Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельнии В.П. та ін. Господарське процесуальне право

Подождите немного. Документ загружается.

для виправлення недоліків. Коли заявник відповідно до вказівок судді у

встановлений строк не виконає всі перелічені в ст. 43-3 ГПК України

вимоги та не сплатить державне мито, заява вважається неподаною і

повертається заявнику, про що суддя виносить мотивовану ухвалу.

Ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в

порядку, установленому для виконання судових рішень. У разі за-

безпечення вимог заявника заставою ухвала про вжиття запобіжних

заходів виконується негайно після внесення застави в повному розмірі.

На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, винесену за участю

заявника без повідомлення особи, щодо якої вжито запобіжні заходи ,

остання протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може

подати заяву про її скасування. Подання заяви про скасування ухвали

про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання ухвали про

вжиття запобіжних заходів. Заява про скасування вжиття запобіжних

заходів розглядається протягом трьох днів господарським судом, який

виніс ухвалу про їх вжиття. Неявка заінтересованих осіб не

перешкоджає розглядові заяви. За результатами розгляду заяви

господарський суд виносить ухвалу про залишення без змін ухвали про

вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування.

На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, ухвалу про відмову в

задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а також на ухвалу

про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її

зміну чи скасування може бути подано апеляційну скаргу. Подання

апеляційної скарги на ухвалу про вжиття запобіжних заходів не зупиняє

виконання відповідної ухвали. Подання апеляційної скарги на ухвалу

про скасування запобіжних заходів або їх заміну зупиняє виконання

відповідної ухвали.

Запобіжні заходи припиняються в разі:

1) неподання заявником відповідної позовної заяви в строк,

установлений ч.З ст. 43-3 ГПК України;

2) відмови господарським судом у прийнятті позовної заяви з

підстав, передбачених ч.І ст. 62 ГПК України;

3) невиконання позивачем вимог, передбачених ст. 63 ГПК

України;

4) винесення господарським судом ухвали про скасування ухвали

про вжиття запобіжних заходів.

При припиненні запобіжних заходів та поверненні заяви відповідно

до п. 1 ст. 43-9 ГПК України заява повертається заявникові, але постає

питання про повернення державного мита. Вважається, що державне

мито не має повертатися, оскільки судом були вчинені

процесуальні дії, вжито запобіжні заходи та припинено їх у результаті

бездіяльності заявника.

У випадку припинення запобіжних заходів, або відмови заявника

від позову, або набрання законної сили рішенням щодо відмови в

задоволенні позову особа, щодо якої вжито запобіжних заходів, має

право на відшкодування шкоди, завданої вжиттям цих заходів.

У разі внесення заявником застави відшкодування шкоди, завданої

вжиттям запобіжних заходів, у першу чергу здійснюється за рахунок

цієї застави. Застава повертається заявникові повністю, якщо

господарський суд задовольнив позов заявника, або якщо відповідачем

було визнано позов, або якщо господарським судом затверджено

мирову угоду сторін.

У випадках, передбачених пунктами 2-4 ст. 43-9 ГПК України, а

також у разі розгляду справи по суті господарський суд може вирішити

питання щодо відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних

заходів.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає значення принципу належності доказів?

2. Які існують класифікації доказів?

3. Які передбачено підстави звільнення від доказування?

4. Охарактеризуйте види запобіжних заходів.

5. Що повинна містити заява» про вжиття запобіжних заходів?

6. Який порядок розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів?

7.Які особливості оскарження ухвали про вжиття запобіжних заходів?

8. Який порядок виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів?

9. Які підстави припинення запобіжних заходів?

Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. - 2001. - №

36. - Ст. 188.

2. Про деякі питання практики призначення судових експертиз у

справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної

власності. Рекомендації президії Вищого господарського суду

України від 29.03.2005 р. № 04-5/76 // Вісник господарського

судочинства. - 2005. - № 3. - С 19-23.

130 131

Юридична література

1 • Арбитражный процесе: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и

В.Ф. Тараненко. - М.: Юридическая литература, 1996. - С. 50-86.

2. Арбитражный процесс: Учебник для юридических вузов и факуль-

тетов / Под ред. проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстю-ка.

- М.: ООО «Городец-издат», 2002. - 480 с.

3. Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. - М.:

Юристъ, 2002. - 480 с.

4. Бабенко В.В. Актуальні проблеми доказування у господарському

процесі // Вісник господарського судочинства. - 2005. -№ 2. - С 186-

193.

