Бондар О.В. Cитуаційний менеджмент. Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

141

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Вибір набору критеріїв, які вважаються

репрезентативними

2. Присвоєння ваги кожному критерію інноваційно-

господарської діяльності

3. Ранжування привабливості критеріїв в портфелі

підприємства

4. Визначення сумарного балу за кожним видом

діяльності

5. Визначення загального балу та зони інноваційно-

господарського стану підприємства на певному етапі

Рисунок 8.2. Етапи оцінки інноваційно-господарського стану підприємства

Дамо детальну характеристику кожному з цих кроків.

Перший крок. Керівництво підприємства визначає перелік еконо-

мічних показників (критеріїв), які можна вважати репрезентативни-

ми при дослідженні інноваційно-господарського стану підприємства:

1. Обсяг вкладень в розвиток n-го виду продукції (капіталовкладен-

ня в інновації).

2. Обсяг n-го виду експортної продукції.

3. Обсяг n-го виду оновленої продукції.

4. Темпи змін прибутковості підприємства за рахунок випуску про-

дукції n-го виду.

5. Темпи змін економічної рентабельності за рахунок випуску про-

дукції n-го виду.

6. Темпи змін реалізації продукції n-го виду.

142

CИТУАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

7. Забезпечення власним капіталом.

Критерії 1–3 стосуються оцінки інноваційної діяльності, а 4–7 —

господарської діяльності підприємства. Критерії 4–7 загально ви-

знані для характеристики діяльності підприємства, оскільки вони

охоплюють майже всі важливі сфери господарської діяльності

останнього. Перелік критеріїв 1–3 може змінюватися залежно від

стратегічних намірів підприємства.

Другий крок. Кожному критерію присвоюється вага,

Пі

Ві

Пj

∑

(8.3)

щодо значимості для підприємства, яка визначається відповідно до

формули:

(1,),іn=

де Пі — фактичне значення і-го економічного показника (критерію);

П j — значення економічних показників визначеного виду діяльності;

n — кількість показників (критеріїв) інноваційної (господарської) ді-

яльності.

Сума ваги повинна дорівнювати одиниці:

∑

(8.4)

Третій крок. Кожному з критеріїв надається оцінка міри його

привабливості для підприємства. Керівництво ранжує привабливість

кожного з критеріїв в своєму портфелі за різними параметрами. За-

звичай, використовують шкалу привабливості. Шкала привабливос-

ті показує, наскільки фактичне значення показника відповідає цілям

підприємства. Критерії оцінюються експертним шляхом, виходячи з

цієї шкали. Залежно від того, скільки показників існує, визначається

і баловість оцінки. У нашому випадку трьом критеріям для оцінки

інноваційного стану відповідає трьохбалова шкала: 1 — непривабли-

вий, 2 — відносно привабливий; 3 — дуже привабливий. Рішення про

ранжирування відображають цілі компанії.

Четвертий крок. Розраховується сумарний виважений бал для

всіх критеріїв інноваційної діяльності: «вагу» перемножуємо на

143

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

«бали» та сумуємо всі результати. Гіпотетичні приклади наведені в

таблицях 3.1 та 3.2. Тобто, оцінка інноваційної (господарської) діяль-

ності здійснюється нами за формулою:

()

ОБіВі

=×

∑

, (8.5)

де О — оцінка інноваційної (господарської) діяльності (в балах);

Бі — кількість балів за і-тим критерієм.

Оцінки інноваційної та господарської діяльності проводяться

аналогічно.

Критерії 1–3 стосуються інноваційної діяльності підприємства, а

4–7 — господарської. Крім перерахованих доцільно використовувати

додаткові (загальні) критерії, які дають змогу оцінити інші важливі

аспекти діяльності підприємства:

1. Компетентність адміністрації.

2. Здатність до інноваційного типу мислення та адаптаційної мо-

більності.

3. Маркетингова стратегія.

Вага додаткових критеріїв визначається, виходячи із суб’єктивних

вимірювань особи, яка проводить дослідження. А потім додається до

загальної оцінки інноваційно-господарського стану підприємства.

Виходячи з кількості базових стратегій інноваційної діяльнос-

ті підприємства, робочу зону для оцінки інноваційно-господарської

діяльності запропоновано розділити на чотири класи. Для критеріїв

інноваційної діяльності:

А — 3 балів (відмінна оцінка);

В — 2 бали (добра оцінка);

С — 1 бали (задовільна оцінка);

D — 0 бали (незадовільна оцінка).

