Брижко В.,Цимбалюк В., Швець М., Коваль М., Базанов Ю. е-майбутнє та інформаційне право

Подождите немного. Документ загружается.

161

В 1997 р. в урядовій програмі “Відродження нової, молодої Британії” на основі “інформа-

ційного збагачення” були сформульовані принципи інформаційної політики, що передбачають:

• технологічну нейтральність законів;

• сприяння міжнародному співробітництву;

• підтримку і захист інтересів споживача в комп'ютерних системах і мережах.

Інформаційна політика забезпечується відповідними правовими нормами, які гарантують

свободу інформаційної економіки і захищають національні інтереси країни в регіоні і на міжна-

родних ринках.

Британський уряд вважає, що кожна країна Європи повинна розвивати власну систему ре-

гулювання інформаційної діяльності згідно зі своїми традиціями і ринковими умовами.

6.1.3. Інформаційна політика Німеччини

Концепція інформаційної політики Німеччини передбачає: вільний транскордонний обмін

інформацією і свободу на вільне вираження своїх поглядів і переконань; розвиток інформа-

ційно-комп'ютерних технологій і телекомунікаційних мереж; свободу конкуренції в інформа-

ційній сфері; створення відповідно до нових політичних, економічних та інформаційних змін

певних норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності у німецькому суспі-

льстві.

Уряд Німеччини з огляду на політичну роль інформаційних процесів і технологій, прийняв

чотири інформаційні програми, кожна з яких мала відповідні для політичного й економічного

розвитку країни цілі.

Перша програма (1974 – 1977 рр.) ставила за мету – забезпечити широкій громадськості

доступ до інформаційних систем, накопичення наукових знань з інформаційних процесів, про-

ведення політичних дискусій із проблем інформаційного розвитку суспільства.

Друга програма була прийнята в 1985 р. і містила в собі переорієнтацію федеральної інфо-

рмаційної політики на нові цілі:

• розвиток ринку інформаційних ресурсів та інформаційного бізнесу, лібералізація у від-

ношенні інформаційної діяльності приватного сектору;

• гарантії вільного обігу інформації і посилення міжнародної позиції Німеччини в області

міжнародного інформаційного обміну;

• забезпечення доступу до міжнародних інформаційних систем і мереж німецьких підпри-

ємств, орієнтованих на застосування інформаційно-комп'ютерних технологій, сприяння приват-

ному інформаційному бізнесу;

• створення телекомунікаційних мереж у таких напрямах життєдіяльності суспільства: охо-

рона здоров'я, біологія, сільське господарство, наука, патенти, технології і бізнес, юриспруденція.

Основна ідея програми – обмеження регуляції урядом і розвиток приватної ініціативи.

Третя програма “Федеральна підтримка нових комунікаційних та інформаційних техно-

логій” була прийнята в 1994 р. Вона передбачала запровадження контролю з боку міністерств за

здійсненням фінансування нових напрямів діяльності державних установ і приватних підпри-

ємств, інформаційних центрів і служб.

Четверта програма “Info-2000: німецький шлях до інформаційного суспільства” передбачає:

• формування інформаційного суспільства в Німеччині, створення інформаційної еконо-

міки, розвиток нових інформаційних магістралей, інформатизацію державного управління;

• лібералізацію телекомунікацій, підтримку національного виробника електронних проду-

ктів, одночасний розвиток державного і приватного бізнесу;

• активізацію інформаційної політики з розширенням прав урядів Земель з обміну інфор-

мацією і суб'єктів інформаційної діяльності, а також посилення відповідальності Земель і конт-

роль за змістом інформації. Федеральний закон про телекомунікацію (1991 р.) надає Землям

право на ліцензування інформаційної діяльності, право стимулювати розвиток нових інформа-

ційних послуг, жорстко обмежувати поширення інформації, зокрема, через Інтернет (Закон

1997 р.), забороненого змісту (насильство, агресія, порнографія, злочини, образи). Політичні

162

аспекти Закону про Інтернет 1997 р. стосуються прав і обмежень на свободу поглядів, слова та

змісту інформації, що сприяють політичній дестабільності;

• сприяння розвитку національних мереж у країнах Західної і Центральної Європи, країнах

СНД, країнах “третього світу”. Інформаційна політика Німеччини спрямована на сприяння ре-

формуванню державного управління в цих країнах, їх участі у вільному транскордонному обмі-

ні інформацією, пропаганду ідеалів європейської демократії, створення відповідної правової

бази, технічне оснащення інформаційного сектора і підготовку кваліфікованих фахівців у Німе-

ччині для національних і приватних корпорацій, організацій, фондів та ін.

6.1.4. Інформаційна політика Франції

Інформаційна політика Франції є важливою складовою державної стратегії розвитку краї-

ни, стратегії створення інформаційної економіки і розвитку комп'ютерних систем, мереж, на-

дання інформаційних послуг, участі країни в інформаційних програмах і проектах міжурядових

європейських організацій.

