Бехруз X. Порівняльне правознавство

Подождите немного. Документ загружается.

У законодавстві штатів закріплено різні підходи до процедури

реєстрації шлюбу. У цілому можна виділити дві основні форми

реєстрації шлюбу: цивільну і церковну. Здебільшого для церков-

ного шлюбу необхідна попередня ліцензія від відповідних муніци-

пальних органів. У деяких штатах на шляху до розлучення вста-

новлюються достатньо жорсткі перешкоди (наприклад потрібно

довести в ході судової процедури провину одного з подружжя,

зокрема заподіяння побоїв, брутальне поводження або подружню

невірність тощо). Реєстрації розлучення в окремих штатах пе-

редує роздільне проживання подружжя протягом установленого

строку (зазвичай півроку).

Регулювання спадково-правових відносин також належить до

компетенції права штатів. Історично в різних штатах склався

неоднаковий порядок спадкування. Згідно з нормами спадкового

права визнається спадкування згідно із законом і за заповітом.

Пропорції між цими двома формами спадкування у багатьох ви-

падках різні. Порядок спадкування, як правило, істотно розріз-

няється залежно від розміру спадку. При спадкуванні невеликого

за розмірами майна потрібне лише виконання звичайних формаль-

ностей. Коли мова йде про велике майно, то формальності стають

складнішими, а головне — законодавство передбачає особливий

судовий контроль на період відкриття спадщини. Для управління

успадкованим майном призначаються особливі особи, які висту-

пають як виконавці заповіту. До їхніх функцій входить не тільки

виконання волі заповідача, але й дотримання інтересів законних

спадкоємців і кредиторів.

Згідно з Конституцією США кримінальне право, за винятком

тих його норм, які мають загальнофедеральне значення, віднесене

до ведення штатів. У початковий період формування правової

системи США кримінальне право розвивалося значною мірою під

впливом англійського загального права. Починаючи з 40-х pp.

XIX ст. розробляються кримінальні кодекси, які були, як правило,

розділами зводу законів штатів, що стосуються кримінального

права. Вони багато в чому були побудовані на традиційних до-

ктринах і конструкціях загального права.

У 70-ті pp. XIX ст. було зроблено спробу кодифікації кримі-

нального законодавства федерації. Вона знайшла своє вираження

в складанні спеціального розділу про федеральні злочини у зводі

законів США. Проте в повнішому вигляді систематизацію феде-

рального законодавства було здійснено в Кримінальному кодексі

1909 р. Останній в 1948 р. у вигляді кодифікованого акта, був

включений у розділ 18 Зводу законів США.

Саме на рівні штатів злочинність набула особливо великих

розмірів, а численні кримінальні акти і кодекси штатів, прий-

няті у 50 штатах, виявилися недостатніми. Суперечності, а також

прогалини в кримінальному законодавстві окремих штатів вели до

збільшення злочинності. Тому в середині XX ст., паралельно з

рухом за модернізацію федерального Кримінального кодексу,

почалася масштабна робота з уніфікації кримінального

законодавства на рівні штатів, унаслідок чого Інститутом

американського права в 1962 р. було розроблено Зразковий

кримінальний кодекс. Хоча цей кодекс має неофіційний ха-

рактер і служить лише зразком раціонального і досконалішого

в техніко-юридичному відношенні документа, він дуже вплинув

на кримінальні кодекси окремих штатів, сприяв їх зближенню.

Підсумком стало ухвалення нових кримінальних кодексів більш

ніж у 40 штатах.

Види покарань в США підрозділяються на основні і додаткові.

Основними видами покарань є страта, тюремне ув'язнення, про-

бація і штраф, додатковими — позбавлення різних прав, кон-

фіскація майна, накладання обов'язку відшкодувати заподіяну

шкоду, суспільні роботи в суспільних інтересах та ін. Страта як

вища міра покарання продовжує зберігатися в 36 штатах.

Основи кримінально-процесуального права в США були за-

кладені англійським загальним правом і в подальшому розвинені

з урахуванням особливостей американського суспільства. У де-

яких штатах було розроблено кримінально-процесуальні кодекси,

об'єднані з кримінальними кодексами. З кінця XIX ст. всі

питання, що стосуються кримінального процесу і судочинства,

включаються у вигляді самостійних розділів до зводів законів

штатів.

