Брижко В.,Цимбалюк В., Швець М., Коваль М., Базанов Ю. е-майбутнє та інформаційне право

Подождите немного. Документ загружается.

Через невірне використання ґрунтових вод вичерпуються їх запаси.

Як і ґрунт, ґрунтові води відновлюються дуже повільно, приблизно 1 % на рік. Однак по-

ведінка людей і в цьому відношенні характеризується не достатнім ступенем розумності. Ґрун-

тові води, накопичені ще з часу льодовикового періоду, викачуються зі швидкістю на 25 % бі-

льшою, ніж швидкість їх поновлення. У деяких районах перевищення витрат над відновленням

сягає 160 %. Великий водоносний шар під штатами Небраска, Оклахома і Техас, запаси води в

якому більші, ніж у будь-якому наземному водоймищі, інтенсивно виснажуються. Перші при-

кмети майбутнього – у 1950 р. у Канзасі до водоносного шару було пробурене 250 свердловин,

а у 1990 р. їх було вже 3000. За цей час товщина шару зменшилася з 58 футів до зволоженого

залишку товщиною 5 – 6 футів. При збереженні таких темпів деякі землеробні райони вже через

30 – 40 років стануть непродуктивними.

При цьому опріснення морської води для сільського господарства дуже енергоємний і

економічно безперспективний процес.

Навіть дуже розумна і змістовна людина (включаючи і тих, котрі мають довідку про те, що

вони генії) на 80 % складається з води. Без води вона вмирає через 5 – 10 днів.

За минулі 150 років кількість питної води на людину зменшилася в 4 рази. За останні 40

років кількість прісної води на людину у світі зменшилася на 60 %. Протягом наступних 25 ро-

ків передбачається подальше її зменшення ще вдвічі. Сьогодні 2 млрд. людей у 80 країнах світу

живуть в умовах обмеженого забезпечення питною водою. Дефіцит прісної води відчувають

понад 300 міст Китаю, і проблема ця зростає. Проте, у щорічній потребі води на вирощування

їжі на кожну людину на рік, що становить 400 000 літрів, у США використовується 1 700 000

літрів. При мінімальній потребі у воді для побутових нестатків 50 літрів на день у США спожи-

вається води в 8 разів більше, тобто 400 літрів на день.

До 2000 р. 6 з 7 східноафриканських країн і всі 5 країн південного узбережжя Середзем-

ного моря вже відчули дефіцит прісної води. До 2025 р. з дефіцитом води зіткнуться 48 країн із

загальним населенням 4,4 млрд. чоловік, тобто половина населення Землі (www.Kmnews.ru). Не-

зважаючи на достаток дощів, що випадають у Китаї, їх нерівномірність і нерегулярність при-

зводить до того, що тільки половина населення країни забезпечується водою регулярно. Кожну

хвилину в світі від відсутності води вмирає шестеро дітей (газета “Сегодня”, 12.06.2003).

Тільки на перший погляд хвороби здаються не дуже пов'язаними зі станом природних ре-

сурсів, однак більш детальний аналіз показує, що їх кількість і якість (наприклад, їжа і вода)

відіграють основну роль у здоров'ї людини. Усього за 10 років, з 1982 по 1992 рр., смертність

внаслідок інфекційних захворювань зросла на 60 %. Щороку 50 мільйонів смертей обумовлено

хворобами внаслідок забрудненої води, їжі, повітря і ґрунту. Близько 90 % захворювань у краї-

нах, що розвиваються, є результатом дефіциту чистої води.

Посилення парникового ефекту внаслідок викиду в атмосферу величезної кількості газів

стає очевидним. Розмах повеней і їх наслідки у Європі влітку 2000 та 2003 рр. тому наочний при-

клад. Можна і далі очікувати істотного перерозподілу атмосферних опадів, появи посух у внутрі-

континентальних областях, зростання погодної нестійкості і кліматичної розмаїтості і, у резуль-

таті, зниження врожайності усіх видів культур, а також росту числа захворювань рослин і збіль-

шення чисельності шкідливих комах. У цьому відношенні повчальним також є 1988 р. Внаслідок

величезної посухи врожай зернових знизився на 30 %, і вперше за 300 років виробництво зерно-

вих виявилось нижче рівня споживання. У цьому ж році врожай у Канаді знизився на 37 %.

Отруйний атмосферний коктейль з викидів хімічного й іншого виробництв – головна при-

чина зменшення і знищення лісів і полів. Міжурядовий комітет зі зміни клімату дійшов висновку,

що для припинення росту вмісту двоокису вуглецю в атмосфері потрібно зменшити застосування

викопних джерел енергії на 60 – 80 %, однак цей заклик залишається тільки закликом.

Тепер згадаємо ліс, яким захоплюємося, і який немилосердно засмічуємо на відпочинку.

Одна прибережна зона Дніпра чого варта – металеві бляшанки, пластикові і скляні пляшки, па-

пірці, вирубки дерев і чагарнику... Хоча один дуже інтелігентний відпочиваючий оптимістично

зауважив – Ми вже плюємо в урни. Правда, не влучаємо, але – плюємо.

У 1870 р. ліс займав 7 млрд. га. Через 100 років ця площа зменшилася в 1,75 рази. За 30

років (з 1960 по 1990 р.) відбулося подальше зменшення лісів на величину, рівну половині суші,

займаної США. Одночасно зникає величезна множина видів тварин, комах і рослин, у тому чи-

слі й тих, котрі є корисними для сільського господарства і медицини.

