Брижко В.,Цимбалюк В., Швець М., Коваль М., Базанов Ю. е-майбутнє та інформаційне право

Подождите немного. Документ загружается.

101

відповідними послугами до спеціалізованих організацій за межами країни, що з урахуванням

специфіки Інтернет може бути відносно легко реалізовано технологічно.

До чинних у Російській Федерації законів, що можуть бути застосовні до регулювання

відносин, пов'язаних з Інтернет, належать, зокрема:

з найбільш загальних питань правового режиму функціонування інформаційних мереж та

їх державного регулювання:

• Конституція Російської Федерації;

• Цивільний кодекс Російської Федерації;

• Кримінальний кодекс Російської Федерації;

• Федеральний Закон “Про інформацію, інформатизацію і захист інформації”;

• Федеральний Закон “Про участь у міжнародному інформаційному обміні”;

• Федеральний Закон “Про зв'язок”;

• Федеральний Закон “Про засоби масової інформації”;

з питань охорони прав відносно інформаційних об'єктів, що циркулюють в Інтернет:

• Федеральний Закон “Про авторське право і суміжні права”;

• “Патентний Закон Російської Федерації”;

• Федеральний Закон “Про правову охорону програм для ЕОМ і баз даних”;

• Федеральний Закон “Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць

походження товарів”;

з інших питань, що стосуються правового регулювання Інтернет-відносин і визначення

умов доступу до інформації:

• Федеральний Закон “Про державну таємницю”;

• Федеральний Закон “Про федеральні органи урядового зв'язку й інформації”;

• Федеральний Закон “Про рекламу”;

• Федеральний Закон “Про оперативно-розшукову діяльність у Російській Федерації”.

До числа основних проблем, що потребують нормативного врегулювання для запобігання

відставання російського сегмента Інтернет від загальносвітових тенденцій і забезпечення захис-

ту державних інтересів у даній області, належать:

• визначення державної політики Російської Федерації відносно розвитку російського сег-

мента і вирішення на міжнародному рівні питань державної юрисдикції стосовно різних сегме-

нтів Інтернет;

• забезпечення вільного доступу російських користувачів до мережі Інтернет і відповідних

мережних інформаційних ресурсів, а також безперешкодного інформаційного обміну, у тому

числі міжнародного;

• визначення порядку й умов підключення до Інтернет державних органів (у тому числі з

метою забезпечення громадян інформацією про діяльність цих органів), а також бібліотек, шкіл

та інших установ соціально-культурної сфери;

• визначення правового режиму інформації, що поширюється за допомогою Інтернет або

передана через засоби обміну в Інтернет;

• запобігання суспільно небезпечним діям за допомогою Інтернет (зокрема, поширенню об-

разливої і непристойної інформації, антигромадських закликів), а також створення нормативних

умов для ефективного виявлення і покарання осіб, які здійснюють такі правопорушення;

• діюча охорона авторських та інших виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності

при використанні Інтернет;

• захист персональних даних, зокрема тих даних про користувачів Інтернет, що збирають-

ся в процесі їх взаємодії між собою і з провайдерами Інтернет-послуг;

• створення нормативних умов для е-документообігу;

• визначення принципів і порядку використання адресного простору Інтернет, підтвер-

дження автентичності й авторства інформації в інформаційних продуктах;

• забезпечення нормативної бази для е-бізнесу і визнання в судах юридичної чинності

угод, здійснюваних за допомогою Інтернет;

102

• визначення порядку виробництва е-платежів;

• забезпечення інформаційної безпеки, зокрема, запобігання поширенню в мережах ком-

п'ютерних вірусів, недопущення несанкціонованого доступу до інформації;

• встановлення порядку застосування засобів криптозахисту щодо мережі Інтернет.

До головних цілей розробки законодавства в області Інтернет російські фахівці відносять:

• створення нормативно-правової бази, що ефективно застосовується для розвитку Інтер-

нет в інтересах російських користувачів, керівних суб'єктів і некомерційних організацій, орга-

нів влади і управління, поповнення інформаційних ресурсів;

• забезпечення умов для участі Російської Федерації й операторів російського сегмента

мережі Інтернет у розробці і прийнятті міжнародних норм, що регулюють технічні, технологіч-

ні й організаційно-правові аспекти розвитку Інтернет;

• закріплення державних гарантій охорони у відносинах, пов'язаних з Інтернет, захисту

прав і законних інтересів російських громадян і організацій, суспільних інтересів (у тому числі

інтересів економічного і соціального розвитку Росії), державних інтересів, суб'єктів Російської

Федерації і муніципальних утворень.

При розробці російського законодавства в області Інтернет передбачається додержуватися

наступних принципів, що випливають зі специфіки побудови і функціонування Інтернет як гло-

бальної інформаційної мережі:

• Інтернет не є ні об'єктом, ні суб'єктом правового регулювання. Предметом регулювання

є правовідносини між операторами і користувачами Інтернет, як між собою, так і у взаємовід-

носинах з іншими особами і державними органами у зв'язку з передачею даних, що становлять

інформацію, і наданням послуг через Інтернет (принцип предметного регулювання);

• пов'язані з Інтернет правовідносини носять міжнародний характер. Застосування локаль-

них правових норм до таких правовідносин без урахування і зв'язку з законодавством інших

країн може бути неефективним. Це вимагає пріоритетної уваги до розробки правових норм на

міжнародно-правовому рівні шляхом укладання і виконання (у тому числі рецепції, імплемен-

тації відповідних норм у національне законодавство) універсальних міжнародних угод (прин-

цип пріоритету міжнародного рівня правотворення);

• певне число нормативних проблем, пов'язаних з Інтернет, може і повинне бути вирішене

без використання методів державно-правового регулювання, а також на рівні алгоритмізації й

автоматизації процедур, що використовуються в Інтернет (принцип використання неюридичних

методів регулювання);

• соціальна значимість Інтернет як засобу практично необмеженого доступу до глобальних

інформаційних ресурсів вимагає законодавчого закріплення норм і правил, що регулюють на-

самперед аспекти його функціонування, які безпосередньо торкаються найважливіших прав і

законних інтересів особи, суспільства і держави. Наприклад, охорона приватного життя грома-

дян, захист персональних даних, боротьба з порушенням суспільної моралі, захист інтересів

держави у сфері інформаційної безпеки, охорона правопорядку (на принципі розумної достат-

ності регулювання);

• різноманіття і різнорідність правовідносин, так чи інакше пов'язаних з Інтернет, не до-

зволяють при розробці відповідної правової бази обмежитися лише створенням відносно ізо-

льованого (автономного), спеціального масиву нормативно-правового регулювання. Одночасно

з розробкою нових правових норм, що враховуватимуть специфіку функціонування мережі, при

необхідності потрібно вносити зміни до вже чинного національного законодавства з метою за-

безпечення можливості його прямого використання стосовно діяльності в Інтернет.

Сучасний стан законодавчої бази російського сегмента Інтернет і необхідність її розвитку

з урахуванням зазначених вище принципів зумовлюють три основних напрями розвитку:

а) розробка принципово нових законодавчих і інших нормативних актів, що враховують

специфіку функціонування і розвиток мережі, наприклад, базового Федерального Закону “Про

правове регулювання глобальної інформаційної мережі Інтернет у Російській Федерації”;

б) часткова зміна чинного нормативно-правової бази з метою її адаптації до відповідних

правовідносин;

103

в) створення і роз'яснення механізмів прямого використання Інтернет у частині чинних за-

конодавчих актів, без зміни їх змісту.

При розробці нормативної бази правового регулювання російського сегмента Інтернет, пе-

редбачається, насамперед:

• визначити основні напрями державної політики відносно Інтернет;

• встановити порядок участі федеральних та інших органів влади, а також недержавних

організацій у прийнятті на міжнародному рівні норм і правил (як технічного, так і організацій-

но-правового характеру), що регулюють глобальні аспекти розвитку Інтернет;

• законодавчо розмежувати сфери застосування нормативних актів, що забезпечують роз-

виток російського сегмента мережі Інтернет, прийнятих на федеральному, регіональному і міс-

цевому рівнях, а також недержавними об'єднаннями російського Інтернет-співтовариства.

Розвиток російського сегмента Інтернет, залучення російських користувачів Інтернет у

міжнародний інформаційний обмін, становлення для цього відповідних умов (а в необхідних

випадках і обмежень) передбачається зробити предметом пріоритетної уваги з боку федераль-

них органів влади. Це передбачає, зокрема, втілення в життя (у тому числі засобами норматив-

ного регулювання) політики державної підтримки розвитку Інтернет у Російській Федерації,

подібно тому, як це уже відбувається в США, країнах Європи, інших розвинених країнах світу.

Політика державної підтримки російського сегмента Інтернет припускає, зокрема:

• законодавче закріплення умов вільного доступу до Інтернет і недопущення необґрунтованих

обмежень діяльності операторів Інтернет-послуг (організаційних, податкових, ліцензійних);

• здійснення державних (регіональних, муніципальних) програм підключення різних су-

б'єктів до Інтернет у рамках розвитку інформаційних послуг і послуг зв'язку (телефонізації, ін-

форматизації та ін.), надання доступу до Інтернет на некомерційній основі: бібліотекам, шко-

лам, іншим установам соціально-культурної сфери, у тому числі шляхом прямого бюджетного

фінансування і залучення (як виконання обов'язкової соціальної функції) засобів комерційних

операторів Інтернет-послуг;

• встановлення недискримінаційного порядку користування інформаційними ресурсами, а

також порядку міжнародного інформаційного обміну;

• створення нормативних умов для розвитку вільного ринку послуг у російському сегменті

Інтернет, недопущення монополізації і несумлінної конкуренції.

З урахуванням необхідності дотримання комплексного підходу, робота з правового регу-

лювання суспільних відносин, пов'язаних з використанням Інтернет в Російській Федерації, по-

винна проводитися одночасно з підготовкою пропозицій про внесення змін до ряду чинних фе-

деральних законів. Зміна законодавства припускає:

в області державної політики:

• закріплення відповідних положень у Федеральному законодавстві;

• питання державної підтримки розвитку російського сегмента Інтернет повинні знайти

відображення у федеральних законах про бюджет Російської Федерації та у Бюджетному кодек-

сі Російської Федерації;

• законодавче закріплення порядку участі федеральних органів влади й інших організацій

у вирішенні питань нормативного Інтернет-регулювання на міжнародному рівні;

в області вільного доступу до Інтернет-ресурсів:

• закріплення права кожного російського користувача на рівний і безперешкодний доступ

до Інтернет-ресурсів. При необхідності повинен бути вичерпний перелік обставин, при яких та-

кий доступ може бути обмежений або припинений;

• до Федерального Закону “Про зв'язок” (при необхідності – до Федеральних Законів “Про

ліцензування окремих видів діяльності” і “Про засоби масової інформації”) мають бути внесені

зміни, що визначають порядок та вимоги видачі ліцензій операторам окремих Інтернет-послуг.

При цьому потрібно звернути увагу на те, що загальносвітовою тенденцією є відмова від

ліцензування діяльності, що пов'язана з Інтернет; видача ліцензій повинна розглядатися як ви-

няткова вимога. Практика роботи російських операторів доступу підтверджує, що більшість на-

явних у чинному законодавстві ліцензійних обмежень надмірні та необґрунтовані. Російські

104

юристи відзначають явну неефективність системи ліцензування міжнародного інформаційного

обміну, закладеної у відповідному федеральному законі. Вважається, що немає ніяких об'єктив-

них і виправданих причин вводити ліцензування тих видів діяльності в Інтернет, які в даний час

не мають потреби у ліцензуванні;

• введення єдиного державного стандарту кодової таблиці (наприклад, для застосування в

комп'ютерних системах державних органів, підключених до мережі), що дозволить поступово

відмовитися від використання інших кодових таблиць кирилиці;

відносно порядку й умов підключення до Інтернет державних органів:

• до Федеральних Законів “Про федеральні органи урядового зв'язку й інформації” і “Про

державну таємницю” передбачається внести норми про порядок і умови підключення до Інтер-

нет федеральних, регіональних і місцевих органів влади (необхідність підключення комп'ютер-

них мереж зазначених органів до Інтернет, умови захисту даних, порядок фінансування відпо-

відних заходів, порядок інформаційного обміну державних органів з використанням Інтернет;

• до Федеральних Законів “Про інформацію, інформатизацію і захист інформації” перед-

бачається внесення змін, що уточнюють порядок використання Інтернет державними органами і

формування федеральних та інших інформаційних ресурсів;

відносно доступу до Інтернет для установ соціальної сфери:

• положення про обов'язкове забезпечення доступу до Інтернет державних і муніципаль-

них установ соціальної сфери (на некомерційній основі), у тому числі бібліотек (медіатек), шкіл

та інших установ загальної та професійної освіти, наукових, архівних і музейних установ. Від-

повідні зміни мають бути внесені до Федеральних Законів “Про бібліотечну справу”, “Про осві-

ту”, “Про науку і державну науково-технічну політику”, “Про музейний фонд у Російській Фе-

дерації і музеї у Російській Федерації”, в Основи законодавства Російської Федерації “Про Ар-

хівний фонд Російської Федерації й архіви”;

щодо інформування громадян про діяльність державних органів:

• підстави, що зобов'язують державні органи інформувати громадян про свою діяльність,

містяться в даний час у Федеральних Законах “Про інформацію, інформатизацію і захист інфо-

рмації” і “Про засоби масової інформації”. Більш детальна норма з посиланням на застосування

технологій Інтернет, а також визначення порядку такого застосування повинна міститися в за-

коні про Інтернет. Зокрема, повинна бути передбачена обов'язкова Інтернет-публікація законо-

давчих актів, що набули чинності силу (із внесенням необхідних змін до Федерального Закону

“Про порядок опублікування і набуття чинності Федеральних конституційних законів, Федера-

льних Законів, Актів палат Федеральних зборів”);

в галузі виборчих технологій:

• відносно невисока вартість і технічна простота доступу до Інтернет потенційно дозволяє

широко використовувати мережні технології у виборчих кампаніях – від максимально опера-

тивного інформування виборців виборчими комісіями і ведення передвиборної пропаганди й

агітації до проведення заочного голосування за допомогою Інтернет. Це, зокрема, не тільки

спростить і здишевить процедуру голосування, але й залучить до участі в голосуванні якомога

більшу кількість виборців. Для нормативного закріплення таких можливостей необхідно внести

зміни до Федеральних Законів “Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референ-

думі громадян Російської Федерації”, “Про вибори депутатів Державної думи Федеральних

Зборів Російської Федерації”, “Про вибори Президента Російської Федерації” та інші;

щодо визначення правового режиму інформації, що розміщується або передається через

надані в Інтернет засоби обміну:

• визначення правового режиму інформації, переданої через надані в Інтернет засоби об-

міну неможливе без внесення змін до чинного російського законодавства про інформацію й ін-

форматизацію. Цивільний кодекс Російської Федерації відносить інформацію до об'єктів циві-

льних прав регулювання, однак це поняття не розкрите. У чинному Федеральному Законі “Про

інформацію, інформатизацію і захист інформації” спроба наділення понять “інформація”, “ін-

формаційний ресурс”, “інформаційний продукт” ознаками об'єктів речового права власності має

не цілком вдалий практичний результат. Для коректного відображення специфіки інформації як

105

об'єкта цивільних прав належить як у законі про Інтернет, так і у Федеральних Законах “Про

інформацію, інформатизацію і захист інформації”, “Про участь у міжнародному інформаційно-

му обміні” уточнити поняття інформаційний ресурс як багатоплановий, різнекомпонентний об'-

єкт права і вичленувати ті аспекти діяльності власника інформаційного ресурсу, що мали б

практичне значення для визначення обсягу правоспроможності власників, користувачів і розпо-

рядників інформації;

щодо запобігання правопорушень в Інтернет:

• розширення предметної сфери суспільно небезпечних дій, що чиняться за допомогою Ін-

тернет (у тому числі правопорушень і злочинів) вимагає внесення нових видів правопорушень

(злочинів) до Кодексу про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу;

• особливу увагу у проекті Федерального Закону “Про електронно-цифровий підпис”

(“Про електронний документ”), у змінах до Кримінально-процесуального кодексу у Російської

Федерації необхідно приділити порядку надання сили доказу інформації, розміщеній за допо-

могою Інтернет за певною мережною адресою в певний момент часу (фіксація юридичних фак-

тів), а також порядку надання відомостей про осіб під вигаданим або чужим ім'ям;

• потребують закріплення на законодавчому рівні обов'язки осіб, які беруть участь в інфо-

рмаційному обміні через Інтернет (у першу чергу операторів доступу до Інтернет), в системі

оперативно-слідчих заходів, що провадяться правоохоронними органами, здійснити внесенням

змін і доповнень, зокрема, до Федерального Закону “Про оперативно-розшукову діяльність” і

Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації;

• частина правових норм, що стосуються запобігання вчиненню через Інтернет протипра-

вних дій, повинна бути внесена додатково до Федеральних Законів “Про засоби масової інфор-

мації” і “Про рекламу”. При цьому варто мати на увазі, що значне число видів Інтернет-право-

порушень мають майже повні аналогії в “не мережному” світі (і, відповідним чином підлягають

припиненню, а особи, що здійснюють їх, – покаранню). Наприклад, немає ніяких підстав при

аналізі правопорушень, що скоєні за допомогою Інтернет, ігнорувати норми федерального за-

конодавства про заборону незаконного обороту продукції порнографічного характеру, про від-

повідальність за наклеп і образи, про недопущення неетичної і недобросовісної реклами;

в галузі охорони об'єктів інтелектуальної власності:

• у Російській Федерації створена в цілому система законодавчих актів, спрямованих на

охорону результатів творчої діяльності (об'єктів інтелектуальної власності). У той же час, у про-

цесі обговорення і прийняття знаходиться частина Цивільного кодексу Російської Федерації, що

передбачає не тільки внесення змін (пов'язаних зі специфікою Інтернет) до Федеральних Законів

“Про авторські і суміжні права”, “Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місць

походження товарів” та інші, але й безпосереднє корегування тексту Цивільного кодексу;

• у разі прийняття міжнародними організаціями рішення про включення доменних імен до

окремої групи об'єктів інтелектуальної власності (як товарний знак або засіб індивідуалізації)

норма аналогічного змісту повинна бути інкорпорована у відповідні Федеральні Закони Росій-

ської Федерації;

• при збільшенні кількості охоронних документів (свідоцтв, патентів), що надаються, за-

хист об'єктів інтелектуальної власності при використанні Інтернет стає проблематичним через

відсутність у даний час ефективного механізму контролю за дотриманням норм про права на

використання і тиражування. Існує точка зору про неможливість застосування норм авторсько-

го права до Інтернет-середовища. Мова може йти про модифікації окремих аспектів правоспро-

можності власників виключних прав, наприклад, про зміну термінів охорони або про зміну ме-

ханізму, що вимагає обов'язкової згоди автора на використання його твору, що нереально в

умовах представлення таких творів з використанням методів гіпертексту. Як вважають російсь-

кі фахівці, остаточне рішення на рівні Федерального законодавства може бути прийнято тільки

після узгодження даного питання в універсальній міжнародній угоді;

в галузі захисту персональних даних:

• оскільки Інтернет значно полегшує збір персональних даних і, головне, їх об'єднання з

різних джерел (користувач не може у всіх випадках працювати анонімно і не має технологічної

106

можливості забезпечення гарантій недоторканності особистого життя при об'єднанні таких да-

них у деяке ціле), що відповідає гарантії невикористання персональних даних у неналежних ці-

лях, відповідні норми права повинні міститися у федеральному законі про захист персональних

даних. Користувачеві Інтернет повинна бути забезпечена можливість самому обирати рівень

захисту персональних даних, що повідомляються ним, і домагатися відновлення справедливості

у разі порушення його прав на захист персональних даних;

щодо е-документообігу і застосування е-підпису:

• правовою підставою для е-документообігу і застосування е-підпису є Цивільний кодекс

Російської Федерації і Федеральний Закон “Про інформацію, інформатизацію і захист інформа-

ції”. Відповідні норми, у тому числі стосовно Інтернет, повинні бути включені до Федерального

Закону “Про електронно-цифровий підпис” (“Про електронний документ”);

щодо адресного і доменного простору російського сегменту Інтернет:

• розподіл і контроль адресного простору російського сегменту Інтернет – одна зі сфер, у

якій найбільше відображається необхідність застосування норм міжнародного характеру, а та-

кож залучення до роботи зацікавлених представників російського Інтернет-суспільства;

• вважається, що як інтересам держави, так і “мережного суспільства” відповідало би збе-

реження існуючої централізованої системи розподілу і контролю адресного простору з делегу-

ванням функцій щодо розподілу і контролю відповідному технічному центрові і наданням прав

реєстрації доменних імен спеціалізованим організаціям (реєстраторам) на конкурентній основі;

щодо е-комерції:

• основою для створення ефективно діючої і ринково орієнтованої системи е-комерції є

визначення механізму Інтернет-регулювання відносин учасників угод і легалізація застосовува-

них ними способів взаєморозрахунків;

• правовою базою е-комерції є Цивільний кодекс Російської Федерації і деякі спеціальні

Федеральні Закони (наприклад, “Про Центральний банк Російської Федерації)” і “Про банки і

банківську діяльність”). До зазначених Федеральних Законів, так само як до Федерального За-

кону “Про бухгалтерський облік”, інших законодавчих актів про бухгалтерський облік і здійс-

нення безготівкових розрахунків, мають бути внесені зміни, доповнення уточнюючого і конк-

ретизуючого змісту;

щодо оподаткування:

• при встановленні режиму оподаткування через Інтернет варто розрізняти операції, пов'я-

зані із забезпеченням доступу до Інтернет, і операції із надання мережних послуг (інформацій-

них, угод із купівлі-продажу товарів і т. д.);

• немає необхідності відходити від загальносвітової тенденції відмови (або, принаймні,

мораторію) від введення специфічних “податків на Інтернет”. Послуги доступу до Інтернет об-

кладаються податками на загальних підставах, за окремими видами діяльності операторів Ін-

тернет. Інші мережні угоди самі по собі не підлягають оподаткуванню взагалі – оподаткування

передбачається тільки відносно результатів господарської діяльності учасників угод. Відповідні

положення повинні бути відбиті в Податковому кодексі Російської Федерації;

щодо інформаційної і мережної безпеки:

• чинне в Російській Федерації законодавство, у тому числі кримінальне, містить достатні

правові гарантії для забезпечення інформаційної безпеки користувачів і операторів Інтернет.

Однак такі гарантії поки не підкріплюються законодавчо встановленими механізмами їх дотри-

мання. Потрібні доповнення, що враховують специфіку Інтернет, до Кримінально-

процесуального, Цивільно-процесуального й Арбітражно-процесуального кодексів Російської

Федерації, до Федерального Закону “Про безпеку”, а також до розділу (про захист інформації)

Федерального Закону “Про інформацію, інформатизацію і захист інформації”;

• одним з аспектів захисту інформаційної безпеки громадян є необхідність законодавчої

заборони такого виду мережного хуліганства, що полягає у розсиланні небажаної реклами

(спама) мережею Інтернет, зокрема, адресної реклами, що нав'язується. Поряд із моральним

збитком мережні хулігани наносять також істотний матеріальний збиток у вигляді несанкціоно-

107

ваного використання мережних ресурсів третіх осіб. Відповідні положення можуть бути закріп-

лені, наприклад, у законодавчих актах про адміністративні порушення;

щодо використання засобів криптозахисту:

• правовою основою для використання в російському сегменті Інтернет засобів крипто-

графічного захисту (шифрування) є Федеральні Закони “Про державну таємницю” і “Про феде-

ральні органи урядового зв'язку й інформації”;

• у зв'язку з технологічною неможливістю і практичною недоцільністю спроб жорстко лі-

мітувати можливості використання засобів криптозахисту користувачами й операторами росій-

ського сегменту Інтернет небажане збереження нинішньої ситуації “загального порушення”

встановлених, але практично непридатних правил сертифікації і ліцензування. Питання про де-

монополізацію повноважень федеральних органів урядового зв'язку й інформатизацію відносно

використання засобів криптозахисту щодо Інтернет має бути законодавчо вирішене у допов-

неннях до зазначених Федеральних законів, а також у законі про Інтернет.

У підсумку, можна звернути увагу на те, що у більшості розвинених країн при виборі під-

ходів до публічно-правового регулювання Інтернет-відносин сьогодні орієнтуються на такі кри-

терії:

• вибірковість регулювання: запобігання “всеохоплюючому” регулюванню діяльності, за-

снованої на Інтернет-економіці; регулювання повинно бути лише стосовно деяких специфічних

аспектів відповідно до недоліків реального ринку;

• гнучкість регулювання: регулювання повинне бути здатним до адаптації і змін з ураху-

ванням особливостей, що лежать в основі функціонування Інтернет-економіки;

• експериментальність: нововведення в Інтернет-регулювання повинні бути експери-

ментальні та інноваційні, супроводжуватися апробацією та соціальною оцінкою кожної зміни;

• сприятливе регулювання: адміністративне Інтернет-регулювання має прагнути зробити

адміністративний процес більш простим, а не більш складним – ніякого регулювання заради

регулювання.

До критичних факторів успіху, що є чільними при регулюванні Інтернет-відносин в еко-

номіці, закордонні фахівці відносять:

• точність вибору мети: Інтернет-регулювання повинне носити чіткий, простий і повний,

наскільки це можливо, характер. Воно має “влучати“ точно в ціль;

• економічна ефективність: Інтернет-регулювання має стимулювати конкуренцію і само-

регулювання в тих випадках, коли це можливо;

• прийняття специфіки ринку: Інтернет-регулювання має брати до уваги такі властивості

он-лайнового ринку, як мінливість і еластичність. Необхідна умова цього – постійна комуніка-

ція між компаніями, що представляють Інтернет-економіку, і органами, що здійснюють її дер-

жавне регулювання;

• спонукання до інновацій: означає запобігання там, де це можливо, використанню тради-

ційних засобів адміністративного регулювання (наприклад, ліцензування і ціноутворення). За-

мість цього рекомендується стимулювання і заохочення інновацій і заходів саморегулювання, а

також розвиток передового за своїм рівнем програмного забезпечення (наприклад, фільтруючих

технологій) із залученням публічних фондів;

• ступінь регулювання: означає, що економіка, що базується на використанні Інтернет-

технологій, повинна бути, де це тільки можливо, не обмежена у своїй ринковій динаміці умова-

ми, висунутими урядом. Має звертатися увага на глобальність такого явища, як Інтернет.

Інтернет змінюється вкрай динамічно, організаційні структури не повною мірою визначе-

ні, інфраструктура розподілена між різними операторами мережі, а суб'єкти ринку змінюються.

Урядам і споживачам непросто встежити за технологією, що швидко ускладнюється і змінюєть-

ся. Як наслідок, уряди повинні вибирати між двома цілями регулювання: одній може служити

підтримка ринкових механізмів, інвестицій і інновацій, іншій – задоволення публічних інтере-

сів, їх гарантування і координація.

108

Сьогодні прагнення урядів розвинених країн направлене на відкриття монополістичних

ринків для конкуренції з метою стимулювання оптимального розподілу товарів і послуг, опти-

мізації цін, забезпечення оптимальної якості продукції і найбільшої безпеки споживачів.

Які існують методи втручання держави в процеси Інтернет-відносин?

До таких методів сьогодні відносять:

• адміністративні методи, наприклад, видача ліцензій, регулювання цін, встановлення пев-

них стандартів якості;

• правові методи, наприклад, прийняття законодавчих актів;

• торговельна практика, наприклад, концепція добровільного керованого самоконтролю;

• спонукально-сумісні методи, наприклад, промислова політика.

Інтернет-регулювання має бути спрямоване на встановлення чесних і конкурентних пра-

вил доступу для всіх його суб'єктів. Акцент на методології оцінки розходжень і на системному

підході до регулювання відносин (наприклад, правила доступу) не повинен мати своїм наміром

генерування нових правових рамок обмежувального змісту. Замість цього мова може йти про

більш ефективне застосування діючого законодавства, стимулюванні роботи національних ор-

ганів регулювання й одночасну спробу забезпечення безпеки середовища, за допомогою якого

працює Інтернет-економіка.

Однією з головних є думка, що проходить через бачення сьогодення і майбутнього Інтер-

нет, яка полягає в тому, що глобальну інформаційно-комунікаційну мережу в обсязі будь-якого

її всеосяжного сегмента контролювати неможливо. Повинні створюватися і застосовуватися

потрібні регулятивні інструменти. У протилежному випадку з'являється ризик виникнення пе-

решкод на шляху зростання вигод від його використання і порушень прав людини на доступ до

інформації та обмеження інтелектуальної свободи.

109

4. е-економіка

Сьогодні Інтернет перетворюється на глобальну арену вирішення різних завдань економіки. У

повсякденному мовленні все частіше стали з’являтися своєрідні неологізми. Їх основу складають

звичні слова, як, наприклад, “бізнес”, “комерція”, “магазин”, “маркетинг” та ін., у супроводі прик-

метника “електронний” або його англомовного аналога – префікса “е-”.

Зрозуміло, що кожний з цих термінів несе визначене функціональне навантаження. Спро-

буємо вникнути в їх сутність.

Так, е-комерція розглядається як створення е-магазинів (Інтернет-магазинів) для здійснен-

ня продажу/купівлі товарів, надання послуг і проведення розрахунків засобами інформаційно-

комп'ютерних технологій. Якщо е-комерція здійснюється одночасно з маркетингом (досліджен-

ня кон'юнктури, пошук і вибір ринків, планування і розробка товарів або послуг, вироблення

цінової політики, просування товарів, послуг, інформаційних продуктів від виробника до спо-

живача, зокрема, методами реклами й інших видів формування потреби в товарі), то це вже

зветься е-бізнесом. Іншими словами, е-бізнес – це організація ведення традиційного бізнесу, що

здійснюється з використанням сучасних цифрових інформаційних технологій і електронних за-

собів комунікаційного забезпечення. У побуті термін “е-бізнес” застосував Лу Герштнер, голова

ради директорів і виконавчий директор компанії IBM, його він вперше використав у своїй про-

мові в Нью-Йорку в 1997 році.

Економіка Інтернет пропонує різні моделі ведення е-бізнесу (бізнес-модулі). Найбільшого

поширення зараз набувають бізнес з клієнтом (bisiness-to-concumers, або – B2C) і бізнес на базі

між фірмових угод (bisiness-to-bisiness або – B2B).

Відомі інші моделі е-бізнесу, що знаходяться в стадії апробації, це “уряд-бізнес” (G2B) і

“уряд-громадяни” (G2C). Передбачається, що модуль G2B повинен охоплювати всі зв'язки між

приватними компаніями й урядовими організаціями. Наприклад, у США всі деталі майбутніх

урядових закупівель не є секретами й анонсуються засобами Інтернет. Компанії можуть відпо-

вісти на пропозиції знову-таки через Інтернет. У США розглядають вільне поширення інфор-

мації про плани, обсяги і хід тендерних закупівель за допомогою Інтернет не тільки як метод

підвищення конкурентоспроможності своїх компаній, але як засіб боротьби з неминучою кору-

пцією при проведенні державних тендерів.

Ідея електронних тендерів (е-тендерів) для більш дешевого й ефективного адміністрування

державних закупівель була сформульована ще в травні 1994 р. у Рекомендаціях Європейському

Союзу “Європа і глобальне інформаційне суспільство” комісією М.Бангемана. Державамам-

членам Євросоюзу пропонувалося прийняти рішення на застосування загальних стандартів з

обов'язкової електронної обробки даних при проведенні е-торгів і е-платежів, а операторам те-

лекомунікацій і постачальникам послуг надати доступ можливих користувачів до мережі, що

забезпечує проведення тендерів. Відзначалася необхідність дотримання безпеки при передачі

даних і надання гарантій відкритого доступу, щоб уникнути можливості перетворення е-

тендерів у сховану форму протекціонізму. Протягом 2 – 3 років очікувалося досягнення крити-

чної маси в розміщенні через процеси е-тендерів до 10 % від державних замовлень. Як показав

подальший хід подій, цим планам не судилося збутися через те, що контури модуля “уряд-

бізнес” остаточно так і не були окреслені.

Перш ніж коротко ознайомитися з модулями е-бізнесу, які, як вказувалося, дістають най-

більшого поширення, звернемо увагу на два важливих і загальних аспекти для е-бізнесу.

Перший. Закордонний досвід свідчить про те, що е-бізнес це не стільки е-магазин (або веб-

магазин), а скоріше спосіб мислення менеджера нового покоління, втілений у інформаційній

інфраструктурі, що динамічно розвивається і призначена, у принципі, для економії часу і ресур-

сів. Саме в цьому і полягає призначення е-бізнесу.