Зразковий кримінально-процесуальний кодекс, складений ще в

30-х—40-х pp. XX ст., не вплинув істотно на законодавство біль-

шості штатів. На федеральному рівні процес консолідації кримі-

нально-процесуального законодавства знайшов своє вираження в

розділі 18 Звід законів США. У 1948 р. до цього розділу було

включено особливу другу частину — «Кримінальний процес».

366 X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

367

Докази, отримані з порушенням процесуальних правил, особ-

ливо в результаті таких процесуальних дій, як обшук і арешт,

не можуть бути використані обвинуваченням і не приймаються

суддею. Як порушення належної правової процедури розгляда-

ються, наприклад, докази, отримані поліцією під час обшуку за

присутності понятих і експертів, але без представників захисту.

6. Особливості судової системи США

Судова система США є дворівневою: вона включає систему

федеральних судів, а також судові системи 50 штатів, федераль-

ного округу Колумбія і чотирьох залежних територій. Суди кожної

із систем діють відносно самостійно і незалежно. На відміну від

більшості федеральних держав, де федеральні суди лише очо-

люють судову систему, специфіка американської судової системи

полягає в тому, що федеральні суди в багатьох випадках висту-

пають як суди першої інстанції.

Федеральні суди дуже різноманітні, до компетенції яких вхо-

дить, перш за все, розгляд кримінальних справ про злочини, пере-

дбачені федеральним законодавством, цивільних справ по позовах

до федеральних властей і по спорах, що виникають у зв'язку із

застосуванням федеральних законів, або між громадянами, які

проживають у різних державах, якщо при цьому сума позову

перевищує 10 тисяч доларів

Федеральні суди, у свою чергу, діляться на дві групи. Перша

група — традиційні федеральні суди (їх називають федеральними

судами загального права). Вони діють як окружні суди; їхні рі-

шення можна оскаржити до апеляційних судів, рішення яких, у

свою чергу, можуть бути оскаржені до Верховного суду США.

Існує близько ста окружних судів, в яких працює близько 500

суддів; багато судів має по декілька відділень і налічує до 20

суддів. Судді розглядають справи, як правило, одноособово;

але по деяких рідкісних категоріях справ діють колегії з трьох

суддів

Правовые системы стран мира. Энцикл. справ. / Отв. ред. А.Я. Сухарев.

— 2-е изд., изм. и доп. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. — С. 610-611.

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности.

— М.: Междунар. отн., 1998. — С. 288.

Верховний суд США складається з голови і 8 членів суду.

Вони призначаються президентом і затверджуються Сенатом

довічно. Сенат висуває багато вимог до затвердження саме суддів

Верховного суду. Ретельно перевіряються не тільки професійна

підготовка, але й політичні погляди.

Верховний суд працює в сесійному порядку. Керує роботою

Верховного суду голова на підставі федерального законодавства і

правил, прийнятих самим судом. Особливу роль у діяльності Вер-

ховного суду відіграє Генеральний соліситор, який призначається

президентом при узгодженні з відома Сенату для представлення

у федеральних судах інтересів Сполучених Штатів.

До компетенції Верховного суду США входить: розгляд справ

по спорах між двома і більше штатів по позовах, в яких однією

зі сторін є посли іноземних держав (по першій інстанції); розгляд

скарг на вирішення нижчих федеральних судів і судів штатів,

якщо вони стосуються «федеральних питань»; прохань про скасу-

вання ухвали будь-якого суду, що суперечить Конституції США,

законам штату або актам Конгресу США, тобто Верховний суд

США виконує роль конституційного суду.

Федеральні апеляційні суди (діє 13 апеляційних судів) роз-

глядають апеляції на рішення районних федеральних судів, за ви-

нятком тих справ, які підвідомчі Верховному суду США. Крім цього

апеляційні суди переглядають ухвали судів по податкових справах і

рішення незалежних агентств, наділених квазісудовими функціями.

Судді федеральних апеляційних судів призначаються прези-

дентом при узгодженні з відома Сенату довічно. їх чисельний

склад коливається від 4 до 23 суддів. За розпорядженням Вер-

ховного суду його голова і судді на час перерви в роботі суду мо-

жуть бути тимчасово відряджені до окружних апеляційних судів.

Діяльністю останніх керують головні судді, які призначаються

на 7-річний строк із числа суддів не старше 70 років, які мають

найбільший стаж перебування на посаді.