Мета інформаційної політики Франції – розвиток інформаційних магістралей, е-ринку і

банківської сфери, лібералізація комунікацій, реформування інформаційного законодавства,

стимулювання наукових досліджень в області інформаційних продуктів, створення систем без-

пеки інформації і попередження комп'ютерних злочинів.

Різні погляди політичної еліти на стратегію створення інформаційного суспільства стри-

мують прогресивний рух країни в плані європейської інтеграції і глобального співробітництва.

Високий інформаційний потенціал країни, зокрема, власна космічна індустрія, електронне ви-

робництво, програмне забезпечення, великий спектр інформаційних послуг і політика обме-

ження для закордонних компаній (8 % присутності у французькому інформаційному середо-

вищі, обов'язковий переклад французькою аудіо-, відео-, кінопродукції або титри французькою

мовою, державний контроль інформаційної діяльності і монополія держави в застосуванні ін-

формаційно-комп'ютерних технологій і телекомунікаційних мереж), недостатньою мірою спри-

яють лідерству країни в європейському регіоні.

У 1998 р. Франція в Програмі побудови інформаційного суспільства визначила пріори-

тетні напрями міжнародного співробітництва. Програма відзначає, що формування нових інфо-

рмаційно-комп'ютерних технологій вимагає цілісної системи в підходах до правових, науково-

дослідних, прикладних і зовнішньоекономічних аспектів глобальної комунікації і викликає не-

обхідність проведення міжнародних консультацій із проблем універсалізації мереж, охорони

приватного життя, вільного обміну інформацією та ін. На базі Програми був розроблений зага-

льний план дій поліпшення міжнародного інформаційного обміну і підкреслена важливість ри-

нку е-бізнесу та інформаційних послуг.

Стратегія інформаційної політики Франції стосується також франкомовних країн Африки,

Азії, Латинської Америки. У контексті цієї глобалізації комунікацій і просування національних

інтересів у треті країни уряд створив Фонд допомоги і співробітництва для підтримки впрова-

дження нових французьких інформаційних технологій.

6.1.5. Інформаційна політика Японії

За попередніми даними, Японія відстає від США на 5 – 10 років у сфері розповсюдження

персональних комп'ютерів, кабельного телебачення, е-телефонії та в інших аспектах інформа-

ційної політики.

З ініціативи Ради по телекомунікаціях при Міністерстві пошти і комунікації Японії була

розроблена національна програма під назвою “Бачення інформаційних комунікацій XXI сто-

ліття”. Головна мета програми – створення ефективного інформаційного суспільства, цілі яко-

го близькі до цілей створення Національної інформаційної інфраструктури США.

Особливе значення ця програма надає, з одного боку, зростанню економіки, створенню нових

видів інформаційного бізнесу і робочих місць, а з іншого, соціальному розвитку країни.

163

Японська версія побудови інформаційної супермагістралі базується на засобах волоконно-

оптичного зв'язку, що надає урядовим інститутам, державним організаціям і приватним підпри-

ємствам доступ до програмного забезпечення і додатків, що дістають найбільшого поширення.

Повне розгортання інформаційної супермагістралі планується протягом 2000 – 2005 рр. Японія

має намір увійти до Глобальної інформаційної інфраструктури і надає великого значення між-

народній кооперації з питань е-економіки.

Кабінетом Міністрів Японії заснований центр сприяння становленню інтелектуального

інформаційно-комунікаційного суспільства, призначений для інтеграційних заходів щодо ство-

рення Національної інформаційної інфраструктури і кооперації зусиль з входження до Глобаль-

ної інформаційної інфраструктури. Уряд сприяє розробці нових інформаційно-комп'ютерних

технологій, особливо тих, що стосуються телеобробки для органів влади, е-медицини, інтелек-

туально-інформаційних систем (створення штучного інтелекту), урядових довідкових послуг,

системи управління ліквідацією наслідків стихійних лих і кризових ситуацій. Через суспільні

інститути уряд заохочує виконання програми “Інформаційна грамотність населення”.

6.1.6. Інформаційна політика Росії

Інформаційна політика Росії забезпечується рішеннями органів державної влади, законо-

давством країни, зокрема Концепцією правової інформатизації Росії (1993 р.), Законом “Про

інформацію, інформатизацію і захист інформації” (1995 р.), Законом “Про участь у міжнарод-

ному інформаційному обміні” (1996 р.), Концепцією формування і розвитку єдиного інформа-

ційного середовища Росії і державних інформаційних ресурсів (1998 р.) та ін.

У концепціях і законах визначаються першочергові завдання інформаційної політики і

становлення демократичних інститутів, а саме:

• інтеграція інформаційного середовища країни в міжнародне інформаційне середовище;

• демонополізація інформаційних служб і структур;

• розвиток ринку інформаційних ресурсів разом з державним регулюванням інформацій-

ної діяльності;

• створення умов для підприємництва в інформаційній сфері і захисту інформації;

• забезпечення конституційних гарантій свободи слова, вільного функціонування засобів

масової інформації та ін.

