Бойко Л.Г. Економіка та організація виробництва (конспект лекцій)

Подождите немного. Документ загружается.

• прибуток і рентабельність (рентабельність активів підприємства має

перевищувати вартість залучення капіталу);

• ліквідність (форма фінансування впливає на рівень теперішньої і

майбутньої платоспроможності підприємства);

• незалежність (форма фінансування впливає на рівень автономності і

самостійності підприємства при використанні коштів; є ризик порушення

структури капіталу);

• накладні витрати (витрати, пов'язані із залученням коштів -

емісійні витрати, витрати на обов'язкові аудиторські перевірки, на обов'язкову

публікацію звітності);

• мінімізація оподаткування (доцільно обирати таку форму фінансування,

яка дасть найбільший ефект з точки зору зменшення податкових платежів);

• об'єктивні обмеження (відсутність кредитного забезпечення,

необхідного для залучення позик, низький рівень кредитоспроможності,

законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування).

Найважливішим чинником прийняття рішень у сфері фінансування є

ризик порушення структури капіталу, тобто співвідношення власних і

позичкових джерел.

На практиці на структуру капіталу підприємств значною мірою

впливають такі чинники:

1) галузь виробництва, до якої належить підприємство;

2) форма організації бізнесу;

3) обсяги діяльності підприємства;

4) особливості оподаткування прибутку;

5) особливості законодавства про банкрутство та інші специфічні

чинники.

5.2. Форми фінансування підприємств

З перелічених джерел фінансування підприємств однією з найважливіших

форм є кредитування, тобто надання відповідних грошових сум у борг на

певний час за відповідну плату (проценти). За рахунок кредитів розширюються

фінансові можливості підприємства, проте виникає ризик, пов'язаний з

необхідністю повернення боргів і сплати процентів за кредит. Тому

підприємству слід дотримуватись оптимального співвідношення між власним

капіталом і кредитами.

Що стосується роботи самої банківської системи та її можливості сприяти

безперервності процесу відтворення на підприємствах усіх галузей, то вона

визначається ефективністю організації кредитних відносин. Ці відносини

визначаються двома основними умовами: рівнем безпеки розміщення коштів у

різних секторах економіки та прибутковістю використання акумульованих

банком ресурсів.

Макроекономічними аспектами впливу на можливість банківських

установ активно кредитувати виробничу сферу економіки є темпи інфляції в

країні, невизначеність перспектив розвитку окремих галузей, ймовірність

зростання бюджетного дефіциту, погашення державного боргу та ін.

Мікроекономічні чинники впливу на кредитні відносини пов'язані з

дотриманням базових принципів кредитування:

- поворотність - передана позичальнику сума коштів, здійснюючи кругообіг

в його господарстві, вивільнювалась у грошовій формі і поверталась до

вихідного пункту - кредитора;

- строковість - визначення для позичальника чіткого періоду користування

коштами і кінцевого моменту їх повернення банку;

- порушення обумовленого строку кредитування нівелює сутність

кредиту як економічної категорії;

- платність - умова реалізації інтересів кредитора в наданні коштів у

тимчасове користування з метою одержання прибутку. Можливість дотримання

даного принципу залежить від рентабельності роботи підприємства;

- забезпеченість - можливість реалізації майнових інтересів кредитора щодо

наданих в користування коштів у разі відсутності у позичальника можливостей

для повернення кредиту;

- цільовий характер - зумовлює необхідність направлення наданих у

тимчасове користування коштів лише на цілі, передбачені кредитним

договором між банком і позичальником.

Безпосереднє направлення кредитів визначається особливостями руху

оборотного й основного капіталів підприємства. Це зумовлює кредитування

поточної або інвестиційної діяльності підприємств.

В останні роки активізувалась діяльність банківських установ по

інвестиційного кредитування.

Інвестиційний кредит - це участь банку в інвестиційному проекті у формі

надання кредиту на строк, який відповідає розрахунковому строку окупності

проекту чи перевищує його. У міру реалізації проекту повернення інвестованих

банком коштів і одержання доходу у вигляді процента здійснюється на етапі

експлуатації інвестиційного проекту з виручки від реалізації продукції (робіт,

послуг).

