Брижко В.,Цимбалюк В., Швець М., Коваль М., Базанов Ю. е-майбутнє та інформаційне право

Подождите немного. Документ загружается.

рчості. Це тільки початок – чулися думки. Дайте строк, і в кіберів з'являться емоції, почуття

гумору. Адже гумор, зрештою, іронічне, а отже, і критичне відношення до самого себе.

Тим часом кібернетика скромно ввійшла в побут і стала допомагати вирішувати масу за-

дач з виконання математичних розрахунків, продажу транспортних квитків, керування окреми-

ми виробничими процесами тощо, для яких не потрібно творчості й інтуїції.

Що ж, можливості прогресу роботів дійсно необмежені. Але чи випливає звідси, що людс-

тво, досягнувши певного технологічного рівня, почне робити собі подібних штучним шляхом?

Чи не порушиться тут баланс природності і штучності? Для людини створення робота із штуч-

ним інтелектом (кібера) не тільки технологічна, але і юридична, більш того, моральна пробле-

ма. Одна справа – знеструмити якийсь прилад і зовсім інше – вимкнути людиноподібного кібе-

ра з усіма його емоціями. Чи не буде це схоже на звичайне вбивство? Хотілося б сподіватися,

що не визначений у своїй непогрішності штучний інтелект не стане вершити долі окремих лю-

дей і тим більше долю цивілізації, що технократизм не візьме гору над духовністю.

Поки нічого подібного до фантастичних образів штучного інтелекту на практиці реалізу-

вати не вдається. Філософи продовжують дискусію про те, що таке розум і інтелект, та чи може

в принципі пристрій, створений руками людини, бути їх носієм. А тим часом інженери, не дуже

звертаючи увагу на філософів, продовжують створювати системи з усе більш складною поведі-

нкою. У більшості випадків критерієм успіху служить практична користь.

Ще на зорі кібернетики, у 1950-х роках, для пристроїв, які були плодом людського розуму,

був запропонований тест на “інтелектуальність”. Він дуже простий, і може бути, що в ньому

відбиватимуться відблиски геніальності “батьків-засновників” того, що ми зараз називаємо сві-

том цифрових інформаційних технологій.

Людині-експертові пропонується поговорити (у режимі питання-відповідь) із двома спів-

розмовниками: з людиною і з пристроєм штучного інтелекту. При цьому експерт не знає, “хто-

є-хто”, тобто, де співрозмовник – людина, а де – автомат. Якщо за наперед задане число кроків

(питання-відповідь) експерт так і не визначить, коли він розмовляє з автоматом, то автомату да-

ється “почесне звання власника штучного інтелекту”.

Сперечатися, де інтелект, а де просто запрограмований алгоритм, справа безперспективна.

По суті, головна відмінність систем штучного інтелекту – це особливе ставлення до них їх твор-

ців і користувачів. Саме ця зміна у ставленні до складних алгоритмів і є процесом входження

штучного інтелекту в наш побут. Адже, усе зводиться до виконання машинних команд.

Традиційні комп’ютери побудовані за так названою архітектурою фон Неймана: пам’ять, у

якій зберігаються дані і програма, плюс процесор, що послідовно вибирає з пам’яті команди і

виконує їх. Щоб одержати користь від фон-нейманівського комп’ютера, його потрібно запрог-

рамувати, тобто скласти і налагодити детальну інструкцію для роботи процесора. Зазначимо,

що фон-нейманівська архітектура не єдина з можливих.

Уже досить давно в задачах, пов’язаних зі створенням штучного інтелекту, намагаються

застосувати так звані нейроні мережі. Нейрона мережа – це архітектура комп’ютера, побудова-

на за аналогією з пристроєм людського мозку. Її елементами є елементарні осередки-нейрони,

що квазівипадково зв’язані один з одним і здатні генерувати нервові імпульси. Нервові імпуль-

си (біоструми) являють собою електричні сигнали. Належним чином приєднавши електроди, їх

можна реєструвати, а можна і породжувати. У результаті зовнішнього впливу (наприклад, оде-

ржання на вході зображення) деякі нейрони збуджуються, по нейроній мережі передаються си-

гнали, і, у результаті, мережа переходить у новий стан, про який можна довідатися на її виході.

Наприклад, вона може повідомити, що впізнала зображення або голос, а може, навпаки, визна-

ти, що зразок їй незнайомий.

І отут починається процес “навчання” нейроної мережі. Якщо відповідь правильна, мережа

одержує “заохочення”, яка зміцнює ті зв’язки між нейронами, що забезпечили правильну відпо-

відь. У противному випадку ці зв’язки будуть ослаблені. Виявляється, що правильно сконстру-

йовані мережі можна швидко навчити, наприклад, розпізнавати досить складні події, для яких

украй важко знайти формальні критерії добору при алгоритмічному програмуванні.

Але навіть добре “навчена” нейрона мережа час від часу буде помилятися. На відміну від

алгоритму, для нейроної мережі не має значення питання – чому система прийняла те або інше

рішення, незважаючи на те, правильне воно або неправильне. Тому застосовувати її можна

тільки в тих випадках, коли потрібна ефективна оптимізація, але ніяк не в критичних системах.