З метою вироблення стратегії інформаційної політики робочою групою Експертної ради з

інформаційних технологій при Адміністрації Президента Російської Федерації в 2001 р. розроб-

лений проект програми інформатизації Росії “Біла Книга інформаційних технологій”. Програма

містить попередні рекомендації з участі Росії в міжнародних ініціативах відповідно до Окінав-

ської хартії глобального інформаційного суспільства (Додаток 4), підписаної лідерами країн

“великої вісімки” під час зустрічі в 2000 р.

На підставі рекомендацій і після їх широкого обговорення передбачається вироблення ба-

зового документ, що міг би лягти в основу:

• загальної термінологічної і понятійної бази в сфері інформаційних технологій;

• бачення інформаційного суспільства Росії і її місця у глобальному інформаційному сус-

пільстві;

• виявлення критичних точок впливу інформаційно-комп'ютерних технологій на розвиток

економіки і соціальної сфери;

• позиції стосовно міжнародних ініціатив із подолання інформаційної нерівності.

Вищезазначене тісно пов'язане з питанням регуляції інформаційних відносин і кодифікації

інформаційного законодавства.

У плані регуляції і кодифікації інформаційного законодавства зроблений історичний екс-

курс формування інформаційного права в Росії у роботі “Теоретико-правова оцінка розвитку

сфери інформаційно-електронних технологій” (журнал “Право і політика”, 2001, № 2).

Автор відзначає, що у вітчизняній юридичній літературі термін “інформація” у сполученні

з терміном “право” уперше був поставлений поруч наприкінці 1970-х років, але трохи в іншій

164

інтерпретації. А.Б. Венгеров запропонував поняття “інформаційного права” як сукупності норм

про роботу з інформацією в управлінні при автоматизації.

Приблизно через 10 років І.Е. Маміофа розробив концепцію “програмного права”, що об-

слуговує відносини в сфері індустрії інформатики.

І.З. Карась, Ю.М. Городецький і В.П. Тихомиров висловилися за використання поняття

“право інформатики”, де мова йде про право, яке регулює відносини, що стосуються створення

алгоритмів перетворення інформації, функціонування інформаційних систем, створення штуч-

ного інтелекту, експертних систем, баз знань.

Практично в той же час І.Н. Грязіним пропонується поняття “інформаційно-комп'ютерне

право”, покликане регулювати відносини, зв'язані з інформацією і програмними засобами.

На початку 1990-х років Ю.М. Батуріним досить детально розроблялася ідея “комп'ю-

терного права”, що забезпечує регулювання інформаційних відносин, пов'язаних зі створенням і

використанням ЕОМ.

У 1995 році А.Б. Агаповим знову висувається пропозиція про “інформаційне право”, що

являє собою відокремлену сукупність інформаційних законодавчих актів, що інкорпоруються у

структуру федерального права.

У 1997 році до проблеми нової галузі права звертається І.Л. Бачило, що підтримує ідею гі-

персистемного правового утворення – “інформаційно-комп'ютерного права”, а також В.А.Копи-

лов, що відстоює поняття “інформаційного права”, як системи норм і відносин, що виникають в

інформаційній сфері. Остання позиція одержала підтримку в жовтні 1999 року на першій Все-

російській конференції з проблем становлення інформаційного суспільства в Росії.

У 2000 році О.А. Гаврилов запропонував поняття “федерального інформаційного права”,

щодо суспільних відносин, які виникають у процесі виробництва і споживання інформації.

З огляду на важливість філософсько-правового осмислення можливих наслідків інфор-

матизації суспільства в рамках його просування до інформаційної цивілізації, зазначимо, що

галузі права складаються історично під впливом об'єктивних суспільних процесів. У плані не-

обхідності формування нової галузі права поняття “інформаційне право” з теоретичної позиції

вже сьогодні може співвідноситися дійсно з гіперсистемним утворенням, що претендує на по-

ступову акумуляцію в собі ознак всіх існуючих галузей права.

Протягом тисячоліть людство розвивалося в умовах інформаційного середовища, що

ускладнювалося (мова, писемність, друкарство, радіо, телеграф, телефон, телевізор, комп'ютер),

але ніхто до 70-х років ХХ століття не передбачав регулювати обіг інформації за допомогою

права. Лише з розвитком електронних систем збору, обробки і розповсюдження даних усе

більш наполегливо стали говорити про необхідність правового регулювання нової сфери суспі-

льних відносин. Очевидно, що таке регулювання не може бути всеосяжним. Воно повинне по-

ширюватися на ті відносини, що найбільш значимі для розвитку соціуму (зокрема, персональні

дані, розвиток біо- і психокомп’ютерних технологій). У протилежному випадку піде процес то-

тальної регуляції життя, а це несумісне з розвитком громадянського суспільства.

З урахуванням зазначеного вище, вбачається доцільним вести мову про формування галузі

інформаційно-електронного права.

