Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

3. Кащенко С. Г. Загальна історія держави і права. — К., 2006.

4. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посіб-

ник. — 5-е вид., доп. — К.: Атіка, 2006.

5. Федоров К. Г. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник для

студентів юридичних вузів та факультетів. — К., 1994.

6. Хома Н. М. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. ви-

щих закладів освіти. — К.: Каравела, 2004.

7. Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник

для студентів юридичних вузів та факультетів. — 2-е вид. переробл. і доп. — К.: Олан,

2003.

У цих виданнях реалізовано в основному країнознавчий принцип у висвітленні про-

блем державно-правового розвитку зарубіжних країн. Робота О. О. Шевченка, яка від-

значається лаконічністю, являє собою конспективний виклад матеріалу з історії держа-

ви і права зарубіжних країн; працю К. Г. Федорова відрізняє більш глибоке, ніж в

інших роботах, висвітлення суто історичного матеріалу і хороший стиль. Останнє, а та-

кож наявність матеріалу, що дає уявлення про історичне минуле державно-правового

життя скандинавських країн, є характерною рисою навчального посібника В. С. Макар-

чука. Книга Н. М. Хоми приваблює насамперед великою кількістю й розомаїттям за-

вдань для самостійної роботи; посібник В. П. Глиняного як велика праця (768 с.) являє

собою комплекс матеріалів для підготовки до семінарських занять з курсу «Історія

держави і права зарубіжних країн», а в підручнику М. М. Страхова використано порів-

няльно-історичний метод при викладенні матеріалу, наочні засоби (схеми).

З російської навчальної літератури найбільш фундаментальним є доповнений та

перероблений підручник з «Історії держави і права зарубіжних країн» у двох частинах

під редакцією О. А. Жидкова та Н. А. Крашеніннікової. У цьому виданні міститься

низка нових підходів: зроблена спроба відходу від формаційного критерію періодиза-

ції історії держави і права зарубіжних країн та використання цивілізаційного; засто-

сування країнознавчого принципу викладу матеріалу поєднується з проблемним, ак-

тивно використовується порівняльно-історичний метод, теми досліджені глибоко і

ґрунтовно.

«Загальна історія держави і права» за ред. К. І. Батира написана з урахуванням но-

вих досягнень, але в традиційних межах «формаційної» періодизації й країнознавчого

принципу викладу матеріалу.

Перед кожним періодом дається його загальна характери-

стика (в передмові до кожного з них), держава і право Китаю висвітлені упродовж усієї

його історії, а не як раніше, коли представлено було тільки давній і новітній періоди.

Робота написана доступною мовою, добре оформлена.

Під аналогічною назвою вийшов і авторський двотомник О. А. Омельченка. В осно-

ву підручника покладено лекційні курси, що їх читав автор у вищих навчальних закла-

дах. Це наклало певний «живий» відбиток на стиль викладу матеріалу, на окреме автор-

ське тлумачення. Автор урахував специфіку побудови подібних курсів у ряді європей-

ських університетів. Зберігши країнознавчу схему, він увів комплексні теми, що охоп-

люють багато країн і народів та присвячені всесвітньо значущим явищам історії держа-

ви і права.

Окремо слід відзначити підручник В. Г. Графського «Загальна історія права і держа-

ви», у якому вчений, спираючись на думку про більш давнє походження права, ніж

держави, уперше пропонує висвітлення навчального матеріалу за схемою: «право-

держава». Робота підготовлена на високому науковому рівні, містить контрольні пи-

тання, перелік додаткової літератури для більш глибокого вивчення тем. Її особливістю

є й те, що в канву «матеріальної» історії автор вплітає історію окремих ідей про держа-

ву і право.

Особливою популярністю продовжують залишатися у студентів авторська робота

З. М. Черніловського, двотомник «Історії держави і права зарубіжних країн» під редак-

цією П. Н. Галанзи (він побачив світ у 60-х роках ХХ ст.). Вони відзначаються насам-

перед органічним поєднанням науковості і доступності викладу матеріалу.