Велика проблема сьогодні в тому, щоб розуміти зміст нервових імпульсів-біострумів. На

жаль, у цій справі прогрес йде далеко не швидкими темпами. Відомо, що в мозку є безліч зон,

які відповідають за різні процеси життєдіяльності і пов’язані з визначеними видами розумової

активності. Практично нічого більше поки довідатися не вдається. Це і зрозуміло. У нейроній

мережі, грубій моделі мозку, теж не можна визначити якийсь конкретний зміст стану окремого

нейрона й окремих сигналів, переданих між нейронами. У результаті фантазії про створення

контролера прямого доступу до людської пам’яті, про перенос властивостей людської особис-

тості на машинний носій і про інші подібні технологічні підходи поки залишаються фантазіями.

І все-таки деякі можливості сполучення людини з комп’ютером є. З визначеними застере-

женнями вдається приєднатися до периферійних зон нервової системи людини. У цьому напря-

мі йдуть роботи зі створення так званих активних протезів, що реагують на імпульси, які над-

ходять по нервових волокнах.

Є й інший шлях, мабуть, більш реальний. Він полягає в наданні людині нових інструментів

впливу на зовнішній світ. На голові пацієнта закріплюються електроди енцефалографа, що реєст-

рує стан визначеної зони мозку. Залежно від її активності на екрані, куди дивиться випробуваний,

наприклад, переміщається курсор. Після визначеного часу тренування (20 – 60 годин) випробува-

ний навчається свідомо переміщати курсор. Причому по відчуттях для людини курсор стає нібито

додатковою частиною тіла. У пресі вже повідомлялося про подібні експерименти за участю без-

надійно паралізованих людей, але згодом ці методики можна буде поширити і на здорових лю-

дей, даючи їм нові можливості взаємодії з зовнішнім світом, у тому числі з комп’ютерами.

Однак поки ера нейроних мереж і кіборгів ще не настала, людям доводиться вчитися взає-

модіяти з комп’ютерами через свої природні інтерфейси.

2.6. Зв'язок і телекомунікації

Наприкінці XIX століття телеграф, винайдений А.Беллом, перетворював інформацію в

електричні імпульси і передавав їх на великі відстані металевими дротами. Революційний сам

по собі, телеграф був незручним – він пересилав сигнали тільки одного типу у визначені промі-

жки часу і по жорстко фіксованих у просторі каналах електрозв'язку. Швидкість і точність пе-

редачі електросигналів були обмежені. Багато чого залежало від уміння і навичок швидкісної

передачі сигналів телеграфістом за допомогою телеграфного ключа.

Якщо не враховувати вогнищ, барабанів та ін., що використовувалися за давніх часів для

передачі повідомлень, телеграф був першим масовим засобом надання інформаційних послуг, з

якого і почався рух до інформаційного суспільства. Як видно з представленої нижче Таблиці 7,

після винаходу телеграфу досить тривалий час не спостерігалося явного росту кількості нада-

них інформаційних послуг. Потім вона починає збільшуватися вдвоє через кожні 30 – 40 років,

а починаючи з 1970-х років подвоєння видів інформаційних послуг відбувається вже кожні 10

років. Найбільше зростання послуг спостерігається із середини 1990-х років.

Сьогодні людина має незрівнянно більше можливостей для передачі повідомлення. Можна

вибрати тип даних, маршрути руху, швидкість передачі, вигляд, у якому вони будуть представ-

лені в місці одержання і перетворення в інформацію. Такі можливості є результатом впрова-

дження комп'ютерів у сферу зв'язку. Комп'ютерне устаткування і гнучкість, що надана йому

програмним забезпеченням, послідовно поширилися на всю сферу зв'язку і перетворили її в

сферу телекомунікаційних мереж.

За загальним визначенням, телекомунікації – це мережі передачі і прийому різних знаків,

зображень, звуку за допомогою електромагнітних хвиль і технологічних засобів обміну даними.

У телекомунікаціях використовуються три типи систем обміну даними, і усі вони виникли

завдяки конвергенції комп'ютерів і мереж обміну даними.

Пристрої першого з них працюють у мережах дротового зв’язку. Пара мідних проводів

здавна домінувала серед засобів передачі даних, незалежно від того, що інформація представ-

лялася (кодувалася) у традиційному аналоговому форматі, тобто у вигляді безперервного елект-

ричного сигналу, коливання амплітуди якого відповідали голосовій модуляції, або в цифровому

вигляді як послідовність нулів і одиниць, що надають можливість для обробки їх комп’ютером.

Такий дротовий зв’язок призначався лише для телефонних розмов, а не для передачі даних між

комп’ютерами. Але телефонні лінії найдешевші і є практично в кожному будинку. Пізніше ста-

ли використовувати коаксіальні кабелі, що за ефективністю використання перевищують мідні

пари десь у 900 разів.

