктів, які беруть участь у справі, можливість

підготуватися й виконати певні процесуальні дії. Тому правове

регулювання строків розгляду і вирішення справ у господарських судах,

виконання рішень суду, здійснення певних процесуальних дій

набувають важливого значення. Отже, важливим засобом забезпечення

захисту прав під час розгляду справи господарським судом є період

часу, протягом якого здійснюється судовий розгляд або певні

процесуальні дії, які називаються процесуальними строками.

Під строком у праві розуміють певний період, із закінченням якого

закон пов'язує виникнення тих чи інших юридичних наслідків.

Процесуальний строк - це проміжок часу, протягом якого

господарський суд, сторони та інші учасники процесу повинні виконати

певні процесуальні дії

. Процесуальний строк також визначається як

встановлений законом або господарським судом проміжок часу,

протягом якого повинна або може бути здійснена та чи інша

процесуальна дія або закінчена певна частина провадження у справі.

За загальним правилом, закріпленим у ст. 50 ГПК України,

процесуальні дії вчиняються в строки, встановлені Господарським

процесуальним кодексом України. У тих випадках, коли процесуальні

строки не встановлені, вони призначаються господарським судом.

Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною

календарною датою, зазначенням події, що має неминуче настати, чи

періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом

усього періоду. Перебіг процесуального строку починається з

Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський процесуальний кодекс

України: Наук.-практ. коментар. - X.: Консум, 2003. - С 123.

цня, наступного після календарної дати або настання події, якими

визначено його початок. Він триває безперервно, до нього зарахо-

вуються і неробочі дні, крім випадків, передбачених ст. 51 ГПК

України.

Перебіг процесуального строку, який обчислюється роками,

місяцями або днями, починається наступного дня після календарної

дати або настання події, якими визначено його початок.

У юридичній літературі виділяють два види строків:

1) строки господарського судочинства - строки, які звернені до

суду та які встановлюють періоди часу, протягом якого

здійснюються певні частини провадження у справі в госпо-

дарському суді;

2)строки окремих процесуальних дій - розрізняються за су-

б'єктами, які здійснюють певні дії. Так, строки, протягом яких

мають бути здійснені окремі процесуальні дії, встановлюються

законом і мають на меті надання провадженню в

господарському суду оперативності.

Господарським процесуальним кодексом України встановлені такі

процесуальні строки:

- п'ятиденний строк для надсилання матеріалів справи за

встановленою підсудністю (ч. 1 ст. 17 ГПК України);

- п'ятиденний строк для винесення й надсилання ухвали про

відмову в прийнятті позовної заяви (ч. 2 ст. 62 ГПК України);

- п'ятиденний строк для винесення й надсилання ухвали про

повернення позовної заяви і доданих до неї документів без

розгляду (ч. 2 ст. 63 ГПК України);

- п'ятиденний строк для винесення й надсилання ухвали про

порушення провадження в справі (ч. 1 ст. 64 ГПК України);

- двомісячний строк для вирішення спору (ч. 1 ст. 69 ГПК

України);

- місячний строк для вирішення спору про стягнення заборго-

ваності за опротестованим векселем (ч. 2 ст. 69 ГПК України);

- місячний строк для продовження строку вирішення спору у

виняткових випадках. Рішення приймає голова господарського

суду або його заступник (ч. З ст. 69 ГПК України);

- п'ятиденний строк для розсилання рішень та ухвал госпо-

дарського суду (ст. 87 ГПК України);

- десятиденний строк подання апеляційної скарги або внесення

апеляційного подання з дня прийняття рішення місцевим

господарським судом, а в разі, коли в судовому засіданні було

оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - із

дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК

України (ч. 1 ст. 93 ГПК України);

144

145

п'ятиденний строк для надсилання місцевим господарським

судом одержаної апеляційної скарги або подання разом зі

справою відповідному апеляційному господарському суду;

тримісячний термін із дня прийняття рішення місцевим судом

для відновлення пропущеного строку подання апеляційної

скарги (ч. 2 ст. 93 ГПК України); двомісячний строк для

розгляду апеляційної скарги (подання) на рішення місцевого

господарського суду з дня надходження справи разом з

апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію (ст.