Тому як додаткову, що узагальнює всі теми навчального курсу, рекомендуємо вико-

ристати таку літературу:

1) Всеобщая история государства и права / Под ред. К. И. Батыра.— М.: Юристъ,

1999 та наступні перевидання;

2) Графский В.Г. Всеобщая история права и государства: Учебник для вузов. —

М.: Изд-во НОРМА, 2000 та наступні перевидання;

3) История государства и права зарубежных стран: Учебник для юрид. фак. и

инст. — Т.1. / Под общ. ред. проф. П. Н. Галанзы, Т. 1. — М.: Юрид. лит-ра, 1963;

Т. 2.— М.: Юрид. лит-ра, 1969;

4) История государства и права зарубежных стран: Учебник для вузов по спец.

«Правоведение» / Под ред. О. А. Жидкова и Н. А. Крашенинниковой. — Ч. 1—2. — М.:

НОРМА-ИНФРА, 1998 та наступні перевидання;

5) Омельченко О. А. Всеобщая государства и права: Учебник в двух томах.—Т. 1—

2. — М.: Остожье, 1998 та наступні перевидання;

6) Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права: (Ист. гос-ва и права

заруб. стран): Учебник для вузов по спец. «Правоведение». 2-е изд. перераб. и доп.—

М.: Высш. школа, 1983; 3-е изд. — М., 1995 та наступні перевидання.

Що стосується окремих аспектів навчального курсу, то після кожної теми під руб-

рикою «Додаткова література» запропоновано перелік спеціальної літератури, яка ви-

світлює матеріал всієї теми або його частини. Однак перед вивченням того чи іншого

конкретного питання необхідно ознайомитися з його висвітленням в узагальнювальній

літературі, перелік якої — ще раз звертаємо на це Вашу увагу — з метою запобігання

повторів міститься тільки в цьому параграфі та бібліографічному списку наприкінці

книги.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Розпочніть роботу над складанням словника основних понять та термі-

нів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів:

Поняття (визначення) Терміни

Методологія

Модуль (навчальний)

Суспільно-економічна формація

Цивілізація

Історіографія

Завдання 2. Розпочніть роботу над складанням хронологічної таблиці за такою

формою:

Час (дата, рік, століття, період) Країна Події

Завдання 3. Спираючись на матеріал цієї глави, відповідні розділи іншої навчаль-

ної літератури, складіть схему: «Місце історії держави і права зарубіжних країн у сис-

темі юридичних дисциплін».

Завдання 4. Ознайомтеся із підходами авторів різних підручників з історії держа-

ви і права зарубіжних країн щодо методології цієї науки, зробіть висновки.

Перевірте себе

Завдання 1. Продовжте думку:

1. Метою історії держави і права зарубіжних країн як науки є...................

2. Предметом науки історії держави і права зарубіжних країн є................

3. Ф. Савіньї, М. Пухта — це представники............................. школи права.

4. Преставниками соціологічної школи права були..................................

5. Починаючи з сер. ХІХ ст., домінуючою в історико-правовій науці стала...............

................................... школа права.

6. М. Ф. Володимирський-Буданов та О. Ф. Кістяківський представляли ....................

......... течію в....................................школі права на Україні.

Завдання 2. Схарактеризуйте:

1. Процес виникнення й розвитку загальної історії держави і права.

2. Процес виникнення та розвитку вітчизняної науки історії держави і права зарубі-

жних країн.

3. Співвідношення науки та навчальної дисципліни «Історія держави і права зарубі-

жних країн».

4. Систему навчального курсу «Історія держава і права зарубіжних країн».

5. Джерела і літературу з навчального курсу «Історія держава і права зарубіжних

країн».

Завдання 3. Порівняйте основні методологічні положення вітчизняної науки «Істо-

рія держави і права зарубіжних країн» 40—80-х рр. і 90-х рр. ХХ ст., зробіть висновки.