Для критеріїв господарської діяльності:

А — 4 балів (відмінна оцінка);

В — 3 бали (добра оцінка);

С — 2 бали (задовільна оцінка);

D — 1 бали (незадовільна оцінка).

Для додаткових критеріїв:

А — 2 бали (відмінна оцінка);

В — 1 бал (добра оцінка);

144

CИТУАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

С — 0 балів (задовільна оцінка);

D — -1 бал (незадовільна оцінка).

Наприклад, для критерію «Компетентність адміністрації»:

А. Досвідчене керівництво, динамізм і оперативність у роботі.

В. Достатній досвід керівництва, значна ділова активність.

С. Певна пасивність керівництва.

D. Жодне з перерахованих.

При цьому слід додати, що загальна сума всіх додаткових крите-

ріїв не повинна перевищувати 3 балів.

При дослідженні діяльності підприємства та виборі його відпо-

відної стратегії у зарубіжній практиці широко застосовують різні

матриці, які допомагають спрогнозувати «шлях» підприємства на

найближчі роки, намітити допустимий ризик і виявити межу мож-

ливості підприємства. Отже, для вирішення цього питання корис-

ним може стати розроблена нами матриця визначення (діагностики)

інноваційно-господарського стану підприємства (рис. 8.3).

Інноваційна діяльність

ІІІ

ІІ

12345

Господарська діяльність

Рисунок 8.3. Матриця визначення (діагностики)

інноваційно-господарського стану підприємства

бали

145

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

П’ятий крок: визначення квадрату матриці, в якому перебуває

підприємство. Для цього сумують отримані підприємством оцінки

за інноваційну та господарську діяльність і визначають результат

інноваційно-господарської діяльності за шкалою:

Група 1 (криза) 4.00–5.99 балів

Група 2 (нестійка рівновага) 6.00–7.49 балів

Група 3 (стійка рівновага) 7.5– 8.99 балів

Група 4 (успіх) 9.00–10.00 балів

При цьому, отриманий результат повинен бути скоригований з

урахуванням додаткових критеріїв. Виконання запропонованих кро-

ків надає аналітику можливість поставити діагноз діяльності підпри-

ємства, а також з’ясувати зміст заходів, які необхідно вжити для по-

ліпшення існуючого становища (переходу у вищий квадрат матриці)

та обрати відповідну стратегію поведінки.

Залежно від результату інноваційно-господарської діяльності у

матриці виділено чотири зони інноваційно-господарських можли-

востей, які дозволяють здійснювати аналіз та виявляти загальні тен-

денції розвитку підприємства. Розглянемо їх.

Зона 1. Кризовий стан підприємства, викликаний серйозними

прорахунками в управлінні, відсутністю загальної стратегії управлін-

ня інноваційним розвитком підприємства. Підйом у другу зону інно-

ваційних можливостей відбудеться за умови розробки комплексної

системи інноваційно-господарського оздоровлення, пошуку перспек-

тивних ринків збуту продукції, нових форм та методів управління,

поліпшення матеріально-технічного забезпечення.

Зона 2. Не зовсім успішна інноваційно-господарська діяльність —

диспропорція у розвитку (бурхлива господарська діяльність на шко-

ду інноваційній, і навпаки). Можливо, підприємство змушене нести

відчутні витрати внаслідок невдало обраної стратегії і тактики (криза

інноваційної діяльності), або продукція підприємства втрачає конку-

рентоспроможність, що призводить до звуження ринків її збуту (криза

господарської діяльності). У першому випадку підприємство повин -

но вдосконалювати управління інноваційної діяльності, а в другому

переорієнтувати виробництво, створити ефективну маркетингову

стратегію, яка допоможе завоювати нові сегменти ринку збуту про-

дукції. Невжиття вчасно відповідних заходів може призвести до пе-

реходу у нижні квадрати матриці.

146

CИТУАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Зона 3. Незначні труднощі у інноваційно-господарській діяльнос-

ті, які найшвидше виникли через десинхронізацію роботи підприєм-

ства з постачальниками сировини і споживачами кінцевої продукції,

що вплинуло на збільшення суми дебіторської та кредиторської за-

боргованості.

Зона 4. Успішна діяльність у всіх сферах.

