Бітенський В.С. Психіатрія

Подождите немного. Документ загружается.

пруження чи зниження рівня бадьорості. Але це буває, як прави-

ло, епізодично, короткочасно. І, що найголовніше, відразу оці-

нюється людиною критично. Наявність критичної оцінки є

найбільш важливим критерієм, що відмежовує ілюзії здорової

людини від ілюзій хворого. При психічних захворюваннях ілю-

зорні розлади часто повторюються, вони масивні, множинні та

вплітаються в загальну психопатологічну симптоматику того чи

іншого захворювання. Вони можуть бути настільки яскравими,

що іноді їх складно відрізнити від галюцинацій, особливо від так

званих функціональних галюцинацій.

Функціональні галюцинації виникають тільки при існуванні

реального зовнішнього подразника і, не зливаючись з ним, існу-

ють аж до закінчення часу його дії. Функціональні галюцинації

відрізняються від справжніх галюцинацій тим, що виникають так

само, як ілюзії при дії реальних подразників. На противагу ілюзі-

ям відображення реального об’єкта при цих галюцинаціях не зли-

вається з хворобливими уявленнями, а співіснує з ними. При цьо-

му психічно хвора людина сприймає за дійсне те, що їй здається,

не в змозі з достатньою критичністю проаналізувати патологічні

розлади. Хвора людина переконливо стверджує, що поряд із сту-

канням метронома вона чула ще й «голос» конкретної людини.

За механізмами розвитку функціональні галюцинації посідають

проміжне положення між ілюзіями та справжніми галюцинація-

ми.

Рефлекторні галюцинації виникають у межах одного з аналі-

заторів (зорового, слухового, тактильного, нюхового, смакового)

при дії реального подразника на інший аналізатор.

Галюцинації належать до тяжких і складних розладів відчуттів

і сприйняття. Сучасні дослідники визначають галюцинації як по-

милкові сприйняття, які виникають на хворобливій основі без ре-

ального об’єкта і мають для хворої людини характер об’єктив-

ної реальності.

В кожному акті сприйняття завжди беруть участь уявлення.

На думку Є. О. Попова, галюцинації — «це уявлення, які пере-

живаються так, ніби це було сприйняття».

Галюцинації мають такі основні характеристики: вони не по-

в’язані зі сприйняттям реально існуючих предметів або явищ (ви-

нятком є функціональні галюцинації); хвора людина, яка пере-

живає галюцинації, одночасно здатна сприймати адекватно ре-

альну дійсність, незважаючи на те, що увага може бути поглину-

та сприйняттям галюцинаторних образів. У разі, коли її увага

повністю переключається на сприйняття галюцинацій, хвора

людина зовсім не здатна реально сприймати оточуючу дійсність.

Галюцинації — це хворобливо змінені уявлення, які інтенсив-

но чуттєво забарвлені. Вони завжди сприймаються ззовні (екст-

рапроекція) і пов’язані з реальною, конкретно існуючою ситуа-

цією: «голос» чується через конкретну стіну, «за ось тим вікном»,

у певному кутку кімнати. Хвора людина просить порятунку, ба-

чить, що на вулиці зібрався великий натовп народу, і чує «голос»:

«Злочинця до відповідальності!..». Галюцинації характеризують-

ся наявністю живої тілесності, інколи сприймаються хворою лю-

диною навіть яскравіше, ніж реально існуючі предмети і явища.

Критика при цьому відсутня. Хвора людина анітрохи не сумні-

вається щодо реальності всього того, що вона бачить і чує.

За аналізаторами галюцинації розподіляються на зорові, слу-

хові, тактильні, нюхові, смакові, вісцеральні. Відомі так звані еле-

ментарні галюцинації у вигляді неоформлених слухових та зоро-

вих зображень. Наприклад, сприйняття невизначених звуків,

шумів, стукоту, погукувань — це акоазми; світіння іскор, спалахів

— це фотопсії. Хворий може бачити, як перед ним зліва направо

пропливають червоні кола. Родичі хворого розповідають, що

їхній брат часто піднімає телефонну слухавку і запитує: «Хто го-

ворить? Кого потрібно?» При цьому ніхто, крім нього, не чує те-

лефонного дзвінка. На запитання: «Для чого ти піднімаєш теле-

фонну слухавку?» відповідає: «А хіба ви не чуєте, як до нас дзво-

нять?»