б.Балкж І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод, по-

сібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 248 с

6.Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб'єктів

господарювання в арбітражних судах України. - К.: Оріяни, 2001. -

228 с

7-Бояринцева М.А. Проблеми теорії та практики вжиття запобіж-

них засобів // Вісник господарського судочинства. - 2003. -№ 4. - С

209-212.

8. Васильєв СВ. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб.

пособие. - X.: Эспада, 2002. - 368 с.

9. Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чер-

надчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук'янець; За заг.

ред. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. - Суми: ВТД «Університетська книга»,

2006.- 331 с.

10. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними

матеріалами / Уклад. В.Е. Беляневич. - К.: Юстініан, 2002. -544 с

11 ■ Ковальова В. Про процесуальні форми проведення судових екс-

пертиз // Право України. - 2000. - № 8. - С 73-75.

12.Кройтор В.А. Претензии и иски в практике разрешения хозяй-

ственных споров: Науч.-практ. пособие. - X.: Эспада, 2001. -С. 153-

217.

ІЗ.Ніколенко Л.М. Доказування в господарському судочинстві:

Навчальний посібник. - Одеса: Фенікс; Суми: ВТД «Універси-

тетська книга», 2007. - 415 с.

14. Петрик І.Й. Використання в якості доказів інформації, яка створена

засобами електронно-обчислювальної техніки // Вісник Вищого

арбітражного суду України. - 2000. - № 1. - С. 76-79.

15.Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. Арбітражний процес: Навч.

посібник. - X.: Консум, 2001. - 432 с.

16.Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський

процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар. - X.:

Консум, 2003. - 320 с

17.Степанова Т.В. Деякі проблеми здійснення експертизи в госпо-

дарському процесі // Вісник господарського судочинства. -2001. - №

3. - С 212-216.

18.Степанова Т.В. Місце судових доказів у процесі розгляду госпо-

дарських спорів // Вісник господарського судочинства. - 2001. - №

4. - С. 183-186.

19.Степанова Т.В. Поняття допустимості доказів у господарському

процесі // Вісник господарського судочинства. - 2002. -№ 2. - С 230-

233.

20.Степанова Т.В. Речові докази як засоби доведення й особливий вид

доказів у господарському процесі // Вісник господарського

судочинства. - 2002. - № 1. - С 202-205.

21.Фомченков Д. Господарські суди на захисті інтелектуальної

власності // Право України. - 2001. - № 10. - С 92-93.

22.Чернадчук В.Д., Сухоиос В.В. Основи господарського процесу-

ального права: Навчадьний посібник. - Суми: ВТД «Універси-

тетська книга», 2003. - 220 с.

132

133

Г л а в а 6

Судові витрати. Процесуальні строки

6.1. Поняття та склад судових витрат

Судові витрати - це пов'язані із розглядом справи в господарському суді

витрати, що складаються з державного мита і витрат, пов'язаних із

розглядом справи

. Судові витрати - це витрати, по-в 'язані із розглядом

та вирішенням справ у порядку господарського судочинства, що

покладаються на сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги

з метою їх відшкодування державі, спонукаючи їх до врегулювання

господарського спору без втручання держави

Судові витрати - це відповідні грошові кошти, які витрачаються в

зв'язку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського

судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними

вимогами з метою відшкодування витрат державі та спонукання

заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно з законом без

залучення суду.

Наявність інституту судових витрат обумовлена такими причинами.

По-перше, при організації діяльності господарських судів щодо

вирішення господарських спорів та здійснення судової діяльності

потребуються значні державні видатки, які складаються з витрат на

утримання системи господарських судів та матеріально-технічного

забезпечення судової діяльності. До того ж у сферу господарського

судочинства залучаються особи, які сприяють суду в здійсненні

правосуддя: експерти, перекладачі тощо, діяльність яких

потребує грошової компенсації, здійснюються дії, які також потре-

бують грошових витрат. І тому законодавством покладається обов'язок

частково компенсувати видатки на осіб, які беруть участь у розгляді

справи.

По-друге, такий обов'язок умовно покладається на недобросовісну

сторону - позивача, який звертається до господарського суду з

необґрунтованими вимогами або на відповідача, який добровільно не

виконав свого обов'язку перед іншою стороною.

Стаття 44 ГПК України встановлює склад судових витрат, які

складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за про-

ведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат,

пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх

знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат,

пов'язаних з розглядом справи. До інших витрат належать суми, які

підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі

пояснень із питань, що виникають під час розгляду справи (ст. ЗО ГПК

України); за проведення огляду і дослідження доказів у місці їх

знаходження (ст. 39 ГПК України)

тощо.