Детальне пояснення результатів досліджень підприємства мож-

ливо отримати, аналізуючи кожен квадрат матриці, в який потрапило

підприємство. Тут необхідно приділити більше уваги співвідношен-

ню оцінок, отриманих за інноваційну та господарську діяльність,

оскільки це допоможе уточнити поставлений діагноз, і визначити,

яка із сторін діяльності — інноваційна чи господарська — є успішною

(чи невдалою) й з яких причин. Таким чином, застосування рекомен-

дованої методики у практиці діяльності вітчизняних підприємств до-

зволить вірно оцінити інноваційно-господарський стан та підвищити

ефективність ситуаційного менеджменту взагалі.

Ключові слова:

− дифузія;

− інновація в ситуаційному менеджменті;

− інноватор;

− інноваційна діяльність;

− інноваційний потенціал;

− інноваційний клімат;

− інноваційний процес у ситуаційному менеджменті;

− суб’єкти інноваційної діяльності;

− управління інноваційним процесом.

147

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

ОСНОВНА:

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 № 40–

IV. //http://zakon.rada.gov.ua.

2. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльнос-

ті в Україні» № 433–IV від 16.01.2003// http://www.nbuv.gov.ua/

law/03_idu.html.

3. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері

трансферу технологій» від 14.09.2006 р. № 143–V. // http://www.

balance.ua/news/detail.

4. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про спеціаль-

ний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 12 січ-

ня 2006 року N3333 //http://www.pir.dp.ua/uploads/ZakonUkrain.doc

5. Василенко В. О. Ситуацiйний менеджмент : навч. посiбник. – Вид.

2-е, виправлене та доповнене / В. О. Василенко; В. I. Шостка. — К. :

ЦУЛ, 2005. — 372 с.

6. Василенко, В. О. Антикризове управлiння пiдприємством : навч.

посiбник / В. О. Василенко. — К. : Центр навчальної лiтератури,

2005. — 504 с.

7. Василенко В. О., Шматько В. Г. Інноваційний менеджмент : навч.

посібник. / за редакцією В. О. Василенко — К. : ЦУЛ, Фенікс, 2005

– 440 с.

8. Монастирський Г. Л. Теорія організації : навч. посіб. – К : Знання,

2008. – 319 с.

ДОДАТКОВА

9. Антикризисное управление : учебник / под ред. Э. М. Короткова. —

М. : ИНФРА. – М, 2000 – 432 с.

10. Управление инновационным циклом : Алимов О. М., Бочарова Н. П.,

Дражан Н. Г., Черванев Д. М. – К. : Наукова думка, 1993. – 256 с.

11. Бондар О.В.Ситуацiйний менеджмент [Електрон. ресурс] : навчаль-

ний комплекс дисциплiни для студентiв спецiальностi 6.050201

148

CИТУАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

«Менеджмент органiзацiй», 2007. — Спосiб доступу : електрон. чит.

зал ПУСКУ.

12. Інноваційний розвиток промисловості України / О. І. Волков,

М. П. Денисенгнко, А. П. Гречан та ін. / під ред. проф. О. І. Волкова.

– К. : КНТ, 2006. – 648 с.

13. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком : навч. посіб-

ник. – 2-е вид., перероб і доп. – С. : ВТД «Університетська книга»; К. :

Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. – 324 с.

14. Управление инновациями: 17 модульная програма для менеджеров

«Управление развитием организации». Гунин В. Н и др. Модуль 7.

— М. : ИНФРА. — М, 2000. — 272 с.

15. Маркiна, I. А. Ситуацiйний менеджмент [Електрон. ресурс] : на-

вчальний комплекс дисциплiни для студентiв спецiальностi 7.050201

«Менеджмент органiзацiй» / доцент, к.е.н. I. А. Маркiна; О. В. Бон-

дар, 2001. — Спосiб доступу : електрон. чит. зал ПУСКУ.

16. Микитюк П. П. Iнновацiйний менеджмент : навч. посiбник — К. :

ЦНЛ, 2007. – 400 с.

17. Михайлова Л. І. Інноваційний менеджмент : навч. посібник /

Л. І, Михайлова; С. І. Турчіна – К. : ЦУЛ, 2007, – 248 с.

18. Обоснование системы научно-технологических и инновационных

приоритетов на основе «форсайтных» исследований : Малицкий Б.

А., Попович А. С., Оноприєнко М. В. – К. : Фенікс, 2008. – 91 с.

19. Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регулюван-

ня :— К. : ІЕП НАПУ,1999. — 254 с.

20. Основы инновационного менеджмента : теория и практика : учебное

пособие / под ред. П. Н. Завлина и др. М. : Экономика, 2000. – 475 с.

21. Стадник В. В. Iнновацiйний менеджмент : навч. посiбник / В. В.

Стадник. — К. : Академвидав, 2006. — 464 с. — (Альма-матер).

22. Туган-Барановский М. І. : Особистість, творча спадщина і сучасність

// під ред. Шубіна О. О., Садкова А. А. — Д. : Каштан, 2007 — 356 c.

23. Туган-Барановский М. І. Экономические очерки. — М. : РОССПЕП,

1998. — 528 с.

24. Фахутдинов Р.А. Инновационный менеджмент: учебник для вузов.

— М. : Интел-Синтез, 1998. — 600 с.

149

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ТЕМА 9. РИЗИКИ В СИТУАЦІЙНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

ПРОСЛУХАТИ ЛЕКЦІЮ № 9

Тема лекції № 9: Ризики в ситуаційному менеджменті

1. Опрацювання основних літературних джерел і підготовка до роз-

гляду питань для обговорення.

2. Опрацювання додаткових літературних джерел і підготовка питань

для самостійного вивчення.

3. Виконання домашніх індивідуальних завдань з теми.

4. Підготовка до тестування по темі.

5. Виконаня завдання для самостійної роботи.

РОБОТА СТУДЕНТІВ НА СЕМІНАРСЬКОМУ ЗАНЯТТІ

Робота за планом семінарського заняття, обговорення основних питань.

Основні аспекти теми: ризик в ситуаційному менеджменті, класифі-

кація управлінських ризиків, управління ризиком в кризових ситуаціях,

методи зниження ризику в діяльності підприємства

КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ЗА ТЕМОЮ

Оцінка знань студентів під час обговорення основних питань, доповнень,

питань для самостійного вивчення, за виконання практичних завдань,

завдань для домашньої індивідуальної роботи, тестування за темою під

час семінарського заняття

ЗНАННЯ І ВМІННЯ СТУДЕНТІВ ЗА ТЕМОЮ

За результатами вивчення теми студенти повинні

знати та розуміти: сутність ризику в ситуаційному менеджменті, приро-

ду та класифікацію управлінських ризиків, процес управління ризиком в

кризових ситуаціях, основні шляхи і методи зниження ризику в діяльності

підприємства;

мати навички та вміти: класифікувати управлінські ризики, вірно обирати

методи та способи уникненя ризику, формувати процес управління ризи-

ком в кризових ситуаціях, реалізовувати риси ризик-тайкера

ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ДО СЕМІНАРСЬКОГОЗАНЯТТЯ № 14

150

CИТУАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Розглядаючи сутність ризику, рекомендовано дотримуватися

точки зору, що ризик — це ситуативна характеристика діяльності, яка

полягає в невизначеності її джерел та можливих наслідків у випадку

невдачі. Слід розглянути поняття ризику як міри, як дії і як ситуації.

За основу тлумачення цього терміна використовують словник Веб-

стера, де ризик визначається як «небезпека, можливість втрати».

При класифікації ризиків є сенс розділити їх на підприємницькі

(ринкові, фінансові, інвестиційні) та чисті або виробничі (пожежі,

збитки при транспортуванні, вихід з ладу обладнання). Подальший

розгляд ризиків дозволяє класифікувати їх за:

1) джерелом виникнення (господарський ризик, пов'язаний з осо-

бою, обумовлений природними факторами);

2) станом організації (динамічний та статичний);

3) природою (комерційні та політичні). Рекомендовано розглянути

більш детально такі види ризиків:

• ризик виробленої продукції, яка не знайшла попиту;

• ризик невиконання господарських угод (контрактів);

• ризик посилення конкуренції;

•ризик виникнення непередбачених витрат та зниження до-

ходів;

• ризик втрати майна підприємства.

Щодо основних шляхів і методів зниження ризику в діяльності

підприємства, то їх слід розглядати у двох напрямах:

1) запобігання появи можливих ризиків;

2) зниження впливу ризику, якого неможливо запобігти, на резуль-

тати виробничо-господарської діяльності.

До методів зниження ризиків слід віднести самострахування та

передачу (трансфер) ризику. При трансфері ризиків необхідним є

розгляд такіх типів контрактів:

· а) будівничі контракти;

· б) оренда;

· в) контракти на зберігання і перевезення вантажів;

· г) контракти продажу, обслуговування і збуту;

· д) договір факторингу;

· з) біржові контракти.