В апеляційних судах справи розглядаються, як правило, коле-

гією з трьох суддів, які засідають у головних містах, за якими

вони закріплені. Вони виконують роль проміжної інстанції між

Верховним судом США та окружними судами.

Районні федеральні суди (існують 89 таких судів) діють у всіх

штатах, члени яких призначаються президентом за порадою і з

368

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

369

відома Сенату довічно. До складу районних федеральних судів вхо-

дять залежно від кількості судових справ від 1 до 27 суддів.

Діяльністю цих судів керують голови (за наявності у складі суду не

менше трьох суддів), які призначаються на 7-річний строк із числа

суддів не старше 70 років, які мають найбільший стаж

перебування на посаді.

Окружний суд є основною ланкою федеральної судової сис-

теми. Залежно від кордонів між штатами, територію США розді-

лено на округи. Окружні суди розглядають цивільні і кримінальні

справи по першій інстанції, а також до їхньої компетенції входить

розгляд скарг на дії адміністративних органів. Один раз на рік

його засідання має проходити в районі округу.

Друга група федеральних судів — спеціальні федеральні суди,

установлені на підставі різних законів: суди деяких територій і

округів; суди, що розглядають справи, пов'язані з відповідальністю

держави (палата претензій); суди, що розглядають податкові, митні

і патентні справи. У деяких із цих судів виключна компетенція

(наприклад суд по зовнішній торгівлі), але в ряді випадків

позивач має вибір

Судова система штатів має свою систему судів. Кожен штат

має свою власну судову систему. В одних штатах судова сис-

тема складається з двох ступенів, в інших (приблизно у третині

штатів) — з трьох.

Суд, що очолює судову систему в 39 штатах, називається

Верховним судом, а в решті штатів має інші найменування (апе-

ляційний суд). Різноманітні спеціальні суди можуть існувати як у

галузі цивільного, так і в галузі кримінального права.

На території ряду штатів діють суди проміжної юрисдикції,

створені для розгляду скарг на вироки і рішення судів першої

інстанції та інших судових установ. Іноді в штатах створюється

окремий кримінальний апеляційний суд. У ряді випадків суди

проміжної юрисдикції функціонують на правах апеляційних відді-

лень верховного суду штату. До їх складу входять від 10 до 50

суддів. Слухання справ зазвичай проводять колегії з трьох суддів.

Основна ланка судової системи штатів — суди загальної

юрисдикції, які виступають під різними назвами: у штаті

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы

современности. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 289.

Нью-Йорк — це верховні суди, у штаті Каліфорнія — вищі суди,

але найчастіше вони називаються окружними судами. Як правило,

вони розглядають по першій інстанції кримінальні справи по всіх

злочинах, передбачених законодавством відповідного штату, окрім

малозначних кримінальних злочинів, і цивільні справи з будь-якою

сумою позову, окрім тих категорій справ, для розгляду яких ство-

рено спеціалізовані суди.

У кожному штаті діють суди обмеженої юрисдикції, які роз-

глядають справи про малозначні злочини, що караються штра-

фами або короткостроковим позбавленням волі, а також цивільні

справи з невеликою сумою позову, найчастіше до 1000 доларів.

Вони носять назви муніципальних, міських, поліцейських судів,

іноді судів графств, судів загальних сесій.

У багатьох штатах або самостійно, або при окружних судах

діють також суди спеціальної юрисдикції, що розглядають

справи щодо податків, по земельних спорах, у справах про спад-

кування, по претензіях до влади штатів, про порушення правил

дорожнього руху і ін

Інститут адміністративної юстиції в США виконує найваж-

ливішу роль у реалізації конституційних прав громадян. Згідно

американською правовою доктриною, під терміном «адміністра-

тивна юстиція» розуміються всі органи і посадові особи, які

виконують квазісудові функції з розгляду і вирішення спорів, що

виникають у зв'язку з діяльністю виконавчої влади. Практично всі

органи виконавчої влади виконують в тій чи іншій мірі квазісудові

функції. Такі повноваження встановлюються, головним чином, ак-

тами, що визначають діяльність органів виконавчої влади. Крім

цього, є достатня кількість законів, що регламентують порядок

вирішення квазісудових спорів з окремих питань (трудових, тор-

гових, ліцензійних, податкових і т. ін.)

Юрисдикція органів адміністративної юстиції в США зводиться

до вирішення спорів між громадянами і органами виконавчої влади

по фактах ухвалення правил, наказів, а також дії або бездіяль-

ності органу виконавчої влади.

Правовые системы стран мира. Энцикл. справ. / Отв. ред. А.Я.

Сухарев.

—2-е изд., изм. и доп. - М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. - С. 611, 613,

614.

Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К.:

Україна, 1999.

- С. 192-193.

370

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

Розділ 6. СІМ'Я ЗМІШАНОГО ПРАВА

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

Глава 1. Латиноамериканське право

Загальні положення

Правові системи як динамічні явища передбачають у процесі

еволюції. Даний процес передбачає не тільки взаємодію між

правовими системами, але і їх взаємопроникнення, унаслідок

чого запозичені в інших правових системах правові положення

входять у тканину власного національного права, що, у свою

чергу, зумовлює змішаний характер практично всіх правових

систем. Використання в компаративістській літературі при кла-

сифікації правових систем терміна «змішане право» щодо конк-

ретної правової сім'ї (системи) підкреслює, що в її рамках поєд-

нуються правові положення романо-германського і загального

права.

Сім'я змішаного права включає правові системи, що знахо-

дяться між романо-германським і загальним правом і мають за-

гальні закономірності розвитку і схожі ознаки. їх ще називають

гібридними правовими системами, що поєднують елементи міс-

цевих джерел права і запозичені правові положення як у романо-

германського, так і в загального права. Але, незважаючи на це,

вони вважаються самостійною правовою сім'єю.

Згідно з визначенням, даним Ф.П. Велтоном, змішані юрис-

дикції (змішані правові системи) — це правові системи, в яких

романо-германська правова традиція наповнилася до певної міри

англо-американським правом

Таким чином, по суті, усі правові системи є змішаними, проте

використання цього терміна до даної конкретної правової системи

підкреслює: у її рамках поєднуються одночасно запозичення еле-

ментів правових систем романо-германського і загального права.

До сім'ї змішаного права входять латиноамериканське право і

скандинавське право.

Цит. з.: Tetly W. Mixed Jurisdictions: Common Law vs. Civil Law

(Codified) // Louusiana Law Review. — 2000. — Vol. 60.

1. Формування латиноамериканського права

Біля витоків латиноамериканського права стояли погляди і

звичаї корінного населення — індіанців, які проживали на

території Латинської Америки, — позначилися на його правових

процесах.

У більшості держав Латинської Америки правові системи

сформувалися на основі чотирьох правових культур: індіанської,

іспанської, французької та англо-американської. Великий арген-

тинський письменник Хорхе Луїс Борхес писав: «Самі аргентинці

визнають, що знаходять свою подібність, швидше в гаучо (етнічна

група, що утворилася в XVI—XVII ст., займається скотарством

ніж у військовому, і цим відрізняються від північноамериканців

і багатьох європейців. Для аргентинців держава — абстракція,

вона безособова, вони відчувають себе індивідами, а не громадя-

нами, що несуть обов'язки. Нерідко крадіжка суспільного навіть

не здається злочином, бо воно нічиє»

Засновник філософії «латиноамериканської сутності» Л. Сеа,

прагнучи осмислити специфіку латиноамериканської цивілізації в

загальносвітовому контексті й у ряді споріднених із нею цивілі-

зацій, виділяє проблему ідентичності як центральну для народів,

що усвідомлюють своє маргінальне становище. Мексиканський

філософ бачить визначальні риси цього цивілізаційного типу в

тому, що соціокультурні спільності відносяться до нього, зай-

маючи периферійне становище в структурі «світової» історії,

поданої західним світом, всіляко прагнуть відстояти свою само-

бутність і право на історичну творчість перед лице «центрів»

цього світу

. Породженням цієї цивілізації і є латиноамериканське

право.

Энциклопедический словарь. В 82-х т. — Т. 15. / Сост. Ф.А. Брокгауз,

И.А. Ефрон. Репринтное издание, 1890 г. — М., 1991.

Борхес X. Л. Собр. соч.: В 4 т. — Т. 1.: Страсть к Буэнос-Айресу:

Произве

дения 1921 — 1941 гг. / Пер. с исп. Б. Дубина. — СПб., 2000. — С. 143-144.

Див.: Zea L. Discurso desde la maiiginacion у la barbarie. — Mexico, 1990.

— P. 17, 57, 81-82, 241-242.