Отже, судові витрати, перераховані ст. 44 ГПК України містять:

- державне мито - обов'язковий платіж за дії, які здійснює

господарський суд за розглядом, вирішенням, переглядом

господарських справ. Розмір державного мита визначається

Декретом Кабінету Міністрів «Про державне мито» і залежить

від характеру та ціни позову;

- інші судові витрати (затрати) - суми, що підлягають сплаті за

проведення судової експертизи, призначеної господарським

судом, за відшкодування витрат, пов'язаних з оглядом і

дослідженням доказів у місці їх знаходження, оплатою послуг

перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних із

розглядом господарської справи. Розмір судових витрат не

прямо залежить від характеру спору і визначається окремо в

кожній конкретній справі залежно від фактично здійсненних

витрат. Грошові суми судових витрат виплачуються особам,

яким вони призначені.

\ ' Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина B.C. та ін. Арбітражний процес: Навч. посібник. - X.:

Консул, 2001. - Ч. II. - С 99.

Арбитражной процесе: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред.

проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстюка. - М.: ООО «Горо-дец-издат», 2002. - С.

205.

134 /35

6.2. Державне мито

Державне мито справляється з первісних та зустрічних позовних заяв

майнового і немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання

недійсними повністю або частково актів з підстав, зазначених у

законодавстві; про відшкодування моральної (не-майнової) шкоди; зі

спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських

договорів чи визнанні їх недійсними; заяв кредиторів про порушення

справ про банкрутство та кредиторів, які звертаються з майновими

вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення

справи про банкрутство; апеляційних і касаційних скарг на рішення та

постанови та про перегляд рішеш., ухвал, постанов за нововиявленими

обставинами.

Одним із реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку вказує позивач

і з якої обчислюється державне мито. Ставки державного мита

встановлені ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне

мито »'.

Якщо позивачем у заяві не наведений обґрунтований розрахунок

ціни позову або його не додано до позовної заяви, остання підлягає

поверненню на підставі п. З ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Якщо державне мито сплачено у встановленому розмірі за позивача

(заявника) іншою особою, господарський суд має виходити з того, що

державне мито фактично надійшло до державного бюджету, і отже,

немає підстав для повернення позовної заяви (заяви) за мотивом сплати

державного мита неналежною особою.

У разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума

державного мита сплачується чи стягується згідно з ціною нового

позову. До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається

документ, що підтверджує сплату державного мита в установлених

порядку й розмірі, за винятком звільнення від сплати цього мита,

відстрочки або розстрочки його сплати.

У разі якщо позивач відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до

прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не

сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд стягує з

позивача суму недоплаченого державного мита в дохід державного

бюджету. Якщо позивачем завищено ціну позову, або в процесі

розгляду спору він зменшив свої позовні вимоги, або господарський суд

відмовив у стягненні певних сум, державне мито в цій частині не

повертається.

У разі об'єднання господарським судом в одне провадження кількох

справ відповідно до ст. 58 ГПК України, а також у випадках подання

позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів

державне мито обчислюється із загальної суми позову та сплачується

позивачами пропорційно до вимог кожного з них. Сплата всієї суми

державного мита одним позивачем у цьому разі неможлива, за

винятком випадків, коли позивачі претендують на один і той самий

предмет позову.

У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і

немайнового характеру державне мито згідно з законодавством підлягає

сплаті за ставками, установленими для позовів майнового характеру, а

також за ставками, установленими для розгляду позовних заяв зі спорів

немайнового характеру.

Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового

характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення, державне

мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру. У

випадках, коли в позовній заяві альтернативно викладені майнові або

немайнові вимоги, господарський суд визначає предмет спору і вирішує

питання про сплату позивачем державного мита в установленому

розмірі або стягнення його за рішенням суду. За наявності підстав для

повернення чи відмови в прийнятті позовної заяви в частині однієї з

вимог господарський суд порушує провадження в справі щодо

альтернативної вимоги. У таких випадках питання стягнення

державного мита вирішується за загальними правилами.

Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет

спору, відповідно до ст. 26 ГПК України користуються всіма правами і

несуть усі обов'язки позивача, обов'язок сплатити державне мито із

заяви про вступ у справу, або про перегляд судового рішення в

апеляційному чи касаційному порядку, або про його перегляд за

нововиявленими обставинами покладається також і на них.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,

вступають або залучаються до участі у справі без сплати державного

мита. Проте в разі вчинення ними окремих дій, що мають юридичне

значення, наприклад, подання заяви про перегляд рішення

господарського суду, на них покладається обов'язок сплатити державне

мито на загальних підставах.