Крім грошових кредитів, підприємство може використовувати майновий

кредит, тобто передачу в борг нерухомості або інших матеріальних цінностей.

Тому такі форми фінансування, як оренда і лізинг є спеціальними формами

довгострокового фінансування.

Оренда - засноване на договорі строкове і відшкодоване володіння та

користування майном.

В оренду можуть бути передані:

- земля та інші природні ресурси;

- структурні підрозділи або підприємство в цілому;

- окремі будівлі, транспортні засоби, обладнання;

- інші матеріальні цінності.

Розрахунок між суб'єктами оренди ведуть у формі орендної плати -

регулярних платежів орендодавачеві за здане в оренду майно, яке

використовується протягом терміну оренди. Орендна плата включає в себе

амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна і орендний

процент (частина прибутку, недоодержана власником через неможливість

використання орендованого майна; цей процент встановлюється, як правило, на

рівні, не нижчому ніж банківський процент).

Переваги оренди:

- не вимагає від орендаря значних початкових інвестицій,

пов'язаних з придбанням майна;

- ризик за моральне зношування орендованого майна (найчастіше

устаткування) несе орендодавець.

Недоліки оренди: обмежує підприємницьку діяльність орендаря, оскільки

він не є власником орендованого майна.

Доцільність оренди вимагає ретельного вивчення і обґрунтування в

кожному конкретному випадку.

Лізинг - оренда майна кредитора, який придбав його з метою здачі в

оренду. Цей особливий вид оренди рухомого і нерухомого майна виробничого

призначення фіксується у відповідному договорі між орендодавцем (лессором)

і орендарем (лізером). Об'єктами лізингу найчастіше є машини, обладнання,

транспортні засоби, споруди виробничого призначення.

Розрізняють лізинг оперативний і фінансовий.

Оперативний лізинг передбачає надання лізеру права користування

матеріальними цінностями лессора на термін їх повної амортизації з

обов'язковим збереженням права власності лессора на орендоване майно та

його обов'язкове повернення. Орендні платежі при оперативному лізингу не

йдуть у залік майбутньої купівлі об'єкта лізингу.

Фінансовий лізинг передбачає придбання лессором майна на замовлення

лізера і передачу його лізеру в користування на термін, не менший ніж термін

повної амортизації, з обов’язковою подальшою передачею права власності на

майно лізерові.

Амортизаційні відрахування в разі оперативного лізингу нараховуються

лессором, а в разі фінансового лізингу - лізером і використовуються ними на

повне відновлення наданих в оренду основних фондів.

Важливою формою фінансування підприємств є випуск цінних паперів.

Цінним папером є документ встановленої форми, який засвідчує майнові

права, здійснення або передача яких можлива тільки за умови його

пред'явлення. Разом з передачею цінного паперу в сукупності переходять всі

засвідчені ним права.

До цінних паперів належать: облігації, векселі, чеки, коносаменти, акції,

приватизаційні цінні папери та іп.

Цінні папери діляться па два великих класи:

1) дольові цінні папери, які підтверджують участь їх власників у капіталі

акціонерного товариства і дають їм право на частину прибутку підприємства;

2) боргові цінні папери, які підтверджують факт позики грошових

коштів і дають право на участь у прибутку позичальника особливо

обумовленим способом.

Цінні папери є фактично документами на майнові права, свідоцтвами про

участь у капіталі.

Найбільш поширеними видами цінних паперів, які залучаються як

зовнішні джерела фінансування підприємств, є акції і облігації.

Акція - це цінний папір, який засвідчує право його власника на частку

майна і прибутку акціонерного товариства. Випуск і реалізація акцій дає

можливість підприємству мобілізувати для цілей інвестування значні суми

капіталу.

Акції можуть бути іменними і на пред'явника, простими і

привілейованими.

Обіг іменних акцій фіксується у книзі реєстрації акцій, куди вносяться

відомості про кожну іменну акцію, її власника, час придбання акції, кількість

таких акцій у кожного акціонера.

Стосовно акцій на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Прості акції дають право участі в куруванні акціонерним товариством,

але не гарантують певного рівня дивідендів.

Привілейовані акції забезпечують власникові одержання фінансових

дивідендів, а також пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного

товариства в разі його ліквідації. Проте власники зазначених акцій не мають

права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбачено його

статутом. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує

10% статутного фонду акціонерного товариства (або іншу законодавче

обмежену частку).

Облігація - кредитний цінний папір, який підтверджує внесення грошової

суми і зобов'язання повернути номінальну вартість цього цінного папера в

передбачений термін з виплатою фіксованого процента. Виручка від продажу

облігацій не належить до власного капіталу підприємства.

5.3. Інформаційні та програмні продукти, їх використання в

діяльності підприємства

Знання або сукупність даних, що зменшують невизначеність об'єкта чи

проблеми, називається інформацією. Ці дані мають бути певним чином

перетворені в певному контексті використання, мають бути змістовними й

корисними для конкретних користувачів.

Основними вимогами до інформації є:

• вірогідність (наближення до першоджерела і точність її передавання);

• об'єктивність (відсутність суб'єктивних викривлень);

• своєчасність (відповідність конкретному моменту);

• релевантність (відповідність розв'язуваній проблемі, здатність сприяти її

вирішенню);

• повнота (достатня для прийняття відповідного рішення);

• економічність (мінімізація витрат на її отримання) та ін.

Інформаційний продукт - це відповідним чином оброблена й

систематизована інформація, представлена у вигляді, придатному для

використання або продажу (бази даних, програмні продукти та ін.).

Інформаційний продукт є однією із складових інформаційної технології,

яка об'єднує апаратне забезпечення, програмне забезпечення, телекомунікації,

системи кернування базами даних та інші технологічні засоби зберігання,

обробка й передавання інформації. Проте, найбільш важливою складовою

інформаційних технологій є інформаційні продукти.

Переваги на ринку мають ті підприємства, які можуть зібрати, обробити,

використати або передати іншим споживачам науково-технічну і маркетингову

інформацію, необхідну для створення та реалізації продукції, тобто підготувати

якісний інформаційний продукт.

Інформаційні продукти постійно вдосконалюються завдяки освоєнню

нових видів інформаційно-обчислювальних робіт і послуг; розробленню

окремих актуальних завдань, пов'язаних із соціальною сферою (пенсійне

забезпечення, працевлаштування, екологія, приватизація тощо); адаптації

розробок, впроваджених в інших організаціях; опрацювання і впровадження

нових стандартів, технічних умов, нових технологій.

Використання і продаж інформаційного продукту має свої особливості

через складність взаємозв'язків між формою і змістом, які можуть існувати

«майже самостійно».

Програмний продукт має дві складові - матеріальну і нематеріальну.

До матеріальної складової програмного продукту належать матеріальні

об'єкти - носії, на яких записана комп'ютерна програма або база даних;

до нематеріальної складової - авторське право.

Згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права»,

авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, на якому записана

комп'ютерна програма або база даних, не залежать одне від одного. Таке

«розщеплення» програмних продуктів свідчить про те, що право власності на

«рукопис» програми, відображений на матеріальних носіях, належить особі, яка

заплатила за виконану роботу і володіє даним носієм. Маючи таке право

власності на матеріальний об'єкт, його власник може без дозволу автора, якому

належить авторське право на дану комп'ютерну програму, переписувати її на

вінчестер комп'ютера, здійснювати адаптацію програми відповідно до умов

ведення бізнесу.

Ці положення Закону особливо актуальні для споживачів замовленого

програмного продукту (інших підприємств, банків, страхових компаній), який

створюють як штатні працівники підприємства, так і програмісти, котрі

працюють на нього за договорами цивільно-правового характеру.

За створення комп'ютерної програми авторам виплачується належна

винагорода у вигляді основної або додаткової заробітної плати, а роботодавець

може використовувати цю програму без укладення авторського договору, якщо

вона призначена не для комерційної реалізації, а для використання «всередині»

підприємства.

У разі, коли необхідно відтворювати програмний продукт більш як в

одному примірнику, його виробник повинен мати всі майнові права для

відтворення і розповсюдження. Такі права можна одержати шляхом придбання

ліцензії.

Продавцями ліцензій є програмісти - розробники програмних продуктів,

фірми, які спеціалізуються на розробленні таких продуктів, підприємства, які

володіють авторським правом на продукти.

Покупцями ліцензій можуть бути будь-які організації або особи, які

використовують програмні продукти для задоволення своїх внутрішніх потреб,

або ті, що торгують програмними продуктами.

Предметом купівлі-продажу є певний обсяг майнових і немайнових прав

на програму, які ліцензіар на компенсаційній основі передає ліцензіату. Це

може бути здійснено шляхом продажу простої ліцензії на використання

програмного продукту або виняткової ліцензії на його поширення.

Під час придбання ліцензії на програмні продукти можуть

використовуватися відомі форми розрахунків: роялті або паушальний платіж.

Підприємство - власник програмного продукту повинно визначитись з

його вартістю. На вартість програми впливають такі чинники:

- ціна програми, що склалася на ринку;

- собівартість розроблення;

- витрати на вдосконалення програми, копіювання;

- старіння, що визначається часом від моменту створення програми;

- кількість комплектів програми, переданих стороннім особам;

- ступінь кодового захисту від несанкціонованого використання

програми.

Найважливішим параметром є ціна програмного продукту, її нижня

межа визначається витратами на виробництво програми, упущеною вигодою,

пов'язаною з відмовою від самостійного використання програми в разі її

передачі посередникам для подальшого розповсюдження, можливість

перетворення користувача в майбутнього конкурента, зростанням ризику від

можливості несанкціонованого копіювання та розповсюдження.

Верхня межа ціни визначається, виходячи із оцінки приросту прибутку у

користувача в разі використання програмного продукту, конкурентної ціни

(якщо реалізується не унікальний, а поширений продукт), можливості

самостійного розроблення програми користувачем.

Оскільки програмні продукти є легко тиражованими і швидко

поновлюваними, то ціна повинна бути гнучкою, враховувати потреби

замовників і суб'єктивні чинники.

Тести для самоконтролю.

1. Фінансові ресурси підприємства — це:

а) преміальні виплати працівникам за виконані роботи (досягнуті

результати);

б) кошти, спрямовані на поточні витрати, витрати на розширення,

відтворення і виконання фінансових зобов'язань;

в) грошові кошти на розрахунковому рахунку підприємства;

г) кошти, вкладені у невиробничу сферу підприємства.

2. До джерел внутрішнього фінансування підприємств не на

лежать:

а) грошові кошти, одержані від продажу майна;

б) прибуток;

в) дивіденди за придбаними акціями;

г) амортизаційні відрахування.

3. Зовнішнє фінансування підприємств - це:

а) інвестування іноземними громадянами або фірмами;

б) не пов'язані з діяльністю підприємства;

в) кошти Держбюджету;

г) внески співзасновників до статутного фонду.

4. З перелічених виберіть ті кошти, які мобілізуються підприємством

на фінансовому ринку:

а) державні субсидії;

б) не перераховані до Пенсійного фонду грошові кошти;

в) дивіденди за акціями інших підприємств;

г) грошовий еквівалент майнового внеску до статутного фонду

підприємства.

5. У порядку перерозподілу підприємство може одержати такі

грошові кошти:

а) заборгованість від покупців продукції підприємства;

б) виплата страховки за руйнування інженерно-технічної споруди;

в) проценти на капітал у депозитних рахунках;

г) довгострокові позики.

6. Оренда як форма довгострокового фінансування - це:

а) безоплатна передача іншим суб'єктам матеріальних цінностей для

їх використання;

б) засноване на договорі строкове і відшкодоване володіння і

користування майном;

в) продаж майна у кредит;