372

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

373

В історії становлення і еволюції права в Латинській Америці

необхідно виділити три періоди:

— перший період пов'язано з формуванням правових засад,

що заклали основи латиноамериканського права (X—XV ст.);

— другий період пов'язано з колонізацією території Латинської

Америки (XV — початок XIX ст.);

— третій період пов'язано з формуванням національних пра

вових систем після завоювання незалежності (початок XIX ст.

— до теперішнього часу).

Перший період формування латиноамериканського права

пов'язано із зародженням правових засад, основою яких виступила

соціонормативна система корінного населення — індіанців, що

збереглася частково до цих пір, особливо у сфері організації і

діяльності сільських громад.

Темп розвитку соціальних відносин у племен, що проживали

на території Латинської Америки, був повільнішим, ніж в Європі.

Суспільство і, відповідно, право у племен майя, інків, ацтеків і

деяких інших народів, що проживали на території Латинської

Америки до колоніального завоювання європейцями, нагадувало

ранньорабовласницькі, де велику роль відіграла община і общинне

виробництво. До XVI ст. процес відмирання родоплемінного ладу

в деяких суспільствах ще не завершився (наприклад іспанські

колонізатори застали на Юкатані глибоку соціальну диферен-

ціацію). Але в цілому суспільний розвиток різних племен (напри-

клад розташованих у долині Мехіко) відбувався украй нерівно-

мірно, і багато з них зберігали в основному родоплемінний устрій.

До моменту своєї появи в долині Мехіко в другій половині XIII

ст. ацтеки зберігали ще такий устрій. У 1325 р. під час заснування

Теночтітлана, що став згодом столицею ацтекської держави, в

ацтеків були численні роди, які об'єднувалися в чотири фратрії і

склали одне плем'я. Тобто до моменту колонізації в цих племен

склалося ранньорабовласницьке суспільство, в якому зберігалися

пережитки родоплемінних відносин.

Після X ст. на Юкатані існували окремі міста-держави. Деякі з

них (Майяпан, Уксмал, Чичен-Іца) змогли добитися панування

над іншими містами-державами, але ця влада була неміцною.

Міжусобні війни, що посилилися в XV ст., призвели до її розпаду.

Система управління в різних містах-державах в основному

була однотипною. На чолі кожної держави в майя стояв вождь

(халачвінік), в інків — верховний інка (сапа-інка), в ацтеків —

правитель (тлакатекухтлі), в руках яких було зосереджено всю

верховну владу, яка була спадковою і після смерті вождя

переходила до старшого сина (якщо померлий не мав сина або

він був молодий, то правління в державі здійснював його брат.

Якщо ж не було брата, то жерці і знать обирали нового прави-

теля).

Держава інків була розташована на величезній території і,

підпорядкувавши безліч різних племен, при слабких еконо-

мічних зв'язках між окремими її частинами було суто політичним

об'єднанням. Сама держава інків називалася Тауантінсуйу, що в

перекладі означає: чотири сполучені області.

Найважливішим джерелом права в цих племен у період ста-

новлення їх державних засад були правові звичаї. Разом із тим,

розвиток суспільства вимагав також закріплення нових відносин

за допомогою державних настанов. Зокрема формування монар-

хічної влади супроводжувалося поступовим розвитком законо-

давчих повноважень верховного правителя, а також правотвор-

чістю підлеглих йому посадових осіб.

Необхідно відзначити, що право в цих суспільствах було тісно

переплетене з моральними і релігійними нормами й уявленнями,

які нерідко відставали від соціального розвитку та не дозволяли

законодавству вносити різкі зміни до усталеної системи правових

відносин. Відсутність розвиненого і всеосяжного законодавства, з

одного боку, і недостатня гнучкість звичаєвого права, з іншого,

призвели до того, що з розвитком судових функцій державної

влади самі судді, виходячи з конкретної ситуації, керуючись суд-

дівським розсудом, створили правові норми.

Для розуміння суті найдавнішого права Латинської Америки

найбільший інтерес викликають норми, що регулюють власність,

договірні і шлюбно-сімейні відносини. Розвиток приватної влас-

ності і майнової нерівності в майя, ацтеків і інків було закріплено

в праві. У цих суспільствах, крім приватної власності, існувала

державна, громадська власність на землю.

Договірні відносини, пов'язані з розвитком обміну і майнової

нерівності, також знайшли закріплення в правових нормах. Мінова

374

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

375