Подібні галюцинаторні явища належать до елементарних

тільки через те, що вони дуже прості за змістом. Водночас їх зна-

чення як психопатологічного симптому аж ніяк не просте. Їхня

поява пов’язана з патологічними змінами певних ділянок голов-

ного мозку. Факт появи елементарних галюцинацій у хворої лю-

дини повинен насторожити лікаря, бо в такому випадку можна

прогаяти час розвитку органічного захворювання головного моз-

ку (пухлини, запального процесу потиличної та скроневої лока-

лізації). Решта галюцинацій більш складна за клінічними проява-

ми і розвитком.

Зорові галюцинації за складністю можуть бути поодинокими

і множинними, нерухомими і рухомими, кольоровими і чорно-

білими, сценоподібними і фрагментарними. Вони можуть мати

вигляд такий самий, який має предмет, або бути спотвореними

(метаморфоптичні галюцинації), або мати величезні розміри (мак-

роптичні), або зменшені розміри (мікроптичні).

Слухові галюцинації ще більш різноманітні. По відношенню до

особистості вони можуть проявлятися як коментар з різним підтек-

стом (нейтральними, загрозливими, засуджуючими, схвальними);

наказовими (імперативними); пророчими (апокаліптичними).

Слухові галюцинації у вигляді монологу, діалогу, які, як пра-

вило, стосуються хворого, його життя, думок, вчинків, свідчать

про наявність психічного захворювання. Вони можуть бути як при-

ємними для хворого, такими, що заспокоюють, підтримують і,

навпаки, такими, що засуджують, погрожують вбивством, катор-

гою та ін. Слід зауважити, що останні зустрічаються набагато час-

тіше.

Проекція галюцинацій може бути різною. Зорові обмани сприй-

няття можуть виникати то спереду, то збоку, то ззаду, поза по-

лем зору (екстракампінні галюцинації), слухові — здаються зовсім

близькими або «голоси» чуються десь зовсім далеко.

Нюхові галюцинації найчастіше являють собою обманне

сприйняття неприємних запахів. Хвора людина відчуває запах

гнилого м’яса, диму, смороду та ін. Рідше зустрічаються нюхові

галюцинації з відчуттям приємного запаху (запах квітів, одеко-

лону). Нерідко хворі з нюховими галюцинаціями відмовляються

від їжі, бо впевнені, що їх годують «гнилим м’ясом», в їжу підси-

пають отруйні речовини.

Поява нюхових галюцинацій повинна насторожити лікаря, бо

часто свідчить про початок органічного захворювання головно-

го мозку або шизофренії.

Вісцеральні (внутрішніх органів) та галюцинації загального

чуття спостерігаються в різних органах та частинах тіла і набу-

вають відтінку предметності. Наприклад, хворий повідомляє, що

«в серце вбито клин», «в сечовому міхурі повзають комахи». Такі

відчуття вкрай неприємні. Галюцинації загального відчуття про-

являються як стягування, переміщення, жар, холод усередині моз-

ку. Від сенестопатій вони відрізняються тим, що сенестопатії ма-

ють дифузні, нечітко локалізовані внутрішньотілесні відчуття.

Якщо галюцинації загального чуття досить часто зустрічаються

при шизофренії, то сенестопатії настільки ж часто зустрічаються

при розладах інфекційного та соматичного походження. Основ-

на відмінність сенестопатій від галюцинацій загального чуття

полягає в тому, що сенестопатії елементарніші за змістом, при

них відсутнє відчуття предметності. Вважають, що їх виникнен-

ня пов’язане з підвищеною збудливістю рецепторів внутрішніх

органів. Це, в свою чергу, збігається з різними змінами вегета-

тивних відділів нервової системи. На відміну від сенестопатій,

тілесні й вісцеральні галюцинації, як правило, мають незвичайні

характеристики: «в животі сидить жаба».

Галюцинації часто виникають у вечірній та вранішній час,

коли хвора людина знаходиться у так званому просонному стані;

галюцинації, що виникають перед засинанням, називаються

гіпногогічними, при пробудженні — гіпнопомпічними.

Переважання того чи іншого виду галюцинацій, їхній харак-

тер, гострота розвитку, взаємозв’язок їх між собою та ілюзіями

мають діагностичне значення. Так, зорові, слухові, тактильні га-

люцинації та ілюзії, які швидко розвиваються, частіше властиві

гострому інтоксикаційному або інфекційному психозу. Перева-

жання нюхових, слухових або тактильних галюцинацій найбільш

характерне для затяжних психозів — шизофренії, алкогольного

галюцинозу.