Таблиця 7

Рік

вина-

ходу

Вид винаходу

Кіль-

кість

послуг

1850 Телеграф 1

1880 Телефон 2

1930 Радіозв'язок, радіомовлення, телебачення, відомчі станції зв'язку,

факс

1946 ЕОМ “ЕНІАК”

1970 Мережа з інтеграцією послуг (ISDN), кольорове телебачення,

стереофонічне радіомовлення, низько швидкісна передача даних

1972 Персональний комп'ютер “Еппл”

1974 Персональний комп'ютер IBM “Систем 360”

1980 Радіозв'язок з мобільними об'єктами, глобальна мережа передачі

даних, супутниковий зв'язок, кабельне телебачення, промислове

телебачення, середньо швидкісна передача даних (телекомуніка-

ції), пейджинг, телекс, відеотекст, е-пошта, мультимедіа

1990 Стільниковий зв'язок, розподілений мережею передачі даних,

високошвидкісна передача даних, кольоровий факс, підтвер-

дження платоспроможності кредитної картки, е-бібліотека

2000 Інтерактивне відео, мобільний факс, персональні системи зв'язку понад

200

Наприкінці 1990-х років широкого впровадження отримала нова система передачі даних

на базі оптико-волоконних кабелів. У ній використовують лазер або інше джерело когерентного

випромінювання для передачі цифрових електричних сигналів. Ця система передачі даних пе-

ретворює аудіо-, відео- та ін. інформацію у світлові імпульси, що передаються світловодом, а

потім знову перетворюються в електричний сигнал. Цей вид зв’язку дозволяє передавати сиг-

нали в тисячах мільйонів біт за секунду, що полегшує створення так званих широкосмужних

мереж значної пропускної здатності. Якщо звичайна телефонна розмова між двома абонентами

вимагає пропускної здатності порядку 64 тис. біт на секунду, що забезпечуються вузько-

смужними засобами зв’язку, то цифрове відео потребує не менше 30 млн. біт на секунду.

Проте прокладка оптико-волоконного кабелю до кожного будинку не тільки вимагає вели-

ких інвестицій, але й має чисто технічні труднощі. Звичайно такий кабель використовують на

великі відстані до перетворювача “світло-електросигнал”. До окремого будинку сигнал надхо-

дить по мідних проводах. Волоконна оптика не в змозі проводити електричний сигнал. Як тіль-

ки в електромережі відбудеться збій напруги, вона не в змозі буде підтримати телефонний

зв’язок. Тому для з’єднання телефонні компанії широко використовують коаксіальний кабель.

Різновидом розглянутого типу передачі даних є наземні безкабельні системи. Мікрохви-

льові ретранслятори використовують як альтернативу провідним лініям у деяких елементах ме-

режі, виходячи з міркувань вартості і рельєфу місцевості. Таким чином, дані можуть переміща-

тися до користувача на деяких ділянках кабелем, потім через мікрохвильовий ефір, після чого

знову по проводах і так далі. Комп’ютеризація підвищила швидкість передачі і гнучкість таких

систем, так само як і провідних.

Іншим типом систем обміну даними є бездротові технології – стільникові телефонні сис-

теми. Для цих систем телефонні служби використовують велику кількість передавачів малої

потужності, кожний з яких розташований у декількох кілометрах від інших. Комп’ютери-

зований механізм переключення посилає сигнали від одного передавача до іншого в міру того,

як мобільний (індивідуально-пересувний) телефон переміщається з однієї “стілинки” в іншу.

Сьогодні інформатизація просуває нас далі, за межі аналогових стільникових телефонів у

напряму нових цифрових персональних комунікаційних послуг. Споживач має мініатюрний ба-

гатофункціональний термінал, координати якого відслідковуються, а сигнали періодично або в

міру необхідності надходять відповідному адресатові. За допомогою таких пристроїв можна не

тільки переговорити по телефону, але й одержати е-пошту, факси, дані пейджера. У майбут-

ньому вони дозволять формувати інтерактивну широкосмугову мережу, що надасть будь-яку

інформацію (звук, текст, графічні зображення) як окремо, так і в комплексі (мультимедіа) неза-

лежно від того, де споживач знаходиться. Фіксовані лінії цифрового бездротового зв'язку, на

противагу мобільним, стануть ланкою “останнього кілометра” до споживача за вартістю, що, як

думають фахівці, не буде перевищувати вартості експлуатації дротового зв'язку.

У 1999 р. в Америці було видано кілька патентів на технологію виготовлення одноразових

стільникових телефонів, а також технологію виготовлення дешевих портативних комп'ютерів

(http://www1.mconline.ru/post/12906/default.asp?print=1). Що собою являє такий телефон? Це

пристрій розміром з кредитну картку. На лицьовій панелі знаходиться цифрова клавіатура, а

збоку – роз’єднувач для гарнітури. Залишається лише її підключити і телефон готовий до робо-

ти. Існує два варіанти роботи такого телефону: тільки вихідні дзвінки або вхідні і вихідні.

Розроблено ще один прототип такого телефону: у нього вбудовані мікрофон і динамік, а

також дисплей, що, крім іншого, може відображати і кількість часу, що залишився для розмов.

Такий телефон передбачає сполучатися з банківською картою, при цьому магнітна смуга може

бути нанесена на зворотний бік. Таким чином, ніщо не заважає поповнити баланс телефону за

допомогою цієї карти – і так, поки не сяде батарея. А якщо на задню кришку апарата, крім маг-

нітної смуги, помістити і сонячну батарею, а звичайну батарейку замінити акумулятором, то

такий телефон шкода буде і викидати.

Одноразові стільникові телефони за кордоном – справа недалекого майбутнього. Досить

сказати, що функціонуючий прототип такого телефону існує вже досить давно й от-от має по-

чатися його серійне виробництво.

Що стосується інформаційних послуг в Україні, то деяке уявлення про їх рівень дає ниж-

чеподана Таблиця 8, у якій надані також показники наших сусідів.

Таблиця 8

з/п Показник Розвиненні

країни

Україна Польща

1 Кількість телефонів на 100 громадян 60 21,5 24,6

2 Кількість телефонів мобільного зв'язку

(на 100 громадян)

30 4 20

3 Вартість послуг на 1 громадянина (дол./ рік) 540 20,6 65,7

4 Використання Інтернет (% населення) 15 < 2 5

Рівень розвитку інформаційних послуг прямо залежить від обсягу інвестицій, вкладених у

зв'язок і телекомунікації. За даними Міжнародного союзу електрозв'язку, розвинені країни в се-

редньому вкладають у розвиток галузі до 20 % на рік від доходів, країни, що розвиваються –

близько 30 % (у Польщі – 41,2 %). Що стосується України, то щорічно інвестиції у зв'язок та

інформатизацію становлять ледве 18 %. Вкладення операторів недержавної форми власності

перевищують 50 % від загальної цифри, і цей показник має тенденцію до зростання.

Інформатизація та зв'язок надзвичайно капітало- та науковоємна галузь, залежна від змін

інформаційних технологій і постійної реорганізації функціонування мереж. Розвиток приватно-

го підприємництва і ринку сприяють вкладанню певних коштів, але з огляду на потенційні мо-

жливості країни їх продовжує не вистачати. Тут можна говорити про два моменти, що є наслід-

ком недостатнього інвестування в Україні: незадовільне законодавче забезпечення і недостатня

державна підтримка процесів розвитку інформатизації. Це Захід з розвиненою економічною си-

стемою може дозволити віддати процеси розвитку інформатизації на розсуд приватного підпри-

ємництва. В Україні інші умови – становлення нових соціально-економічних відносин, яке по-

требує відповідної державної підтримки.

Третій тип систем передачі даних функціонує завдяки супутникам-ретрансляторам, якими

сьогодні володіють 27 країн на всіх континентах.

Перевагою систем супутникової комунікації є забезпечення глобального характеру і мож-

ливість оперативного розгортання високоякісних каналів комунікації. Важливість супутникових

систем для розвитку процесів інформатизації в європейському регіоні підкреслюється Резолю-

цією Європейського Парламенту А4-0279/97.

Наземні бездротові комунікації застосовуються вже понад 30 років і на липень 2001 р. об-

слуговуються близько 500 супутниками-ретрансляторами, розташованими на геостаціонарних і

не геостаціонарних орбітах. 150 супутників знаходяться на геостаціонарній орбіті, обертаючись

на відстані 35680 кілометрів від екватора. Площа, охоплювана трансляцією, настільки велика,

що досить тільки трьох супутників, щоб покрити нею всю Планету.

За прогнозованими оцінками, до 2007 р. число запусків супутників зв'язку на геостаціо-

нарну орбіту збільшиться більше ніж у 3,5 рази порівняно з попереднім 10-річним періодом,

кількість операторів послуг телекомунікацій зросте до 210 – 220, а їх прибутки становитимуть

суму до 40 млрд. дол. проти 50 операторів у 1997 р. і прибутку в 6 млн. дол. Очікується, що до

75 % інформаційних ресурсів супутникової комунікації буде використовуватися для організації

доступу до мережі Інтернет і віщання.

Експерти припускають розвиток систем низькоорбітальних супутників, здатних обслу-

говувати обмежені географічні райони з відстані від 640 до 8970 кілометрів над Землею.

В Україні темпи впровадження супутникових систем у силу фінансово-економічних та ін-

ших причин відстають від промислово розвинених країн світу і не відповідають світовому рів-

неві розвитку супутникових радіотехнологій.

Важливішим елементом зв'язку і телекомунікацій є комутаційні системи. Без комутатора

зв'язок не існує. У своїй первинній формі він є перемикаючим пристроєм (ключем), що розми-

кає і замикає електричний ланцюг (контур) і в такий спосіб визначає маршрут, за яким повинні

рухатися дані. На початку епохи телефонів функції такого перемикача виконувала людина.

Оператор, одержавши вказівки від абонента або іншого оператора, здійснював маршрутизацію

дзвінка, замикаючи (комутуючи) відповідний гніздовий контакт. Ручну комутацію через багато

років замінили електромеханічною, а потім, у 1980-х роках, електронним реле. Сучасний циф-

ровий комутатор – могутній комп'ютер з дуже складним програмним забезпеченням.

Для приєднання ліній зв'язку до комп'ютерів використовують спеціальні електронні прис-

трої, що називають мережними платами, адаптерами, модемами (від об'єднання слів – “моду-

лятор” і “демодулятор”) та ін. Призначення цих пристроїв те саме – перетворити інформацію в

електро-, радіо- або світловий сигнал для передачі і прийому його за допомогою ліній зв'язку.

Модем одного комп’ютера по команді (номеру) з’єднується з модемом іншого комп'ютера.

Сьогодні швидкодіючі комп'ютери, що керують комутаційними функціями, постійно збі-

льшують швидкість переключення і не тільки окремих сигналів, але й сигнальних пакетів – так

звана пакетна комутація. Винайдена на початку 1960-років для передачі цифрових даних, паке-

тна комутація передбачає розподіл повідомлення за допомогою комп'ютера на невеликі блоки

цифрової інформації, кожному з яких присвоюється адреса. Потім блоки, незалежно один від

одного, відправляються до адресата по різних маршрутах, що менш завантажені, більш опти-

мальні для їх швидкої передачі. У місці призначення інший комп'ютер відновлює повідомлення

з отриманих блоків. Пакетна комутація більш ефективна, ніж контурна комутація тому, що до-

зволяє максимально використовувати можливості пропускної здатності мережі передачі даних.

Вона використовується в Інтернет й в більшості корпоративних мереж.

Прикладом підвищеної економічної ефективності передачі даних на основі технології з

пакетною комутацією каналів є ситуація у сфері надання послуг міжнародного телефонного

зв'язку з появою на ринку так званої IP-телефонії. Ефективність технології IP-телефонії базу-

ється на тому, що ця технологія більш ефективно використовує матеріальну інфраструктуру іс-

нуючих комутацій, оскільки для здійснення сеансу зв'язку не потрібно створення і резервування

окремого каналу зв'язку між абонентами на увесь час цього сеансу. Ну, а вирішення проблеми

підвищення якості підтримки безперервної розмови методами дискретної пакетної комутації є

тільки справою часу.

Дотепер переключення пакетів і каналів існують незалежно один від одного навіть тоді,

коли вони використовують ті самі лінії передачі даних. Однак уже з'явилися так звані “інтелек-

туальні мережі”, у яких канальна і пакетна комутація об'єднані, що надає нові можливості і по-

слуги: переадресація дзвінків, ідентифікація номера абонента і голосова пошта.

Велику надію на подолання явища, що називають “операційним кошмаром” телефонних

компаній, пов'язують з асинхронним режимом передачі даних, новою технологією пакетної ко-

мутації, що фрагментує інформацію – звук, відео або ін. дані на блоки, у десятки разів менші,

ніж при традиційній пакетній технології.

Старі мережі, що працювали незалежно одна від одної і передавали аналогові сигнали, по-

требували спеціальних терміналів для їх кодування і прийому даних, наприклад, телекс або

традиційний телефон. Але конвергенція інформаційно-комп'ютерних технологій і телекому-

нікаційних мереж, шифрування інформації створили умови приєднання терміналів різних типів

до однієї і тієї ж мережі. З'явилися можливості не тільки передачі факсимільних повідомлень по

звичайних телефонних лініях, а й верифікацій фінансових транзакцій, автоматичної видачі го-

тівки клієнтові банку, відстеження руху товару й ін.

Зі збільшенням продуктивності, швидкості роботи комп'ютерів і різних терміналів здій-

снюється й удосконалювання серверів – високопродуктивних і надійних комп'ютерів, у яких

розміщаються численні дані і програми, до яких можна одержати доступ по мережі.

Корпорація IBM вважається одним із лідерів у світовому продажу серверних систем

(http://www.dn.kiev.ua/hi-tech/mozg_ja_2305.html). Кілька років тому її дослідники з’ясували, що

обчислювальна потужність суперкомп'ютера Deep Blue приблизно дорівнює мозкові ящірки.

Ящірки дуже кмітливі і здатні вижити в цілком непередбаченому середовищі, стверджує керів-

ник департаменту глобального маркетингу IBM Ван Симонс. Саме тому свій новий проект по

створенню автономної самокерованої комп'ютерної системи, що був розпочатий, корпорація

назвала e-Liza (за звучанням нагадує e-Lizard, електронна ящірка). Це технологія керування ро-

бочим завантаженням, що дозволяє системам вивчати свою власну діяльність і приймати рі-

шення з її оптимізації. IBM визначила 4 класи властивостей, які вважає за необхідне розвивати

в e-Liza: самоконфігурування, самооптимізація, самозахист і самовідновлення.

Вартість установки і підтримки апаратних засобів і додатків стає настільки високою, що

рано чи пізно компанії не зможуть розвертати нові технології на тому рівні, котрий потрібно.

Автономні системи дозволять компаніям одержувати кращий ефект від обчислювальних ресур-

сів. Крім того, вони дозволять користувачам виконувати окремі додатки для планування вироб-

ничих ресурсів. Навіть з огляду на те, що ці додатки не є єдиною системою, IBM зможе управ-

ляти ними повніше, ніж окремим набором дискретних елементів, стверджує пан Симонс.

Найбільш вражаючою зміною інформаційно-комп'ютерних технологій і телекомунікацій-

них мереж протягом кількох останніх років стало зростання як масштабності, так і популярнос-

ті Інтернет. Ці тенденції трохи послабили діяльність постачальників он-лайнових послуг і сти-

мулювали новий бізнес – бізнес провайдерів Інтернет. Як тільки послуги е-телефонії й е-

конференції проклали собі дорогу в Інтернет, ця мережа стала яскравим прикладом того, як від-

бувається та сама конвергенція, про яку згадувалося, тобто – інтеграція всіляких технологій об-

робки, накопичення, збереження і передачі різних видів даних, до яких “прикріплена” різна ін-

формація: звук, відео, дані й ін. Інтернет став відігравати роль моделі, якщо не прототипу, Гло-

бальної інформаційної інфраструктури.

Одночасно з цим не можна замовчувати і побоювання, про які вже не один раз говорив

всесвітньо відомий філософ та письменник Станіслав Лем: “Кожна, без винятку, нова техноло-

гія має аверс користі й одночасно реверс нових, невідомих до пори лих. Стільникові телефони є

чудовим пристроєм зв'язку з безкабельним підключенням апаратів до телефонної мережі, але

вже можна почути і прочитати, що часте і масове застосування цих “стільників” не є нешкі-

дливим для здоров'я споживачів. Телебачення – це дуже коштовне джерело одержання інфор-

мації і всякого роду фільмів, але його шкідливий вплив на дітей і на молодь вже широко обгово-

рюється, і тим жвавіше, чим більше є місцевих трансляторів телепрограм, а супутникові ре-

транслятори справу ускладнюють багаторазово і т. д. При цьому, 90 %, а то і більше, телеві-

зійного мовлення є розважальною каламуттю, що забиває мозок.

Явище глобальної мережі нагадує відомий нам з Біблії потоп. Завдяки Інтернет, Євронет

і т. д. (мереж уже безліч) виникає “переповнення інформацією”. Це мережі, що нічого не ро-

зуміють, лише пересилають інформацію і з'єднують сторони одну з одною. В Інтернет обер-

тається порядку десяти в чотирнадцятій (деякі говорять, що десять у п'ятнадцятій) бітів, з

яких 97 % – це мотлох.

Це такий тип зв'язку, що простіше дозволяє визначити адресатів інформації, ніж відпра-

вників, що відсилають інформацію. Це такий тип зв'язку, що відкриває ворота усілякої діяль-

ності, у тому числі і такої, котра небажана, і навіть злочинна (за рахунок обплутування Землі

електронною мережею з відсутністю контролю і центрів реєстрації). Мафії, камори, банди,

гангстери, шахраї і зловмисники усяких мастей одержують доступ на арену інформації нарівні

з потенційними Ейнштейнами. Коли знайомишся зі спеціальною періодикою, то видно, що бі-

ржі, шанувальники і люди, що знаходяться під владою Капіталу, користуються мережами..., а

все інше, разом із усім Космосом, не хвилює їх ні крапельки.

Кожні вісім з половиною місяців, як вважають експерти, подвоюється кількість комп'ю-

терних вірусів. Якщо можна що-небудь споганити, зіпсувати, фальсифікувати, украсти, роз-

тратити, будь-кого обдурити, залишити з носом, то зовсім незалежно від того, чи принесе

така діяльність деструктивного і шкідницького характеру користь “активістові зла” чи він

одержить тільки нематеріальне задоволення від того, що перехитрив системи захисту, що

знищив без особистого прибутку те, що було коштовним для іншого, можна зі стовідсот-

ковою впевненістю визнати, що в нових формах нової технології боротьба зла з добром буде

продовжуватися. І це так тому, що так було завжди, тому що літаки, крім парашутистів,

скидали бомби тому, що атомна енергія “яскравіше тисячі сонць” була відомо як застосована

тому, що так потрібний медицині рентген в Освенцимі застосовувався німцями для убивства

плоду вагітних жінок, і так далі, і так далі – від початку людського світу.

...Нам потрібні не бездумні мережі, не тисячократна кількість телефонів, факсів, ін-

терактивні медіа, а вбудований у мережі еквівалент інтелекту, який оцінює інформацію, який

усе, що є інформаційним сміттям, поглинав би і, як фільтр, дозволяв би проходження тільки

повідомлень і візуальних зображень, що не пропагують зло і дурість, що не шкодять усьому,

що могло б стати корисним людині. Але про такі “розумні” мережі зараз можемо тільки мрі-

яти” (http://www.computerra.ru/online/bl/lem/9423/for_print.html).

2.7. Суспільно-інформаційні відносини і тенденції їх розвитку

Не ставлячи за мету розглянути весь спектр перспектив суспільних відносин, зупинимося

лише на їх інформаційній складовій.

Виходячи з техніко-технологічних реалій сучасності і прогнозних факторів, спробуємо

означити основні суспільно-інформаційні тенденції з погляду їх впливу на формування інфор-

маційного права.

Політичні тенденції:

• формування і розвиток ринку інформаційних ресурсів, продуктів, технологій і послуг;

• формування інформаційної інфраструктури, нових комунікацій;

• створення індустрії інформації;

• захист інформації і даних (нагляд за діяльністю в інформаційній сфері і забезпечення

свободи поширення інформації);

• нормативно-правове й організаційне забезпечення.

Можна думати, що відзначене буде одержувати свій розвиток і удосконалюватися одно-

часно з розширенням і поглибленням міждержавного співробітництва (збільшення транснаціо-

нальних, транскордонних інформаційних потоків, глобалізації інтеграційних процесів, подо-

лання міждержавних інформаційних бар'єрів: ідеологічних, правових, організаційних, адмініст-

ративних, культурних та ін.).

Суспільно-соціальні тенденції:

• поглиблення і розширення інформаційної підтримки процесів розумової праці;

• збільшення кількості зайнятих в інформаційній сфері (окремих осіб і невеликих фірм);

• сполучення децентралізованих і централізованих процесів формування і використання

державних і недержавних (корпоративних) інформаційних ресурсів;

• розширення децентралізації інформаційного обслуговування;

• посилення контролю за конкуренцією в сфері надання інформаційних послуг (на проти-

вагу прагненню до монополізації, централізації і твердості в регламентації доступу до інформа-

ційних ресурсів);

• удосконалення форм і методів промислового шпигунства, збору персональних даних і

посилення адміністративного обмеження доступу до інформації;

• підвищення вимог до інформаційної безпеки.

Інвестиційні й інноваційні тенденції:

• розвиток спеціалізації ринку інформаційних ресурсів, продуктів, технологій, послуг і

збільшення фінансових вкладень в інформаційну сферу;

• розвиток Інтернет, зокрема, в інтересах підвищення швидкості передачі даних, і реаліза-

ція нових проектів (наприклад, Інтернет-II) ;

• розвиток електронної економіки (е-бізнес, е-комерція та ін.) і створення умов, що забез-

печують входження в глобальне е-комерційне середовище;

• розвиток стільникової комп'ютерної телефонії (е-телефонії) та інтерактивних служб;

• розвиток окремих сфер (моделей) забезпечення життєдіяльності людини, суспільства і

держави (е-дім, е-бібліотека, е-уряд та ін.);

• удосконалення організації діяльності інститутів суспільного і державного нагляду за дія-

льністю в інформаційній сфері.

Правові тенденції. Правове регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері має

особливе, пріоритетне значення, що покликане враховувати сучасні реалії і необхідність вироб-

лення підходів до формування особливого права інформаційного суспільства.

До правових тенденцій можна віднести:

• розвиток законодавства у сфері інформаційних відносин як у цілому, так і по окремих

секторах, інститутах, елементах і формах інформаційної взаємодії різних суб'єктів;

• постійне вдосконалення національного законодавства із захисту прав і свобод, захисту

персональних даних людини;

• удосконалення публічно-правових умов захисту права власності на інформаційні проду-

кти, ресурси, технології, послуги, а також захисту авторських прав;

• створення публічно-правових умов функціонування ринку інформаційних ресурсів, про-

дуктів, технологій і послуг;

• розвиток публічно-правових умов здійснення електронного бізнесу;

• створення й удосконалення міжнародного публічно-правового регулювання транснаці-

ональних інформаційних потоків;

• законодавче забезпечення розвитку наукових досліджень у сфері перспективних інфор-

маційних технологій майбутнього.

3. Інтернет - засіб забезпечення інформаційних взаємовідносин

3.1. Історична довідка

Серед основних тенденцій світового розвитку на значну увагу заслуговує глобалізація ін-

форматизації практично всіх сфер життєдіяльності людини і суспільства, включаючи економі-

ку, науку, мистецтво і державне управління. Увесь цивілізований світ переходить до техноло-

гічно нового виробництва, що побудовано на інформатизації.

За даними компанії NUA у 1994 р. чисельність “населення” Інтернет не перевищувала 13

млн. чоловік, у вересні 1999 р. в усьому світі було 200 млн. користувачів, до кінця 2003 р. стало

500 – 600 млн., а в 2005 році передбачається більш, ніж 800 млн. чоловік.

Відповідно до звіту фірми Computer Industry Almanac на кінець 1999 р. в Інтернет було 259

млн. користувачів, у 2002 р. – 490 млн. чоловік, або 800 чоловік на 10 тис. населення. Зараз у

світі нараховується 25 країн, у яких доступ до Інтернет має кожен десятий.

Про реальне створення інформаційного суспільства в розвинених країнах або перманент-

ний розвиток третьої технологічної революції свідчить той факт, що зараз 30 % населення США

є власниками персональних комп'ютерів. Кількість робочих місць, безпосередньо пов'язаних з

організацією і підтримкою Інтернет-сайтів, протягом 1999 року збільшилася на 36 % і досягає в

даний час 2,5 млн. Особливо швидко з'являються нові робочі місця в інфраструктурі мережі, де

ріст становив 48 %. За той же період загальні доходи ринку Інтернет в США зросли на 60 %,

досягши в 2000 році 850 млрд. дол. на рік. У 2003 році мережі на основі Інтернет-технологій

використовують близько 80 % американських підприємств. У приватному секторі 37% абонен-

тів підключилися до мережі, користуючись новими швидкісними технологіями, такими як ка-

бельні модеми (14 %), лінії XDSL і IDSL (20 %) і гібридні супутникові канали (3 %).

Інтернет-ресурси розподілені досить нерівномірно. Так, 82 % користувачів Інтернет зосе-

реджені в 15 країнах. Лідером тут, безперечно, є США – 110 млн. американців, що становить 43

% від загальної кількості користувачів, але в 2002 р. їх число впаде до третини, а до кінця 2005

р. очікується зменшення частки до 27 %, що означає, звичайно ж, не відхід громадян США від

Інтернет, а інтенсивний розвиток мережі в інших країнах.

Кількість європейських користувачів мережі менша, але швидко зростає. Доступ до Інтер-

нет зараз мають близько 34 % населення, а у 2004 р. ця цифра становить приблизно 80 %.

Серед європейських країн лідирує Скандинавія: більше половини жителів Швеції, Норвегії

та Ісландії мають доступ до Інтернет. Далі йдуть Великобританія, яка має 6,4 млн. родин, під-

ключених до Інтернет (близько 27 % населення), Німеччина – 7,1 млн. родин (20,7 % насе-

лення), Франція – близько 3 млн. родин (12,1 % населення). За один тільки 1999 рік кількість

користувачів у Франції, підключених до “Всесвітньої павутини”, виросло на 47 %, у Німеччині

– на 22 % і в Англії – на 33 %. Усього в цих країнах підключилися близько 9 млн. чоловік.

Також активно розвивається азіатський ринок Інтернет. Зокрема, число користувачів Ін-

тернет в Японії зросло на 10 млн. торік, і сьогодні їх нараховується більш 27 млн. На думку

аналітиків, у 2005 році їх кількість досягне 76 млн. чоловік. До мережі підключені близько 78 %

японських підприємств. Широкого поширення одержав Інтернет у Гонконзі, тут підключені до

мережі більш 1,8 млн. чоловік, що становить 37 % населення від 12 до 60 років. Близько 6 – 10

млн. користувачів мережі живуть у Китаї, а до кінця 2003 року їх буде вже близько 21 млн. чо-

ловік. Передбачається, що істотно збільшиться й армія індійських користувачів, які досягнуть

чисельності в 9 млн. чоловік. Річні темпи приросту кількості користувачів у Китаї та Індії пере-

вищують 100 % на рік.