Завдання 4. Покажіть значення вивчення «Історії держави і права зарубіжних

країн» для майбутнього правоохоронця.

Готуйтеся до вивчення матеріалу 1-ої теми

Завдання. Повторіть:

1. Матеріал шкільного курсу з «Всесвітньої історії» (6 кл.) у тій його частині, де ви-

світлюються передумови та процес виникнення держави у країнах Стародавнього Схо-

ду (Єгипет, Вавилон, Індія та Китай).

2. Матеріал шкільного курсу з «Основ правознавства» (9 кл.), а саме:

а) поняття «держава», «суспільство», «історичний тип держави»;

б) теорії виникнення держави.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Аннерс Е. История европейського права: Пер. со швед. / Ин-т Европы.—М.: Наука, 1996.

2. Библиография по всеобщей истории государства и права (1918—1978 гг.) / Составитель

В. Н. Садиков. — М.: Юрид. лит., 1979.

3. Бостан Л. М. Можливості та перспективи використання модульно-рейтингової системи

оцінки знань, вмінь і навичок курсантів при вивченні історико-правових дисциплін // Вісник За-

порізького юридичного інституту. — 1997. — № 2. — С. 144—155.

4. Бостан Л. М. Реалізація діяльнісного підходу при вивченні курсу «Історія держави і права

зарубіжних країн» // Вісник Запорізького юридичного інституту.—1998.—№ 1(3).— С. 190—196.

5. Бостан Л. М. До питання про модульну побудову робочої програми навчальної дисциплі-

ни «Історія держави і права зарубіжних країн» // Вісник Запорізького юридичного інституту. —

1999. — № 2(7). — С. 266—273.

6. Бостан Л. М., Бостан С. К. Деякі методологічні і методичні аспекти викладання історії

держави і права зарубіжних країн у вищих юридичних закладах системи МВС Украї-

ни // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень Київського інституту внут-

рішніх справ / Редкол.: В. М. Синьов (голов. ред.) та ін. — К.: КІВС; «МП Леся», 2003. —

№ 8. — С. 149—155.

7. Завальнюк В. Принцип історизму в право- і державознавстві // Право України. — 1998. —

№ 2.

8. Давид Р., Жофре-Спинозы К. Основные правовые системы современности. — М., 1997.

9. Историческое и логическое в познании государства и права. — Л., 1988.

10. Історичні джерела права: Навчальний посібник / Укл. В. І. Граб. — Полтава, 1998.

11. Історія органів внутрішніх справ: Науково-бібліографічний довідник / За ред. Л. О. Зай-

цева, О. А. Гавриленко, В. М. Часнікова. — Харьків.: Ун-т вннутр. справ, 2000.

12. Музиченко П. Методологічні принципи та методи пізнання історико-правових явищ /

Юридична освіта і правова держава. — Одеса, 1997.

13. Никифорак М. В. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. програма / Чернівець-

кий національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці: Рута, 2005.

14. Новицкая Т. Е. Вопросы методологии истории государства и права // Вестник Московско-

го государственного университета. Серия «Право». — 1997. — № 1.

15. Онищенко Н. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Програма курсу для студ. Ки-

ївського ун-та права / Київський ун-т права. — К.: Видавництво Київського ун-ту права, 2001.

16. Програма курсу «Історія держави і права зарубіжних країн» для перепідготовки слухачів

за спеціальністю 7.060101 «Правознавство» / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. Юридичний

факультет; Інститут післядипломної освіти / В. Г. Ціватий (підгот.). — К., 1997.

17. Програма навчальної дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн» / Національ-

на юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / М. М. Страхов (уклад.). — Х., 2002.

18. Темнов Е. О. Деидеологизация методологических подходов в историко-политических и

государственно-правовых исследованиях // Государство и право.—1992.—№ 3.

19. Тойнби А. Постижение истории. — М., 1991.