Галюциноз — це стан, при якому хвора людина переживає

значні й стійкі, найчастіше вербальні галюцинації.

Вербальний галюциноз (гострий, хронічний) належить до до-

сить частих клінічних проявів як гострих психотичних станів (ал-

когольний галюциноз), так і до хронічних психічних захворю-

вань. Він характеризується слуховими галюцинаціями у вигляді

монологу чи діалогу, коментуванням минулих вчинків чи тих, що

сталися в даний час, прямих або опосередкованих вимог. Хвора

людина повністю орієнтується в оточуючому середовищі та влас-

ній особі. Вона постійно чує велику кількість голосів, веде з ними

розмову, не може відрізнити їх від реальних. Чоловічі та жіночі

голоси наказують хворому не підкорятися лікареві, не відповіда-

ти на його запитання. Затьмарення свідомості не спостерігаєть-

ся, можлива часткова критика. При гострому галюцинозі усвідом-

лення оточуючого може порушитися, критика буде відсутньою,

спостерігатиметься страх, маячні ідеї переслідування.

Характер і зміст вербальних галюцинацій тісно пов’язані з

емоційним станом людини: при гарному настрої «голоси» доб-

розичливі, дружні, приємні на слух, при поганому настрої — во-

рожі, загрозливі, можуть насміхатися з хворого.

При зворотному розвитку галюцинозу спочатку галюцинації

стають менш різноманітними, потім втрачається їхня чуттєва за-

барвленість, екстрапроекція та певна їх локалізація. Їх чують

тільки в тому разі, коли навколо тихо. Слід відмітити суттєву

особливість, властиву для усіх галюцинозів. Незалежно від того,

до якого аналізатора (зорового, слухового) належать галюцина-

ції, вони розвиваються без ознак зміненої свідомості і їм влас-

тиві усі якості реально існуючого об’єкта чи предмета.

Псевдогалюцинації детально описані В. Х. Кандинським. Він

підкреслював, що псевдогалюцинації — це вельми живі й чуттєві

яскраві образи. Вони відрізняються від галюцинацій тим, що ма-

ють своєрідну суб’єктивну реальність. Якщо при галюцинаціях

одночасно сприймається і реальна оточуюча обстановка, і галю-

цинаторний образ, з нею пов’язаний, то при псевдогалюцинаці-

ях хворий сприймає галюцинаторний образ поза оточуючою

дійсністю (за межами лікарняної палати бачить якийсь образ, хоч

сам знаходиться в лікарняній палаті, чує «голос» десь за межами

своєї кімнати, хоча усвідомлює, що знаходиться у своїй кімнаті).

Псевдогалюцинації відрізняються від галюцинацій недостат-

ньою стійкістю, об’ємністю і чуттєвістю образу, відсутністю вла-

стивостей об’єктивності, тілесності, екстрапроекції. Супроводжу-

ються відчуттям суб’єктивності образу, який сприймається, на-

сильництвом (психічний автоматизм).

Псевдогалюцинації найбільше нагадують уявлення — помил-

кові яскраві спогади. Критичне ставлення до них, як правило,

відсутнє. Проте хвора людина, яка переживає псевдогалюцинації,

відрізняє псевдогалюцинаторні образи від реальних. Для неї ти-

пове відчуття «їх підробленості, штучності, їх насильництва», що

пов’язано з відносно малою їх залежністю від мислення і волі,

спонтанністю виникнення та відсутністю відчуття внутрішньої

активності. Образ людина бачить, як правило, «внутрішнім

оком», чує «внутрішнім вухом», тобто переважає внутрішня про-

екція обманів сприйняття. Хвора людина постійно бачить «десь

всередині голови» сцени з її минулого життя.

Клінічна практика вказує на те, що розлади сприйняття

відрізняються великою різноманітністю. Виділяють такі невро-

логічні види галюцинацій: педункулярний галюциноз Лерміта,

гіпногогічні галюцинації Шарля Бонне. Серед тактильних галю-

цинацій — дерматозойні галюцинації Екбома і ротоглоткові —

Сегла.

