Білоцерківець В.В., Завгородня О.О. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

плексу, транспортуванням газу та електроенергії, телефонним зв’язком за-

гального користування, системою водопостачання і опалення, залізничним

транспортом тощо. Галузі легкої та харчової промисловості (з великою ча-

сткою акціонерних та колективних підприємств) наближаються переважно

до олігополістичної структури. Сфери побутових послуг, громадського ха-

рчування, роздрібної торгівлі тяжіють до створення ринків ефективної кон-

куренції

Політика демонополізації спрямована на: 1) зниження ступеня моно-

полізації ринку і дотримання антимонопольного законодавства; 2) захист

інтересів підприємців від зловживань монопольним становищем (нав’я-

зування контрагенту нерівноправних умов у договорах, обмеження вироб-

ництва, встановлення монопольних та дискримінаційних цін, створення

перепон для входження на певний ринок тощо); 3) захист суб’єктів підпри-

ємництва від

дискримінації органами влади і управління та від недобросо-

вісної конкуренції.

В антимонопольній політиці використовуються наступні інструменти:

— регулювання злиття фірм, якщо воно призводить до перевищення їх-

ньої сукупної частки ринку 35%;

— введення штрафних санкцій і примусове роз’єднання фірми-

монополіста при наявності зловживань монопольною владою;

— тарифне регулювання імпорту та експорту

товарів;

— державні замовлення і контракти;

— введення стандартів і показників якості товарів;

— у процесі регулювання діяльності підприємницьких, природних мо-

нополій — обмеження рівня цін і тарифів, введення граничних нор-

мативів рентабельності, запровадження лінійних та нелінійних цін.

Антимонопольна політика має певні економічні обмеження. Йдеться,

насамперед, про негативний вплив цінового регулювання

діяльності під-

приємницьких монополій. Запровадження граничних нормативів рента-

бельності спричинює підвищення цін, скорочення пропозиції у довгому

періоді. Граничний норматив рентабельності передбачає пряму залежність

між прибутком і собівартістю продукції: якщо відношення прибутку до со-

бівартості в ціні товару перевищує встановлений норматив, до підприємст-

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ва-порушника запроваджуються штрафні санкції. В короткому періоді по-

дібні заходи супроводжуються обмеженням монопольної влади. Рис. 4.6

показує, що в короткому періоді при встановленні граничного нормативу

рентабельності ціна монополіста Р

(відповідно до правила MR = MC)

знижується до Р

, а обсяг виробництва відповідно зростає до Q

Рис. 4.6. Цінове регулювання діяльності підприємницької монополії

З метою максимізації прибутку поступово підприємство-монополіст

підвищує витрати на виробництво продукції. Рисунок ілюструє цю динамі-

ку зсувом кривої середніх витрат до рівня АС

, що призводить до підви-

щення регульованої ціни з Р

до Р

(вищої за максимально можливу ціну

монополіста Р

без цінового регулювання) і скорочення випуску до Q

(ни-

жче мінімально можливого рівня пропозиції Q

без цінового регулювання).

Таким чином, використання цінового регулювання діяльності підпри-

ємницької монополії поза межами природної монополії можливо лише за

умови надзвичайно високого ступеня ринкової концентрації, коли всі інші

засоби антимонопольної політики не можуть ефективно зменшити втрати

суспільства від зловживань монопольною владою.

У цілому державне регулювання підприємницьких монополій не може

повністю

ліквідувати збитки суспільства від монополії, які мають такі форми

прояву, як нав’язування однобічних умов взаємного обміну, застосування ці-

нової дискримінації, неефективний розподіл ресурсів і бюджетних коштів за

Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

рахунок штучного утримання статусу природного монополіста, асиметрія

ринкових сигналів і блокування дії конкурентного цінового механізму.

Державне регулювання діяльності малого бізнесу є системою еконо-

мічного, правового, соціального і організаційного забезпечення державою

сприятливих умов для його розвитку.

До елементів системи державного регулювання малого підприємниц-

тва відносяться: правове забезпечення; фінансова підтримка; інформацій-

не

забезпечення; підготовка і підвищення кваліфікації підприємців, мене-

джерів і робітників; сприяння зовнішньоекономічній діяльності. Особливо-

го значення набуває сприятлива податкова політика, оскільки існує різниця

в реальному податковому тягарі для підприємств різного масштабу. Малий

бізнес об’єктивно переміщується у спрощену систему оподаткування, тому

що у загальній системі на нього припадає більший тягар, ніж

на підприєм-

ства великого бізнесу. Це загальносвітова тенденція: якщо ставки оподат-

кування лінійні, навантаження на великий бізнес відносно менше. Станда-

ртними інструментами податкового стимулювання малого підприємниц-

тва є пільгове оподаткування, введення спрощеної системи оподаткуван-

ня, звільнення малих підприємств від сплати податків у перші роки діяль-

ності. В Україні, після введення

у 2000 р. єдиного податку, вдвічі збільши-

лася кількість підприємців за рахунок виходу з тіні вже існуючих. Важли-

вим напрямом державної підтримки малого підприємництва є створення

дієвої системи його фінансування, кредитування і страхування, елементи

якої представлено на рис. 4.7.