6.1.7. Інформаційна політика України

Національна інформаційна політика України забезпечується Конституцією України (1996

р.), Законами України – “Про наукову і науково-технічну діяльність (1991 р.), “Про інформа-

цію” (1992 р.), “Про науково-технічну інформацію” (1993 р.), “Про захист інформації в автома-

тизованих системах” (1994 р.), “Про друковані засоби масової інформації” (1992 р.), “Про авто-

рське право та суміжні права” (1993 р.), “Про національний архівний фонд і архівні установи”

(1993 р.), “Про телебачення і радіомовлення” (1995 р.), “Про Концепцію Національної програми

інформатизації” (1998 р.) та “Про Національну програму інформатизації” (1998 р.), а також ін-

шими чинними нормативними актами загального і спеціального змісту, в яких визначені спів-

відношення верховенства міжнародних норм і національні пріоритети.

Розвиток інформаційного середовища визначається комплексом нових проблем, серед яких:

165

• швидка зміна інформаційно-комп'ютерних технологій;

• цифровізація інформації;

• зміни в законодавстві, що регулюють окремі галузі інформаційної індустрії;

• переміщення капіталів у цю сферу як найбільш прибуткову;

• висока конкуренція серед провідних виробників, їх об'єднання і дезінтеграція;

• формування транснаціональних інформаційних потоків.

Обов'язковою частиною підготовчих заходів для приєднання до ЄС є створення в країнах-

кандидатах умов для побудови інформаційного суспільства. Тому у рамках Національної про-

грами інтеграції України в ЄС передбачається вирішення ряду загальнодержавних проблем:

• створення умов для забезпечення інформаційної відкритості суспільства;

• створення передумов для розширення культурного міждержавного обміну з вико-

ристанням інформаційно-комп'ютерних технологій і телекомунікаційних мереж;

• створення умов для входження до глобальних інформаційних систем і сприяння доступу

фізичних і юридичних осіб до світових інформаційних ресурсів;

• гармонізація існуючих і розробка нових законодавчих актів з інформатизації в Україні

відповідно до вимог ЄС та імплементації положень європейських нормативних актів, що регу-

люють відносини в сфері інформатизації;

• розвиток відносин із ЄС з питань політики розвитку конкуренції й антимонопольного за-

конодавства на ринку інформатизації;

• формування стратегії й основ державної політики підтримки розвитку українського сег-

менту мережі Інтернет, сприяння розповсюдженню різноманітної і достовірної інформації про

Україну за допомогою мережі Інтернет.

Законом України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 04.02.98

року законодавець ніби позначив державну політику в сфері інформатизації, здійснивши досить

глибокий аналіз процесу інформатизації в Україні. Державна політика інформатизації розгля-

дається “як складова частина соціально-економічної політики держави в цілому і спрямо-

вується на раціональне використання промислового та науково-технічного потенціалу, мате-

ріально-технічних і фінансових ресурсів для створення сучасної інформаційної інфраструктури

в інтересах вирішення комплексу поточних та перспективних завдань розвитку України як не-

залежної демократичної держави з ринковою економікою”.

До загальних принципів державного регулювання розглянутої сфери Закон відносить

принципи “централізації і децентралізації, саморозвитку, самофінансування та самоокупнос-

ті, державної підтримки через систему пільг, кредитів, прямого бюджетного фінансування”.

Закон України “Про Національну програму інформатизації” від 04.02.98 р. та інші закони

у цій сфері стали посібниками до початкових дій, позначивши механізми її реалізації.

Зараз настає момент переосмислення концептуальних підходів і необхідності вироблення

більш ефективних принципів державного регулювання не тільки в сфері інформатизації, але й у

всій сфері суспільних інформаційних відносин.

У Концепції проведення 21 вересня 2005 року парламентських слухань з питань розвитку

інформаційного суспільства в Україні (відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17

березня 2005 року № 2488-IV) зазначається, що “в розбудові інформаційного суспільства в

Україні є певні досягнення, але й існує багато невизначеностей. Практично не сформульована

дієва національна політика щодо побудови інформаційного суспільства в Україні. Повільно

впроваджуються сучасні інформаційно-комп’ютерні технології в соціально-економічну сферу,

зокрема, електронну комерцію, в охорону здоров’я, освіту, культуру, державне управління то-

що. Потребує вирішення проблема так званого “цифрового розриву”.

У п. 3 Інформаційно-аналітичних матеріалів до парламентських слухань відповідні проб-

леми отримали нижчезазначений структурований зміст, що передбачає:

Ø Проблеми формування національної політики

Формування національної стратегії розвитку інформаційного суспільства: недоско-

налість національної стратегії розвитку інформаційного суспільства; непослідовність і неузгод-

166

женість реалізації державної стратегії виконавчими органами; слаба консолідація зусиль дер-

жавного, бізнесового і суспільного секторів щодо реалізації національної стратегії; наявність і

неузгодженість значної кількості загальнодержавних, галузевих, регіональних, бізнесових про-

грам і проектів у сфері розвитку і використання ІКТ.

Створення адекватної законодавчої бази: різноплановість нормативно-правового регулю-

вання суспільних відносин в інформаційній сфері; відсутність, неузгодженість, суперечливість,

неповнота законодавчих і підзаконних актів у сфері телекомунікації, використання Інтернет-

технологій, із створення і використання електронних інформаційних ресурсів і продуктів, вико-

ристання електронного документообігу і електронного підпису, інформаційної безпеки і захис-

ту інформації тощо.

Створення стимулюючої економічної, податкової, адміністративної і суспільної атмос-

фери у сфері використання ІКТ: недостатня лібералізація ринку ІКТ; недосконалість і відсут-

ність стимулюючої системи податкових і митних платежів стосовно створення і використання

комп’ютерних, телекомунікаційних і програмних засобів і технологій; слабкий розвиток сис-

теми безготівкових платежів; нерозвиненість механізмів, що стимулюють залучення інвестицій

у сферу ІКТ (фондові ринки, венчурний капітал тощо); недостатня пропаганда переваг і вигод

широкого використання ІКТ (держава, бізнес, населення).

Ø Забезпечення потенційної можливості доступу до ІКТ

Розвиток телекомунікаційної інфраструктури: недостатнє охоплення населених пунктів,

державних органів влади і місцевого самоврядування, бізнес-структур, окремих громадян уні-

версальними телекомунікаційними послугами, доступом до Інтернет, радіотехнологіями; недос-

коналість (повнофункціональність, мультісервісність, усталеність, надійність) телекомуніка-

ційної інфраструктури країни, окремих міст і селищ; дублювання телекомунікаційних систем

відомств, бізнес-структур.

Доступ населення до телекомунікацій і ІКТ: недостатній рівень наявності комп’ютерів у

населення; низький рівень телефонізації країн; мала кількість пунктів колективного доступу до

Інтернет.

Системи електронних інформаційних ресурсів: недостатня кількість необхідних технічних

стандартів, загальнодержавних, галузевих класифікаторів і довідників із створення і викорис-

тання електронних інформаційних ресурсів; нерозвиненість систем дат-центрів, що надають по-

слуги щодо збереження і захисту даних, створення віртуальних серверів, веб-хостингу.

Розвиток інфраструктури виробництва комп’ютерних і телекомунікаційних систем,

пристроїв і технологій: недостатня кількість технічних стандартів у сфері створення комп’ю-

терних і телекомунікаційних систем, пристроїв і технологій; недостатні умови для розвитку ін-

дустрії програмування; нерозвиненість інфраструктури виробництва сучасної елементної бази;

недосконалість митної та податкової політики; необхідність упровадження міжнародних систем

сертифікації якості; розвиток мереж сервісних центрів і центрів технічної підтримки складної

телекомунікаційної, комп’ютерної техніки і технологій.

Наукові дослідження і системи освіти в сфері ІКТ: недостатній розвиток фундамен-

тальних досліджень у сфері ІКТ; безсистемність і фрагментарність прикладних наукових дослі-

джень у сфері розвитку і використання ІКТ; практично повна відсутність вітчизняних прогнозів

розвитку ІКТ, рекомендацій щодо впровадження ІКТ у різні сфері діяльності країни.

Ø Розвиток послуг населенню і бізнесу, наданих за допомогою ІКТ

Система надання електронних послуг населенню і бізнесу органами державної влади та мі-

сцевого самоврядування: відсутність чітко визначеної урядової концепції організації надання еле-

ктронних послуг населенню і бізнесу; недостатня організація міжвідомчої спільної роботи для

реалізації принципу “одного вікна”; юридична невизначеність статусу і переліку урядових е-

послуг для органів державної влади всіх рівнів; недостатня інформатизація внутрішніх управ-

лінських і зовнішніх міжвідомчих процесів державних органів влади; низький рівень використан-

ня комп’ютерних аналітичних методів обробки даних в державних органах влади.

Взаємодія бізнес-структур у режимі електронного бізнесу: недостатня нормативно-пра-

вова база для забезпечення функціонування електронного документообігу, електронного та еле-

167

ктронно-цифрового підписів; відсутність інфраструктури впровадження електронного підпису;

відсутність спеціальних механізмів стимулювання появи національних компаній-інтеграторів

рішень у сфері електронного бізнесу, розроблювачів програмно-апаратних комплексів у сфері

електронного бізнесу; недосконалість економічних механізмів, що стимулюють перехід до еле-

ктронного бізнесу середніх і малих компаній; відсутність мережі навчальних центрів, курсів по

навчанню особливостям організаційного, правового, економічного, технологічного створення і

функціонування електронного бізнесу, по перепідготовці керівників, фахівців із різних сферах

діяльності для роботи в умовах електронного бізнесу.

Розбудова системи оптової і роздрібної електронної торгівлі: нерозвиненість карткових сис-

тем безготівкових платежів; аморфність державної політики по відношенню до ініціатив різних со-

ціальних проектів, заснованих на використанні карткових систем безготівкових розрахунків.

Формування системи дистанційного навчання: юридична невизначеність системи дистан-

ційної освіти; недостатня методична проробка проблем впровадження; невизначеність системи

дистанційної освіти (в цілому та із викладання окремих дисциплін); слабий організаційний і

технологічний рівень підтримки процесів дистанційної освіти; невисока готовність професорсь-

ко-викладацького складу до роботи в умовах дистанційного навчання.