102 ГПК України); п'ятиденний строк для надсилання сторонам

постанови апеляційної інстанції за результатами розгляду

апеляційної скарги (подання) із дня її прийняття (ч. 4 ст. 105

ГПК України);

п'ятиденний строк для надсилання скарги (подання) разом із

справою місцевим господарським судом або апеляційним

господарським судом, який прийняв оскаржуване рішення або

постанову до Вищого господарського суду України (ч. 2 ст. 109

ГПК України);

місячний строк для подання (внесення) касаційної скарги

(подання) із дня набрання рішенням місцевого господарського

суду чи постановою апеляційного господарського суду законної

сили (ст. 110 ГПК України);

двомісячний строк розгляду касаційної скарги (подання) Ви-

щим господарським судом України з дня надходження справи

разом із касаційною скаргою (поданням) до Вищого гос-

подарського суду України (ст. 111-8 ГПК України); п'ятиденний

строк для надсилання сторонам у справі постанови касаційної

інстанції з дня її прийняття (ч. 4 ст. 111-11 ГПК України);

місячний строк для подання касаційної скарги, касаційного

подання Генерального прокурора України на постанову Вищого

господарського суду України до Верховного Суду України

через Вищий господарський суд України (ч. 1 ст. 111-16 ГПК

України);

десятиденний строк для надсилання Вищим господарським

судом України касаційної скарги (подання) разом із справою до

Верховного Суду України з дня надходження скарги (подання);

місячний строк для порушення за згодою не менш ніж п'яти

суддів Верховного Суду України провадження з перегляду

Верховним Судом України постанови Вищого господарського

Суду України з дня надходження касаційної скарги чи

касаційного подання (ч. 1 ст. 111-17 ГПК України);

- п'ятиденний строк для надсилання сторонам постанови Вер-

ховного Суду України з дня її ухвалення (ч. 4 ст. 111-10 ГПК

України);

- двомісячний строк для перегляду за нововиявленими обста-

винами за заявою сторони, поданням прокурора судового

рішення господарського суду з дня встановлення обставин, що

стали підставою для перегляду судового рішення (ст. 113 ГПК

України);

- місячний строк для розгляду господарським судом заяви,

подання прокурора про перегляд рішення, ухвали, постанови за

нововиявленими обставинами з дня її надходження (ч. З ст. 114

ГПК України);

- п'ятиденний строк для надсилання сторонам, прокурору рі-

шення, ухвали, постанови за результатами перегляду судових

рішень за нововиявленими обставинами з дня їх прийняття (ч. 6

ст. 114 ГПК України);

- тримісячний строк для пред'явлення стягувачем наказу до

виконання з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або

закінчення строку, встановленого в разі відстрочки виконання

судового рішення або після винесення ухвали про поновлення

пропущеного строку. У цей строк не зараховується час, на який

виконання судового рішення було зупинене (ст. 118 ГПК

України);

- десятиденний строк для розгляду за заявою сторони, державного

виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за

своєю ініціативою в разі наявності обставин, що ускладнюють

виконання рішення або роблять його неможливим у судовому

засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника й у

виняткових випадках, залежно від обставин справи суд може

прийняти рішення відстрочити або розстрочити виконання

рішення, ухвали, постанови, замінити спосіб та порядок їх

виконання (ч. 1 ст. 121 ГПК України);

- десятиденний строк для подачі стягувачем до господарського

суду скарги на дії чи бездіяльність органів Державної ви-

конавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов

господарського суду з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня,

коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія

мала бути вчинена (ч. 1 ст. 121-1 ГПК України).

Крім Господарського процесуального кодексу України, окремі

процесуальні строки встановлено також Законом України «Про від-

новлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У деяких випадках процесуальний строк визначається шляхом

зазначення певної події, до настання якої можливе вчинення тієї