Педункулярні галюцинації Лерміта виникають при локальних

пошкодженнях ніжок мозку, мезенцефальної ділянки (мезенце-

фальний галюциноз). Це, як правило, яскраві, кольорові, рухомі

калейдоскопічні зорові галюцинації, які виникають ввечері та при

засинанні, при заплющених очах, у темній кімнаті. Хвора люди-

на, як правило, спокійно і критично до них ставиться, спостерігає

їх, при цьому перебуває в стані спокою, критика до того, що пере-

живається, збережена. Іноді до них можуть приєднуватися слу-

хові та зорові галюцинації.

Близько до них стоять гіпногогічні галюцинації, які виника-

ють при переході від бадьорості до сну, при заплющених очах.

Вони частіше мають панорамний характер, подібно до нічних

кошмарів. Хвора людина бачить перекривлені обличчя, чудо-

виськ, дивні рослини.

Галюцинації Шарля Бонне — зорові галюцинації споглядального

типу. Хворі бачать різноманітні ландшафти, динамічні образи тва-

рин та ін. Ці галюцинації виникають у людей похилого віку за на-

явності судинної та сенільної (старечої) патології. При цьому харак-

терним у галюцинаціях є те, що в них відображуються переживан-

ня хворого, наприклад, у хворого маленька внучка захворіла на кір,

і він (дідусь) бачить її здоровою. При цьому можливе збереження

критики у хворої людини до своїх переживань, немає маячного тлу-

мачення того, що бачиться у галюцинаторних образах.

Дерматозойні галюцинації Екбома — відчуття наявності на

шкірі або під нею паразитів. Наприклад, у разі наявності у хво-

рого екзематозного ураження шкіри він відчуває, що саме в цьо-

му місці під шкірою повзають паразити.

Ротоглоткові галюцинації Сегла — відчуття стороннього тіла

(ниток, волосся) в роті, горлі. Такі галюцинації можуть з’явля-

тися раптово чи поступово на фоні формально збереженої орієн-

тації в місці та часі, але можуть бути і на фоні зміненої свідомості,

становлячи частину психопатологічного синдрому сплутаної сві-

домості — делірію, онейроїду, аменції, сутінкової свідомості. Син-

дром гострої галюцинаторної сплутаності характеризується на-

явністю складного психопатологічного комплексу.

Необхідно відмітити, що розлади сприйняття значно частіше

спостерігаються не ізольовано, а у поєднанні з хворобливо зміне-

ним тлумаченням оточуючої дійсності та своїх відчуттів. Тобто

вони пов’язані з порушенням мислення і є складовою частиною

галюцинаторно-маячних психопатологічних синдромів (параноїд-

ного, парафренного та синдрому Кандинського — Клерамбо).

Досить часто галюцинації з’являються при різних інтоксикаці-

ях, в першу чергу при алкогольній. При алкогольному делірії (білій

гарячці) хворий переживає зорові, слухові, тактильні галюцинації.

Зорові галюцинації відрізняються надзвичайною чуттєвою жваві-

стю, рухливістю, множинністю. Характерними є «зоогалюцинації»

— дрібні комахи, павуки, чортики. Крім того, хворий не орієн-

тується в просторі, часі, а в своїй особі — орієнтується.

Галюцинації при інфекційних захворюваннях відрізняються

тим, що вони менше пов’язані за змістом з буденними заняттями

хворого. При цьому переважають зорові галюцинації, особливо

у структурі синдрому галюцинаторної сплутаності.

Особливою чуттєвою яскравістю відрізняються галюцинації

при епілепсії. Вони можуть з’являтись як передвісники нападу.

Це найчастіше зорові, яскраві та емоційно насичені галюцинації

страхітливого характеру, рідше — релігійно-містичного змісту.

Досить характерні обмани сприйняття при шизофренії (зорові,

слухові та ін.), особливо з наявністю при цьому різноманітних

порушень мислення (галюцинаторно-маячні синдроми).

При істерії галюцинації поверхові та динамічні, часто у вигляді

гіпногогічних галюцинацій. За змістом близькі до візуалізації

уявлень і переживань хворого, рідше — страхітливого чи релі-

гійного характеру (при істеричних сутінкових станах свідомості

— т. зв. особливі стани свідомості).

До провокуючих факторів і таких, що визначають появу та

існування галюцинаторних переживань, належить сенсорна (чут-

тєва) депривація, або «сенсорний вакуум», який супроводжуєть-

ся тривожними побоюваннями чи очікуванням загрози. Сучас-

ними нейрофізіологами встановлено, що нормальне функціону-

вання головного мозку може забезпечуватися тільки нормальним

(достатнім) надходженням інформації. При так званому інфор-

маційному «недовантаженні» або «перевантаженні» можуть ви-

никати різноманітні галюцинаторні явища.