ІКТ в медицині, послуги телемедицини: юридична і методологічна невизначеність щодо

послуг телемедицини; недостатня проробка питання визначення номенклатури послуг телеме-

дицини; недостатня методична проробка проблем надання послуг телемедицини; низький орга-

нізаційний і технологічний рівень підтримки розвитку системи телемедицини; невисока готов-

ність лікарського корпусу в цілому для роботи в умовах телемедицини.

Ø Система загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів

Електронні інформаційні ресурси органів державної влади та місцевого самоврядування:

неповнота номенклатури інформації, необхідної для задоволення потреб бізнесу і громадян; не-

достатні повнота, актуальність і достовірність інформації, що представлена на веб-сайтах; низь-

кий рівень підготовки фахівців, які займаються підготовкою і розміщенням інформаційно-до-

відкових та аналітичних матеріалів на відповідних веб-сайтах; недостатній рівень інтерак-

тивності; низька ергономічна культура і невисокий дизайнерський рівень веб-сайтів.

Електронні інформаційні ресурси освіти: гальмування створення єдиного інформаційного

освітнього простору; відсутність державних методичних рекомендацій щодо створення системи

електронних інформаційних ресурсів в галузі освіти; не розроблено заходи щодо стимулювання

створення спеціальних шкільних порталів.

Електронні інформаційні ресурси сфери відпочинку і розваг, культури та спорту: відсут-

ність дієвої державної політики підтримки створення електронних інформаційних ресурсів в ар-

хівах, бібліотеках і музеях; нерозвиненість технічної і технологічної інфраструктури в архівах,

бібліотеках і музеях; невисокий рівень підготовки персоналу для роботи з інформаційними тех-

нологіями; відсутність дієвої державної політики по консолідації зусиль бізнесу по створенню

електронних інформаційних ресурсів у різних областях відпочинку і розваг, спорту.

Електронні інформаційні ресурси засобів масової інформації: відсутність державного про-

текціонізму щодо створення електронних інформаційних ресурсів невеликих по тиражах ЗМІ,

особливо регіональних; юридична невизначеність статусу засобів масової інформації, що ство-

рюють винятково електронні інформаційні ресурси; не визначено юридичний статус самого

електронного інформаційного продукту, що продукується легальними ЗМІ.

Ø Забезпечення комп’ютерної грамотності

Населення: неоднозначність в реалізації державної політики в області комп’ютеризації

шкіл; відсутність широкого методологічного пророблення використання комп’ютерних муль-

тимедійних технологій при викладанні всіх шкільних предметів; нерозвиненість системи на-

вчання студентів педвузів і перепідготовки вчителів особливостям роботи з інформаційними

технологіями; відсутність загальнодержавної програми підвищення комп’ютерної грамотності

населення, особливо в сільській місцевості; відсутність інфраструктури підвищення комп’ютер-

ної грамотності населення.

Бізнесу та фахівців: не сформована державна політика із перепідготовки фахівців з ураху-

168

ванням специфіки їхньої діяльності й особливостей використання ІКТ у конкретній предметній

області; відсутність мережі спеціалізованих центрів перепідготовки фахівців різних галузей на-

родного господарства.

Державних структур і державних службовців: реалізація державної політики, що не ско-

ординована та не системна, в області перепідготовки державних службовців щодо використан-

ня ІКТ; практична відсутність технічної та технологічної інфраструктури перепідготовки дер-

жавних службовців.

Ø Система мотивації впровадження і використання ІКТ

Населення: слабка залежність для кожного громадянина рівня життя і його комфортності

від використання ІКТ; мізерно мала номенклатура послуг, що можуть бути надані громадянам.

Бізнесу та фахівців: невисокий рівень усвідомлення керівниками впливу електронних

форм ведення бізнесу на його ефективності, а також того, що електронний бізнес є одним із

чинників конкурентної боротьби; недостатньо висока залежність особистих досягнень співробі-

тників від результатів впровадження електронного бізнесу.

Державних структур і державних службовців: кар’єрний ріст, розмір зарплати державних

службовців не залежить від ступеня вміння та практичного використання в поточній діяльності ІКТ.

Як ми вважаємо, інформаційно-аналітичні матеріали щодо парламентських слухань мають

бути доповнені, зокрема, наступним:

Ø У контексті проблем захисту прав і свобод людини

Побудова в Україні демократичної, соціальної, правової держави, найвищою цінністю в якій

визнаються людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека та підтримання

ефективного функціонування державних інститутів, пов’язана із необхідністю вдосконалення за-

хисту суб'єктивних громадянських прав. У цьому плані розвиток міжнародно-правової, економіч-

ної, фінансової, банківської, культурної, правоохоронної та інших форм співробітництва, що пе-

редбачає вільний рух інформаційних ресурсів щодо товарів, капіталів і послуг за умов викорис-

тання ІКТ та однозначно збільшення потоків даних, визначають об’єктивну необхідність ство-

рення у державі дійової системи захисту персональних даних.

Персональні дані, як найбільш чутлива, делікатна і важлива для людини інформація, посі-

дають особливе місце в суспільних інформаційних відносинах. Проблема захисту людини від

зловживання інформаційною владою – це проблема захисту персональних даних, яка пронизує

будь-які сфери діяльності людини, суспільства і держави. Виконання завдання щодо захисту

персональних даних у відповідних процесах управління є найважливішим чинником вдоско-

налення всієї системи управління. Від розуміння важливості й необхідності ефективного захис-

ту персональних даних та їх реального здійснення залежить спокій та благополуччя як окремої

людини, так і держави.

Сьогодні захист персональних даних має дві невирішені проблеми, які стосуються:

• нормативно-правової бази: неузгодженість законодавства із відповідними європейсь-

кими стандартами; недостатність нормативно-правового забезпечення захисту персональних

даних в умовах впровадження електронного документообігу та електронно-цифрового підпису;

відсутність державних проектів щодо дослідження питань удосконалення захисту персональних

даних (розробка елементів, форм та методів упорядкування суспільних інформаційних відно-

син) в умовах розвитку ІКТ.

• механізму захисту персональних даних: відсутня єдина система організаційно-правового

упорядкування суспільних інформаційних відносин щодо юридичних та організаційних засобів

захисту персональних даних (зокрема щодо запровадження органу нагляду у сфері захисту пер-

сональних даних з метою реєстрації баз персональних даних, ліцензування діяльності та серти-

фікації технічних засобів у зазначеній сфері), яка повинна передбачати теоретичне та практичне

вирішення наступних завдань:

– створення умов збалансованого правового упорядкування суспільних інформаційних

відносин у сфері захисту персональних даних;

– забезпечення рівноправного та взаємовигідного міжнародного співробітництва у сфері

захисту персональних даних;

169

– підтримка інформаційної безпеки держави в контексті захисту персональних даних.

Ø У контексті проблем формування національної інформаційної політики

Потребують вирішення проблеми систематизації інформаційного законодавства та кодифі-

кації суспільних інформаційних відносин щодо виділення правових норм зазначеної сфери в

окремий, автономний міжгалузевий інститут права і створення відповідної легальної їх систе-

матизації на рівні міжгалузевої наукової дисципліни.

Є думка, що наближається час, коли більшість фахівців дійдуть також згоди про те, що ін-

формаційне право може розглядатися не тільки як міжгалузева область права. Саме завдяки

розвитку процесу інформатизації й активному накопиченню нового ресурсу – інформаційного,

ця область “кристалізується” в окрему галузь загального законодавства країни. Ця галузь, зале-

жно від цільового призначення інформаційних ресурсів, може поділятися на: підгалузь інфор-

мації (що регулює, зокрема, суспільні відносини в галузі засобів масової інформації), підгалузь

інформатики (що регулює, зокрема, суспільні відносини в галузі науки, освіти) і підгалузь ін-

форматизації (що регулює суспільні відносини в галузі інформатизації).

Зростання значимості і накопичення інформаційних ресурсів, які сприяють активному

просуванню до інформаційного суспільства, вимагають не тільки нетрадиційних підходів до

правового регулювання суспільних відносини в е-середовищі, але й внесення організаційних

змін на рівні державних структур щодо супроводу й управління процесами розвитку інформа-

тизації в Україні. Іншими словами, якщо інформатизація як процес створення і реалізації знань

через матеріалізацію інформаційних ресурсів починає активно впливати на соціальні, економі-

чні та ін. процеси в суспільстві, потрібна реструктуризація і перегляд пріоритетів у функціона-

льній відповідальності органів влади, що зобов’язані забезпечувати розвиток інформатизації не

тільки у відповідному відомстві, але й враховувати і загальнодержавні інтереси.

6.2. До питання застосування понять “інформація” та “дані” як об’єктів правовідносин

Поняття “інформація” походить від латинського “informatio”, що передбачає семантично

близькі визначення: “пояснення”, “виклад”, “тлумачення”. Українська юридична енциклопедія

перекладає слово “informatio” як “роз’яснення, уявлення” щодо “документованих або публічно

оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві й державі та на-

вколишньому природному середовищі”, яке відповідає визначенню, наданому у Законі України

“Про інформацію” від 02.10.92 р.

Відомий російський словник С.І. Ожегова надає таке визначення інформації: “сведения

об окружающем мире и протекающих в нем процессах, воспринимаемые человеком или специ-

альным устройством”. Там же надано поняття “відомості” (рос. – “сведения”): “познания в

какой-либо области, известия, сообщения, знания, представление о чем-либо” та поняття

“познание – приобретение знаний, постижение закономерностей объективного мира”.

За доктором юридичних наук, професором О.А. Гавріловим “информацией являются ис-

пользуемые данные, представленные в форме, пригодной для передачи и обработки”. При

цьому російський учений помічає, що до 1970-х років термін “інформація” ані у загальній те-

орії права, ані у галузевих юридичних науках, ані у законодавстві не застосовувався; застосо-

вували таки еквіваленти, як “дані”, “матеріали”, “відомості” та ін.