У даний час знищується 17 млн. га лісу на рік, тобто за 10 тижнів позбавляється рослинності

територія рівна Нідерландам. Величезна частина деревини йде на виробництво паперу. На отри-

мання 700 кг паперу потрібно 4,4 куб/м деревини. Споживання лісу з 1950 р. збільшилося в 6 ра-

зів, а виробництво використовує 4 % всієї енергії, що виробляється у світі. 90 % паперу застосо-

вується одноразово і відразу ж знищується або викидається, складаючи 40 % твердих відходів.

Більше 2 млрд. чоловік застосовують ліс для опалення, знищуючи деревину швидше, ніж

вона відновляється. На Гаїті ліс вирубаний повністю. В Еквадорі лишилася половина лісів. Тро-

пічні ліси Бангладеш знищені на 95 %. У Шрі-Ланка лісу практично немає. На Філіппінах поки

що є 20 % лісу. Йде вирубка лісу в Індії, у якій залишилося не більш як 9 % від колишнього лі-

сового багатства. Проте, уряд країни заохочує населення використовувати ліс як паливо.

Якщо така тенденція збережеться, то більшість тропічних лісів зникне без шансів на від-

новлення. З 76 країн, що мають тропічні ліси, тільки в 4-х (Бразилія, Гвіана, Папуа Нова Гвінея

і Заїр), можливо, до 2010 р. залишаться окремі ділянки лісу, що не ушкоджені.

У Західній Африці від 50 до 75 % деревини спалюється в малих і великих містах. Для від-

новлення лісів буде потрібно вирощувати швидко зростаючі дерева на площі в 55 млн. га (май-

же вдвічі більше території Італії). Щорічно треба займати під нові плантації 2,7 млн. га, у 5 ра-

зів більше, ніж це робиться зараз.

Більше третини всіх лісів припадає на північні ліси, розташовані в Росії, Канаді, США,

Скандинавії, а також частково на Корейському півострові, у Китаї, Монголії й у Японії. Прог-

ноз, що враховує подвоєння в атмосфері двоокису вуглецю й інших газів, що викликають пар-

никовий ефект показує, що через 30 – 50 років зникне від 40 до 90 % північних лісів унаслідок

стрибкоподібної зміни клімату. Загибель лісів буде супроводжуватися великими пожежами, на-

валами комах і буревіями. Унаслідок швидкого вивільнення сотень мільярдів тонн окису вугле-

цю буде відбуватися лавиноподібна зміна клімату. Уже зараз є наростаючі тривожні свідчення

початку процесу зменшення лісів унаслідок парникового ефекту, подібного якому не було про-

тягом попередніх 160 тис. років.

Існуюча практика заготівлі лісу зменшує здатність північних лісів протистояти аномаль-

ним змінам температури і вологості. Після 1976 р. баланс між викидом двоокису вуглецю в ат-

мосферу і його поглинанням виявився порушеним. Кількість надлишкового, не абсорбованого

газу становить 10 – 15 млрд. т. Якщо північні ліси будуть вироджуватися, то спалювання і гнит-

тя буде прискорювати зміну клімату планети.

У свій час, сотні мільйонів років тому, парниковий ефект зіграв свою позитивну роль,

створивши можливість накопичення тепла в при поверхневому шарі Землі. Він дозволив утри-

мувати середню температуру на її поверхні близько +30°С. За відсутності такого ефекту темпе-

ратура виявилася б рівною –18°С і планета стала б безжиттєвою. До втручання людини в екоси-

стему її стан був стабільним і забезпечував виникнення і розвиток найрізноманітнішого життя у

світі рослин і тварин у всіх сферах – на землі, у воді й у повітрі.

У процесі вирубки лісів для опалення, промислових втрат і пожеж випалюється родючий

шар ґрунту (гумус), а в атмосферу Землі викидається вуглець. За час з 1860 – 1988 рр. попов-

нення вуглецю в атмосфері становило 200 млрд. тонн. А для відновлення гумусу, щоб Земля

родила, потрібні дуже багато років.

За 150 років, десь з 1850 р., кількість двоокису вуглецю зросла на 25 %, метану – на 100 %, а

окису азоту – на 15 %. Суттєво те, що двоокис вуглецю є настільки ж ефективним фактором фор-

мування парникового ефекту, як і водяна пара. Через 50 років частка CO

може зрости вдвічі.

Небезпека може виявитися ще більш загрозливою унаслідок впливу інших факторів, на-

приклад, додаткового потепління через вивільнення величезної кількості метану, поки що зв'я-

заного вічною мерзлотою в тундрі й океані. Очікувана швидкість зміни температури в 15 – 30

разів більша будь-якої, відомої дотепер. Це означає катастрофічність змін клімату, що призведе

до широкомасштабних порушень у лісовому і сільському господарстві, рибальстві. Зникнуть

багато видів рослин і тварин на землі й в океані, зміниться картина випадання опадів, унаслідок

наступу морів і океанів будуть загублені великі ділянки узбережжя, у багатьох країнах світу

зменшиться доступ до джерел прісної води, погіршаться умови щодо здоров'я людини.

Під час останнього льодовикового періоду, 18 тис. років тому, величезні льодовики по-

кривали майже всю Канаду, північну Європу і західний Сибір. Вони досягали Огайо в Північній

Америці і північної частини Польщі. Кордон льодовиків був оточений тайгою, що відіграла ва-

жливу роль у наступному відступі льодів до їх нинішніх меж. Потепління почалося 17 тис. ро-

ків тому і стабілізувалося через 9 тис. років. Протягом усього цього періоду тайга “переслі-

дувала” відступаючі льодовики.

Останні зміни клімату Землі істотно позначаються на великих територіях тайги. Те, що

відбувалося раніше протягом тисячоліть, тепер проявляється протягом декількох десятиліть. Як

відгукнуться на це північні ліси?