Головними напрямами державного регулювання споживчого попиту є:

— розробка і реалізація суспільних механізмів, що

встановлюють соці-

альні межі споживчого ринку (екологічні стандарти, норми якості,

споживчі сертифікати товарів і послуг споживчих товариств, альтерна-

тивних маркетингових і рекламних служб);

— орієнтація споживчої сфери на забезпечення соціальних пріоритетів за

допомогою різних форм соціального контролю, в тому числі організа-

цій споживачів (наприклад, у формі прямих зв’язків споживачів

і ви-

робників — споживчої кооперації, об’єднань споживачів для спільного

користування тими або іншими товарами);

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Шляхи сприяння розвитку малого

підприємництва:

Фінансово-кредитна

підтримка

Пільгове кредитування

Допомога в інноваційній сфері

Технічна допомога

Інформаційно-консультативна

підтримка

Технологічне навчання

Сприятлива податкова політика

Цільове бюджетне фінансування

ільове с

бсидіювання

Рис. 4.7. Шляхи сприяння розвитку малого підприємництва

— структурна перебудова споживчого ринку (орієнтація на задоволення

потреб конкретних соціальних груп. Йдеться, наприклад, про доступ-

ність основних продуктів харчування і технічно складних товарів на-

родного споживання або основних видів утилітарних послуг для всіх

соціальних груп населення);

— формування системи соціальної підтримки осіб з

низьким рівнем до-

ходів і раціональної структури споживчого бюджету.

Основні терміни та поняття

Підприємництво, підприємство, фірма, маркетинг, одноосібне воло-

діння, партнерство, корпорація, фінансово-промислова група, комерційний

розрахунок, домогосподарство, роздержавлення, приватизація, антимоно-

польна політика, демонополізація, ринкова структура, чиста монополія,

домінуючі фірми, обмежена олігополія, ефективна конкуренція, досконала

конкуренція, коефіцієнт концентрації ринку,

природна монополія, обме-

ження нормативу рентабельності, мале підприємництво.

Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Контрольні та дискусійні запитання

1. Охарактеризуйте мікрорівень національної економіки.

2. Що таке підприємницьке середовище? Субординуйте поняття: ри-

нкове, підприємницьке і конкурентне середовище.

3. Якою Ви бачите роль малих і середніх підприємств у перехідній

національній економіці і в чому полягають труднощі їхньої діяль-

ності?

4. Які фактори впливають на формування поведінки споживача в пе

рехідній національній економіці?

5. Чим обумовлений високий ступінь монополізації перехідної націона-

льної економіки?

6. Охарактеризуйте ефекти цінового регулювання підприємницьких

монополій.

7. Використовуючи рис. 4.4, поясніть, як зміниться величина пропози-

ції фірми-монополіста при законодавчій фіксації ціни на його про-

дукцію на рівні Р

при умові AVCmin < P

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ГЛАВА 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ

ЕКОНОМІКИ

План

5.1. Суспільно-географічне районування та адміністративно-тери-

торіальний устрій України.

5.2. Поняття регіону. Діагностика регіонального розвитку. Класифі-

кація регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку.

5.3. Сталість регіонального розвитку.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР / www.zakon.gov.ua.

2. Про концепцію державної регіональної політики. Указ Президента

України від 25 травня 2001 № 341/2001 / www.rada.gov.ua.

Гранберг А. Г. Основы региональной экономики: Учебник для ву-

зов. — 3-е изд. — М.: ГУ ВШЭ, 2003. — 495 с.

4. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року //

Офіційний вісник України. — 2006. — № 30. — С. 36 — 78.

5. Концепція сталого розвитку України. — К.: Логос, 1997. — 17 с.

6. Манів З. О., Луцький І. М., Манів С. З. Регіональна економіка

: Навча-

льний посібник. — Львів: «Магнолія 2006», 2007. — 262 с.

7. Методологічні підходи до визначення проблемних територій та напрями

регулювання їх подальшого розвитку / Л. М. Зайцева, С. М. Серьогін,

В. В. Антонов, та ін.; за наук. та заг. ред. Л. М. Зайцевої: Моногра-

фія. — Д.: ДРІДУ НАДУ при Президентові України, 2003. — 144 с.

8. Регіональна політика

України: інституційно-правове забезпечення:

Зб. офіц. док. / За ред. З. Варналія. — К.: НІСД, 2004. — 521 с.

9. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного

розвитку: Монографія / За ред. З. С. Варналія. — К.: Знання України,

2005. — 498 с.

Глава 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

10. Регіональне управління: Навчальний посіб. / Л. М. Зайцева, С. М. Серьо-

гін, Н. Й. Коніщева та ін., за наук. та заг. ред. Л. М. Зайцевої: — Д.:

ДФ УАДУ, 2000. — 240 с.

11. Регіональна економіка: Навчальний посібник / За ред.

12. Я. Б. Олійника. — К.: КНТ, 2007. — 444 с.

13. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка:

Підручник /

С. І. Дорогунцов, Т. А. Заєць, Ю. І. Пітюренко та ін.; За заг. ред. С. І. До-

рогунцова. — К.: КНЕУ, 2005. — 635 c.

14. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посіб-

ник / Є. П. Качан, Т. Є. Царик, Д. В. Ткач та. ін.; За ред.

15. Є. П. Качана. — К.: Видавничий Дім

«Юридична книга», 2005. —

364 c.

16. Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Під-

ручник. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.

17. Топчієв О. Г. Теоретичні основи регіональної економіки. — К.: Вид-

во УАДУ, 1997. — 98 с.

5.1. Суспільно-географічне районування

та адміністративно-територіальний устрій України

Економічне районування як метод наукового дослідження та регулюван-

ня територіальної організації господарства являє собою поділ території країни

на окремі таксони — райони, що відповідають ознакам специфіки і цілісності.

Воно здійснюється, виходячи з об’єктивних закономірностей територіального

поділу праці, формування територіальних соціально-економічних комплексів

різних масштабів і структури, необхідності збереження екологічної рівноваги

та гармонійного розвитку економіки і культури району.

Прийнято виділяти інтегральне районування, яке охоплює господар-

ство в цілому, а саме — виробничу та невиробничу сфери економічної дія-

льності у їх єдності, та галузеве. Галузеве економічне районування розме-

жовує території, виходячи з якоїсь однієї ознаки, тобто районується одна

або декілька взаємопов’язаних галузей.

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Інтегральне районування країни базується на територіальних соціаль-

но-економічних комплексах різних ієрархічних рівнів та різного ступеня

сформованості. Відповідно до цього можна виділити кілька ієрархічних рів-

нів районування: макро-, мезо- та мікрорайонування.

Макрорайонування передбачає поділ території на основні економічні

райони та є важливим чинником територіальної організації влади, а також

управління господарством країни

. Воно завжди здійснюється відповідно до

певних цілей розвитку держави, тобто є цільовим або проблемно орієнтов-

ним. Одним із завдань районування є забезпечення керованості розвитку

держави. Підґрунтям такого поділу об’єктивно є територіальний поділ

праці, який склався історично.

Макрорайонування — це науково обґрунтоване виділення за певними

ознаками окремих територій країни або країн,

що історично склалися або

формуються в процесі розвитку продуктивних сил і об’єктивно відбива-

ють територіальний поділ праці.

Макрорайони є основою для складання довгострокових прогнозів роз-

витку і розміщення продуктивних сил, програм соціально-економічного

розвитку районів, формування загальнодержавних баз промислового чи

сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в

межах тільки

однієї адміністративної області.

Мезорайонування охоплює господарські комплекси адміністративних

областей, Автономної Республіки Крим, а також великі агломерації.

Об’єктивною основою цього районування є територіальний поділ праці як у

масштабах країни, так і в масштабах основних економічних районів. Саме на

рівні мезорайонів в Україні здійснюється управління регіональним розвит-

ком, оскільки на обласному

рівні сформована система регіональних органів

управління та місцевого самоврядування. На цьому рівні розробляються про-

гнози, програми та плани соціально-економічного розвитку регіонів.

Мікрорайонування передбачає поділ мезорайонів на мікрорайони,

що являють собою локальні соціально-економічні комплекси, представлені

групою низових адміністративних районів, окремим адміністративним ра-

йоном чи певним міським комплексом. У межах мезорайону

можна виді-

лити кілька рівнів мікрорайонів.

Глава 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Таким чином, у територіальній системі України можна виділити декі-

лька територіальних структур, що виконують різну роль у процесі суспіль-

ного відтворення і сформувалися під впливом як економічних, так і соціа-

льних, національних, політичних та історичних чинників. Тобто існує три

основних напрями регіональної структуризації (рис. 5.1).

Економічне районування базується на територіальному поділі

праці.

Економічний район — це частина території господарського комплексу кра-

їни, для якої характерна географічна цілісність і економічна єдність.

Економічний район, за визначенням О. Топчієва, з одного боку, є

об’єктом державного управління і регіональної політики, з іншого — тери-

торіальною природно-господарською цілісністю, що має історичну, приро-

дну, соціальну та економічну специфіку

, а також властиві їй потенціал та

умови розвитку. І цей другий аспект складає основу регіонального підходу,

регіонального управління, організаційного поєднання державного управ-

ління і місцевого самоврядування.

Перші спроби районування території України припадають на період

входження її до складу Російської імперії.

На початку 30-х років Україна розглядалася як один із 13 великих

еко-

номічних районів СРСР. Потім вона була поділена на п’ять економічних

районів: Центральний, Північно-Східний, Південно-Східний, Південно-

Західний і Західний.

У сучасній регіоналістиці зустрічається декілька варіантів економіч-

ного районування території держави, однак Кабінетом Міністрів України

запропонована така мережа:

• Донецький (Донецька і Луганська області);

• Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградсь

ка області);

• Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області);

• Центральний (Київська, Черкаська області і м. Київ);

• Поліський (Рівненська, Волинська, Житомирська і Чернігівська

області);

• Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївсь-

ка, Одеська, Херсонська області і м. Севастополь);

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК