Бредіхин А.В. Всесвітня історія

Подождите немного. Документ загружается.

З кінця XIX ст. у країнах Латинської Америки розвивається

промисловість, переважно гірничодобувна і по переробці

сільськогосподарської продукції, орієнтована на ринки Європи, США і

залежна від іноземного капіталу.

Перша світова війна безпосередньо не зачепила країни Латинської

Америки, проте мала для їх розвитку суттєві наслідки. Зростання

споживання сільськогосподарської продукції і сировини у воюючих

державах призвело до зростання ціни на цю продукцію. Це збільшило

прибутки латиноамериканських країн, що були використані для розвитку

промисловості. У країнах формувався національний капітал і робітничий

клас, які в повну силу заявили про свої права. Тим самим на невирішене

аграрне питання накладались проблеми, притаманні промислово розвинутим

країнам. Війна призвела також до згортання капіталовкладень європейських

держав, чим відразу скористались США. Після відкриття у 1914 р.

Панамського каналу, який став власністю США, виросла політична вага і

вплив Сполучених Штатів.

У 20-30-х роках у країнах Латинської Америки стає популярним гасло

зміцнення національної незалежності і усунення впливу іноземних держав,

що спонукало уряди деяких країн до проведення реформ. Найбільш

радикальні реформи у першій чверті XX ст. були проведені в Аргентині й

Мексиці.

Так, в Аргентині президент Іпполіто Ірігойєн (1916-1927 pp.) дозволив

діяльність профспілок, ввів 8-годинний робочий день і надання двотижневої

оплачуваної відпустки. В країні було проведено земельну реформу, згідно з

якою селянам передавалось із державного фонду 8 млн. га землі і

захищались права орендаторів. Самостійнішою стала зовнішня політика

Аргентини.

У Мексиці в результаті революції 1910-1917 pp. до влади прийшла

нова політична еліта. 1 травня 1917 р. була прийнята одна з найбільш

демократичних на той час конституцій. Вона закріплювала за нацією права

на землю та її надра, зобов'язувала повернути селянам всі захоплені у них

землі, а також наділити їх землею із державного фонду. Крім того, кожний

штат встановлював максимум землеволодіння, а надлишки викуплялись і

розподілялись між селянами. Конституція визнавала права профспілок,

встановлювала 8-годинний робочий день. Початкова освіта стала

обов'язковою і безплатною. Мексика була проголошена демократичною

президентською федеративною республікою.

Ще одним поштовхом до таких перетворень стала економічна криза

1929-1932 pp. Вона відчутно вдарила по економіці латиноамериканських

країн. Впали надходження від експорту. На складах накопичилась значна

кількість сільськогосподарської продукції, яку доводилось знищувати, щоб

хоч якось утримати ціни від різкого падіння. Ця криза показала всю

небезпечність збереження економічної залежності. Відбувається нове

піднесення антиімперіалістичного руху (насамперед антиамериканського й

антианглійського), що призвело до зближення країн Латинської Америки з

Німеччиною та Італією, які суперничали з США і Англією. Але головною

метою урядів Латинської Америки був пошук виходів із скрутного

становища.

У країнах Латинської Америки починається індустріалізація, яка

повинна була компенсувати неможливість імпорту машин і обладнання з

промислово розвинутих країн. Для розвитку власної промисловості

місцевому капіталу надавались всілякі пільги. Держава вкладала кошти у

розвиток промисловості, що сприяло виникненню державного сектору

економіки. Робились спроби змінити структуру експорту, щоб зменшити

його залежність від одного виду продукції. Встановлювався контроль над

діяльністю іноземного капіталу. В Аргентині, Мексиці, Болівії була

націоналізована нафтодобувна промисловість.

Таким чином, у Латинській Америці, як і у країнах Заходу, криза

призвела до посилення державного регулювання економі»-кою. Форми

проведення перетворень були різними. У Бразилії з ініціативою проведення

реформ виступив президент Жетуліо Варгас (1930-1945 pp.). Він встановив

режим особистої влади і у перші роки свого правління був прихильником

фашизму й намагався у всьому бути схожим на Муссоліні. Під час війни він

кардинально змінив свої погляди і направив воювати на боці

антигітлерівської коаліції 30-тисячний корпус, який брав участь у бойових

діях в Італії.

За роки правління Ж.Варгаса у Бразилії була проведена

індустріалізація, введені протекціоністські митні податки, було розвідано й

почалась експлуатація покладів природних родовищ (боксити, залізна руда,

нікель, золото). Освоювались нові землі. У соціальній сфері здійснено

страхування та трудове законодавство, введено 8-годинний робочий день,

визначено розмір мінімальної заробітної плати, пенсій, відпусток тощо.

Значні кошти були направлені на розвиток освіти й культури.

У Чилі схожі реформи були проведені урядом Народного фронту на

чолі з президентом Агірре Серду.

Найбільш ґрунтовні перетворення були проведені у Мексиці

президентом Ласаро Карденасом (1934-1940). За часи його правління

покінчено з пануванням латифундій, націоналізовано залізниці і нафтову

промисловість, утвердився демократичний устрій.

Посилення антизахідних, особливо антиамериканських настроїв

примусило США скорегувати свою політику в Латинській Америці.

Президент Рузвельт заявив, що США будуть проводити політику «доброго

сусіда» і не здійснюватимуть інтервенції (це не завадило здійснити її у 30-ті

роки в Нікарагуа). США стали покладатися на розвиток міжамериканського

співробітництва на основі рівності. Така політика сприяла послабленню

впливу Німеччини та Італії в Латинській Америці і створила умови для

участі країн Латинської Америки у Другій світовій війні на базі

антигітлерівської коаліції (19 країн оголосили війну Японії, Італії, Німеччині

і стали членами Організації Об'єднаних Націй). Реально взяли участь у війні

Бразилія і Мексика.

Освіта, наука, культура та мистецтво 1900 -1930-ті рр.

До початку XIX ст. абсолютна більшість людей у світі була

неосвіченою. Існувала езотеричність (потаємність, недоступність) наукових

знань, що, починаючи з середньовіччя, постійно зменшувалася. У XIX ст. в

країнах Західної Європи та Америки почали вводити систему загальної

обов'язкової освіти. Існували різні типи шкіл: духовні, світські, платні й

безплатні, початкові, середні, вищі, державні, приватні.

У XX ст. у зв'язку із значним розвитком педагогічної науки були

зроблені певні вдосконалення системи освіти – проведено чітку

диференціацію навчальних закладів, введено міжнародні дипломи, при

спілкуванні вчителів та учнів використовувались здобутки психології.

Так, у Великобританії в 1918 р. був прийнятий закон про обов'язкове

початкове навчання до 14 років, а в 1944 р. – до 15 років. Активно

розвивалась система професійного навчання (початкова й середня).

Центрами вищої освіти стали університети: Лондонський, Кембріджський,

Оксфордський, Единбурзький та інші, які одночасно стали і центрами

розвитку світової науки.

У США закони про обов'язкову початкову освіту були прийняті у всіх

штатах в 1918 р. З 20-х років починається процес диференціації освіти. Всі

учні були поділені на «академічно здібних» і «практично мислячих».

Програми були пристосовані до практичних потреб людини в житті. Крім

того, продовжувала розвиватись університетська система. Найбільш

відомими стали Гарвардський, Колумбійський, Каліфорнійський,

Іллінойський, Стенфордський університети.

У 30-ті роки зазнала зміни і система освіти Франції. Там було

запроваджено безкоштовне навчання у державних школах. Обов'язковим

стало навчання дітей до 14 років. Французькі університети стали визнаними

світовими центрами освіти. Світову славу здобув, зокрема, університет в

Сорбонні.

Багато того, без чого важко уявити сучасне життя, з'явилось у першій

половині XX ст. Радіотехніка почала розвиватися з кінця XIX ст.: у 1895 р.

росіянин О.Попов винайшов радіоприймач, хоча в багатьох країнах

вважають, що пріоритет належить італійцю Г.Марконі. Перші радіомовні

передачі проводили в США у 1919-1920 pp., в Англії і Франції - 1922 р. В

Україні радіомовлення почалося у 1924 р. в м. Харкові.

У XX ст. розвивається телемеханіка. Ідею послідовної передачі

елементів зображення, яка базувалася на інерційності зору людини, вперше

висловили незалежно один від одного Н.Санлек (Франція) та А. ді Пайва

(Португалія). На практиці цю ідею здійснив польський інженер П.Ніпков.

Подальший розвиток телемеханіки пов'язаний з працями У.Сміта

(США). Він поєднав явища внутрішнього та зовнішнього фотоефекту з

практичним використанням електронно-променевої трубки. Практичне

впровадження телебачення почалося з чорно-білих передач, проведених у

1925 р. Вердом в Англії та Дженкінсом у США. В Україні перший

телепередавач почав діяти у м. Києві в 1938 р.

20-30-ті роки були переломними для розвитку низки наук.

Колосальний крок вперед у своєму розвитку зробила ядерна фізика: від

створення датським фізиком Нільсом Бором моделі атома до практичного

здійснення Енріко Фермі в США в 1942 р. ядерної реакції. Перші реактори

було створено в США та в СРСР. У роки війни було створено атомну бомбу,

яку США використали проти Японії у 1945 р.

У 1945 р. було створено перший комп'ютер (ЕОМ). Це зробив Дж. фон

Нейман. Зараз ЕОМ та інша електронна техніка стали невід'ємною

складовою нашого життя.

Одним із корифеїв ракетобудування вважається американський фізик

та конструктор Р.Годдард. Він з 1941 р. цікавився ракетними двигунами, що

згодом знайшли широке застосування. Видатним ракетним конструктором

був С.Косберг, який створив третю ступінь для першого космічного корабля,

на якому була людина. Вагомих успіхів у ракетобудуванні у першій половині

XX ст. досягли німецькі інженери. Ними під час війни була створена

балістична ракета Фау-2, а також проводились експерименти по запуску

балістичних ракет з підводних човнів. На жаль, тривалий час маловідомими

на Батьківщині були розробки в галузі ракетобудування українського

вченого-винахідника Юрія Кондратюка (Шаргея). Його праця «Завоювання

міжпланетних просторів» (1929 р.), перекладена на англійську мову на

замовлення американського космічного агентства, використовувалась для

підготовки польоту космічного корабля на Місяць.

До Першої світової війни авіація була різновидом спорту і цікавих

видовищ. У роки війни вона продемонструвала ширші можливості. Почався

швидкий ріст виробництва військових літаків; наприклад, Великобританія

побудувала за роки війни 55 тис. аеропланів різного призначення. їхні якісні

характеристики різко покращились. Після війни авіація перетворилася в

новий вид транспорту, спочатку для перевезення пошти, а потім -пасажирів.

У 1927 р. американець Чарльз Ліндберг здійснив перший трансатлантичний

переліт за 33 години. Через десять років радянські льотчики В.П.Чкалов,

Г.П.Байдуков, О.В.Беляков здійснили безпосадочний переліт Москва –

Північний полюс – Портленд (США). В роки Другої світової війни розвиток

авіації ще більше прискорився: зросла потужність авіаційних двигунів,

дальність польотів літаків. Німецькі інженери створили перший реактивний

літак.

У другій половині XIX ст. вперше з'явилися автомобілі. Першим

створив його Даймлер, потім Бенц. Зараз існує безліч марок та видів

автомобілів. У 30-ті роки Форд запропонував використати для виробництва

автомобілів конвейєр, що сприяло вдосконаленню і розширенню

виробництва і перетворило автомобіль на зручний засіб пересування.

У ХІХ-ХХ ст. було електрифіковано значну частину планети.

Лампочку електричного розжарювання винайшов Т.Едісон. Виходець з

Югославії Н.Тесла створив першу ГЕС.

Електрика, яка до Першої світової війни була розкішшю в побуті,

поступово стала буденним атрибутом мешканці

в міста. Разом з нею в

будинках з'явилися і нові електричні побутові прилади - пилососи, праски,

пральні машини. Виробництво електроенергії стає важливою галуззю

економіки. Будуються великі електростанції, в тому числі і гідроелектричні.

Найбільшою із побудованих в ті роки була ГЕС «Боулдер» на річці Колорадо

в США.

Поява авіації була не єдиною зміною у транспорті. Автомобіль

серйозно потіснив залізні дороги. Разом з розвитком автомобільного

транспорту почалося створення мережі доріг з твердим покриттям. На

залізницях замість паровоза все частіше з'являвся тепловоз. У 1938 р. в

Англії, Німеччині, США, Канаді було зареєстровано 6 млн. вантажних і 30

млн. легкових автомобілів.

Провісником великих змін у геології стало обгрунтування німецьким

геофізиком Вегенером гіпотези про дрейф континентів. Порівнявши

протилежні берегові лінії Атлантичного океану і аналізуючи геологічні та

палеонтологічні дані, він висловив припущення, що раніше існував єдиний

праматерик, який потім розколовся на теперішні. У розвідці корисних

копалин широко застосовувались нові методи пошукових робіт, прилади та

інструменти.

Значні зрушення відбулися в економічній науці. Вони були викликані

зростаючим державним регулюванням економіки. Для його обґрунтування

виникла потреба переглянути класичну політичну економію, яка розглядала

ринкову економіку як своєрідну саморегульовану систему, що виключала

будь-який зовнішній вплив. Докази некоректності такого уявлення і

необхідність для підтримки ринкової рівноваги державного регулювання

економіки сформулював англійський економіст Дж.Кейнс у 1936 р. На

підставі його праць розвивався новий напрямок в економічній науці -

кейнсіанство. Одночасно розроблялися конкретні методи планування і

прогнозування економіки як на Заході, так і в СРСР у роки перших

п'ятирічок. В США великого розмаху набула стандартизація виробництва.

Перша світова війна дала поштовх розвитку хімії. Терміново

створювалось виробництво отруйних газів і протигазів, розширювався

випуск вибухових речовин, в Німеччині йшли пошуки штучних замінників

недоступних природних продуктів. У 30-ті роки в СРСР і Німеччині було

синтезовано каучук, а в США - новий вид штучного волокна, всесвітньо

відомий капрон. На межі наук з'явились нові дисципліни - хімічна фізика,

геофізика.

В біології інтенсивно розвивались дослідження в галузі генетики.

Важливий внесок у цю справу зробили американець Томас Х.Морган і

радянський вчений М.І.Вавілов. З середини 30-х років розвиток генетики в

СРСР уповільнився, а потім її взагалі заборонили, назвавши псевдонаукою,

хоча було створено методи управління спадковістю, незамінні для селекції

більш продуктивні види сільськогосподарських культур тощо. Застосування

фізичних та хімічних методів дослідження сприяло створенню біофізики та

біохімії.

Щоб увіковічити своє ім'я в пам'яті людства, шведський хімік і

підприємець Альфред Нобель (1833-1896) заповів більшу частину своєї

спадщини благодійному фонду. Нобелівську премію щорічно присуджують

Шведська королівська академія наук та інші авторитетні установи Швеції,

починаючи з 1901 р. Премії в галузі фізики, хімії, фізіології і медицини,

літератури, економіки вручають у Стокгольмі, премію миру – в Осло 10

грудня, в день смерті А.Нобеля. На церемонію вручення запрошуються

лауреат і члени його сім'ї. Лауреат має виголосити перед високим зібранням

свою Нобелівську лекцію.

Унікальність нагороди визначається тим, що вона з самого початку має

міжнародний характер. Нобелівський фонд - це незалежна, неурядова

організація. Механізм відбору лауреатів суворий, але ефективний. Досить

високою є грошова винагорода. В різні роки її сума коливалась від 30 до 200

тис. доларів.

Традиційно великий вплив на суспільну свідомість мала література.

Саме тому правлячі режими прагнули спрямувати її розвиток у вигідне

русло, зробити своєю опорою. Письменники і поети нерідко опинялися в

центрі політичних подій, і потрібно було мати міцну силу волі й талант, щоб

не зрадити правді історії. Особливо нелегко це було зробити в державах, де

надовго утвердився тоталітаризм як форма політичного правління і

духовного одурманення мас.

Так, у Німеччині було створено спеціальне Міністерство пропаганди

на чолі з Геббельсом. Воно здійснювало жорсткий контроль над усім

духовним життям країни. Фізичні розправи загрожували кожному, хто

висловлював невдоволення або не корився фашистській ідеології. З цих

причин, країну залишили відомі письменники - І.Бехтер, Б.Брехт, Е.Вайнерт,

А.Зегерс, Т.Манн, Е.-М.Ремарк, Л.Фейхтвангер, А.Цвейг.

Трагічні ноти пронизували творчість письменників і поетів Італії. У

героїв їхніх творів переважали почуття відчаю й одинокості. У творчості

митців країни, яка дала світові багато славетних імен, спостерігався відхід

від соціальної тематики, захоплення формою, байдужість до змісту.

Виняткову роль Японії в Азії обґрунтовувала профашистська

література цієї країни. У 30-ті роки духовне життя тут було підпорядковано

возвеличенню національного духу, влади імператора, оспівуванню

військової доблесті. Тоталітарна держава підтримувала тих письменників,

які допомагали морально готувати суспільство до труднощів і самопожертви.

В СРСР основним методом у літературі й мистецтві вважався

соціалістичний реалізм. Він насаджувався всіма засобами. Принцип

партійності літератури, визначений В.Леніним, був головним при перевірці

лояльності письменників і поетів до існуючого режиму. Упокорення

талановитих митців шляхом репресій поєднувалось із «турботою» про нову,

радянську, літературу й поезію. Провідниками сталінізму виступали, в

першу чергу, партійні чиновники, які вимагали уславлення радянської

дійсності і керівної ролі більшовицької партії. Постанова ЦК ВКП(б) 1932 р.

«Про перебудову літературно-художніх організацій» надовго визначила

долю радянської літератури. Постанова стала ідеологічною основою

безмежного втручання держави у літературно-мистецьке життя, що за умов

однопартійності системи було особливо небезпечним для розвитку культури.

Перша хвиля репресій супроти творчої інтелігенції в СРСР

прокотилась у 1920-ті роки. Але найбільших ударів було завдано в 1936-1939

pp. Внаслідок сталінського терору загинули І.Бебель, М.Клюев, М.Кольцов,

О.Мандельштам, Б.Ясенський та багато інших письменників і поетів, в тому

числі з України. Ті, хто вижили, змушені були пристосовуватись до вимог

офіційної ідеології і більшовицької практики будівництва соціалізму, в

одній, окремо взятій країні. Поширеними й завжди актуальними стали теми

перемоги більшовиків у 1917 p., політики колективізації й індустріалізації.

Водночас, у жорстких рамках тоталітарної держави з'явились твори,

освячені талантом письменників і поетів. Для СРСР, крім цього, позитивним

було подолання успадкованої від царської імперії масової неграмотності

населення. Деякі народи вперше здобули власну писемність і почали

розвивати самобутню літературну творчість.

У країнах західної демократії літературна діяльність була розкутішою.

Але політична свобода ще не давала матеріального комфорту. Якщо у

країнах з тоталітарними режимами творчість залежала від взаємин з

правлячою елітою, то у відносно демократичних державах немалий тиск

чинили видавці, настійна потреба в заробітку. Піднесення переживала

творчість письменників, розрахована на масового читача. Популярністю

користувались пригоди, фантастика, психологічні романи. Визнаними

майстрами детективного жанру стали А.Крісті (Англія), Ж.Сіменон

(Франція), Р.Стаут і Е.Гарднер (США). Яскравими представниками течії

модернізму, що прагнула до змін не тільки змісту, але й форми літературних

творів, були Дж.Джойс, Ф.Кафка, М.Пруст.

Об'єднуючими для письменників, поетів, публіцистів всіх країн,

незалежно від пануючих форм і методів політичного правління, були теми

війни і миру, життя і смерті, любові й ненависті. Концентроване вираження

вони дістали у творчості американського письменника Ернеста Хемінгуея

(1899-1961). Йому судилося брати участь у Першій світовій війні, Другій

світовій війні, захищати республіку в Іспанії. Перший роман «Фієста»

Е.Хемінгуей друкує у 1926 р. Це – книга-протест проти «безглуздої війни»,

крик душі «загубленого покоління». Яскраво антивоєнну спрямованість мав

роман «Прощавай, зброє!» Ненавистю До фашизму, любов'ю до Іспанії і її

народу сповнений роман Е.Хемінгуея «По кому б'є дзвін» (1940 р.).

Літературна творчість і активна громадська позиція письменника відзначені

Нобелівською премією у 1954 р. після виходу в світ повісті «Старий і море».

Французький письменник Анатоль Франс (1884-1924) лауреатом

Нобелівської премії став у 1924 р. Історико-філософські романи А.Франса

спрямовані проти поширення впливу церкви. Паралелі сучасної йому

Франції шукав у XVIII ст. Перейнявшись соціальними проблемами,

зблизився з соціалістичним рухом, підтримував радянську Росію.

З літературою і музичною культурою Франції тісно пов'язане ім'я

Ромена Роллана (1866-1944). Долю митця в суспільстві він відобразив у

романі-епопеї «Жан-Крістоф». В роки Першої світової війни виступав з

гострими відгуками і статтями. Не сприймав методів революційної боротьби,

а свій протест проти війни і насильства передав у романі «Клерамбо» та

повісті «П'єр Люс». Духовне життя європейської інтелігенції, застереження

від небезпеки фашизму є лейтмотивом роману «Зачарована душа».

Антивоєнний пафос, притаманний не тільки творчості Р.Роллана, але і його

життєвій позиції. Разом з Анрі Барбюсом він ініціював проведення

антифашистських конгресів. Однак, обидва письменники після відвідин

СРСР використовувались для формування громадської думки в країнах

Заходу про відсутність в СРСР репресій і голодомору.

На творчість англійського письменника Джона Голсуорсі (1867-1933)

чинили великий вплив гуманістичні погляди Ч.Діккенса, І.Тургенєва,

Л.Толстого. Залишаючись активним прихильником англійського

суспільства, він зумів відтворити його життя з усіма проблемами і

суперечностями. Відома трилогія «Сага про Форсайтів», інші романи, новели

і драми Д.Голсуорсі розкривають долю однієї сім'ї на тлі кризових явищ в

суспільстві і в людських стосунках.

Видатний німецький письменник Томас Манн (1875-1955)-автор

романів «Будденброки», «Чарівна гора», історичної тетралогії на біблійні

теми «Йосип та його брати». Аналізував витоки німецького фашизму і

гостро засуджував наслідки фашистського варварства. У 1947 р. завершив

роботу над романом «Доктор Фаусту», в якому розкрив тісний зв'язок між

кризою суспільства, культури і людської особистості.

Славетний індійський письменник Рабіндранат Тагор (1861-1941) був

всебічно обдарованою людиною. Деякий час очолював національно-

визвольний рух. Його патріотична пісня «Моя золота Бенгалія» стала

національним гімном Бангладеш, а пісня "Душа народу" - гімном Індії. Він є

автором численних поетичних збірок, романів, драматичних творів. У

творчості Р.Тагора переважають соціально-психологічні мотиви,

оспівуються природа і кохання. Р.Тагор – перший виходець з Азії,

удостоєний Нобелівської премії. Багато працював у галузі живопису, вів

просвітницьку діяльність. Поблизу Калькутти заснував університет, в якому

навчалася, зокрема Індіра Ганді, багато інших політичних лідерів Індії,

відомих діячів індійської науки і культури.

Англійський драматург, публіцист, критик Джордж Бернард Шоу

(1856-1950) літературну діяльність почав у 1875 р. Тоді його творчість

заперечувалась видавцями. Викриття лицемірства, користолюбства за

допомогою їдкої іронії і спростування існуючих форм зумовили

оригінальність творчого методу Б.Шоу. Вважав, що буржуазне суспільство

зайшло у глухий кут і тому приречене ( твори «Візок з яблуками», «Гірко,

але правда», «Женева»). Публіцистика Б.Шоу поєднувалась із роздумами про

долю людства, а засудження західного парламентаризму - із схваленням

радянського суспільного ладу.

Російський письменник Іван Бунін (1870-1953) народився під

Воронежем. Батьки належали до старовинних дворянських родів. 22-річним

юнаком приїхав в Україну. Жив у Полтаві і Харкові, бував у Києві,

Миргороді, Черкасах, Чигирині, тому природними в його творчості є

українські мотиви й образи. З 1895 р. проживав у Москві й Петербурзі.

Листувався з М.Горьким, дружив з композитором С.Рахманіновим, співаком

Ф.Шаляпіним, зустрічався з М.Коцюбинським. Перекладав твори

Дж.Байрона, А.Міц-кевича, Т.Шевченка.

І.Бунін засудив жовтневий переворот 1917 р., вважаючи, що перемога

більшовиків приведе Росію до катастрофи. Під час громадянської війни в

Росії жив у Одесі, звідти перебрався у Францію. Якщо у перших відомих

творах І.Бунін тужив за дворянськими гніздами, то в еміграції він торкається

тем кохання, заслання і смерті. У щоденнику «Окаянні дні» з ненавистю

писав про більшовицький режим. Кращою вважається автобіографічна

повість 1933 р. «Життя Арсеньєва». Тоді ж І.Бунін отримав Нобелівську

премію за майстерність у розвитку традицій російської класичної прози та

вміння надзвичайно виразно і точно описувати реальне життя. У 1930-х

роках І.Бунін був провідним російським письменником-емігрантом.

У міжвоєнний період у мистецтві з'явилися нові течії та напрямки,

розвивалися старі. До Першої світової війни в європейському

образотворчому мистецтві панував реалізм. Світ тоді уявлявся гідним його

реалістичного зображення. Особистість художника, його смаки та

вподобання могли виявитися у виборі жанру, композиції, в перевазі форми

чи кольору.

Перша світова війна і післявоєнна нестабільність призвели до того, що

світ втратив свою гармонійність та раціональність в очах художників, його

реалістичне відбиття начебто втрачало сенс. Відбулася зміна в розумінні

художника. Вона полягала не у адекватному відбитті світу, а у виявленні

художником його бачення світу. А таке розуміння світу могло звестися,

наприклад, до певного співвідношення ліній та геометричних фігур. Такий

вид живопису отримав назву абстракціонізм. Засновником його був

російський художник Василь Кандинський. Сюрреалісти (сюрреалізм по-

французьки означає надреалізм) на чолі з Сальвадором Далі намагалися

зобразити ірраціональний світ. На їхніх картинах, на відміну від картин

абстракціоністів, присутні предмети, що їх можна пізнати, але інколи вони

дивно виглядають і знаходяться в незвичайних композиціях, як у сновидіннях.

Одним з нових напрямків у літературі та мистецтві був авангардизм.

Авангардизм - умовна назва багатьох антиреалістичних течій в літературі та

мистецтві XX ст. Виник на грунті анархічного, суб'єктивного світорозуміння.

Звідси розрив з попередньою реалістичною традицією, формалістичні пошуки

нових засобів художнього вираження. Попередниками авангардизму були

модерністські напрями першої третини XX ст. - фовізм, кубізм, футуризм,

сюрреалізм та додекафонія у музиці. Серед представників авангардизму і

100

неоавангардизму – художники П.Мондріан, СДалі, письменники Р.Деснос,

А.Арто, С.Беккет, композитори -С.Буссоті, Дж.Кейдогс.

Модернізм - основний напрям мистецтва доби 20-30-х років, що

характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного

мистецтва. Зародився в 20-30-х роках XX ст., охопив усі види творчості.

Художники-модерністи Е.Кірхнер, Д.Енсор, Е.Мунк, Е.Нольде,

В.Кандинський, П.Клеє, О.Кокошка пропонували інтуїтивізм та автоматизм у

творчому процесі – використання фізичних властивостей геометричних фігур

і кольору, відмову від ілюзій простору, деформацію предметів у зображенні,

символів, суб'єктивізм у змісті.

Реалізм - одна із основних властивостей мистецтва та літератури, яка

полягає у прагненні до правдивого об'єктивного відображення і відтворення

дійсності у формах, що їй відповідають. У більш вузькому розумінні - течія в

мистецтві, що протистояла модернізму та авангардизму у міжвоєнний період

XX ст. її представниками були, зокрема, художники Ф.Мазерель (Бельгія),

Фужером і Таслицький (Франція), Р.Гуттузо (Італія), Г.Ерні (Швейцарія).

Вагомих успіхів було досягнуто в галузі театрального мистецтва та

кіномистецтва. Це стосується перш за все країн Західної Європи та США.

Досить повно відбувався розвиток театрального мистецтва у США. Тут було

засновано театри, в яких працювали режисери Г.Клерман, Е.Казан,

Л.Старсберг, Р.Маму-лян, актори - К.Корнелл, Дж.Баррімор, Х.Хейс, Е.Ле

Гальєнн. В репертуарі були п'єси молодих американських драматургів

К.Одетса, Ю.О'Ніла, ДжЛоусона, А.Мальци та ін.

Кіновиробництво в США починається з 1896 p., з 1908 р.

зосереджується в Голлівуді. Найвидатніша постать американського кіно в ті

роки – режисер Д.У.Гріффіт, який у своїх історичних фільмах заклав основи

кіно як самостійного мистецтва. Цьому сприяла діяльність режисерів Т.Х.Інса,

який започаткував фільми-вестерни, та М.Сеннетта, позначена високою

професійною культурою. Найбільшим майстром кінокомедії став Чарлі

Чаплін. Найпопулярніші зірки 20-30-х років - М.Пікфорд, Д.Фербенкс,

Р.Валентіно, Г.Гарбо, Л.Гірш, Б.Кітон, К.Гейбл, Ф.Астор, Г.Купер, Х.Богарт.

В цей час У. Дісней розробив основи мультиплікаційного фільму. Слід

зазначити, що серед фільмів були і такі, що піднімали інтелектуальні

проблеми, наприклад, «Громадянин Кейн» (1941 p., режисер О.Уеллес).

У СРСР розвиток кіномистецтва відбувався у тому ж напрямку, що і в

інших країнах, але мав свої особливості, пов'язані з існуванням тоталітарної

держави. У 20-30-ті роки були зняті фільми «Панцерник «Потьомкін»,

«Чапаев», творили видатні режисери Ейзенштейн, О.Довженко та інші.

В інших частинах світу кіномистецтво перебувало в зародковому стані, зате

активно розвивалося театральне мистецтво. Виняток становила Індія, де

перший фільм був знятий ще у 1913 р. У 30-х роках тут було випущено

картини «Алам Ара» режисера Ірані, «Девдас» режисера Баруа.

В мистецтві 20-30-х років тривав інтенсивний пошук відповіді на

питання про роль і місце людини в суспільстві, про принципи її взаємодії з

оточуючим середовищем і про майбутнє людства. Французький архітектор Ле