Послідовники нейропсихологічного напрямку в психіатрії опи-

сують особливості галюцинацій залежно від того, які ділянки го-

ловного мозку ушкоджені. Зокрема, Н. Н. Брагіна і Т. А. Добро-

хотова виявили, що нюхові та зорові галюцинації, які спостері-

гаються при різних ураженнях правої півкулі головного мозку, є

нечіткими, не мають просторово-часової конкретності, відобра-

жуються в темне поле зору заплющених очей. Їх бачать «внут-

рішнім оком». При ураженнях лівої півкулі переважають вер-

бальні слухові галюцинації, а зорові галюцинації мають конкрет-

ну просторово-часову орієнтацію та екстрапроекцію.

Досвід застосування психотропних ліків показав неоднакову

ефективність їх дії при клінічно однорідних галюцинаціях, що

свідчить про складність патологічних механізмів, які лежать в

основі порушень сприйняття.

Серед різноманітних порушень чуттєвого пізнання (порушен-

ня відчуттів, сприйняття, уявлень) у дітей та підлітків найважли-

вішими є сенестопатії, ілюзії, галюцинації та псевдогалюцинації,

яким притаманні вікові особливості. Ця своєрідність пов’язана

із загальними закономірностями пізнавальної діяльності у дітей.

З одного боку, це вікова незрілість і незавершеність пізнаваль-

них процесів, а з іншого — недостатня сформованість, нестійкість

та мінливість психічних порушень.

Сенестопатії в молодшому шкільному віці, як правило, спостері-

гаються разом з іпохондричними переживаннями і набувають ви-

гляду сенесто-іпохондричних станів. Сенестопатії починають супро-

воджуватися тлумаченнями: «в голові щось переливається, мов ріди-

на», «в грудях щось коле, мов голкою» і т. ін. Відмічається хвороб-

лива фіксація уваги на стані здоров’я й тілесних відчуттях із над-

цінними й нав’язливими ідеями щодо якогось захворювання. Заз-

вичай переважають неприємні відчуття в голові та грудній клітці.

При шизофренії сенестопатії мають спотворений характер і

набувають незвичного тлумачення: «серце впало в шлунок»,

«стегна розпухають», «статевий орган висихає» та ін., а також

часто супроводжуються маячними іпохондричними ідеями. Не-

рідко вони пов’язані з ділянкою геніталій.

При органічних захворюваннях головного мозку сенестопатії

бувають досить чуттєво яскравими та забарвленими. Найчасті-

ше це спостерігається при нейросифілісі та нейроревматизмі. При

резидуально-органічних психічних розладах внаслідок перенесе-

них черепно-мозкових травм та нейроінфекцій сенестопатії на-

бувають алгічного та гіперпатичного забарвлення.

При психогенних захворюваннях сенестопатії малояскраві,

нестійкі, часто змінюються у своїх проявах.

Ілюзії в дитячому віці зустрічаються значно частіше, ніж у до-

рослих. У дітей молодшого віку, як правило, переважають зорові

ілюзії з елементами патологічного образного фантазування. Лам-

па за вікном вночі бачиться дитині як «страшний птах з вогня-

ним оком, що хоче залетіти до кімнати». Такі ілюзії містять у собі

переживання загрози з елементами хворобливо посиленої уяви.

Слухові ілюзії (наприклад, шум дощу чується як звуки кроків,

що наближуються до дитини) спостерігаються в більш старшо-

му дитячому віці та у підлітків. Так само часто можуть зустріча-

тись і помилкові тлумачення, пов’язані з сильними емоційними

переживаннями. Тактильні та нюхові ілюзії зустрічаються у дітей

і підлітків значно рідше.

При інфекційних та інтоксикаційних психозах зустрічаються

найбільш складні та різноманітні ілюзії. В таких випадках, як

правило, переважають яскраві зорові ілюзії, в тому числі й па-

рейдолії — малюнок шпалер, розташування хмар сприймається

як зображення різних дивовижних сцен, які змінюють одна одну.

Такі ілюзії досить часто бувають складовими частинами делірій-

ної сплутаності свідомості. Окремі зорові й тактильні ілюзії мо-

жуть виникати на висоті лихоманки.