20. Хачатурян В. М. История мировых цивилизаций с древнейших времен до конца ХХ века:

Пособие для общеобразоват. учебных заведений. — 4-е изд. — М.: Дрофа, 2000.

Ìîäóëü 1

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН ЕПОХИ

КАСТОВО-СТАНОВОГО СУСПІЛЬСТВА

ПІДМОДУЛЬ 1.1.

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

ТЕМА 1. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ У КРАЇНАХ ДАВНЬОСХІДНОЇ ЦИВІ-

ЛІЗАЦІЇ

. ОСНОВИ ЇХ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ

ТЕМА 2. ФУНКЦІЇ, МЕХАНІЗМ ТА ФОРМИ ДАВНЬОСХІДНИХ ДЕРЖАВ

ТЕМА 3. ПРАВО КРАЇН СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

ТЕМА 4. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ В КРАЇНАХ АНТИЧНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ.

ОСНОВИ ЇХ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ

ТЕМА 5. ФУНКЦІЇ, МЕХАНІЗМ ТА ФОРМИ АНТИЧНИХ ДЕРЖАВ

ТЕМА 6. ПРАВО КРАЇН АНТИЧНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

ПІДМОДУЛЬ 1.2.

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН CЕРЕДНЬОВІЧНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

ТЕМА 7. РАННЬОФЕОДАЛЬНА ДЕРЖАВА І ПРАВО В КРАЇНАХ ЄВРОПИ

ТЕМА 8. ФЕОДАЛЬНА ДЕРЖАВА В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

ТЕМА 9. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКЕ ФЕОДАЛЬНЕ ПРАВО

ТЕМА 10. ФЕОДАЛЬНА ДЕРЖАВА У КРАЇНАХ СХОДУ

ТЕМА 11. ПРАВО КРАЇН СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СХОДУ

Ìîäóëü 1

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН ЕПОХИ

КАСТОВО-СТАНОВОГО СУСПІЛЬСТВА

ПІДМОДУЛЬ 1.1.

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

ТЕМА 1. ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ У КРАЇНАХ ДАВНЬОСХІДНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ.

СНОВИ ЇХ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ

Держава і право як феномен людського суспільства завжди приваблювали допитли-

вих, тих, хто прагнув зрозуміти, що вони собою уявляють, для чого створювалися, у

чому їх сенс і призначення. Величезна кількість спроб дати пояснення щодо причин і

умов виникнення держави і права породила множину теорій їх походження: патріарха-

льну, теологічну, договірну, органічну, психологічну, матеріалістичну, теорію насильс-

тва тощо

. Кожна з цих теорій, як напевно Вам відомо з навчального курсу «Теорія

держави і права», має під собою насамперед певне логічне підґрунтя, в той час як сту-

пінь історичної обґрунтованості більшості з них не є досить високою.

Відносно теорій походження держави такою, котру можна вважати більш історично

обґрунтованою, є матеріалістична, спираючись на котру вітчизняне державознавство

(при усій тій критичній оцінці, що сьогодні зазнає марксизм) продовжує пояснювати

причини виникнення держави як владної інституції в людському суспільстві.

§1. Загальні закономірності виникнення держави

Історія людства складається з двох великих історичних періодів: первісного суспіль-

ства і державно-організованого (цивілізованого) суспільства. Держава — атрибут

останнього, але ж вона зародилися в надрах первісного суспільства, тому не випадково

увага теоретиків, істориків держави і права тощо прикута в тому числі і до процесів, що

відбувалися в суспільстві додержавного періоду.

Процес формування державної організації відбувався протягом тривалого часу. Для

нього характерно виникнення та зникнення певних утворень, діяльність визначних осіб,

інших подій, пов’язаних із конкретними історичними явищами. Про ці сторони життя

народів того часу збереглося дуже мало історичних відомостей, тому усе, що відомо

сьогодні про виникнення держави, не більш ніж історична реконструкція цього проце-

су. Ступінь її точності не піддається перевірці, тому точніше було б говорити про най-

більш загальні закономірності її формування.

Докладніше див.: Кашанина Т. В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и но-

вые подходы: Учебное пособие. — М., 1999; Тимошенко В. І. Розвиток теорії держави в політико-правовій

думці України і Росії (кінець ХІХ — початок ХХ ст.). Монографія. — К.: Ін-т держави і права

ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. — С. 9—42.

1.1. Соціальна влада у первісному суспільстві

Особливістю соціальної влади і соціальних норм цього періоду було те, що вони по

суті входили в саму життєдіяльність людей, виражаючи і забезпечуючи соціально-

економічну єдність роду. Це було пов’язано з недосконалістю знарядь праці, низькою

їх продуктивністю. Звідси — необхідність у спільному проживанні, у колективній вла-

сності на засоби виробництва і розподілі продуктів на основі рівності. Подібні обстави-

ни впливали на природу влади і соціальні норми первісного суспільства.

Соціальна влада, що існувала в додержавний період, характеризувалася такими

ознаками:

1) поширювалася тільки в межах роду, виражала його волю і базувалася на кревних

зв’язках;

2) була безпосередньо суспільною, будувалася на засадах первісної демократії, са-

моврядування (тобто суб’єкт і об’єкт влади тут збігалися);

3) органами влади виступали родові збори, старійшини, воєначальники тощо, котрі

вирішували всі найважливіші питання життєдіяльності первісного суспільства.

Процес переходу від такої, додержавної за змістом, соціальної влади до державної

організації відбувався упродовж тривалого часу (за сучасними даними він становить

понад 2 млн років)

, але найбільш інтенсивним був тоді, коли первісні люди вступили

в епоху неолітичної революції.

Неолітична революція і перехід людства (на рубежі VII—V тис. до н. е.) від привла-

снюючого господарства до виробляючої економіки мали найрізноманітніші і глибокі

наслідки в соціальній сфері:

а) перехід від прообщини (первісного стада) до родової общини, від родової общини

до общини виробників;

б) поява ранніх осілих землеробських общин у регіонах, сприятливих для прожи-

вання людей;

в) їх успішна господарська діяльність.

Різке збільшення чисельності і щільності населення призвели до розростання земле-

робських общин. Це знаходило своє вираження, насамперед, у відокремленні нових сі-

мейно-кланових груп. На території хліборобсько-родової общини могло розміститися

декілька поселень, які зі зростанням і пожвавленням господарського життя трансфор-

мувалися у поселення міського типу.

Згодом ускладнювалася внутрішня організація сімейно-родових груп, їх члени на-

бували нових культурних і виробничих навичок, починався поділ праці (на землеробст-

во, скотарство, ремісництво) у різноманітних її видах. Все це сприяло підвищенню ефек-

тивності суспільного і колективного виробництва. Виробляюче господарство могло не

тільки задовольняти мінімальні життєві потреби членів сімейно-кланового колективу,

але і створювало свого роду «надлишки», тобто додатковий продукт. Ці надлишки спо-

чатку реалізовувалися за принципом внутрішньородового еквівалентного обміну, але

поступово все частіше стали переходити до сфери міжобщинних зв’язків, набуваючи

характеру товару.

Становлення товарного виробництва вело у свою чергу до подальшого зростання

додаткового продукту, до накопичення багатства, чого не було раніше в родовому су-

спільстві. З’явилася об’єктивна основа для виникнення майнової нерівності між окре-

мими сімейно-клановими общинами, а також і в самих родових групах.

Поступове зростання суспільного продукту призвело до поглиблення майнової ди-

ференціації, а отже, і до закріплення за общинно-родовою верхівкою майнових, і відпо-

відно соціальних привілеїв. Однак надання вождю цих привілеїв не означало ще відмо-

ви від принципу еквівалентного (рівноцінного) обміну, оскільки вони розглядалися

лише як компенсація за здійснення ним достатньо складних функцій і ту серйозну від-

Див.: История государства и права зарубежных стран. Часть І. Учебник для вузов / Под ред. проф.

Крашенинниковой Н. А. и проф. Жидкова О. А. — М.: НОРМА-ИНФРА, 1998. — С. 3.

повідальність, яку на себе він брав. Зайняття родових посад у сімейно-клановій групі

давало вождям у нових умовах не тільки престиж і авторитет, що було характерно для

попереднього етапу общинного ладу, але й особливий, більш високий статус. При цьо-

му виборні процедури, що відбивали давню демократичну традицію, ще зберігалися.

Обов’язки ватажків сімейно-родових общин ставали усе більш різноманітними. До

них відносилися:

• організація суспільних робіт;

• перерозподіл земельних ділянок залежно від зміни чисельного складу групи;

• підтримка відносин із сусідніми сімейно-клановими колективами;

• перерозподіл додаткового продукту, що добувався або провадився не вождем осо-

бисто, як це було в стадії еквівалентного обміну, а зусиллями всієї групи (нова і найва-

жливіша функція).

У результаті неолітичної революції й ускладнення соціальної і господарської струк-

тури відбулися глибокі зміни в здійсненні влади у середині сімейно-кланових груп.

Влада вождя, як і раніше, зберігала додержавний характер, але здійснювані ним функ-

ції, особливо розподільна, наближали її до політичної, державної, оскільки вона набу-

вала великої сили й обов’язковості для членів сімейно-родової общини. Влада ставала

більшою мірою владою становища, найвищого управлінського статусу і не пов’язу-

валася, як це було колись, з особистими якостями вождя. Саме тому не просто автори-

тет, а його владні функції починають набувати найвищої цінності в очах членів групи,

які все частіше вступали у гостре суперництво за лідерство. Амбіційні прагнення до

влади підкріплювалися бажанням нав’язувати свою волю колективу, одержувати від

влади цілком визначені майнові й особисті привілеї.

1.2. Протодержава

Одним із найважливіших наслідків неолітичної революції, що мали пряме відно-

шення до генези держави, був розвиток міжродових зв’язків і формування надобщин-

них структур. Їх виникнення й подальша еволюція проходили значною мірою спонтан-

но й одержували під впливом конкретно-історичних фактів різноманітні форми. Деякі з

них були типовими для одних народів, але не отримали розвитку в інших. Особливо

помітну роль у процесі становлення державності зіграла одна з форм міжобщинних

зв’язків і організаційних структур — племінний лад.

Природним результатом еволюції общинного ладу (особливо за часів пізньородової

общини) було виникнення великої кількості нових сімейно-кланових общин, що при-

звело до появи більш значних соціальних утворень — братерств (фратрій) і племен, а

іноді і до союзу племен.

Плем’я, як правило, мало свою територію, назву, мову (або діалект), свої релігійні і

побутові обряди. Поступово складалися й органи племінного самоврядування, насам-

перед, племінна рада, у котру звичайно входили вожді (старійшини) усіх родів, що

складали плем’я. Члени племінних рад, а також вождь племені, обиралися одноплемін-

никами і могли бути ними ж й усунуті. Будь-який з них мав можливість на засіданні

ради висловлювати свою думку з приводу рішень або дій вождя.

Діяльність племінних органів сприяла:

• організації колективних робіт;

• розширенню зв’язків між сімейно-клановими групами (зокрема, міжобщинному

обміну продуктами);

• врегулюванню міжкланових конфліктів, а також відносин з іншими племенами.

Спочатку ці органи вирішували лише ті питання, що виходили за межі інтересів

окремих сімейно-кланових груп. Але поступово, у міру розвитку виробляючої економі-

ки, ускладнення внутрішньоплемінної організації центр ваги в родоплемінному само-

врядуванні змістився на племінний рівень, що неминуче підривало значимість і устале-

ність общинної демократії.

Важливим етапом у передісторії держави і права стало, поряд з утворенням склад-

них надобщинних структур, формування принципово нових основ управління суспільс-

твом, яке за своєю суттю ставало вже переддержавним. Новий тип управлінської діяль-

ності визначався потребами громадського життя, ускладненням господарської діяль-

ності і всієї системи соціокультурних зв’язків людей.

Поряд з іншими видами суспільного поділу праці (відділення скотарства від земле-

робства тощо) відбувалося виокремлення управлінської діяльності, що поступово пере-

творювалася у професійну. Поділ людей на дві нерівні за чисельністю групи (керуючих

і керованих) почав набувати більш суспільного значення, що стало останньою сходин-

кою у процесі утворення держави.

Керівні посади давали їх володарям великі матеріальні вигоди, дозволяли їм

нав’язувати свою волю колективу. Управлінська верхівка, що формувалася, не бажала

втрачати владу і привілеї, прагнула закріпити її за своїми сім’ями і кланами. Організа-

ційна діяльність набувала політичного характеру, а адміністративно-общинна знать пе-

ретворювалася у державну. Нерідко общинна верхівка, використовуючи свій традицій-

ний авторитет і систему релігійно-міфологічних обґрунтувань, консолідувалася у

замкнену, закриту для більшості одноплемінників групу станового або кастового хара-

ктеру. Так виникла протодержава.

У процесі формування протодержави змінювалося і становище вождя, який усе біль-

ше спирався на адміністративну ієрархію, посилюючи тим самим свою владу. Таким

чином, протодержава виникла не як зовнішня відносно родоплемінної системи сила, а

як логічне і природне продовження общинних структур. Вона скріплювалася загальни-

ми інтересами і потребами сімейно-кланових груп, але відрізнялася від попередніх сис-

тем соціального управління створенням складної адміністративної ієрархії. Верхівкою

цієї ієрархії став вождь, влада якого набула авторитарного і сакрального (релігійного)

характеру.

Протодержава об’єднувала декілька поселень (груп поселень) навколо одного зна-

чного центру — як правило, це був культовий храмовий центр, що мав релігійне зна-

чення для всієї нової спільноти. Значний за розмірами, він об’єднував кілька тисяч осіб,

служив осередком багатства спільноти, придушував, підкоряв собі периферійні посе-

лення, встановлював васальні стосунки із сусідами під час активної військово-

завойовницької політики.

Глава центрального поселення очолював округ, що склався по периферії. Він носив

особливий ранг-титул. Головне його право — мобілізація членів общин на спільні ро-

боти, господарська користь від яких визначалася ним і які були основою для появи

надлишкового продукту, що перерозподілявся потім між членами общин. На Сході

особливу неминучість таких робіт визначала необхідність іригації.

Такий рівень політичної ієрархії складали глави підпорядкованих общин. При них

постійно існували військові ради. Особливий прошарок еліти складали особи, пов’язані

з релігійно-культовими церемоніями й обрядами, хоча глави культів, як правило, ті ж

вожді і правителі.

Така організаційно-політична структура оформлялася остільки, оскільки в ній по-

силювалася централізація, а автономія окремих общин ставала слабшою. Саме від си-

ли центру починало все більше залежати виживання всієї спільноти. Це призвело до

зміцнення політичної єдиноначальності як єдиного в тих ранніх історичних умовах

засобу затвердити сильну організацію. Одноособова влада легше набувала релігійно-

священного характеру — так відкривався і шлях до правового обґрунтування цієї

влади.

Процес управління відтворювала і зміцнювана соціальна нерівність, яка по-своєму

впливала на еволюцію влади. Його економічну основу складав загальний контроль над

ресурсами. Перерозподіл їх правителями перетворювався в регулярні роздачі вроздріб і

зворотнє отримання їх у вигляді данини як державної повинності. Матеріальні вигоди з

цієї данини отримував уже не весь народ, а ті прошарки, які були більш причетні до по-

літичної верхівки, ті, хто починав розглядати колективний продукт як частину того, що