Другий аспект. Забезпечення захисту персональних даних людей, які користуються широкими

можливостями Інтернет, і непомітний, але досить інтенсивний збір даних, що персонально ідентифі-

кують їх особистості, дві дуже серйозно конфліктуючі одна з одною проблеми. Конфлікт цей швидко

110

стає одним із найбільш гарячих тем як у розвитку е-бізнесу, так і в більш специфічній області, деліка-

тно іменованій “забезпечення належної роботи правоохоронних органів”.

Структури, що займаються маркетингом, постійно вишукують нові, все більш ефективні

шляхи для збору максимально можливої інформації про своїх конкурентів, їх зв'язки, плани,

потенційних покупців і багато чого іншого. Для бізнесу такі дані зручне, а тепер і вкрай необ-

хідне доповнення до усього того, що надає Інтернет. Уже цілком чітко усвідомлено, що з його

допомогою набагато легше збирати величезні обсяги різної інформації, а аналіз і взаємне пов'я-

зування всіляких відомостей забезпечують істотні прибутки і лідерство.

Захисники цивільних свобод цілком резонно вбачають у цих прагненнях замах на фунда-

ментальні права громадян, оскільки в переважній більшості випадків персональні дані про них

збираються без їх згоди. Тому забезпечення анонімності користувача Інтернет і можливість ви-

користання, зокрема, псевдонімів у комунікаціях розглядаються як необхідні заходи зміцнення

таких цивільних прав, як приватні інтереси і захист прав людини на свої персональні дані.

4.1. Бізнес-модуль B2C

Бізнес-модуль B2C (Інтернет-торгівля) передбачає здійснення он-лайнових продажів това-

рів і надання послуг приватним особам (клієнтам) через мережу Інтернет. По суті, це реалізація

схеми звичайного роздрібного торговельного підприємства і банківських послуг із застосуван-

ням новітніх інформаційно-комп'ютерних технологій і телекомунікаційних мереж.

Головна перевага B2C – веб-сайт фірми (Інтернет-магазина) може одночасно відвідати не-

обмежена кількість потенційних покупців. Жоден реальний магазин не може витримувати од-

ночасного напливу кількох тисяч чоловік. Плюс до цього – потенційна можливість скорочення

витрат на оренду приміщення, кількість персоналу, можливість представлення великої номенк-

латури товарів і послуг.

Принципова схема роботи модуля В2С така: через мережу Інтернет покупець за допомо-

гою браузера заходить на веб-сайт Інтернет-магазина. Веб-сайт містить електронну вітрину, на

якій розміщений каталог товарів і послуг (з можливістю пошуку) і необхідні інтерфейсні еле-

менти для введення реєстраційної інформації, формування замовлення, проведення платежів

через Інтернет, оформлення доставки, одержання інформації про компанії та он-лайнової кон-

сультації. Після закінчення формування замовлення і реєстрації, вся зібрана інформація про по-

купця надходить з електронної вітрини до торговельної системи Інтернет-магазина. У торгове-

льній системі здійснюється перевірка наявності вибраного товару на складі, ініціюється запит

до платіжної системи. Після повідомлення про проведення он-лайнового платежу торговельною

системою формується замовлення для служби доставки.

В останні роки з'явилася безліч технічних рішень, що забезпечують доступ потенційних

покупців до бізнес-порталів. Великі надії пов'язують із пріоритетом B2C в області мобільної

комерції, що набула широкого поширення в Японії. Там число користувачів мобільних телефо-

нів перевищує кількість власників комп'ютерів із виходом в Інтернет, тому на основі WAP-

протоколу розвиваються сотні і тисячі успішних Інтернет-проектів. Крім мобільних телефонів і

ноутбуків, створені спеціальні пейджери, що, одержавши рекламну інформацію з мережі, почи-

нають “пищати” лише в тому випадку, якщо користувач проходить повз магазин, що дав таке

повідомлення. З'явилися не тільки технічні рішення, але й безліч програм і схем, покликаних

розв'язати найрізноманітніші проблеми B2C.

У бізнес-моделі B2C зараз розрізняють два майже незалежних напрями: “виробник-клієнт”

і “магазин-клієнт”.

Поки що у світі існує незначне число бізнесів (стосовно всіх наявних на ринку), що використо-

вують схему “виробник-клієнт”. Основні труднощі в реалізації подібного підходу полягають у струк-

турі сучасних підприємств, що не мають можливості прямої взаємодії. Але спроби деяких виробників

впровадити дану схему в життя часом завершуються успіхом. Зараз на цьому сегменті ринку B2С го-

ловним чином представлені компанії, що використовують ручну працю, відповідно, пропоновані то-

вари досить дорогі, а їх кількість часом обчислюється десятками або сотнями (наприклад, автомобілі