Доктор юридичних наук, професор В.А. Копилов у монографії “Інформаційне право” по-

силається на визначення “інформації”, яке відповідає визначенню наданому у Федеральному

Законі Російської Федерації “Про інформацію, інформатизацію і захист інформації” від 20.02.95

р. та ДСТ 51141-98. “Діловодство й архівна справа. Терміни і визначення”: “Информация – све-

дения о лицах, предметах, фактах, событиях, явлениях и процессах независимо от формы их

представления”. Але, зауважує: “Учитывая социальный аспект рассматриваемого предмета,

добавим: в виде, понятном для восприятия человеком. Такое определение дает возможность

“вывести” из понятия “информация” программы для электронных вычислительных машин

(ЭВМ), отнесенные названным Законом к средствам обеспечения ЭВМ ”.

Щодо поняття “дані ”, то словник С.І. Ожегова надає таке визначення: “сведения, необ-

ходимые для какого-нибудь вывода, решения”; тобто поняття “інформація” та “дані” ототож-

170

нюються. В українських стандартах, які вже пристосовані до міжнародних стандартів (ISO),

поняття “дані” визначене як “інформація, подана у формалізованому вигляді, придатному для

передачі, інтерпретування чи оброблення за участю людини або автоматичними засобами”.

Можливо вважати, що поняття “інформації” властиве мислячому суб’єктові, тим самим під

інформацією мається на увазі не тільки зміст відомостей, але й їх інтерпретація, що у наступному

забезпечує, при необхідності, комунікаційну взаємодію.

Проте є питання – комп’ютер (“специальное устройство” – за С.І. Ожеговим) має мож-

ливість осягти чи осягнути (рос. – постичь, постигнуть) відомості, тобто зрозуміти їх, чи це мо-

жливо лише для високоорганізованій матерії, що має складну динамічну систему управління,

якою є мозок людини? Чому у вітчизняний, зокрема, юридичній практиці ототожнюються такі

поняття як “інформація” та “дані, а практика європейських стандартів та національних норма-

тивно-правових актів використовує поняття “дані”, “обробка даних”, “захист даних” тощо?

Із погляду на загальносистемне уявлення поняття “інформація” має два аспекти:

• гносеологічний аспект: інформація розглядається як відомості, як якісне значення змісту

повідомлення (семантичний, якісний аспект інформації). Звідси можна говорити про те, що ін-

формація – це відомості про дійсність на основі мислення і висновків людей або вирішення за-

дач засобами, що наділені “інтелектуальними” можливостями. Безпосередньо цим питанням у

1960-х роках займалися співробітники Всесоюзного інституту наукової та технічної інформації,

які вперше в країні видали монографію за назвою “Основи научной информации”, у якій підве-

дене підсумок на той час світового та особистого досвіду;

• онтологічний аспект: інформація розглядається як кількісне значення міри пропускної

здатності каналу зв’язку (визначеності й упорядкованості (інтенсивності) потоку повідомлення в

мережах передачі даних, що зветься “трафік”) і упорядкування повідомлень (організація процесу

кодування/декодування і передачі/прийому інформації). Інформація в даному аспекті розгля-

дається як упорядкована субстанція, яку можна описати математично. При цьому під системою

упорядкування розуміється будь-яка алгоритмізована система з об’єктивно заданим алгоритмом,

що може бути розпізнаний. Мова тут йде не про гносеологічний (змістовний) аспект інформації, а

про можливості її неспотвореного перетворення-кодування для обробки в автоматизованих сис-

темах і переміщення по лініях зв’язку. Цим питанням з 1948 року займалися К.Шеннон, академік

А.Н. Колмогоров та ін., що отримало назву “математична теорія інформації”.

Існує багато визначень “інформації”, котрі умовно можна розділити на чотири групи: жит-

тєве розуміння інформації; поняття, що використовують формалізовані моделі реальних об’єктів і

процесів; підхід з позицій теорії відображення і пізнання; урахування зв’язку інформації з власти-

востями матерії (http://www.pvti.ru/doc1/part3.htm#31). Як ілюстрацію того, наскільки різноманітні

підходи до визначення “інформації” залежно від тих або інших цілей, наведемо деякі з них. От-

же, “інформацією” називають:

• будь-які відомості про раніше невідомі події;

• відображення реальності у свідомості людини, представлену на її мові;

• основний зміст відображення;

• семантику або прагматику синтаксису мови представлення даних;

• змістовний опис об’єкта або явища;

• результат вибору;

• зміст сигналу, повідомлення;

• відбиту розмаїтість або її міру;

• зменшувану невизначеність;

• міру складності структур або організації;

• продукт наукового пізнання, засіб вивчення реальної дійсності;

• обов’язкову субстанцію живої матерії, психіки, свідомості;

• нескінченний процес триєдності енергії, руху і маси з різною густиною кодових струк-

тур безмежного Всесвіту;