У випадках здійснення господарським судом заміни сторони її

правонаступником за правилами ст. 25 ГПК України державне мито

сплачується правонаступником або стягується з нього господарським

судом, якщо воно не було сплачене первісним позивачем.

ВВРУ. - 1993. - № 13. - Ст. 113.

136 137

Платіжне доручення на безготівкове перерахування державного

мита, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою

додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості про те,

яка саме позовна заява (заява) сплачується державним митом. У разі

безготівкового перерахування державного мита з рахунку платника

відповідальний виконавець установи банку зобов'язаний на лицевій чи

зворотній стороні останнього примірника платіжного доручення, який

видається платнику, зробити відповідний напис (помітку) про

зарахування державного мита до державного бюджету. Цей напис

скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском

круглої печатки кредитної установи із зазначенням дати виконання

платіжного доручення. Відсутність відповідних реквізитів не є

підставою для повернення позовної заяви, апеляційної (касаційної)

скарги або заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими

обставинами без розгляду, оскільки платіжне доручення вважається

достатнім доказом сплати державного мита, якщо воно не повернуте

Державним казначейством України. Якщо позивач сплатив державне

мито готівкою, то в такому разі не передбачається вчинення кредитною

установою будь-яких написів, крім встановлених формою квитанції. У

цьому випадку до позовної заяви додається оригінал квитанції

кредитної установи , яка прийняла платіж.

Оскільки однією з основних умов, за якої господарський суд

приймає заяву до розгляду, є факт надходження державного мита до

державного бюджету України, господарський суд у разі виникнення

сумнівів щодо надходження та зарахування державного мита

державного бюджету може і повинен витребувати від позивача або

особи, що подала апеляційну (касаційну) скаргу чи заяву про перегляд

судового рішення за нововиявленими обставинами відповідне

підтвердження територіального органу казначейства, якому державне

мито перераховане, що зазначається в ухвалі про порушення

провадження у справі або про прийняття апеляційної (касаційної)

скарги до провадження чи прийняття заяви про перегляд рішення за

нововиявленими обставинами.

Платіжні документи подаються до господарського суду тільки в

оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не можуть

бути доказом сплати державного мита.

Державне мито сплачується до територіальних органів Державного

казначейства України. Платники державного мита в платіжних

дорученнях на перерахування державного мита до державного бюджету

мають у рядку «одержувач» зазначити найменування територіального

органу казначейства за місцем знаходження платника

та номер рахунка, який відкритий казначейству в установі банку. Якщо

стороною не подані докази сплати державного мита у встановлених

порядку та розмірі або документів, що свідчать про звільнення від його

сплати, заява до розгляду не приймається і господарський суд з

посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України зобов'язаний повернути її

заявникові без розгляду. З цих самих підстав повертаються позовні

заяви з платіжними дорученнями на перерахування державного мита не

до державного бюджету України. Про повернення позовної заяви

виноситься ухвала.

У випадках, коли господарським судом розглядається кілька справ

за позовними заявами одного і того самого позивача, останній має

право сплатити державне мито за їх розгляд одним платіжним

документом, який долучається господарським судом до однієї зі справ.

У решті справ робиться позначка про суму державного мита,

сплаченого за розгляд справи, та зазначається номер справи, у якій

знаходиться платіжний документ. Така сама позначка робиться у

справах у разі повернення державного мита.

Зазначений порядок подання доказів сплати державного мита має

бути дотриманий і в тих випадках, коли державне мито сплачується за

позивача (заявника) іншою особою.

Категорії осіб, що звільняються від сплати державного мита,

визначені ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне

мито». Але слід пам'ятати, що, якщо зазначені в цій статті органи

звертаються до господарського суду не з приводу виконання своїх

повноважень, вони зобов'язані сплачувати державне мито в загальному

порядку. Якщо громадянин на передбачених законом підставах

звільнений від сплати державного мита, то це не означає звільнення

його від сплати як суб'єкта підприємницької діяльності. Стаття 4

Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» надає

громадянам пільги щодо сплати державного мита залежно від їх

особистого статусу чорнобильців чи інвалідів, а не підприємців, тому

громадяни-підприємці, які беруть участь у судовому процесі, мають

сплачувати державне мито за загальними правилами.

Якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору

зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні

певних сум, державне мито в цій частині не повертається.

Згідно зі ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у

випадках і в порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8

Декрету КМУ «Про державне мито» сплачене державне мито підлягає

поверненню частково або повністю у разі: