Буроменський М.В. (ред.) Міжнародне право

Подождите немного. Документ загружается.

131

Міжнародно2правовий режим повітряного простору

§ 3

Польоти в міжнародному

повітряному просторі

Міжнародний повітряний простір охоплює простори,

розташовані над водною поверхнею за межами територіаль

них вод прибережних держав, а також простір над сухопут

ною та водною територією Антарктиди

. Міжнародна прак

тика виходить із того, що верхня межа повітряного просто

ру не повинна перевищувати 100–110 км над рівнем океану,

що можна вважати звичаєвоправовою нормою.

Повітряні польоти, за змістом сучасного міжнародного

права, можуть робити повітряні судна, тобто літальні апара

ти, що тримаються в атмосфері за рахунок взаємодії з по

вітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від зем

ної поверхні (Додаток 7 до Чиказької конвенції 1944 р.; ст.

15 Повітряного кодексу України). Отже, міжнародне повітря

не право не регулює польоти ракет, об’єктів на повітряній

подушці, а також об’єктів, що переміщуються по інерції, які

не належать за визначенням до літальних апаратів.

У міжнародному повітряному просторі діє принцип сво

боди польотів. Він включає право будьякої держави

здійснювати в міжнародному, тобто у відкритому, повітря

ному просторі вільні та безперешкодні польоти будьяких

повітряних суден, чому не повинні чинитися жодні пере

шкоди. За загальним правилом здійснення польотів у

міжнародному повітряному просторі може відбуватися як

по встановлених повітряних трасах, так і поза ними.

Свобода повітряного простору та польотів над відкритим

морем, що виникла спочатку як міжнародноправовий зви

чай, закріплена в ст. 2 Женевської конвенції про відкрите

море 1958 р., а потім у ст. 87 п. 1 Конвенції ООН з морського

Антарктида відкрита для польотів цивільних повітряних суден усіх

країн, що здійснюють їх відповідно до стандартів ІКАО. Військові

літальні апарати з огляду на вимоги ст. 1 Договору 1959 р. можуть бути

використані лише для наукових досліджень, в інших мирних цілях, а

також на підставі ст. VII для контролю з повітря за дотриманням поло

жень Договору. (Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М.

В. Буроменського. – С. 124–125).

132

Розділ 9

права 1982 р. Не порушуючи цю норму, держави можуть

здійснювати спільні дії з обслуговування повітряних по

льотів у деяких районах міжнародного повітряного просто

ру, про що укладають спеціальні договори. Такі договори не

створюють у їхніх учасників суверенних прав на відповідні

простори та не можуть перешкоджати повітряним суднам

інших держав користуватися цими районами. Але укладан

ня аеронавігаційних угод, на підставі яких визначаються

міжнародні повітряні траси, як правило, дозволяє уникати

конфліктних ситуацій. Слід також мати на увазі, що в До

датку 2 до Чиказької конвенції встановлені правила польотів

над відкритим морем, що діють «без будьяких виключень».

У разі транзитного прольоту над міжнародними протока

ми припротокова держава, як це випливає з ч. ІІІ Конвенції

ООН з морського права 1982 р., не повинна перешкоджати

йому або призупиняти його. Літальні апарати мають дотри

муватися правил прольоту. У деяких випадках правила та

кого транзитного прольоту можуть бути закріплені в міжна

родному договорі про режим протоки, наприклад у Конвенції

1936 р. про режим чорноморських проток (ст. 23)

Архіпелажні держави на підставі ч. IV Конвенції ООН з

морського права 1982 р. повинні забезпечити безперешкод

ний транзит іноземних цивільних повітряних суден по спе

ціально виділеним для цього повітряним коридорам.

Надання права на транзитний проліт над материковою

або острівною державною територією відноситься до вик

лючної компетенції кожної держави.

У повітряному просторі над відкритим морем повітряне суд

но підпорядковується тільки юрисдикції держави реєстрації.

§ 4

Комерційна діяльність у міжнародних

повітряних сполученнях

Цивільні повітряні польоти відбуваються в основному з

комерційними цілями (перевезення пасажирів, багажу, по

Див.: Международное право в документах / Сост. Н. Т. Блатова. –

С. 508–514.

133

Міжнародно2правовий режим повітряного простору

шти). Такі перевезення визнаються міжнародними, коли

здійснюються між територіями двох або більше держав, або

якщо місце відправлення та призначення знаходяться на те

риторії однієї держави, але зупинка передбачена на території

іншої держави.

Комерційні права є самостійними та самі по собі не ви

пливають із надання права на виконання міжнародного по

вітряного польоту. Здійснення комерційних прав пов’яза

не зі «свободами повітря», п’ять із яких були закріплені в

ході Чиказької конференції 1944 р. і згодом доповнені ще

трьома свободами: правом здійснювати перевезення паса

жирів, вантажу та пошти між третіми країнами через свою

територію; правом здійснювати перевезення пасажирів,

вантажу і пошти між третіми країнами, минаючи терито

рію держави, де повітряне судно зареєстроване; правом на

так званий каботаж, тобто на перевезення іноземним пере

візником між пунктами, що розташовані на території тієї

ж самої держави. Остання із цих свобод зараз використо

вується вкрай рідко, і тому її іноді зовсім не згадують.

Надання права на здійснення міжнародних комерційних

польотів є винятковою компетенцією держави (тієї, з території

якої або на території якої їх здійснюють). Держави контро

люють перевезення та можуть регулювати їхні обсяги, керу

ючись внутрішнім законодавством або відповідними міжна

родними договорами. На території України іноземні пере

візники здійснюють свою діяльність відповідно до її законів,

а також міжнародних договорів (ст. 66 Повітряного кодексу

України). Підставою для виконання повітряних перевезень

є договір, котрий має бути підтверджений документами, що

видаються самими авіаперевізниками або уповноваженими

ними особами. Такими документами є: для пасажира – кви

ток, для багажу пасажира – багажна квитанція, під час пе

ревезення інших вантажів – авіавантажна накладна.

Договірному врегулюванню в міжнародних авіаперевезен

нях підлягають тарифи та правила їхнього застосування, що

можуть бути встановлені на основі двосторонніх договорів між

державами. У разі їхнього прийняття Міжнародною авіатран

спортною асоціацією ці тарифи та правила набирають чинності

для авіапідприємств тільки після схвалення їх урядами відпо

відних країн, де ці авіапідприємства зареєстровані.

134

Розділ 9

Норми про відповідальність авіаперевізника, що вини

кає зі здійснення міжнародних комерційних повітряних

польотів, містяться, як правило, у двосторонніх угодах про

повітряне сполучення і складають найважливішу сферу

правового регулювання в міжнародному повітряному праві.

Межі відповідальності повітряного перевізника сформу

льовані у Варшавській конвенції 1929 р. й у Гаазькому про

токолі до неї 1955 р.

Зазвичай норма про відповідальність складається з обо

в’язку перевізника відшкодувати шкоду, що виникає з його

провини під час повітряного перевезення. У разі смерті па

сажира або заподіяння шкоди його здоров’ю, а також у разі

заподіяння матеріального збитку через запізнення під час

перевезення перевізник несе відповідальність, якщо тільки

не доведе, що вжив усі необхідні заходи або що відповідні

заходи неможливо було вжити. Перевізник також несе відпо

відальність за втрату, нестачу або ушкодження багажу з мо

менту прийняття його до перевезення і до видачі одержува

чеві, а так само вантажу, якщо не доведе, що вжив всі не

обхідні заходи для запобігання заподіянню збитків або що

такі заходи неможливо було вжити. Якщо перевізник дове

де, що причиною виникнення шкоди є провина потерпілого,

то умови відповідальності не настають або відповідальність

може бути обмежена. Межі відповідальності перевізника не

застосовуються, якщо буде доведено, що збиток виник внас

лідок наміру або грубої необережності самого перевізника.

У багатьох країнах широко застосовується також адмініст

ративна та кримінальна відповідальність за порушення

умов експлуатації міжнародних повітряних ліній.

§ 5

Міжнародна організація

цивільної авіації (ІКАО)

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) була

створена відповідно до Конвенції про міжнародну цивіль

ну авіацію 1944 р. й існує з 4 квітня 1947 р. ІКАО має ста

тус спеціалізованої установи ООН. Цілі Організації визна

135

Міжнародно2правовий режим повітряного простору

чені у ст. 44 Конвенції 1944 р.: забезпечувати безпечний і

впорядкований розвиток міжнародної цивільної авіації в

усьому світі; заохочувати мистецтво конструювання й екс

плуатації повітряних суден у мирних цілях; заохочувати

розвиток повітряних трас, аеропортів і аеронавігаційних

засобів для міжнародної цивільної авіації; задовольняти

потреби народів світу у безпечному, регулярному, ефектив

ному й економічному повітряному транспорті; запобігати

економічним втратам, що викликані нерозумною конкурен

цією, забезпечувати повну повагу до прав договірних дер

жав і справедливі для кожної договірної держави можли

вості використовувати авіапідприємства, що зайняті в

міжнародному повітряному сполученні; уникати дискри

мінації по відношенню до договірних держав, сприяти без

пеці польотів у міжнародній аеронавігації; допомагати за

гальному сприянню розвитку міжнародної цивільної аеро

навтики у всіх її аспектах.

Під егідою ІКАО розробляються «стандарти» і «рекомен

дації», об’єднані в Додатках до Конвенції 1944 р. Завдяки

співробітництву держав ІКАО вдалося домогтися значного

спрощення митних, імміграційних і санітарних правил, що

стосуються цивільної авіації; розроблена система метеоро

логічного обслуговування, контролю за польотами, зв’язку,

радіомаяків і радіодіапазонів, а також інших засобів забез

печення безпеки польотів.

Систему органів ІКАО складають Асамблея, Рада, Аеро

навігаційна комісія, функціональні комітети (авіатранспор

тний, юридичний, фінансовий, з незаконного втручання у

справи цивільної авіації та ін.), Секретаріат на чолі з Гене

ральним Секретарем. Штабквартира ІКАО розташована в

Монреалі (Канада). Організація має також представництва

в шести регіонах світу.

Діяльність ІКАО тісно пов’язана з іншими міжурядови

ми організаціями в галузі цивільної авіації (такими як Євро

пейська конференція цивільної авіації, Африканська ко

місія цивільної авіації та ін.) і низкою спеціальних неуря

дових організацій (таких як Міжнародна асоціація

повітряного транспорту, Міжнародна федерація асоціацій

диспетчерів управління повітряним рухом та ін.).

Розділ 10

МІЖНАРОДНОOПРАВОВИЙ РЕЖИМ

КОСМІЧНОГО ПРОСТОРУ

§ 1

Виникнення та розвиток

міжнародноOправового

регулювання космічного простору

Запуск у 1957 р. першого штучного супутника Землі по

клав початок міжнародноправового регулювання викорис

тання космічного простору. Перші та найважливіші міжна

родноправові норми в цій галузі з’явились ще до укладання

міжнародних договорів про космос і були звичаєвоправови

ми. Вони встановлювали: а) космос є загальним спадком

людства та не може бути об’єктом державного привласнен

ня; б) космос може використовуватися лише в мирних

цілях. Ці норми і сьогодні залишаються основними в міжна

родноправовому регулюванні космічного простору. Згодом

були укладені міжнародні договори, що залишаються най

важливішими у правовому регулюванні використання кос

мічного простору до цього часу: Договір про принципи

діяльності держав з дослідження та використання косміч

ного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 р.

(далі – Договір про космос), Угода про порятунок космо

навтів та повернення об’єктів, запущених в космічний

простір, 1968 р.

, Конвенція про міжнародну відпові

дальність за збиток, завданий космічними об’єктами, 1972 р.

Конвенція про реєстрацію об’єктів, що запускаються в кос

Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро

менського. – С. 121.

Див.: Международное право в документах / Сост. Н. Т. Блатова. –

С. 557–560.

Див.: Там само. – С. 578–584.

137

Міжнародно2правовий режим космічного простору

мічний простір, 1975 р.

, Угода про діяльність держав на

Місяці й інших небесних тілах 1979 р.

Значний масив звичаєвоправових і договірних норм, що

регулюють міжнародноправовий режим космосу, дозволяє

казати про міжнародне космічне право. Предметом регу

лювання міжнародного космічного права є порядок взаємо

вигідного використання державами космічного простору в

мирних цілях. Міжнародне космічне право ґрунтоване на

тих саме принципах, що й загальне міжнародне право, але

має і власні галузеві принципи: принцип нерозповсюджен

ня державного суверенітету на космічний простір і небесні

тіла, принцип свободи дослідження та використання кос

мічного простору та деякі інші принципи.

Міжнародне космічне право – це галузь, формування якої

відбувається під впливом практики досить вузького кола

«космічних» держав. Тому багато норм космічного права

можна розглядати як локальні, а спроби надати їм загаль

ного характеру нерідко не мають успіху або навіть зустрі

чають протидію з боку «некосмічних» держав

. У низці ви

падків «некосмічні» держави намагаються самостійно ство

рювати норми космічного права, що також не знаходить

загального визнання

. Деякі норми міжнародного косміч

ного права поширюються не тільки на держави, але й на

міжнародні міжурядові організації, пов’язані з космічною

діяльністю. Україна є однією з небагатьох у сучасному світі

космічних держав.

Див.: Там само. – С. 575–578.

Одним із прикладів є спір відносно проголошення геостаціонарної

орбіти простором, що не підлягає державному привласненню. Із запе

реченнями проти цього, викладеними в Боготській декларації 1976 р.,

продовжують виступати екваторіальні держави, над територією яких

та орбіта пролягає. Не менш показовий спір відносно межі повітряного

та космічного простору, де розходяться позиції «космічних» і «некос

мічних» держав.

Більшість «космічних» держав відмовилась брати участь в Угоді

про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. та

визнати проголошену в ній норму про встановлення міжнароднопра

вового регулювання на добування корисних копалин на небесних тілах.

138

Розділ 10

§ 2

Космічний простір і небесні тіла

Міжнародне право, встановлюючи режим космічного

простору та небесних тіл, тим не менше не містить загаль

новизнаного визначення цих територій. Що стосується кос

мічного простору, то основною причиною такої невизначе

ності є відсутність у праві чіткого розрізнення між космо

сом і повітряним простором, який визнається територією

держави. У міжнародноправовій практиці низки держав і

в доктрині космос нерідко визначають як простір, що зна

ходиться за межами повітряної сфери Землі, режим якого

визначає міжнародне право

. У космосі інколи виділяють

простори, що мають особливості з погляду їхнього викори

стання: ближній космос, дальній космос, геостаціонарну

орбіту. Правовий режим цих просторів ґрунтується на існу

ючому режимі всього космічного простору. Небесними тіла

ми слід вважати будьякі космічні тіла, що мають природ

не походження.

Основним міжнародноправовим актом, що визначає ре

жим дослідження та використання космічного простору та

небесних тіл, є Договір про космос 1967 р. Він встановлює,

що «дослідження та використання космічного простору,

включно з Місяцем та іншими небесними тілами,

здійснюється на благо та в інтересах всіх країн, незалеж

но від ступеня їхнього економічного або наукового розвит

ку, та є надбанням всього людства»

. Ніяка ділянка кос

мічного простору, включно з небесними тілами, не підля

гає національному привласненню ні шляхом проголошення

на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації,

ні будьякими іншими способами (ст. 2), а дослідження кос

В Юридичному підкомітеті Комітету ООН з використання косміч

ного простору у мирних цілях питання про делімітацію космосу обго

ворюється з 1967 р. і залишається поки невирішеним. Існуючі погляди

на критерії делімітації іноді суттєво відрізняються, що не дозволяє го

ворити про наявність необхідного opinio juris.

Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро

менського. – С. 121.

139

Міжнародно2правовий режим космічного простору

мічного простору слід проводити відповідно до міжнарод

ного права, включно зі Статутом ООН (ст. 3).

Надзвичайно важливою є норма ст. 4 Договору про кос

мос 1967 р. про заборону розміщення зброї масового зни

щення. Тим самим космічний простір і небесні тіла прого

лошені частково демілітаризованою зоною, включно з без’я

дерним статусом. Договором 1963 р. в космосі також

заборонено проводити будьякі випробування ядерної зброї

Розміщення в космосі звичайних видів озброєння та зброй

них сил загальним міжнародним правом не заборонено, так

само як не заборонено використання космосу для військо

вих цілей. Деякі обмеження в цій галузі накладали лише

двосторонні угоди

Місяць та інші небесні тіла є демілітаризованими та ней

тралізованими територіями, що забороняє будьяке їх

військове використання. Відповідно до Договору про космос

1967 р. вони можуть бути використані виключно в мирних

цілях. Однак це не виключає права держави включати

військовослужбовців у склад екіпажу космічного об’єкта (ст.

4) та їхнього права робити посадку на небесні тіла.

Вивчення та дослідження космічного простору і небес

них тіл має відбуватися в такий способом, щоб уникати їх

шкідливого забруднення, а також несприятливих змін зем

ного середовища.

У дійсності ця норма поки важко реалі

зується та є скоріше побажанням. За різними оцінками

навколоземний космічний простір вже нині заповнено чис

ленними недіючими космічними об’єктами та їхніми час

тинами, а деякі види палива, що застосовується в ракето

носіях, шкідливо впливає на озонову кулю Землі. Тим не

менше пріоритети засвоєння космосу навряд чи будуть по

ставлені в залежність від екологічних недоліків існуючих

технологій.

Спроба розвинути й уточнити деякі положення Догово

ру про космос 1967 р. була зроблена в Угоді про діяльність

Див.: Там само. – С. 309.

Див., наприклад: Договор между Союзом Советских Социалисти

ческих Республик и Соединенными Штатами Америки об ограничении

систем противоракетной обороны от 26 мая 1972 г. // Международное

право в документах / Сост. Н. Т. Блатова. – С. 694–698.

140

Розділ 10

держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р.

Зокрема,

угода поширює на Місяць і небесні тіла режим «загального

надбання людства» та приписує, щоб розробка природних

ресурсів була тут підпорядкована спеціальному міжнарод

ноправовому режиму. Однак ні Угода, ні інші міжнарод

ноправові акти такий режим не встановлюють, що свідчить

про «заморожування» питання. За аналогією із проблема

ми, що виникли у зв’язку зі спробами врегулювати режим

здобування корисних копалин з морського дна, можна при

пустити, що звернення до питання про освоєння ресурсів

небесних тіл відбудеться не раніше, ніж у багатьох держав

з’являться необхідні технічні можливості.

Усе це зайвий раз підтверджує, що міжнародне косміч

не право в частині визначення режиму космосу та небесних

тіл значною мірою перебуває в області бажаного, оскільки

область дійсного залишається поки що поза межами досяж

ності людства. У той же час ідеали, які закладає в міжна

родне космічне право сучасне людство, можливо, в майбут

ньому убережуть космос від варварського освоєння, яке

зазнала Земля.

§ 3

Космічні об’єкти

У міжнародному праві відсутнє єдине визначення кос

мічного об’єкта, хоча й визначено його правовий статус. У

Договорі про космос 1967 р. такими об’єктами вважають не

тільки запущені в космічний простір, але і доставлені або

споруджені на небесному тілі. У Конвенції про міжнародну

відповідальність за збитки, завдані космічними об’єктами,

1972 р. говориться не про сам об’єкт, а про його складові

частини, засоби доставки об’єкта та його складових частин

Тими самими словами говориться про космічний об’єкт у

Конвенції про реєстрацію об’єктів, що запускаються в кос

Пункт (г) ст. І Конвенции о международной ответственности за

ущерб, причиненный космическими объектами, от 29 марта 1972 г. //

Там само. – С. 578–584.