Латиноамериканці становлять 4 % від загальносвітової кількості користувачів, Африка і

Близький Схід мають 0,8 % і 0,6 % відповідно.

Відсоток користувачів Інтернет в Росії становить 6,3 % (http://www.monitoring.ru). Це тро-

хи менше, ніж у Польщі, зате майже стільки ж, скільки в Угорщині, Литві, Португалії. За інши-

ми даними (http://www.e-commerce.ru/cgi/print.asp), російська аудиторія становить 5 – 6 млн. чо-

ловік, з них 1,5 – 2 млн. користуються доступом до мережі регулярно (не рідше одного разу на

місяць). За деякими прогнозами, доступ до мережі в Росії будуть мати понад 20 млн. чоловік.

Одна з причин порівняно повільного розвитку приватного сектору в російській мережі

пов’язується з відносно низьким рівнем телефонізації. Якщо в США на 100 жителів припадає

близько 64 телефонів, то в Росії – всього 19.

У домені .ru у даний час на обліку близько 20 тисяч серверів.

Майже 2 млн. росіян, що старші 18 років, проводять у мережі не менше 1 години на тиж-

день, з них близько 270 – 300 тис. москвичі. Серед постійних користувачів Інтернет 70 % – мо-

лодші 34 років, 80 % – чоловіки, 20 % – жінки. Дослідники російського ринку Інтернет з'ясува-

ли також, що основну масу російської аудиторії (83 %) становлять люди розумової праці, у то-

му числі 17 % – керівники, 43 % – службовці і 23 % – учні. До складу перших двох груп, в ос-

новному, входять люди з доходами вищими за середній рівень.

Болгарія, Хорватія, Боснія, Македонія, Румунія, Туреччина, Чехія і Словаччина відстають

від Росії більш, ніж удвічі.

Користувачі Інтернет в Україні і Білорусі становлять 0,41 % і 0,1 % населення відповідно

(http//www.monitoring.ru).

Що ж таке Інтернет?

Відповідей на це питання існує маса. Одні кажуть, що це єдина всесвітня комунікативна

мережа, інші – бездонне віртуальне море, треті – величезний інформаційний смітник, четверті –

великий мегамаркет, п'яті... Епітетів і визначень наводити можна ще багато, але усі вони зво-

дяться до одного: Інтернет – це, насамперед, невичерпне джерело інформації. Спробуємо дати

сучасне техніко-технологічне визначення.

Інтернет (Internet) – мережа передачі даних, що має глобальну децентралізовану архі-

тектуру, розвинені методи адресації і передачі інформації на основі протоколів TCP/IP між

іншими одно- і різнотипними мережами передачі даних, комп'ютерними системами і різно-

манітним термінальним (кінцевим) устаткуванням і забезпечує доступ до величезної кількості

розподілених інформаційних ресурсів та надання різноманітних інформаційних послуг.

Метою розвитку Інтернет є створення телекомунікаційної глобальної мережі, що дозволяє

організувати інформаційно-комп'ютерне середовище, за допомогою якого будь-хто зможе в

будь-якому місці одержати інформацію. В остаточному підсумку, Інтернет – один із засобів

забезпечення інформаційної діяльності суб'єктів суспільства.

В Інтернет використовуються два основних поняття: адреса і протокол. Розглянемо, що

мається на увазі, у чому суть.

Свою унікальну адресу має комп'ютер, підключений до Інтернет, його називають вузлом

Інтернет або сайтом (від англійського слова site – “місце”, “місцезнаходження”). Навіть при

тимчасовому з'єднанні по каналу, що комутується, комп'ютерові виділяється унікальна адреса.

У будь-який момент часу всі комп'ютери, підключені до Інтернет, мають різні адреси. Так само,

як поштова адреса однозначно визначає місцезнаходження людини, адреса в Інтернет однознач-

но визначає місцезнаходження комп'ютера в мережі і називається IP-адресою (IP означає Інтер-

нет-протокол). Адреси в Інтернет можуть бути представлені як послідовністю цифр, так і ім'ям,

побудованим за визначеними правилами. Комп'ютери при пересиланні даних використовують

цифрові адреси, а користувачі при роботі в Інтернет використовують, в основному, імена, побу-

довані за так званою доменною системою імен. У цій системі імена надають шляхом покладан-

ня на різні групи користувачів відповідальності за підмножину імен. Кожен рівень у такій сис-

темі називається доменом. Домени відокремлюються один від одного крапками, наприклад,

www.company.ua. В імені може бути будь-яке число доменів. Кожна група, що має домен, може

створювати і змінювати адреси, що знаходяться під її контролем. Наприклад, якщо у фірмі з ад-

ресою company.ua буде створений новий аналітичний підрозділ, то для присвоєння йому свого

доменного імені фірма не повинна запитувати ні в кого дозволу. Досить додати нове слово, на-

приклад, analyst в опис своєї адреси. У підсумку новий підрозділ буде мати свою унікальну ад-

ресу – www.analyst.company.ua.

Тепер про протоколи.