При шизофренії ілюзії бувають фантастичними, незвичайни-

ми (абажур — «птах без голови»). Вони часто супроводжуються

маячним тлумаченням.

ЕМОЦІЙНА СФЕРА

ТА ЇЇ РОЗЛАДИ

Емоція, або афект, за визначенням Я. М. Когана, — це особ-

ливий вид психічного реагування, який позбавлений само-

стійності, але супроводжує інші психічні процеси та надає їм чут-

тєвого забарвлення.

Кожній людині з особистого досвіду відомі певні психічні пе-

реживання, пов’язані з тими чи іншими змінами зовнішнього та

внутрішнього середовища. Емоції задоволення та незадоволен-

ня спостерігаються у людського плода вже на 5–6-му місяцях

розвитку. Такі ранні прояви активності даної психічної сфери

не випадкові, вони вказують на особливо значну роль, яку

відіграє емоційна сфера у житті людини. На думку П. К. Анохі-

на, емоція — це механізм оцінки змін умов існування, який було

надано живим істотам природою, задовго до появи здатності

до пізнання. Таким чином, можна визначити емоції як частину

психіки, яка здатна оцінити зміни, що відбуваються у внутріш-

ньому або зовнішньому середовищі, з точки зору їхньої корис-

ності. Серед особливостей «емоційного механізму» порівняно з

пізнавальним необхідно визначити надзвичайно високу чут-

ливість, швидкість дії та однозначність оцінки. Добре відомо,

наскільки значну роль відіграють перші враження від зустрічі з

новими обставинами та новими людьми; як важко буває не

тільки їх оцінити, але часто навіть і зрозуміти причини сфор-

мованого відношення до того, що відбувається. Таким чином,

біологічна теорія П. К. Анохіна розглядає емоції як продукт ево-

люції, що сприяє пристосуванню і має два аспекти: еволюцій-

ний та фізіологічний.

Роль емоційної сфери полягає в оцінці ступеня відповідності

одержаних результатів (шляхом зворотної аферентації) акцепто-

ром результатів дії (порівняння з передбачуваним ідеальним ре-

зультатом).

Зі схожих позицій розглядає роль емоційної сфери у житті

людини «інформаційна теорія емоцій» П. В. Симонова:

1. Емоція не виникає, якщо потреби немає або вона задоволе-

на, тобто якщо система є повністю інформованою.

2. При дефіциті інформації з’являється негативна емоція, яка

досягає максимуму у випадку повної відсутності інформації.

3. Позитивна емоція виникає, коли наявна інформація пере-

вищує інформацію, прогностично необхідну для задоволення да-

ної потреби.

Таким чином, обидві теорії виходять з положення, що джере-

лом емоції є реальна дійсність.

Дослідження останніх років суттєво прояснили анатомо-фізіо-

логічний базис емоційних проявів. Доведено провідну роль струк-

тур лімбічної системи: гіпокампа, мигдалеподібних тіл, перего-

родки, склепіння, нюхових структур, ділянки архе- та палеокор-

тексу, гіпоталамічних структур. Класичними стали експеримен-

ти з видаленням полюса скроневих часток та мигдалеподібного

комплексу, що призводило до розвитку емоційної ареактивності

(синдром Клівера — Бюсса), та з прагненням самостимуляції «зон

заохочення» і униканням стимуляції «зон покарання» (Д. К. Олде,

Л. Мілнер, Х. Дельгадо).

Нейрохімічне забезпечення здійснюється специфічними для

певних емоційних станів співвідношеннями активності систем, які

використовують як медіатори норадреналін, дофамін, серотонін,

гамма-аміномасляну кислоту та нейропептиди. Складні взаємодії

та закономірності взаємного впливу цих структур і систем актив-

но досліджуються сьогодні як клініцистами, так і спеціалістами

у галузі психофізіології, нейро- та патофізіології, загальної пато-

логії. З точки зору психології та загальної психопатології, важли-

вим тут є аспект еволюційної динаміки емоційних проявів на фоні

еволюційного ускладнення будови мозку.

Завданням емоційної сфери є динамічна, однозначна та адек-

ватна оцінка змін, що відбуваються зовні та всередині організму

людини. Отже, емоційні прояви повинні мати певні якості, які

дозволяють реалізувати цю функцію. Серед таких властивостей

(характеристик) можна виділити наступні: чутливість (поріг ви-

кликання), рухливість (стійкість), амплітуду, темп зростання, а та-