З 7,6 млрд. тонн CO

, що викидаються щорічно в атмосферу, 6 млрд. припадає на спалю-

вання вугілля, нафти і газу, а 1,6 млрд. тонн – внаслідок зменшення лісів (рослинність, що ви-

никає на місці лісу, поглинає CO

набагато слабше). Про потенційні можливості лісу у впливі

на клімат можна судити по наступних даних: атмосфера містить 750 млрд. тонн CO

; у лісах зо-

середжено 2000 млрд. тонн вуглецю, у тому числі 500 млрд. тонн у деревах і чагарниках і 1500

млрд. тонн у торфовищах, ґрунті і лісовій підстилці. Це воістину кухня погоди, на деякій, після

втручання людини, може бути приготовлене абсолютно неїстівне блюдо.

Під час потеплінь або великих лісозаготівель відбуваються масові появи комах, у тому чи-

слі шкідників лісу. Так, наприклад, у Північній Америці в 1910, 1940 і в 1970 рр. масова поява

листоверки вразила 10, 25 і 55 млн. га лісів відповідно. Остання величина це територія більша,

ніж Франція. Потепління сприяє також збільшенню кількості тайфунів і гроз, що знищують ліси

спільною дією ураганів і пожеж, попутно сприяючи поширенню шкідників лісу на великі від-

стані. Блискавки викликали 38 % пожеж, на рахунку яких 80 % спалених лісів.

За останні 100 років середньорічна глобальна температура виросла на 0,5°С. Після 1980 р.

було 8 найжаркіших років за останніх 140 років. На Північному сході Онтаріо середня темпера-

тура повітря за 40 років виросла на 2°С, збільшилася частота пожеж.

У Канаді з 1976 р. площа згорілих лісів у 6 разів перевищує величину, розраховану з ура-

хуванням тенденцій попередніх 100 років. У 1989 р. у провінції Манитоба відбулося 1140 по-

жеж, що у 6 разів більше звичайного. Смуга пожеж простягнулася в північному напрямку на

800 км. Під кінець року, з урахуванням пожеж в інших провінціях, було знищено понад 6,4 млн.

га лісу. Причиною найбільшої в історії Канади пожежі була також жарка погода.

У 1987 р. північніше Амуру тільки в одній пожежі згоріло більш як 10 млн. га лісу. Це була

одна з найбільших пожеж, відзначених в історії. Протягом 1992 р. було близько 19 тис. пожеж.

Одна з них викликала вибух найбільшого складу боєприпасів у районі Владивостока. Горіли і за-

бруднені ліси в районі Чорнобиля, радіоактивний дим огорнув частину території Білорусі.

У 1988 р. у Великому Йєллоустоні виникло 249 пожеж, що удвічі більше звичайного. Бі-

льше 50 з них супроводжувалися штормовими вітрами і вихорами. Майже половина лісу в цьо-

му Національному парку була обпалена або охоплена полум'ям, втрачено 10 млн. дерев.

У травні 2002 року в Іркутській області пожежа поширилася на 4000 га лісів, перетворив-

ши на попелище безліч селищ.

Літом 2003 року в Європі суттєве підвищення температури сприяло значному випарову-

ванню та зниженню рівня води у ріках та озерах, викликало пожежі, які охопили значні терито-

рії таких країн, як Франція, Португалія, Іспанія та ін.

У США лісові пожежі не раз охоплювали Каліфорнію, Неваду, Айдахо, Орегон і Юту. Ко-

ли виявилася загроза роботі 10 атомних електростанцій, що експлуатуються в США, громадсь-

кість зажадала закриття установок. Втрати, викликані пожежами тільки поблизу від Лос-

Анджелеса, оцінюються в 950 млн. дол.

По Великих рівнинах Північної Америки в 1872 р. кочувало понад 15 млн. бізонів. Через

10 років лишилося тільки близько 1000. Незворушні “браві ковбої” у гонитві за шкірами безжа-

лісно знищили і цей залишок. Аналогічна тенденція має місце при полюванні на птахів, бобрів,

білок, горностаїв, ведмедів, тигрів, лисів. Проте багато мешканців полів, лісів і водоймищ, по-

лювання на яких людина навіть і не здійснює, гинуть внаслідок отруєння полів ядохімікатами,

вирубування лісів, забруднення атмосфери, ґрунту і води відходами життєдіяльності людини.

Статистика свідчить – щорічно люди знищують 27 тис. видів рослин і тварин. Років через

30 може зникнути 25 % флори і фауни.

Опалювати дровами добре, але колись людина зрозуміла, що вугілля краще, зручніше.

У 1543 р., відповідно до записів літописця Холиншеда, при дворі англійської королеви

Єлизавети-I Тюдор був отриманий перший виливок із заліза. Єлизавета неухильно вела курс на

самозабезпечення країни багатьма іншими виробництвами: видобутком солі, виплавкою міді,

виготовленням скла і т. д. Усе це вимагало величезної кількості вугілля. Хоча викопне вугілля

було брудне і з неприємним запахом, дефіцит лісу змусив перейти до його використання. Вже

до 1600 р. в Англії, а потім і в Ірландії перейшли на вугілля тому, що лісу практично не лиши-

лося. Теплотворна здатність вугілля вдвічі вища, ніж сухих дров, а його запаси виявилися наба-

гато більшими, ніж лісових ресурсів.

З 1550 по 1820 р. населення Франції, Іспанії, Німеччини, Італії і Нідерландів збільшилося

на 50 – 80 %, приріст населення Англії за той же період становив 280 %. Однак за чисельністю

Англія усе ще залишалася малою країною, поступаючись Франції, Німеччині або Італії. При

цьому у 1800 р. в Англії було добуто 15 млн. тонн вугілля, у той час як видобуток у всій конти-

нентальній Європі не перевищував 3 млн. тонн.

Подальші успіхи у видобутку вугілля і виплавці сталі до кінця XVIII століття дозволили

здійснити те, що було назване індустріальною або промисловою революцією. Промислова ре-

волюція вступила в Європу. По всіх країнах побігли паровози, будувалися пароплави, розвива-

лися зовсім нові галузі промисловості.

Населення Європи протягом XIX століття виросло з 187 до 400 млн. чоловік, збільшивши

свою чисельність у світі з 21 % до 25 %. Однак за цей час відбулося явище, що згодом істотно

змінило світ. 35 мільйонів емігрантів з Європи і їх спадкоємців склали велику, а іноді доміную-

чу частину населення в інших куточках світу – США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, бага-

тьох регіонах Латинської Америки. Усюди поселенці виявилися провідниками видобутку і за-

стосування вугілля. За короткий час (1865 – 1880 рр.) вугілля стало основним джерелом енергії

в США, сягнувши піка свого споживання в 1910 р.

Якщо виходити з нинішніх темпів видобутку і споживання, запасів вугілля повинно виста-

чити приблизно на 100 років. Прискорений ріст населення, споживання нафти і газу, що постій-

но підвищується, потребують збільшення видобутку вугілля. Уже років через 10 його частка

може зрости до 40 %, а це наблизить термін його вичерпання.

При видобутку палива будь-якого виду настає критичний момент, після якого на його добу-

вання потрібно витрачати більше енергії, ніж її міститься в паливі, що добувається. Подальший

видобуток втрачає зміст, навіть якщо обсяги покладів залишаються великими. Для вугілля це

особливо актуально тому, що вже зараз доводиться розробляти пласти на глибині більше як 1 кі-

лометр. Все частіше доводиться працювати з малопотужними і круто падаючими пластами. Шах-

ти стають нерентабельними, люди позбавляються роботи, соціальна нестабільність зростає.

Ще одна особливість полягає у тому, що вугільна промисловість із усією її інфраструкту-

рою не є самодостатньою. Їй теж потрібна нафта, внесок якої у видобуток вугілля складає від 40

до 50 %. Вугілля розвозять електровози, тепловози і вантажні автомобілі. Електростанції пра-

цюють на мазуті і т. д. Повернення до паровозів, якщо воно узагалі можливе, різко збільшить

накладні витрати через малий коефіцієнт корисної дії. Вичерпання нафти означає зупинку вугі-

льної промисловості, навіть якщо в надрах Землі вугілля ще залишиться.

Нафта і газ зараз складають основу забезпечення економіки. Більш висока, ніж у вугілля,

енергоємність і, особливо, переваги видобутку, транспортування і застосування зробили нафту і

газ основними джерелами енергії для сучасної індустріальної цивілізації. Стурбованість декого

може викликати тільки один факт – не відновлюваність цих ресурсів.

Стартові умови для розвитку економіки США були чудові. Тільки в Оклахомі нафти було

більше, ніж у Німеччині або Японії. Каліфорнія мала у своєму розпорядженні запаси, більші,

ніж у Німеччині, Японії, Франції, Іспанії, Данії, Швеції, Фінляндії й Італії разом узятих. США

мали нафти в 20 разів більше, ніж Індія, у 16 разів більше, ніж Бразилія, у 3 рази більше, ніж

Китай. З 1859 по 1939 р. на США припадало 2/3 світового видобутку нафти.

До російсько-японської війни лідерство США було ще не очевидним. На світову арену

дуже впевнено виходила Росія (у Таблиці 2 кількість видобутої нафти зазначено в тонах).

Таблиця 2

РОСІЯ

США

1860 рік

1 300 70 000

1885 рік

2 000 000 3 120 000

1901 рік

12 170 000 9 920 000

Перша світова війна усунула небезпечного конкурента.

У Другій світовій війні, після того як Японія, яка гостро відчувала нестачу нафти, у пориві

розпачу атакувала Пірл-Харбор, а Гітлер не зміг захопити нафтопромисли Баку й утримати Ру-

мунію, США виступили тріумфаторами. До 1950 р. вони виробляли половину світового обсягу

нафти. Пік розвіданих запасів нафти і газу випадав на початок 1960-х, а пік видобутку власної

нафти виявився пройденим у 1970 р. Через 48 років вони вже не добували половини того, що

потрібно для власних потреб. У Техасі уже вичерпано 80 % запасів нафти, тому зараз земляні

порожнини заповнюють нафтою з Близького Сходу.

Сьогодні США імпортують нафти більше, ніж Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Гре-

ція, Італія, Норвегія, Іспанія і Швеція разом узяті (понад 60 % світового імпорту). Малюсінький

Кувейт, заради якого була затіяна “буря в пустелі”, коштував такої операції. Його запаси нафти

втроє перевищують запаси всіх північноамериканських штатів. У Пенсільванії 19 тис. сверд-

ловин дають 6900 барелів нафти на день. Саудівська Аравія за допомогою 1,4 тис. свердловин

видобуває у 1100 разів більше. Кожна свердловина дає щодня 5600 барелів нафти, а в США

приблизно 11 барелів. У районі Гхавар видобуток однієї барелі нафти коштує усього 1 долар.

Видобуток і розподіл добувного палива (див. Таблицю 3) дуже нерівномірний по країнах.

Таблиця 3

НАЯВНІСТЬ НАФТИ ( %) СПОЖИВАННЯ НАФТИ ( %)

Саудівська Аравія 26 США 25

Ірак 10 Японія 8

Кувейт 10 Китай 5

Абу-Дабі 9 Росія 4

Іран 9 Німеччина 4

Венесуела 6 Південна Корея 3

Росія 5 Італія 3

Мексика 5 Франція 3

США 3 Великобританія 3

США з населенням у 4 % від світового споживають 22 % енергії, одержуваної від викоп-

ного палива. На розвинені країни в цілому припадає 70 % виробленої енергії, у той час як краї-

ни, що розвиваються, з населенням 75 % використовують тільки 30 % енергії. Це означає, що в

країнах “третього світу” велика частка роботи виконується, як і до індустріальної революції, за

допомогою мускульної сили людини і тяглової худоби.

У цілому США споживають нафту в 1,5 раз більш марнотратно, ніж Європа, і вдвічі гірше,

ніж Японія. За останні 40 років використання викопного палива в різних галузях економіки США

зросло від 20 до 1000 разів. При цьому структура енергетики світу згодом дуже істотно змінилася:

• 1900 р.: вугілля – 95 % енергії, майже весь залишок – нафта і газ.

• 1950 р.: вугілля і нафта – на рівних (по 39 %), газ – 20 %, електрика – 2 %.

• 2000 р.: вугілля – менше 7 %, газ і нафта – 75 %, електрика – 18 %.

Сьогодні один американець витрачає в середньому 10,6 л. нафти на день і проїжджає на своє-

му автомобілі понад 1000 миль на місяць. Це приблизно в 20 – 30 разів більше пального, ніж витра-

чає житель у країнах, що розвиваються. При цьому 1 % енергії, що міститься в бензині, іде на те,

щоб везти водія, близько 15 % витрачається на переміщення самого автомобіля, інше губиться в

двигуні, коробці передач і йде на подолання опору вітру. Зазначимо, що тільки в Нью-Йорку 5000

автомобільних смітників, на які щомісяця завозять більш як 1000 легковиків, що відпрацювали.

Кого все це по-справжньому хвилює? Дональд Ходел, що був помічником Рейгана по енер-

гетиці, сказав: “Ми, як сновиди, йдемо до катастрофи”.

За 150 років людство встигло витратити 65 % світових запасів нафти. Щодня у світі витра-

чається нафти майже в 5 разів більше, ніж вдається знайти її в нових родовищах.

Пік видобутку нафти в країнах, найбільш залежних від нафти: Лівія – 1969 р., США – 1970

р., Іран – 1973 р., Румунія – 1976 р., Тринідад – 1977 р., Бруней – 1979 р., Перу – 1981 р., Півні-

чна Америка – 1984 р., СРСР – 1987 р. (пік видобутку нафти на Каспії передбачається в районі

2010 р.), Єгипет – 1993 р., Оман і Йємен – 2002 р., Венесуела – 2005 р., Саудівська Аравія й Ірак

– 2011 р., Об'єднані Арабські Емірати – 2017, Кувейт – 2018 р.

Нафта Перської затоки, імовірніше за все, останній великий резерв цього виду палива. Після

2005 – 2010 р. передбачається незворотний спад світового видобутку нафти. Проте видобуток на-

фти в 19-ти мусульманських країнах перевищить сумарний видобуток у 181-й не мусульманській.

На той час вони будуть контролювати близько 100 % світового експорту нафти.

Наявність піка виробництва визначається “енергетичною вартістю” видобутку. Якщо на

пошук і добування палива витрачається стільки ж енергії, скільки її містить добуте пальне, пода-

льший процес не має сенсу. Грошова вартість не має ніякого значення. Враховується тільки енер-

гетична доцільність. Як не дивно, це просте розуміння глибоко не усвідомлюється. Після Другої

світової війни енергетична ефективність становила 50:1, у середині 80-х років вона знизилася до

8:1, а для імпортної нафти, з урахуванням доставки – до 5:1. Приблизно у 2005 р. ця величина

може стати критичною, тобто 1:1. Критична дата виробництва газу наступить пізніше, ніж для

нафти, але різниця в 10 – 15 років для енергетичної кризи не має принципового значення.

На Московській зустрічі країн “Великої вісімки” (березень, 1998 р.) лідерам провідних країн

світу була вручена доповідь, у якій обґрунтовувалось настання повномасштабної кризи в проміж-

ку між 2010 і 2020 роками. Навіть якщо до кризи залишається 30 – 40 років, то і цей термін не-

значний для відмови від старого і переходу до нового життєвого укладу в планетарному масшта-

бі. Ніякі інвестиції і заклинання не допоможуть добути більше того, що є в надрах нашої Землі.

Крім основних не поновлюваних джерел енергії (нафта, газ, вугілля), які сьогодні забезпе-

чують 80 % потреб людства, є й інші, умовно поновлювані. Вони становлять 1/5 частину енер-

гопостачання (див. Таблицю 4).

Таблиця 4

ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ

США (%) СВІТ (%)

Нафта 36,0 35,9

Природний газ 22,2 19,3

Вугілля 20,6 23,7

Ядерна енергія 6,9 5,9

Біомаса 7,2 7,2

Гідроенергія 3,2 6,0

Гідротермальна, вітрова 0,3 0,2

Біопаливо (етанол) 3,6 1,8

Всього 100 100

Дані, наведені в таблиці, достатньо говорять за себе, але деякі коментарі все-таки потрібні.

За 47 років, з моменту запуску першої, не військової, атомної станції, частка ядерної енер-

гетики не тільки в США, але й у світі (за винятком України, Франції, Японії і, мабуть, Ізраїлю)

не перевищила того, що дає спалювання деревини і чагарників для опалення житла і готування

їжі. Більш того, протягом останніх 25 років у США не видано жодного дозволу на будівництво

атомних станцій. Німеччина також прийшла до рішення не будувати нових АЕС.

Подальше зростання енергетики за рахунок біомаси вже неможливе тому, що ліс на плане-

ті зусиллями людини дуже успішно знищується.

Гідроенергетика практично вичерпала свої можливості. Майже всі гідроресурси річок уже

використовуються. У США з 917 млн. га суші майже 63 млн. га зайнято під водоймища. Для

використання резервних гідроресурсів буде потрібно зайняти додатково 24 млн. га землі, голо-

вним чином родючої. Якщо врахувати, що земля під ріллю вже стала дефіцитною, то ціна дода-

ткової гідроенергії може виявитися занадто високою. Спорудження нових гребель це збільшен-

ня і без того порушеної рівноваги в екосистемі, зміна режиму ґрунтових вод, подальше руйну-

вання місць проживання не тільки риб, птахів і тварин, але й людини.

Гідротермальні і вітрові станції скоріше екзотика, ніж істотний фактор у світовій енерге-

тиці. Те, що може мати сенс для селищ, розташованих біля гейзерів, або для невеликих країн з

постійними вітрами, має незначний результат для енергоємних індустріальних виробництв.

Етанол – етиловий спирт, практично побічний продукт сільського господарства, а не само-

стійне джерело енергії. При синтезі етанолу витрати на його виробництво на 50 % перевищують

енергетичні можливості кінцевого продукту. Така технологія економічно безглузда.

Давно минули ті часи, коли корисними копалинами були корінці, які можна було негайно

з'їсти. Починаючи з епохи бронзи, корисними стали мідь, олово, свинець. Потім цей список по-

повнився: почали добувати залізну руду, срібло, золото. Некорисні копалини у вигляді переро-

бленої породи, а також відходи, що виникають при виготовленні металу, особливого занепоко-

єння не викликали, поки виробництво залишалося кустарним.

Сьогодні “корисним” стало практично усе, що входить у таблицю Д.І. Менделєєва, а також

найрізноманітніші сполуки хімічних елементів, які застосовують самі по собі та для створення

нових матеріалів і речовин. Проте виробництво однієї тонни матеріалу пов'язано з переміщен-

ням або використанням до 15 тонн води, землі або повітря. Для золота це співвідношення дорі-

внює 1:350 000. Усе це вилучається з Природи і практично негайно перетворюється у відходи,

що стають шкідливими – вони не тільки віднімають місце у сільськогосподарських угідь, але й

отруюють ґрунт, ґрунтові і поверхневі води, а також повітря.

Використання органічного палива настільки погіршило екологічну ситуацію, що, відпові-

дно до висновків Міжурядової комісії зі зміни клімату для припинення збільшення вуглецю в

атмосфері необхідно зменшити застосування пального на 60 – 80 %. Тільки в США щороку за-

копують 3,5 млн. тонн промислових та 160 млн. тонн інших відходів. Щорічно тільки амери-

канська промисловість викидає в повітря 160 тонн ртуті, найпростішої отрути.

Усі сполуки ртуті є отрути й ушкоджують органічні тканини шляхом звертання протеїнів і

дезактивації ензимів. Наслідки – вроджені дефекти, захворювання мозку, сліпота. Проникаючи

у воду, ртуть активно перетворюється в розчинні сполуки метилу, що засвоюються водоростя-

ми і планктоном, а ті у свою чергу поїдаються дрібною рибою, яку з'їдає велика риба, що по-

трапляє на стіл людині, постачаючи її біологічно концентрованою ртутною отрутою. Якщо риба

вмирає у воді, продукти її розпаду знову і знову входять у звичайний біологічний цикл. Дослі-

дження біологів показали, що ртуть виявляється у водоймах, віддалених від місць скидання за

тисячі кілометрів. Ртутне отруєння є серйознішою проблемою озер у Канаді, Скандинавії й у

багатьох країнах Європи та Азії.

Від елементарної отрути неможливо позбутися простим розривом харчового ланцюжка.

Відомо, що важкі метали (найпростіші отрути) ніколи не розпадуться, і контейнер або цистерна

коли-небудь зруйнується, однак немає ніяких ознак того, що ентузіазм виробництва споживан-

ня зменшується. Хімічні отрути, уранові руди й інші джерела смерті для всього живого, котрі

були в природному стані розсіяні і не становили небезпеки, зусиллями “людини мислячої” зо-

середжуються і перетворюються на накопичувачі загрози життю. Число й обсяги цих “смітни-

ків” все зростає.

Ще один результат індустріальної цивілізації – штучні добрива, які широко застосову-

ються в сільськогосподарських районах протягом останніх 20 років. Добрива утримують у

своєму складі такі побіжні продукти, як свинець, кадмій, миш'як і ртуть, а також сполуки діок-

сіду і навіть радіоактивні компоненти. Проте завод із переробки урану в Оклахомі щорічно по-

ставляє для 9 тис. акрів пасовищ 10 мільйонів галонів слаборадіоактивних відходів, ліцензова-

них як рідке добриво. Таке ж “добриво” виливається на 75 акрів пасовища на Бермудах, де па-

суться 400 голів великої рогатої худоби. У родинах, які живуть поблизу пасовища, відзначено

124 випадки ракових захворювань і уроджених вад.

Прораховано, що кількість плутонію й інших радіоактивних елементів, що потрапили в

ґрунт у процесі виробництва ядерної зброї, у 10 разів перевищує те, про що йшла мова до само-

го останнього часу. Відповідно виявилася великою і кількість радіоактивних елементів, що по-

трапляють у воду і продукти харчування. Необхідність перевірити наявні дані була викликана

наполегливістю ініціативної приватної групи під назвою “Інститут енергетичних і природоохо-

ронних досліджень”, учасники якої ще в 1997 р. заявили, що урядові повідомлення про обсяги

поховань плутонію й інших радіоактивних елементів “непереконливі і суперечливі”. У той час

як за офіційними повідомленнями витік радіоактивних матеріалів не перевищував 3 % від їх

загальної кількості, у дійсності цей показник перевищив 30 %.

В Україні загальний обсяг відходів, накопичений з часів початку індустріалізації, оцінюється

в 20 млрд. тонн – по 400 тонн на людину! Середньорічна концентрація шкідливих специфічних ре-

човин (формальдегіду, фенолу, аміаку, ртуті й ін.) перевищує санітарні норми на 50 – 450 %, кіль-

кість викидів сірки збільшилася в 1,5 рази, скидання забруднених стічних вод – на 15 %. Через за-

бруднення Чорне й Азовське моря знаходяться в критичному стані, унаслідок чого втрати рибальс-

тва перевищують 90 %. У країні немає жодного водостоку або водоймища, що характеризувалося б

як “чиста вода”. Щорічний обсяг забруднюючих речовин (нафтопродукти, органічні речовини, спо-

луки азоту, важкі метали), що припадає на 1 кв. км площі України, у 6,5 й у 3 – 5 разів вище, ніж

відповідно у США і в країнах ЄС. Основним джерелом забруднення довкілля в країні є металургій-

на промисловість, теплові електростанції, автомобільний транспорт, відходи тваринних комплексів.

Якщо судити за результатами, то все це створено для виробництва відходів і постійного викиду різ-

нобарвної отрути у водоймища, ґрунт, повітря, а товари споживання є побічним продуктом.

Ситуація особливо ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС, у результаті якої радіо-

нуклідами забруднено 4,6 млн. га земель, з них 3,1 млн. га – орних. У зоні відчуження розміщені

800 радіоактивних “цвинтарів”. У саркофазі відбуваються процеси, які фахівці пояснити не можуть.

Через високий рівень забруднення (у Києві, наприклад, рівень забруднення цезієм-137 приблизно в

14 – 15 разів вищий, ніж до аварії) кількість ракових захворювань у дітей зросла майже в 10 разів.

Унаслідок екологічно не продуманої діяльності суспільства небезпечних розмірів набули щорі-

чні темпи втрати плодоносного шару ґрунту – 600 млн. тонн, у тому числі 50 млн. тонн гумусу. При-

близні розрахунки показують, що період відновлення земної екосистеми складає близько 500

років, атмосфери – 1 мільйон років, океану – 20 мільйонів років, а питної води – 200 років.

1.3. Про те, скільки нас

Часткові переписи населення започаткували, очевидно, ще 5 – 6 тисяч років тому, однак до-

стовірними можна вважати дані, починаючи з XVIII століття і пізніше. Проте, становлять інтерес

навіть орієнтовні відомості про приріст населення. Він був відносно стабільним до початку брон-

зового століття (кінець 4 тисячоліття до н. е). До кінця цієї епохи, за 2000 років, чисельність насе-

лення виросла в 3,5 рази, а за наступні 1000 років, приблизно до залізного віку, збільшилося ще в

5,5 рази, після чого майже на 1000 років наступив період відносної стабілізації (див. Таблицю 5).

Подальше подвоєння населення збігається з успіхами в будівництві великих вітрильних

суден, розвитком далекого мореплавання, епохою великих географічних відкриттів і освоєнням

заморських територій (1500 – 1750 рр.). Дослідники, місіонери, авантюристи, флібустьєри, куп-

ці і, природно, військові прокладали шляхи в нові країни.

Демографічний вибух почався з кінця XVIII століття, на зорі індустріалізації – населення

стало збільшуватися не за лінійним законом, а з прискоренням. Максимальне значення приско-

рення припадає на наш час. З 1950 р. кількість населення Землі подвоїлася, за останні 15 років

вона збільшилася на стільки ж, на скільки виросла більш як за 4500 років, від спорудження пі-

раміди Хеопса до наполеонівських воєн. Зараз населення щорічно збільшується на 90 млн. чо-

ловік, що відповідає приблизно кількості населення трьох Канад або однієї Мексики.

Таблиця 5

Рік

(до н.е.)

10000

8000 6500 5000 4000 3000 2000 1000 500 400 200

1 рік

н.е.

Млн.

чол.

1 – 10

5 7 12 7 14 27 50 100 162 150 285

Рік

200 400

600 800 1000 1100 1200 1300 1400 1500 1600 1650 1700

Млн.

чол.

220 200

200 200 300 310 405 390 360 480 560 510 600

Рік

1750 1800 1850 1900 1910 1920 1930 1940 1950 1985 2000 2025

Млн.

чол.

800 900 1260 1600 1750 1860 2030 2300 2400 5000 6000 8000

Зрозуміло, що процес збільшення населення прискорюється. Питання полягає тільки в од-

ному – що далі?

Реалісти відрізняються від оптимістів тим, що вони не закривають очі на дійсність. Існу-

вання Земля не вічне. Її ресурси, необхідні для підтримки життя, теж не безмежні. Проте люд-

ська діяльність успішно скорочує ці ресурси і погіршує повітря, воду і ґрунт. Якщо це не буде

серйозно враховуватися людьми, рішення за них буде прийнято Природою. І не тому, що в неї

існує якась мета, а внаслідок законів світобудови, які керують, зокрема, світом живих істот.

Один із фізичних законів полягає в тому, що в обмеженому просторі “навантажувальна

здатність” середовища обмежена. Це в однаковій мірі актуально як у ботаніці, так і в зоології.

Люди, при бажанні і наявності здібностей до навчання на чужих помилках, могли б зробити

відповідні висновки з двох прикладів діалектичного розвитку “раю”.

Приклад перший – історія острова Пасхи, відомого світові завдяки норвезькому дослідни-

кові Туру Хейердалу і його подорожі на папірусному плоті “Кон-Тікі” у 1947 р.

Острів Пасхи, що займає 165 кв. кілометрів, розташований у Тихому океані на відстані

понад 3700 кілометрів від найближчого континенту (Південна Америка) і 2600 кілометрів від

найближчого населеного острова Піткейрн, був відкритий у 1722 р. експедицією Роггевена.

М'який клімат і вулканічне походження повинні були б зробити його райським куточком, по-

збавленим проблем, що має інший світ. Однак під час першого огляду острова Роггевен поба-

чив спустошену місцевість, покриту висохлою травою і випаленою рослинністю.

Згодом ботаніки знайшли на острові 47 видів вищих рослин, характерних для цієї місце-

вості. В основному це трава, осока і папороті. До списку входять також два види карликових

дерев і два види чагарників. При такій рослинності мешканці острова не мали палива для зігрі-

вання в холодну, вологу і вітряну зиму. З домашніх тварин були кури; не було кажанів, змій або

ящірок. Знайшлися тільки комахи. Усього на острові жили близько 2000 чоловік.

На острові виявлено близько 200 гігантських кам'яних статуй. Більшість з них розташовано

на масивних постаментах уздовж узбережжя. Ще не менш 700 скульптур, у різному ступені гото-

вності, були залишені в кар'єрах або на древніх дорогах, що зв'язують кар'єри з узбережжям.

Складалося враження, що скульптори раптово залишили свої інструменти і припинили роботу.

Було встановлено, що статуї були висічені в тому самому кар'єрі і потім, якимсь чином, доставле-

ні на відстань понад 10 км. Висота статуй сягає більше 10 м, а вага до 82 т. Залишені в кар'єрах і

на дорозі статуї були удвічі вищими і важили до 270 т. Гігантськими були і кам'яні постаменти до

150 м у довжину і 3 м висотою. Вони складалися зі шматків каменю вагою до 10 т.

Роггевен і його супутники не могли зрозуміти, як, не застосовуючи товстих дерев'яних ко-

взанок і міцних канатів, можна було пересувати і встановлювати подібні брили. В остров’ян не

було ні коліс, ні тяглової худоби, ні будь-якого іншого джерела енергії, крім власних мускулів.

Дивно і те, що в 1770 р. статуї ще стояли, але в 1864 р. усі вони виявилися перекинутими сами-

ми остров’янами. Навіщо вони висікали їх у кар'єрі? Чому припинили це заняття? Суспільство,

що створювало статуї, повинне було істотно відрізнятися від тих 2000 чоловік, яких бачив Рог-

гевен. Воно мало бути добре організоване. Що з ним відбулося?

Більше двох з половиною століть таємниця острова Пасхи залишалася нерозкритою.

І Тур Хейердал, і капітан Джеймс Кук, який відвідав острів значно раніше (потім його бла-

гополучно з'їли аборигени), відзначали, що жителі острова були вихідцями з Полінезії, а не з

Америки, і їх культура, включаючи виконання статуй, виросла з полінезійської культури. Їх мо-

ва була полінезійською, що відноситься до діалекту, ізольованого приблизно з 400 року н.е. і

характерного для Маркізьких і Гавайських островів.

Кілька років тому палеонтолог Девід Стедмен разом з іншими дослідниками виконали пе-

рше систематичне дослідження острова Пасхи для того, щоб з'ясувати, яким був раніше його

рослинний і тваринний світ. У результаті з'явилися дані для нової, дивної і повчальної інтерпре-

тації історії його поселенців.

Острів був заселений приблизно в 400 році н.е. Остров’яни вирощували банани, тара, со-

лодку картоплю, цукровий очерет, тутовник. Крім курей, на острові були також пацюки, що

прибули з першими переселенцями.

Період виготовлення статуй відноситься до 1200 – 1500 рр. Кількість жителів на той час

становила від 7 до 20 тис. чоловік. Археологи оцінили, що одна статуя могла бути виготовлена

за допомогою кам'яних зубил протягом року. Для підйому і переміщення статуї досить кілька

сотень чоловік, що використовували канати і ковзанки з дерев, які росли в той час.

Копітка робота археологів і палеонтологів показала, що до прибуття людей і в перші роки

їх перебування острів зовсім не був таким пустельним, як зараз. Субтропічний ліс, що складав-

ся з дерев і дрібнолісся, піднімався над чагарниками, травами, папороттю і дерном. У лісі росли

деревні маргаритки, деревця хау-хау, з яких можна робити канати, і торомиро, що придатне як

паливо. Були також різновиди пальм, яких зараз немає на острові, але раніше їх було так багато,

що підніжжя дерев було щільно укрите їх пилком. Вони “родичі” чилійській пальмі, що вирос-

тає до 32 м і діаметром до 2 м. Високі, без гілок, стовбури ідеальний матеріал для ковзанок і ка-

ное. Вони також давали їстівні горіхи і сік, з якого чилійці роблять цукор, сироп, мед і вино.

Відносно холодні прибережні води забезпечували рибний лов. Основним морським видо-

бутком було полювання на дельфінів і тюленів. Для цього виходили у відкрите море і засто-

совували гарпуни. До приходу людей острів був ідеальним місцем для птахів тому, що в них не

було ніяких ворогів. Тут влаштовували гнізда альбатроси, олуши, фрегати, глупиші, папуги й

інші птахи, всього 25 видів. Це була, імовірно, найбагатша гніздівля у всьому Тихому океані.

Приблизно в 800-х роках почалося руйнування лісів. Все частіше стали зустрічатися шари

деревного вугілля від лісових пожеж, усе менше ставало деревного пилка, і усе більше з'являло-

ся пилку від трав, що приходили на зміну лісові. Не пізніше 1400 р. пальми зникли остаточно,

причому не тільки в результаті вирубки, але й через усюдисущих пацюків, що не давали їм мо-

жливості відновитися: дюжина залишків горіхів, що збереглися в печерах, мала сліди згризання

пацюками. Такі горіхи не могли прорости.